Філоненко С.О. Усна народна творчість

Подождите немного. Документ загружается.

321

Функції колискових пісень (за Наталією Сивачук):

— практично-побутова,

— пізнавальна,

— емоційна,

— морально-етична,

— психотерапевтична,

— формування естетичного чуття [66, с. 49—50].

«Поряд з традиційними колисанками побутують імпровізо-

вані. Вони мало зафіксовані фольклористами саме через свою

імпровізаційність. У функції колисанок можуть побутувати твори

інших жанрів: родинно-побутова, суспільно-побутова пісня, ба-

лада

» (Анатолій Волков) [45, с. 256].

«Виконання колискових пісень відрізняється від виконання

«дорослого» мелосу. Особливість співу залежить від втоми мате-

рі, її настрою чи роботи, яку вона могла зазвичай виконувати па-

ралельно із заколисуванням (вишивання, прядіння, в’язання). Ко-

лисанко вий зворот на зразок «а-а-а», «баю-баю-баю», «люлі,

люлі,

люлі» є мелодичним розспівом-вокалізацією, який набуває

розширеного вигляду і переростає в регулярний приспів, який

імітує ритм погойдування. Повторюваність по співок та колива-

льно-спадковий рух сприяють виконанню колисковими піснями

їх головного призначення — заколисувати і заспокоювати немов-

ля» (Наталія Сивачук) [66, с. 43—44].

«Найстійкішим мотивом в українських колискових піснях є

закликання чи

запрошення сну до дитини. Сон уявляли наші

предки як істоту, яка може увійти в людину і вийти з неї, може

заспокоїти, приспати, ввести в стан абсолютного спокою. …У

давнину сон сприймався як невластивий людині фізичний стан,

що настає в результаті дії якихось сил, духів. Такими силами є

антропоморфічні образи Сну

та дрімоти, до яких і звертається

мати в колискових піснях. …

Сон та Дрімота уподібнюються до людей, вони ходять, співа-

ють, ділять обов’язки («ти будеш колихати, а я буду присипля-

ти»)» (Наталія Сивачук) [66, с. 21—22].

«Колискові пісні і образно-тематичною структурою, і інтона-

ційно-ритмічною будовою споріднені із замовляннями. Як ко-

лискові пісні, так і замовляння виголошуються речитативом, на-

півпошепки. Це інтимна розмова, яка мусить іти тихо, плавно, не

322

порушуючи гармонії, тихої музики сфер, це діалог зі Всесвітом,

душі і серця.

Замовляння та колискові пісні мають такі спільні риси:

а) і колискові пісні, і замовляння виникли в період, коли від-

бувся остаточний перехід від мисливства до землеробства, коли

матріархат прийшов на зміну патріархату, коли жінка вшанову-

валася як символ родючості

… і владно входили в духовне життя

людей культи вогню… води, землі-годувальниці, сонця, місяці,

зернових культур та виробів з них;

б) колискова пісня має таку ж магічну функцію, що й замов-

ляння, — привернути певну якість чи дію, свідченням чого є сло-

весні формули побажання дитині;

в) і в замовляннях. і

в колискових піснях персонажами висту-

пають магічні істоти (Сон-Дрімота, «спання»), тотемні тварини

(гулі, кіт, чайка, зозуля);

г) як і в замовляннях. так і в колискових піснях мова звернена

до всього білого Світу: пташок, котика, калини, берези, вітру;

д) в обох жанрах оповідь розгортається за аналогією, бажане

повинно стати дійсністю,

слово — ділом…

є) інтонаційно-ритмічна будова колискових пісень подібна до

інтонаційно-ритмічної будови замовлянь» (Наталія Сивачук) [66,

с. 23—24].

«Колисанка літературна — ліричний жанр, генетично

пов’язаний з фольклорною піснею, що виконується над колискою

дитини.

Тематичний репертуар колисанок літературних значно шир-

ший за фольклорні, позаяк він не обмежується утилітарною фун-

кцією, хоча й

широко включає в себе традиційні колискові моти-

ви… Колисанка літературна нерідко використовує стильові

ознаки свого фольклорного аналога: монологічну форму звер-

нення до немовляти, «персоніфікований» діалог, анафору, поети-

чний паралелізм, постійні епітети, обов’язкові композиційні по-

вторення… Псевдофольклоризація включає в себе й ритмо-

мелодійні фігури, які мають імітувати темп колискового гойдан-

ня (найуживанішим є 4-стоповий хорей)» (Борис Іванюк) [45,

с. 256].

«Забавлянки, або утішки, потішки, чукикалки — жанр ди-

тячого фольклору, коротесенькі пісеньки чи віршики гумористи-

чного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активі-

зують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, не тільки

323

супроводяться відповідними рухами, а й розвивають мовлення

дитини. Незважаючи на свою простоту, забавлянки позначені ев-

фонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з довкіл-

лям, привчають до чуття прекрасного» (Наталія Сивачук) [66,

с. 51—52].

«Потішки або утішки — невеликі віршики, які промовляють

дитині перед тим, як кладуть спати. Їхнє призначення — заспо-

коїти дитину, вплинути

на її психічний стан, щоб вона швидше

заснула» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 574].

«Найбільшу групу забавлянок становлять пестушки — коро-

тенькі віршики, які виконуються у поєднанні із своєрідними ру-

хами чи вправами, якими дорослий пестить дитину, підбадьо-

рює, спонукає до певного виду діяльності і т. ін.» (Зоряна

Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 575].

«Окрему групу забавлянок становлять твори, які виконуються

дорослими під час підкидання дитини на коліні або нозі. Народна

назва таких творів — чукикалки…» (Зоряна Лановик, Мар’яна

Лановик) [43, с. 576].

«Визначальне місце в художній тканині більшості забавлянок

належить звуковому оформленню, яке виявляється в численних

алітераціях, асонансах

, звуконаслідуваннях — прямих і таких, що

набрали форм повнозначних частин мови. Інколи евфонічні при-

йоми пов’язані зі змістом твору. В більшості ж випадків вони на-

дають йому наспівності, особливого звучання, що важливо саме

для цього жанру, оскільки для немовлят значення слів ще лишає-

ться недоступним, і сприймають вони лише загальне

звучання

твору» (Наталія Сивачук) [66, с. 23—24].

«Заклички — короткі поетичні твори, пов’язані з вірою давніх

людей в магічну дію слова, в яких звучать звертання до природних

явищ, стихій, об’єктів, з метою вплинути на погоду, довкілля чи

саму людину» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 580].

«Примовки… подібні до

закличок, але не містять звертання

із безпосередньо висловленим проханням, виражають почуття,

викликані якимось явищем (наприклад «сліпим» дощем) чи вказу-

ють на бажання, не називаючи його» (Зоряна Лановик, Мар’яна

Лановик) [43, с. 582].

324

«Звуконаслідування ще називають ономатопеєю, що означає

імітацію засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзи-

жчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Цей вид дитячого

фольклору відбив у своїй суті прагнення дитини до гри звуком,

бажання наслідувати інтонації середовища, музику навколиш-

нього світу, що відображаються здебільшого в поетичній формі»

(Наталія Сивачук) [43, с. 142].

«Скоромовка — поетичний жанр, живлений джерелами ди-

тячого фольклору, зумовлений потребами етнопедагогіки. В ос-

нові скоромовки — дотепна гра спеціально скомпонованих важ-

ковимовних слів, призначена для тренування артикуляційного

апарату дитини» [48, с. 643].

«В українському дитинознавстві серед безлічі засобів, за до-

помогою яких виправляються дефекти мови, одним із найефек-

тивніших є скоромовки (спотиканки,

скороговорки) — неве-

ликі за розміром твори гумористичного спрямування, головне

призначення яких — домогтися правильної вимови важких для

дитини звуків, позбутися дефектів мови.

Скоромовки бувають як фольклорного, так і літературного

походження…» (Наталія Сивачук) [66, с. 154].

«Скоромовка — невеликий твір, що часто складається з одні-

єї фрази, побудований на поєднанні (повторенні) слів і звуків,

ускладненому

для вимови. Зазвичай має форму ритмізованої про-

зи, іноді римованої. Побутує головним чином у дитячій аудито-

рії. Розважальність скоромовки сприяє реалізації практичних фу-

нкцій розвитку мовних органів дитини» (Ганна Довженок) [Цит.

за 66, с. 155].

«Скоромовки споріднені із звуконаслідувальними твора-

ми, проте між ними є суттєва різниця: останні виникли на основі

природного потягу людини до звуконаслідування, а отже, побу-

довані вони на копіюванні, наслідуванні природних інтонацій та

звуків навколишнього світу. Навпаки, ігровий ефект скоромовок

досягається завдяки навмисному утрудненню вимови певного те-

ксту…» (Наталія Сивачук) [66, с. 155].

«…Скоромовки як фольклорний жанр відіграють в українсь-

кому дитинознавстві такі функції:

325

а) емоційно-вольова — формує в дитини любов до рідної мо-

ви, музики її фонем, бажання досягти вправності у вимові тих чи

інших звуків, подолати певні перешкод наполегливою працею

над удосконаленням свого мовного апарата;

б) пізнавальна — дитина засвоює звуки рідної мови та свідомо

оперує ними;

в) практично-дійова — дитина удосконалює своє вміння

пра-

вильно вимовляти слова і привчається слухати мову співбесідни-

ка, вести діалог;

г) естетична — виховує у дитини почуття ритму, відчуття мо-

ви як явища космічного» (Наталія Сивачук) [66, с. 159].

«Лічилка — один із жанрів дитячого фольклору, римовані

лаконічні вірші від п’яти до десяти (іноді — більше) рядків, при-

значені для розподілу ролей

під час гри, послідовності участі в

ній. Виконуються в чіткому ритмі» [48, с. 435].

«Лічилки — невеликі віршовані твори, якими визначаються

роль і місце у грі кожного з її учасників» (Зоряна Лановик,

Мар’яна Лановик) [43, с. 584].

«Лічилка — жанр дитячого фольклору. Лічилка має приклад-

не значення. Вона виконує функцію упорядкування, вибору та

визначення дій учасника гри. При цьому перераховуються всі,

хто бере участь у грі. Найчастіше лічилки бувають римованими з

гумористичним змістом, а саме перерахування може бути завуа-

льованим… Назва терміну походить від самої функції перераху-

вання учасників гри та наявності в текстах числівників…» (Люд-

мила Волкова, Ігор Зварич) [45, с. 308].

«Як фольклорний

жанр лічилки не переобтяжені художні-

ми тропами та складністю структурного елементу, проте їх ви-

різняє з-поміж інших дитячих творів передусім наявність за-

ключних рядків, характер яких безпосередньо залежить від

особливостей та умов виконання. Ці нюанси, на думку фольк-

лористів, не мають суттєвого значення для кінцевого результа-

ту лічби, а лише

урізноманітнюють шлях до нього; вони є сво-

єрідним орнаментом, що робить малюнок лічилки й саму дію

ще яскравішими. У творах, де переважають беззмістовні слова,

так звані «зауми», ці заключні рядки спонукають учасника гри

до виходу з кола гравців, або вказують на необхідність жмури-

тись…

326

У кінцівках лічилок зустрічаються слова-символи «ключ»,

«ножиці, клац», «кльош», «цок», «клац»…» (Наталія Сивачук)

[66, с. 169—170].

«Найбільш імпровізованим жанром дитячої творчості є про-

зивалки — невеликі римовані твори, що є дитячою реакцією в

момент сварки чи суперечки на якусь образу чи дію. Вони можуть

супроводжуватись різними жестами, гримасами або й

діями і є

проявом безпосередності дитячого самовираження, її ставлення

до іншої людини: гніву, незадоволення, ворожості, розпачу і т.

ін.» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43, с. 585].

«Подібні до прозивалок дражнилки — ритмізовані словесні

формули, якими діти виражають негативне ставлення до іншої

дитини, пробуючи викликати в неї певну реакцію. Вони коротші,

ніж

прозивалки і не називають імені висміюваного, мають більш

узагальнений характер» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43,

с. 586].

«Прозивалки виникали під час суперечки між дітьми як від-

повідь на образу, недоброзичливе ставлення, недооцінку чеснот,

певні жести та гримаси, бажання самоствердитися через дошку-

льне слово, встановити справедливість, покарати кривдника, ста-

ти на захист

справедливості чи зупинити хвалька-зазнайку. На

формування прозивалки як дитячого фольклорного жанру мали

вирішальний вплив такі чинники:

• загальна культура соціуму, в якому розвивається та росте

дитина;

• рівень сформованості моральних засад суспільства;

• рівень сміхової культури, її природа;

• інтелектуальний та духовний рівень дитини;

• уміння дитини спостерігати та імпровізувати

за конкретних

умов;

• наявність у лексиконі дитини стереотипних словесних фор-

мул, за допомогою яких можна скомпонувати прозивалку;

• етнічні традиції послуговування прозивалками у конкретних

ситуаціях» (Наталія Сивачук) [66, с. 123].

«Мирилки — це короткі віршовані твори, які говорять діти на

знак примирення, за призначенням вони протилежні до прозива-

лок і використовуються з

метою відновлення товариських стосу-

нків.

327

За гіпотезою, витоки цього жанру треба шукати також у фоль-

клорі та обрядовості дорослих, оскільки вони нагадують обряд

так званого «кумування»… коли дівчата й хлопці парами або

тільки дівчата завивали гілки на березі у вигляді кола, обнімаю-

чись крізь нього…

Також в основі мирилок може бути християнська традиція

просити прощення перед

сповіддю у рідних та близьких чи тих,

кого раніше образив, обдурив чи просто скривив душею» (Ната-

лія Сивачук) [66, с. 132—133].

«Страшилки — короткі розповіді про страшні неймовірні

події з рисами містики та фантастики, які розповідають діти

ровесникам, щоб викликати в них страх. У страшилках збереже-

но основні риси епічних жанрів.

Оповідь, як правило, ведеться

від третьої особи, розгортається простий сюжет з усіма його ком-

понентами (подекуди кульмінація збігається з розв’язкою). Най-

поширеніша тема — загадкова смерть чи вбивство, спричинені

або викликані незвичайними обставинами чи речами, які пагубно

впливають на людське життя. Основне в характері страши-

лок — таємничість, яка створюється передусім

елементами пей-

зажу… і описом надприродних явищ… Ефект переляку досяга-

ється не лише за допомогою незвичайного, містичного змісту,

але й формальними чинниками: повторами, ретардаціями і т.п.

Атмосфера нагнітається шляхом використання відповідних епі-

тетів. У кольористиці переважають чорний і червоний — ко-

льори смерті та крові; також вживаються інші означення —

тем-

на кімната, отруйна їжа, страшний чоловік. Події драматизуються

екзотичними елементами побуту (карета з кучером, незвичай-

ний інтер’єр, одяг)» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик) [43,

с. 587].

Завдання

1. Випишіть у зошит визначення дитячого фольклору з різних

наукових джерел. Чи є розбіжності у трактуванні різними вчени-

ми обсягу цього поняття?

2. Прочитайте

розділи підручників з української етнографії,

присвячені народній педагогіці і вихованню дітей у сім’ї. Пояс-

ніть, яка роль дитячого фольклору в етнопедагогіці. Наведіть

конкретні приклади.

• Етнографія України: Навчальний посібник / За ред.

А. С. Макарчука. — Львів: Світ, 1994. — С. 335—337;

328

• Українське народознавство: Навч. посібник / За ред..

С. П. Павлюка. — К.: Знання, 2006. — С. 187—194.

3. Ознайомтеся із наявними в науковій літературі класифіка-

ціями жанрів дитячого фольклору. Запропонуйте власну класифі-

кацію (на підставі певного критерію), схематично зобразіть її в

зошиті.

4. Поміркуйте над питанням: «До якої групи жанрів — дитя-

чого фольклору чи родинно

-побутової лірики — правильно від-

нести колискові пісні?» Аргументуйте свої твердження. Знайдіть

у літературі думки вчених на користь кожної з названих тез, ви-

пишіть ці висловлювання в зошит.

5. Поясніть зв’язок між колисковими піснями і замовляннями.

Випишіть приклади магічних формул із текстів колискових.

6. Підготуйте повідомлення на тему: «Образ кота

в українсь-

ких колискових піснях».

7. Порівняйте українські та російські народні колискові пісні.

Чи позначені вони, на ваш погляд, певною національною специ-

фікою? (тексти див. у праці М.Мельникова «Російський дитячий

фольклор»).

8. Схарактеризуйте літературні колискові («Колискова» Лесі

Українки, «Лебеді материнства» Василя Симоненка, «Над колис-

кою», Олександра Олеся, «Колискова» Богдана-Ігора

Антонича

та інших авторів). Які фольклорні риси збереглися в літератур-

ному жанрі? Що нового привнесли письменники до нього?

Степан Руданський. Над колискою

Спи, дитя моє, ти життя моє!

Спи, дитя моє красне!

Поки сонечко не запалиться,

Поки місяць не згасне!..

А я, бідная, над колискою

Цілу ніч не здрімаю,

Про

життя твоє нещасливеє

Тобі пісню співаю.

Спи, дитя моє, ти життя моє!

Тільки щастя і долі!

Будеш цілий вік, як той чорний

віл,

У ярмі та неволі!

Тільки губонька залепечеться,

Слаба ніженька стане,

Слаба рученька перехрестить-

ся,—

Твоє горе настане!

Не підеш з дітьми, не побави-

шся

На пуховім

пісочку,

Не прийдеш у сад, не поло-

жишся,

Не заснеш в холодочку!..

329

Не з дітьми підеш,— панську

череду

Поженеш ти на поле!..

Не пісок м’який,— стерня ост-

рая

Босі ноги наколе!..

І від сонечка не сховаєшся

За відорану скибу;

Зав’ялить тебе в полі сонечко,

Як ту в’ялую рибу!..

І не раз сльоза із очей спаде

На запалені груди,—

І сльозу

твою тільки бог їден

З неба видіти буде!

Станеш хлопцем ти, станеш

парубком,

Тобі все їдна доля:

Череда пройде, найде панщи-

на —

Їдна й тая ж неволя.

І що божий день осавула йде:

Ти вставай до роботи!..

Ти вставай, роби від неділень-

ки

До самої суботи...

І що божий день

будеш досвіта

До роботи вставати;

Свою силоньку ні собі, ш мні,

А панам виробляти.

А там панові не вподобався,

Писарині якому,—

Ноги здибають, руки сплута-

ють

І звезуть до прийому.

Станеш голий ти у «присутст-

вії»,

Як родила тя мати...

І зачнуть тебе пани з дохто-

ром,

Мов коня,

оглядати...

І забриють лоб — і до церкви

враз,

Там присягу прикажуть;

У мундир вберуть, оружжя

дадуть,

Світ навіки зав’яжуть.

Поженуть тебе в чужу сторо-

ну,

І зачнуть муштрувати,

І приказ дадуть — мову рід-

ную

На чужую зламати...

[62, с. 18—21].

Леся Українка. Колискова

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи ж ти малесенький,

Пізній бо час

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!

Гірка хвилинонько!

Лихо не спить…

330

Леле, дитинонько!

Жить — сльози лить.

Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися,—

Сон пропаде…

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас…

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час!

[74, с. 46].

Олександр Олесь. Над колискою

(Пісня матері)

Спить мій малесенький, спить

мій синок…

Спить він, наслухавшись див-

них казок

Нащо ж ти віченьки знову роз-

крив?!

Спи, моя пташко, то вітер за-

вив.

Стогне і виє уже він давно,

Б’ється і стука у наше вікно…

Геть, розбишако, в далекі сте-

пи!..

Спи, моя ластівко, солодко

спи!

Ось уже й вітер зовсім зані-

мів…

Мабуть, заснуть під

намет по-

летів…

Холодно зараз в лісах і лу-

гах —

Все потонуло в глибоких сні-

гах.

Бігають зайчики, мерзнуть,

тремтять,

Затишок хочуть собі відшу-

кать.

Ось, вони вгляділи, кущик

стоїть, —

Годі! Давно вже лисичка там

спить.

Кинулись знову кудись на

грядки —

Ой, там ночують сьогодні во-

вки.

Краще ви в

поле біжіть, за лі-

сок…

Знайдете там ви соломи сті-

жок —

Глибше забийтесь, зарийтесь

в снопки,

щоб не знайшли вас голодні

вовки…

Спи ж, мій малесенький,

годі гулять…

Зайчики білі давно уже

сплять.

[55, с. 15—16].