між собою, вони марнославні й розбещені, невірні, відваж-
ні проти друзів, жалюгідні проти ворога, без страху Божо-
го,
без честі перед людьми, і поразка з ними відкладена
настільки, наскільки відтягнутий напад; мирного часу тебе
грабуватимуть вони, а в війну — вороги. А все тому, що в
них нема ні відданості, ні іншої спонуки, яка утримує їх у
шерегах, окрім убогої платні, якої недостатньо, щоб вони
були ладні померти за тебе. Поки ти не воюєш, вони слу-
жать тобі залюбки, та лиш настає війна, як вони тікають
або забираються геть. За прикладом ходити недалеко: ни-
нішня Італія занепала саме тому, що впродовж багатьох
років покладалася на наймані війська. Вони служили де-
кому нібито й непогано і в бійці одне з одним здавалися
зухами, але коли прийшов чужинець, проявили себе, яки-
ми були насправді. Тому Кардові, королю Французькому,
і вдалося захопити Італію лише з грудочкою крейди в ру-
ках, і той, хто сказав, що причиною цьому були гріхи наші,
не розминувся з правдою, хоч гріхи і були не ті, які він
мав на увазі, а ті, про які я розповідав. І позаяк були то
гріхи владарів, то вони ж за це й поплатилися. Так-от, я
хочу показати ясніше, яке для нас лихо ці війська. Ватаж-
ки найманців — це або добрі полководці, або ні; якщо
вони такі, ти не можеш їм довіряти: вони завжди рвати-
муться до влади, причому або розчавлять тебе, свого ж
таки пана, або, всупереч твоїм намірам, гнітитимуть ін-
ших; якщо ж командир не видатний воєначальник, то він,
звичайно, тебе підведе. Можна заперечити, що так само
вчинить кожен, хто має зброю в руках, байдуже, найманець
він чи ні; на це я відповів би, що військами користується
або Державець, або річ посполита. Державець повинен
явитися до армії особисто і сам її очолити; річпосполитій
треба послати своїх громадян, і якщо вона пошле такого,
який виявиться людиною пересічною і не доб'ється успіху,
вона повинна його замінити; якщо ж він підходить, то
стримувати його міццю закону, щоб він не переступив
меж. З досвіду видно, що тільки князі й республіки, які
мають власні війська, добиваються великих успіхів, а най-
мані загони нічого не дають, окрім шкоди; республіці, що
має власні збройні сили, важче попасти в залежність сво-
го громадянина, ніж тій, яка сильна зброєю чужинців. Рим
і Спарта, озброєні і вільні, проіснували довгі віки. Швей-
царці — це найвільніші і найкраще озброєні люди. При-
15 Флорентійські хроніки
449