125
Дослідження, які проводяться в різних країнах, показують, що
мінімальний сталий рівень безробіття не є постійним: він, зазвичай, зростає.
Якщо в 60-х роках неминучий мінімум фрикційного і структурного
безробіття складав 4% робочої сили, у 80-х – 5-6%, то наприкінці 90-х – 7-
8%. Підвищення мінімального сталого рівня безробіття пов'язується з
демографічними змінами в складі робочої сили
(зростанням на ринку робочої
сили частки жінок і молоді) та інституційними змінами (в законах,
соціальних програмах допомоги безробітним), які дозволяють збільшувати
час на пошуки роботи.
При всіх змінах мінімальний сталий рівень безробіття, все-таки
залишається меншим порівняно з фактичним рівнем безробіття, що свідчить
про наявність втрат певних обсягів ВВП. Чим
більша різниця між фактичним
рівнем безробіття і мінімальним сталим, тим більша частка ВВП суспільству
не додається.
Провідному американському економісту Артуру Оукену (1928-1980)
вдалося математично виразити залежність між ВВП і циклічним безробіттям
- нині відому як закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує
мінімальний сталий рівень на один відсоток, то відставання обсягу
фактичного ВВП від потенційного становить 2,5%. За допомогою
коефіцієнта 2,5, названого коефіцієнтом Оукена, можна обчислювати
абсолютні втрати продукції, пов’язані з будь-яким рівнем безробіття.
Наприклад, якщо в даному році мінімальний сталий рівень безробіття 4%,
фактичний 6%, то різниця складає 2% (6-4). Помноживши ці 2% на
коефіцієнт Оукена (2,5), отримуємо відставання обсягу ВВП на 5% (2%
2,5).
Інакше кажучи, суспільство отримало продукції на 5% менше, ніж мало
отримати без циклічного безробіття. Наприклад, якщо фактичний
номінальний ВВП дорівнював в даному році 45 млрд. доларів, то суспільство
отримало продукції на 2,25 млрд. доларів менше (45
×5%). Таким чином,
якщо б не було циклічного безробіття, потенційний ВВП досягнув би 47, 25
млрд. доларів (45+2,25).