Дідух Я.П. (ред.) Зелена книга України

Подождите немного. Документ загружается.

219

Зелена книга України

Режим збереження. Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому

ПЗ (відділення Хомутовський степ, Кам’яні Могили) і Луганському ПЗ

(Стрільцівський і Провальський степи).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Нормування пасовищних наванта-

жень та інших видів господарського впливу на цілинні рештки степів та впровад-

ження регулювальних заходів у заповідниках. Тривала демутація (відпочинок)

пасовищних ділянок степу, регульована охорона у заповідниках.

Джерела інформації. Білик, Ткаченко, 1971а; Білик, 1973б; Зеленая книга...,

1987; Кондратюк, Бурда, Чуприна и др., 1988; Остапко, 1995; Ткаченко, Дідух,

Генов та ін., 1998; Дідух, Ткаченко, Плюта та ін., 1998.

В.С. Ткаченко

220

Зелена книга України

99. Угруповання формації ковили української

(Stipeta ucrainicae)

Асоціації. Австрійськополиново–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae)

artemisiosum (austriacae)), валіськокострицево–українськоковилова (Stipetum

(ucrainicae) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово–українськоковилова

(Stipetum (ucrainicae) stiposum (capillatae)), волохатокринітарієво–

українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) crinitariosum (villosae)),

вузьколистотонконогово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) poosum

(angustifoliae)), кущовокараганово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae)

caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово–українськоковилова (Stipetum

(ucrainicae) stiposum (lessingianae)), ранньоосоково–українськоковилова

(Stipetum (ucrainicae) caricosum (praecocis)), сегієромолочаєво–

українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) euphorbiosum (sequieranае)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 9,8–14,5;

І,ІІ; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Смуга валіськокострицево-ковилових і почасти пів-

денні окраїни смуги різнотравно-валіськокострицево-ковилових степів (При-

чорноморська низовина, рівнинна частина Криму, Донецький кряж, південні

відроги Середньоруської височини).

Фізико-географічні умови. Плато і пологі схили з добре розвиненими пів-

денними чорноземами та каштановими, нерідко дерново-карбонатними зми-

тими ґрунтами, що формуються на карбонатних породах (вапняки, крейда).

Біотоп. Справжні степи злакові валіськокострицево-ковилові та різнотравно-

валіськокострицево-ковилові.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

221

Зелена книга України

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоці-

йованості типового субендемічного (понтичного) евксерофільного виду,

що формується за умови помірної експлуатації пасовищних угідь. Домі-

нант (ковила українська (Stipa ucrainica)) та співдомінанти (к. волосиста

(S. capillata), к. Лессінга (S. lessingiana)) занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Синтаксон виступає маркером південних

(сухих, валіськокострицево-ковилових) степів. Основна частина ареалу син-

таксону перебуває в Україні.

Ценотична структура та флористичне ядро. Травостої угруповань розділя-

ються по вертикальній структурі на два-три під’яруси і мають невисоке загаль-

не проективне покриття (40–60%). До першого під’ярусу (30–70 см) входять

переважно щільнодернинні злаки, зокрема ковила українська, к. волосиста і

к. Лессінга, а також відносно нечисленні види різнотрав’я: будяк гачкуватий

(Carduus uncinatus), прангос кривниковий (Prangos odontalgica), люцерна

румунська (Medicago romanica), белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica),

миколайчики польові (Eryngium campestre), молочай Сегієрів (Euphorbia

seguiriana), підмаренник руський (Galium ruthenicum), сухоребрик мінливий

(Sisymbrium polymorphum), льонок великохвостий (Linaria macroura), еріози-

нафа довголиста (Eriosynaphe longifolia), гоніолімон татарський (Goniolimon

tataricum). Другий під’ярус заввишки 10–30 см формують: костриця валісь-

ка (Festuca valesiaca), кипець гребінчастий (Koeleria cristata), полин австрій-

ський (Artemisia austriaca), осока вузьколиста (Carex stenophylla) та о. рання

(C. praecox), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), астрагал Геннін-

га (Astragalus henningii) та інші види різнотрав’я. Третій під’ярус (до 10 см

заввишки) складається з весняних ефемероїдів. Це, зокрема, вероніка весняна

(Veronica verna), зірочки цибулиноносні (Gagea bulbifera), тюльпан Шренка

(Tulipa schrenkii) та ряд таких видів, як остудник Бессера (Herniaria besseri),

півники карликові (Iris pumila), грабельки звичайні (Erodium cicutarium). По-

верхня ґрунту на широких міждернинних проміжках з більшою чи меншою

рясністю вкрита мохами – синтріхією сільською (Syntrichia ruralis), астомом

кучерявим (Astomum crispum), лишайниками, зокрема кладонією листуватою

(Cladonia foliacea) та оленячим рогом (C. rangiformis), неофусцелією грубо-

зморшкуватою (Neophuscelia ryssolea f. ryssolea) та синьозеленою водорос-

тю – ностоком звичайним (Nostoc commune).

У травостоях переважають степові євразійські (причорноморсько-

казахстанські) види – ковила Лессінга і к. волосиста, костриця валіська, ки-

пець гребінчастий, та численні види різнотрав’я, а також понтичні види – де-

ревій тонколистий (

Achillea leptophylla), гоніолімон татарський (Goniolimon

tataricum), белевалія сарматська (Bellevaria sarmatica) та ін.

Потенціал відновлюваності. Поновлення структури угруповань на пере-

логах є тривалим процесом. На пасовищних збоях демутація проходить

задовільно.

Режим збереження. Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ,

Луганському ПЗ, Єланецькому ПЗ, БЗ «Асканія-Нова» та Азово-Сиваському

НПП.

222

Зелена книга України

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Охорона цілинних решток пів-

денних степів з домінуванням ковили української, їх регламентована

експлуатація та впровадження системи регулювальних заходів у степових

заповідниках.

Джерела інформації. Шалит, 1938; Білик, Ткаченко, 1970; Ткаченко, 1971в,

1973; Зеленая книга ...,1987; Кондратюк, Бурда, Чуприна и др., 1988; Ткаченко,

Дідух, Генов та ін., 1998.

В.С. Ткаченко

223

Зелена книга України

100. Угруповання формації костриці бліднуватої

(Festuсеta pallentis)

Асоціації. Волосистоковилово–бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis)

stiposum (capillatae)), гайовосамосилово–бліднуватокострицева (Festuсеtum

(pallentis) teucriosum (chamaedrytis)), низькоосоково–бліднуватокострицева

(Festuсеtum (pallentis) caricosum (humilis)), пучкуватолещицево–

бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis) gypsophilosum (fastigiatae)),

сивосонцецвітово–бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis) helianthemosum

(caniae)), скельноавринієво–бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis)

auriniosum (saxatilis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,0–14,8;

І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Волинська височина, Гологоро-Кременецькі гори,

Опілля, Придністров’я – дуже рідко (Рівненська, Івано-Франківська, Тер-

нопільська, Хмельницька області).

Фізико-географічні умови. Угруповання формуються переважно на вер-

шинах та стрімких схилах південної експозиції кам’янистих гряд з дерново-

карбонатними малопотужними ґрунтами на вапняках, мергелях та гіпсан-

гідритах.

Біотоп. Різнотравно-низькоосокові (Cirsio-Brachypodion) лучні степи з до-

мінуванням осоки низької (Carex humilis), сеслерії Хейфлерова (Sesleria

heufleriana), куцоніжки пірчастої (Brachypodium pinnatum), карбонатні еко-

системи, розвиток яких спричинений геоморфологічними формами.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

224

Зелена книга України

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінантів травостою. Домінант (костриця бліда (Festuca pallens)) та

співдомінант (сонцецвіт сивий (Helianthemum canum)) занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Домінант – середньоєвропейсько-суб-

серед земноморський вид на східній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. За своїм еколого-ценотичним

характером належить до петрофітного варіанту лучних степів. Травостій із

проективним покриттям 40–80%, заввишки від 25 до 65 см, складається із

двох, іноді трьох, під’ярусів. У деяких асоціаціях формується розріджений

перший під’ярус (45–65 см) із ковили волосистої (Stipa capillata) з проектив-

ним покриттям 10–20% та домішкою різнотрав’я: шавлією лучною (Salvia

pratensis) та ш. кільчастою (S. verticillata), синяком звичайним (Echium

vulgare), лещицею малонасінною (Gypsophyla oligosperma), чистецем пря-

мим (Stachys recta). У більшості асоціацій перший, або другий, під’ярус

(25–35 см) формує домінант – костриця бліднувата – з проективним по-

криттям 20–45% за участі костриці валіської (Festuca valesiaca), горицвіту

весняного (Adonis vernalis), сону чорніючого (Pulsatilla nigricans), люцерни

румунської (Medicago romanica), маренки рожевої (Asperula cynanchica),

астрагалу еспарцетного (Astragalus onobrychis), чини паннонської (Lathyrus

pannonicus), вероніки колосистої (Veronica spicata), подорожника середньо-

го (Plantago media) та конюшини гірської (Trifolium montanum). Другий, а у

деяких асоціаціях – третій, невисокий (до 15 см) під’ярус з проективним по-

криттям 10–15% утворюють осока низька (Carex humilis), перстач пісковий

(Potentilla arenaria), авринія скельна (Aurinia saxatilis) з участю чебрецю

Маршалла (Thymus marschallianus), фіалки двозначної (Viola ambigua).

Характерним є переважання лучно-степових видів за незначної участі

степових.

Потенціал відновлюваності. Угруповання добре утримують свої позиції, але

після руйнування екотопів відновлюються погано.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються у ПЗ «Медобори» (філіал

«Кременецькі гори») (Тернопільська обл.), комплексних пам’ятках приро-

ди місцевого значення «Великі Голди», «Скельно-флористичний резерват»

(Івано-Франківська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Сприяння відновленню домінанта,

організація моніторингу, обмеження рекреації.

Джерела інформації. Заверуха, 1963, 1978; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та

ін., 1998.

І.А. Коротченко

225

Зелена книга України

101. Угруповання формації мигдалю низького

(Amygdaleta nanae)

Асоціації. Безостостоколосово–низькомигдалева (Amygdaletum

(nanae) bromopsidosum (inermis)), валіськокострицево–низькомигдалева

(Amygdaletum (nanae) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово–

низькомигдалева (Amygdaletum (nanae) stiposum (capillatae)),

вузьколистоковилово–низькомигдалева (Amygdaletum (nanae) stiposum

(tirsae)), вузьколистотонконогово–низькомигдалева (Amygdaletum (nanae)

poosum (angustifoliae)), кущовокараганово–низькомигдалева (Amygdaletum

(nanae) caraganosum (fruticis)), найкрасивішоковилово–низькомигдалева

(Amygdaletum (nanae) stiposum (pulcherrimae)), низькомигдалева чиста

(Amygdaletum nanae purum), прибережностоколосово–низькомигдалева

(Amygdaletum (nanae) bromopsidosum (ripariae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 8,0–9,6; ІІ;

3; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Спорадично у степовій та лісостеповій (Поділля)

зонах.

Фізико-географічні умови. Положисті схили, неглибокі западини на схилах,

ділянки плато з чорноземними звичайними малогумусними слабо еродовани-

ми ґрунтами на карбонатних породах та лесах.

Біотоп. Чагарникові степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованос-

ті домінанта та співдомінантів. Співдомінанти – ковила волосиста (Stipa capillata),

к. вузьколиста (S. tirsa), к. найкрасивіша (S. pulcherrima) – занесені до ЧКУ.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

226

Зелена книга України

Ботаніко-географічна значущість. Домінант та ряд співдомінантів знаходять-

ся на північній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Чагарниково-степові угру-

повання з нечіткою вертикальною диференціацією на яруси та під’яруси,

значним варіюванням проективного покриття та видового різноманіт-

тя. Загальне проективне покриття угруповань коливається від 35 до 95%,

чагарниково-трав’яний ярус заввишки 30–60 см, інколи відмічається

мохово-лишайниковий ярус, утворений Tortula ruralis та Cladonia rangiformis.

Проективне покриття головного домінанту – мигдалю низького (Amygdalus

nana) – коливається в різних угрупованнях від 20 до 60%, співдомінантів

різних угруповань – карагани кущової (Caragana frutex), костриці валісь-

кої (Festuca valesiaca), стоколосу прибережного (Bromopsis riparia), ефедри

двоколоскової (Ephedra distachуa), тонконогу різнобарвного (Poa versicolor)

та інших – від 10 до 25%. Видова насиченість угруповань асоціації колива-

ється від 20 до 40 видів. У травостої угруповань, крім степових ксерофіль-

них дерновинних (костриця валіська, різні види ковили, кипець гребінчас-

тий (Koeleria cristata)) та мезоксерофільних кореневищних злаків (пирій

повзучий (Elytrigia repens), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia)), досить

значну роль відіграє ксеромезофітне степове різнотрав’я, зокрема криніта-

рія волохата (Crinitaria villosa), шавлія поникла (Salvia nutans) тощо. На За-

хідному Поділлі та в західній частині суцільного ареалу угруповань зростає

участь лісових та лучно-лісових видів – перлівки трансільванської (Melica

transsilvanica), самосилу гайового (Teucrium chamaedrys) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому

ПЗ (відділення Хомутовський степ, Кам’яні могили), Луганському ПЗ

(відділення Стрільцівський степ, Провальській степ), БЗ «Асканія-Нова»,

НПП «Подільські Товтри».

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Моніторинг за станом угруповань.

Виявлення нових місцезнаходжень, включення їх до територій та об’єктів

природно-заповідного фонду і екомережі.

Джерела інформації. Куковица, Шеляг-Сосонко, 1970; Куковица, 1974;

Осычнюк, Билык, Ткаченко, 1976; Шеляг-Сосонко, Осычнюк, Андриенко,

1982; Костильов, 1987а; Кондратюк, Бурда, Чуприна и др., 1988; Ткаченко, Ді-

дух, Генов та ін., 1998; Каталог …, 2002.

Л.П. Вакаренко, Я.І. Мовчан

227

Зелена книга України

102. Угруповання формації осоки низької

(Cariceta humilis)

Асоціації. Білуватодроково–низькоосокова ( Caricetum (humilis) genistosum (albidae)),

валіськокострицево–низькоосокова (Caricetum (humilis) festucosum (valesiacae)),

волосистоковилово–низькоосокова (Caricetum (humilis) stiposum (capillatae)),

гребінчастокипцево–низькоосокова (Caricetum (humilis) koeleriosum (cristatae)),

дрібноквіткоприворотнево–низькоосокова (Caricetum (humilis) alchemillosum

(tytthanthae)), кальєчебрецево–низькоосокова (Caricetum (humilis) thymosum

(callieri)), каменелюбноковилово–низькоосокова (Caricetum (humilis) stiposum

(lithophilae)), каппадокійськостоколосово–низькоосокова (Caricetum (humilis)

bromopsidosum (cappadocicae)), короткоголовоюрінеєво–низькоосокова (Caricetum

(humilis) jurineosum (brachycephalae)), кримськочебрецево–низькоосокова (Caricetum

(humilis) thymosum (taurici)), лессінгоковилово–низькоосокова (Caricetum (humilis)

stiposum (lessingianae)), маршаллочебрецево–низькоосокова (Caricetum (humilis)

thymosum (marschalliani)), найкрасивішоковилово–низькоосокова (Caricetum

(humilis) stiposum (pulcherrimae)), паннонськосамосилово–низькоосокова (Caricetum

(humilis) teucriosum (pannonicae)), перистокуцоніжково–низькоосокова (Caricetum

(humilis) brachypodiosum (pinnati)), прибережностоколосово–низькоосокова

(Caricetum (humilis) bromopsidosum (ripariae)), пустельновівсюнцево–низькоосокова

(Caricetum (humilis) helictotrichosum (desertori)), середньотрясучково–низькоосокова

(Caricetum (humilis) brizidosum (mediae)), стевеносонцецвітово–низькоосокова

(Caricetum (humilis) helianthemosum (stevenii)), хейфлеровосеслерієво–низькоосокова

(Caricetum (humilis) sesleriosum (heufleranae)), яйлосамосилово–низькоосокова

(Caricetum (humilis) teucriosum (jailae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 9,5–15,1; І,

ІІ; 3; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Подільська, Придніпровська, Середньоруська височи-

ни, Донецький кряж, яйли Гірського Криму.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

228

Зелена книга України

Фізико-географічні умови. Схили гір, горбів, яйлинських гребенів та кар-

стових лійок, переважно південної, рідше східної або західної експозиції з

дерново-карбонатними, а на яйлах з гірсько-степовими малопотужними чор-

ноземними ґрунтами на карбонатах, а також опуклі міжбалкові останці з від-

слоненнями крейди.

Біотоп. Різнотравно-низькоосокові степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінанта та співдомінанта. Співдомінанти – ковила найкрасивіша

(Stipa pulcherrima), к. Лессінга (S. lessingiana), к. волосиста (S. capillata) – за-

несені до ЧКУ, к. каменелюбна (S. lithophila) – до ЧКУ, ЄЧС та ЧК МСОП.

Ботаніко-географічна значущість. В Україні проходить північна межа ареалу

угруповань, що мають диз’юнктивне поширення.

Ценотична структура та флористичне ядро. Угруповання з домінуванням

осоки низької (Carex humilis) відзначаються значним синтаксономічним та

флористичним різноманіттям. Це пов’язано з особливостями їх географіч-

ного поширення. Три ексклави низькоосокових степів (подільський, серед-

ньоруський та кримський) розміщені на значній відстані один від одного, і

кожен з них характеризується особливим складом співдомінантів і асекта-

торів угруповань. Загальне проективне покриття травостою низькоосокових

угруповань коливається від 50 до 95%. Вони можуть мати різну вертикаль-

ну диференціацію травостою (від одного до трьох під’ярусів), інколи відмі-

чається наземний моховий ярус (10–20%). Едифікатор угруповань – осока

низька – досягає висоти 10 см і має проективне покриття в різних угрупо-

ваннях від 25 до 50%. Найпоширенішими є угруповання зі співдомінуванням

костриці валіської (Festuca valesiaca), ковили найкрасивішої, к. волосистої,

келерії гребінчастої (Koeleria cristata), стоколосу прибережного (Bromopsis

riparia); вони трапляються практично в усіх частинах ареалу формації осоки

низької.

В Гірському Криму співдомінантами з проективним покриттям 20–30%

виступають такі види, як ковила каменелюбна, к. найкрасивіша, стоколос

каппадокійський (Bromоpsis cappadocica), куцоніжка периста (Brachypodium

pinnatum), приворотень дрібноквітковий (Alchemilla tytthantha), чебрець

Кальє (Thymus callieri), ч. кримський, (Th. tauricus), самосил яйли (Teucrium

jailae), сонце цвіт Стевена (Helianthemum stevenii), дрік білуватий (Genista

albida) тощо. У травостої переважають лучно-степові понтичні та понтично-

субсередземноморські види, значну частку складають гірсько-кримські енде-

міки – чебрець Кальє, сонцецвіт Стевена, сон кримський (Pulsatilla taurica),

залізниця кримська (Sideritis taurica) тощо.

На Подільській височині співдомінантами виступають вівсюнець пустель-

ний (Helictotrichon desertorum), самосил паннонський (Teucrium pannonicum),

сеслерія Хефлерова (Sesleria heufleriana), лемботропіс чорніючий (Lembotropis

nigricans), чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus), а також трясучка се-

редня (Briza media) та куцоніжка периста. В цих угрупованнях зростають такі

рідкісні реліктові види, як відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia),

шиверекія подільська (Schiverekia podolica), вовчі ягоди пахучі (Daphne

cneorum), в’язіль увінчаний

(Coronilla coronata), гіпокрепіс чубатий (Hippocrepis

comosa), ясенець білий (Dictamnus albus) тощо.