Суперечки навколо шляхів подальшого розвитку країни призвели до двох
спроб військових переворотів: 22 лютого 1962 р. і 20 травня 1963 р. Обидві спроби
закінчилися невдачею. Коменданта військової академії в Анкарі Талаата Айдеміра,
який брав активну участь в підготовці цих заколотів, було повішено.
Проведені 10 жовтня 1965 р. чергові вибори принесли перемогу АП, яку
натой час очолив молодий та яскравий політик Сулейман Демірель (1924 р.н.).С.
Демірель походив із багатої селянської родини, вчився у США, отримав
фахінженера і будував греблі. Зважаючи на те, що в руках АП опинилося 240 із450
мандатів, С. Демірель зміг сформувати однопартійний уряд, що стояв при
владіпротягом 1965—1971 рр. Дж. Гюрзеля, який помер в 1966 р., на посту
президентазмінив генерал Чевдет Сунай. І
Керований С. Демірелем уряд відновив планування, а під час двох чергових
п'ятирічок (1963—1967 і 1968—1972 рр.) середньорічний приріст ВНП складав 7%.
У 1973 р. вперше в історії Туреччини обсяги промислової продукції в загальній
структурі ВНП перевищили обсяг продукції сільського господарства. Укладаючи
двосторонні контракти, турецька промисловість розпочала виробництво ряду
товарів, які раніше доводилося закуповувати за кордоном. У 1966 р. в Туреччині
налагоджено випуск власних автомобілів, а з 1968 р. почало діяти телебачення. У
жовтні 1973 р. до 50-річчя проголошення республіки було відкрито рух по
трансконтинентальному мосту, що з'єднав азійський та європейський береги
Босфору. Значну фінансову допомогу мешканцям Туреччини надавали турки-
заробітчани. Згідно з даними 1973 р., тільки в країнах Західної Європи їх працювало
майже 900 тис, причому щороку вони пересилали додому близько мільярда доларів.
Водночас із економічним зростанням кінець 60-х рр. позначився появою цілої
низки молодіжних радикальних груп, як лівацького, так і ультраправого
спрямування. У 1968 р. майже одночасно виникли напівпідпільні організації
турецьких націоналістів "Сірі вовки" та ультралівих радикалів "Революційна
молодь", яка, щоправда, згодом розпалася на кілька дрібніших груп. Ультраліві
розпочали кампанію нападів на представників влади та заможних верств населення,
а також на військові бази США, розміщені в країні. "Сірі вовки", своєю чергою,