близько, то давати ліки буде вже пізно, бо недуга стах»
невиліковна. Тут відбувається те саме, що, за словами лі-
карів,
буває при сухотах, які спершу легко вилікувати, аж
важко розпізнати, а з плином часу, якщо їх зразу не вт-
явшій і не лікували, хворобу легко розпізнати, але ваш
зцілити. Те саме буває і в справах держави: розрізняю
3
!»:
здалеку' майбутнє лихоліття, що дано, звісно, лише муд-
рому, можна швидко йому зарадити, але якщо, не зро-
зумівши його вчасно, дозволити злу розростися до того
що його узнає всякий, тоді ради більше нема. Тому рим-
ляни, такі далекоглядні щодо ускладнень, завжди з нішж
справлялися і ніколи не давали їм накопичуватися, абг
лиш уникнути війни. Вони знали, що війна, яка не усу-
вається, а тільки відкладається, вигідна ворогові. З тієї ж
таки причини вони хотіли провадити з Філіппом та Антк-
хом війну в Греції, щоб не довелося воювати з ними s
Італії; вони могли тоді ухилитися і тої, і тої війни, але не
побажали. їм ніколи не подобалися слова, які не сходять
з уст сьогочасних наших мудреців: «тішитися благом вигра-
ного часу»; навпаки, вони чекали цього блага лише ви
своєї зваги і передбачливості: час жене все перед собою
і може принести добро, як і зло, зло, як і добро.
Та вернімося до Франції і погляньмо, чи вжила вона
бодай один якийсь захід з усіх указаних вище. Я говори-
тиму про Людовіка, а не про Карла, бо він довше утриму-
вав свої володіння в Італії і хід його дій тому ясніший: ви
побачите, як він робив протилежне тому, що треба було
робити, для утримання чужої йому держави.
Король Людовік був закликаний до Італії честолюб-
ством венеційців, які хотіли завдяки його навалі захопити
половину Ломбардії. Я не збираюся осуджувати цю поста-
нову короля; оскільки він намагався утвердитися в Італії
а друзів у цій країні він не мав, і, навпаки, всі двері були
для нього закриті через поводження короля Карла, — Лю-
довік мусив брати собі спільників де тільки міг, і, певне,
задумана справа вдалася б, аби не допустився король маху
в інших своїх заходах. Захопивши Ломбардію, король од-
разу ж повернув собі вагу, втрачену Францією через Кар-
ла. Генуя здалася, флорентійці стали його союзниками
маркіз Мантуанський, дук Феррарський, дім Бентівольйо
графиня Форлі, правителі Фаенци, Пезаро, Ріміні, Камерї-
но,
Пйомбіно, міста Лукка, Піза, Сієна — усі наввипе-