Левчук Л.Т. Історія світової культури

Подождите немного. Документ загружается.

271

РОЗДІЛ VIII. КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

відбувалися драматичні дійства вже не в храмі, а на міській площі,

авторами виступали не клірики, а прості міщани. Сюжети містерій

зазвичай бралися зі Старого Заповіту (наприклад, «Гра про Адама»)

або ними ставали події, пов’язані з життям, смертю й воскресінням

Христа. Ці містерії відбуваються й нині під час великих релігійних

свят (Різдво, Великдень) в деяких країнах Південної Європи. Міська

драма тісно пов’язана з народними ігрищами, обрядами, із селянськи-

ми весняними та осінніми святами.

В середині XII століття в міському середовищі виник жанр реа-

лістичної віршованої новели рідною мовою, започаткувавши міську

літературу. Вона виражала інтереси городян як стану, що ставав де-

далі впливовішим на соціальній арені. У Франції ці новели назива-

лись «фабліо», в Німеччині — «шванки» (жарти). У творах міської

літератури знаходимо сатиричні зображення представників феодаль-

них верхів, викриття шахрайства, користолюбства й розпусти, в яких

погрузло католицьке духовенство.

Оскільки разом з релігійними текстами чималого поширен-

ня набула навчальна література, записи поетичних і прозових тво-

рів, оформлення книги теж зазнає змін. Готичний стиль проникає в

книжкову мініатюру. Її малюнок стає чіткішим завдяки тонкій і го-

стрій лінії. Це дало змогу точніше передати емоційний настрій пер-

сонажів. Фарби, як у вітражах, стають насиченими, а самі композиції

вміщуються в круглі медальйони. Подібно до арабського письма, по-

ширений у цей час гострокутний готичний шрифт робив текст схо-

жим на мереживо.

Особливу роль відігравала народна карнавальна культура.

М. М. Бах тін показав, що карнавали протиставляли аскетичній хрис-

тиянській ідеології інший тип світовідчуття, де панувало веселе, жит-

тєствердне начало. Веселий сміх під час загального свята на міських

площах і вулицях, де кожен відчував себе часткою безсмертного, віч-

ного цілого — народу, убивав релігійний страх перед смертю, неми-

нучим страшним судом і пекельними муками за гріхи. Людина немов

би перероджувалася для нових, суто людських взаємин. Відчуження

тимчасово зникало, вона поверталася до себе самої й відчувала себе

людиною серед людей.

Отже, розвиток культури середньовічної Західної Європи харак-

теризується розмаїттям історичних і регіональних форм. Однак це

272

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

багатство культурного життя тільки виявило свої можливості. Роз-

винутись йому заважали тенета громіздких ієрархічних структур

феодального суспільства. Та наступні культурно-історичні епохи

створять адекватні форми вияву можливостей, закладених творчістю

народів середньовічної Європи, дадуть простір для їхнього подаль-

шого розвитку. Головним же надбанням середньовічної культури було

те, що вона відкрила духовні сили людини, започаткувала гуманістич-

ний світогляд. Саме це стане наріжним каменем світобачення епохи

Відродження, визначить основні тенденції культурного розвитку сві-

тової цивілізації.

Рекомендована література

1. Августин Аврелий. Исповедь. — Москва, 1991.

2. Аверинцев С. С. Судьбы европейской культурной традиции в эпоху пе-

рехода от античности к Средневековью // Из истории культуры Сред-

них веков и Возрождения. — Москва, 1976.

3. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Сред-

них веков и Ренессанса. — 2-е изд. — Москва, 1990.

4. Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. — Москва, 1990.

5. Всеобщая история искусств: В 6 т. — Москва, 1960. Т. 2. Кн. 1.

6. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. — Москва, 1984.

7. Добиаш-Рождественская О. А. Культура западноевропейского сред-

невековья. — Москва, 1987.

8. Иванов К. А. Многоликое средневековье. — Москва, 1996.

9. Иванов К. А Трубадуры, труверы и миннезингеры. — Москва, 1997.

10. Каптерева Т. П. Искусство Испании: Очерки. — Москва, 1989.

11. Карсавин Л. П. Культура средних веков. — Киев, 1995.

12. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. — Москва, 1992.

13. Лінч Джозеф Г. Середньовічна церква: Коротка історія. — Київ, 1994.

14. Муратова К. М. Мастера французской готики XII–XIII веков. — Мос к-

ва, 1988.

15. Уколова В. И. Античное наследие и культура раннего средневековья. —

Москва, 1989.

16. Хейзинга Й. Осень Средневековья. — Москва, 1988.

273

Розділ IX.

КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕ ННЯ

Історичні передумови становлення культури Відродження.

Гуманізм як ідеологія Відродження.

Особливості художнього осмислення дійсності: поезія, проза, драма-

тургія.

Історичні передумови становлення культури Відродження

Ренесанс у Західній Європі (від франц. Renaissance — Відроджен-

ня) охоплює період від останньої третини XIII століття до кінця XVI

століття, а в Англії він тривав ще й на початку XVII століття. За до-

сить короткий, порівняно з середньовіччям, час закладено підвалини

нового етапу в історії світової культури, серед яких — реалістична й

гуманістична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення

про свободу й гідність людської особистості. Залежно від конкретних

історичних умов у кожній західноєвропейській країні культура Від-

родження формувалася, розвивалася, досягала розквіту й переживала

кризу пізнього періоду по-різному. Найповніше й найпослідовніше

еволюція Відродження проходила в Італії, де чітко вирізняються чоти-

ри її етапи: так званий Проторенесанс (остання третина XIII — початок

XIV століття, період, під час якого з’явилися перші ознаки якісних змін

у культурному процесі) та власне Відродження, в якому розрізняють

раннє (початок XIV — 90-ті роки XV ст.), Високе (90-ті роки XV — по-

чаток XVI ст.) і пізнє Відродження (40-ві роки XVI — початок XVII ст.).

Секуляризація культури цілком відповідала інтересам молодої

буржуазії, що ставала панівною силою в містах. Проте своєю гума-

ністичною спрямованістю, героїчним оптимізмом, гордою вірою в

274

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

людину, широкою народністю образів мистецтво Відродження вихо-

дило за рамки ідеології ренесансної буржуазії.

Філософська думка Відродження створює нову, пантеїстичну в

засадах картину світу. В ній немає місця для ідей божественного тво-

ріння, Бога ототожнено з природою, природу й людину обожнено.

Внаслідок ревізії філософського змісту цих понять бог філософії Від-

родження втрачає деякі риси, що ними його традиційно наділяли орто-

доксальна релігія, схоластичне богослов’я, і набуває нових. Він втрачає

свободу, він не творить світ «із нічого», а стає вічним його супутником,

зливається із законом природної необхідності. А природа набуває рис

божественних, тобто з творіння Божого перетворюється на першоос-

нову речей, якій притаманні всі необхідні для творення сили.

Яскравою рисою філософії Відродження був антропоцентризм.

Людина традиційно була важливим об’єктом філософського аналі-

зу й неодноразово в історії філософії ставала центральною ланкою в

системі зв’язків універсуму. Згідно з августинівським трактуванням

цієї проблеми, що панувало впродовж усього середньовіччя, попри

те, що світ існує для людини й вона стоїть на найвищому щаблі в іє-

рархії істот, що їх створив Бог, людина не є самодостатньою, а має

значення тільки у своєму ставленні до Бога, в понятті гріха та вічного

спасіння, якого неможливо досягти, сподіваючись тільки на власні

сили. Гуманістична філософія Відродження цікавиться передусім

земним призначенням людини. Розпад феодальних устоїв права й

моралі, нестабільність, широкий спектр нових суспільних відносин,

напружена драматична боротьба класів і станів, зіткнення приватних

інтересів — ці обставини сприяли активній участі кожного громадя-

нина в суспільному житті й відкрили простір для енергійної особи.

Це «пробудження самотності духа» Гегель вважав провідною рисою

Відродження.

Класичні ідеали людини середньовіччя — аскета-ченця чи рица-

ря-воїна — заступає новий ідеал яскравої, сильної особистості, котра,

прагнучи досягти щастя на землі, розвиває й утверджує творчі здіб-

ності своєї активної натури.

Більшість діячів Відродження вбачають умову формування ново-

го типу культури в цілковитому розриві з культурою середньовіччя.

Досягнення середньовічних наук і культури зазнають часто неспра-

ведливої критики у творах філологів та істориків, філософів і при-

275

РОЗДІЛ IX. КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ

родознавців. Петро Рамус, критик схоластики й реформатор логіки,

впевнено стверджував, що «протягом одного сторіччя ми побачили

більші успіхи в науці, ніж наші предки за всі попередні чотирнадцять

віків». Не уникла критики й класична старовина. Історик Леон Леруа

писав про своє XV століття: «Ніколи в минулому не було сторіччя,

коли б культура й вільні мистецтва досягли такої досконалості, як те-

пер. За останні сто років не тільки стали очевидними речі, перед тим

сховані у пітьмі неуцтва, але й відкрито невідомі древнім нові моря,

нові землі, нові типи людей, законів, звичаїв, нові трави, дерева, мі-

нерали, зроблено нові винаходи: книгодрукування, артилерія, ком-

пас...». Джіроламо Кардано, натурфілософ, математик, лікар, який

народився на межі XV і XVI століть, так оцінив винахід книгодруку-

вання: «Створене руками людей, придумане їхнім генієм, воно зма-

гається з божественними чудесами, адже чого ще не достає нам, крім

оволодіння небом?». Оволодіння небом почалося з праці польського

астронома Міколая Коперника (1473–1543 pp.) «Про обертання не-

бесних сфер» (1543 p.), де він обґрунтовував геліоцентричну систему

світу. Коперник пояснив видимі рухи небесних світил обертанням

Землі навколо осі та обертанням планет (і Землі в тому числі) навко-

ло Сонця. Геліоцентрична система світу стала основою космологіч-

них теорій Джордано Бруно, вона підтверджувалась астрономічни-

ми відкриттями Галілео Галілея, але підважувала офіційну церковну

доктрину, освячену авторитетом Арістотеля. Тому від 1616 до 1828

року вчення Коперника було заборонене католицькою церквою (зга-

даймо судовий процес Галілея в 1633 p.).

Три винаходи визначили обличчя нової епохи: друкарський вер-

стат, компас і артилерія. Результатами їх застосування були поши-

рення й примноження знань, великі географічні відкриття, ріст націо-

нальних монархій, що за півтора сторіччя перетворили європейський

світ.

Глибокі зміни в змісті й у формах духовної діяльності, збільшення

обсягу знань викликали велику суспільну потребу в книзі, й вона була

задоволена, коли Гутенберг винайшов друкарський верстат. Протягом

XV століття друкувалися твори отців церкви, середньовічних схолас-

тів, наукові, літературні, філософські дослідження східних (єврейсь-

ких та арабських) авторів, що вже увійшли до західноєвропейської

культури, переклади доробку грецьких і римських учених, літературні

276

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

твори сучасників. Обсяг церковно-богословської літератури в цей час

не перевищує 30% видань. Наукова продукція становить приблизно

10% видань — близько 3 тисяч книг; серед них найбільше трактатів

із медицини, потім ідуть описи рослинного і тваринного світу, праці

з арифметики, алхімії, агрокультури, твори древніх, середньовічних і

нових астрономів та астрологів, трактати з фізики й геометрії. Поло-

вина наукових книг XV століття надрукована в Італії. Колекція Бри-

танського музею налічує не менше 20 тисяч назв італійських книг.

Усі вони з’явилися протягом перших 135 років італійського книго-

друкування. Автори аналогічного каталогу французьких книг цього

ж музею (12 тисяч назв) вважають, що він охоплює приблизно сьому

частину французьких друкованих книг 1470–1600 років.

У Венеції, одному зі світових центрів книгодрукування та книж-

кової торгівлі, у другій половині XVI століття функціонувало 113

друкарень, які випускали щороку близько 90 назв книг кожна.

Книгодрукування давало змогу людині далеко повніше пізнати

Ойкумену XIV–XV століть. Але її межі стрімко розсувалися, обжи-

тий світ невпізнанно змінювався за життя навіть одного покоління.

Великі географічні відкриття (Америки X. Колумбом у 1492 році,

шляху з Європи в Індію Васко да Гамою в 1497–1499 роках, океану

між Америкою та Азією, а також підтвердження гіпотези про кулясту

форму Землі, що його під час першого кругосвітнього плавання зро-

бив Фернан Магеллан у 1519–1522 роках) ущент зруйнували стару

систему географічних, космографічних, етичних і навіть теологічних

уявлень, обмежену традицією античної та середньовічної науки. Це

був час, коли спростовувалися засадничі твердження авторитетів, пе-

реглядалися попередні уявлення про світ. «У наш час стало очевид-

ним, як мало знали древні про будову світу», — писав Джованні Бат-

тіста Рамузіо, видавець багатотомного опису відомих мандрівок. Він

порівнював великих учених класичної давнини з малолітніми дітьми

й закликав «розсіяти пітьму їхніх численних вигадок про будову зем-

ної кулі». Нові дані ставали одразу відомими в університетських ау-

диторіях і змушували робити нові висновки. Професор філософії Бо-

лонського університету П’єтро Помпонацці, коментуючи твердження

Арістотеля про неможливість життя на екваторі, використав відомос-

ті з листа Магелланового супутника Антоніо Пігафетта. Той писав

про понад триста островів і безліч обжитих земель за екватором. Це

277

РОЗДІЛ IX. КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ

коротке повідомлення змусило визнаного арістотеліка зробити ви-

сновок: «Отже, те, що казано Арістотелем, — нісенітниця».

Нові відкриття в різних галузях практики стимулювали фор-

мування нової за предметом і, головне, за методом науки. Численні

«Сумми» та «Етимології» вже не могли правити за тверде опертя у

засвоєнні нових фактів. Таким опертям стає досвід і отримані завдя-

ки власній праці знання. Французький хірург Амбруаз Паре писав:

«Я визнаю за краще мати рацію одинаком, ніж помилятися не тільки

з мудрецями, але й з усім світом». Інтерес і довіра до спостережень,

досвіду, практики простих ремісників, мореходів, рудознавців і на-

родних лікарів-знахарів сприяли виникненню експериментального

природознавства й появі цілої низки великих наукових відкриттів

XVI століття, що започаткували історію багатьох сучасних наук.

Значні зміни відбувались у сфері політики, яка поступово вивіль-

нялася з-під тиску релігійних догм і феодальних традицій. Артилерія,

що руйнувала стіни колись неприступних рицарських замків, водно-

час клала край феодальному роздробленню. На уламках феодальних

устоїв розвивалися національні монархії, міцні позиції завойовував

абсолютизм, обґрунтування якого стало нагальною потребою XVI

століття. Найкраще ідеал сильної державної влади, що втілювала

волю панівного класу, розкрито в книзі Нікколо Макіавеллі «Госу-

дар» (1513 p., надрукована 1532 p.). Вона знайомила читача з потаєм-

ним боком політичних реалій, зводячи владу з високого п’єдесталу,

розкриваючи політичну кухню, часто-густо брудну, що викликало

осуд від церкви й водночас зробило книгу таємною чи явною біблією

європейських монархів. З цієї невеличкої за обсягом книжечки по-

чалася історія сучасної політичної науки.

Нарешті, гуманістична ідеологія поклала край духовній моно-

полії католицької церкви в Західній Європі. Культура Відроджен-

ня живила ідеї реформаторів, котрі відкидали пишне богослужіння,

шанування ікон, культ святих, церковну ієрархію та світську владу

римських понтифіків. Саме єресі, що виникали на італійському ґрун-

ті, поставили на порядок денний реалізацію програми «загальної ре-

лігії», тобто християнства без обрядів і таїнств, покликаного єднати

народи в братню сім’ю. Передові мислителі XVI століття першими

в європейській історії обстоювали право на єресь, вважали віротер-

пимість обов’язковою умовою нормального людського спілкування.

278

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

Усі ці зміни в науці й моралі, в релігії й політичному житті ві-

дображали складні соціально-економічні процеси в країнах Захід-

ної Європи, передусім в Італії, протягом двох сторіч. Як відомо, за-

родки капіталістичного виробництва виникають в окремих містах

Середземномор’я вже в XIV і XV століттях.

У Флоренції в XIV столітті починає функціонувати перша ма-

нуфактура (від лат. manus — рука і factura — оброблення) із засто-

суванням найманої праці. Мануфактури швидко витіснили залишки

середньовічного ремісничого виробництва. Боротьба міських верств

ремісників і торгівців ліквідувала або великою мірою послабила вла-

ду феодального дворянства. Виникають незалежні міські республіки,

в яких формувалися нові соціальні відносини, сповнені нових кла-

сових суперечностей. Уже в XIV столітті в Італії сталося кілька по-

тужних виступів найманих робітників (найвідоміший — повстання

флорентійських чомпі 1378 p.). XVI століття — епоха первісного на-

громадження капіталу — вмістило і Селянську війну в Німеччині, що

була першою невдалою спробою буржуазної революції, і переможну

буржуазну революцію в Нідерландах. Разом з буржуазією на історич-

ну арену виходить і пролетаріат, і його перші виступи прискорюють

появу ідеї справедливого безкласового суспільства — утопічного ко-

мунізму. Першою спробою втілити її на практиці була комуна анабап-

тистів міста Мюнстера (Вестфалія) на чолі з Яном Матісом та Іоан-

ном Лейденським. Під час 14-місячної облоги міста в 1534–1535 роках

військами феодалів мюнстерська комуна конфіскувала в інтересах

міської бідноти церковно-монастирське майно, скасувала борги, гро-

шовий обіг, запровадила зрівнювальний розподіл предметів ужитку.

Проте винаходи епохи Відродження діставали й протилежну

оцінку. Книгодрукування не залишилося поза увагою католицької

церкви. Папа Григорій XVI у своїй енцикліці так висловив ставлення

до нього: «Нас охоплює жах від страхітливих учень і огидних поми-

лок, що приносить нам цей потоп книг, творів, усіляких писань, що

розсіяв мерзоту по обличчю Землі». Індекси заборонених книг, які

видавали церковні й світські власті в першій половині XVI століття,

аби зберегти духовну монополію католицької церкви, скидаються на

мартиролог європейської культури багатьох віків. Бачимо в них трак-

тати засновника середньовічного раціоналізму П’єра Абеляра, «За-

хисника миру» Марсилія Падуанського, «Монархію» Данте Аліг’єрі,

279

РОЗДІЛ IX. КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ

майже всі твори Лoренцо Валли, навіть «Історію Базельського собо-

ру» папи Пія II (в миру Енея-Сильвія Пікколоміні, що мав необач-

ність належати до плеяди мислителів-гуманістів). Потерпів і трактат

«Про католицьку згоду» філософа-кардинала Миколи Кузанського.

Були заборонені книги Еразма Роттердамського — найпопулярнішо-

го в XVI столітті автора. Богослови з Конгрегації папського індексу,

що його затвердив 1559 року Тридентський собор, не забули «Дека-

мерона» Джованні Боккаччо, сонети Петрарки, «Новеліно» Мазуччо,

всіх творів П’єтро Аретіно та багатьох їхніх видатних сучасників.

Індекс гальмував розвиток культури, накладав окови на думку

письменників і вчених. Зв’язки між різними регіонами Європи, що

їх колись нав’язали гуманісти, розривалися, книжкова справа зане-

падала, гинули науки. Венеціанський патріарх дав розпорядження

публічно спалити трактат П’єтро Помпонацці «Про безсмертя душі».

Запалали вогнища з вилучених книг. Але, як писав секретар Конгре-

гації індексу фра Даміано Рубео, «свята Церква скоріше згодиться

щоб на багато років зупинилося книгодрукування, ніж допустить

примноження шкідливих книжок».

Конгрегація індексу заборонених книг щільно співпрацювала з

Конгрегацією святої служби — інквізицією. Інквізиція виникла ще в

XIII столітті, але саме на століття великих відкриттів припадає її най-

активніша діяльність. Полювання на відьом ми звикли пов’язувати

з реаліями середньовіччя, та насправді воно поширилося в Західній

Європі часів Відродження, особливо активізувавшись після видання

«Молота відьом» Інстіторіса та Шпренгера та булли «З найбільшою

ретельністю» папи Інокентія VIII. Беручи до уваги твердження рад-

ника інквізиції богослова-домініканця Бартоломео да Спіни про те,

що відьми збираються на свої шабаші на горі Патерно неподалік Бо-

лоньї, папа вимагав від болонського губернатора сприяти місцевому

інквізиторові Джеронімо да Фаенца у їх розшуках.

Реальність чаклунських діянь відьом була для церкви так само

незаперечною, як і реальність визнаних ортодоксальним богослов’ям

християнських чудес. Сумніви в дійсності угод з дияволом, нічних

шабашів, польотів у повітрі, причини та навороту прирівнювалися до

самого чаклунства і вважалися ворожими церкві. Згаданий да Спіна

пише трактати про відьом, обґрунтовує реальність чаклунства, а од-

ночасно в філософських памфлетах виступає проти П. Помпонацці,

280

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

один із творів якого мав назву «Про причини природних явищ, або

Про чаклунство». Да Спіна вимагав віддати до суду інквізиції тих, хто

вважає розповіді про відьом плодом хворої уяви чи омани почуттів.

Відтак запалали багаття не лише для книг, а й для їхніх авторів.

До тортур і страт у ті часи вдавалася не тільки інквізиція: на ешафот

можна було потрапити й за дрібний злочин. Але між світським судо-

чинством та інквізицією була істотна відмінність. У світському суді

донощик мусив першим у випитуванні на муках підтвердити істин-

ність своїх свідчень: інквізиція цього не потребувала. Імена донощи-

ків і свідків залишалися невідомими підсудному, священний трибу-

нал ставав захисником і покровителем цих людей. Звинувачений не

мав права на захист і, якщо виникала хоч найменша підозра в єресі,

йому не залишалося нічого іншого, як тільки визнати провину, пока-

ятися й зректися. Якщо після суду цю людину вдруге звинувачували,

вона закінчувала життя у вогні. Світський суд обмежував застосуван-

ня тортур з огляду на хворобу звинуваченого, його вік і стать; інкві-

зиція цих обмежень не знала. Звинувачених зазвичай засуджували до

публічних спалень — вони почалися ще в XIII столітті й тривали аж

до XIX — останнє відбулося 1826 року у Валенсії (Іспанія). Аутода-

фе (від португ. auto da fe, букв. — акт віри) стали після заснування

1542 року римської інквізиції звичними подіями. Скоро римляни так

зненавиділи «святий трибунал», що після смерті папи Павла IV по-

грабували й спалили приміщення римської інквізиції, побили її слу-

жителів, розбили монументи, споруджені папі ще за його життя, і, як

у добрі старі часи, вчинили наругу над відбитими головами статуй —

волочили їх вулицями.

Проте головної мети «святий» трибунал досягав, придушуючи

єресі й вільнодумство, він привчав людей жити в постійному страху.

Тому Марчелло Паліндженіо Стеллато в поемі «Зодіак життя» до-

ходить висновку, що звучить дисонансом на тлі розквіту наук і мис-

тецтв: «Не було віку мерзеннішого, ніж наш, — і не буде».

Економічний і політичний занепад італійських міст, що став по-

мітним іще наприкінці XV століття, зрештою призвів до загибелі куль-

тури італійського Відродження, до перетворення Італії на головний

плацдарм Контрреформації. Економічний занепад значною мірою ви-

кликали зміна напрямку торговельних шляхів, а також конкуренція

промисловості й торгівлі інших європейських держав. Розрізнені осе-