Філоненко С.О. Усна народна творчість

Подождите немного. Документ загружается.

161

нрові особливості твору такі: описується один комічний або трагі-

комічний випадок, події зображуються стисло, динамічно. Героїв

небагато. Кінцівка — дотепний афористичний вислів» [12, с. 331].

Проаналізуйте, як використав сюжет народного анекдота Сте-

пан Руданський у співомовці «Добре торгувалось».

Степан Руданський. Добре торгувалось

Чи в Києві, чи в Полтаві,

Чи в самій столиці

Ходив чумак

з мазницею

Помежи крамниці.

І в крамницях, куди глянеш, —

Сріблом-злотом сяє, —

А йому то і байдуже:

Він дьогтю питає!

Реготять купці дурнії,

А він тільки сплюне

Та й до другої крамниці,

Багатшої, суне.

В найбагатшії крамниці

Два купці сиділо,

І туди чумак заходить

З мазницею сміло:

«Добридень вам

, добрі люди!»

Та й зачав питати,

Чи нема у них принаймні

Дьогтю де продати.

«Нєту, нєту! — купці кажуть

Та й, шельми, сміються: —

Здєсь нє дьоготь — толькі ду-

рні

Адні продаються!»

А чумак їм: «То нівроку ж,

Добре торгувалось,

Що йно два вас таких гарних

На продаж осталось».

[62, с. 32—34].

Ознайомтеся

з визначенням такого літературного жанру, як

гумореска:

«Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драмати-

чний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору

легкою, жартівливою тональністю… Літературна гумореска жи-

виться джерелами фольклору, в яких зосереджено віковий досвід

сміхової культури…» [48, с. 176—177].

Прочитайте гумореску Павла Глазового «Онучок» і визначте,

як письменник обробив у

ній сюжет народного анекдоту:

Павло Глазовий. Онучок

— Є у вас, дідусю, зуби? —

Онучок питає.

Дід журливо посміхнувся:

162

— Вже давно немає… —

І зраділо, це почувши, хлопченя без краю:

—Тоді пряник потримайте,

А я пострибаю! [13, с. 77].

7. Підготуйте повідомлення «Сюжети і образи народних анек-

дотів в українській літературі» (за творами Г. Квітки-Основ’я-

ненка «Салдацький патрет», «Пархімове снідання», «Мертвець-

кий великдень», С. Руданського «По чому дурні», «Пан

і Іван у

дорозі», «Добре торгувалось», «Чи високо до неба», «Варена со-

кира», «Циган на сповіді», «Найкращий сон» та ін.).

8. Проаналізуйте поданий нижче текст і визначте, до якого

жанру його слід віднести: казки. анекдоту, небилиці, бувальщи-

ни, народного оповідання. Відповідь мотивуйте, посилаючись на

конкретні ознаки жанру.

«Як був мій

дід маленький, а батька ще на світі не було, так

ми з дідом чумакували. У нас було дві пари волів чужих, а третя

не наша; три рижих, а один четвертий. Так ми з дідом ловим по

лісу ведмедів. дід було вія застриже, а я з-за куща як тюкну на

ведмедя

, так він з переляку роззявить рота та так на вію і на-

штрикнеться, то я ззаду кілочком і закладу, то ми тоді з дітом як

заходимось, то так, мовляв, шкуру й знімем. Так ми тоді як поча-

ли з дідом багатіти, то начали орать по печі, і по пічурках, і

по

запічках, і під припічком, та як виорали дванадцять десятин по

печі та по пічурках, та як уродив у нас хліб! Так ми на комині по-

клали дванадцять стогів. Та як унадились миші; а в нас був кіт

здоровий, та як понався за мишами — миші під стіг, а кіт на стіг

та так і повалив їх у помийницю. Так ми з дідом вистругали три

токи: на одному молотили мак, на другому так, а на третьому за-

палили той стовп, що ціпи вішали. А в нас було коров багато! Так

за погребом коров доїли, кобилою масло колотили, а молока було

так багато,

що в мре возили» [80, с. 419].

9. Знайдіть приклади «поетики абсурду» в поданій нижче не-

билиці, яку включив до своєї книги «Звичаї нашого народу» Оле-

кса Воропай (записану ним від Степана Галушки):

«…Виліз я на вербу, а верба висока. Ото я й почав ще далі ліз-

ти: ліз, ліз, та й

аж на небо виліз. Дивлюсь, а там циган лопатою

гроші віє. Я поздоровкався з ним і пішов далі своєю дорогою.

Коли слухаю, аж це: телень-телень… «Ну, — думаю собі, — це

чорти станового несуть, дасть він мені на горіхи!» Під’їжджає

ближче, дивлюсь, аж це сам благородіє в короні: в шлеях не

про-

163

стих, а золотих, та ще й загнузданий, мов жеребець. Письмоводи-

тель на пристяжці — кумедія! …А коні, бач, панами в кареті си-

дять — понадувалися, тільки очима лупають: чисте тобі панство!

…Я до них по-жереб’ячому заржав: це так, як «добрий день» по-

нашому, та й пішов собі далі…

Іду, дивлюсь:

кум Грицько, що торік помер, в казані сидить,

а в тому казані смола кипить — такий сморід іде, аж у носі кру-

тить!... «Добрий день, — кажу, — куме, як ви тут, не змерз-

ли?» — «Ба ні, — каже, — тут тепло, як на печі в гарячому по-

росі!» — «А за що ж, — питаюся, — вам кара

така?» — «За

те, — каже, — що в панів за ланового був». «Хай йому біс, —

думаю, — не піду більше до панів служити, бо ще й мені те бу-

де»…

Пішов далі, йду та йду… дійшов до самісінького раю, а в раю

річка сметани тече: така густа сметана, що аж сама до рота

про-

ситься. Над річкою — дерева, замість листя — гречані вареники:

пухкі та свіжі, ніби тільки що з печі мати витягнули. Під тими

деревами люди лежать, і як тільки котрий їсти захоче — рота ро-

ззявив, а вареник з дерева та в сметану — бовть! Впірнув, пере-

вернувся, а тоді прямісінько в рот; тільки встигай

жувати.

«Ось, — думаю, — життя. Це, мабуть, той сіцілізм (соціалізм),

що про нього скубенти (студенти) з міста говорили. Вирішив і

собі до них пристати. Підходжу до крайнього — таке розпаслося,

що й дихати йому важко — питаюся: «Чи не можна, пане-брате, і

мені коло вас тут прилягти?» А він — луп очима та

й каже: «А ти

хто такий, твій батько чим займався?» — «Та звісно, — кажу, —

хлібороб». А він як визвіриться на мене: «Іди геть звідси, тут самі

нероби лежать!...» [11, с. 44—46].

10. Спробуйте вигадати власну небилицю.

11. Порівняйте жанри анімалістичної казки і байки. Що спі-

льне й відмінне в цих жанрах? Прочитайте наступний

текст і ви-

значте, до якого жанру — казки чи байки — можна його віднес-

ти. Аргументуйте свою думку.

Хворий лев і лисиця

Коли лев постарівся вже і не зміг зловити для себе ніякої зві-

рини, зробився хворим і почав йойкати. Інші звірі йшли на те ди-

витися. Котрий прийшов до його

печери дивитися, він з’їв кож-

ного і тим піддержував собі життя. Чекав він, чи не прийде й

164

лисиця, але лисиця була така мудра, що до печери не йшла, лише

з ним здалека бесідувала.

Каже до неї лев:

— Вже всі звірі відвідували мене в моїй недузі, а ти ні!

На те відповіла лисиця:

— Багато приходить, але мало відходить, тому я настільки ро-

зумна, що не йду близько тебе

, бо ти не так хворий, як голодний

[51, с. 13].

12. Проаналізуйте шкільні програми з української літератури:

в яких із них представлено жанри народної байки та анекдота?

Чи доцільно ознайомлювати школярів із цими жанрами, на ваш

погляд? Мотивуйте свою відповідь про виховне, пізнавальне, ро-

зивальне значення народних байок та анекдотів. Складіть фраг

мент шкільної програми, присвяченимй цим жанрам: зазначте,

які теоретичні відомості отримують учні, з якими творами озна-

йомлюються на уроках, з якими — самостійно, які вміння й на-

вички виробляються в них під час вивчення байок та анекдотів.

13. Прочитайте кілька літературних байок (Григорія Сково-

роди, Леоніда Глібова, Євгена Гребінки) і зробіть

висновок про

спільні й відмінні рис фольклорних і літературних байок.

Тест для перевірки знань

1. Які жанри належать до казкової прози?

А) казки, анекдоти, притчі, небилиці,

Б) казки, легенди, притчі, бувальщини,

В) казки, народні оповідання, анекдоти, притчі,

Г) казки, легенди, перекази, анекдоти.

2. Які жанри належать до неказкової прози?

А) легенди,

анекдоти, притчі, небилиці,

Б) легенди, притчі, бувальщини, анекдоти,

В) казки, народні оповідання, анекдоти, притчі,

Г) легенди, перекази, народні оповідання, бувальщини.

3. Назва якого жанру походить від грецьких слів «неопуб-

лікований», «невиданий»?

А) легенда,

Б) паремія,

В) анекдот,

Г) балада.

165

4. Що є визначальною рисою анекдотів, на думку Ф. Ко-

лесси?

А) комічність,

Б) локальний колорит,

В) політична загостреність,

Г) підтекст.

5. Який жанр відповідає визначенню: «Твори народної

словесності, у яких витворений своєрідний незвичайний і аб-

сурдний світ зі свідомо викривленою «перевернутою» дій-

сністю»?

А) паремія,

Б) анекдот,

В) замовляння,

Г) небилиця

6. Яка спільна риса байок і притч?

А) кумулятивність,

Б) алогічність,

В) алегоричність,

Г) місцевий колорит.

7. Яке провідне джерело сюжетів українських притч?

А) Святе Письмо,

Б) «Повість минулих літ»,

В) «Києво-Печерський патерик»,

Г) Коран.

8. Який жанр відповідає визначенню: «Розповіді про події

сучасного або недавнього часу, учасником або

очевидцем

яких був сам оповідач»?

А) анекдот,

Б) народне оповідання,

В) переказ,

Г) небилиця.

9. Що таке «бувальщини»?

А) розповіді про події сучасного або недавнього часу, учасни-

ком або очевидцем яких був сам оповідач,

Б) усні розповіді про сучасні події, в яких розповідається про

дивовижні явища, істот,

166

В) словесна формула, якою супроводжувалися ритуали і яка,

начебто, мала магічну силу впливати на людей та світ,

Г) усне народне оповідання зі свідомою настановою на ви-

гадку.

10. Для якого з жанрів характерна розповідь від 1-ї особи?

А) притча,

Б) легенда,

В) народне оповідання,

Г) переказ.

ТЕМА

«ПРИСЛІВ’Я,

ПРИКАЗКИ,

ЗАГАДКИ»

План

1. Жанрові ознаки прислів’їв і приказок, їх місце в системі

фольклорних жанрів.

2. Походження й розвиток жанру прислів’їв і приказок.

3. Жанрові різновиди паремій.

4. Художні особливості паремій: композиція, ритміка, зобра-

жально-виражальні засоби.

5. Українська пареміологія і пареміографія: провідні пробле-

ми, історія розвитку. Принципи укладання пареміографічних

збі-

рників.

6. Жанрові ознаки загадок, проблема їх походження. Поетика

загадок.

Основна література

1. Кононенко В. Шляхами народних приповідок: Посібник для вчи-

теля. — К.: РВЦ «Проза», 1994. — 208 с.

2. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Під-

ручник. — К.: Знання-Прес, 2001. — С. 536—566.

3. Пазяк М. М. Українські прислів’я та приказки: Проблеми паремі-

ології та пареміографії. — К.: Наукова думка, 1984. — 204 с.

4. Прислів’я

та приказки. Природа. Господарська діяльність людини /

Вст. ст. М. М. Пазяка. — К.: Наукова думка, 1989. — 480 с.

5. Прислів’я та приказки. Людина. Родинне життя. Риси характеру /

Вст. ст. М. М. Пазяка. — К.: Наукова думка, 1990. — 528 с.

167

6. Прислів’я та приказки. Взаємини між людьми / Вст. ст. М. М. Па-

зяка. — К.: Наукова думка, 1991. — 440 с.

7. Український фольклор: Критичні матеріали / С. К. Бисикало,

Ф. М. Борщевський. — К.: Вища школа, 1978. — С. 152—167.

Додаткова література

1. Аникин В. П., Круглов Ю. Г. Русское народное поэтическое твор-

чество. — Л.: Просвещение, 1983. — С. 116—130.

2. Гейзінга Й. Homo ludens. — К.: Основи, 1994. — С. 127—130.

3. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості:

Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / Упоряд. Н. С. Шумада. — К.:

Веселка, 1989. — С. 526—552.

4. Колосова Н. А. Загадка как одно из средств

познания мира // Рус-

ская словесность в школах Украины. — 1997. — № 6. — С. 17—22.

5. Кравцов Н. И., Лазутин С. Г. Русское устное народное творчест-

во. — М.: Высшая школа, 1977. — С. 75—95.

6. Малинська Н. Національний герой в українських прислів’ях та

приказках // Вісник. Літературознавство. Мовознавство. Фольклорис-

тика. Вип. 9. — К.: Київський університет, 2000. — С. 76—80.

7. Народ скаже —

як зав’яже: Українські народні прислів’я, приказ-

ки, загадки / Вст. ст. Н. Шумади. — К.: Дніпро, 1971. — 230 с.

8. Одарченко П. Упорядник класичної збірки українських народних

прислів’їв та приказок (Штрихи до портрета видатного народознавця

ХІХ століття Матвія Номиса) // Народна творчість та етнографія. —

2002. — № 1—2. — С. 37—48.

9. Пазяк М. Рукописні пареміографічні збірки

у фондах Інституту

ім. М. Т. Рильського // Народна творчість та етнографія. — 1983. —

№ 1. — С. 53—57.

10. Пазяк М. Трансформація паремій у текстах художніх творів // На-

родна творчість та етнографія. — 1999. — № 5—6. — С. 83—93.

11. Рыбникова М. А. Загадка, ее жизнь и природа // Русское на-

родное поэтическое творчество. Хрестоматия по фольклористике:

Учебное пособие для филологических

специальностей педагогиче-

ских институтов / Сост Ю. Г. Круглов. — М.: Высшая школа,

1986. — С. 176—185.

12. Українські прислів’я, приказки і таке інше. Уклав М. Номис /

Упоряд. М. Пазяк. — К.: Либідь, 1993. — 768 с.

Питання для перевірки знань

1. Чому прислів’я і приказки називають «народним золото-

словом»? У чому полягає пізнавальне, розвивальне, виховне зна-

чення паремій?

168

2. Що таке паремія? Які жанри включає це поняття?

3. Яке місце посідають паремії в системі фольклорних

жанрів?

4. У чому різниця прислів’їв і приказок? Які їх спільні риси?

5. Назвіть тематичні групи прислів’їв і приказок.

6. Які художні особливості прислів’їв і приказок? Схарактери-

зуйте їх композицію, ритміку

. Які художні засоби вживаються в

пареміях?

7. Що таке пареміологія і пареміографія?

8. Опишіть шляхи виникнення паремій.

9. Які принципи укладання збірників паремій? Який із них ви

вважаєте оптимальним? Які найбільші українські пареміографіч-

ні праці вам відомі?

10. Що таке загадка? Назвіть її жанрові ознаки. У чому спіль-

ність і

відмінність загадок і прислів’їв?

11. Схарактеризуйте походження загадок. У чому полягав їх

зв’язок з ритуалами?

12. Назвіть структурні моделі загадок, наведіть приклади.

13. Які класифікації загадок вам відомі?

14. Хто з українських фольклористів вивчав паремії? Назвіть їх

провідні праці.

15. З якою метою вживаються прислів’я, приказки, загадки в

художніх творах? Наведіть приклади.

Матеріали до заняття

«Пареміографія — розділ фольклористики: збирання, систе-

матизація та оприлюднення друком паремій. Пареміографія не-

віддільна від пареміології.

Пареміологія, або приказкознавство, — розділ фольклорис-

тики, що займається мовним і структурним аналізом паремій —

прислів’їв і приказок» (Анатолій Волков) [45, с. 397].

«Пареміографія — це частина фольклору, яка об’

єднує най-

коротші жанри, що в образній формі відтворюють найістот-

ніші явища і реалії дійсності: прислів’я, приказки (приповідки) та

їх жанрові різновиди — вітання, побажання, прокльони, порів-

няння, прикмети, каламбури, тости. Це — словесні мініатюри,

що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені фор-

мули, образні

кліше» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43,

с. 536].

169

«Паремія (грец. рareimia — прислів’я) або провербіум

(лат. — приказка, прислів’я) — 2) Видове позначення фольклор-

них малих жанрів афористичного спрямування (прислів’я, прика-

зки). Часом пареміями звуть також інші малі жанри фольклорної

прози: загадки, заклики, зичення, прикмети, примівки, прокляття,

скоромовки» (Людмила Волкова) [45, с. 398].

«…В сучасній науці паралельно із термінами «

прислів’я» і

«приказка» на означення жанру вживається термін «паремія» (від

гр. paroimia — притча).

Від цього слова утворились назви «пареміографія» — запису-

вання, збирання прислів’їв та «пареміологія» — наука про при-

слів’я, їх дослідження, пояснення. Проте обидва терміни часто

вживаються паралельно чи взаємозамінюють один одного. Окрім

фольклористики прислів’

я і приказки вивчає мовознавство (фра-

зеологія). Але між цими дослідженнями існує істотна різниця.

Фольклористи розглядають паремії як жанр народної словеснос-

ті, аналізують їх з точки зору композиції, художньо-образної

структури, ідейного навантаження. Мовознавці розглядають ли-

ше лінгвістичний аспект: відносять їх до розряду мовних фразео-

логізмів, пояснюють лексичне значення (пряме і

переносне), ви-

вчають вживання у живому мовленні та ін.» (Мар’яна Лановик,

Зоряна Лановик) [43, с. 536—537].

«Прислів’я — це короткі сталі афористичні вислови, в яких у

художній формі виражено судження народу про життєві явища…

Прислів’я справедливо вважають вираженням народної мудрості

і народної філософії… На відміну від інших жанрів прислів’я

охоплюють найрізноманітніші аспекти дійсності…

Прислів’я досить стійкі, менше від інших жанрів піддаються

варіантності. Основою цього є той факт, що вони правдиво від-

творюють життєві спостереження і дають оцінку певним явищам.

Стійкість підсилюється і тим, що прислів’я є творами афористи-

чними і легко запам’ятовуються.

Характерна ознака прислів’їв

та приказок виявляється в мож-

ливості передавати загальне в конкретному» (Михайло Грицай)

[15, с. 74—75].

«Прислів’я і приказки — це стійкі афористичні вислови,

що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні

життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т.п. у

їх характерних і специфічних ознаках.

Узяті з різних джерел

170

народної словесності на основі безпосередніх спостережень

над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю ви-

слову і загущеністю думки; увібравши світогляд народу і його

багатовіковий досвід, становлять невід’ємний пласт народної

філософії — скарбницю мудрості» (Мар’яна Лановик, Зоряна

Лановик) [43, с. 537].

«Прислів’я та приказки схожі між собою і становлять по су-

ті

один жанр народної творчості. Відмінність між ними полягає,

головним чином, в тому, що прислів’я висловлюють більш повні

твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а

приказка — лише натяк на висновок… Приказка може перетво-

ритись на прислів’я, коли міркування, дане натяком, набуде роз-

ширеності, узагальненості» (П. Попов) [75,

с. 133].

«На відміну від прислів’я приказка не висловлює повне твер-

дження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює

особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній об-

разній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає

те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності при-

слів’я, приказка

— одночленна з синтаксичного погляду. Вона

переважно є неповним реченням або частиною речення» (Люд-

мила Волкова) [45, с. 442].

«Відносячись до одного жанру, прислів’я і приказки відріз-

няються певними структурними особливостями. Прислів’я —

довершений за змістом вислів, який становить граматично й

інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі склад-

ного

речення, що має двочленну структуру: «Поженешся за

двома зайцями — жодного не здоженеш». За визначенням

В. Даля, прислів’я — це коротка притча, в якій висловлено су-

дження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, — це простий

вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка — це

образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує

людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшо-

го судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів’ям власти-

ве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно,

часто є частиною прислів’я» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лано-

вик) [43, с. 537].

«Принципи творення образу в

прислів’ях мають свою спе-

цифіку. Оскільки судження тут виражається однією фразою і то-