Дідух Я.П. (ред.) Зелена книга України

Подождите немного. Документ загружается.

249

Зелена книга України

Ботаніко-географічна значущість. Едифікатор знаходиться на північній

межі поширення, ареал характеризується значними диз’юнкціями. В меж-

ах локальних популяцій спостерігаються морфологічні відміни рослин, які

розглядаються на рівні окремих видів або підвидів (сонцецвіт крейдолюбний

та с. крейдяний), що свідчить про інтенсивні процеси видоутворення.

Ценотична структура та флористичне ядро. Одноярусні розріджені угру-

повання. Загальне проективне покриття становить 30–35%, домінанта – до

30%, а співдомінантів – 10–25%. У Кременецьких горах (Тернопільська обл.)

співдомінантами виступають чебрець Маршаллів (Thymus marscallianus) та

костриця макутринська (Festuca macutrensis). У складі угруповань зростають

степові та наскельні види, зокрема цибуля гірська (Allium montanum), маренка

рожева (Asperula cynanchica), очиток їдкий (Sedum acre), мінуарція залозисто-

волосиста (Minuartia adenotricha), перстач піщаний (Potentilla arenaria) тощо.

У Донецькому регіоні у складі монодомінантних угруповань переважа-

ють кретофільні види, серед яких багато ендемічних, а саме: молочай крей-

долюбний (Euphorbia cretophila), чебрець крейдяний (Thymus cretaceus), бе-

дринець вапнолюбний (Pimpinella titanophila), юринея короткоголова (Jurinea

brachycephala), ранник крейдяний (Scrophularia cretacea), громовик донський

(Onosma tanaitica), смілка крейдяна (Silene cretacea), гісоп крейдяний (Hyssopus

cretaceus), проломник Козо-Полянського (Androsace kozo-poljanskii) тощо.

Потенціал відновлюваності. Дуже стійкі до впливу антропогенних факторів,

але погано відновлюються після руйнування екотопів.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються у ПЗ «Медобори» (філіал

Кременецькі гори) та в Українському степовому ПЗ (відділення «Крейдова

флора»).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань, що не

охороняються, до природно-заповідного фонду та структурних елементів

екомережі. Дотримання встановленого режиму охорони. Моніторинг стану

угруповань.

Джерела інформації. Перспективная сеть... , 1987; Ткаченко, Дідух, Генов та

ін., 1998; Вакаренко, Дубина, 2006.

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух

250

Зелена книга України

113. Угруповання формації чаберу кримського

(Saturejeta tauricae)

Асоціації. Борознистокострицево–кримськочаберова (Saturejetum (tauricae)

festucosum (rupicolae)), скельнолюцерново–кримськочаберова (Saturejetum

(tauricae) medicagosum (rupestris)), стевеносонцецвітово–кримськочаберова

(Saturejetum (tauricae) helianthemosum (stevenii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,5; І; 2;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Гірський Крим, передгір’я (Білогірський р-н,

Сімферопольський р-н).

Фізико-географічні умови. На верхніх частинах (карнизах) стрімких схилів

вапнякових відслонень.

Біотоп. Томіляри.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційова-

ності домінантів. Співдомінант – люцерна скельна (Medicago rupestris) – зане-

сений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні ендемічні угруповання, домінант

та співдомінант яких є вузькими ендеміками.

Ценотична структура та флористичне ядро. Загальне проективне покриття

становить 20–50%, чаберу кримського (Satureja taurica) – 10–30%, а спів-

домінантів, зокрема люцерни скельної, сонцецвіту Стевена (Helianthemum

stevenіі) або костриці борознистої (Festuca rupicola) – до 20%. Угруповання

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

251

Зелена книга України

формуються в екстремальних, навіть для томілярів, умовах, тому їх флорис-

тичний склад дуже бідний. Тут трапляються лише ксеропетрофітні види, а

саме: лагозерис пурпуровий (Lagoseris purpurea) (занесений до ЧКУ), ран-

ник скельний (Scrophularia rupestris), фумана лежача (Fumana procumbens),

загнітник головчастий (Paronуchia cephalotes) тощо.

Потенціал відновлюваності. Стійкі до впливу антропогенних факторів, але

дуже погано відновлюються після руйнування екотопів.

Режим збереження. Регульованої заповідності та заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в комплексних пам’ятках природи

загальнодержавного значення «Гора Ак-Кая», «Гора останець Мангуп Кале»

(АР Крим).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань, що не

охороняються, до природно-заповідного фонду та до структурних елементів

екомережі.

Джерела інформації. Вакаренко, Шеляг-Сосонко, Дидух, 1987; Шеляг-

Сосонко, Дидух, Дубина и др., 1991; Дидух, 1992.

Л.П. Вакаренко

252

Зелена книга України

114. Угруповання формації золотобороднику цикадового

(Chrysopogoneta gryllis)

Асоціації. Звичайноголосхенусово–цикадовозолотобородникова (Chrysopogonetum

(gryllіs) scirposum (holoschoeni)), наземнокуничниково–цикадовозолотобородникова

(Chrysopogonetum (gryllіs) calamagrostidosum (epigeioris)), приморськометлюгово–

цикадовозолотобородникова (Chrysopogonetum (gryllіs) aperosum (maritimae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 10,6; ІІ; 3;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Рідко у степовій зоні України (Північне

Причорномор’я).

Фізико-географічні умови. Невисокі кучугури з мікродепресіями, рівнинні

незаливні слабозасолені і незасолені ділянки з слабозадернованими супіща-

ними ґрунтами.

Біотоп. Псамофітні угруповання морських берегів акумулятивного типу, що

не мають густого трав’яного покриву.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційо-

ваності домінуючих видів.

Ботаніко-географічна значущість. Едифікатор на межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Травостій середньогустий,

складається із двох під’ярусів. Перший під’ярус (заввишки 50–120 (150) см)

формує едифікатор – золотобородник цикадовий (Chrysopogon gryllus)

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

253

Зелена книга України

(35–40%), а також метлюг приморський (Apera maritima) (25–30%), ку-

ничник наземний (Calamagrostis epigeios) (20–25%), комишівник звичайний

(Scirpoides holoschoenus) (10–15%), жито дике (Secale sylvestre) (1–5%), оман

верболистий (Inula salicina) (1–3%), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana)

(1–3%), льон австрійський (Linum austriacum) (до 1%), лешиця волотиста

(Gypsophilla paniculata) (до 1%). Другий під’ярус розріджений, його утворю-

ють з проективним покриттям від 1 до 3%, або поодиноко, костриця Беккера

(Festuca beckeri), осока колхідська (Carex colchica), подорожник ланцетолис-

тий (Plantago lanceolata), п. солончаковий (P. salsa), п. Корнута (P. сornuti),

анізанта неплідна (Anisantha sterilis), самосил часниковий (Teucrium scordium)

та ін. Переважають названі європейські види та види Древнього Середзем’я,

а також чорноморсько-каспійські, частіше неоендемічні – гвоздика плоско-

зуба (Dianthus platyodon), люцерна Котова (Medicago kotovii), волошка одесь-

ка (Centaurea odessana), сиренія сиза (Syrenia cana), бурачок Борзи (Alyssum

borzаeanum) та інші.

Потенціал відновлюваності. Незадовільний.

Режим збереження. Абсолютної заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Дунайському БЗ, Азово-

Сиваському НПП та ботанічному заказнику загальнодержавного значення

«Джарилгацький» (Херсонська область).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезнаходжень на

території Жебриянського приморського пасма (Одеська обл.) до складу зони

абсолютної заповідності Дунайського БЗ, створення Джарилгацького НПП.

Моніторинг стану угруповань.

Джерела інформації. Котенко и др., 2000; Дубина та ін., 2003; Дубина, Дзюба,

2005; Дубина та ін., 2007.

Д.В. Дубина

254

Зелена книга України

Лучні угруповання

115. Угруповання формації горянки дворядної

(Oreochloetа distichae)

Асоціація. Трироздільноситниково–дворядногорянкова (Oreochloetum

(distichae) juncosum (trifidi)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 14,2; І; 2;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Альпійський пояс Українських Карпат (Чорно-

гірський масив) (Івано-Франківська обл.).

Фізико-географічні умови. Гребінь гірської вершини на пенеплeнізованій

вітроударній ділянці із скелетним ґрунтом з добре розвиненим дерновим

горизонтом у холодній кліматичній зоні.

Біотоп. Трав’яні злаковники альпійських луків на кислих силікатних

породах.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінантів, де домінант – горянка дворядна (Oreochloа disticha) –

занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Домінант знаходиться за межами суціль-

ного ареалу, а співдомінант – на межі ареалу. Єдиний в Україні локалітет

угруповання.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

255

Зелена книга України

Ценотична структура та флористичне ядро. Густий (80–90%) травостій

диференційований на два під’яруси. У першому під’ярусі поодиноко зро-

стають ситник трироздільний (Juncus trifidus), сеслерія голубyвата (Sesleria

coerulans) та інші високотравні рослини. Основним є другий під’ярус,

який формує домінант (60%), утворюючи щільні дернинки. Тут зростають

підбілик альпійський (Homogyne alpina), сольданела угорська (Soldanella

hungarica), дзвоники альпійські (Campanula alpina), д. мінливі (C. kladniana),

перстач золотистий (Potentilla aurea), баранець звичайний (Huperzia selago).

У моховому ярусі зростають дикран мітловидний (Dicranum scoparium),

ритидіадельф трикутний (Rhytidiadelphus triquetrus), цетрарія ісландська

(Cetraria islandica) та інші.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності або заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняється у Карпатському НПП.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу стану

угруповання.

Джерела інформації. Малиновський, 1980; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та

ін., 1998.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

256

Зелена книга України

116. Угруповання формації костриці безостої

(Festucetа inarmatae)

Асоціації. Безостокострицева чиста (Festucetum inarmatae purum),

вічнозеленоосоково–безостокострицева (Festucetum (inarmatae) cari co sum

(sempervirentis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,1; І; 2;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Субальпійський пояс Українських Карпат (Бескид-

ський, Чорногірський, Свидовецький, Мармароський, Чивчинський масиви).

Фізико-географічні умови. Стрімкі (30–45

) схили південної та східної

експозицій у межах висот 1400–2000 м н. р. м з неглибокими щебенистими

лужними ґрунтами холодної кліматичної зони.

Біотоп. Субальпійські та альпійські луки із домінуванням злаків.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінантів.

Ботаніко-географічна значущість. Домінування ендемічного виду – костриці

безостої (Festucа inarmata); співдомінування погранично-ареального виду –

осоки вічнозеленої (Carex sempervirens).

Ценотична структура та флористичне ядро. Невисокий (25–30 см), з по-

криттям 50–80% травостій, диференційований на два або три під’яруси. Його

формує домінант (20–60%) з участю осоки вічнозеленої, дзвоників мінливих

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

257

Зелена книга України

(Campanula kladniana), пахучої трави альпійської (Anthoxanthum alpinum),

чебреця альпійського (Thymus alpestris) з покриттям 1–5%, поодиноко трап-

ляються костриця лежача (Festuca airoides), к. карпатська (F. carpatica),

сеслерія голубувата (Sesleria coerulans), ломикамінь волотистий (Saxifraga

paniculata), жовтець Хорншуха (Ranunculus hornschuchii) та інші, серед яких

багато рідкісних, ендемічних і реліктових видів, зокрема: деревій Шура (Achil-

lea schurii), королиця Раціборського (Leucanthemum raciborskii), осот Кернера

(Carduus kerneri), первоцвіт Галлера (Primula halleri), родіола рожева (Rhodiola

rosea), чихавка тонколиста (Ptarmica tenuifolia), бартсія альпійська (Bartsia

alpina). У моховому ярусі звичайними є рунянка гарна (Polytrichum formosum)

та тортелла скручена (Tortella tortuosa).

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у ботанічній пам’ятці природи за-

гальнодержавного значення «Скелі Близниці» (Закарпатська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань угрупо-

вань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Малиновський, 1980; Стойко, Тасєнкевич, Мілкіна,

1982; Зеленая книга ..., 1987; Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко, 1997;

Стойко та ін., 1998.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

258

Зелена книга України

117. Угруповання формації костриці карпатської

(Festucetа carpaticae)

Асоціації. Волотистоломикаменево–карпатськокострицева (Festucetum

(carpaticae) saxifragosum (paniculatae)), карпатськокострицева чиста

(Festucetum carpaticae purum), щитковощавелево–карпатськокострицева

(Festucetum (carpaticae) rumice tosum (scutati)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,1; І; 2;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Субальпійський пояс Українських Карпат (Чор-

ногірський, Свидовецький, Мармароський, Чивчинський масиви) (Івано-

Франківська та Закарпатська області).

Фізико-географічні умови. Круті (40–55

) південні і східні схили вапня-

кових скель у межах висот 1650–1780 м н. р. м з вологими кам’янистими

ґрунтами холодної кліматичної зони. У місцях акумуляції уламкового

матеріалу.

Біотоп. Субальпійські луки із домінуванням злаків.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінантів.

Ботаніко-географічна значущість. Домінування ендемічного виду – костри-

ці карпатської (Festuca carpatica); співдомінування погранично-ареальних

видів – ломикаменя волотистого (Saxifraga paniculata) і щавля щиткового

(Rumex scutatus).

Чорне море

Азовське

море

Чорне море