Після переселення мешканців до сіл, почалося
руйнування міських споруд, включно зі зриванням
асфальту. На "звільнених" таким чином площах
висаджували овочі. На футбольному полі головного
стадіону Пномпеня посадили капусту. У Камбоджі
закрито всі святині, школи, ліквідовано телебачення,
заборонено видання книг, газет і журналів. На цілу
країну виходив лише один офіційний листок.
Заборонено використання грошей, довгі розмови між
членами родини. Були періоди, коли камбоджійців розстрілювали за вміння читати
та писати, доказом чого служило носіння окулярів або зберігання паперу й
письмового приладдя. Усе населення, починаючи з 14 років, виконувало трудову
повинність. За запізнення на роботу відрубували пальці. Економічна політика
країни була зведена до гасла: "Буде рис — буде все!".
Весь народ розділено на три категорії: "старий народ", "новий народ" і
"прислужників капіталізму". До "старого народу" зараховано жителів найменш
розвинутих гірських та лісових районів, що послужили базою партизанського руху
в 1970—1975 рр. "Новий народ", серед якого планувалося здійснити "чистку",
складався з жителів тих місцевостей, які були визволені під час наступу 1975 р.
Суспільні групи, призначені до цілковитого фізичного знищення ("прислужники
капіталізму"), включали колишніх учителів, студентів, монахів, офіцерів,
проституток і жебраків. Жорстоких репресій зазнали понад 20 національних
меншин Камбоджі. Червоні кхмери заборонили розмовляти будь-якими, крім
кхмерської, мовами й оголосили про "скасування" всіх національностей, наказавши
некамбод-жійцям взяти собі камбоджійські прізвища. Повністю знищено невеликий
народ чамів. Жорстоких переслідувань зазнавали мешканці Камбоджі за свої
релігійні вірування. Сотні храмів дощенту зруйновано. Бажаючи принизити
релігійні почуття камбоджійських мусульман, черлоні кхмери влаштовували у
мечетях свинарники.
До сьогоднішнього дня точно не відомі масштаби геноциду, влаштованого