Левчук Л.Т. Історія світової культури

Подождите немного. Документ загружается.

171

РОЗДІЛ VI. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

прикрашалася золотом і слоновою кісткою. Замінювалось і меблю-

вання кімнат: на зміну старим дубовим меблям прийшли меблі з де-

ревини цінних порід, що завозилася зі Сходу. З міських домівок роз-

коші поширювалися на заміські вілли. Разом із предметами побуту

заможні римляни запозичували з Греції і країн Сходу також моду і

звичаї. Із цими проявами морального розкладу римської громади на-

магалися боротися за допомогою законів проти розкошів.

Всередині сім’ї звичаї також мінялися, чимдалі зміцнювалася не-

залежність римських жінок, які відчували себе більш вільними, ніж

жінки Греції. Практикувався шлюб, у якому жінка не підпадала під

владу чоловіка. Стали можливими розлучення.

Завоювання грецького міста Тарента у Південній Італії у 272 році

до нашої ери стало важливим кроком не лише в політичній історії

Ріму, а й в історії його літератури. Разом з іншими полоненими до

Риму прибув грек Андронік. Звільнений від рабства своїм хазяїном,

він узяв ім’я Тит Лівій Андронік. Він перший переклав латиною для

римських глядачів грецькі трагедії і комедії, переважно Софокла й Ев-

ріпіда, заснував у Римі школу для дітей римських нобілів, де викладав

грецьку й латинську мови, використовуючи тексти класичних грець-

ких авторів. Так народився перший переклад «Одіссеї» латинською

мовою, для якої він винайшов римську віршову форму, так званий «са-

турнійський вірш». Незабаром з’явився й римський автор — Невій з

Кампанії, який виводив на сцену самих римлян, сміливо звернувшись

до сучасної йому історії. Сміливість цього «гордого кампанця», як він

сам себе називав, виявлялася в тому, що у своїх комедіях він натякав

на політичні події свого часу, висміюючи розбещеного молодого Сци-

піона, майбутнього переможця Ганнібала, нападаючи на знатну сім’ю

Метеллів. За це Невія кинули до в’язниці, а потім вислали з Рима.

У період II Пунічної війни в Римі прославився своїми комедіями

Тіт Макцій Плавт. Добре знаючи життя простих римлян, їхні уподо-

бання та пристрасті, комедіограф пише соковитою, виразною мовою,

не уникаючи міцних виразів і жаргонізмів. У цьому була таємниця

його успіху протягом усієї римської історії. Він вплинув також на

розвиток європейської комедії. Завдяки йому на сцену вийшли такі

комічні типи, як скнара, вояка-хвалько, хитрий і розумний слуга.

В епоху Пунічних воєн з’явилися написані грецькою мовою «Ан-

нали» сенатора Квінта Фабія Піктора і претора Луція Цінція Алімента,

172

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

учасників війни — щорічний огляд, літопис історії Римської держави

з міфічних часів до найновіших подій війни з Ганнібалом на тери-

торії Італії. Через декілька десятиліть у Римі помітно збільшується

кількість освічених людей, що вміли розмовляти і писати грецькою

мовою. Протягом дуже невеликого часу в колі освічених римлян вста-

новлюється італійсько-грецька двомовність.

Війни на сході значно розширили інтелектуальні горизонти моло-

дого покоління римлян. Висока елліністична культура прямо заворо-

жила їх, жителів невеликого міста над Тибром, котре стало володарем

усього Середземномор’я. Римляни відкрили для себе елліністичний

культ особистості, який не відповідав їхнім суворим звичаям малень-

кої громади, політичним традиціям їхньої республіки, що вимагали

згрупованості, розуміння «суспільної справи» й лишали так мало міс-

ця для духовної самостійності окремої особи. Під впливом еллінізму

особистість привчалася цінувати себе, однак разом із цим утверджу-

валися самолюбство, гедонізм, зманіженість.

Але й «старий Рим» не здавав своїх позицій, захищаючись від

впливу еллінізму. Відображенням цієї боротьби стала постанова се-

нату 161 року до нашої ери, що дозволяла претору, «якщо цього ви-

магають інтереси республіки», виганяти з Риму грецьких філософів

і риторів. Серед найбільш непримиренних був відомий громадський

діяч, цензор Марк Порцій Катон Старший. У трактаті «Про сільсь-

ке господарство», перелічуючи обов’язки управителя маєтку, він

рішуче забороняє йому вступати в розмови з халдейськими ворож-

битами й астрологами. Звиклий до простої, лаконічної латинської

мови, Катон зневажав грецьку риторику, філософію, поезію. Він не

забув, як під час війни з царем Антіохом виступав в Афінах латиною,

і грек-перекладач, аби перекласти його коротку промову, потребу-

вав більше часу і слів. Цього було досить, щоб викликати у Катона

зневагу до грецької мови. Він впевнився в перевазі стислої, виразної

латинської мови і, навчаючи сина, казав: «Дотримуйся суті, а слова

прийдуть».

Але й сам Катон не уникнув грецького впливу. У своїх творах

він використовував грецькі джерела. Він також привіз із Сардинії до

Рима Квінта Еннія, який створив віршовані «Аннали» з вісімнадцяти

книг. Енній увів до епосу віршований розмір — гекзаметр, давши но-

вий напрям латинській епічній поезії.

173

РОЗДІЛ VI. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

У середині II століття до нашої ери в Римі працював комедіограф

Публій Теренцій Афр із Лівії. Він — останній римський комедіограф,

котрий писав «паліати», тобто п’єси з грецького життя. З середини

II століття римляни остаточно втратили до них інтерес, їхнє місце

зайняла «тогата», яка показувала на сцені життя римських ремісни-

ків, купців у столиці та провінції. Перший з авторів «тогат», Титиній,

уславився такою ж свіжою та яскравою народною мовою, як і вели-

кий Плавт. У той самий період з’являється римська трагедія. Сюже-

ти для неї шукали в історії Риму. Найвідоміші римські трагіографи

Марк Пакувій і Луцій Акцій, які поряд із оригінальними трагедіями

на римські теми ще багато працювали над переробкою грецьких тра-

гедій, особливо Софокла й Евріпіда.

У бурхливий період громадянських воєн розквітла політична

пуб ліцистика. Це твір Гая Гракха «До Марка Помпонія», де він ви-

кладає свою політичну програму, або праця «Про моє консульство і

дії» Квінта Лутація Катулла. Лишив свої мемуари Сулла, відлуння

яких знаходимо у створеній Плутархом біографії Сулли. Загострення

політичної боротьби і приклад греків примусили активних учасників

подій більше піклуватися про публікації своїх політичних і судових

промов. Тому через кілька десятиліть Цицерон мав для вивчення

промови Квінта Цецилія Метелла Македонського, Сервія Сульпіція

Гальби, Марка Емілія Лепіда, обох братів Гракхів. Усі ці політики-

оратори, котрі походили із знатних родин, здобули грецьку освіту.

В духовному житті римлян поряд зі східними культами й магією

значне місце посіла епікурейська філософія. Найповніше римський

епікуреїзм відбито в поемі «Про природу речей» Тіта Лукреція Кара,

який жив у першій половині І століття до нашої ери.

«Недобрий час для батьківщини», як казав поет, жорстокість і аб-

сурдність громадянських воєн, честолюбство, зажерливість і розпуста,

що роздирають римське суспільство, — все це наповнювало душу Лук-

реція відразою до сучасності. Але попереду на людство чекає краще

майбутнє — Лукрецій був великим оптимістом і вірив у прогрес пізнан-

ня світу, в могутність людського розуму, здатного оволодіти таємниця-

ми буття і, головне, перебороти страх індивідуальної смерті. В пригні-

ченому страхом і хибами суспільстві, «як сонце серед зірок», сяє образ

Епікура, котрий врятував людство від страху перед смертю тим, що

зобразив смерть загальним і закономірним явищем у безперервному

174

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

потоці народжень і смертей людського роду. Смерть — визволення від

страждань, а для окремої людини, як учив Епікур, смерть «є ніщо»,

бо душа матеріальна і смертна й розпадається разом із тілом. То є за-

гальні закони, згідно з якими розвивається матерія без втручання в

цей розвиток богів. Тому вчення Епікура допомагає людині позбутися

страху перед богами. Ніколи жоден грецький учитель епікурейства не

говорив з такою поетичною силою про філософію свого кумира й на-

ставника, ніхто не змалював так яскраво лихо й тяжку долю людей у

полоні забобонів і безпідставних страхів, як це вдалося зробити Лук-

рецію Кару. Поема «Про природу речей» і сьогодні вражає багатьма

науковими передбаченнями, привертає увагу своєю поетичною до-

сконалістю. Твори самого Епікура загинули, і тому поема Лукреція є,

крім того, важливим джерелом пізнання поширених в античному світі

епікурейських, матеріалістичних поглядів на космос і людину.

Популяризував серед римлян досягнення грецької філософії й

видатний громадський діяч епохи громадянських воєн, соратник Гая

Юлія Цезаря Марк Туллій Цицерон. Адже перекладів праць грець-

ких філософів латинською мовою до нього ще не було. Коли 45 року

до нашої ери в Цицерона померла дочка Туллія, він, що читав багато

«утішань» філософського характеру, задумав написати «утішання

самому собі», наслідуючи платоніка Кантора. Оригінальним філосо-

фом Цицерон не був, але еклектизм його творів «Гортензій» та «Ака-

деміки» — яскрава риса всього завершального періоду елліністичної

філософії. Еклектиками були представник нової Академії Філон,

Антіох із Аскалона — вчителі Цицерона. Однак твори багатьох філо-

софів, чиї погляди викладав Цицерон, дійшли до нас тільки у фраг-

ментах. Тому саме трактати Цицерона зробили грецьку філософську

спадщину доступною як його сучасникам — римлянам, так і далеким

майбутнім поколінням.

Культура епохи імперії

Римська імперія проіснувала п’ять століть — від 27 року до на-

шої ери до 476 року нашої ери. За цей період вона пройшла складний

шлях становлення, розквіту й падіння. Перший період її історії охо-

плює час від кінця І століття до нашої ери до кінця II століття нашої

ери, після чого починається тривала криза.

175

РОЗДІЛ VI. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

В результаті перемоги біля мису Акцій над Антонієм та Клеопат-

рою у 31 році до нашої ери Гай Юлій Цезар Октавіан став єдиним

правителем Римської держави. На противагу своєму названому бать-

кові Цезарю він не прагнув відкрито до встановлення монархії еллі-

ністичного типу й не прийняв ані царського титулу, ані надзвичайної

необмеженої диктаторської влади, як Луцій Корнелій Сулла. Окта-

віан задовольнився станом принцепса, тобто «першого серед грома-

дян» і високим епітетом Август (священний, величний), а також що-

річним обранням консулом.

23 року до нашої ери Август відмовляється від консульства, на-

томість здобуває всю повноту трибунської влади, а також прокон-

сульський імперій, пов’язаний з верховним головнокомандуванням

усіма військами країни та низкою різних повноважень і прав. Він мав

переважне право скликання сенату, а під час засідань займав місце

між двома консулами. Август був головою або членом усіх основних

жрецьких колегій, а від 12 року до нашої ери став верховним понти-

фіком, головним жерцем Риму. Нарешті він був першим сенатором

(принцепсом сенату) і вважався «першим громадянином держави».

Матеріальну основу його влади складали прибутки з підкорених осо-

бисто провінцій і спеціально затверджена поряд із сенатською скарб-

ниця принцепсова — фіск.

Крім юридичного та матеріального фактора, влада Августа мала

сильну морально-політичну основу. Авторитет першого принцепса

був великим: з ним пов’язували кінець громадянської війни, реставра-

цію держави й підтримку римського миру (pax-romana). Август любив

підкреслювати ідею «загальної злагоди», внаслідок якої він здобув

владу. Ці ідеологічні аспекти пов’язували його принципат зі старою

республікою. Навколо особи Августа почали виникати елементи

культу. Його особові боги (геній, лари, пенати) шанувалися в держав-

ному масштабі, а його іменем клялися.

Загалом Август спирався на старий державний апарат. Продо-

вжували існувати сенат, консули, претори, еділи, квестори; посадо-

вих осіб обирали на певний термін. Проте обирали їх переважно з

кандидатів, запропонованих принцепсом, який мав також вирішаль-

ний вплив на формування сенату. На відміну від Цезаря, що бажав

ослабити позиції сенату та старої римської знаті, його прийомний

син і нащадок підгримував верхівку нобілітету, віддав їй вищі посади

176

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

в державі і доручив керувати провінціями. Вивівши із сенату всіх

вільновідпущеників (які потрапили туди під час диктатури Гая Юлія

Цезаря), Август увів до нього аристократію італійських муніципіїв

і колоній. Підтримавши різними засобами соціальний стан сенато-

рів — великих землевласників і багатіїв, він міцно прив’язав до себе

цю впливову і небезпечну для нього групу. І хоч іноді в середовищі

сенаторів виникали опозиційні настрої, значення цієї опозиції було

невеликим.

Підтримували Августа й інші верстви населення — передусім

вершники, котрі здобули при ньому нові повноваження. По-перше,

Август, встановивши для вершників новий майновий ценз у 400 ти-

сяч сестерціїв, дав можливість влитися до нобілітету новим багатіям,

муніципальній аристократії, а також ветеранам своєї армії. Ця нова

цензова група вершників, що не була психологічно пов’язана зі ста-

рими республіканськими традиціями, стала ще надійнішою опорою

принципату, ніж сенат. Не забував Август і про популярність серед

міських низів. Для цього йому досить було далі робити те, що вже

робили впливові римські нобілі в епоху республіки. Політику цю ве-

ликий сатирик Децим Юній Ювенал висловив у лаконічній формулі

«Хліба й видовищ!».

Головною опорою влади Августа були армія, й передусім прето-

ріанська гвардія. Армія ще за часів Юлія Цезаря стала професійною,

і, вступаючи на військову службу, яка тривала 25—30 років, римський

громадянин складав присягу на вірність особисто принцепсові.

За часів Августа Рим став величезним містом із населенням понад

мільйон осіб. Зберігаючи деякі риси поліса, він почав перетворювати-

ся на світову столицю. Епоха Августа стала періодом інтенсивного

будівництва. Багато будівель реставрували, інші відбудувалися на-

ново. Тільки кількість відновлених храмів досягла вісімдесяти двох.

Відбувається реорганізація міського управління. Очолює його пре-

фект міста. У Римі з’являються постійні поліцейські сили. Чисель-

ність жителів, що безплатно отримували хліб, досягла 200 тисяч осіб.

Починається економічне пожвавлення в Італії. Саме в цей період

Італія перетворюється на єдине ціле як економічно, так і культурно.

Кількість громадян досягла 5 мільйонів. У країні будуються нові доро-

ги й акведуки, що забезпечують більш інтенсивне загальноіталійське

спілкування. Август створює поряд із сенатським новий імперський

177

РОЗДІЛ VI. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

апарат управління. Основними його елементами були префекти, ку-

ратори і прокуратори. Префекти призначались імператором з верш-

ників. Кураторами звалися сенатські комісії, зазвичай для нагляду за

будівельними об’єктами. Прокуратори були фінансовими агентами

принцепса, що збирали податки до імператорської скарбниці.

Важливий елемент політики Августа становили його шлюбні

закони на зміцнення сімейних стосунків та збільшення народжень,

особливо серед вищих верств населення. Закон про шлюб 18 року до

нашої ери вимагав, щоб чоловіки віком від 25 до 60 і жінки від 20 до

50 років були у шлюбі. В разі смерті дружини або розлучення протя-

гом півтора року треба було знайти собі нову пару. Щодо подружньої

зради, то ці справи розглядалися судом, винні засуджувалися до зас-

лання на острови й позбавлялися частини майна.

Встановлення миру, впорядкування управління, часткове скасу-

вання відкупної системи, активна політика романізації провінцій вик-

ликали економічне піднесення у всій імперії. Найпомітнішим воно

було в Іспанії та Ґаллії, які були найбільш зроманізовані, а також у

нових балканських областях, завойованих за правління Августа. По-

літика щодо східних провінцій була більш традиційною. Проте еко-

номічні зрушення відбувалися й тут. Таким чином, політика Августа

щодо провінцій заклала основи для значного культурного та еконо-

мічного піднесення імперії в І–II століттях нашої ери.

Піклування про перетворення імперії в єдину систему — головне

завдання римської адміністрації протягом усієї епохи. Імперія зорга-

нізована навколо Рима. Рим поділений на 14 районів, на чолі кожного

стоять прокуратори, які підкорені префектові столиці, в руках пре-

фекта — когорти міської сторожі, пожежники, таємні агенти. В імпе-

рії безліч міст (в самій Італії їх 1200), кожному місту підпорядкована

певна територія з певним населенням, як Римові вся імперія. Міста

діляться на розряди. Повторюючи поділ Рима на райони, імперія ді-

литься на провінції. На чолі кожної провінції стоїть римська адміні-

страція, яка забезпечує збір податків, контролює виконання законів,

стежить за грошово-фінансовим станом, будує шляхи і міста. Гроші,

шляхи, містобудівництво — все спрямовано до однієї мети: створен-

ня механізмів, які стирають місцеву самостійність і підпорядкову-

ють життя пануванню римлян. Утворюється єдина римська грошова

система: римський срібний сестерцій, срібний денарій (4 сестерції),

178

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

золотий аурес (100 сестерціїв). Право на карбування монет — моно-

полія імператора, і його зображення завжди і всюди прикрашає їхній

лицьовий бік. Найпростішим і наочним вираженням єдності імперії

й постійного взаємозв’язку її частин стали відомі римські шляхи. За-

гальна довжина їх — 150 тисяч кілометрів (при відстані між крайніми

точками імперії — 5 тис. км), і всі вони наче розходяться від одного

центру — позолоченого шляхового стовпа, розташованого у південно-

західній частині Римського форуму.

Заснування нових міст — наймасовіша й найрадикальніша форма

романізації. Місто було чітко організованою місцевою суспільною

структурою, що входила до такої ж чіткої загальної структури імперії.

У містах Сходу з їхніми віковими традиціями це було зробити склад-

ніше, зате в західній половині імперії реалізувалося завжди. На чолі

міста стояв сенат, що обирався зборами громадян з місцевих багаті-

їв. Сенат призначав двох дуовірів, котрі очолювали виконавчу владу,

еділи відповідали за порядок та постачання, а квестори відали гос-

подарськими питаннями і збирали податки. Уніфікація імперських

структур завершувалася створенням загальних форм, які охоплюють

містобудівництво, побут, повсякденне життя.

План міста загалом збігається з планом римського військового

табору: одна головна магістраль перетинає його з півночі на південь,

друга — із заходу на схід; у межах створених ними квадратів — ще

менші квадрати кварталів. На перехресті основних магістралей роз-

ташована центральна площа — форум. За периметром прямокутного

форуму майже завжди розташовуються громадські споруди — бази-

ліка, курія, храми, вся площа оточувалася портиком, прохід до неї

оформлений однією або кількома брамами. Неподалік від форуму

розміщувалися споруди для видовищ — амфітеатр для гладіаторсь-

ких боїв, цирк, театр. Поблизу форуму розташовувалися лазні, без

яких римляни, а слідом за ними і провінціали, не мислили собі життя.

Принципат Августа започаткував перетворення Риму на серед-

земноморську монархію. Головними підсумками стали встановлен-

ня постійної імператорської влади та її опори — професійної армії,

створення позасенатської адміністрації і закладення нових відносин

з провінціями. Водночас на першому етапі принципат зберігає силь-

ний зв’язок з республіканською традицією, правом та ідеологією, що

призводило до політичного дуалізму. За спадкоємців Августа ця не-

179

РОЗДІЛ VI. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

стабільність системи раз по раз створювала кризові ситуації: вимо-

ги армії, яка була значною політичною силою, тенденції принцепсів

до більш жорсткої політики репресій проти сенату, боротьба за трон,

палацеві інтриги. Армії і провінції починають активно втручатися в

політику імперії. Веспасіан (63–73 pp.) був першим імператором, не

пов’язаним із старою аристократією. Його батько — збирач податків

у Малій Азії, а мати була родом із незнатної сенаторської родини.

Проте Веспасіан зробив значну адміністративну і військову кар’єру.

Траян (96–117 pp.) був першим імператором-провінціалом, родом із

старої римської колонії Італіка в Бетиці. Імператор мав величезний

авторитет в армії і почувався досить міцно.

Перші два століття імперії — це період найвищого економічно-

го піднесення. Однією з основ піднесення була відносна внутрішня і

зовнішня стабільність. Після Августа на території провінцій воєнних

дій не велося, провінціальні повстання були локальними, воєнні дії ве-

лися лише за межами імперії, а в деякі періоди їх взагалі не було. І та II

століття — епоха найвищого технічного прогресу в розвитку масового

виробництва, вдосконаленні техніки, створенні монументальних спо-

руд. Праця Вітрувія «Про архітектуру» свідчить про складну техніку

будівельних робіт (римляни використовували блоки, водопідйомні

механізми, складні вимірювальні прилади). У II столітті спостеріга-

ється пік міського будівництва, прокладається більше, ніж будь-коли,

шляхів і мостів. З’являються величні й технічно складні споруди: Ко-

лізей, 55-метрові акведуки, кам’яний міст через Дунай тощо. Прогрес

торкнувся ремесла й навіть сільського господарства. Пліній Старшій

згадує про винахід колісного плуга й описує машину, що нагадує

жниварку. В ремісництві спостерігаються різноманітні прояви про-

гресу: збільшення чисельності ремісників і майстерень, удосконален-

ня знарядь праці та інтенсивне зростання ремісничого виробництва.

Археологічні дані свідчать про значну кількість майстерень, їх спеці-

алізацію й високий рівень товарів.

Період ранньої імперії — це час розквіту наукової літератури та

особливого інтересу до природничих і технічних проблем. Літера-

турно-наукова діяльність Марка Теренція Варрона, сучасника грома-

дянських воєн, дала змогу зберегти для нащадків знання про старий

республіканський Рим, його інституції, звичаї та спосіб життя. Най-

відоміша з його п’ятисот праць — «Десять книг наук», величезний ен-

180

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

циклопедичний звід відомостей з природничих наук і мистецтв. Крім

того, він досліджував історію й залишив сорок одну книгу «Старо-

житностей людських і божественних», пройняту любов’ю до римсь-

кого минулого. В епоху Августа з’являється праця Вітрувія «Про ар-

хітектуру», яку вивчають дотепер, сучасник Нерона Юній Модерат

Колумела написав трактат «Про сільське господарство» — справжню

агрономічну енциклопедію, з якої і сьогодні можна багато дізнатися

про розвиток землеробства та аграрних відносин в Італії часів пер-

ших імператорів.

Математику, астрономію, географію II століття прославив Клав-

дій Птолемей. У його головній праці «Альмагест», що є енциклопе-

дичним зводом астрономічних знань античності, представлена ство-

рена ним геоцентрична модель світу, яка лишалася в Європі основою

уявлень про будову Всесвіту аж до появи системи Коперника. Пто-

лемей навіть розробив математичну теорію руху планет навколо не-

рухомої Землі, яка давала змогу наперед визначити їхнє положення

на небі. У творі «Географія» він систематизував тодішні географічні

знання, навівши координати 8000 відомих здавна пунктів і поклавши

їх на карту, що багато дало для розвитку картографії.

На початку II століття анатом, фізіолог і сміливий лікар-експе-

риментатор Гален узагальнив відомості античної медицини. Цей ін-

терес римлян до створення енциклопедичних творів, де викладалися

численні накопичені античним світом наукові знання, з найбільшою

силою виявився у творчості Гая Плінія Секунда Старшого. Його

«Природнича історія» вражає величезною ерудицією, допитливіс-

тю і працездатністю автора, котрий сам пише, що вивчив дві тисячі

книжок. «Природнича історія» складається з тридцяти семи книг і

містить посилання на триста двадцять сім грецьких і сто сорок шість

латинських творів. Для людей античності й середньовіччя праця Плі-

нія Старшого була мало не головним джерелом природничих знань.

Значне досягнення римської літератури епохи Августа становили

сто сорок дві книги великої історичної праці Тіта Лівія «Історія Рима

від заснування міста», яка охопила вісім століть його історії від зас-

нування і до 9 року нашої ери. Завдання Лівія полягало не стільки

в пошуку нових фактів, скільки у відтворенні ідеалізованої картини

патріархальної давнини римлян, сповненої громадянських і військо-

вих чеснот, законності й почуття обов’язку перед державою, що так