Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

го порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, до-

сягнення соціальної гармонії (консенсуса). I Огюст Конт порівнює

суспільство з живим організмом, що має різні органи, які вико-

нують свої специфічні функції. Та розглядати функціонування

будь-якого окремого органу відірвано від цілісного живого орга-

нізму не можна. Тому суспільство — цілісна система, і неможли-

во правильно зрозуміти суть, роль і місце в суспільному житті,

окремі його структурні елементи поза його цілісністю. Для Огю-

ста Конта головним, висхідним у співвідношеннях і взаємодії су-

спільства і особи виступає суспільство, а не особа, адже не інди-

віди створюють суспільство, а суспільство визначає соціальну

природу особи. Поділяючи суспільство на окремі соціальні стру-

ктурні елементи, соціальні інститути, Огюст Конт особливо виді-

ляє сім’ю, державу і релігію, що відіграють важливу роль у за-

безпеченні органічної єдності суспільства. Саме сім’я, а не

індивід, становить ту одиницю, з яких і складається суспільство.

Людина з народження переважно егоїстична, хоча в її природі

поряд з егоїстично-особистим є і не егоїстичне, соціальне. I вся

історія людства в Огюста Конта — це поступове подолання егої-

стичних нахилів людини: на ранніх етапах розвитку людства яв-

но переважали егоїстичні інстинкти людей, які потім дедалі бі-

льше долаються в міру індустріального розвитку суспільства, що

потім приводить до поширення і утвердження альтруїстичних

основ, тобто готовності жертвувати своїми інтересами заради ін-

ших. Однією з важливих функцій сім’ї стає виховання молодого

покоління в дусі альтруїзму, подолання вродженого егоїзму, ін-

дивідуалізму. Спираючись на методологічні та світоглядні уста-

новки Сен-Сімона про суспільство і людину, Огюст Конт намага-

ється сформулювати основний закон, що сприяє перетворенню

донаукового знання про суспільство і людину в науковий закон,

якому підкоряється суспільний процес.

Соціальна динаміка вивчає закони розвитку соціальних систем

та їх зміни. Соціальна динаміка Огюста Конта — це позитивна

теорія суспільного розвитку. Не заперечуючи певну роль у суспі-

льному розвитку інших факторів, які Огюст Конт називав вто-

ринними (клімат, раса, приріст населення, розподіл праці), безу-

мовний пріоритет віддавав первинним, духовним, розумовим.

Тим-то характер суспільства на кожному історичному етапі і на-

прям його розвитку визначається «станом його розуму». Три сту-

пені безумовного розвитку людства — теологічна, метафізична

і позитивна — відповідають трьом стадіям історичного прогресу.

Перша стадія — теологічна, охоплює стародавність і раннє сере-

дньовіччя аж до ХIII ст. Панування релігійного світогляду, воєн-

но-авторитарні, політичні режими, очолювані жерцями і військо-

вими — ось що характерне для теологічної стадії. Друга стадія —

метафізична, охоплює XIV—XVIII ст., для яких характерний пе-

рехід від одного, старого, що руйнується, суспільного порядку до

нового, у зв’язку з чим таку стадію Огюст Конт називав перехід-

ною. У духовній сфері чільне місце займають філософія, метафі-

зика, в політичній сфері — професіонали-юристи, публіцисти,

аристократи. Третя, вища стадія — позитивна, що почалася в

XIX ст., разом з утвердженням позитивної наукової свідомості.

За контівською соціальною динамікою настає розквіт економіки

(промисловості, ремесел), науки, а в минуле повністю відходить

воєнний дух і мілітаристський спосіб панування, на місце арис-

тократії приходить соціократія, принципи побудови, функціону-

вання і розвиток якої розробляється особливою прикладною нау-

кою — позитивною політикою. У центрі духовного життя

висуваються вчені, філософи, позитивісти і діячі мистецтва, а на

місце старої традиційної релігії з богом приходить позитивізм з

проповіддю всезагальної любові суспільства, людства.

Соціально-політична теорія марксизму

Перша половина XIX ст. стала рубежем, на якому ви-

роблена в історії соціальнополітичної і філософської думки тра-

диція релігійно-міфологічної інтерпретації взаємозв’язків люди-

ни і світу, сформульовані матеріалізмом і класичною німецькою

філософією уявлення про взаємозв’язки людини і світу перестали

відповідати потребам нового рівня суспільного розвитку. I це не

випадково. На кінець ХVIII і на початок XIX ст. склалась специ-

фічна ситуація у розвитку світової історії. Процеси, що відбува-

лися в Європі, стали конкретно-історичним відображенням зага-

льних тенденцій суспільного розвитку, тих інтеграційних

процесів, що виявили об’єктивну тенденцію становлення суспі-

льства як цілісної системи. Тоді капіталізм утвердився як панів-

ний спосіб виробництва у найрозвинутіших країнах Європи.

Строкатість економічного і соціального життя, різноманітність

дійсності, удаваний хаос, що панує в суспільному житті, вимага-

ли формування, вироблення засобів орієнтації в складному світі

для визначення свого ставлення до нього, визначення мети прак-

тики. У вирішенні проблем важливу роль мав відіграти марксизм,

що став законним спадкоємцем і продовжувачем революційно-

демократичних і соціалістичних традицій, які розвивалися в соці-

ально-політичній думці Західної Європи.

Створена Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом теорія соці-

ально-політичного і духовного розвитку суспільства — стала ба-

зою концепції політики. Теорія системи політичних відносин

охоплює, по-перше, політичні відносини, що випливають з боро-

тьби за владу і здійснення влади, появу на основі суспільно-еко-

номічних стосунків та зв’язків — економічних відносин, що обу-

мовлені політичними відносинами, становлять політичну надбу-

дову відповідно з формами суспільної свідомості. По-друге, хоча

база (економічна) первинна, а надбудова вторинна, надбудовні

інститути все ж відіграють активну роль в соціально-економічній

базі. Політика виступає не тільки як відображення економічних

відносин, але і як важливий інструмент їх формування. По-третє,

держава є продукт класових суперечностей і служить інтересам

економічно панівного класу. Насилля відіграє важливу роль у

виникненні першого класового поділу і появу держави. Економі-

чно панівний клас є і політично, і ідеологічно панівний клас. Те-

орія політичної свідомості передбачає, що її лозунгом є утвер-

дження того, що суспільне буття людей визначає їх свідомість.

По-четверте, аналіз суспільного становища класів, соціальних

верств є початком розуміння політичної поведінки мас, їх інтере-

сів, окремих лідерів. Політика підкорена економіці і водночас є

відносно самостійною і впливає на економічні відносини, при-

скорюючи або уповільнюючи хід економічних процесів.

Марксизм — спроба дати відповіді на питання, поставлені іс-

торією. Важливішим з них є питання про шляхи утвердженого

епохою Просвітництва ідеала вільної особи. Перші практичні

кроки до такого ідеалу показали, що система суспільних відно-

син, що склалися в результаті буржуазних революцій, далека від

досконалості і потребує перетворення. Так виникла потреба в

пошуку шляхів до свободи особи через її соціальне визволення.

Марксизм, по суті, повністю присвячений свободі особи через її

соціальне визволення. Центральна мета марксизму — з’ясувати

питання суті, тенденцій розвитку, рушійних сил і майбутнього

буржуазного суспільства, всіх його інститутів з точки зору інте-

ресів свободи людини. Суть підходу до з’ясування держави, по-

літики і права полягає, насамперед, в діалектико-матеріалістич-

ному розумінні держави, політики і права, в утвердженні того,

що базою є сукупність панівних у класовому суспільстві вироб-

ничих відносин, в розкритті характеру взаємодії бази і політичної

надбудови. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює

соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Це

означає, що політичну реальність не можна зрозуміти тільки з

самої себе, що потрібно звернутися до матеріальних життєвих

відносин. Такий підхід хоча і може привести до недооцінки чисто

політичних явищ в суспільному розвитку, все ж дозволив по-

новому подивитись на багато питань, що протягом століть хви-

лювали політичну думку. I раніше з’ясування природи держави і

права стояли на першому плані. Політична думка, відкинувши

положення про божественну природу держави, прийшла до ідеї її

земного походження. Проте мислителі (попередники Маркса) за-

лишались тут, по суті, на попередніх методологічних підходах.

Державу попередники Маркса розглядали як результат здійснен-

ня ідеї, тільки саму ідею приписували вже не Богу (світовому ро-

зуму, абсолютному духу), а людям. За Марксом і Енгельсом, зе-

мні основи держави лежать у матеріальних економічних

відносинах. Держава породжується не вільною волею людей, а є

закономірний результат поділу праці та зв’язаного з ним утво-

ренням соціальних класів. Аналогічно ж Маркс і Енгельс пояс-

нюють право, його норми, виступають не як зібрання встановле-

них людьми правил своєї поведінки відповідно до абстрактних

уявлень про добро і справедливість, а є юридичним відображен-

ням і закріпленням існуючих суспільних відносин і, насамперед,

тих, що є у сфері матеріального виробництва.

Фундаментом марксистського аналізу політики як суспільного

явища виступає висунуте Карлом Марксом і Фрідріхом Енгель-

сом положення про суть класів, класової боротьби як боротьби

політичної, спрямованої на завоювання і утвердження влади.

Якщо раніше буржуазні мислителі, а також соціалісти-утопісти

теж знали про існування класів і класової боротьби, то вони не

розглядали боротьбу класів як рушійну силу історії, а Карл

Маркс і Фрідріх Енгельс з класових позицій підходили і до суті

політичної влади, визначаючи, що політична влада — це органі-

зоване насилля одного класу для придушення іншого. Будучи зо-

середженням антагонізму класових інтересів, політична влада, за

Марксом, виступає у вигляді системи диктатури буржуазії над

пролетаріатом.

Карл Маркс допускав найрізноманітні форми класової боро-

тьби, не заперечував значимості мирних форм боротьби робітни-

ків за поліпшення добробуту і реалізацію природних прав люди-

ни у межах професійного руху, вважав, що реформи, хоча б в

ранній період капіталізму, не вирішують проблеми непримирен-

ності, і не приведуть до подолання відчуження трудівників від

засобів виробництва. Кардинально ж вирішити проблеми непри-

миримості інтересів, на думку Маркса, може тільки соціальна ре-

волюція. Логіка революційного оновлення суспільства випливає з

фундаментального уявлення про те, що оптимальною умовою йо-

го здійснення є рівновага і стабільність, тобто відсутність супе-

речностей і конфліктів. Їх наявність в політичній і соціальній си-

стемах — це хвороба і недостатність суспільної системи.

Революційні та консервативні установки передбачають встанов-

лення ідеальної стабільності у суспільстві, по суті, шляхи виходу

з кризової ситуації. Реалізація такої настанови об’єктивно вима-

гає створення механізмів для підтримання однорідної або тоталь-

ної суспільної структури в соціальній і економічній сферах. Ши-

роко відомі слова Маркса: революції — локомотиви історії, та

чомусь забувається або не помічається думка, що революційну

боротьбу важко регулювати. Її кінцеві результати часто виявля-

ються мало схожими на декларовану мету. Адже Енгельс прямо

підкреслював, що «в будь-якій революції неминуче допускається

багато дурниць».

Головне ж питання революції — питання влади. Питання вла-

ди не зводилось лише до ідеї диктатури пролетаріату. Елементи

політичної діяльності марксизм відносить до влади. Аналіз же

відносин між матеріальними, продуктивними силами і держав-

ними інститутами — політичними, соціальними, громадськими

установами, дав можливість обґрунтувати ідею визначення еко-

номічного і політичного цілого — взаємозалежності громадянсь-

кого суспільства і держави, підкреслюється, що громадянське су-

спільство це зміст, а держава — форма, «держава, політичний лад

є підлеглими, а громадянське суспільство, царство економічних

відносин — вирішальний елемент. Раніше ж вважалось, що дер-

жава є визначальним, а громадянське суспільство — визначува-

ним елементом. Власне, державна влада, її монополія ніколи не

забезпечать свободу, навпаки, справжня свобода можлива лише

там, де є емансиповане громадянське суспільство, здатне дикту-

вати свою волю державі. Свобода полягає в тому, щоб перетво-

рити державу з органу, що стоїть над суспільством, в орган ціл-

ковито підкорений суспільству. Всі потреби громадянського

суспільства незалежно від того, який клас панує, неминуче про-

ходили через волю держави, щоб у формі законів одержати зага-

льне значення. Державна воля взагалі визначається змінюючими

потребами громадянського суспільства.

Дуже суперечливі та однобічні інтерпретації ідей Маркса про

«злам» буржуазної держави у процесі революції. Ще на початку

50-х років ХIХ ст. Маркс безумовно відстоював ідею «зламу» і,

зокрема, підкреслював, що всі перевороти удосконалили машину

держави, замість того, щоб її зламати. Та пізніше, і Маркс, і Ен-

гельс відмічали весь значний для характеристики влади «поворо-

тний пункт», з якого виникає і розвивається тенденція відокрем-

лення держави від економічно панівного класу: буржуазія

втрачає здатність до винятково політичного панування, шукає

собі союзників, з якими, зважаючи на обставини, або ділить своє

панування, або поступається ним повністю. Таку державу уже

треба не «ламати», а «перетворювати». Та Маркс і Енгельс не аб-

солютизували революційну форму суспільного життя, не ігнору-

вали інші його форми, а прагнули розкрити діалектику поступо-

вості та стрибка в розвитку суспільства, звертаючи увагу на

складний, неоднозначний і суперечливий характер взаємозв’язків

між явищами. Гостра критика марксизмом сучасного йому соціа-

льного ладу, як несправедливого, антигуманного певно сприяла

реформуванню раннє-капіталистичної економічної системи і фо-

рмуванню соціально орієнтованої державної політики. Зрозуміло,

що уже в ранній період творчості та політичної діяльності питан-

ня влади та держави Карл Маркс, Фрідріх Енгельс розглядає че-

рез призму співвідношення політичної та соціальної революції,

політичної і загальнолюдської емансипації, тобто визволення від

залежності, пригноблення та ін. Отже, якщо розглядати соціоло-

гію класів та класової боротьби, соціологію революції та інші

проблеми теорії розвитку суспільства та соціальних, політичних,

економічних явищ у суспільстві можна знайти і суперечності,

і двозначності, і просто помилки. Частину з них, зважаючи на

зміни життєвої практики, виправив сам Маркс, щось скоректував

після його смерті Фрідріх Енгельс, переглянуто ним співвідноси-

ни революційних форм у суспільному процесі, введення поняття

революції «зверху»: показ висхідної лінії революції доповнюєть-

ся аналізом спадної лінії, висування ідеї про забігання революції

вперед з негативними наслідками для суспільства та ін., а щось

просто не витримало випробування часом — абсолютизації соці-

ально-класових антагонізмів, приниження ролі формального де-

мократизму, тлумачення демократії як історичного явища, залу-

чення мас до політичної діяльності та ін.

Політичні ідеї в Росії (XIX ст.)

Політична наука — наука про владу, державу і полі-

тичні відносини є в XIX ст. і в політичній думці Росії. Розпад і

криза феодально-кріпосницької системи в Росії обумовили знач-

не піднесення і пожвавлення соціально-політичної та правової

думки. Крок у розвитку визвольного руху і соціально-політичної

думки зробили дворянські революціонери — декабристи. У 1825

р. Росія вперше побачила революційний рух проти царизму. Рух

декабристів — антифеодальний, але мав риси дворянської обме-

женості, все ж відображав незадоволення народу, який виступав

проти феодальних порядків. Декабристи ставили на меті знищити

самодержавство, ліквідувати безправність, кріпосництво, встано-

вити демократичні свободи. Дворянська обмеженість декабристів

виявилась у боязні народної революції, нерішучій тактиці в ході

повстання. Декабристи значно далекі від народу. Проекти майбу-

тнього устрою російської держави викладені в «Русской правде»

Павлом Пестелем, в «Проекте Конституции», написаній Мики-

тою Муравйовим та інших документах таємного «Товариства

об’єднаних слов’ян». Багато декабристів (Павло Пестель, Кирило

Рилєєв та ін.) обґрунтовували необхідність встановлення у Росії

республіки. Серед декабристів є і прихильники конституційної

монархії (Микита Тургенєв, Григорій Батеньков та ін.), що знай-

шло відображення у конституції. Проекти та ідеї декабристів ви-

ражали буржуазну спрямованість їх руху, основну мету бачили

у пошуку істини, в освіті розуму і очищення його від забобонів,

у формуванні в людини любові до батьківщини і гуманізму. Де-

кабристи ж виступали і проти ідеології кріпосництва, релігії, міс-

тицизму і ідеалізму.

В 30—40-і роки XIX ст. в суспільно-політичному житті Росії

наступає період просвітництва. Розгром декабристів не давав

можливості відкрито закликати до боротьби за свободу. Передові

ідеї декабризму набирають форму соціальних утопій, різноманіт-

них пошуків визволення. У 50—60-х роках XIX ст. ідейна пози-

ція революційних демократів Віссаріона Бєлінського, Олександра

Герцена, Миколи Огарьова та ін. відрізнялась революційністю і

демократизмом. Найзначнішу роль у розвитку політичної думки

відіграв Олександр Герцен (1812—1870 рр.). Відомо, що Герцен

пройшов складний шлях еволюції політичних поглядів, пережив

в кінці 40-х років своєрідну «духовну драму», поєднану з перехо-

дом з позицій лібералізму на позицію революційних демократів.

Вихід з такої ситуації Олександр Герцен знайшов в осмисленні

ідей російського соціалізму, вважав, що соціалізм забезпечить

найправильнішу і розумнішу організацію економічного життя,

поєднував утвердження соціалізму зі знищенням приватної влас-

ності. Формою переходу російського суспільства до соціалізму

Олександр Герцен вважав сільську общину — зародок майбут-

нього соціалістичного устрою, бачив і слабі сторони сільської

общини: обмежувала свободу особи, але водночас створювала

умови для колективної праці. Для розвитку общини в осередок

соціалістичного суспільства необхідний вплив на неї передової

соціалістичної думки; соціалістичний устрій Росії може стати ре-

зультатом взаємодії передової думки Заходу і сільської общини.

Необхідною умовою перетворення общини в осередок майбут-

нього суспільства Олександр Герцен вважав визволення селян із

землею, збереження і зміцнення самої общини, організації арті-

лей і промисловості, поширення принципу суспільного самоуп-

равління на всі державні структури. Найвищого розквіту суспіль-

но-політична думка революційних демократів Росії досягла у

творчості Миколи Чернишевського (1828—1889 рр.). В творах «Що

робити?», «Листи без адреси» та ін. послідовно висловлює ідеї лі-

квідації наслідків кріпосного права, радикального оновлення ро-

сійського суспільства, слідом за Герценом і петрашевцями вважав

можливим при переході до соціалізму використати селянську об-

щину. Росія, на думку Миколи Чернишевського, перебуває напе-

редодні народної революції, що приведе до влади народу. Влада

народу здатна вирішити не тільки демократичні, але й соціалісти-

чні завдання: ліквідувати буржуазні порядки, приватну власність,

організувати планове велике промислове виробництво та ін.

В центрі суспільно-політичної боротьби пореформеної Росії

постало питання про форму державного устрою. Основною фор-

мою революційного руху, що прагнув до вирішення його рево-

люційними засобами, стало народництво. З народництвом — іде-

ологією селянського радикалізму — пов’язана політична історія,

багато політичних і економічних ідей народництва знайшли ши-

року підтримку. Народники відстоювали знищення приватної

власності на землю, передачу її у володіння суспільству. Формою

такої передачі народники вважали поділ землі порівну між селя-

нами, введення трудового господарства без експлуатації. Центра-

льна ідея народництва і соціалізму — ідея зрівнялівки (рівності),

а політичною основою її реалізації — ідея соціальної революції.

Народники виходили з спільної ідеї про можливість російського

суспільства минути капіталізм і здійснити перехід до соціалізму

шляхом селянської революції.

Соціально-політичні та правові ідеї стають ключовими у полі-

тичній думці Росії та України. Один з відомих істориків, юристів

Максим Максимович Ковалевський (1887—1916 рр.) розробляє

проблеми теорії держави і права. Читаючи курс філософії в Хар-

ківському університеті, а потім в Петербурзі, приділяє значну

увагу проблемам розвитку суспільства і людини. Його соціально-

політичні погляди формувались під впливом праць філософів За-

хідної Європи: Огюста Конта, Джона Мілля, Iммануїла Канта,

Георга Гегеля, Карла Маркса та ін. У працях Максима Ковалев-

ського досліджуються соціально-політичні явища і події з ево-

люційно-генетичним аналізом їх причин на основі вивчення істо-

ричних джерел. Iсторія людської цивілізації — це зміна перева-

жаючих у визначеннях природи, історії різних соціально-полі-

тичних інститутів і структур, визначення поведінки людини, її

мотивів, звичок, зразки мислення та ін. В працях з реформування

держави Максим Ковалевський захищає демократичні права і

свободи, проголошені у французькій Декларації прав людини і

громадянина. Як і інші представники природничо-правової тео-

рії, Максим Ковалевський відрізняв природні та громадянські

права людини. Природні права людини властиві їй від природи

по праву існування, а громадянські — право на щастя, свободу

совісті, свободу слова та ін. З утворенням суспільства і держави

люди передали частину своїх природних прав у «загальний

фонд». Так виникають громадянські права, що належать людині

як члену суспільства. Держава, за Ковалевським, виникає слідом

за об’єднанням людей в суспільство. Тому що не об’єднані люди

не здатні самі зберігати справедливість у відносинах між собою.

Держава створюється людьми за суспільною згодою. Тому вер-

ховна влада в державі має належати самому народу. З ідеї народ-

ного суверенітету випливають права народу створювати або лік-

відувати будь-яку форму правління тощо. Головне прагнення

Максима Ковалевського — відмова від абстрактних міркувань

про суспільство, створення позитивної та загальнозначимої при-

родно-наукової теорії.

Один з визначних представників неопозитивізму, який мав ве-

ликий вплив на розвиток політичної соціології, є Пітирим Олек-

сандрович Сорокін — американський соціолог (російського по-

ходження). Народився Пітирим Сорокін в 1889 р. в Жешарті,

Комі. Емігрував до Америки. На початку 20-х років ХХ ст. за-

йняв визначне становище в соціології Заходу. Соціальну дійс-

ність Пітирим Сорокін розглядав в дусі соціального реалізму, що

обумовлював існування надіндивідуальної нематеріальної реаль-

ності. Основою політичного аналізу Пітирим Сорокін вважав со-

ціальну поведінку, соціальну взаємодію. Взаємодія індивідів ви-

значалась як родова модель соціальної спільності і суспільства.

Особлива увага зосереджується на аналізі ієрархічної структури

організованої соціальної спільності. Всередині соціальної спіль-

ності існують страти (верстви, шари), що виділяються за еконо-

мічними, політичними, професійними ознаками тощо. Щоб ви-

значити соціальне становище людини потрібно знати її сімейне

становище, громадянство, національність, ставлення до релігії,

професію, належність до політичних партій, економічний статус

тощо. Тільки так можна визначити соціальне становище людини

в суспільстві. Стратифікація існує і в суспільстві з «розвинутою

демократією», і в недемократичному суспільстві. В будь-якій ор-

ганізованій спільності людей можна змінювати форми стратифі-

кації. Таке загальне правило.

Отже, найбагатіші далеко не завжди перебувають на вершині

політичної або професіональної піраміди, а також і не в усіх ви-

падках бідні займають найнижчі ніші в політичній і професіона-

льній ієрархії. Теорія стратифікації далеко не досконала для ви-

значення соціальної структури суспільства. В кінці ХIХ ст. в

Росії склався і став дедалі поширюватися і марксистський напрям

в соціально-політичній думці, видатними представниками якого

стали Георгій Валентинович Плеханов і Володимир Iлліч Ленін.

Російський революціонер та мислитель, засновник соціал-

демократичного руху в Росії, Георгій Валентинович Плеханов

(1856—1918 рр.) піддав різкій критиці суб’єктивний підхід росій-

ських народників в оцінці суспільного розвитку пореформеної

Росії, розвивав ідеї марксизму в світлі матеріалістичного розу-

міння історії, розробив питання співвідносин ролі особи і народ-

них мас в історії. Народники-суб’єктивісти вважали, що Росія йде

своїм, самобутнім шляхом і тому капіталізм «штучно пересадже-

ний» в Росію, капіталізм для самобутнього російського економі-

чного ладу випадковий, є занепадом, регресом. Тому треба за-

тримати, зупинити розвиток капіталізму і припинити злам

капіталізмом вікових устоїв російського життя. Зіставляючи умо-

ви виникнення та історичної ролі капіталізму на Заході з умовами

розвитку капіталізму в Росії, Георгій Плеханов з’ясував спільні

передумови розвитку капіталізму в різних країнах і зробив ви-

сновок про помилковість протиставлення Росії Заходу, показав,

що капіталістичні відносини пробивають дорогу в місті і в селі,

ведуть до розкладу устоїв селянської общини, громади. Послідо-

вно відстоюючи марксистське визначення історичного процесу,

Георгій Плеханов виступив проти волюнтаризму в історії, роз-

глядав історію людського суспільства як необхідний закономір-

ний процес і разом з тим як продукт діяльності людей, вважав,

що існує тісний взаємозв’язок між об’єктивною і суб’єктивною

сторонами суспільного життя. Критикуючи соціологічні теорії

Петра Лаврова, Петра Ткачова, Миколи Михайловського та ін. в