Філоненко С.О. Усна народна творчість

Подождите немного. Документ загружается.

181

А то стане мов кругляк —

Чисто з тризубом п’ятак!

б) Про сонце:

Серед моря-моря, стоїть червона комора.

За лісом, за пралісом червона плахта.

Стоїть дуб-стародуб, на тім дубі птиця-вертиниця — ніхто її

не дістане, ні цар, ні цариця.

Стоїть дерево серед села, а в кождій хатці по гілячці

Висить золоте яблуко, а дістати не можна.

Віталій Юречко

Наче золотом облите,

Наче жовте-жовте сито —

Диво-соняшник неначе!

Хто подивиться — заплаче.

в) Про дорогу:

Лягла Гася, простяглася. Як устане, то й неба дістане.

Що лежить, не маючи кінця?

Така я довга, що й кінця нема. Лежу собі тихесенько, нікого

не

займаю. Тільки одні добрі люди день і ніч топчуть мені груди.

Леонід Глібов

Раз пішов я на отаву

І наткнувся на прояву:

Довга-довга і страшенна,

Мов гадюка здоровенна,

Голова десь за горами,

Ноги вперлись між лісами.

Став я, швертом в боки взявся

І до неї обізвався:

«Де ти

в біса узялася

І чого тут розляглася?»

Чую — десь щось загуділо,

Буйним вітром зашуміло:

«Схаменися, дурню сивий,

Прикуси язик брехливий!

Я не відьма, не проява, —

По всім світі моя слава;

Мене люди поважають

І до мене учащають…

Ось устану, коли треба,

Підніму тебе до неба,

Через море перекину

У далекую

чужину!..»

Засмутився я, злякався

І насилу одбрехався:

«Вибачай, вставать не треба,

Бо не хочу я до неба, —

Там огнями зорі палять,

Мені бороду обсмалять,

182

А як часом покочуся —

На шматочки розіб’юся;

Любі діточки заплачуть:

Діда більше не побачуть!»

Я побіг, не оглядався

І у хату заховався,

А у хаті баба мила

Мені кваші наварила.

Їв я квашу солоденьку;

Здумав загадку стареньку;

Покіль другу скомпоную —

Розгадайте перше сюю.

Правду загадка сказала,

Мене трохи налякала:

То

не відьма, не проява,

Бо про неї всюди слава;

То всесвітняя дорога,

І далека, і розлога.

Її всякий добре знає,

Ніхто в світі не минає:

По дорозі щастя скаче,

По дорозі горе плаче.

Так було воно і буде,

Покіль будуть жити люде.

[14, с. 146—148].

Тест для перевірки знань

1. Який

із термінів охоплює приказки, прислів’я, народні

побажання, народні порівняння тощо?

А) паремія,

Б) приказка,

В) приповість,

Г) приповідка.

2. Який принцип лежить в основі збірника М. Номиса

«Українські приказки, прислів’я і таке інше»?

А) історичний,

Б) тематичний,

В) опорно-гасловий,

Г) алфавітний.

3. Які два шляхи утворення прислів

’їв описав О.Потебня?

А) розвиток переносного значення на основі життєвого спо-

стереження; згортання у прислів’я великого твору (байки, казки),

Б) розвиток переносного значення на основі життєвого спо-

стереження; утворення прислів’я із філософських джерел,

В) згортання у прислів’я філософського твору; згортання у

прислів’я міфологічної історії,

Г)

життєве спостереження і згортання у прислів’я історичного

переказу.

4. Який характер мали архаїчні загадки?

А) антропоморфічний,

Б) тотемічний,

183

В) космогонічний,

Г) есхатологічний.

5. За якою моделлю створена загадка «Сидить баба серед

літа в сто сорочок одіта» (капуста)?

А) пряме запитання,

Б) неповний перелік ознак,

В) поступове виключення конкретного із загального,

Г) зіставлення двох предметів, явищ.

6. Як співвідносяться зміст прислів’їв і зміст загадок?

А) вони обидва мають енциклопедичний характер,

Б) зміст прислів’їв енциклопедичний, а зміст загадок — кос-

могонічний,

В) загадки присвячені уявним речам, а прислів’я — реальним

предметам,

Г) загадки цікавить типове, а прислів’я — нетипове в житті.

7. Як називається розділ фольклористики, що вивчає при-

слів’я і приказки?

А) пареміологія,

Б) історіографія фольклористики,

В) пареміографія,

Г) поетика.

8. Чим відрізняються прислів’я і приказки?

А) прислів’я — це двочастинна завершена за смислом конс-

трукція, що містить висновок, а приказка — це незавершена за

смислом конструкція, що містить натяк на певний образний кон-

текст,

Б) прислів’я містять у собі яскравий художній образ, а приказ-

ка лише натякає на певний

образ,

В) прислів’я завжди оформлені як складне речення, а приказ-

ки — як просте речення,

Г) джерела прислів’їв — це стародавня міфологія, право, мо-

раль, філософія, а джерело приказок — це повсякденний побут

людини.

9. Яка паремія тлумачиться в «Повісті временних літ»?

А) «Єдин камінь много горнцев ізбіваєт»,

Б) «Погибоша, аки обри»,

В) «Правда очі коле»,

Г) «Добриня хрестив мечем, а Путята вогнем».

184

10. За якою моделлю створена загадка «Маленьке, леге-

ньке, через хату не кинеш» (пір’їна)?

А) пряме запитання,

Б) неповний перелік ознак,

В) поступове виключення окремого із загального,

Г) зіставлення двох предметів, явищ.

ТЕМА

«ГЕРОЇЧНИЙ

ЕПОС: БИЛИНИ, ДУМИ,

ІСТОРИЧНІ

ПІСНІ, ПІСНІ-ХРОНІКИ»

План

1. Билини як найстарша форма героїчного епосу. Проблема

вивчення билин українською фольклористикою.

2. Історична основа народних дум. Кобзарі — творці й вико-

навці дум.

3. Провідні тематично-хронологічні цикли дум: сюжети і об-

рази.

4. Поетика жанру думи: композиція, ритміка, художня мова.

5. Жанрова своєрідність історичних пісень (у порівнянні

з ду-

мами).

6. Цикли історичних пісень, їх провідні мотиви.

7. Пісні-хроніки, їх художні особливості.

Основна література

1. Бріцина О., Головаха І. Усно-формульна теорія та вивчення укра-

їнських народних дум // Народна творчість та етнографія. — 1997. —

№ 2—3. — С. 54—61.

2. Героїчний епос українського народу: Хрестоматія / Упор. О. Та-

ланчук, Ф.Кислий. — К.: Либідь, 1993. — 432 с.

3. Григор’єв-Наш. Історія України в народних думах і піснях. — К.:

Дніпро, 1993. — 271 с.

Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. —

Т. 4. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1994. — 336 с.

5. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості:

Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / Упоряд. Н. С. Шумада. — К.:

Веселка, 1989. — С. 122—193.

185

6. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Під-

ручник. — К.: Знання-Прес, 2001. — С. 243—300.

7. Охріменко П., Охріменко О. Морально-етичні ідеали героїв украї-

нських народних дум та пісень про козаків // Народна творчість та ет-

нографія. — 1992. — № 3. — С. 3—8.

8. Плісецький М. Українські народні думи. Сюжети і образи. — К.:

Кобза, 1994. — 364 с

9. Рильський М. Героїчний епос українського народу // Український

фольклор: критичні матеріали / С. К. Бисикало, Ф. М. Борщевський. —

К.: Вища школа, 1978. — С. 203—213.

10. Руснак І. Думи та історичні пісні: Тексти та їх інтерпретація. —

Кіровоград: Степова Еллада, 1999 — 96 с.

11. Українська народна поетична творчість / За ред. М. Рильсько-

го. — К.: Радянська школа, 1965. —

С. 172—235.

Додаткова література

1. Дума про репресованих кобзарів // Народна творчість та етногра-

фія. — 1992. — № 1. — С. 25—27.

2. Дубчак В. Бандура в козацькому війську України // Народна твор-

чість та етнографія. — 1994. — № 1. — С. 70—73.

3. Грабович О. Думи як символічний код переказу культурних цін-

ностей // Родовід. — 1993. — № 5. — C. 30—36.

4. Іваницький А. Українська народна музична творчість. — К.: Му-

зична

Україна, 1990. — С. 134—161, 172—179.

5. Кирдан Б. З духовної скарбниці народу // Українські народні ду-

ми та історичні пісні. Збірник / Упор. О. Таланчук. — К.: Веселка,

1990. — С. 5—32.

6. Клітна Н. «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…». Заро-

дження і розвиток кобзарства в Україні // Українська література в зага-

льноосвітній школі. — 2005. — № 3. — С. 50—55.

Литвин М. Розстріляний з’їзд кобзарів // Народна творчість та ет-

нографія. — 1998. — № 4. — С. 95—98.

8. Охріменко П. Максим Рильський про героїчний епос слов’ян //

Народна творчість та етнографія. — 1996. — № 1. — С. 3—6.

9. Павлій П. Д. Героїчна поезія українського народу // Українські

народні думи та історичні пісні / Упор. П. Д. Павлій та інші. — К

.: Вид-

во АН УРСР, 1955. — С.V—XLVII.

10. Пазяк М., Пазяк Н. Поетика народних дум, її джерела і традиції //

Народна творчість та етнографія. — 1998. — № 1. — С. 12—18.

11. Плисецкий М. М. Взаимосвязи русского и украинского поэтиче-

ского эпоса. — М.: АН СССР, 1963. — 448 с.

12. Шрамко І. Кобза та бандура в контексті світової культури // На-

родна

творчість та етнографія. — 1994. — № 5—6. — С. 73—80.

13. Ющенко О. Із свідчень про трагічний кобзарський з’їзд // Народ-

на творчість та етнографія. — 1998. — № 4. — С. 99—102.

186

14. Яворницький Д. І. До альбома української старовини (Група коб-

зарів та лірників на малоруському ярмарку) // Народна творчість та ет-

нографія. — 1990. — № 6. — С. 44—45.

Питання для перевірки знань

1. Які жанри охоплює поняття «героїчний епос»?

2. Які два типи героїчного епосу розрізняють науковці?

3. Чи можна розглядати билини як жанр українського фольк-

лору? Чому українська фольклористика тривалий час оминала їх

розгляд?

4. Дайте визначення жанру билини.

5. Яка історична основа билин? Як сполучаються в них

істо-

ричне й фантастичне начала?

6. Доведіть, що билини є богатирським епосом.

7. Назвіть цикли билинного епосу, наведіть приклади творів

кожного циклу.

8. Які характерні риси поетики билин?

9. Звідки походить термін «дума»? Коли він зафіксований

уперше?

10. Яка історична основа українських народних дум?

11. Хто виконував українські думи? Назвіть

найвідоміших

українських кобзарів. Які звичаї й обряди існували в їхніх братс-

твах і школах?

12. Дайте визначення жанру думи. Яка форма її виконання?

13. Схарактеризуйте композицію та сюжет думи.

14. Які художні засоби характерні для дум?

15. Назвіть відомі вам класифікації народних дум.

16. Наведіть приклади дум кожного з основних історико

тематичних циклів.

17. Хто з українських фольклористів збирав і досліджував думи

та історичні пісні? Назвіть їх основні праці.

18. Дайте визначення жанру історичної пісні. Яке походження

цього терміна?

19. Назвіть жанрові ознаки історичної пісні. Які спільні й від-

мінні риси в історичної пісні й думи?

20. Назвіть основні цикли історичних

пісень і наведіть прикла-

ди творів кожного циклу.

21. Дайте визначення жанру пісні-хроніки. У чому його своєрі-

дність?

22. Які тематичні групи пісень-хронік виділяють фольклористи?

187

23. У яких творах української літератури відбилися сюжети

народних дум та історичних пісень?

24. У якому класі учні ознайомлюються з історичними пісня-

ми й народними думами? Які твори цих жанрів запропоновані в

шкільних підручниках?

Матеріали до заняття

«Героїчний епос — (грец. epos — слово, оповідання, нім.

Epos в розумінні «епопея»). Найбільш суттєві

типологічні харак-

теристики народного епосу (на відміну від балади) — героїчна

ідеалізація історичного минулого народу (народності, етносу)

шляхом створення монументальних образів богатирів, захисників

його волі та незалежності в боротьбі проти історичних ворогів і

поневолювачів, втілення в поетичній формі кращого народного

характеру, «розуміння і оцінки народом свого минулого» (Д. Ли-

хачов). Як фольклорний

жанр героїчний епос не знає якоїсь уні-

версальної форми. У різних народів він не ідентичний, що зумов-

лено особливостями епічних традицій і фольклорної культури

назагал. В архаїчних формах епосу (наприклад, карельські і

фінські руни «Калювали», якутські «Олонхо», богатирські поеми

тюрко-монгольських народів Сибіру, південно-кавказький нант-

ський епос, північно-американське «

Сказання про Гайавату»,

окремі частини вавилонського «Гільгамешу», ісландської Едди

Старшої, англосаксонської поеми про Беовульфа та ін.) героїка

представлена в казково-міфологічних образах (епічним ворогом

народного героя виступають фантастичні страховиська, що уо-

соблюють ворожі людині сили природи). Ці пам’ятки виникли на

основі міфологічної традиції і богатирської казки. Інший стадіа-

льний ряд

творів героїчного епосу об’єднує такі різні народні

творіння, як, наприклад, «Давид Сасунський» у вірменів, «Ма-

нас» у киргизів, «Керогли» у азербайджанців, Chansons de geste у

французів, Heldenlied у німців, російські билини, окремі півден-

но-слов’янські юнацькі пісні, східно-романські войнацькі, албан-

ські богатирські пісні та інші «історизовані поеми». Історичний

героїчний епос несе

в собі ідеї самоствердження народності, бо-

ротьби за незалежність проти чужоземного іга. Третій стадіаль-

ний ряд епічних творів — історичний епос, — що охоплює не

менш широке коло явищ від українських дум до історико-

героїчних пісень народів Кавказу чи балканських гайдуцьких пі-

сень, від ранніх російських історичних пісень до пісень разінсь-

кого і

пугачовського циклів. На цьому етапі зміст героїчного епо-

188

су суттєво збагачується соціальними мотивами» (Григорій Бос-

тан) [45, с. 119].

«Билина — жанр російської епічної пісні. Билина не співала-

ся, але виконувалася речитативом, первісно в супроводі гри на

гуслях, пізніше без музичного супроводу. Слово билина для по-

значення жанру було запроваджено в 40-х рр. І. П. Сахаровим,

який запозичив його зі «Слова

о полку Ігоревім: «…по былинамъ

сего времени». Незважаючи на помилковість такого ототожнен-

ня, слововживання Сахарова закріпилося в фольклористиці як те-

рмін (у сучасному українському перекладі М.Рильського били-

на — «бувальщина»). Були витіснені інші терміни: «старина»,

або «старинка», як мовилося в народі, недиференційоване «піс-

ня», яким користувався, наприклад, П. Киреєвський, «вищі епічні

пісні» (на відміну від «нижчих епічних пісень» — духовних вір-

шів та історичних пісень). Билини часто визначають як героїчні

пісні, але поряд з тим є багато билин міфологічного, новелістич-

ного, авантюрного змісту» (Людмила Волкова) [45, с. 65].

«В Україні билини як такі не існують. Є однак багато даних про

колишнє поширення тут билинних

протосюжетів. Наймення героїв

билин та розповіді про їхні подвиги зустрічаються в українських ге-

роїчних казках: «Ілля-Муромець і Соловей-розбійник», «Кирило

Кожум’яка», «Про Івана Голика і його братів», а також переказах,

легендах: про Михайлика і Золоті ворота, баладах. Деякі казки збе-

регли згадку про героїнь-войовниць, котрі певною мірою

нагадують

«поляниць удалих» з билин (казка «Про Марусю — козацьку доч-

ку»). У піснях є відгомони билини про Дюка Степановича. Традиції

билин Київської Русі мали вплив на виникнення в ХІV—ХV ст.

українських дум, хоча ґрунтом, на якому вони постали, були пізніші

події. Низка дослідників визнавала відгомони билини про Альошу

Поповича

та Садка в думі «Олексій Попович» (О. Міллер, М. Даш-

кевич, П. Житецький, В. Базанов та ін.), проте ще М. Сумцов гостро

заперечував ці твердження. Герої-лицарі дум: козаки Матяша старо-

го, вдовин син юнак Івась Удовиченко (Коновченко), Самійло Кіш-

ка, козак-нетяга Ганжа Андибер, козак Голота — всі нагадують вої-

нів

з билин» (Людмила Волкова) [45, с. 66—67].

«Причина щезнення билин на Україні. Коли київські билини в

більшості постали на Україні, виринає питання, чому вони там

досі не збереглися. Билина дає поетичний відгомін події, що дій-

сно відбулася, і як така співається на місці свого народження до-

189

ти, доки не наступить нова подія, що силою свого враження за-

глушить попередню подію і відверне увагу сучасників, між ними

й поетів, від давньої події, зате прикує її до нової події. Коли ті

події змінюються, як в калейдоскопі, й, зокрема, коли настають

події, які все переходять своєю вагою, бо зосереджуються до

вкруги питання: бути — не бути, — тоді легко пам’ять про давні

події затирається, тим більше. коли в нових обставинах життя

ніщо не піддержує згадок про давні події. По часах, що дали тему

билинам, прийшов ряд лихоліть на Україну: татарське, польське,

турецьке, московське, кріпацьке тощо. Нові враження були такі

сильні, що

дали поштовх до народження довгих серій нових пі-

сень, передовсім козацького епосу. Крім того, не зашкодить при-

гадати, що билини це поетична творчість класу дружинників і з

упадком Київської держави й її витвору — дружинного класу не

стало на місці народження билин їх носіїв і декламаторів чи спі-

вців. Занесені з України

в Московщину, билини збереглися там

тим краще, чим дальше від культурних осередків лежала якась

околиця і чим менше була вона виставлена на враження свіжих

історичних подій» (Михайло Возняк) [7, с. 220].

«Билини — епічні речитативні пісні, які в княжі часи викону-

вали в Україні народні співці-музики» [48, с. 83].

«Дума — жанр (вид) суто

українського речитативного народ-

ного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-

музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобереж-

ній Україні» [48, с. 218].

«Термін «дума» у фольклористику ввів М. О. Максимович.

Самі виконавці дум називали їх по-різному: пісні про старо-

вину, козацькі притчі, запорозькі псальми, лицарські пісні тощо»

(

Анатолій Іваницький) [29, с. 134].

«Думи — це народні епічні і ліро-епічні пісенні твори героїч-

ного і соціально-побутового змісту. Їх виконували речитативом

під акомпанемент бандури (кобзи) або ліри» (Михайло Грицай)

[15, с. 84].

«Фантастичний, казковий елемент майже зовсім відсутній у

думах, тоді як у російських билинах, сербських та болгарсь-

ких піснях йому

відведено чимале місце. Це, безперечно, пояс-

нюється часом і умовами творіння» (Максим Рильський) [78,

с. 208].

190

«Ф. М. Колесса говорив про походження дум від голосінь.

Це твердження зараз уявляється правильним з одним уточнен-

ням: мелодико-речитативна манера і трагедійний виконавський

стиль дум (особливо давнього пласта) пов’язані не з побутовими

голосіннями, а з героїчними поховальними співами, які мали міс-

це в певну історичну — героїчну — епоху у

індоєвропейських

народів, в тому числі і у слов’ян. Свого часу вони перелилися в

драматичні поеми дружинного епосу Київської Русі, а потім геро-

їчні плачі знайшли продовження в козацькій історії» (Анатолій

Іваницький) [29, с. 142].

«Дума — це віршований твір, виконуваний (як правило, соло)

речитативом, що інколи переходить у більш співучий мелодич-

ний

малюнок, під акомпанемент кобзи, або бандури… або — рі-

дше — ліри. Рядки в цьому вірші дуже різні довжиною (точніше,

кількістю складів). Рима (здебільшого дієслівна) майже обов’я-

зкова, причому часто-густо римується по декілька рядків по-

спіль» (Максим Рильський) [78, с. 204].

«Дума — вид ліро-епосу… Національний самобутній вид

українського фольклору, ліро-епічні

твори про життя козачої

України ХVІ—ХVІІ ст., які виконували народні напівпрофесійні

співці — кобзарі… Думи споріднені з іншими ліро-епічними ви-

дами (історичні пісні, балади), але відрізняються низкою жанро-

вих відмінностей. 1) Дума не співається, але виконується речита-

тивом, тобто проказується на розтяг у музичному супроводі на

бандурі, кобзі

або лірі. 2) Дума має астрофічну будову, вона роз-

падається на нерівні періоди. Період функціонально відповідає

пісенному куплету, становить завершене семантико-синтаксичне

ціле, залежно від плину оповіді визначається довжина періоду…

3) Віршування думи — своєрідний український національний ве-

рлібр з кількістю складів у рядку від чотирьох до сорока… 4) Ве-

лику ролю відіграє рима,

переважно дієслівна, котрою об’єдну-

ється кілька рядків. 5) Мелодія музичного супроводу

різноманітна, залежна від змісту. 6) У поетичному та музичному

стилі сполучено особливості середньовічної канонічності з баро-

ковою орнаментальною риторикою. 7) Багато урочистих архаїзмів

та церковнослов’янізмів» (Анатолій Волков) [45, с. 162—163].

«Речитатив (італ. recitativо, від лат. recitare — читати вго-

лос, виголошувати) — наспівна

декламація, що характеризується

емоційно забарвленою інтонацією, зміщенням, посиленням чи