Філоненко С.О. Усна народна творчість

Подождите немного. Документ загружается.

291

доцільно розглядати цей жанр — в народній драмі чи серед тво-

рів шкільної драматургії? Мотивуйте свою точку зору.

13. Порівняйте сюжет про народження Ісуса в біблійно-

релігійних колядках і у вертепній драмі. Відзначте спільні й від-

мінні мотиви.

14. Зіставте погляди вчених на питання світськості / релігій-

ності вертепної драми. Який із них

видається вам більш правиль-

ним і чому?

І. Франко: «Ляльковий театр від найдавніших часів мав чис-

то світський характер, малював типи та ситуації буденного

життя», «Про те, щоб лялькові вистави колись були допущені

до церкви, нема навіть мови, на репрезентів цієї штуки падуть

громи».

І. Швець

: «Чи могло духовенство негативно ставитися до

вертепу, якщо воно саме було чи не головним його творцем?»

Тест для перевірки знань

1. Яка з рис специфіки фольклору сприяє розвитку драма-

тичних форм?

А) варіативність — наявність численних варіантів одного твору,

Б) анонімність: відсутність автора,

В) усність, бо фольклор — це виконавське

мистецтво,

Г) опора на традиції, що домінують над новаторством.

2. Що є основними джерелами народної драми?

А) пісня і казка,

Б) казка і міф,

В) обряд і гра,

Г) обряд і лірика.

3. Яка з наступних рис не властива народному театру?

А) відсутність сцени,

Б) умовність,

В) наявність декорацій,

Г) відсутність

режисера до вистави.

4. До якого циклу календарної обрядовості належать дійс-

тва «Водіння кози» і «Маланка»?

А) до зимового,

Б) до весняного,

В) до літнього,

Г) до осіннього.

292

5. Від якого слова походить термін «вертеп»?

А) святий,

Б) старий,

В) народження,

Г) печера.

6. Скільки поверхів має вертепна скринька?

А) два,

Б) три,

В) чотири,

Г) два або три.

7. Коли поширився український вертеп?

А) в Х столітті,

Б) в ХІІІ столітті,

В) в ХVІІ столітті,

Г) в

ХІХ столітті.

8. Які два джерела має вертепна драма?

А) професійний театр і народна пісня,

Б) антична трагедія і комедія,

В) ляльковий театр та шкільна драма,

Г) ляльковий театр та професійний придворний театр.

9. Яку функцію виконує Запорожець у народній частині

вертепної драми?

А) деміург,

Б) культурний герой,

В) трікстер,

) помираючий і воскресаючий бог.

10. Який тип шкільної драми представляє собою свята ча-

стина вертепу?

А) міракль,

Б) мораліте,

В) містерію,

Г) інтермедію.

293

ТЕМА 16

«РОДИННО-ОБРЯДОВА

ТВОРЧІСТЬ»

План

1. Народні обряди, пов’язані з народженням дитини.

2. Система похоронних обрядів.

3. Голосіння та їх жанрові різновиди.

4. Обряди, пов’язані з будівництвом дому і новосіллям.

Основна література

1. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості /

Упоряд. Н. С. Шумада. — К.: Веселка, 1998. — С. 137—142.

2. Іваницький А. Українська народна музична творчість. — К.: Му-

зична Україна, 1990. — С. 124—131.

3. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Під-

ручник. — К.: Знання-Прес, 2001. — С. 193—194, 221—242.

4. Українська народна поетична творчість / За ред. М. Т

. Рильського

та інших. — К.: Радянська школа, 1963. — С. 121—126.

5. Українська народнопоетична творчість / Грицай М. С. та інші. —

К.: Вища школа, 1983. — С. 56—61.

6. Український фольклор: критичні матеріали / С. К. Бисикало,

Ф. М. Борщевський. — К.: Вища школа, 1978. — С. 148—152.

Додаткова література

1. Голосіння, тужіння, плачі // Літературознавчий словник-довідник

/ Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. —

С. 166—167.

2. Грушевський М. Історія української літератури. В 6 т. 9 кн. —

Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — С. 145—156.

7. Дзюба В.В. Уявлення людини про смерть (на матеріалі

голосінь) // Вісник. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористи-

ка. Вип

. 8. — К.: Київський університет, 2002. — С. 73—75.

8. Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. А. С. Макар-

чука. — Львів: Світ, 1994. — С. 348—356.

9. Пономарьов А. П. Українська етнографія: Курс лекцій. — К.: Ли-

бідь, 1994. — С. 268—272, 280—285.

10. Сисов В. М. Голосіння (Структура жанру. Система різновидів) //

Народна творчість та етнографія. — 1990. — № 5. — С. 47—51.

294

11. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Пав-

люка. — К.: Знання, 2006. — С. 217—221, 226—229.

12. Шалак О. «Висип мені, мати, високу могилу…» (уявлення про

смерть і потойбічний світ, відображені в українському фольклорі) // Бе-

региня. — 2002. — № 2. — C.29—34.

Питання для перевірки знань

1. Що таке родинно-обрядова творчість? З яких циклів вона

складається?

2. Які обряди пов’язані з народженням дитини? Назвіть еле-

менти табу, магічних замовлянь, ритуальних предметів, що їх су-

проводжували.

3. Опишіть обряди перших пострижин і першої купелі.

4. Які обряди вшановували бабу-повитуху?

5. Яка

ритуально-міфологічна основа похоронного обряду?

Які уявлення про смерть і потойбічний світ відбилися в ньому?

6. Дайте визначення жанру голосіння.

7. Які мотиви голосінь виділили М. Грушевський, Ф. Колесса?

8. Поясніть термін «святочні голосіння».

9. Який зміст і призначення рекрутських голосінь?

10. З якою метою виконували весільні голосіння?

11. Назвіть

мотиви соціально-побутових голосінь.

12. Схарактеризуйте емігрантські, тюремні, каторжанські голо-

сіння.

13. Які традиційні формули і символи зустрічаються в голо-

сіннях?

14. Схарактеризуйте ритміку голосінь.

15. Які обряди супроводжували будівництво дому?

16. Розкажіть про обряд новосілля.

17. Як відбилися родинні обряди в художній літературі?

18. Назвіть українських фольклористів, які досліджували ро

динну обрядовість.

Матеріали до заняття

«Народні урочистості, пов’язані з народженням дитини, не

становлять такої цілісної системи, як весілля чи календарні обря-

ди. Це навіть не один обряд, а скоріше обрядовий цикл, що охоп-

лює три стадії:

— звичаєве регулювання поведінки майбутньої матері до на-

родження дитини;

295

— обряди перших днів життя новонародженого (приблизно

тиждень, залежно від місцевих традицій);

— обряд першого по стриження (відбувається, коли дитині

виповниться рік)» (Анатолій Іваницький) [29, с. 124].

«За спостереженням етнографів, обряди навколо новонаро-

дженого складалися із таких дій:

— вибір імені дитини;

— відвідини породіллі;

— вибір кумів;

— обряди прилучення дитини до хати і

сім’ї, до общини;

— церковне хрещення;

— обід в честь новонародженого (традиційно звався «хрести-

нами»);

— обряди «очищення» породіллі і баби-повитухи (зокрема,

зливання на руки — «зливки»);

— обряд першого по стриження дитини (через рік)» (Анатолій

Іваницький) [29, с. 124].

«Хрестинні пісні — звичайні народні величальні, ліричні,

жартівливі та бесідні пісні — не тільки узвичаєний

термін, яким

користуються в народі та в науковій фольклористиці поруч з ін-

шим — родинні пісні.

Пісні виконуються за таких обставин: переважна більшість —

на обіді в честь новонародженого. Потім співали, везучи бабу-

повитуху в шинок (обід продовжувався там, щоб породілля з не-

мовлям могли дома відпочивати). Коли через кілька днів новона-

родженого клали в колиску, виконувалися колискові пісні» (Ана-

толій Іваницький) [29, с. 124—125].

«…Пісенність родин, колись однаково властива усім східним

слов’янам, найкраще збереглася у білорусів. Як пише М. Гринб-

лат, пісні, співані в Білорусії, дозволяють зараз «досліджувати той

розділ старовинного фольклору, який вже давно не відомий ні в

російській, ні в

українській народній творчості». Справді, багато

колишніх хрестинних пісень ми зустрічаємо зараз серед ліричних,

жартівливих, танцювальних жанрів і лише завдяки пісенній твор-

чості білорусів можна виявити і відтворити музично-пісенну кар-

тину родин і на Україні» (Анатолій Іваницький) [29, с. 125].

«Голосіння — це імпровізаційні поетичні твори, пов’язані з

похоронним обрядом або проводами

в рекрути. В залежності від

296

цього розрізняється два види голосінь: похоронні і рекрутські»

(Михайло Стельмах) [75, с. 121].

«Найдавнішими і найбільш розвиненими є поховальні голо-

сіння, які і досі втримуються у сільському побуті. Голосіннями

називають імпровізаційні співи, виконувані жінками (дуже рід-

ко — чоловіками) під час похоронних та поминальних обрядів.

Назва «голосіння» поширена не скрізь, вона закріпилася у

науко-

вій фольклористиці. Зараз голосіння зберігаються виключно як

жалібний спів-тужіння, їх наспіви складаються із музичних інто-

націй, з мовно-музичних рецитацій та мовно-шумових явищ

(плач, стогін, зойки)…

Текст голосінь, як і наспів, завжди імпровізується, він склада-

ється із звертань до померлого, якого кличуть, просять пробуди-

тися, не залишати

живих; линуть скарги на долю; малюються ро-

зпачливі картини «тісної, невидної хатки», рясніють прохання

«вставати», озватися.

Голосіння — своєрідний жанр, що не має аналогів у фолькло-

рі. Усі особливості голосінь склалися під впливом їх незвичайної

функції, а також викликаються спонтанним характером дуже си-

льних негативних емоцій. Текст голосінь не має віршової

форми,

але він все ж дуже близький до розміреної ритмізованої мови»

(Анатолій Іваницький) [29, с. 129—130].

«Замикають ряд родинно-обрядової творчості народні голо-

сіння. Цей жанр — унікальне фольклорне явище. Не дивлячись

на те, що в їх творенні брало участь багато людей (в основному

жіноцтво), вони зберігають структурну стабільність. Голосін-

ня — жанр

епічний, особливо в тій частині, що присвячена возве-

личенню добрих справ померлого. Вислів жалю за покійником

має переважно ліричну тональність» (Степан Мишанич) [41,

с. 215].

«Українські голосіння — це високохудожні твори ліричного

характеру, в які рідко потрапляють епічно-описові картини. Во-

ни вводять нас у світ тяжких переживань, у світ неутішного горя»

(Михайло

Стельмах) [75, с. 123].

«Голосіння — це словесно-поетичні твори, які виконуються

над покійником у період між його смертю та похороном (в час

смерті, покладення в труну, прощання в хаті, під час виносу з

оселі, прощання з селом, останнє прощання перед похованням);

297

виконання яких періодично потворюється в час поминок чи свят

вшанування духів померлих» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лано-

вик) [43, с. 229].

«Мелодія голосіння — це одноманітне варіювання одного

розтяжного мотиву, під який підходять довгі й коротші вірші…

З ритмічного погляду голосільні мелодії мають форму свобідного

речитативу; це співана декламація… Голосіння — це в значній

часті імпровізація, що вимагає деякого підготування, гарного ви-

слову і навіть поетичного дару» (Філарет Колесса) [78, с. 151].

«Як похоронні, так і рекрутські голосіння мають переважно

речитативну форму. Речитатив голосінь іще вільніший, менше

зв’язаний з особливостями строфічної форми, аніж в думах. Цією

гнучкістю будови й розміру визначається більша можливість для

імпровізації» (Михайло Стельмах) [75, с. 125].

«Мова поетичних віршових голосінь так само, як і мова дум

та обрядових, історичних й інших пісень старшої верстви, значно

здіймається над рівнем щоденної розмовної мови: це урочиста,

піднесена, пестлива й патетична мова, вироблена довгими віками

розвитку пісенної творчості. Голосіння відзначаються високороз-

виненим поетичним стилем із великим

засобом висловів, особли-

вих зворотів, епітетів, порівнянь і метафор, з котрих випливає

буйно розвинений паралелізм і символіка» (Філарет Колесса) [78,

с. 151].

«Головні мотиви голосіння в нинішнім його вигляді можна

намітити такі:

Заклич до небіжчика (небіжчиці), в формах ласкавих, ніжних,

заразом можлива енергійна і усильна, щоб заставити себе почути.

Вирази жалю і

болю з приводу смерті — «лемент».

Поклик «не вмирати», вернутись, устати, подивитись, промо-

вити.

Докори за те, що небіжчик сиротить рідних, кидає господарс-

тво.

Докори попереднім одшедшим, що вони покликали, перева-

били до себе покійного.

Образ сумного стану небіжчика в його новій домовині і конт-

раст покиненого життя.

Образ сумного стану

покинених без нього і контраст страче-

ного життя.

298

Побоювання, що без небіжчика його рідні не тільки не дава-

тимуть собі ради з домом і господарством, але будуть безборонні

супроти кривд чужих.

Вирази відчаю: краще було не родити дітей, ніж стратити;

краще не жити без померлого (-ої).

Прошення прибути хоч на коротко, на побачення, на розмову,

і запити, коли чекати

, звідки виглядати?

Вирази резігнації: неможливість побачитись, прибути, промо-

вити; неможливість що-небудь передати, як-небудь зв’язатись

живим з небіжчиками.

Запити до природи, до садів, до птахів, чи вони не бачили не-

біжчика і не можуть щось від нього передати?

Образи-контрасти подружжя і смерті.

Образи-порівняння: зламане дерево, відірване

від гілки яблуко

і т. д.

Прошення до старших одшедших: прийняти і упокоїти ново-

одшедшого (одшедшої).

Надії побачення» (Михайло Грушевський) [16, с. 150—151].

«Інша класифікація належить Ф.Колессі, який мотиви похо-

ронних голосінь розділяє на дві групи: 1) мотиви, пов’язані з ар-

хаїчними віруваннями та культами; 2) мотиви, не пов’язані із да-

вніми міфологічними уявленнями (пізніші за походженням). До

першої групи Ф.Колесса відносить десять найдавніших мотивів,

які властиві поховальній творчості усіх східних слов’ян:

1) будження покійника;

2) запити, чого загнівався, хто й чим його образив, та просьба,

щоб дав себе переблагати, щоб обізвався хоч одним словом;

3) величання покійника найкращими епітетами, перебільше-

ними похвалами й пестливими висловами;

4) опис гробу як підземної хати без вікон і дверей…;

5) зображування похоронів парубка й дівчини як весілля, що

вказує на обрядове одруження по смерті;

6) поздоровлення, просьби й доручення, які передають через

небіжчика для свояків і знайомих на тому світі (це вказує на перві-

сне уявлення

другого світу без поділу на місця нагороди й кари);

7) опис похоронів як виряджання покійника в далеку дорогу, в

незнану країну (в цьому мотиві добачає І. Спенсер ремінісценції,

згадки з мандрівки народів; умерлий начебто вертається до краї-

ни предків);

8) закликування й дожидання покійника в гості та приготов-

лювання гостини, що стоїть

, очевидно, у зв’язку з обрядовим го-

299

дуванням небіжчиків із нагоди великих свят (Різдва, Великодня) і

поминальних празників, коли примітивна первісна уява дійсно

відчуває присутність покійників;

9) мертві зображені птахами, що відлітають у вирій, у другий

світ; птахи виступають у ролі післанців, посередників між світом

живих і мертвих. Символіка птахів, так буйно розвинена в голо-

сіннях, має глибші

основи в давньому віруванні про втілення ду-

ші у пташачій подобі;

10) персоніфікування долі як окремої істоти: вона вроджена

по матері, неминуча, необхідна, її народні вірування подекуди

ототожнюють із душею предка; це дає підставу зближати «долю»

із староруськими демонами маністичного походження (від поме-

рлих предків) — Родом і Рожаницями…

В окрему групу

Ф.Колесса виділяє мотиви голосінь, що не

пов’язані з віруваннями, а є висловленням жалю, розпачу, си-

рітства, виявів пошани та любові до покійника. До них дослід-

ник зараховує такі, як оплакування його тіла, його «слідочків»;

оспівування любові й самопожертви батька-маетрі, яких ніким і

нічим заступити; вказування на вічну розлуку

; зображення у те-

мних барвах гіркої долі безпомічної вдови і сироти, що сама

бажає собі смерті. Такі загальнолюдські мотиви є менш давніми

за походженням, але теж творять традиційні формули» [43,

с. 231—232].

«…Голосіння так само, як і всі інші роди давньої обрядової

поезії, спершу мали характер магічних формул заговорювання

й заклинання; в

них проглядає прадавня віра в магічну силу

слова й обрядового акту» (Філарет Колесса) [78, с. 151].

«Між похоронними і рекрутськими голосіннями було чимало

спільного, але було й відмінне, а саме: солдатські плачі виникли

в пізніший період, і в них немає елементів магічного тлумачення

чи антропоморфізму. За рекрутом тужили його рідні, а

сам рек-

рут не голосив, хоч текст голосіння містив монологи від його

імені» (Михайло Грицай) [15, с. 59].

«…Хоч вся практика похорону глибоко пересякла магічно-

містичним елементом, котрий зберігається і нині ще не раз дуже

пильно, в формах незвичайно архаїчних, — саме голосіння вже

дуже значно вийшло з магічного світогляду. Відігравши свою ве-

лику ролю в розвої ліричної пісні, в її початках, голосіння в тій

нинішній стадії, котрій його бачимо у нас, уже саме стоїть під

300

впливами високо розвиненої лірики. Між піснею і плачем існує

тісна зв’язь, обопільні запозичення, перехода, обміна поетични-

ми образами і символікою; се до певної міри може рахуватись

наслідком різності наших записів, але почалось воно, очевидно,

давно — як тільки лірична пісня, особливо жіноча, стала розива-

тись. Мотиви розлуки, жалю, туги, любові, спільні

обом катего-

ріям, потворили певні переходи між голосіннями і піснями і уве-

ли голосіння властиво в круг ліричної поезії як її частину,

відмінну тільки певними традиційними формами і присутністю

певних постійних «загальних місць» (Михайло Грушевський) [16,

с. 151—152].

Завдання

1. Розпитайте у старших жінок, які заборони стосувалися вагі-

тних жінок. Запишіть їх.

Чи відома вам їх магічна основа?

2. Запишіть сучасні повір’я, пов’язані з вибором імені для не-

мовляти.

3. Зробіть запис сучасного обряду «хрестини». Які церковні і

народні елементи ви помітили в ньому?

4. Чи виконується у вашому регіоні обряд «пострижини»? Які

його місцеві особливості?

5. Які язичницькі та християнські

елементи наявні в похорон-

ному обряді?

6. Складіть схему «Жанрові різновиди голосінь».

7. Знайдіть приклади рекрутських та емігрантських голосінь у

творах В.Стефаника «Виводили з села», «Стратився», «Камінний

хрест». Які риси поетики жанру виявилися в них? Чим відрізня-

ються такі голосіння від похоронних?

8. Знайдіть формули голосіння у «Плачі Ярославни»

зі «Слова

о полку Ігоревім»; «Вірші на жалосний погреб… Петра Конаше-

вича-Сагайдачного» Касіяна Саковича.

9. Проаналізуйте, які стереотипні формули наявні в голосінні

Любки за Нимидорою в повісті І. Нечуя-Левицького «Микола

Джеря», в голосінні Палагни за Іваном в повісті М. Коцюбинсь-

кого «Тіні забутих предків», в голосінні Наума за Марусею

в по-

вісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся»:

а) «Нимидора не побачила Миколи й перед смертю. Вона вме-

рла безталанною, як і родилась безталанною. Сусіди завертіли їй

голову наміткою й поклали на лаві. Нимидора лежала жовта, як

віск. Сусіди входили й виходили, а Любка голосила над матір’ю,