Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

111

Iдеї обмеженої монархії

Iдеї філософії про пізнання світу, походження держави

і влади, свободу особи, соціальну рівність знаходимо в працях

полеміста Кирила Ставровецького. В його творі «Зерцало Бого-

слів’я» висловлюються думки про сутність влади, що дана Богом,

знаходять відображення і ідеї руху про вічність матерії, про те,

що в природі і суспільстві все тече, все змінюється, стверджуєть-

ся те, що суспільство, держава — це не божественне благоволін-

ня, а штучні утворення, продукт діяльності людей. Свої індивіду-

альні інтереси громадяни підпорядковують суспільним. Суть

політичної і життєвої мудрості Кирило Ставровецький бачив в

додержанні міри в усьому, не вдаючись до крайностей в особис-

тих і суспільних справах і в нагромадженні багатства, прагненні

почестей. В основі держави лежить узгодженість і гармонійність

дій, вирішення непримиримих інтересів через закони, владу і му-

дрість. Погляди Кирила Ставровецького дуалістичні, тобто не-

правильно тяжіючі до ідеалізму, філософське переконання, що

визнає два незалежних початки в основі світу — дух і матерію,

різко протиставляє Бога і видимий світ — світу невидимому.

Серед мислителів-полемістів тоді ж виділяється вихованець ост-

розької школи філософ Христофор Філалет з Волині, який висуває

ідею обмеженої монархії і вважає, що відносини між монархом і на-

родом мають ґрунтуватися на законах і добровільній згоді. Рішуче

виступаючи проти соціального і релігійного гноблення українського

народу польськими магнатами, Христофор Філалет відстоює соціа-

льні свободи і зокрема, свободу совісті. На його думку, влада мона-

рха зовсім не стосується душі, влада монарха не абсолютна, і стосо-

вно «тіла» людини, тобто в земних, світських суспільно-державних

справах, монарх не має права вершити свавілля, беззаконня над на-

родом, відносини між монархом і народом будуються на законах і

добровільній згоді. Звичайно ж, соціально-політичні погляди Хрис-

тофора Філалета містять ідею суспільного договору і природних

прав, обмеження влади монарха законом.

Брестська унія

Культурно-національне відродження в Україні відбу-

вається у надзвичайно складних умовах — переважна частина

українських земель протягом ХIV—ХVI ст. перебувала у складі

Польщі, Литви та інших держав. Соціальне поневолення україн-

ського народу поєднувалося з національно-духовним — прини-

112

жувалися та викорінювалися місцеві культура, мова, звичаї, пра-

вославне віросповідання. Католицизм і унія стали тією підступ-

ною зброєю, за допомогою якої польські загарбники намагалися

остаточно поневолити українців. В умовах протистояння двох рі-

зновидностей християнської релігії в Україні православна релігія

здебільшого іменувалася як руська віра. Державною релігією в

межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька. Не добив-

шись покатоличення українців, правлячі кола Речі Посполитої

вдалися до впровадження ідеї єзуїтсько-церковної єдності або

унії православної і католицької церков під верховенством папи

Римського. В 1596 р. в Бресті офіційно проголошена унія. Не

лише православні ієрархи, а й чимало ще не покатоличених

українських феодалів, заможних шляхтичів і міщан пристали до

унії відразу чи згодом — під примусом пастирів-уніатів або під

тиском погроз і репресій та ін. За висловом пристрасного борця

проти єзуїтів і унії відомого українського мислителя Iвана Ви-

шенського, духовні «черевом, а не духом офірували», бо забажа-

лось їм зайняти місця в сеймі.

Полемічні погляди Iвана Вишенського

Iван Вишенський (1550—1620) — український право-

славний полеміст, виходець з містечка Судова Вишня, поблизу

Львова. В 90-х роках переселився на Афон, прийняв чернецтво,

підтримував зв’язки з львівським братством. Полемічну діяль-

ність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Центра-

льне місце в полеміці належить людині з реального життя, яка

активно бореться зі своїми проблемами. В основі церковного

життя мають стояти засади раннього християнства, а саме — де-

мократичні засади рівності, братства, свободи, справедливості, а

все негативне в людському житті є результат жадоби, багатства і

розкоші, необмеженої влади і свавілля. Iван Вишенський сфор-

мулював концепцію соборності правління християнською церк-

вою, в основі якої лежить ідея рівності всіх людей (природне

право не дає нікому права свавільно ставати вище над іншими).

Рівність перед Богом не дає права поневолювати і деспотично

правити правителям підлеглими. Визнаючи принцип ранньохрис-

тиянської рівності основним у визначенні соборності, виступав за

те, щоб всі церкви — рівні між собою будують свої відносини й

управляються соборно. Виходячи з демократичних засад собор-

ності, відкидав теорію абсолютного централізму духовної і світ-

ської влади папи римського, критикував світську владу, що дале-

113

ка від ідеалу раннього християнства, підкреслював, що Бог дав

владу не для того, щоб чинити свавілля, а для того, щоб утвер-

джувати закон і справедливість.

В Європі гуманізм епохи Відродження знаменував становлен-

ня нових відносин. Гуманістичні ідеї проникають і в Україну,

знаходять сприятливий ґрунт, набирають особливостей — відро-

дження національної культури, формування ідеології боротьби

проти католицької експансії, соціального та національного поне-

волення. Тоді ж поширюються книгодрукування, просвітництво,

знання та прогресивні ідеї. Особливе місце займала полемічна лі-

тература, що виникла в 80-ті роки ХVI ст. у ході боротьби проти

унії та католицизму і мала гостру соціальну й політичну спрямо-

ваність. У полеміці з церковниками визрівала гуманістично-

демократична ідея рівності всіх людей від природи.

Києво-Могилянська академія.

Просвітництво. Розвиток політичних ідей

З переміщенням центру політичного та культурного

життя в Київ на базі кількох освітніх осередків створюється Ки-

ївська школа. В кінці ХVII — початку ХVIII ст. створюється

освітній осередок на Слобожанщині — в Харкові — колегіум.

Започатковану в Острозі справу розвитку освіти продовжували

братські школи, що виникають тоді і у Львові, на Волині, Поділ-

лі, Слобожанщині та ін. Тоді, коли Україна перебувала під вла-

дою польсько-шляхетської держави, загострювалася боротьба

між православною та католицькою вірами. Економічне станови-

ще, соціальні, духовні традиції, постійні зв’язки з різними земля-

ми і регіонами сприяли відродженню Києва як політичного і

культурного центру. Посилюється вплив Києво-Печерської лав-

ри, навколо якої гуртуються вчені, політичні діячі, духовенство.

Культурними осередками стають Київська братська школа та

братство вчених при Києво-Печерській лаврі. Тоді ж важливим

культурним осередком стало братство зі школою, навколо якого

об’єдналися представники різних верств населення — ремісни-

ків, купецтва, духовенства та козацтва. До братства влилась Ла-

врська вчена дружина (Захарій Копистенський, Теофіл Земка,

Сильвестр Косов, Iсая Трохимович, Петро Могила та ін.).

Київську школу очолювали відомі учені й просвітники. Пер-

шим ректором став Iов (Iван) Борецький, родом з с. Бірча побли-

зу Перемишля, ігумен Михайловського Златоверхого монастиря,

а потім — київський митрополит. З ім’ям Iова Борецького

зв’язаний прогресивний напрям у педагогічній думці в Україні.

114

Пізніше, в 1619—1620 роках ректором школи став Мелетій Смо-

трицький, виходець із с. Смотрича на Поділлі, син ректора Ост-

розької школи Герасима Смотрицького. Навчався в Острозі та

Віленській академії. Один з засновників філологічної науки в

Україні. Восени 1631 р. у Києві виникла ще одна школа — Лавр-

ська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Мо-

гила. Школа створювалася за зразком шкіл підвищеного типу.

Лаврська школа згодом об’єдналася з Київською братською.

Об’єднана школа почала діяти з вересня 1632 р., отримала назву

колегії (колегіями в Польщі й на Заході називались навчальні за-

клади вищого типу). Так зроблено крок по шляху становлення

вищої освіти в Україні.

Iдеї державності Петра Могили

Петро Могила (1574—1647 рр.) народився в сім’ї мол-

давського господаря Сімеона. Навчався у Львівській школі. Ви-

щу освіту отримав у Франції. Творча спадщина Петра Могили

велика. Значну увагу вчений і політичний діяч відводить соціа-

льно-політичним проблемам і вченням. Розглядаючи державу і

суспільство, Петро Могила не відокремлює їх одне від одного.

Держава виникає із необхідності забезпечення природних потреб

людей на основі закону, організує господарську діяльність, захи-

щає людей, піклується про виховання та розвиток душі і тіла. В

творах Петра Могили можна знайти роздуми про світську владу,

які далеко не завжди співзвучні з ідеєю верховенства влади церк-

ви. Розкриваючи ідею верховенства православної церкви, Петро

Могила відмічав, що хоча цесарська, королівська влада і важли-

ва, але ще важливішою є влада священицька, тому що це влада

від Бога. Iдеальний володар — це сильний православний цар,

який відданий православ’ю, вірі в Бога, від якого одержав владу і

якому підзвітний. Звичайно ж, в Росії верховенство церкви ніко-

ли не було реальним. I Петро Могила рекомендував царю ради-

тися з мудрими духовними наставниками. Суспільно-політична,

церковна, просвітницька діяльність Петра Могили відбувалася в

дуже складних обставинах, а саме в умовах загострення соціаль-

них, національних і релігійних процесів в Україні.

Iдеї взаємодії церкви і держави

Погляди Петра Могили на взаємодію церкви і держави

по-різному, неоднаково сприймали і розвивали діячі Києво-

115

Могилянської академії — Стефан Яворський, Феофан Прокопо-

вич та ін. Стефан Яворський — професор Києво-Могилянської

академії, а пізніше хранитель патріаршого престолу в Росії. В

працях Стефана Яворського відображаються події в суспільному

житті в Україні та Росії, рішучий протест проти соціального та

національного гноблення. Проблему державності та права Сте-

фан Яворський розглядає під впливом ідей Платона та Арістоте-

ля. Підтримуючи політику Петра I про військо, флот, економіку,

освіту, Стефан Яворський висловлює невдоволеність церковною

реформою, захищає інтереси церкви, її владарювання в духовно-

му житті суспільства, виступає проти залежності церковної дія-

льності від світської влади. I хоча світська влада від Бога і всі по-

винні їй підкорятися, все ж влада, держава не має права

втручатися в церковні справи і канони православної релігії. На-

магання Стефана Яворського суперечити Петру I не давали ба-

жаних результатів, хоча в певній мірі стримували царя. Протидія

автономії і незалежності церкви як і децентралізованим тенденці-

ям феодальної аристократії, неминуче приводили до централіза-

ції державної влади. Зміцнення абсолютної влади і усунення де-

централізуючих тенденцій супроводжувалось усуненням влади

боярської думи і патріарха.

Одним з відомих тоді письменників, філософів Феофан Про-

копович (1681—1736 рр.) пропагував перетворюючу діяльність

Петра I, виступав прихильником прогресу та науки, учення Ко-

перника і Галілея. Значне місце в творчості Феофана Прокопови-

ча належить проблемам держави, абсолютної монархії, співвід-

носин світської та церковної влади. В реформаційній діяльності

Петра I вбачає прогресивність. Суть розробленої теорії просвіт-

ницького абсолютизму полягала в обґрунтуванні пріоритету світ-

ської влади, підпорядкуванні церкви державі, секуляризації, тоб-

то перетворенню церковних і монастирських маєтностей у

світські. Модифікуючи теорію природного права і суспільного

договору, пристосовуючи її до умов України, Росії, Феофан Про-

копович орієнтується на інтереси купців, мануфактурників, дво-

рянства, а інтереси народу ігнорує. За теорією просвітницького

абсолютизму монарх — це верховний носій державної влади,

ставиться над усіма громадянами, а всі його дії спрямовані на за-

гальну користь. Зрозуміло, що теорія просвітницького абсолюти-

зму визнавала верховним носієм державної влади лише освічено-

го, мудрого властителя — філософа на троні. Освіта і розвиток

наук розглядалися як основа історичного процесу, сили держави і

добробуту народу.

116

Вчення просвітників

про державу і суспільство

В ХVIII ст. філософія просвітництва в Україні відо-

бражала зміни в суспільно-політичному і економічному житті в

Росії. Проте внутрішні процеси стали джерелом, з якого вироста-

ло Просвітництво, формувалась соціальна і політична думка, ви-

ростали антикріпосницькі та антисамодержавні ідеї, що станов-

лять суть соціально-політичних концепцій. Просвітництво —

суспільно-політична течія, представники якої прагнули усунути

недоліки функціонуючого суспільства, змінити його звичаї, полі-

тику, побут шляхом поширення ідеї добра, справедливості, нау-

кових знань. Просвітителі не ураховували вирішального значення

економічних умов розвитку і тому не могли прийти до відкриття

об’єктивних законів суспільства, а звертали проповіді до всіх со-

ціальних спільностей, верств, суспільних станів і переважно до

володарів. Просвітництво широко розповсюджувалось в періоди

великого соціального напруження в суспільстві, загострення со-

ціальних суперечностей та ін.

Перехід від феодально-кріпосницьких відносин до капіталі-

стичних відносин в Західній Європі і в Росії породжував по-

требу утвердження юридичного світогляду, тобто права, зако-

нів як юридичної гармонії громадянина, його прав та свобод,

що відповідали потребам, суті і проблемам капіталістичних

відносин, що розвивалися, капіталістичного способу виробни-

цтва. В умовах України просвітителі схвально проголошували

феодально-кріпосницькі відносини, що суперечило нормам

права. З метою теоретичного обґрунтування юридичного світо-

гляду і юридичного способу мислення просвітителі висувають

концепцію природного права. Та виникає проблема взаємовід-

носин між природним станом людини і її суспільним станови-

щем і цивілізацією. Суперечності, що склалися, просвітителі

намагаються вирішити по-різному. Відомі в Європі просвіти-

телі Жан-Жак Руссо закликає повернутися до природного ста-

ну, а Дені Дідро наголошує на ідеї прогресу та непорушності

природних прав людини. Розвиваючи концепцію природного

права, українські просвітителі дотримувались думки, що зако-

ни природного права є тією основою, з якої, як від коріння па-

ростки, мають виростати закони суспільства, що звичайно реа-

лізуються і справедливі лише ті державні закони, що випли-

вають з природних прав людини.

117

Філософія Григорія Сковороди

В Україні тоді серед просвітителів чільне місце займає

Григорій Савич Сковорода — гуманіст, поет, філософ. Народився

Григорій Сковорода 22 листопада 1722 року в селі Чернухи на

Лубенщині, в сім’ї козака. Отримавши початкову освіту в місце-

вій школі, Григорій вступив до Київської академії, де навчався з

перервами з 1738 по 1750 рік. Після академії їде в Угорщину.

Там, в Токаї, в руській церкві співає в хорі, відвідує Відень,

Офен, Пресбург. Повернувшись до України, протягом 15 років

вчителює в різних церковно-приходських школах, а в 1769 році

припиняє педагогічну діяльність і відтоді понад двадцять п’ять

років мандрує по Слобідській Україні, пише, переважно в формі

діалогів, найважливіші твори, де висловлює свої погляди на лю-

дину і світ, на можливість розкриття пізнання, суті людини, сві-

ту. Григорій Сковорода прожив життя і вмер як праведник, муд-

рість якого стала джерелом праведності. Помер Григорій Савич у

1794 році в селі Iванівка на Харківщині в садибі дідича Андрія

Ковалевського. На камені його могили, як і заповідав філософ,

напис: «Світ ловив мене, та не піймав».

Філософія Григорія Савича Сковороди зводилась до основної

ідеї, що сутність людини — це дух, думка і серце. Шлях до ідеа-

льного суспільства пролягає через серце людини, її мораль, само-

виховання, творчу працю. Тема природної людини у творчості

Григорія Сковороди, як і в західноєвропейських мислителів-про-

світників, — одна з провідних. Філософ осмислює сутність лю-

дини з побутового досвіду, яскравого фольклорного надбання

народної мудрості. У багатьох творах чітко окреслені три аспекти

тлумачення теми природи людини: по-перше, пантеїстичний ас-

пект — природність людини як злиття її з первинною природою,

тобто натурою; по-друге, соціально-психологічний аспект —

природність людини як спрямування життєвої діяльності за її

природними нахилами, за внутрішнім законом буття особистості

(життя за принципом «хто ти є»); по-третє, природність людини

як цілеспрямованість особистості на гармонізацію відносин лю-

дина — природа і людина — людина (суспільство). Григорій Ско-

ворода палко відстоює рівність між людьми, право кожного неза-

лежно від соціального становища на щастя і свободу, вважаючи

свободу найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального су-

спільства, де всі рівні, вбачав у вихованні через самовиховання,

на основі праці відповідного життєвого покликання. В ліквідації

ненависного світу зла, користолюбства, зажерливості, наживи

118

бачив суть методів вирішення соціальних проблем. Його твор-

чість створила міцні передумови для становлення нової українсь-

кої літератури. Між тим чомусь Григорій Сковорода бачив, що

українському народу загрожувало перетворення в аморфну етно-

графічну масу, приречену на денаціоналізацію, але не зважав, ра-

хуючи, що все саме собою вирішується. Iдеї Григорія Сковороди

хоча і миролюбні, але не пацифічні, за ними стояв той, хто про-

буджував народ.

Просвітителі про державу і право

Тоді ж в Україні серед просвітителів немало відомих

мислителів, увага яких прикута до питань соціального життя,

проблем держави і права, особистості і суспільства. Їх, зокрема,

дотримувалися у своїх працях випускники Київської академії —

Iван Хмельницький, світогляд якого формувався під впливом ідей

Канта та Фіхте, Яків Козельський — професор Московського уні-

верситету, українець за походженням, Василь Золотницький, Па-

вло Сохацький. Помітний слід в історії соціально-політичної дум-

ки залишив українець Григорій Палетика, який не тільки робив

переклади праць античних мислителів, західних філософів, але й

виступив одним з вірогідних авторів «Iсторії Русів». Серед про-

світителів привертає увагу також полтавець (випускник Київсь-

кої академії) Семен Гамалія, який активно пропагував вчення ма-

сонів в Росії. Просвітницька інтерпретація суспільного договору

та природного права притаманна відомим українським вченим і

громадським діячам Володимиру Капністу, Петру Лодію, Василю

Каразіну. Просвітителі вбачали суспільний ідеал у здійсненні ідеї

свободи, рівності і права на власність. Свобода — це завжди пра-

гнення всіх пригноблених. Громадянська свобода є незалежність

від влади законодавців в здійсненні таких дій, які сприяють дося-

гненню власної мети і власного свого блага, якщо тільки те здій-

снення дій не суперечить меті держави. Просвітницькі тлума-

чення понять рівності полягали у визначенні рівності людей

перед законом. Право власності — це природне право, що нікому

не дається в дарунок і ні від кого не забирається, це рівне для

всіх право вільно купувати і володіти власністю.

У питанні про державну форму Петро Лодій, Яків Козельсь-

кий та ін. схилялись до республіки тому, що при республікансь-

кому правлінні спільна користь виступає базою всіх людських

добропорядностей та законодавства, підкреслював Яків Козель-

ський. Як тільки держава, суспільство, право не створені люди-

119

ною, а створюються, формуються в процесі тривалої еволюції,

вони не можуть будуватися волею людей. Представники історич-

ної школи на Заході доводили, що нема природного права, а

є лише позитивне право, що має свої закони розвитку, що не за-

лежать від розуму. Саме право — історична спадщина народу,

що не може і не повинна довільно змінюватися. Справжнім бут-

тям, джерелом права виступає не закон, що довільно приймається

державою, а звичай, що виражає дух народу. Ось чому в позиції

перебудови держави Сергій Десницький хоча і не обмежував се-

рйозно монарха в здійсненні законотворчої влади, все ж ставив

вимогу зміцнювати орган народного представництва — сенат,

члени якого мають користуватися рівними правами і відстоювати

суспільні інтереси, вимагав і незалежності і незмінюваності суд-

дів, рівності всіх перед судом, а також введення суду присяжних,

введення місцевого самоуправління та ін.

2. О

СНОВНІ НАПРЯМКИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

СУСПІЛЬНО

-ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

Поступовий розпад і гостра криза феодально-

кріпосницьких відносин в Україні і в усій Росії зумовили значне

піднесення суспільної думки, що відображала економічні та соці-

ально-політичні процеси, суспільний прогрес світової цивілізації.

Початок ХIХ ст. — це період поширення в Україні західноєвро-

пейської філософії і, зокрема, німецької. Теорії німецького ідеа-

лізму Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, ідеї романтиків стають по-

пулярними в Москві, Петербурзі, а також в Україні. Саме

українці одні з перших принесли ідеї німецького ідеалізму та ро-

мантизму в російську імперію. Серед популяризаторів вчення

Канта — Петро Лодій (1764—1829 рр.) — професор у Львові,

Кракові і Петербурзі, ідей Фіхте — Йоган Шад (1758—1834 рр.),

який викладав філософію в Харківському університеті; прихиль-

ник філософії Шеллінга — випускник Київської академії Данило

Кавунник-Велланський (1758—1847 рр.) — відомий філософ, ро-

дом із Борзни, з сім’ї козаків, учився в Київсько-Могилянській

академії.

Соціальні ідеї Данила Кавунника-Велланського

Данило Кавунник-Велланський не лише популяризатор

шеллігіанства, кантіанства, а й оригінальний вчений. Його учен-

ня про людину розумну стало викликом лівому крилу французь-

120

кого просвітництва і, зокрема, вченню про природне право. За-

мість дослідження вічної і незмінної суті людини, яка у своєму

розвитку проходить ряд історичних стадій, Данило Кавунник-

Велланський фактично звів суть людини до суті багатства, його

нагромадження. Виступаючи прихильником деїзму, тобто релі-

гійно-філософського вчення, що допускало існування Бога лише

як першопричини світу і невизнання його впливу на розвиток

природи і суспільства, Данило Кавунник-Велланський вважав,

що «Бог створив світ; але не втручається в закони природи,

кожний дбає тільки про себе, веде до неминучого щастя най-

меншої кількості людей». Спроби провести або уточнити розме-

жування між неживою і живою природою ведуть до того, що лю-

дина неминуче зустрічається з питанням про походження життя

на Землі. Для релігійного світогляду виникнення життя на Землі

стало одним з найпереконливіших свідчень творення світу у від-

повідності з божественним задумом, і, вдаючись до природознав-

ства, Данило Кавунник-Велланський намагається довести, що ви-

никнення життя на Землі є закономірний результат попередньої

еволюції планети, що не вимагало втручання зовнішньої волі, і

визначити необхідні і достатні умови, а також послідовні ста-

дії діалектичного стрибка від неживої природи до початкових

форм життя. Кожний організм — це згусток, де концентрують-

ся речовина, енергія та інформація. Їх запаси організм поповнює

з навколишнього середовища, де вони перебувають в більш роз-

сіяному і менш упорядкованому вигляді. Організм переробляє всі

ресурси, переводячи їх в якісно повне більш організоване стано-

вище. Взаємодія організму з навколишнім середовищем та з ін-

шими організаціями і є, на думку Данила Кавунника-Веллан-

ського, потоком життя. Багато уваги надає дослідженню пробле-

ми походження та розвитку держави.

Вчення просвітителів про державу

Значний внесок у розвиток філософії та політичної со-

ціології зробив харківський вчений Андрій Iванович Дудорович,

виходець з духовної сім’ї з Прикарпаття. Народився Андрій Ду-

дорович в 1782 році. Вчився в Угорщині. Закінчив у 1803 році

Пештський університет і почав у Пешті урядову кар’єру. Та в

1806 році переїжджає в Україну, де вчителює в Чернігівській та

Харківській гімназіях, а в 1814 році захищає докторську дисерта-

цію, присвячену поняттям філософії. За рекомендацією професо-

ра Йогана Шада стає адвокатом. Йоган Шад високо цінував в