Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

261

(банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нор

мам Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

 споживчі товариства, благодійні чи інші фонди (ч. 4 ст. 5

Закону України «Про відновлення платоспроможності бор

жника або визнання його банкрутом»);

 юридичні особи – підприємства, що є об’єктами права дер

жавної власності, які не підлягають приватизації, у частині

санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому

порядку з переліку таких об’єктів ( ч. 5 ст. 5 Закону Украї

ни «Про відновлення платоспроможності боржника або ви

знання його банкрутом»);

 гірничі підприємства (гірничодобувні підприємства, шах

ти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фа

брики, шахтовуглебудівні підприємства), створені в процесі

приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких

частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж

акцій яких розпочався. Стосовно цієї категорії справи про

банкрутство можуть бути порушені не раніше ніж через один

рік від початку виконання плану приватизації (розміщення

акцій) (ч. 6 ст. 5 Закону України «Про відновлення плато

спроможності боржника або визнання його банкрутом»);

 юридичні особи – підприємства, що є об’єктами права кому

нальної власності, якщо стосовно них виключно на пленар

ному засіданні відповідної ради органів місцевого самовря

дування не прийняте рішення щодо незастосування проце

дури банкрутства;

 субєкти підприємницької діяльності – громадяни (статті

47–49 Закону України «Про відновлення платоспромож

ності боржника або визнання його банкрутом»).

Не можуть бути суб’єктами банкрутства відокремлені структурні

підрозділи юридичної особи – філії, представництва, відділення

тощо (ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом»); казенні підприємства

(ч. 6 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом»); юридичні особи – під

приємства, що є об’єктами права комунальної власності, якщо сто

совно них на пленарному засіданні відповідної ради органів місце

вого самоврядування прийняте рішення щодо обмеження сфери

застосування процедури банкрутства (ч. 7 ст. 5 Закону України «Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан

крутом»).

Сторонами в процедурі банкрутства є кредитори (представник

комітету кредиторів) та боржник.

262

Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, не спроможний

виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі

зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове

державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових пла

тежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку

їх сплати. Після встановлення неплатоспроможності боржника він

постановою суду визнається банкрутом. Боржники можуть самі ви

ступати ініціаторами порушення справи про банкрутство у випадку

власної неплатоспроможності або загрози її настання.

Кредитор – юридична або фізична особа, яка має у встановле

ному порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових

зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробіт

ної плати працівникам боржника, а також органи державної подат

кової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за

правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на

загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і

зборів (обов’язкових платежів).

На підставі аналізу законодавства Б.М. Поляков дійшов виснов

ку про наявність семи видів кредиторів: ініціюючі, вимушені, за

ставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєст

рові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості

Ініціюючий кредитор – це кредитор (кредитори), з ініціативи

якого (яких) порушена справа про банкрутство. Не можуть бути

ініціюючими кредиторами особи, перед якими боржник несе відпо

відальність за заподіяння шкоди життю і здоров’ю; з виплати ав

торської винагороди; засновники (учасники) боржника – юридич

ної особи за зобов’язаннями, що випливають з такої участі, а та

кож особи, чиї вимоги забезпечені заставою.

Вимушені кредитори – це кредитори, що звертаються до гос

подарського суду після публікації в офіційному друкованому органі

оголошення про порушення справи про банкрутство або при ви

знання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Заставні кредитори – це кредитори, чиї вимоги повністю за

безпечені заставою (мається на увазі застава, що виникла на під

ставі договору або закону, відповідно ст. 1 Закону України «Про

заставу»). Заставні кредитори не мають права звертатися із заявою

про порушення провадження, однак зобов’язані подавати свої ви

моги до господарського суду (під страхом втрати права вимоги) піс

ля публікації оголошення, тобто бути вимушеними кредиторами.

Поляков Б. Правове становище кредиторів у процедурі банкрутства // Пра

во України. – 2001. – № 7. – С. 39–40.

263

У той самий час заставні кредитори мають право на погашення сво

їх вимог у першу чергу (п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про віднов

лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом)

і право вето (дають письмову згоду) на укладення мирової угоди

(ч. 3 ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом).

Поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які

виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Вимоги таких кредиторів погашаються в процедурі банкрутства без

визнання господарським судом. У випадку відкриття ліквідаційної

процедури кредитори поточної заборгованості зобов’язані зверну

тися до господарського суду, і тоді погашення їх заборгованості здій

снюється нарівні з іншими кредиторами.

Привілейовані кредитори – це кредитори, чиї вимоги не потре

бують визнання господарським судом і погашаються протягом усієї

процедури банкрутства. Вони можуть звернутися до суду із заявою

про визнання їх кредиторами, і в цьому випадку користуються пра

вами реєстрових кредиторів. Але, навіть якщо ці кредитори не звер

таються до господарського суду, їх вимоги на відміну від вимог

інших кредиторів не вважаються погашеними, тобто погашення

їхніх вимог здійснюється незалежно від визнання судом. З іншого

боку, на ці вимоги не поширюється дія мораторію, і такі вимоги

погашаються в процедурі банкрутства. Привілейованими кредито

рами є громадяни внаслідок виплати заробітної плати, відшкоду

вання шкоди життю та здоров’ю. Такі вимоги погашаються в другу

чергу (п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспро

можності боржника або визнання його банкрутом).

Конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника,

які з’явилися до порушення провадження у справі про банкрутство

та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурс

них кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржни

ка виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення та

ких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Кредитори погашеної заборгованості – це такі кредитори, чиї

вимоги погашені на підставі строку, встановленого спеціальними

нормами закону. Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 31 Закону України «Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан

крутом» вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого

для їх подання, а також незадоволені за недостатністю майна, вва

жаються погашеними.

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий сана

цією, ліквідатор) – фізична особа, яка має ліцензію, видану в

264

установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухва

ли господарського суду.

Розпорядник майна – фізична особа, на яку у встановленому

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом» порядку покладаються повноважен

ня щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням

майном боржника на період провадження у справі про банкрутство

в порядку, встановленому Законом.

Розпорядник майна має право:

 скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом

дорадчого голосу;

 аналізувати фінансове становище боржника та рекоменду

вати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоров

лення боржника;

 звертатися до господарського суду у випадках, передбаче

них цим Законом;

 одержувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених

цим Законом;

 залучати для забезпечення виконання своїх повноважень

на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з

коштів боржника, якщо інше не передбачено цим Законом

або рішенням комітету кредиторів;

 подавати в господарський суд заяву про дострокове припи

нення своїх обов’язків;

 здійснювати інші повноваження, передбачені Законом Укра

їни «Про відновлення платоспроможності боржника або ви

знання його банкрутом».

Розпорядник майна зобов’язаний:

 розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв

кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли

до господарського суду внаслідок порушення справи про

банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим

Законом порядку;

 вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;

 повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог

боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог

кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;

 вживати заходів для захисту майна боржника;

 аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяль

ність боржника, його становище на товарних ринках;

 виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до

банкрутства;

265

 скликати збори кредиторів;

 надавати державному органу з питань банкрутства відо

мості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підпри

ємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;

 надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт

про свою діяльність, відомості про фінансове становище

боржника, пропозиції щодо можливості відновлення пла

тоспроможності боржника;

 виконувати інші функції, передбачені Законом України «Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом».

При здійснені своїх повноважень розпорядник майна зобов’я

заний діяти добросовісно, розумно, ураховувати інтереси боржни

ка та його кредиторів. Він несе відповідальність за неналежне ви

конання своїх повноважень відповідно до законодавства. Повно

важення розпорядника майна припиняються з дня затвердження

господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого са

нацією або призначення ліквідатора.

Керуючий санацією – фізична особа, яка відповідно до рішен

ня господарського суду організовує здійснення санації боржни

ка. Санація – система заходів, що здійснюються в процесі провад

ження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню

боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоров

лення фінансовогосподарського становища боржника, а також

задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів

шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і

капіталу та (або) зміну організаційноправової та виробничої

структури боржника.

Керуючий санацією має право:

 розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень,

передбачених Законом;

 укладати від імені боржника мирову угоду, цивільнопра

вові, трудові та інші угоди;

 подавати заяви про визнання угод, укладених боржником,

недійсними.

Керуючий санацією зобов’язаний:

 прийняти в господарське відання майно боржника та орга

нізувати проведення його інвентаризації;

 відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та

розрахунків з кредиторами;

 розробити та подати на затвердження комітету кредиторів

план санації боржника;

266

 організувати ведення бухгалтерського і статистичного об

ліку та фінансової звітності;

 здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгова

ності перед боржником; від імені боржника заявляти позови

про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також

з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або дого

вору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність;

 розглядати вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника,

які виникли після порушення справи про банкрутство в про

цедурі розпорядження майном боржника та санації;

 заявляти в установленому порядку заперечення щодо заяв

лених до боржника вимог кредиторів, зазначених в абзаці

сьомому цієї частини;

 звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реа

лізації плану санації;

 повідомляти в десятиденний строк з дня винесення госпо

дарським судом відповідної ухвали державний орган з пи

тань банкрутства про своє призначення, затвердження ми

рової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнен

ня від обов’язків;

 забезпечувати визначення початкової вартості майна шля

хом проведення незалежної оцінки в разі відчуження майна

в процедурі санації;

 здійснювати інші повноваження, передбачені Законом Укра

їни «Про відновлення платоспроможності боржника або ви

знання його банкрутом».

Ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до рішення госпо

дарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури

боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визна

них судом вимог кредиторів у встановленому законом порядку. Лік

відатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

 приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів

по забезпеченню його збереження;

 виконує функції з управління та розпорядження майном бан

крута;

 здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з

законодавством;

 аналізує фінансове становище банкрута;

 виконує повноваження керівника (органів управління) бан

крута;

 очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

 пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебітор

ської заборгованості банкруту;

267

 має право отримувати кредит для виплати вихідної допомо

ги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації бан

крута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі стат

тею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від про

дажу майна банкрута;

 з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквіда

ційної процедури повідомляє працівників банкрута про

звільнення та здійснює його відповідно до законодавства

України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим

працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу

чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна бан

крута або отриманого для цієї мети кредиту;

 заявляє в установленому порядку заперечення за заявлени

ми до боржника вимогами поточних кредиторів за зобов’я

заннями, які виникли під час провадження у справі про бан

крутство, і є неоплаченими;

 з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону України «Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом», подає до господарського суду заяви про

визнання недійсними угод боржника;

 вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та по

вернення майна банкрута, що знаходиться в третіх осіб;

 передає у встановленому порядку на зберігання документи

банкрута, які відповідно до нормативноправових докумен

тів підлягають обов’язковому зберіганню;

 реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включе

них до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому

Законом України «Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом»;

 повідомляє про своє призначення державний орган з питань

банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішен

ня господарським судом та надає державному органу з пи

тань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази да

них щодо підприємствбанкрутів;

 здійснює інші повноваження, передбачені Законом України

«Про відновлення платоспроможності боржника або ви

знання його банкрутом».

Таким чином, на різних стадіях процедури банкрутства арбіт

ражний керуючий наділяється повноваженнями щодо розпоря

дження й контролю за майном боржника, керує фінансовим оздо

ровленням підприємства або безпосередньо організує продаж май

на банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний

керуючий вправі давати приписи, що мають обов’язкову силу для

боржника, накладати заборону на дії адміністрації з відчуження

268

майна боржника, щодо здійснення інших господарських операцій

підприємства, або навіть особисто очолити неплатоспроможне під

приємство на час проведення окремих процедур банкрутства. Арбі

тражний керуючий на кожну із стадій провадження у справах про

банкрутство призначається господарчим судом за пропозицією кре

диторів із числа осіб, які підготовлені Агентством з питань банк

рутства та отримали в установленому порядку ліцензії на цей вид

діяльності. Арбітражний керуючий реєструється як суб’єкт підпри

ємницької діяльності та отримує винагороду за участь у процедурі

банкрутства. Закон не передбачає точного переліку вимог до арбіт

ражного керуючого, встановлюючи лише умови, за додержанням

яких він може бути залучений до участі в процедурі: мати юридич

ну чи економічну освіту або володіти спеціальними знаннями, не

бути заінтересованою особою стосовно боржника чи кредитора.

Арбітражний керуючий несе відповідальність за неналежне вико

нання своїх повноважень у встановленому законом порядку.

13.2. Ñòðîêè ïðîâàäæåííÿ ó ñïðàâàõ ïðî áàíêðóòñòâî

При аналізі тривалості окремих етапів процедури банкрутства зруч

но спиратися на те, що основні строки процедури обчислюються від

таких подій:

 дати надходження до суду заяви про порушення провадження

у справі про банкрутство;

 дати проведення підготовчого засідання;

 дати проведення судового засідання, на якому виноситься

ухвала про санацію боржника або про визнання його банк

рутом.

За ознакою події, від якої обраховуються процесуальні строки в

справах про банкрутство, їх можна умовно поділити на групи.

Від дати надходження заяви до суду обчислюються строки пер

шої групи:

 на винесення ухвали про порушення провадження у справі

про банкрутство або ухвали про повернення заяви чи ухва

ли про відмову в прийнятті заяви – 5 днів;

 строк надання боржником відзиву на заяву – до 30 днів;

 дата проведення підготовчого засідання – 30 днів (може бути

проведене пізніше ніж через 30 днів з дати надходження за

яви кредитора до суду).

Друга група строків обчислюється з дати проведення підготов

чого засідання суду:

269

 строк, який відводиться на публікацію оголошення про по

рушення справи про банкрутство боржника, – 10 днів. Слід

зазначити, що суттєвими особливостями публікації оголо

шення є стислість відведеного на неї строку та можливість

його розміщення не тільки в центральних офіційних друко

ваних органах, а й у друкованому органі обласної Ради за

місцем знаходження боржника;

 дата складення розпорядником майна реєстру вимог креди

торів, який має бути складений та поданий до господарсь

кого суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти

днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

 дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не піз

ніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засі

дання суду;

 дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які

мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після

дати проведення підготовчого засідання суду;

 дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про са

націю боржника, чи про визнання боржника банкрутом і

відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення прова

дження у справі про банкрутство, яке має відбутися не піз

ніше шести місяців після дати проведення підготовчого за

сідання суду.

Третя група строків обчислюється з дати проведення засідання,

на якому виноситься ухвала про санацію боржника або про визнан

ня його банкрутом:

 строки на складення плану санації – до 3 місяців;

 строки на оцінку плану санації комітетом кредиторів – 4 місяці;

 строк на представлення схваленого комітетом кредиторів

плану санації на затвердження господарського суду – 4 мі

сяці 5 днів;

 строк, із закінченням якого господарський суд, не одержав

ши на затвердження плану санації, може відкрити ліквіда

ційне провадження – 6 місяців;

 звичайні та подовжені строки проведення процедури санації

– 12 або 18 місяців;

 звичайні та подовжені строки санації містоутворюючих та

особливо небезпечних підприємств – 12 місяців або від 2 до

10 років;

 звичайні та подовжені строки санації окремих суб’єктів під

приємницької діяльності;

 звичайні та подовжені строки ліквідаційної процедури –

12 або 18 місяців.

270

Четверта група строків, які обчислюються:

а) з дати прийняття арбітражним керуючим рішення про від

мову від виконання договорів боржника:

 строк, протягом якого контрагенти за угодами, від ви

конання яких відмовився арбітражний керуючий, мо

жуть заявляти свої вимоги – 30 днів;

б) з дня завершення процедури санації:

 строк, протягом якого має бути скликаний комітет кре

диторів для схвалення звіту керуючого санацією –

10 днів;

 строк, що відводиться на розгляд комітетом кредито

рів звіту керуючого санацією – до 15 днів;

 строк, що відводиться на подання схваленого коміте

том кредиторів звіту керуючого санацією до господар

ського суду – 15 днів (у випадку порушення цього стро

ку суд може відкрити ліквідаційне провадження.

Таким чином, максимальна тривалість процедури банкрутства

для звичайного суб’єкта банкрутства, тобто такого, який не нале

жить до суб’єктів банкрутства, щодо яких встановлено подовжені

строки провадження, за умови, що вона вбирає в себе і максималь

но можливу за тривалістю процедуру санації, яка потім припиня

ється, і максимально можливу за тривалістю ліквідаційну проце

дуру, становить 3 роки та 6 місяців.

У юридичній літературі висловлюються різні думки щодо три

валості строків. Так, М.І. Тітов вважає, що положення ст. 11 За

кону України «Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом» щодо встановлення граничного терміну

в три місяці та десять днів на скликання перших зборів кредиторів

є недостатньо обґрунтованим, оскільки залишає господарському

суду на розгляд заяв кредиторів та їх визнання чи відхилення не

більше двох місяців і десяти днів. Підстави для такого висновку

дає практика судового розгляду справ даної категорії. Для того,

щоб рішення зборів кредиторів точно відповідали волевиявленню

всіх ймовірних кредиторів, іншими словами, для того щоб реалізу

вати принцип справедливого врахування інтересів кожного з кре

диторів, господарському суду необхідно розглянути вимоги всіх без

винятку кредиторів, що звернулися з вимогами до боржника, і ви

нести відповідні ухвали про розмір визнаних вимог. При цьому для

розгляду вимог кредиторів необхідно призначити судове засідання,

вислухати сторони, перевірити докази, повно та всебічно вивчити

матеріали, надані кредитором на підтвердження своїх вимог, що

потребує об’єктивно більш тривалого часу. На практиці до одного