Міністерства внутрішніх справ.
Згідно із Законом України "Про органи і служби в справах неповнолітніх та
спеціальні установи для неповнолітніх", служби в справах неповнолітніх розробляють і
здійснюють заходи щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх,
запобігання вчиненню ними правопорушень, здійснюють контроль за умовами утримання,
виховання і праці неповнолітніх. Кримінальна міліція в справах неповнолітніх проводить,
зокрема, роботу, пов'язану із запобіганням правопорушень неповнолітніх; виявляє
причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми і вживає
заходів щодо їх усунення, бере участь у правовому вихованні неповнолітніх; виявляє,
припиняє й розкриває злочини, учинені неповнолітніми; виявляє осіб, які втягують
неповнолітніх у злочинну діяльність.
Загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації є
навчально-виховними закладами для неповнолітніх, які потребують особливих умов
виховання, що вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку,
з якого настає кримінальна відповідальність. У виховно-трудових колоніях здійснюється
відбуття покарання неповнолітніми віком до 18 років, засуджених до позбавлення волі.
Зазначена система функціонує в установах соціального захисту d/wew[ 1,187-
189]. Питання дітей в Україні належать, зокрема, до компетенції:
-Міністерства освіти і науки України;
-Міністерства внутрішніх справ України;
-Міністерства охорони здоров'я України;
-Міністерства праці та соціальної політики України;
-Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України.
Система Міністерства освіти і науки України, крім дошкільних і шкільних
закладів освіти, має інтернатні установи для дітей, які визнані такими, що можуть
навчатися. Таких шкіл-інтернатів нараховується 391. Близько 61,2 тис. дітей живуть,
навчаються і виховуються в цих закладах. У дитячих закладах Міністерства охорони
здоров'я України проживає близько 5 тис. дітей.
У структурі Міністерства праці та соціальної політики України нараховується
58 будинків-інтернатів для дітей, де наразі перебуває 8 тис. дітей з функціональними
обмеженнями.
Діти, яких утримують та виховують в інтернатних установах, істотно
відрізняються від дітей, які ростуть у сім'ях. Як правило, діти в інтернатах відстають у
розвитку від своїх однолітків із сім'ї. Відстають емоційно, інтелектуально, мають гірші
навички комунікації.
Емоційні проблеми з'являються, оскільки відсутній зв'язок довіри між батьками
та дітьми, що утворюється лише в сімейному контексті. Діти, які не мають досвіду таких
близьких стосунків, у житті навряд чи здатні встановлювати довірливі, інтимні стосунки з
іншими людьми.
Діти, яких виховують у сім'ях, отримують більше уваги від близьких, багато
інформації вони одержують лише від перебування в колі дорослих людей. їхній розвиток
більше адаптований до їхніх індивідуальних здібностей, а не до вимог навчального
плану, що розроблявся для колективу, і вони, врешті-решт, мають більше можливостей
та ресурсів. До ресурсів відносять також можливість дитини пересуватися, отримувати
інформацію про життя інших людей, дивитися відео- і кінофільм, індивідуально займатися
образотворчим мистецтвом та музикою, щоб набути впевненості в собі, своєму
соціальному статусі, емоційної стабільності. Обмеження доступу до цих фундаментальних
речей призводить до затримки в інтелектуальному розвитку дитини.
Діти з функціональними обмеженнями є насамперед дітьми, а не інвалідами,
вони так само потребують любові та близького контакту із сім'єю, як і всі інші діти. Саме
через це всі мають зростати в сім'ї. У реальному житті за короткий час цього досягти не
можна. Більшість дітей, які проживають у стаціонарних установах, не мають інших