Лишиленко В.І. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

341

20.5. Проблеми та перспективи

зовнішньоекономічної діяльності України

Правовою ос но вою для зовнішньо е ко номічних зв’язків не за-

леж ної Ук раїни ста ли Дек ла рація про дер жав ний су ве ренітет

Ук раїни (24 серп ня 1991 р.), Акт про го ло шен ня не за леж ності

Ук раїни (24 серп ня 1991 р.) і, на решті, Кон сти туція Ук раїни (28

черв ня 1996 р.). Се ред спеціаль них за конів з пи тань еко номіки

слід відзна чи ти За ко ни Ук раїни про зовнішньо е ко номічну

діяльність (16 квітня 1991 р.); про ство рен ня дер жав но го ек с-

порт ноFімпорт но го бан ку (3 січня 1992 р.); про іно земні інве с-

тиції (13 бе рез ня 1992 р.); Де к рет Кабіне ту Міністрів Ук раїни

“Про ре жим іно зем но го інве с ту ван ня” (20 трав ня 1993 р.); За ко-

ни Ук раїни про про мис ло воFфінан сові гру пи в Ук раїні (21 ли с-

то па да 1995 р.); про ре жим іно зем но го інве с ту ван ня (19 бе рез ня

1996 р.); про за хист від не до б ро совісної кон ку ренції (7 черв ня

1996 р.); Указ Пре зи ден та Ук раїни “Про спеціальні еко номічні

зо ни і спеціаль ний ре жим інве с тиційної діяль ності у До нецькій

об ласті” (4 лип ня 1998 р.), на ступні за ко ни Ук раїни про спеціальні

еко номічні зо ни в інших регіонах країни, про за хист ек с пор терів,

національ но го рин ку (1999–2000 рр.).

Важ ли ви ми пра во ви ми до ку мен та ми що до ство рен ня

ме ханізму зовнішньо е ко номічних зв’язків Ук раїни ста ли до го во-

ри та уго ди з мо ло ди ми не за леж ни ми дер жа ва ми, що ут во ри ли ся

на те ри торії ко лиш нь о го СРСР, та ба га ть ма країна ми Євро пи,

Північної і Півден ної Аме ри ки, Азії, Аф ри ки.

За ро ки не за леж ності до сяг ну то знач них успіхів у зовнішньо-

е ко номічній діяль ності, ра зом з тим пер спек ти ви по даль шо го

роз вит ку зовнішньо е ко номічної діяль ності мож ли во за ра ху нок:

– по2пер ше, віднов лен ня ви роб ництва про мис ло вої і

сільсько го с по дарсь кої про дукції з тим, щоб повністю за без пе чи-

ти внутрішній ри нок про дукцією влас но го ви роб ництва в

не обхідній кількості і бу ло що за про по ну ва ти на зовнішній

ри нок;

– по2дру ге, слід ви пу с ка ти конкурентоспроможну про-

дукцію, яка б ко ри с ту ва ла ся по пи том на зовнішньо му рин ку.

342

З цією ме тою не обхідно до с ко на ло вив ча ти світові рин ки, тех но-

логії ви роб ництва, за лу ча ти до цієї ро бо ти на укові за кла ди

Національ ної ака демії на ук та га лу зе вих ака демій;

– по2третє, ство ри ти дієву си с те му бірж, які б вив ча ли

по тре бу внутрішньо го і зовнішньо го рин ку, об ся ги ви роб ництва

про дукції, про во ди ли її за купівлю у ви роб ників та її ре алізацію

на внутрішньо му і зовнішньо му рин ках. Ство рив ши си с те му

бірж, мож на ліквіду ва ти інсти тут по се ред ників, пе ред ба ча ти

об ся ги ви роб ництва про дукції та умо ви її ре алізації;

– по2чет вер те, ство ри ти ефек тив ну ек с порт ну інфра с т-

рук ту ру в країнах збу ту про дукції шля хом ор ганізації тор го вих

пред став ництв, ко мерційних агентів, оп то вих складів, ма га зинів,

ви с тав ко вих центрів, які б за без пе чу ва ли мар ке тин го ву і рек лам-

ну підтрим ку ре алізації ук раїнських то варів та по слуг;

– по-п’яте, досягти поліпшення стану балансу зовнішньої

торгівлі та впровадження конкретних заходів щодо стимулю-

вання експорту та виваженого регулювання імпорту, здійснен-

ня комплексу заходів, спрямованих на зміцнення позицій націо-

нальних експортерів на зовнішніх товарних ринках, у тому числі

заходів економічної дипломатії, надання підтримки у виконанні

стратегічно важливих експортних контрактів на вищому держав-

ному рівні, оперативне реагування на торгівельні конфлікти з ме-

тою їх найшвидшого врегулювання;

– по2шосте, роз ро би ти і прий ня ти По ло жен ня про сти му-

лю ван ня ек с пор ту про дукції, особ ли во ви со ко тех но логічно го

ви роб ництва. При цьо му слід виз на чи ти умо ви, за яких кож ний

ви роб ник по ви нен зна ти свою частку в при бут ках від ре алізації

про дукції на зовнішніх рин ках. Ні об ся ги ек с пор ту, ні йо го

струк ту ра сьо годні не за до воль ня ють Ук раїну. У йо го струк турі

пе ре ва жа ють си ро винні ма теріали. То му не обхідно пе ре орієнту-

ва ти ек с порт з пер вин ної си ро ви ни на но ву техніку і тех но логії,

то ва ри ви со ко го рівня, різні по слу ги. Та кий підхід ста не ос но вою

збільшен ня кількості ро бо чих місць, по кра щан ня зай ня тості та

підви щен ня до б ро бу ту на се лен ня Ук раїни.

343

Кон трольні за пи тан ня

1. Ос новні пе ре ду мо ви роз вит ку зовнішньо е ко номічних

зв’язків.

2. Фор ми зовнішньо е ко номічної діяль ності.

3. Ге о графія зовнішньо е ко номічних зв’язків.

4. Об ся ги ек с пор ту і імпор ту про дукції.

5. Струк ту ра ек с пор ту то варів з Ук раїни.

6. Струк ту ра імпор ту.

7. Про бле ми зовнішньо е ко номічної торгівлі.

8. Шля хи поліпшен ня зовнішньо е ко номічної діяль ності.

Ре ко мен до ва на літе ра ту ра

1. Розміщен ня про дук тив них сил Ук раїни / За ре дакцією

про фе со ра Е.П. Ка га на. — К.: Юри дич на кни га, 2002.

2. Чер нюк Л.П. Розміщен ня про дук тив них сил. — К.: ВидFво

навч. літе ра ту ри, 2003.

3. Еко номіка за рубіжних країн / За ред. Ю.Г. Ко за ка. — К.:

ЦУЛ, 2003.

4. Зовнішньо е ко номічна діяльність в 2000, 2001, 2002, 2003,

2004 рр. — К.: ІОЦ Держ ко м ста ту Ук раїни.

5. Ста ти с тич ний щорічник Ук раїни. — К.: Кон суль тант, 2005.

6. Пу за но ва Т.М. Ста ти с тичні досліджен ня то ва ро обо ро ту

зовнішньої торгівлі Ук раїни. — К.: ДА СОА, 2006. — 20 с.

7. Статистичний щорічник України за 2006 р. — К.: Консуль-

тант, 2007. — 551 с.

344

21. Фактори сталого розвитку

продуктивних сил

В сучасних умовах становлення і розбудови соціально — орі-

єнтованої системи господарювання в Україні особливої уваги на-

бувають проблеми зростання обсягів виробництва продукції та

підвищення добробуту всіх категорій громадян.

За період встановлення незалежності у зв’язку з реформу-

ванням народногосподарського комплексу та апарату державно-

го управління пройшли значні зміни не тільки у структурі вироб-

ничого потенціалу, але і у обсягах виробництва продукції та рівні

зайнятості широких верств населення.

Якщо врахувати, що за роки незалежності втрачено 73,6%

вартості основних засобів, в тому числі 66,6% в промисловос-

ті, 89,8%

— в сільському господарстві, 78,8% — в будівництві і

64,8% — на транспорті, а виробництво валового внутрішньо-

го продукту у ринкових цінах в 2006р. становив лише 56% рів-

ня 1990 року, рівень зайнятості населення працездатного віку

менше 50%, а доходи населення в доларовому обчисленні лише

48,5%, в тому числі від оплат праці 29,4% рівня 1990 року, то слід

розбиратись із причинами такого стану в економіці країни.

Поки-що, кардинальне реформування народного господар-

ства не призвели до поліпшення суспільної атмосфери та при-

скорення темпів економічного зростання. Не дивлячись на те, що

Україна за природними ресурсами, трудовим і виробничим по-

тенціалом — одна з багатших країн світу, виробіток ВВП на душу

населення становить у межах 2 тис. доларів на душу населення

тоді як у розвинутих країнах цей показник перевищує 30–40 тис.

доларів на рік.

В цих умовах основними факторами, які сприяють сталому

розвитку продуктивних сил повинні бути соціально-політичні,

геополітичні, сировинні, паливно-енергетичні, транзитні, еколо-

гічні та раціональне використання основної продуктивної сили

суспільства — трудового потенціала.

Соціально-політичний фактор. Основується на тому, що

всі негативні моменти, які створені в країні, заключаються у втра-

345

ті виробничого потенціалу, скороченні обсягів виробництва, ве-

ликому безробітті та низькому життєвому рівні населення і спри-

чинені безвідповідальністю керівників держави. За роки неза-

лежності щороку мінялись уряди, ні один з них не мав програм

роботи і ні один не звітувались за свою діяльність. При зміні ке-

рівників Уряду постійно мінялись і всі міністри, керівники об-

ласних та районних адміністрацій та їх заступники.

В результаті такої політики в державі майже втрачено деякі

галузі — це легку промисловість, сільськогосподарське машино-

будування, суднобудування і літакобудування.

Разом з тим, добитись значних зрушень у вирішенні тих про-

блем, які склались за роки незалежності, можна встановленням

політичної стабільності в країні, передачі повноважень управлін-

ня на місцях виборчим органам.

Геополітичні фактори розвитку продуктивних сил охо-

плюють: географічне положення території; перевагу вітчизняних

товаровиробників у системі світового господарства; інтеграцію в

світовій економічний простір.

В даний час географічне положення країни є сприятливим

для економічного розвитку і створення умов для виконання осно-

вної функції держави — поліпшення добробуту населення.

Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продук-

тивних сил країни в структуру світового економічного простору і

міжнародного поділу праці на основі різних форм зовнішньоеко-

номічної діяльності.

Визначальна роль відводиться раціональному використанню

власного природно-ресурсного потенціалу, курсу внутрішньої і

зовнішньої політики, торгівельному, науково-технічному обміну

з іншими країнами світу.

Вихід на світовий ринок для нашої країни пов’язаний з фор-

муванням конкурентоспроможності національної економіки, що

вимагає підвищення питомої ваги виробництва конкурентноздат-

ної продукції, яка б користувалась попитом на зовнішньому рин-

ку та забезпечувала власні потреби у товарах широкого вжитку.

Сировинний фактор. У більшості галузей народного госпо-

дарства затрати на сировину і матеріали сягають більше 50%, тоб-

то виробництво в основному є матеріаломістким.

346

В практичній діяльності для раціонального розміщення про-

дуктивних сил слід визначити потребу суспільного виробництва

в мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсах, що

потребує раціонального їх використання.

В нинішніх умовах, коли значення і вартість сировинних ре-

сурсів з кожним роком зростає, підвищується їх частка у вартості

виробленої продукції, тому приходиться по іншому підходити до

використання наявної сировинної бази, вдосконалювати техно-

логію видобування, переробки розвіданих мінеральних ресурсів

та проводити роботи по виявленню нових запасів.

Особливої уваги заслуговує відношення до таких мінераль-

них ресурсів як нафта і природний газ, якими Україна забезпечує

свою річну потребу у межах 20%. При раціональному викорис-

танні наявних запасів цих видів ресурсів та при вмілому викорис-

танні величезних ресурсів кам’яного і бурого вугілля та торфу, а

також виробництва біопалива можна на половину зменшити за-

везення нафти та газу в країну.

Людський фактор (фактор робочої сили). Важливість цьо-

го фактора визначається тим, що лише жива праця створює нову

вартість і без робочої сили не може бути ніякого виробництва.

Вплив цього фактора на розміщення виробництва визнача-

ється обсягом виробництва продукції, затратами праці на вироб-

ництво одиниці продукції, у виробничих галузях, або нормативом

обслуговуванням певної кількості громадян одним працівником

у невиробничій сфері.

За ступенем трудомісткості виробництва всі галузі поділя-

ються на високотрудомісткі і малотрудомісткі.

До найбільш трудомістких галузей, тобто таких у яких зат-

рати праці на одиницю продукції досить високі відносяться: ма-

шинобудування, легка промисловість, виробництво гумотехніч-

них виробів, хімічних волокон, галузі електроніки (виробництво

електронно-обчислювальних машин, телевізорів, радіоприйма-

чів, побутової електроніки), приладобудування, верстатобуду-

вання, виробництво овочів у закритому ґрунті. Ці галузі розміщу-

ються в основному в місцях із значними запасами робочої сили.

До менш трудомістких галузей відносяться: галузі важкого

машинобудування — гірничо-шахтне, підйомно-транзитне і ме-

347

талургійне, в яких в основному використовується праця чоло-

віків.

В регіонах зосередження цих підприємств з метою раціональ-

ного використання осіб жіночої статі розміщуються підприєм-

ства легкої і харчової промисловості такі як текстильні комбіна-

ти, взуттєві та швейні фабрики, кондитерські підприємства.

Так, наприклад, у Луганську є взуттєва, тонкосуконна, пан-

чішна, швейна і кондитерські фабрики, у Донбасі — бавовняно-

прядильний комбінат, трикотажна фабрика. Значна частина жі-

нок в регіоні Донбасу зайнята в приміських сільськогосподар-

ських підприємствах.

Трудовий фактор набув особливої актуальності в нинішніх

умовах, коли половина населення працездатного віку не зайня-

та в народногосподарському комплексі країни, а змушені шукати

роботу в інших країнах світу та в тіньовому секторі економіки.

В цих умовах всіма гілками влади повинні прийматись всі

міри по відновленні виробництва тими галузями, які допустили

зменшення обсягів виробництва і забезпечити робочими місцями

весь трудовий потенціал країни.

Транспортний фактор.Транспорт (від латинського trans-

porto — переношу, перемістити) вслід за промисловістю, сільським

господарством та будівництвом являється середою матеріального

виробництва. На відміну від інших галузей транспорт не виробляє

нових продуктів, а його продукцією є перевезення вантажів та па-

сажирів. В широкому значенні слова сучасний транспорт — це ве-

ликий та складний комплекс народного господарства. Незва жаючи

на адміністративно-господарську самостійність, всі види транспорту

знаходяться в взаємозв’язку та чинять істотний вплив як на переве-

зення, так і на кінцеві технічно–економічні результати діяльності.

Взаємозв’язок всіх видів транспорту дозволяє говорити про

єдину транспортну систему України, яка виступає в якості од-

нієї з базових галузей народного господарства, допомагаючи

об’єднанню всіх економічних районів країни в єдиний господар-

ський комплекс і комплексному розвитку кожного економічного

району. Від степені розвитку та ефективності роботи транспорту

залежить безперебійність взаємодії всіх галузей народного гос-

подарства та підприємств постачання різноманітної продукції.

348

Транспортна мережа нашої країни є єдиною нероздільною

сіткою кровоносних судин великого організму народного госпо-

дарства і містить у собі наступні види транспорту: сухопутний

(залізничний, автомобільний); водний (морський, річковий); по-

вітряний і трубопровідний.

Усі види транспорту розвиваються, одні з них відіграють важ-

ливу роль у міжнародних економічних і пасажирських зв’язках

(морський, повітряний), а інші обслуговують в основному вну-

трішні зв’язки.

Екологічний фактор. Людська цивілізація обумовила бурх-

ливий розвиток промислового і сільськогосподарського вироб-

ництва, будівництва, сфери послуг, що призвело до зменшення

площі лісів, забруднення води і атмосферного повітря, збільшен-

ня відходів господарської діяльності, та спонукало до значного

навантаження на довкілля.

Серед галузей і виробництв, які мають найбільший вплив на

забруднення повітря провідне місце належить тепловим електро-

станціям, вугільній промисловості, чорній металургії, хімічній

промисловості і транспорту.

За інформацією Держкомстату України 2006 р. понад дві тре-

тини сумарних забруднень атмосферного повітря припадає на

викиди від стаціонарних джерел та близько третини — від авто-

мобільного, водного та авіаційного транспорту.

За 2006 рік шкідливі викиди у повітря здійснювали 11 тис.

підприємств і організацій. від них в атмосферу надійшло 4,8 млн

т. забруднювальних речовин, 84% з них хімічні речовини та їх

сполук мають парниковий ефект та негативно впливають на змі-

ну клімату. У структурі викидів шкідливих речовин в атмосферу

на окис вуглецю приходить 28,2%, диоксид та інші сполуки сір-

ки — 28,7%, метану — 19%, речовин у вигляді суспендованих твер-

дих частинок — 14,6%, сполук азоту — 7,4%, неметалеві легкі орга-

нічні сполуки — 1,8%, метали та їх сполуки — 1,1% та інші — 0,1%.

Щільність впливів від стаціонарних джерел забруднення у

розрахунку на квадратний кілометр території країни склала 8,0 т.

шкідливих речовин, а на душу населення — 103 кг.

В окремих регіонах ці показники значно перевищили серед-

ній рівень. Так, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку

349

на 1 кв. км. були більшими у 7,8 рази, а на душу населення — у 3,5

рази, у Дніпровській — відповідно у 4,3 та 3,1 рази, Луганській —

у 2,4 і 2,1 рази, Запорізькій — у 1,2 і 1,4 рази більше.

Підприємствами м. Києва у розрахунку на 1 кв. км. території

було викинуто 31,6 т. забруднюючих речовин, або у 4 рази більше

ніж в середньому по країні.

Основними забруднювачами довкілля країни були підприєм-

ства переробної промисловості (36% ), підприємства виробники

електроенергії і газу (35 %), добувної промисловості (22%).

Від роботи двигунів мобільних джерел забруднення у 2006

році в повітря надійшло 2,2 млн т. шкідливих речовин, з них

95,1% приходиться на викиди автомобільного, 3% — залізнично-

го, 1,1% — водного, 0,8% — авіаційного транспорту.

Основними токсичними інгредієнтами, якими забруднюва-

лось повітря під час експлуатації транспортних засобів були оки-

си вуглецю — 7,7%, вуглеводні — 13%, окиси азоту — 8%, на сірчис-

тий ангідрид, легкі органічні сполуки та сажу приходиться — 2%.

На розміщення виробництва наявність водних ресурсів має

особливе значення, оскільки за запасами води, доступним для ви-

користання Україна одна із найменш забезпечених країн Європи;

адже середня забезпеченість населення місцевими водними ре-

сурсами становить 1,0 тис. куб. м. на рік.

Особлива загроза нависла над водним ресурсом в останні

роки. З карти країни зникло майже 3 тис. малих річок, які живи-

ли великі ріки, зріс дефіцит чистої і питної води. Значна частина

населення країни використовує для своїх життєвих потреб недо-

броякісну воду, що загрожує здоров’ю нації.

Крім того, відсутність води або обмеження водних ресурсів

може стати серйозною перепоною для розміщення тих галузей і

виробництв, які розглядаються як водомісткі. У промисловому

виробництві найбільш водомісткими є галузі хімії, чорної мета-

лургії, текстильна промисловість. Наприклад, для виробництва

однієї тонни синтетичного каучуку потрібно 220 м

води, віскоз-

ного шовку — 500 м

Досить водомістким є і виробництво сільськогосподарської

продукції на зрошувальних землях, адже для виробництва 1 т.

рису потрібно 8 тис. м

води, те комунальне господарство.

350

Нерівномірність у розділі водних ресурсів на території Укра-

їни змушує вдаватись до перекидання вод із одного регіону в

інші. З цією метою були побудовані канали Дніпро–Кривий ріг,

Дніпро-Донбас, Північно-Кримський.

За даними Держводгоспу, загальні ресурси прісних вод Укра-

ї ни 216,8 куб. км., з них ресурси річкового стоку — 209,8 куб. км.,

та об’єм підземних вод, що враховуючи в водогосподарському ба-

лансі — 7,0 куб. км.

У 2006 році із природних водойм було забрано 15,3 млрд. куб.

м. води і майже 15% втрачено при транспортуванні.

Основними водокористувачами в країні були 15 тис. підпри-

ємств, установ та організацій, якими було спожито 10,2 млрд. куб.

м. води. На виробничі потреби витрачено 56% води, на побуто-

во — питні потреби — 22%, зрошення — 12%, на сільськогосподар-

ське водопостачання — 2,4%.

Порівняно з 1990 роком обсяги води, направленої на сільсько-

господарські потреби зменшились у 6,9 рази, на зрошення — у 5,9

рази, навиробничі та побутово–питні — відповідно у 2,8 і 2,0 рази.

У 2006 р. обсяг водопостачання склав 8,8 млрд. куб. м., а част-

ка забруднених вод складала 44%, причому 1,4 млрд. куб. м. або

16% скинуто без очищення.

За даними Державної гідрометеорологічної служби Мінпри-

роди, водні об’єкти країни залишаються забрудненими переваж-

но сполуками важких металів, азоту та нафтопродуктами.

Випадки високих забруднень найчастіше фіксувалися в річ-

ках басейнів Західного Бугу, Дунаю, Дністра, Дніпра, Сіверсько-

го Дінця.

Причина великої кількості скидання у водойми неочищених

вод — це нестача у більшості населених пунктів країни центра-

лізованого водовідведення, низька якість очищення стічних вод,

незадовільний стан функціонування очисних споруд. Над цими

питаннями слід постійно працювати.

Виникає занепокоєння і стан земельних ресурсів, оскільки

якість земель погіршується. Органічні добрива в 2006 році було

внесено лише на 3%, а мінеральні на 55% посівної площі.

У багатьох регіонах України відбувається забруднення ґрун-

тів важкими металами та їх сполуками. Найбільші забруднення