Галушка Є.О. (ред) Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

Надлишкові резерви банку становлять 150 000 грн. Клієнт банку отримує позику

в максимально можливому розмірі. Перша половина позики надається безготівкою, а

друга половина - готівкою. Норма резервування - 40 %.

Яке максимально можливе збільшення пропозиції грошей?

Задача 4

Структура споживання та нагромадження становить 67% та 33% НД відповідно.

Приріст інвестицій становить 675 млн. грн..

Визначити обсяг приросту НД.

Задача 6

НБУ провів додаткову емісію у обсязі 5 млрд. грн. Норма обов’язкового

резервування у банківській системі – 8%.

Як зміниться обсяг грошової маси?

Задача 7

У банку розміщено депозит на суму 7,5 млн. грн. Норма обов'язкового

резервування - 9%.

Знайти розмір депозитів, обов'язкових резервів, нових кредитних ресурсів для

перших 2-х банків, що користуватимуться коштами цього депозиту та максимальну

суму нових грошей, що можуть бути утворені банківською системою.

Задача 8

Для безінфляційного обігу грошей у країні необхідно 190 млрд. грн..

Що трапиться із цінами, якщо в обігу появиться 210 млрд. грн.?

Задача 9

Теоретичне значення грошово-кредитного мультиплікатора дорівнює 5.

Розрахувати діючу норму обов’язкового резервування.

Задача 10

Грошова маса країни - 150 млрд. грн., у т.ч. 90 млрд. грн. – грошова база. При

рості попиту на гроші на 10 млрд. грн., НБУ провів додаткову емісію грошей у розмірі 5

млрд. грн..

Наскільки задоволений додатковий попит на гроші?

Модуль 2

ТЕМА 5. ГРОШОВІ СИСТЕМИ

1. Поняття грошової системи, її структура

2. Основні типи грошових систем, їх еволюція

3. Державне регулювання грошового обороту

4. Принципи організації безготівкових розрахунків

1. Грошова система (ГС) - це форма організації грошового обороту в країні, що

склалася історично і закріплена законодавчо. ГС має суб’єктивний, нормативно-

правовий характер і формує умови та правила функціонування учасників грошового

ринку.

Основні структурні елементи грошової системи:

- найменування грошової одиниці - у ньому, як правило, присутній

історичний підхід. В Україні з1996 р. в обігу перебуває гривня – грошова

одиниця часів Київської Русі;

- види грошових знаків та платіжних засобів – єдиним законним

платіжним засобом на території України є гривня, яка має 100 копійок. В

обігу знаходяться банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 гривень та

монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, 1 гривня. Платіжними засобами можуть

бути векселі, облігації, сертифікати та інші цінні папери

- масштаб цін - відображає величину грошової одиниці країни (через

ваговий вміст металу в грошовій одиниці при металевому обігу) і через її

купівельну спроможність – сьогодні, при паперовому обігу. Змінюється

стихійно під впливом інфляції, впливає на ціноутворення, є предметом

державного регулювання;

- валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями різних країн.

Система курсоутворення є важливим інструментом ГКП, має істотний

вплив на стабільність національної валюти, забезпечує розвиток

зовнішньоекономічних зв’язків країни;

- регламентація безготівкового та готівкового обігу – здійснюється

Законами країни та нормативними документами ЦБ, (в окремих країнах -

Міністерства фінансів (МФ) та Державного Казначейства (ДК).

Розмежування безготівкового та готівкового обігу (мало місце в СРСР)

сьогодні немає. Держава визначає принципи здійснення грошового обігу,

визначає сфери безготівкового та готівкового обігу, встановлює режим

використання грошей (окремі обмеження, форми розрахунків, порядок

платежів тощо).

Серед інститутів, що регулюють грошовий обіг, традиційно

виділяється державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання

вищого рівня в країні - ЦБ. Кабінет міністрів (КМ), МФ, ДК, Мінекономіки,

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), Державна

комісія з регулювання ринків фінансових послуг(ДКРРФП) та інші органи

центральної влади координують свої дії в ГКС з ЦБ. До недержавних інститутів

відносяться банки та небанківські фінансові установи.

2. Тип ГС визначається змістом її елементів та їх взаємодією:

- за характером економічної системи розрізняють:

- ГС ринкового типу - вільний обіг грошей з окремими обмеженнями

грошових операцій

- ГС неринкового типу – мають місце значні обмеження грошового обігу;

- за характером регулювання валютної системи:

- ГС відкритого типу - відсутні обмеження на здійснення валютних

операцій;

- ГС закритого типу – мають місце обмеження операцій з валютою;

- за формою функціонування грошей:

- саморегулюючі ГС - кількість грошей в обігу регулюється автоматично,

а їхній надлишок осідає у вигляді скарбів (металічні ГС);

- регулюючі ГС - кількість грошей в обігу регулюється інстутиційно та, у

певній мірі, адміністративно (паперово-грошові та кредитно-грошові

системи).

Саморегулюючі ГС (системи обігу металевих грошей) реалізувалися у формі

біметалізму та монометалізму.

Біметалізм формувався як система паралельної валюти, при якій

співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося стихійно,

система подвійної валюти – таке співвідношення встановлювалося державою, та

система кульгаючої валюти, при якій один вид повноцінних грошей друкувався у

закритому порядку.

Закон Т.Грешема „Погані гроші витісняють з обігу хороші гроші...” у якійсь мірі

пояснює необхідність переходу до монометалізму - ГС, в якій лише один метал

виконував роль грошей (мідь, срібло, золото).

Найкращою формою монометалізму був золотомонетний стандарт: у обігу

перебувала монета із золота, яке виконувало всі функції грошей. Дозволялося вільне

карбування монет для приватних осіб, вільний розмін монет на неповноцінні гроші,

вільне переміщення монет через кордони країн, мав місце вільний ринок золота.

Ріст дефіцитів бюджетів країн у першу світову війну та масове друкування

паперових грошей для їх покриття порушило співвідношення між запасами золота та

паперовою ГМ, що унеможливило вільний обмін банкнот на золото і припинило

існування золотомонетного стандарту.

У 20-х роках Англія і Франція запроваджують золотозливковий стандарт -

банкноти обмінюються тільки на золоті зливки (12.7 кг – 1700 ф. ст., 215 тис. франків),

Німеччина, Австрія та ін. вводять золотодевізний стандарт – їхні валюти обмінюються

на золото через валюту країн золотозливкового стандарту.

Одним із наслідків світової кризи 30-х років стало остаточне скасування

монометалізму у всіх країнах світу.

В основі ГС паперово-кредитного обігу є грошові знаки, які не мають

внутрішньої вартості. За паперової ГС емісія грошових знаків здійснюється державним

казначейством і використовується на покриття дефіциту державного бюджету. ГС

кредитного обігу передбачає наявність незалежного інституційного органу, який

проводить незалежну емісійну політику і забезпечує потребу в грошах як національної

економіки, так і держави через кредитування.

Становлення у 1991 р. незалежної української держави зумовило необхідність

формування власної ГС. Уже 10 січня 1992 р. в готівкових обіг, а у листопаді 1992 р.- в

безготівковий обіг запроваджено купоно-карбованець – тимчасову українську валюту,

що дозволило Україні вийти з „рубльової зони”.

Згідно Указу Президента від 25.08.96 р. в Україні була проведена грошова

реформа (2-16 вересня 1996 р.) - введено національну валюту - гривню. У 1994 р.

запрацювала фабрика банкнотного паперу НБУ, а з 1998 р. власний банкнотно-

монетний двір. Все більшої ваги набирає НБУ, який на базі чинного законодавства - ЗУ

„Про банки та банківську діяльність” (1991, 2001), „Про національний банк України”

(1999), „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (2001) тощо, власних

нормативних документів, успішно забезпечує регулювання грошового обороту країни.

Сучасна ГС України є: самостійною, замкненою, перехідною до ринкового типу,

опосередковано-регульованою, паперово-грошовою.

Характерними рисами сучасних грошових систем є:

- використання грошових знаків, що не мають вартості і зв’язку з золотом;

- кредитний характер;

- розвиток безготівкового обігу;

- хронічна інфляція;

- посилення державного регулювання.

Держава змушена регулювати грошовий оборот, щоб забезпечити сталість,

емітованих від її імені, грошових знаків.

3. Регулювання грошового обороту є однією із складових державного управління

економікою. Розрізняють прямі та опосередковані методи регулювання грошового

обороту. У першому випадку відбувається безпосередня регламентація поведінки

суб’єктів грошового ринку через закони і підзаконні акти (адміністрування), у другому

– поведінка суб’єктів регулюється ЦБ шляхом цілеспрямованого впливу на окремі

економічні параметри: попит, пропозиція, грошова маса, процент (ринкові методи).

Сукупність методів опосередкованого впливу складає основу грошово-кредитної

політики (ГКП) НБУ.

ГКП – це сукупність заходів та інструментів регулювання грошового обороту в

країні. Основним завданням ГКП НБУ є забезпечення стабільності національної

грошової одиниці. До стратегічних цілей ГКП відносять: збалансування економічного

розвитку, забезпечення оптимальної зайнятості, контроль інфляції; до проміжних –

пожвавлення або стримування ринкової кон’юнктури; до тактичних – зміна ГМ, зміна

процентної ставки.

Для зменшення обсягів ГМ застосовується політика грошово-кредитної

рестрикції (дорогих грошей), а при необхідності розширення ГМ – грошово-кредитної

експансії (дешевих грошей).

Основними методами грошово-кредитної політики НБУ є:

- операції відкритого ринку - купівля-продаж цінних паперів ЦБ, що

відповідно збільшує або зменшує грошову масу в обороті;

- регулювання норми обов'язкового резервування - зміна норми веде до

зміни суми резервів та відповідних кількісних змін грошової маси в обороті;

- процентна політика - регулювання облікової ставки змінює ціну грошей і

попит на них, що веде до зміни грошової маси в обороті;

- рефінансування банків;

- регулювання курсу національної валюти;

- встановлення економічних нормативів регулювання діяльності банків

(реєстрація, ліцензування діяльності, прийняття нормативних актів тощо).

4. Ефективність системи безготівкових розрахунків визначається принципами

та правилами, покладеними в основу їх організації, до яких відноситься:

1) грошові кошти господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають

обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в банках;

2) грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності

здійснюються через банки, як правило, в безготівковому порядку за документами, що

передбачені правилами проведення цих розрахунків;

3) розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги

проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг;

4) платежі за товари і послуги здійснюються, як правило, за згодою (акцептом)

платника (власника рахунку) після перевірки виконання договірних умов

постачальником.

5) безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на

рахунку платника, або за рахунок кредиту;

6) зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання

відповідних грошових сум з рахунку платника;

7) постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору банку,

форм безготівкових розрахунків, способів платежу і розрахункових документів.

У сучасних умовах використовуються такі основні форми безготівкових

розрахунків: банківський переказ, карткова, чекова форма розрахунків, акредитив,

інкасо, які реалізуються за допомогою таких розрахункових документів як платіжні

доручення; платіжні вимоги-доручення; чеки; акредитиви; платіжні вимоги; векселі;

інкасові доручення (розпорядження).

Основні поняття та терміни:

Грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та

кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та

забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Біметалізм – це грошова система, при якій в обігу знаходились повноцінні

металеві гроші, виготовлені з двох металів – золота і срібла.

Золотодевізний стандарт – грошова система, при якій національна валюта

країни обмінюються на золото через валюту країн золотозлиткового стандарту.

Золотозлитковий стандарт - грошова система, при якій банкноти обмінюються

тільки на золоті зливки.

Золотомонетний стандарт – грошова система, при якій у обігу перебувала

монета із золота, яка виконувала всі функції грошей.

Експансія - грошово-кредитна політика дешевих грошей, спрямована на

збільшення обсягу грошової маси в обігу.

Кредитна грошова система - грошова система, при якій емісія грошових знаків

здійснюється, як правило, незалежним від уряду центральним банком і

використовується для задоволення потреби в грошах економіки і держави шляхом

кредитування. Система подвійної валюти – різновид біметалізму, при якому

співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося офіційно.

Паперова грошова система – грошова система, при якій емісія грошових знаків

здійснюється державним казначейством і використовується на покриття дефіциту

державного бюджету.

Операції відкритого ринку - метод грошово-кредитної політики ЦБ,

спрямований на регулювання грошової маси в обігу шляхом купівлі-продажу цінних

паперів.

Обов'язкове резервування - метод грошово-кредитної політики ЦБ,

спрямований на забезпечення стійкості банківської системи та грошового обігу (зміна

норми обов’язкового резервування веде до зміни суми резервів і грошової маси в обігу).

Процентна політика - метод грошово-кредитної політики ЦБ, спрямований на

регулювання облікової ставки, що змінює ціну грошей і попит на них і веде до зміни

грошової маси в обороті;

Рестрикція - грошово-кредитна політика „дорогих грошей”, спрямована на

зменшення обсягу грошової маси в обігу.

Рефінансування банків - надання НБУ кредитів іншим банкам під відповідне

забезпечення.

Система паралельної валюти – різновид біметалізму, при якому

співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося стихійно.

Система кульгаючої валюти - різновид біметалізму, при якому один вид

повноцінних грошей друкувався у закритому порядку.

Література:1, 3, 22-24, 29, 42-49, 51 ,54-56, 58, 60, 64

Запитання для самоперевірки та самоконтролю:

1. Поясніть суть грошової системи, її призначення та місце в економіці.

2. Охарактеризуйте основні типи грошових систем.

3. Назвіть особливості процесу запровадження національної валюти України?

4. Розкрийте суть грошово-кредитної політики?

5. Яка роль НБУ в розробці та реалізації грошово-кредитної політики.

6. У чому полягає зміст операцій на відкритому ринку?

7. Як здійснюється регулювання грошової сфери за допомогою зміни

обов'язкових резервів?

8. Як впливає зміна облікової ставки на грошово-кредитну сферу?

9. Назвіть відмінності паперово-грошової та кредитно-грошової систем.

10. Чи властиві грошовій системі Україні якісь специфічні особливості?

11. Яку роль в грошово-кредитній політиці відіграють операції з іноземною

валютою?

12. У чому переваги безготівкового обігу перед готівковим?

13. Назвіть правила сучасного безготівкового обігу в Україні.

14. В яких формах здійснюються розрахунки між економічними суб’єктами?

15. Чому грошова система України ще не вважається ринковою?

Тести:

1. Основні елементи грошової системи такі:

1) грошова база;

2) платіжний баланс;

3) грошова одиниця;

4) грошовий ринок.

2. Що з нижченаведеного не є елементом грошової системи?

1) фінансові установи;

2) порядок обміну національної валюти на іноземну;

3) умови безготівкового грошового обігу;

4) форми грошей;

5) умови обміну грошей на золото.

3. Встановлена державою форма організації грошового обігу в країні:

1) емісійна система;

2) форма грошей;

3) грошова система;

4) грошова одиниця;

5) монометалізм.

4. Фіксація вагової кількості монетарного металу у грошовій одиниці:

1) монометалізм;

2) масштаб цін;

3) біметалізм;

4) валюта;

5) монета.

5. Грошова система, при якій національна валюта обмінюється на іноземну,

розмінну золото:

1) система паралельної валюти;

2) система подвійної валюти;

3) система кульгаючої валюти;

4) золотомонетний стандарт;

5) золотозлитковий стандарт;

6) золотодевізний стандарт.

6. Інструментом прямого впливу держави на грошовий обіг є:

1) операції на відкритому ринку;

2) готівкова емісія;

3) регулювання норми обов’язкового резервування;

4) облікова політика;

5) встановлення лімітів кредитування.

7. Серед цілей грошово-кредитної політики виділяють:

1) формальні;

2) реальні;

3) тактичні;

4) зовнішні;

5) об’єктивні.

8. Стратегічною метою грошово-кредитної політики є:

1) регулювання грошової маси;

2) пожвавлення або стримування ринкової кон'юнктури;

3) забезпечення оптимального рівня зайнятості;

4) зміна процентної ставки;

5) стримування інфляції.

9. Суб'єктом ГКП є:

1) Світовий банк;

2) МВФ;

3) кредитні спілки;

4) банківська система;

5) урядові структури.

10. Одним з механізмів грошово-кредитного регулювання є:

1) андерайтинг;

2) факторинг;

3) операції РЕПО;

4) купівля-продаж товарів.

11. Головна функція НБУ:

1) проведення ГКП;

2) забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

3) монопольне здійснення емісії національної валюти;

4) кредитне та розрахунково-касове обслуговування інших банків;

5) здійснення банківського регулювання та нагляду.

12. Що не входить до методів грошово-кредитної політики НБУ:

1) процентна політика;

2) рефінансування банків;

3) управління золотовалютними резервами;

4) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

5) регулювання імпорту та експорту капіталу.

13. Безпосередній вплив на пропозицію грошей мають:

1) ЦБ;

2) інші банки;

3) уряд;

4) клієнти банків.

14. Який зв'язок між рівнем процентної ставки та обсягом маси грошей в обігу:

1) прямий;

2) обернений;

3) зв'язок відсутній.

15. Які операції проводить ЦБ для збільшення грошової маси в обігу:

1) продає державні цінні папери;

2) знижує норму обов'язкових резервів;

3) підвищити облікову ставку;

4) підвищує норму обов'язкових резервів.

ТЕМА 6. ІНФЛЯЦІЯ

1. Суть та види інфляції

2. Соціально-економічні наслідки інфляції

3. Антиінфляційні заходи

4. Грошові реформи

1. Інфляція(І) - знецінення грошей що виражається у рості цін. Зовні інфляція

виявляється в зростанні цін на товари і послуги, падінні курсу національної валюти,

поглибленні товарного дефіциту. Термін „інфляція” (від латинського „inflatio”)

появився у 70-ті роки 19 ст. в США і означає здуття (збільшення) грошової маси.

Інфляція мала місце в Росії (1769-1895рр.), США (1775-1783рр., 1861-1865рр.),

Англії (поч.19 ст.), Франції (1789-1781рр.), Німеччині (за роки першої світової війни на

осінь 1923 р. марка знецінилась в один трильйон разів) і, тим самим, не є проблемою

тільки нинішньої економіки. Сучасна І набагато масштабніша, має хронічний характер і

формується під впливом не тільки грошових, а й негрошових чинників.

Будь яке зростання цін монетаристи вважають інфляцією, вбачаючи її причиною

надмірне зростання грошової маси в обігу. На першому етапі розвитку інфляції

збільшення грошової маси випереджає незначний повзучий ріст цін (до 10% за рік), що

стимулює економічний ріст. На наступному етапі галопуючі темпи росту цін

підвищуються (до 100% за рік) і можуть випереджати ріст грошової маси. Далі

гіперінфляція (більше 100% росту цін за рік) та в її рамках – супергіперінфляція (більше

50% росту цін за місяць) однозначно негативно впливає на економіку.

Для вимірювання рівня інфляції застосовують: індекс споживчих цін, індекс цін

на засоби виробництва, індекс цін всього ВВП(дефлятор ВВП). Потужність інфляції

оцінюють за правилом числа 70, що дозволяє розрахувати кількість років, за які

подвояться ціни при нинішньому темпі інфляції (число 70 ділять на річний темп

інфляції).

Види інфляції:

- за формою прояву: явна (відкрита) – враховує безпосереднє зростання цін;

прихована (придушена) – проявляється через зростання дефіциту, зниження

якості, погіршення асортименту;

- за темпами: повзуча (помірна); галопуюча; гіперінфляція;

супергіперінфляція;

- за походженням: імпортована (ріст цін на імпорт) і експортована (ріст цін

на експорт);

- за поширенням: національна; регіональна; світова;

- за контрольованістю: контрольована і неконтрольована;

- за прогнозованістю: прогнозована і не прогнозована;

- за економічними чинниками: інфляція попиту (зростання ГМ в обігу, що

веде до зростання попиту на товари); інфляція витрат - зростання витрат

виробництва та цін за рахунок зменшення виробництва, структурних

диспропорцій тощо.

Описаний А.Філліпсом у 1958 р. обернено пропорційний зв’язок між динамікою

заробітної плати та рівнем безробіття, легко трансформується у співвідношення

динаміка цін – темпи безробіття (високі темпи інфляції супроводжуються низьким

рівнем безробіття і навпаки) і графічно зображається кривою (гіперболою), що дістала

назву кривої Філліпса.

Практичний аспект використання цього зв’язку: досягнення стабільності цін

супроводжується зростанням безробіття, підвищення зайнятості посилює

інфляційний тиск на економіку. Мали місце поодинокі випадки коли одночасно

зростали безробіття та інфляції (1973-1975рр., 1978 -1980рр.) – стагфляція або

одночасно скорочувалися темпи безробіття та інфляції (поч.. 70-х США) –

дезинфляція, що не порушило базової закономірності у цілому.

Причинами інфляції може стати зростання ГМ (дефіцит бюджету, ріст

державного боргу, емісія грошей, кредитна експансія тощо) , швидкості обігу грошей та

зменшення фізичних обсягів виробництва (рівняння І.Фішера). Сучасна теорія інфляції

(М.Фрідмен) вважає основною причиною інфляції надмірну пропозицію грошей (ШОГ

достатньо стабільна, як і ВВП), що збільшує грошові доходи і платоспроможний попит.

Мали і мають місце спроби доповнити теорію інфляції аналізом першопричин зміни

попиту і пропозиції, що виходить за межі чистого монетаризму.

До негрошових (внутрішніх) чинників інфляції відносять: диспропорції

господарства, економічні цикли, монополізм (держави, виробників, профспілок),

планове ціноутворення, високі податки та процентні ставки, соціально-політичні

чинники тощо. Серед зовнішніх чинників інфляції виділяють світові кризи, політику

зарубіжних країн та міжнародних фінансово-кредитних організацій, що провокує

зростання цін на світових ринках, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі та

від’ємне сальдо платіжного балансу.

Збільшення ГМ в обігу призводить до:

- зростання споживчого попиту;

- формування дефіциту товарів, продуктів та життєвих благ;

- виникнення розриву між офіційною і ринковою ціною („чорний ринок”,

спекуляція);

- зростання цін – інфляції;

- адміністративного втручання держави в економіку (не завжди ефективне);

- зниження продуктивності, що посилює товарний дефіцит.

Цикл завершився: нестача товарів посилюється через зниження продуктивності

праці, темпи росту цін підвищуються, інфляція набирає підвищених обертів. Грошова

маса, як початковий дестабілізаційний чинник, надалі залишається збоку, - на перший

план виходять немонетарні чинники.

Основними причинами інфляції в Україні (1991-1995рр.) були: криза планового

господарства, неефективність виробництва (неекономічність), наявність прихованої

інфляції ще з часів СРСР, експорт інфляції з Росії, неефективність ринкових

перетворень (лібералізація цін при відсутності ринку, дефіцит державного бюджету,

доларизація економіки, відплив валютної виручки за кордон тощо).

2. Інфляція викликає суттєві соціально-економічні наслідки: зменшення

реальних доходів, у першу чергу осіб з фіксованими доходами; знецінення грошових

заощаджень; перерозподіл доходів між найманими працівниками та підприємцями;

зменшення платоспроможного попиту населення, скорочення обсягів виробництва;

падіння курсу національної валюти, зростання попиту на іноземну валюту;

"доларизація" економіки; зростання частки бартеру в розрахунках; розкручування

спіралі ціни-зарплата; загострення державних проблем на всіх стадіях суспільного

відтворення, у кредитній, фінансовій, зовнішньоекономічній сферах (платіжний

баланс), посилення невизначеності та ризику; зменшення політичної стабільності та

зростання соціальної напруги.

Всі негативні наслідки інфляції формуються на її вищих стадіях. Тому завданням

держави є формування політики стримування інфляції в розумних межах. В основу

цього підходу була покладена кейнсіанська ідея “контрольованої” інфляції. У 70-х

роках політика стабілізації зазнала остаточного краху і їй на зміну прийшла

антиінфляційна політика.

3. Антиінфляційна політика - сукупність методів державного регулювання

інфляції, яка включає дефляційну політику та політику доходів.

Дефляційна політика (непряме регулювання), спрямована на скорочення

платоспроможного попиту (зменшення державних витрат, зменшення грошової маси в

обігу, обмеження готівкового обігу та лімітування кредитування). Реалізується через

монетарну політику, кредитну рестрикцію, фіскальну політику держави.

Політика доходів (пряме регулювання) - встановлює орієнтири росту або пря-

мий контроль над заробітною платою та цінами. Негативні наслідки (товарний

дефіцит, обмеження приватного підприємництва, ріст соціальної напруги) призупинили

проведення такої політики у західних країнах у 80-х роках, хоча пострадянські країни

успішно користувалися нею пізніше - у 90-х минулого століття.

Створення оптимальних ринкових умов для стимулювання конкуренції,

активізації підприємництва, зростання продуктивності праці і ефективності

виробництва дало можливість цим країнам подолати інфляцію і утримувати її на

прийнятному рівні методами непрямого регулювання.

4. Грошові реформи через зміну якісних і кількісних характеристик ГС

поліпшують останню та забезпечують її адекватність новим соціально-економічним і

політичним умовам в країні. Грошові реформи є складовим елементом антиінфляційної

політики і мають на меті як подолання наслідків інфляції, так і створення монетарних і

економічних передумов стабілізації грошей. Вони уособлюють комплекс монетарних,

економічних і організаційних заходів, спрямованих на повну чи часткову перебудову

грошової системи, її оздоровлення та поліпшення механізму регулювання грошового

обороту.

Розрізняють структурні (повні, радикальні) грошові реформи, які

супроводжуються відповідними структурними змінами в економіці, в державних

фінансах, банківській системі тощо і мали місце при переході до золотого стандарту і

пізніше до паперово-грошового обігу, при утворенні нових держав, при подоланні

наслідків інфляції (Росія, 1895-97 рр., СРСР, 1922-24 рр., Україна, 1996 р.), і реформи

часткового (м’якого) типу, які змінюють окремі елементи грошової системи - масштаб

цін, види та номінали грошей, порядок емісії грошей і т.п..

Реформи часткового типу мають найбільше застосування і класифікуються на

формальні реформи (заміна купюр, що нині є постійним процесом практично у всіх

країнах світу) і деномінаційні реформи (заміна купюр зі зміною масштабу цін – СРСР,

1961 р.).

За методом проведення грошові реформи бувають конфіскаційними

(нееквівалентний обмін старих грошових знаків на нові – СРСР, 1947 р., Німеччина,

1924 р., 1948 р., 24 ГР в країнах Європи протягом 1944-52 рр.) та неконфіскаційними

(всі запаси грошей у всіх власників переоцінюються однаково – Україна, 1996 р.).

За способом введення нової валюти виділяють одномоментні (нова валюта

обмінюється на стару протягом 7-15 днів) та паралельного типу (нова і стара валюта

знаходяться в обігу паралельно тривалий час – СРСР, 1922-24 рр. (червінець та рубль),

Франція, 1958-60 рр. (новий і старий франк), Китай, 1980 -90 рр. (золотий і звичайний

юань).

Протягом 1992-96рр. в Україні проведено структурну, повну і широкомасштабну

ГР. На першому етапі (січень-листопад 1992 р.) введено купоно-карбованець,

запроваджено регулювання грошового обігу НБУ, створено початкову законодавчу базу

регулювання грошового обігу. З 1992 р. по серпень 1996 р. (другий етап) в грошовому

обігу остаточно закріпився купоно-карбованець, який витримав І. і став стабільним

засобом платежу та обігу.