- практичний характер розбіжності нормативної рівності чоловіків і жінок,
проголошених у відповідних міжнародних і національно-державних документах, і
дійсної рівності (вирішення хворобливих соціальних проблем за рахунок менш
захищених груп - дітей і жінок; витіснення жінок із роботи під приводами "повернення до
сім'ї", "звільнення"; проблеми зайнятості жінок j "депресивних" регіонах;
звільнення жінок, які мають малолітніх дітей, дітей-інвалідів, самотніх матерів, які
тільки що закінчили навчальний заклад або, навпаки, знаходяться в передпенсійному
віці, дружин військових тощо);
- зниження соціального статусу і рівня життя більшості сімей, що в
першу чергу зачіпає жінок (зменшення споживання основних продуктів харчування,
недостатня білкова-вітамінна його насиченість призводять до погіршення здоров'я
вагітних жінок і матерів, які годують, що позначається на майбутньому здоров'я
населення; загальна нестабільність і непевність у завтрашньому дні негативно
позначаються на моральному й психосоматичному здоров'ї жінок; усе ширше й
відвертіше поширюється експлуатація соціальних здібностей жінок,
використання їх у якості товару);
- застійно-екстремальна умовність життя, що призводить до наростання в суспільстві
прикордонних і психопатичних реакцій і станів, жорстокості й агресивності стосовно
більш слабкого (ріст масштабів внутрішньосімейного насильства, брутальних злочинів
проти жінок і дітей).
Інваліди. Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), інвалід -
будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити цілком або частково потреби
нормального особистого і/або соціального життя в силу вади, природженої або придбаної,
його чи її фізичних або розумових можливостей [25,116-118].
Відповідно до Рекомендацій 44-ої сесії Парламентської Асамблеї
Ради Європи від 5 травня 1992 р. суспільство зобов'язано адаптувати існуючі в
ньому стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, для того, щоб
вони могли жити незалежним життям. При цьому під інвалідністю тут розуміються
обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психологічними, сенсорними,
соціальними, культурними, законодавчими й іншими бар'єрами, що не дозволяють
людині, яка має інвалідність, бути інтегрованою в суспільство і брати участь у
житті сім'ї або суспільства на таких же підставах, як і інші члени товариства.
Таким чином, сьогодні поняття "інвалідність" розцінюється як складна
біопсихосоціальна категорія, характерологічна особливість якої полягає в тому, що люди з
обмеженими можливостями відчувають функціональні утруднення не тільки внаслідок
захворювання, відхилень або хиб розвитку, але й у результаті непристосованості
соціального оточення до їхніх соціальних потреб, забобонів товариства, ганебного
ставлення до інвалідів. Практичному соціальному працівнику завжди необхідно
мати на увазі, що з настанням інвалідності для людини починається новий етап
життя: з'являються бар'єри на шляху здійснення найважливіших соціальних і вітальних
потреб, змінюється суспільний статус особистості, порушується сформована
система соціальних контактів, деформуються звичні життєві стереотипи. Мігранти,
біженці й переміщені особи. [23;34;36]. Міграція є неоднозначним соціальним
процесом, що визначає багато в чому економічну й соціальну життєдіяльність
і вигляд більшості держав сучасного світу. З одного боку, міграція - це життєво
необхідний і неминучий процес нормальної життєдіяльності, пов'язаний із
перерозподілом трудових ресурсів, освітою, відпочинком і т.ін. З іншого боку,
міграція, якщо вона носить змушений характер, призводить до утворення численних
проблем: росту соціальної спрямованості, забезпечення житлом і роботою, їжею й
одягом, медичним обслуговуванням і т.ін. Саме така змушена міграція
(переселення) робить актуальною соціальну роботу з цією групою клієнтів.