Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

341

(Пункт 6 доповнено новим підпунктом 6.11 згідно

з рекомендаціями президії Вищого господарського суду України

від 16.01.2008 р. № 045/5, у зв’язку з цим підпункти 6.11–6.16

вважати відповідно підпунктами 6.12–6.17.)

6.12. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал,

постанов господарських судів України» (від 28.03.2002 № 045/365);

6.13. «Про деякі питання практики застосування розділу XII

Господарського процесуального кодексу України» (від 28.03.2002

№ 045/366);

6.14. «Про деякі питання практики застосування розділу XII

Господарського процесуального кодексу України» (від 28.03.2002

№ 045/367);

6.15. «Про деякі питання практики перегляду рішень, ух

вал, постанов за нововиявленими обставинами» (від 21.05.2002

№ 045/563);

6.16. «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ,

підвідомчих господарським судам» (від 22.05.2002 № 045/570);

6.17. «Про деякі питання практики розгляду справ за участю

іноземних підприємств і організацій» (від 31.05.2002 № 045/608);

(Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з листом Вищого

арбітражного суду від 15.10.97 р. № 052/351,роз’ясненнями Вищого

арбітражного суду від 16.04.98 р. № 025/141, від 18.04.2001 р.

№ 025/467, у редакції роз’яснення президії Вищого господарського

суду України від 31.05.2002 р. № 045/609.)

6.18. «Про деякі питання практики призначення судових екс

пертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелекту

альної власності» (від 29.03.2005 № 045/76)».

(Пункт 6 доповнено підпунктом 6.18 згідно з рекомендаціями

президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 р. № 045/5.)

Голова Вищого

арбітражного суду України Ä. Ïðèòèêà

342

Äîäàòîê 5

Ïðî äåÿê³ ïèòàííÿ ïðàêòèêè

çàñòîñóâàííÿ çàõîä³â äî çàáåçïå÷åííÿ

ïîçîâó

Âèùèé àðá³òðàæíèé ñóä Óêðà¿íè.

Ðîç’ÿñíåííÿ ¹ 02-5/611 â³ä 23.08.94 ð.

Із змінами і доповненнями, внесеними роз’ясненнями

президії Вищого арбітражного суду України

від 18 листопада 1997 року № 02#5/445,

від 18 квітня 2001 року № 02#5/467,

роз’ясненнями президії Вищого господарського суду України

від 28 березня 2002 року № 04#5/365,

від 31 травня 2002 року № 04#5/609,

рекомендацією президії Вищого господарського суду України

від 10 лютого 2004 року № 04#5/212.

(У тексті роз’яснення, крім абзацу другого вступної частини, слово «ар

бітражний» у всіх відмінках замінено словом «господарський» у відповід

них відмінках, а абревіатуру «АПК» – абревіатурою «ГПК» згідно з роз’

ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня

2002 року № 045/609.)

Вивчення практики застосування заходів до забезпечення по

зову свідчить, що в переважній більшості випадків судами прави

льно застосовуються ці заходи. Разом з тим виявлені непоодинокі

факти помилкової оцінки як дійсної необхідності застосування за

ходів до забезпечення позову, так і того, який саме захід найбільш

доцільний у даному конкретному випадку, на якій стадії процесу

він має бути застосований тощо.

(Абзац перший вступної частини із змінами, внесеними

згідно з роз’ясненням президії Вищого господарського суду

України від 31.05.2002 р. № 045/609.)

343

З метою однакового і правильного застосування законодавства

щодо забезпечення позову президія Вищого арбітражного суду Укра

їни вважає за необхідне дати такі роз’яснення.

1. Відповідно до статті 66 Господарського процесуального коде

ксу України (далі – ГПК) заходи до забезпечення позову застосову

ються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його

заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду

як гарантія реального виконання рішення суду.

(Абзац 1 пункту 1 змінено згідно з роз’ясненням президії

Вищого арбітражного суду України від 18.11.97 р. № 025/445.)

Клопотання про забезпечення позову може бути подано також

третіми особами із самостійними вимогами на предмет спору, оскіль

ки ці особи користуються правами позивача в процесі (ч. 3 ст. 26 ГПК).

Господарським судам слід мати на увазі, що перелік осіб, які

вправі порушувати питання про забезпечення позову, наведений у

ст. 66 ГПК, є вичерпним.

2. Забезпечення позову як засіб запобігання можливим пору

шенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юриди

чної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і

за зустрічним позовом на будьякій стадії процесу, включаючи пе

регляд рішення, ухвали, постанови (у подальшому – рішення) в

апеляційному або в касаційному порядку.

(Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з роз’ясненням президії

Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 р. № 025/467,

у редакції роз’яснення президії Вищого господарського суду

України від 31.05.2002 р. № 045/609.)

3. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достат

ньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові

суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’яв

лення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю

або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Отже,

найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії

попередньої підготовки справи до розгляду (ст. 65 ГПК).

4. Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхи

лено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо зміни

лися певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, у

задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона пов

торно звертатися до господарського суду.

5. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухва

лу, яка надсилається органам державної виконавчої служби, осо

бам, яким заборонено вчиняти певні дії, або податковим органам,

344

установам банків, кредитнофінансовим установам, в яких знахо

диться виконавчий документ. Наказ про вжиття заходів до забез

печення позову не видається.

(Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з роз’ясненням президії

Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 р. № 025/467,

у редакції роз’яснення президії Вищого господарського суду України

від 28.03.2002 р. № 045/365.)

6. Обираючи, який саме засіб забезпечення позову слід застосовува

ти в тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити з такого.

6.1. У позовному провадженні при накладанні арешту на гро

шові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти роз

міром суми позову та можливих судових витрат. Накладення гос

подарським судом арешту на рахунки боржника чинним законо

давством не передбачене.

(Пункт 6.1 із змінами, внесеними згідно з роз’ясненням

президії Вищого арбітражного суду України

від 18.11.97 р. № 025/445, роз’ясненням президії

Вищого господарського суду України

від 31.05.2002 р. № 045/609.)

6.2. За позовами про визнання права власності або витребуван

ня майна арешт може бути лише накладений на індивідуально ви

значене майно.

6.3. У провадженні зі справ про банкрутство арешт може бути

накладено на все належне боржникові (закріплене за ним) майно

незалежно від поділу його на основні чи оборотні засоби.

Арешт на майно громадянинапідприємця може бути накладе

но на загальних підставах за винятком майна, на яке згідно з циві

льним процесуальним законодавством України не може бути звер

нено стягнення.

(Пункт 6.3 в редакції роз’яснення президії Вищого арбітражного

суду України від 18.04.2001 р. № 025/467.)

7. По позовах про витребування майна в ухвалі про накладення

арешту на майно боржника господарський суд повинен чітко охарак

теризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від

подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт на автомобіль, не

зазначивши його видових ознак («Волга», «Лада», «Москвич» тощо),

державного реєстраційного номеру, номеру двигуна та ін., що відріз

няло б саме цей автомобіль від будьякого автомобіля взагалі.

(Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з рекомендацією

президії Вищого господарського суду України

від 10.02.2004 р. № 045/212.)

345

8. Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти

певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме

дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнати ухвали,

якими боржникам забороняється користуватися їх майном, якщо

через особливості цього майна користування ним не тягне знищен

ня або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосу

вання такого заходу забезпечення позову господарський суд може

заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його

в будьякий спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів

або перерахування авансом певних сум тощо.

Таке правило повинне застосовуватись і до інших осіб, яким на

підставі ст. 67 ГПК забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

9. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено (стат

тя 67 ГПК). У цих випадках господарський суд повинен дотриму

ватись правил, передбачених розділами XII і XII

ГПК.

(Пункт 9 у редакції роз’яснення президії Вищого господарського

суду України від 31.05.2002 р. № 045/609.)

10. Ураховуючи, що забезпечення позову застосовується як га

рантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд

не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або

зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потре

ба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або зміни

лися певні обставини, що спричинились до застосування заходів

забезпечення позову.

11. Пункт 11 виключено.

(Згідно з роз’ясненням президії Вищого арбітражного

суду України від 18.04.2001 р. № 025/467.)

346

Äîäàòîê 6

Ïðî ñóäîâå ð³øåííÿ

Âèùèé àðá³òðàæíèé ñóä Óêðà¿íè.

Ðîç’ÿñíåííÿ ¹ 02-5/422 â³ä 10.12.96 ð.

Роз’яснення затверджено

постановою Вищого арбітражного суду України

від 28 лютого 1997 року № 3.

Із змінами і доповненнями, внесеними роз’ясненнями

Вищого арбітражного суду України

від 18 листопада 1997 року № 02#5/445,

від 11 листопада 1998 року № 02#5/425,

від 24 квітня 1999 року № 02#5/195,

роз’ясненнями президії Вищого арбітражного суду України

від 24 грудня 1999 року № 02#5/601,

від 6 листопада 2000 року № 02#5/618,

від 18 квітня 2001 року № 02#5/467,

роз’ясненням президії Вищого господарського суду України

від 31 травня 2002 року № 04#5/609,

рекомендацією президії Вищого господарського суду України

від 10 лютого 2004 року № 04#5/212

(У тексті роз’яснення, крім абзацу третього вступної частини, слова «ар

бітражний» і «арбітражні» в усіх відмінках замінено словами «госпо

дарський» і «господарські» у відповідних відмінках, а абревіатуру «АПК»

– абревіатурою «ГПК» згідно з роз’ясненням президії Вищого господар

ського суду України від 31 травня 2002 року № 045/609.)

Перегляд судових актів свідчить, що в багатьох випадках рі

шення з конкретних справ не відповідають вимогам Господарсько

го процесуального кодексу України (далі – ГПК) щодо законності і

обґрунтованості їх, повноти та об’єктивності аналізу фактичних

обставин і зібраних у справі доказів.

(Абзац перший вступної частини із змінами, внесеними

згідно з роз’ясненням Вищого арбітражного суду України

347

від 18.11.97 р. № 025/445, роз’ясненням президії Вищого

арбітражного суду України від 06.11.2000 р. № 025/618,

роз’ясненням президії Вищого господарського суду України

від 31.05.2002 р. № 045/609.)

Не в усіх рішеннях чітко викладаються вимоги позивача і запе

речення відповідача; розкривається суть правовідносин сторін; да

ється правова кваліфікація встановлених фактів і посилання на

законодавство, яким керувався суд, вирішуючи спір. Усе ще недо

статня професійна культура та загальна грамотність викладення

рішення.

З метою усунення цих недоліків, підвищення авторитету судо

вого рішення президія Вищого арбітражного суду України вважає

за необхідне дати такі роз’яснення.

(Абзац третій вступної частини із змінами, внесеними згідно

з роз’ясненням президії Вищого господарського суду України

від 31.05.2002 р. № 045/609.)

1. На підставі статті 124 Конституції України, частини пер

шої статті 84 АПК судові рішення ухвалюються іменем України і є

обов’язковими до виконання на всій її території.

(Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з роз’ясненням Вищого

арбітражного суду України від 18.11.97 р. № 025/445,

роз’ясненням президії Вищого господарського суду України

від 31.05.2002 р. № 045/609.)

2. У відповідності зі статтею 4 ГПК України рішення з господар

ського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нор

мами матеріального і процесуального права та фактичними обстави

нами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

(Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно

з роз’ясненням Вищого арбітражного суду України

від 18.11.97 р. № 025/445.)

Абзац другий пункту 2 виключено.

(Згідно з роз’ясненням президії Вищого господарського

суду України від 31.05.2002 р. № 045/609.)

3. Рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному

з’ясуванні такого:

3.1. Чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що

беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються.

3.2. Чи не виявлено в процесі розгляду справи інших фактич

них обставин, що мають суттєве значення для правильного вирі

шення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

348

3.3. Яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фак

тів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма

підлягає застосуванню для вирішення спору.

4. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може

ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом досліджен

ня й оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відпо

відності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх

сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздале

гідь встановленої сили.

Відхиляючи будьякі доводи сторін чи спростовуючи подані сто

роною докази, господарські суди повинні в мотивувальній частині

рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні об

ставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення в рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь

якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4

ГПК щодо

рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

(Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно

з роз’ясненням президії Вищого господарського суду України

від 31.05.2002 р. № 045/609.)

5. Господарські суди повинні дотримуватися передбаченої стат

тями 84, 86 ГПК послідовності викладення рішення (вступна, опи

сова, мотивувальна та резолютивна частини).

(Абзац перший пункту 5 із змінами, внесеними згідно

з роз’ясненням президії Вищого господарського суду України

від 31.05.2002 р. № 045/609.)

Про зміну сторонами та іншими особами, які беруть участь у

справі, своїх процесуальних позицій у порівнянні з позовною за

явою, відзивом на неї, клопотанням тощо слід зазначити в мотиву

вальній частині рішення.

6. Пункт 6 виключено.

(Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з роз’ясненням президії

Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 045/609,

виключено згідно з рекомендацією президії Вищого господарського

суду України від 10.02.2004 р. № 045/212.)

7. За наявності у справі третіх осіб у вступній та описовій части

нах рішення згідно зі статтями 26 та 27 ГПК повинний бути точно

визначений їх статус – із самостійними вимогами щодо предмета

спору чи без таких. У залежності від цього слід формулювати моти

вувальну та резолютивну частини рішень.

8. Зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позо

ву за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду,

349

допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав

відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві

було надано можливість подання доказів щодо нового предмета,

підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Во

левиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

(Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно

з роз’ясненням президії Вищого господарського суду України

від 31.05.2002 р. № 045/609.)

У зв’язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому

частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи но

вих вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення

розгляду справи для подання відповідних доказів.

(Абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно

з роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України

від 06.11.2000 р. № 025/618.)

9. Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна

викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача

певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку – звернути

стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтер

нативні вимоги містяться у позовній заяві господарському суду не

обхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності

від характеру зобов’язань відповідача.

(Абзац перший пункту 9 із змінами, внесеними згідно

з рекомендацією президії Вищого господарського суду України

від 10.02.2004 р. № 045/212.)

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь

щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати:

9.1. У рішеннях за позовами про витребування майна чи про

визнання права власності на майно – найменування майна, місце

його знаходження (у спорі про передачу майна), а в разі необхід

ності – строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу

про примусове виконання рішення.

(Підпункт 9.1 пункту 9 в редакції роз’яснення президії

Вищого арбітражного суду України від 06.11.2000 р. № 025/618.)

9.2. У рішеннях щодо кількох відповідачів – ступінь відповіда

льності кожного з них.

9.3. У рішеннях про визнання недійсними установчих докумен

тів суб’єкта підприємництва – про обов’язок власника (власників)

або органу, уповноваженого створювати підприємство, здійснити

350

ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію

такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному

органу.

9.4. У рішеннях про часткове задоволення майнових вимог –

про відхилення решти вимог, припинення провадження або зали

шення без розгляду позову в цій частині.

9.5. У рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку ви

конання (стаття 121 ГПК), – конкретні терміни їх виконання.

9.6. В ухвалах зі справ, у яких сторони досягли мирової угоди

(частина четверта статті 121 ГПК), – про затвердження відповідної

угоди.

(Підпункт 9.6 пункту 9 в редакції роз’яснення президії Вищого

господарського суду України від 31.05.2002 р. № 045/609.)

9.7. У рішенні про визнання недійсним акта – його номер і дату

видання, найменування органу, що видав цей акт, а в разі визнан

ня акта частково недійсним – також його конкретний пункт, аб

зац, частину, що визнається недійсною.

(Пункту 9.7 із змінами, внесеними згідно з роз’яснення Вищого

арбітражного суду України від 18.11.97 р. № 025/445.)

Визнаючи повністю або частково недійсним акт нормативного

характеру державного чи іншого органу, у тому числі акт вищого

чи центрального органу виконавчої влади, господарському суду,

крім даних, перелічених в абзаці першому цього підпункту роз’яс

нення, слід також покладати на орган, що видав такий акт, обо

в’язок опублікувати (оприлюднити) резолютивну частину рішен

ня господарського суду у тому самому виданні (у той самий спосіб),

де було опубліковано (оприлюднено) визнаний недійсним акт. Ко

пію відповідного рішення необхідно надіслати Міністерству юстиції

України чи його органу.

(Пункт 9.7 доповнено абзацом другим згідно з роз’ясненням

Вищого арбітражного суду України від 11.11.98 р. № 025/425

абзац другий пункту 9.7 із змінами, внесеними згідно з роз’ясненням

Вищого арбітражного суду України від 24.04.99 р. № 025/195.)

У рішенні господарського суду має бути визначений термін, про

тягом якого повинна бути здійснена публікація (оприлюднення).

(Пункт 9.7 доповнено абзацом третім згідно з роз’ясненням

Вищого арбітражного суду України від 11.11.98 р. № 025/425.)

Визнаючи повністю або частково недійсним акт ненормативно

го характеру (індивідуальний акт), який доведено до відома та/або

виконання певного кола юридичних чи фізичних осіб (крім самого