Лишиленко В.І. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

361

середовище, надаючи значних збитків водному господарству та

сільськогосподарським угіддям. Крім того, в результаті посла-

блення законодавчої бази (відміна смертної кари) пошкоджують-

ся нафтопроводи з метою крадіжки нафтопродуктів, що призво-

дить до забруднення довкілля.

Експлуатація всіх трубопроводів потребує посиленого контр-

олю з боку державної охоронної служби та природоохоронних

органів

Підприємства металургійної промисловості. Такі підпри-

ємст ва забруднюють атмосферу викидами окисів азоту, вуглецю,

сірчаного ангідриду, пилу, сажі та інших шкідливих речовин. А

Таблиця 22.1

Основні характеристики найбільших водосховищ країни

Назва водо-

сховища

Площа вод-

ної поверх-

ні, кв. км.

Глибина, м Об’єм

води,

куб. км

Місцезнаход-

ження, область

Макси-

мальна

Середня

Київське 922 14,5 4,0 3,73 Київська,

Чернігівська

Канівське 569 21,0 3,9 2,48 Київська,

Черкаська

Кремен-

чуцьке

2250 25,0 6,0 13,50 Черкаська,

Полтавська,

Кіровоградська

Дніпродзер-

жинське

567 16,0 4,3 2,45 Полтавська,

Кіровоград-

ська, Дніпро-

петровська

Дніпровське 400 53,0 8,0 3,30 Дніпропетров-

ська, Запорізь ка

Каховське 2150 24,0 8,5 18,20 Дніпропетров-

ська, Запорізь-

ка, Херсонська

Дністров-

ське

142 55,0 21,0 3,0 Чернівецька,

Вінницька,

Хмельницька,

Тернопільська

362

вода, яка використовується для охолодження, забруднюється ме-

ханічними речовинами, нафтопродуктами, сульфатами, хлорида-

ми та іншими хімічними речовинами. На цих підприємствах за-

вжди є накопичувачі в яких збираються великі об’єми відходів

виробницт ва.

При створенні таких підприємств слід передбачити можли-

ві аварійні ситуації, які можуть призвести до значних людських і

матеріальних втрат.

До потенційно небезпечних виробництв відносять також під-

приємства нафтопереробної і хімічної промисловості. Ці підпри-

ємства пов’язані з переробкою нафтопродуктів, виробництвом

вдобрив, соди, кислот. Вони небезпечні тому, що забруднюють

повітря хлором, сірководнем, азотом, аміаком та іншими хімічни-

ми речовинами. У стічних водах цих підприємств містяться ор-

ганічні речовини, хлориди, нітрати, залізо, нафтопродукти, важ-

кі метали. На таких підприємствах є також накопичувачі, в яких

збираються забруднені води, які можуть задіяти значну шкоду

людству.

Підприємства електроенергетики. Забруднюють повітря

сірча ним ангідритом, окисами вуглецю, азотом, пилом і сажею.

Стіч ні води цих підприємств забруднюються нафтопродуктами.

Підприємства вугільнодобувної промисловості. Ці підпри-

ємства мають накопичувачі, де проходить відстій від домішок

води шахтного водовідливу в якій багато різних хімічних речо-

вин і мають кислу реакцію.

Споруди для зберігання твердих побутових відходів. В них

зберігається в основному побутове сміття комунального госпо-

дарства та промислових підприємств, які, як правило, складують-

ся під відкритим небом, гниють і в наслідок фільтрації можуть

бути осередком забруднення підземних водоносних джерел ток-

сичними відходами.

Тваринницькі комплекси. До цього часу не вважали, що тва-

ринницькі комплекси відносяться до екологічно небезпечних.

Але події останніх років заставляють думати по-іншому. Так, у

с. Калита Броварського району та с. Фурси Васильківського ра-

йону Київської області в колодязях появилась сеча тварин, що

ускладнило виживання у цих селах та поставило проблему забез-

363

печення населення та домашніх тварин чистою водою. Тому, при

будівництві тваринницьких комплексів слід будувати місткості

для сечі і гною з такою міцністю, щоб унеможливити попадання

відходів тваринництва у водоносні горизонти.

Вимоги до розміщення потенційно-небезпечних виробництв.

Проблема збалансування економіки та екології зводиться до

досягнення необхідних обсягів виробництва без порушення на-

вколишнього пиродного середовища. З метою недопущення по-

гіршення екологічної ситуації на певних територіях необхідно:

– потенційно небезпечні об’єкти ні в якому разі не розміщу-

вати на територіях, які входять до охоронних природних

зон (природні заповідники, курорти, охоронні ліси, місце-

вості, які виділяють для туризму);

– при вирішенні питання про розміщення потенційно небез-

печного об’єкта має проводитись експертиза про вплив його

на здоров’я населення, яке проживатиме навколо нього;

– при спорудженні нових потенційно небезпечних об’єктів

слід будувати природно охоронні об’єкти з такою міцністю,

щоб уникнути можливих пошкоджень;

– на нових об’єктах повинні використовуватись найкращі

технології і дотримуватись стандартів якості навколиш-

нього природного середовища;

– в процесі підготовки до спорудження об’єкта слід передба-

чати витрати на охорону і відновлення зруйнованого при-

родного середовища, якщо станеться якесь лихо.

При спорудженні нових потенційно небезпечних об’єктів

слід розуміти, що кожен невдалий епізод може дорого коштувати

суспільству.

22.3. Екологічний моніторинг і система

екологічної інформації

Перехід до раціонального природокористування становить

перед суспільством завдання виявлення причин, які сприяли б

поліпшенню екологічної ситуації. Важлива роль у розв’язанні

цієї проблеми відводиться екологічному моніторингу.

364

Екологічний моніторинг — це система спостереження за до-

вкіллям, оцінка і прогноз його стану у зв’язку з господарською ді-

яльністю людини.

Екологічний моніторинг повинен вирішувати такі завдання:

по-перше, вести спостереження за станом довкілля, визна-

чати зміни спричинені діяльністю людини та узагальнювати ре-

зультати спостережень за станом середовища;

по-друге, давати оцінку аналізу змін в біосфері шляхом по-

рівняння даних досліджень на певний період з попередніми та

гранично допустимими;

по-третє, розробляти прогноз і визначити тенденції у природ-

ному середовищі та узагальнювати план діяльності суспільства

по поліпшенню довкілля.

Проведення моніторингу передбачено Положенням про дер-

жавну систему моніторингу навколишнього середовища, затвер-

дженому Постановою Кабінету Міністрів України від 10 берез-

ня 1998 року, що зобов’язує постійно аналізувати короткочасні і

тривалі зміни стану навколишнього середовища, які фіксуються

гідрометеорологічними, сейсмічними, іоносферними службами

та службами цунамі.

Таким чином, сучасний моніторинг навколишнього при-

родного середовища спирається на науково обґрунтовані нор-

мативи, що мають певне екологічне значення. Основне завдан-

ня біологічного моніторингу передбачає моніторинг живих

організмів. Його провідною ланкою є спостереження за станом

навколишнього середовища з точки зору його впливу на стан

здоров’я людини. Особливе місце тут відводиться генетичному

моніторингу, тобто спостереженню за можливими спадковими

змінами.

Для спостереження за станом здоров’я населення використо-

вується система показників, які відбивають основні типи еколо-

гічних реакцій людини на навколишнє середовище.

Найбільшими дослідженими для використання в цій системі

є нормативи гранично допустимої концентрації забруднюючих ре-

човин в атмосферному повітрі, воді, ґрунті і у живих організмах.

В Україні діють різні контрольно-спостережні служби, такі

як санітарно-гігієнічні, епідеміологічні, контроль за забруднен-

365

ням середовища та ін., які тією чи іншою мірою виконують за-

вдання екологічного моніторингу, користуючись законодавством

України.

Правове регулювання, використання і охорони земельних ре-

сурсів, повітряного басейну, водних ресурсів, надр, рослинного і

тваринного світу, природних багатств континентального шельфу,

заповідних територій здійснюється спеціальними законами.

Так, охорона і використання вод — Водним кодексом Укра-

їни 1972 року, охорона і використання земель — Земельним ко-

дексом України 1992 року, охорона атмосферного повітря — За-

коном України “Про охорону атмосферного повітря 1992 року”,

правові основи організації охорони та ефективного викорис-

тання природно-заповідного фонду — Законом України “Про

природно-заповідний фонд України 1992 року”, охорона і вико-

ристання тваринного світу регулюється Законом України “Про

тваринний світ 1993 р.”, охорона і використання лісів — Лісовим

кодексом України 1994 року, охорона і використання надр регу-

люється Кодексом “Про надра України 1994 року.”.

Для збереження і раціонального використання природних

ресурсів екологічне законодавство передбачає:

– компетенцію органів державного управління в галузі охо-

рони природного середовища;

– екологічні права і обов’язки громадян (основи виникнення

і припинення природокористування громадяни, форми їх

участі в природоохоронній діяльності);

– екологічні права і обов’язки підприємств (основи виник-

нення, зміни і припинення природокористування підпри-

ємствами; обов’язки по охороні природи; структура, права

і обов’язки служби охорони природи на підприємстві; фор-

ми і методи контролю за дотриманням екологічного зако-

нодавства на підприємстві);

– види юридичної відповідальності за порушення екологіч-

ного законодавства громадянами, підприємствами, органі-

заціями і установами (матеріальна, дисциплінарна, адміні-

стративна і кримінальна);

– відшкодування збитків, завданих навколишньому серед-

овищу громадянами і підприємствами;

366

– встановлення плати за природокористування;

– участь громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони

навколишнього природного середовища;

– значення органів Прокуратури та Держарбітражу в охороні

природи та ряд інших питань.

Реалізація державної екологічної політики покладена на

уряд України. Його рішенням створено Міністерство екології і

природних ресурсів, а Положення про нього затверджено Указом

Президента України від 10 лютого 1995 року.

Міністерство екології і природних ресурсів України має свої

структури на регіональному рівні (обласні управління) і забез-

печує проведення єдиної науково-технічної політики в галузі

охорони навколишнього середовища і використання природних

ресурсів на території держави; координує діяльність в цій галузі

міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій;здійснює

державний контроль за використанням і охороною природних ре-

сурсів; організовує моніторинг за станом навколишнього серед-

овища, державну експертизу, екологічне виховання, освіту і ін-

формацію; затверджує нормативи, правила і стандарти з охорони

навколишнього середовища і використання природних ресурсів;

видає дозволи на поховання відходів, викиди забруднюючих ре-

човин, використання природних ресурсів відповідно до законо-

давства України; подає позови про відшкодування збитків, адмі-

ністративних порушеннях і обмежує або призупиняє діяльність

підприємств, які здійснюють виробництво з порушенням приро-

доохоронного законодавства; веде державні кадастри природних

ресурсів, Червону книгу України, управляє заповідниками; роз-

робляє державні, регіональні і міжнародні екологічні програми;

здійснює міжнародне співробітництво, вивчає і поширює міжна-

родний досвід в галузі охорони навколишнього середовища.

На регіональному рівні в АР Крим і областях управління еко-

логії і природних ресурсів вирішують на своїх територіях прак-

тично всі питання, які не віднесені до компетенції центральних

органів міністерства, включно з питаннями фінансування і ма-

теріального забезпечення екологічних програм. Крім того, регі-

ональні органи міністерства ведуть облік екологічно шкідливих

об’єктів, видають дозволи на право розміщення відходів, органі-

367

зовують природно-заповідну справу та вирішують інші питання

охорони навколишнього середовища, важливі для кожного регі-

ону (наприклад, заборону будівництва екологічно небезпечних

об’єктів). Дані органи здійснюють екологічне прогнозування і

планування, екологічний контроль, екологічний аудит і екологіч-

не ліцензування.

З метою ведення спостереження за станом довкілля Держ-

комстатом України розроблено систему статистичної звітності, а

саме:

1. Форма № 2 — ТП (повітря) ”Звіт про охорону атмосфер-

ного повітря за квартал 200___ р.” та за рік. У цій формі у розділі

№ 1 показуються сумарні викиди забруднюючих речовин та пар-

никових газів від підприємств, а в розділі № 2 викиди забрудню-

ючих речовин та парникових газів від виробничих та технологіч-

них процесів, технологічного устаткування (установок), показу-

ється найменування виробничого та технологічного процесу, тех-

нологічного устаткування і скільки ним викинуто в повітря тонн

забруднюючих речовин.

2. Форма № 1 — небезпечні відходи “Звіт про утворен-

ня, оброблення та утилізацію відходів I–III класів небезпеки за

200____ рік”. у розділі I показується інформація про сховища

організованого складування, що належить підприємству, де збері-

гаються відходи I–III класів небезпеки, а в розділі II показу ються

утворення та рух відходів I–III класів небезпеки.

3. Форма № 1 — екологічні витрати (річна) “Звіт про витрати

на охорону навколишнього природного середовища та екологічні

платежі за 200____р.” де у розділі I — “Капітальні інвестиції та

поточні витрати на охорону навколишнього середовища” пока-

зують: фактичні витрати та охорону атмосферного повітря:

очищення зворотних вод; поводження з відходами; захист і реа бі-

літація ґрунту, підземних і поверхневих вод; зниження шумового

і вібраційного впливу; збереження біорізноманіття і середовища

проживання;радіаційна безпека; науково-дослідні роботи приро-

до охоронного спрямування; інші напрямки природо охоронної

діяльності. У розділі II “Із розділу I: За джере лами фінансування”

показується загальна сума фактичних витрат по кожному з

елементів і в тому числі за рахунок власних коштів підприємства,

368

коштів Державного бюджету, коштів місцевих бюджетів та інших

джерел фінансування.

У розділі III “Екологічні платежі” показуються збір за забруд-

нення навколишнього природного середовища в такому розрізі:

за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин; за

скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; за

розміщення відходів; штрафи за адміністративні правопорушення

в галузі охорони природи, використання природних ресурсів;

позови (претензії) про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в

результаті порушення законодавства про охорону навколишнього

природного середовища”.

У розділі IV “Додаткові надходження і витрати” показано

надходження коштів за надання екологічних послуг, всього і в т.ч.

з Державного бюджету; субсидії та трансфери; від продажу побіч-

ної продукції, отриманої при здійсненні природоохоронних захо-

дів та оплати послуг природоохоронного призначення.

Для кожного звіту розроблено інструкції по заповненню кож-

ної форми державного статистичного спостереження.

22.4. Економічний механізм

природокористування та охорони

навколишнього середовища

Економічний механізм природокористування і охорони на-

вколишнього середовища — це система організаційних заходів

спрямованих на раціональне використання, відтворення і охоро-

ну природних ресурсів.

Метою економічного механізму є узгодження економічних і

екологічних інтересів суспільного виробництва як загальнодер-

жавних, регіональних так і відомчих.

Об’єктами управління є всі юридичні та фізичні особи незалеж-

но від виду їх діяльності, які користуються об’єктами природи.

Основними принципами економічного механізму є:

– платність, тобто ресурси в процесі виробництва використо-

вуються тільки за плату, згідно нормативів прийнятих міс-

цевим органами влади;

369

– економічна відповідальність, яка ґрунтується на тому, що

природо-користувачі повинні сплатити збитки, в результа-

ті здійснення екологічних правопорушень навколишньому

середовищу, здоров’ю людей їх майну, засобам та предме-

там праці підприємств і організацій;

– господарський розрахунок, що вимагає узгодженості еко-

логізації виробництва на кожному підприємстві з його еко-

номічною ефективністю. Тобто витрати на екологію пови-

нні бути в межах розумного, щоб не допустити надто висо-

ких податків на екологію і не викликати банкрутства під-

приємств.

Елементами економічного механізму є:

– облік природних ресурсів і контроль за раціональністю їх

використання;

– планування обсягів природо використання;

– економічне стимулювання з використання фінансових ва-

желів, пільгового оподаткування та кредитування, встанов-

лення заохочувальних цін і надбавок за екологічно чисту

продукцію;

– економічна відповідальність за недотримання стандартів

природокористування.

Перехід до різноманітних форм власності, в тому числі і не

природні ресурси набуває розвитку ринкового регулювання при-

родокористування. Поки-що у нашій країні ці питання починають

лише застосовуватись, в той час як у країнах з розвинутими ринко-

вим економікам ринкові методи розв’язання екологічних проблем

поєднуються з державним регулюванням економіки. В нашій кра-

їні, в умовах загострення екологічної кризи, структурна перебудо-

ва економіки повинна проводитись у напрямі її екологізації.

22.5. Економічна і соціальна ефективність

природоохоронної діяльності

Наслідком створення величезної штучної індустріальної ци-

вілізації стало те, що під загрозою опинилися системи, які під-

тримують життя людини. Тому сучасний світ став надзвичайно

370

складним, суперечливим і нестійким, а людство постало перед

проблемою виживання.

В цих умовах постає проблема підтримання екологічної ста-

більності в Україні і світі, що можливо лише при постійному

вливанні значних інвестицій у природоохоронні заходи. Тобто

проблема економічного захисту природи завжди була, є і буде ак-

туальною як для теперішнього, так і для майбутніх поколінь.

Економічна наука розробила і запропонувала принципи і

систему економічних важелів у здійсненні екологічної політики,

які зводяться до наступного:

по-перше, кожен господарюючий об’єкт, юридична і фізична

особа, незалежно від виду економічної діяльності, за використан-

ня природних ресурсів повинні здійснювати екологічні платежі,

податки та збори;

по-друге, кожен господарюючий суб’єкт, або окремий грома-

дянин повинен платити за забруднення навколишнього природ-

ного середовища та за всі види над лімітної екологічної шкоди,

відшкодувати нанесені довкіллю збитки;

по-третє, повинні діяти обов’язкові митні збори, які стягува-

тимуться митними органами при ввезенні, або вивезені еколого-

небезпечних товарів на територію країни чи за її межі, за еколо-

гічну рекламу, екологічну сертифікацію продукції і технологічні

процеси щодо захисту довкілля;

по-четверте, сплати за користування природними ресурсами,

за забруднення навколишнього середовища повинні відповідати

діючим нормативам, лімітам, ліцензіям і квотам.

Сплачені платежі повинні включатись у собівартість продук-

ції, що дозволить підійти до формування надійної системи еконо-

мічного захисту природного середовища.

В нинішніх умовах в природоохоронній практиці країни ді-

ють такі природоресурсні платежі і збори:

– за користування надрами для видобування корисних копа-

лин;

– за землю;

– за спеціальне використання водних ресурсів ;

– за спеціальне використання лісових ресурсів і користуван-

ня земельними ділянками лісового фонду;