Дідух Я.П. (ред.) Зелена книга України

Подождите немного. Документ загружается.

259

Зелена книга України

Ценотична структура та флористичне ядро. Травостій з проективним по-

криттям 50–90% диференційований на три під’яруси. У першому, висо-

кому (70–80 см), під’ярусі зростають куничник очеретяний (Calamagrostis

arundinacea), волошка карпатська (Centaurea carpatica), деревій стиснутий

(Achillea stricta), будяк Кернера (Carduus kerneri). Другий, основний, під’ярус

(40–50 см) формує костриця карпатська (25–70%) з участю астранції великої

(Astrantia major), борщівника карпатського (Heracleum carpaticum), незабудки

альпійської (Myosotis alpestris), кремени судетської (Petasites sudeticus). Третій,

низький (20–25 см), під’ярус створюють співдомінанти, зокрема щавель щит-

ковий, ломикамінь волотистий (20–50%), жовтець Хорншуха (Ranunculus

hornschuchii), сольданелла угорська (Soldanella hungarica), айстра альпійська

(Aster alpinum), первоцвіт Галлера (Primula halleri).

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у ботанічній пам’ятці природи

загальнодержавного значення «Скелі Близниці» (Закарпатська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань угрупо-

вань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Бедей, 1967; Малиновський, 1980; Зеленая книга ...,

1987; Стойко та ін., 1998.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

260

Зелена книга України

118. Угруповання формації костриці скельної

(Festucetа saxatilis)

Асоціації. Альпійськочебрецево–скельнокострицева (Festucetum (saxatilis)

thymosum (alpestris)), вічнозеленоосоково–скельнокострицева (Festucetum

(saxatilis) caricosum (sempervirentis)), скельнокострицева чиста (Festucetum

saxatilis purum).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,5; І; 3;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Субальпійський пояс Українських Карпат (Марма-

роський та Чивчинський масиви) (Івано-Франківська, Закарпатська об-

ласті).

Фізико-географічні умови. Південно-східні, рідше південно-західні стрімкі

(20–50

) вапнякові скелі у межах висот 1410–1740 м н. р. м. із щебенисти-

ми малопотужними (до 40 см) ґрунтами, які мають слабокислу або лужну

реакцію, у холодній кліматичній зоні.

Біотоп. Субальпійські луки із домінуванням злаків.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційо-

ваності домінантів.

Ботаніко-географічна значущість. Угруповання на північно-східній межі

ареалу, сформоване карпатським ендемічним видом – кострицею скельною

(Festucа saxatilis).

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

261

Зелена книга України

Ценотична структура та флористичне ядро. Флористично багатий і густий

(60–100%) травостій, диференційований на три під’яруси. Перший, основний,

під’ярус формує костриця скельна (50–60%) з участю к. лежачої (F. airoides), осо-

ки вічнозеленої (Carex sempervirens), купальниці європейської (Trollius europaeus),

тонконога альпійського (Poa alpina), фітеуми кулястої (Phyteuma orbiculare), три-

щетинника альпійського (Trisetum alpestre), у нижчих під’ярусах зростають че-

брець гарний (Thymus pulcherrime) та ч. альпійський (Th. alpestris), щебрушка Ба-

умгартена (Acinos baumgartenii) та інші. Флористичний склад багатий на ендемічні

та реліктові види, такі, як костриця карпатська (Festuca carpatica), китятки гіркі

(Polygala subamara), льонолисник альпійський (Thesium alpinum), аконіт Жакена

(Aconitum jacquinii), волошка східнокарпатська (Centaurea kotschyana), талабан

Ковача (Thlaspi kovacsii), ломикамінь висхідний (Saxifraga adscendens), л. жовто-

зелений (S. luteo-viridis), білотка альпійська (Leontopodium alpinum), сосюрея

різноколірна (Saussurea discolor) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності або заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карпатському БЗ.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань угрупо-

вань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Бедей, 1967; Малиновський, 1980; Стойко, Тасєнкевич,

Мілкіна, 1982; Зеленая книга ..., 1987; Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко,

1997; Стойко та ін., 1998.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

262

Зелена книга України

119. Угруповання формації нарцису вузьколистого

(Narcissietа angustifolii)

Асоціації. Лучнокострицево–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii)

festucosum (pratensis)), молінієво–вузьколистонарцисова (Narcissietum

(angustifolii) moliniosum (caeruleaе)), пахучотравово–вузьколистонарцисова

(Narcissietum (angustifolii) anthoxanthosum (odorati)), тонкомітлицево–

вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) agrostidosum (tenuis)),

червонокострицево–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii)

festucosum (rubrae)) (долина Тиси, Закарпатська обл.); біловусово–

вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) nardosum (strictae)),

чорницево–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii) vacciniosum

(myrtilli)), щучниково–вузьколистонарцисова (Narcissietum (angustifolii)

deschampsiosum (caespitosae)) (високогір’я Українських Карпат).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,9; І; 2;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Закарпатська низовина (Хустський район), високо-

гірні райони Українських Карпат (Свидовецький та Мармароський хребти)

(Івано-Франківська та Закарпатська області).

Фізико-географічні умови. В рівнинній частині ареалу угруповання приуро-

чені до рівнинного рельєфу з окремими грядово-горбистими підвищеннями

та зниженнями різноманітних форм з переважанням дернових та дерново-

лучних ґрунтів, у меншій мірі – дерново-глейових, мулувато-глейових та

торф’янисто-глейових опідзолених кислих ґрунтів. Високогірні угрупован-

ня сформувалися у межах висот 1300–1750 м н. р. м. на гірсько-лучних буро-

земних і торф’янистих ґрунтах з різним ступенем щебенистості, в холодній

евгумідній кліматичній зоні.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

263

Зелена книга України

Біотоп. Справжні луки заплавні (рівнинні), справжні гірські луки Карпат

(високогірні).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоці-

йованості домінантів травостою із домінуванням нарцису вузьколистого

(Narcissus angustifolius), занесеного до ЧКУ, Додатку І Бернської конвенції.

Ботаніко-географічна значущість. Домінант – нарцис вузьколистий – знахо-

диться на північно-східній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. На рівнині угруповання харак-

теризуються густим травостоєм з проективним покриттям 90–100% з чіткою

його диференціацією на три під’яруси. Основу травостою складають домі-

нант – нарцис вузьколистий (40–70%), а також його найпоширеніший

співдомінант – молінія голуба (Molinia caerulea) (20–30%), які створюють

перший під’ярус (70–80 см). З покриттям 5–7% у ньому зростають китник

лучний (Alopecurus pratensis), пахуча трава звичайна (Anthoxanthum odoratum),

мітлиця тонка (Аgrostis tenuis), костриця червона (Festuca rubra), жовтець

їдкий (Ranunculus acris), поодиноко – костриця лучна (F. pratensis), медова

трава шорстка (Holcus lanatus), вівсюнець пухнатий (Helictotrichon pubescens),

тонконіг лучний (Poa pratensis) та ін. Другий під’ярус (35–50 см) форму-

ють осока повстиста (Carex tomentosa), о. просовидна (C. panicea), о. лисяча

(C. vulpina), о. бліда (C. pallescens), чина лучна (Lathyrus pratensis), буквиця

лікарська (Betonica officinalis), волошка лучна (Centaurea jacea) та ін. У третьо-

му під’ярусі (до 30 см) зростають калган (Potentilla erecta), жовтець повзучий

(Ranunculus repens), пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis), лядве-

нець рогатий (Lotus corniculatus) та ін. Характерним для травостою є наявність

мохового ярусу, сформованого переважно плеуроцієм Шребера (Pleurozium

schreberi). Видова насиченість угруповань складає 45–50 видів.

У високогір’ї структура угруповань близька за будовою до вищеописа-

них угруповань, основу яких становлять лучні види з домішкою бореальних і

монтанних видів – чорниці (Vaccinium myrtillus), брусниці (Rhodococcum vitis-

idaea), сольданели угорської (Soldanella hungarica), підбілика альпійського

(Homogyne alpina), тирлича жовтого (Gentiana lutea).

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карпатському БЗ (заповідні ма-

сиви «Долина нарцисів», «Свидовецький», «Мармароський»).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Сприяння відновленню домінанта,

організація моніторингу.

Джерела інформації. Комендар, 1964, 1966; Стойко, Тасєнкевич, Мілкіна,

1982; Комендар, Кричфалушій, 1985, 1987, 1993; Кричфалушій, 1986, 1987; Зе-

леная книга..., 1987; Кричфалуший, Гендей, 1987; Дубина, Устименко, Гамор,

2006; Устименко, Дубина, Гамор, 2007.

П.М. Устименко, Д.В. Дубина

264

Зелена книга України

120. Угруповання формації тонконога Дейла

(Poetа deylii)

Асоціації. Лежачосухоцвітово–дейлотонконогова (Poetum (deylii)

gnaphaliosum (supini)), мутеліноволігустиково–дейлотонконогова (Poetum

(deylii) ligusticosum (mutellianae)), рунянково–дейлотонконогова (Poetum

(deylii) polytrichosum).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 15,0; І; 2;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Субальпійський та альпійський пояси Українських

Карпат (Мармароський та Чорногірський масиви) (Івано-Франківська і За-

карпатська області).

Фізико-географічні умови. Привершинні (на висоті 1620–1990 м н. р. м.)

ділянки північних схилів стрімкістю 20–25

з бідними щебенистими кислими

і вологими ґрунтами холодної кліматичної зони.

Біотоп. Субальпійські луки із домінуванням злаків, трав’яні злаковники

альпійських луків на кислих силікатних породах.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип

асоційованості домінантів. Домінант – тонконіг Дейла (Poa deylii) – занесе-

ний до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Домінування ендемічного виду – тонконо-

га Дейла.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

265

Зелена книга України

Ценотична структура та флористичне ядро. Густий (80–100%) травостій

диференційований на два під’яруси. Перший, невисокий (10–20 см), під’ярус

формує тонконіг Дейла (15–60%). Тут зростають (з покриттям 10–30%)

сухоцвіт лежачий (Gnaphalium supinum), лігустик мутеліновий (Ligusticum

mutellina). Рідше трапляються ситник трироздільний (Juncus trifidus), костриця

мальована (Festuca picta), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), нечуй-

вітер альпійський (Hieracium alpinum), пахуча трава альпійська (Anthoxanthum

alpinum). Другий під’ярус утворюють мохи – рунянка шестикутна (Polytrichum

sexangulare), дикран мітловидний (Dicranum scoparium), ракомітрій сивуватий

(Rhacomitrium canescens).

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності або заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Карпатському НПП.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу. Включен-

ня місцезростань угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного

фонду.

Джерела інформації. Малиновський, 1980; Стойко, Тасєкевич, Мілкіна, 1982;

Зеленая книга..., 1987; Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко, 1997; Стойко та

ін., 1998.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

266

Зелена книга України

Болотні угруповання

121. Угруповання формації берези низької

(Betuletа humilis)

Асоціації. Гіпново–низькоберезова (Betuletum (humilis) hypnosum),

сфагново–пухнатоплодоосоково–низькоберезова (Betuletum (humilis) caricoso

(lasiocarpae)–sphagnosum), сфагново–низькоберезова (Betuletum (humilis)

sphagnosum), чорноосоково–низькоберезова (Betuletum (humilis) сaricosum

(nigrae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,3–12,5;

І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Переважно Українське Полісся, зрідка на Волинській

височині та Розточчі.

Фізико-географічні умови. Широкий діапазон середньозволожених болот-

них екотопів – від евтрофних осокових до мезоевтрофних та мезотрофних.

Торфовий поклад неглибокий (1–2 м), переважно евтрофний або мішаний

мезотрофний.

Біотоп. Чагарникові болота.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінантів, де береза низька (Betula humilis) є реліктовим видом, за-

несеним до ЧКУ.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

267

Зелена книга України

Ботаніко-географічна значущість. Бореальні угруповання на південній

межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Чагарниковий ярус (заввиш-

ки 1–2,5 м) утворює береза низька із зімкнутістю 0,3–0,6. Часто трапляється

групами. Кращий розвиток має на ділянках евтрофних боліт. Травостій

здебільшого розріджений (20–30%), на ділянках осокових асоціацій густі-

ший – 50–60%. Основу травостою складають бореальні болотні, лучно-

болотні види, а саме: осока чорна (Carex nigra) (30%), о. пухнатоплода

(С. lasiocarpa) (30–40%), о. дерниста (С. caespitosa), о. просовидна (C. panicea),

куничник сіруватий (Calamagrostis canescens) та к. непомітний (C. neglecta),

вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris) та інші. Сфагновий покрив нерідко

досить густий, досягає 90–95%, на ділянках мезотрофних асоціацій – 60–80%,

його утворюють переважно сфагн обманливий (Sphagnum fallax), с. болотний

(S. palustre), с. притуплений (S. obtusum).

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Заповідний, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в ПЗ «Розточчя», Черемському

ПЗ, Шацькому НПП (болота Лука і Піддовге-Підкругле).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Недопущення меліоративних робіт

на прилеглих територіях, контроль за станом популяцій берези низької.

Джерела інформації. Брадіс, 1969; Андриенко, 1982; Стойко та ін., 1998;

Фіторізноманіття Українського Полісся ..., 2006.

Т.Л. Андрієнко-Малюк

268

Зелена книга України

122. Угруповання формації гірськососново–сфагнової

(Pineto (mugi)–Sphagneta)

Асоціації. Гірськососново–жовтоосоково–сфагнова (Pinetum (mugi) caricoso

(flavae)–sphagnosum (Sphagnum fallax, S. girgensohnii), гірськососново–

піхвовопухівково–малоквітковоосоково–сфагнова (Pinetum (mugi)

eriophoroso (vaginati)–caricoso (pauciflorae)–sphagnosum (S. magellanicum)),

гірськососново–піхвовопухівково–сфагнова (Pinetum (mugi) eriophoroso

(vaginati)–sphagnosum (S. russowii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,3; І; 4;

«перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Українські Карпати (переважно хребет Чорногора),

субальпійський пояс (Закарпатська обл., Івано-Франківська обл.).

Фізико-географічні умови. Днища льодовикових улоговин, так званих «цир-

ків», з близьким заляганням ґрунтових вод. Ділянки із неглибоким торфовим

покладом (0,7–1,5 м) та середнім обводненням у субальпійському поясі. Тор-

фові поклади переважно переходові, в нижніх шарах – деревно-сфагнові.

Біотоп. Гірські висячі болота Карпат (Pinus mugo).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Специфічні високогірні

болотні угруповання із звичайним типом асоційованості домінуючих видів.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні гірські середньоєвропейські

угруповання високогір’я.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море