Курсова робота - Формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст

Подождите немного. Документ загружается.

перевершила всі напрацювання попередніх років радянської історичної

наукиA[77, 15].

З 1991Aр. починається новий етап розвитку історичної науки. У цей

час виникають сприятливі умови для вільного розвитку історичної науки,

ґрунтовної розробки проблем українського історичного процесу. В

українській історіографії впроваджуються модерні концептуальні

підходи, застосовується новий методологічний інструментарій,

залучаються здобутки вчених з діаспори. Разом з тим значною мірою

зростає науковий інтерес як до місцевих відділів російських партій, так і

до українських національних партій та об'єднань початку ХХAст. Серед

досліджень цього періоду перважають статті, дисертації, значно менше

досліджень монографічного типу. Особливостями історичної літератури

90-х рр. було відбиття в дослідженнях тих питань, які раніше системно не

вивчалися або замовчувалися. Це виникнення, діяльність, соціальний

склад і структура політичних партій України як самостійного явища,

становлення партійної системи в Україні.

Охарактеризувавши основні етапи розвитку історіографії з даної

проблеми, варто перейти безпосередньо до її аналізу.

Наукову літературу з вказаної проблеми, умовно, можна поділити

на дві основні групи. Перша – це праці загального характеру, в яких

висвітлено iсторiю однієї чи декількох політичних партій. Друга – науковi

публiкацiї, якi розкривають той чи iнший перiод в iсторiї партiй або

носять проблемний характер, пов’язані з партiйним життям, розглядаючи

при цьому в загальному контекстi iдеологiю тiєї чи iншої партiї.

До першої групи належать науковi працi рiзних перiодiв таких

вчених як В.AДорошенко, Д.AДорошенко, Й.AГермайзе, I.AКурас,

Г.AКасьянов, В.AСарбей, Т.AГунчак, I.AКалмакан, О.AГолобуцький.

Праці М.AГрушевськогоA[24] виступають як джерельна база і як

історіографічні роботи. Вони дають змогу дослідити погляди вченого на

проблему державності України й водночас розкривають позицію різних

політичних сил в Україні та Росії щодо цієї проблеми.

1921Aр. вийшла друком праця В.AДорошенка “Революцiйна

Українська партiя”A[31], у якiй подається її історія РУП до II-го з'їзду.

Багато уваги приділяється проблемі розробки партією національного

питання, визначаються причини переходу на позиції автономізму.

Фундаментальним дослiдженням iсторiї РУП-УСДРП стала

монографiя Й.AГермайзеA[14], в якiй детально розглядається процес

зародження партiї, основнi етапи її становлення, iдейна еволюцiя,

органiзацiйна структура, причини суперечок в середині партії.

У монографiї I.AКалмаканаA[42] прослiдковується iсторiя

українських полiтичних партiй та аналiзується їх дiяльнiсть вiд утворення

(кiнець ХIХAст.) до кінця ХХAст..

До останнього часу в Україні не існувало узагальнюючої праці з

політичної історії України загалом і політичних партій зокрема. Перша

спроба написання такої роботи відбулася на початку ХХІAст. У 2002 –

2003Aрр.. виходить друком капітальна шеститомна праця “Політична

історія України. XXAст.”A[85]. У її підготовці науковці Інституту

політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Інституту

історії України НАН України, інших академічних установ та вищих

навчальних закладів України.

Теми нашого дослідження безпосередньо стосується перший том

названого шеститомника, який хронологічно охоплює події кінця XIXAст.

– початку ХХAст.. (до 1917Aр.). Автори тому Ю.AЛевенець (доктор

політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

НАН України), Л.AНагорна (доктор історичних наук, Інститут політичних

і етнонаціональних досліджень НАН України) та М.AКармазіна (доктор

політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

НАН України) детально аналізують основні фактори і сутність

політичних процесів в Україні, ідейно-теоретичні надбання української

політичної думки, роль “українського питання” у Російській імперії.

Предметом дослідження першого тому є історія політичної думки,

політичних партій, суспільно-політичних рухів України від початку

XXAст. до Лютневої революції 1917Aр. Але автори подекуди свідомо

виходять за згадані хронологічні рамки, заглиблюючись, принаймні в

аналізі політичної думки, у більш ранні часи. Екскурс авторів у XIX Aст.

уявляється необхідним і доречним, бо, по-перше, дозволяє простежити,

коли і в яких формах викристалізовувалася українська національна ідея; і,

по-друге, “український проект” націє- і державотворення спирався на

потужний фундамент, закладений саме у XIXAст. зусиллями

М.AГрушевського, М.AДрагоманова та І.AФранкаA[21, 152].

До другої групи використаної лiтератури відносяться роботи в

яких дослiджується той чи iнший аспект дiяльностi українських

полiтичних партiй.

З початку 30-хAрр. i до кінця 80-х iсторiя українських партiй по сутi

перебуває поза дослiдницьким процесом, якщо вони й згадувалися то

лише як об'єкт критики.

Виходять праці зі специфічною тематикою. Наприклад, стаття

Н.AАссонової [1] аналізує соціалістичні погляди в діяльності українських

революціонерів демократів. Ф.AЛосьA[62] у контексті більшовицького

бачення революції 1905 – 1907Aрр. зображує участь у ній українських

“буржуазних” політичних партій.

Крім праць на терені СРСР виходять дослідження у еміграції,

зокрема це праці П.AМірчукаA[67; 68] та інших дослідників політичних

процесів на Україні.

Новий етап вивчення проблеми почався на початку 90-хAр.

Започаткували цi змiни виступи учасникiв “круглого столу” на засiданнi

Вченої ради Iнституту полiтичних дослiджень, яка вiдбулася 18 червня

1990Aр. Результатом проведеного “круглого столу” стала поява низки

статей у збiрнику “Науковi працi з питань полiтичної iсторiї”. Першими

з’явилися роботи П.AШморгунаA[120], В.AБорисенка.

Із розпадом Радянського Союзу активізується процес формування

українських політичних партій, тому процес зацікавлення проблемою

багатопартійності стає закономірним явищем.

Особливого поширення дана проблематика набуває у другій

половині 90-х рр., коли масово одна за одною починають виходити статті

та інші дослідження з різних питань партійного життя України початку

ХХAст.. На нашу думку такий стан можна пояснити доступністю

джерельної бази проблеми, адже на початку 90-хAрр.. активно проходить

видання програм, листів, спогадів та інших джерел з життя політичних

партій.

До праць цього часу можна віднести роботи таких дослідників як

О.AВласенкоA[10], В.AДоморослогоA[29], С.AДонченкоA[30],

М.AКарамазіноїA[43; 44], В.AГоловченкаA[20; 21].

М.AКарамазіна розглядає у своїх працях кристалізацію ідеї

державності в українській політичній думці кінця ХІХ – початку ХХAст.,

даючи аналіз програмних положень перших українських політичних

партій у даному напрямі. Дисертація С.AДонченко спрямована на

розкриття діяльності політичних партій ліберального спрямування.

Особливої уваги заслуговує робота C.AТелешунаA[103]. Дана праця

є однією з перших у вітчизняній науці спроб комплексно розглянути

еволюцію програмно-теоретичних засад українських політичних партій та

організацій кінця ХІХ – початку ХХAст. в галузі національного питання,

самовизначення і державотворення на тлі індивідуальних соціально-

політичних перетворень на всіх землях України.

Опубліковано також ряд робіт, присвячених політичним

персоналiям того часу, де автори значну увагу зосереджували на

ставленнi конкретного політика ідеї державності, національних проблем.

Безпосередній стосунок до нашої роботи має праця C.AЛінецького, у якій

він аналізує діяльність і життєвий шлях М.AМіхновського.

Характеристику особистості А.AЖукаA[додатокA5] дає І.AГирич у серії

статей, присвячених спадщині видатного політичного діяча.

Отже, обсяг літератури з даної проблеми є досить об’ємним,

особливо якщо зважати на не досить активний інтерес до подібної

тематики протягом століття. Проте стан наукової розробки даної теми

залишає бажати кращого. Хоча матеріалу і є досить багато, проте він або

тенденційно висвітлює процес формування багатопартійності на початку

ХХAст., або досліджує лише якийсь один аспект даної проблеми.

1.2. Джерельна база дослідження

Специфіка теми дослідження передбачає оперування величезною

джерельною базою даного періоду, доступ до якої не є обмеженим чи

ускладненим, оскільки багато з джерел опубліковано.

Перш ніж аналізувати джерела, потрібно скласти їхню

класифікацію для полегшення процесу їх опрацювання. За словами

С.AВаршавчика, класифікація джерел не є самоціль. ЇЇ завдання у

виробленні принципів самої класифікації, виявлення ознак, які

обумовлюють специфічну внутрішню визначеність різноманітних джерел,

зведення джерел по цим ознакам у групи, які допускають схожі для

джерел кожної групи вцілому методи і засоби їх використання, а також

встановлення зв’язку і взаємовідношення між різними групамиA[7, 141].

Отже, використовуючи класифікацію і аргументи Варшавчика у

його праці, джерела з історії політичних партій можна поділити на 3

основних групи:

– документи партійних органів;

– партійна періодика;

– особові джерелаA[7, 166].

Також сюди можна додати фотодокументи та матеріали органів

влади. Проте внаслідок специфіки теми і самих джерел, вони використані

в роботі опосередковано.

І хоча С.AВаршавчик застосовує цю схему для дослідження історії

КПРС, вона в основі може бути застосовувана і для класифікації джерел в

нашому дослідженні. Залишивши при цьому той же принцип

класифікації, дещо видозмінимо окремі найменування груп й

пристосуємо до нашого кола джерел.

Виходячи з вищесказаного, джерельна база періоду умовно

складається із трьох груп джерел. Перша – пропагандистсько-агітаційні

джерела, друга – джерела особового походження, третя – партійно-

організаційні документи та матеріали

До пропагандистсько-агітаційних джерел належать документи і

матеріали, які були спрямовані на безпосередній вплив на українське

населення, а саме: партійна періодична преса, твори провідних діячів

українських політичних партій, партійна публіцистика, листівки,

прокламації.

Аналіз партійної преси показав, що вона має унікальний характер,

як джерело, оскільки містить величезний обсяг матеріалів з історії

українських політичних партій і національно-визвольного руху.

При використанні преси як комплексного джерела з історії

українських політичних партій необхідно враховувати особливості її

існування на початку XX ст., зокрема поділ видань на легальні й

нелегальні. Перші змушені були публікувати матеріали, що проходили

жорстку урядову цензуру, а тому для них притаманне викладення

матеріалу “езопівською мовою”. Нелегальна преса мала неприховано

опозиційний характер, і в ній ширше представлені матеріали щодо

внутрішньопартійного життя, політичної боротьби з існуючими

порядкамиA[66, 12].

Як джерело, партійна преса суттєво відрізняється від інших

масовістю тиражу, періодичністю видання, доступністю для дослідника,

комплексним складом матеріалів. Періодика виступає своєрідною і

цінною збіркою документів: на її сторінках оприлюднені всі існуючі види

і типи джерел з історії українських політичних партій.

Матеріали партійної преси дозволяють проаналізувати

найважливіші віхи функціонування українських політичних партій,

виявити основні питання внутрішньополітичної боротьби, з’ясувати

міжпартійні відносини; визначити загальну політику урядів щодо

українських політичних партій, простежити характер відносин різних

класів, союзів, груп населення щодо партій; виявити зв’язки українських

партій із державними та громадськими організаціями.

Зокрема, під час дослідження використовувалися матеріали із

партійного видання УСДРП “Наш голос“, в тому числі цінні матеріали з

історії заснування партії та її діяльностіA[53].

Деякі періодичні видання особисто нам були не доступні, але

зробити аналіз їх вмісту та виявити їх значення для даного дослідження

вдалося за допомогою праць Ю.AШаповала, у яких він аналізує значення

для суспільства та історичного розвитку таких двох важливих

періодичних видань, як “Діло”A[116] та “Літературно-науковий

вісник”A[117].

“Діло” – за слова Ю.AШаповала, – “одна з унікальних сторінок

історії української преси. Унікальна не лише своєю хронологією, яка з

ХІХ ст. простяглася на десятиліття в ХХ ст., а й впливом часопису на

суспільну свідомість українців, творення патріотичної ідеології”A[118, 5].

І хоча цей часопис видавався в Галичині, на його сторінках є досить

багато цінних свідчень про розвиток політичних відносин на

Підросійській частині України.

Щодо “Літературно-наукового вісника” котрий теж видавався у

Львові, то значення для нашого дослідження мають огляди С.AЄфремова

під рубрикою “З російської України”. У ній читач знаходив широкий

об’єктивний погляд на головні прояви суспільного життя у їх єдності, з

акцентами на визначальних тенденціяхA[118, 469].

Наступна група джерел – друкована партійна продукція. Брошури,

звіти, звернення – теж містять матеріали з цікавої нам проблеми.

Відзначимо рупівські брошури такі, як “Самостійна Україна”, “Дядько

Дмитро”, “Народна справа”, “Козаччина”. Ознайомитись із цими

джерелами можна завдяки публікації їх у різноманітних збірниках

документів.

Дослідженню основних напрямків діяльності політичних партій

України на етапі їхнього становлення допомагає введення до наукового

обігу такого історичного джерела, як листівки.

Листівки українських політичних партій початку XXAст., за метою

та завданнями, відносяться до 3 основних тематичних груп:

1)Aтакі, що були звернені до українського народу і призначалися

для різних категорій населення: а)Aдо всього українського народу; б)Aдо

селян; в)Aдо робітників; г)Aдо інтелігенції; д)Aдо прогресивного

студентства; е)Aдо солдатів російської армії;

2)Aтакі, що були написані від імені українського народу до

громадських організацій Росії, або звернені до суспільної думки інших

країн і до політичних діячів;

3)Aспільні декларації різних політичних або національних партій та

міжпартійних громадських об’єднань щодо подій у російській імперіїA[66,

20].

Іншою групою є джерела особового походження, під якими

розуміються мемуарна література, щоденники та особисте листування

діячів українських політичного життя початку ХХAст..

Аналіз мемуарів, присвячених історії українських політичних

партій, дозволив виявити ряд їх специфічних рис: по-перше, основна

частина була написана українськими діячами після революційних подій

1917 – 1920Aрр., до того ж, поза межами російської України, в еміграції.

Вони вимушені були емігрувати до Львова і далі на Захід. Наприкінці 20-

хAрр. світ побачило багато творів, присвячених політичному розвитку

України кінця XIX – початку XXAст.

По-друге, спогади відображали розвиток національно-визвольного

руху, діяльність українських політичних партій і історичні події крізь

призму ідеологічних переконань авторів, що дозволяє повніше відчути

тогочасний революційний дух, з'ясувати підходи до розв'язання

актуальних проблем групами і окремими партійними лідерами, які мали

різні політичні переконанняA[65, 98].

По-третє, в мемуарах політичні діячі широко використовували

документальний матеріал. Іноді такі документи публікувалися повністю і

тому джерелознавча цінність спогадів зростає, оскільки в багатьох

випадках наведений матеріал відсутній в інших джерелах.

Привабливим для дослідника є блок літератури мемуарного

характеру 20-х – 30-х років. Серед авторів численних споганів

Є.AЧикаленкоA[113], С.AЄфремовA[37], Д.AДорошенкоA[33], А.AЖукA[38],

Ю.AКоллардA[51], С.AРусоваA[98].

Цінним історичним джерелом є спогади громадського діяча,

мецената Є.AЧикаленка, який вів активну діяльність у політичної житті

України кінця XIX – початку XXAст. Він брав участь у гуртку

“драгоманівців”, був одним із провідних членів “Старої громади”,

загальної української безпартійної демократичної організації, Української

демократичної і демократично-радикальної партій, Товариста українських

поступовців, що знайшло своє відображення в його мемурах.

У центрі уваги спогадів М.AГалаганаA[13] – процес організації

перших українських соціалістичних партій (РУП, УСД “Спілки”,

УСДРП), їх діяльність та визначення ролі цих політичних формувань у

організації української національної революції, активним учасником якої

був автор.

Окремим сторонам розвитку партійного життя і політичним

подіям, партіям і міжпартійним організаціям присвячені мемуарні твори

відомого діяча українського національно-визвольного руху

Д.AДорошенка.

Важливе значення для дослідження утворення та діяльності РУП

мають спогади Ю.AКолларда, у яких він детально описує не лише процес

утворення першої політичної партії на Наддніпрянщині, а й дає детальний

аналіз її складу, структури, значення у формуванні багатопартійності на

початку ХХAст.

Одним із різновидів мемуарної літератури є щоденники діячів

українського політичного руху. Їх характерні риси полягають у тому, що

вони написані алегоричною мовою, оскільки могли потрапити до

жандармсько-поліцейських установ, не призначалися для публікації,

фіксували тільки найбільш важливі, на думку автора, тогочасні події і

його міркування щодо окремих політичних питань. На нашу думку, даний

вид джерел хоч і не досить об’єктивний, проте інформація носить

відбиток одномоментного ставлення до тої чи іншої події саме під час неї

бо безпосередньо після завершення подій. У випадку роботи із

щоденником як джерелом ми мусимо при аналізі історичних реалій

зважати на суб’єктивізм автора, його власне ставлення та роль у різних

подіях, то у випадку роботи із спогадами потрібно враховувати ще й

момент зміни ваги різних подій і ставлення до них автора. Особливістю

спогадів є те, що автор пише їх після завершення подій, про які йде мова.

Це накладає деякий відбиток на зміст і ставлення до тих явищ, значення

яких з часом змінилося. Але, загалом, і спогади, і щоденники є безцінним

джерелом дослідження партійної історії початку ХХAст.

Отже, мемуарні твори цієї тематики подають основний обсяг

інформації про діяльність українських політичних партій, дозволяють

крок за кроком розглянути партійну діяльність, виявити вплив партій на

населення України, з'ясувати взаємовідносини різних партій і партійних