Москаленко В.В. Соціальна психологія
Подождите немного. Документ загружается.
201
Глава 10. Теорія соціалізації особистості (загальні положення)
? здатність до адекватного сприйняття нових соціальних вимог;
? вибіркове ставлення до соціальних впливів;
? низька соціальна ригідність;
? сформованість особистісних передумов для виконання задач
наступного етапу соціалізації.
Слід розрізняти також поняття “соціалізація”, “формування
особистості”. У вітчизняній літературі поширена думка відносно
того, що соціалізація індивіда – це і є процес формування особис?
тості. На наш погляд, ці поняття не слід ототожнювати.
Відмінність між поняттями “формування” і “соціалізація” полягає
в тому, що поняття “формування особистості” відображає процес ста?
новлення і розвиток особистості під кутом зору породження, складання,
набуття закінченості і зрілості її особистісних рис, в той час як поняття
“соціалізація” фіксує не тільки процес складання, становлення, але й
розвиток зрілих ф орм соціальності індивіда, їх модифікацію в ході вклю?
чення особистості в систему нових зв’язків і залежностей. Тобто, понят?
тя “соціалізація” відображає більш універсальні процеси становлення і
розвитку особистості у порівнянні з поняттям “формування”.
Необхідно також розрізняти поняття “соціалізація” і “вихо
вання”. Поняття “виховання” вживається в широкому і вузькому
значенні. В вузькому значенні виховання означає процес цілеспря?
мованої дії на розвиток особистості з метою підготовки її до вироб?
ничої, суспільної і культурної діяльності.
Наголос тут ставиться на цілеспрямованості процесу. Поняття
“виховання” у вузькому смислі відрізняється від поняття “соціалі?
зація”, смисл якого розповсюджується не тільки на цілеспрямовані,
але й на стихійні процеси, які діють на особистість, за обсягом.
В широкому значенні виховання – це вплив на людину всієї со?
ціальної дійсності з метою засвоєння нею соціального досвіду.
Зовнішній вплив соціокультурного середовища в процесі соціалізації
здійснюється на індивіда через інститути соціалізації, якими є, перш за
все, такі соціальні інститути, як сім’я, система освіти і виховання, засо?
би масової інформації, ідеологія. Ці інститути виступають своєрідни?
ми трансляторами соціального досвіду від покоління до покоління.
Людина як особистість сама створює суспільні відносини, але
перш ніж вона стане особистістю, їй доводиться пройти шлях соціа?
202
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
лізації в різних групах. Залежно від ролі та місця, яке вона посідає в
них, формуються певний тип особистості та її структура.
Зміст соціалізації залежить і від такого важливого параметра,
як соціальні інститути – системи спеціально створених або таких,
що природно склалися, установ і органів, функціонування яких спря?
моване на розвиток індивідів, насамперед шляхом освіти і вихован?
ня. До них належать сім’я, дошкільні установи, школа, неформальні
групи, офіційні організації тощо. Ефективність соціалізації зумов?
люється їх моральним, культурним та економічним станом.
Інститути соціалізації – це відносно стійкі типи і форми со?
ціальної практики, завдяки яким організується процес соціалізації осо?
бистості в рамках соціальної системи суспільства. Функціонування цих
інститутів визначається, по?перше, системою норм, які регулюють пев?
ну поведінку індивіда; по?друге, наявністю засобів і умов, що забезпе?
чують успішне виконання нормативних наказів і здійснення соціаль?
ного контролю; по?третє, інтеграцією інституту в соціально?політичні,
ідеологічні і ціннісні структури суспільства, що дозволяє узаконити
формально?правову основу функціонування того чи іншого інституту.
Соціалізація –це результат взаємодії численних обставин. Саме
їх сукупний вплив вимагає від людини певної поведінки і актив?
ності. Обставини, за яких створюються умови для перебігу процесів
соціалізації, називаються чинниками соціалізації.
У вітчизняній і зарубіжній науці існують різні класифікації чин?
ників соціалізації. А.В. Мудрик виокремлює три групи чинників соціа?
лізації: 1) макрочинники (космос, планета, світ, країна, суспільство, дер?
жава); 2) мезочинники (етнос; місце і тип поселення – регіон, село, місто;
засоби масової комунікації – радіо, телебачення, газети тощо); 3) мікро?
чинники (сім’я, групи ровесників, учбові, професійні, громадські групи
тощо).Хоча поняття “соціалізація” за своїм обсягом співпадає з понят?
тям “виховання”, коли останнє розуміється в широкому смислі, проте ці
поняття відрізняються за своїм змістом. У понятті “виховання” акцен?
тується увага на ролі зовнішнього впливу у розвитку особистості, маєть?
ся на увазі відтінок односторонності. В понятті “соціалізація” підкрес?
люється двосторонність процесу, взаємодія індивіда і соціальних умов
життя людини і суспільства, внаслідок чого відбувається розвиток як
окремої людини, так і людства в цілому.
203
Глава 10. Теорія соціалізації особистості (загальні положення)
Форми соціалізації
Відмінність понять “соціалізація” і “виховання” особистості не
означає їх протиставлення, оскільки соціалізація індивіда включає як
соціально?контролюючі процеси цілеспрямованого впливу на осо?
бистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, які впливають
на її формування. У зв’язку з цим потрібно розрізняти направлену і
ненаправлену (стихійну) форми соціалізації.
Направлена форма соціалізації (або виховання) – це спеціаль?
но розроблена певним суспільством система засобів впливу на лю?
дину з метою формування її особистості у відповідності з інтереса?
ми цього суспільства.
Цілеспрямоване виховання – це процес впливу вихователя на
вихованця, що являє собою свідомо організовану запрограмовану і
спеціалізовану діяльність суспільства з метою формування у людей
необхідних і корисних для них поглядів, почуттів, рис характеру, пси?
хічних і фізичних якостей. Це процес систематичного цілеспрямова?
ного впливу на фізичний і духовний розвиток особистості з метою
підготовки її до виробничої суспільної і культурної діяльності. Вихо?
вання включає систему навчання, освіти й ідеологічного впливу.
Ненаправлена, або стихійна форма соціалізації – це так би
мовити “автоматичне” виховання певних соціальних навичок у
зв’язку з постійним перебуванням індивіда в безпосередньому
соціальному оточенні.
Безпосереднє соціальне оточення індивіда – надзвичайно
складний і різноманітний світ. Сукупність різних груп, що склада?
ють сферу спілкування індивіда, їх особливості, неоднаковість рівня
соціального розвитку, практики соціальних зв’язків і відношень все?
редині них у неоднаковій психологічній атмосфері, пред’являють
різні вимоги до особистості. Дослідження механізму соціалізації
особистості приписує необхідність різностороннього дослідження
всього комплексу впливів на неї різних соціальних груп.
Специфіка безпосередніх життєвих умов індивіда полягає в
тому, що вони опосередковують вплив цілісної соціальної системи
на особистість, конкретизують суспільні відносини в їх безпосеред?
ньому спілкуванні.
204
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
Цілеспрямована (виховання) і стихійна – це дві основні фор?
ми соціалізації, які мають свої особливості. Ці форми соціалізації
взаємопов’язані, взаємообумовлені. Питання про їх співвідношен?
ня розроблене ще недостатньо. Деякі дослідники, співставляючи на?
правлену і стихійну форми соціалізації, віддають перевагу першій з
них, доводячи, що стихійна форма детермінована в основному мікро?
середовищем і тому більш характеризується наявністю старого. Тому
засвоєння вже віджитого може спричинити серйозну безпеку со?
ціальному середовищу, зокрема, появу відносно великої кількості
осіб, які відхиляються від необхідних морально?етичних норм у бік
соціальної патології. Існує також протилежна думка. Багато хто з
дослідників вважає, що стихійна форма соціалізації сприяє засвоє?
нню індивідом нового, бо саме в мікросередовищі перш за все з’яв?
ляються фактори, що відображають зміни в соціальних умовах, саме
це забезпечує розвиток у індивіда нових якостей, які не передбачені
старими нормами. Проте не має рації перебільшувати значення будь?
якої однієї форми соціалізації, бо така абсолютизація неодмінно
спричиняє перекоси в системі виховання, про що засвідчує, наприк?
лад, досвід неузгодженості стихійної і цілеспрямованої форми со?
ціалізації (розходження слова і справи) або практика абсолютизації
цілеспрямованого виховання, яке зводиться лише до навчання. Ото?
тожнення різноманітного за формами процесу соціалізації з “вихо?
вуючим навчанням” в педагогічній практиці призвело до того, що
головним засобом формування особистості проголошувались знан?
ня, а весь багатогранний процес духовного розвитку людини був
відданий фактично на відкуп вихованню словами. Це, звичайно, не
могло не викликати багато труднощів у виховному процесі.
Сама практика з усією гостротою зробила необхідним вивчення
процесу формування особистості у всій повноті і різноманітності його
форм. Дослідники відмічають, що в процесі соціалізації обов’язково
повинно здійснюватись два основних засоби засвоєння культури: один
з них передбачає обов’язкову вербалізацію культурної норми і розра?
хований на свідоме засвоєння її змісту, а другий – передбачає засвоє?
ння культури шляхом наслідування стереотипному зразкові або пси?
хологічний тиск на особистість соціальної групи через механізм со?
ціальних експектацій, зараження і навіювання. Я.Л. Коломінський
205
Глава 10. Теорія соціалізації особистості (загальні положення)
відмічає, що ці, здавалось би протилежні, засоби соціалізації є не
стільки двома етапами, що змінюють один одного, скільки двома за?
собами, що завжди існують поряд в процесі пізнання людиною ото?
чуючого світу. З віком змінюється лише їхня роль і питома вага по?
глинутої за допомогою кожного з них інформації. Я.Л. Коломінський
вказує на те, що має місце зміщення пропорцій між рефлексивними,
направленими, і нерефлексивними, стихійними засобами соціалізації
як в процесі соціального онтогенезу індивідів, так і в процесі соціаль?
ного філогенезу людства, різні етапи якого характеризуються не
тільки співіснуванням, але й домінуванням одного з цих засобів.
Ю.М. Лотман називає культуру з домінуванням позарефлексійного
засобу регуляції ? “культурами текстів”, а з домінуванням рефлексій?
ного засобу “культурами граматик”, вважаючи, що основним прин?
ципом культур першого типу є звичай, культур другого – закон.
Механізми соціалізації
Важливою проблемою теорії соціалізації є дослідження ме
ханізмів процесу соціалізації.
Відносно механізмів соціалізації в психології існує кілька точок
зору. У психоаналітичній школі під механізмами соціалізації розумі?
ються механізми переведення внутрішніх стимулів у соціально прий?
нятні форми, серед яких головну роль відіграє ідентифікація. У біхе?
віоризмі механізмами соціалізації прийнято вважати зовнішнє сти?
мульне підкріплення тієї чи іншої поведінки і вчинків – научіння.
На думку Г. Тарда, механізм соціалізації включає в себе: 1) іміта?
цію, наслідування; 2) ідентифікацію; 3) керівництво.
У вітчизняній психології також не існує єдиної думки з цієї
проблеми. Так, серед механізмів соціалізації називають:
– механізм інтеріоризації, що функціонує в процесі спільної
діяльності (О.М. Леонтьєв);
– наслідування, референтна група, ідентифікація, рефлексія
(А.В. Мудрик);
– навіювання, наслідування, психологічне зараження, іденти?
фікація, авторитет, популярність (С.А. Белічева);
– конформізм (А.Н. Сухов).
206
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
Загалом механізми соціалізації А.В. Мудрик визначає як со?
ціально?психологічні впливи середовища, що безпосередньо
сприяють інтеріоризації зовнішніх групових норм і цінностей.
Всі механізми соціалізації вітчизняні психологи поділяють на
три групи: 1) неусвідомлювані (навіювання, зараження, насліду?
вання, ідентифікація); 2) усвідомлювані (референтна група, ав?
торитет, популярність); 3) окрема група механізмів, до якої на?
лежать санкції заохочення і покарання, що застосовуються в
суспільстві.
Соціалізація здійснюється за допомогою широкого набору за?
собів, специфічних для певного суспільства, соціального прошарку,
віку людини. До них можна віднести засоби вигодовування немов?
лят і догляду за ними; методи заохочення і покарання дітей в сім’ї, в
групах ровесників, в учбових і професійних групах; різноманітні
види і типи відносин в головних сферах життєдіяльності людини
(спілкування, гра, пізнання, предметно?практична і духовно?прак?
тична діяльність, спорт тощо).
Узагальнюючи дані зарубіжних та вітчизняних авторів
(Н.В. Андреєнкова, А.В. Мудрик, Н. Смелзер, Дж. К. Коулмен, У.
Бронфенбреннер, Т. Парсонс та ін.), можна виокремити наступні
групи засобів соціалізації.
1. Традиційний – через сім’ю, найближче оточення. Цей засіб
характерний для ранніх етапів соціалізації (від народження до 5?6
років) і названий Т. Парсонсом “просоціалізацією” або “усною іден?
тифікацією”. Саме в сім’ї діти набувають перших навичок взаємодії,
осягають перші ролі (у тому числі – статеві ролі, формування рис
маскулінності і фемінності), осмислюють перші норми і цінності.
Тип поведінки батьків (авторитарний або ліберальний) має вплив
на формування у дитини “образу Я” (Р. Бернс).
2. Інституційний – через певні інститути (дитячий садок, шко?
лу, засоби масової інформації (ЗМІ): преса, радіо, телебачення,
Інтернет тощо). У процесі взаємодії людини з різними інститутами
соціалізації відбувається на базі наростаючого накопичення нею
відповідних знань і досвіду соціально прийнятної поведінки.
3. Міжособистісний – у процесі спілкування з суб’єктивно зна?
чущими особами. Даний засіб реалізується через такі механізми, як
207
Глава 10. Теорія соціалізації особистості (загальні положення)
імітація та ідентифікація (Н. Смелзер). Імітація з точки зору соціа?
лізації розуміється як усвідомлюване прагнення дитини копіювати
певну модель поведінки. Ідентифікація – як засіб засвоєння дітьми
поведінки, установок і цінностей батьків як своїх власних. Ці меха?
нізми характерні для ранніх стадій соціалізації.
4. Рефлексивний – засіб, який розуміється як внутрішній діа?
лог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або не приймає ті
чи інші цінності, включаючи їх до своєї поведінки як результат пе?
ретворення суспільних відносин. Він реалізується через такі механ?
ізми як почуття сорому і провини. Вони є негативними механізма?
ми, оскільки забороняють певну поведінку або придушують її.
5. Стилізований – діє в рамках певної субкультури. Субкуль?
туру прийнято розглядати як комплекс морально?психологічних рис
і поведінкових проявів, які типові для людей певного віку, профе?
сійного або культурного прошарку, який загалом створює певний
стиль життя. Вплив субкультури на соціалізацію людини залежить
від міри референтності для індивіда тієї чи іншої групи, яка є носієм.
У зв’язку з цим актуальними є питання про вплив на соціалізацію
класових, етнічних і культурних відмінностей.
Отже, поняття “соціалізація” орієнтує на те, щоб розглядати
процес формування особистості у всій його багатогранності, тобто
як такий, що відбувається у всіх його формах. Очевидно, що до та?
кого складного багатогранного процесу, як соціалізація, можна
підходити по?різному. Історія вікової і соціальної психології має
багато концепцій, точок зору, в яких представлено певний аспект
процесу соціалізації і погляд на нього.
Якщо розглядати процес соціалізації з точки зору його функцій,
то стає важливим в дослідженні соціалізації виокремлення таких
аспектів. По?перше, розглядати соціалізацію як соціальну адапта
цію. Остання означає засвоєння індивідом соціальних норм, сус?
пільних цінностей, значень, символів, сприйняття соціальних сте?
реотипів, стандартизацію мови, жестів, характерних для індивідів
конкретного суспільства, формування соціального характеру осо?
бистості. По?друге, процес соціалізації можна розглядати як інкуль
турацію, тобто як засвоєння традицій певної культури суспільства
з метою передачі їх наступному поколінню. По?третє, соціалізація
208
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
може розглядатись як інтерналізація, що включає розвиток у осо?
бистості специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, форму?
вання персональної ідентичності, засвоєння спеціальних ролей. По?
четверте, розглядати соціалізацію як процес конструювання. Цей
процес відображає момент активного відтворення людиною соціаль?
ного досвіду, який ним засвоєно. Результатом даного процесу стає
утворення людиною образу соціального світу, частиною якого є уяв?
лення про себе як частину цього світу. Цей образ стає для людини
сконструйованою реальністю (Г.М. Андреєва, 2000). Цей підхід до
аналізу соціалізації дозволяє подолати традиції жорсткого детермі?
нізму у вирішенні проблеми “індивід – суспільство”.
Отже, соціалізація в загальному своєму визначенні може розу?
мітися як процес входження індивідів в суспільство через засвоєн?
ня людиною соціальних норм, ролей, форм спілкування і форму?
вання соціальності як головного результату соціалізації, в якій
здійснюється творчість людини.
Основними механізмами соціалізації є ідентифікація, інтеріо?
ризація, екстеріоризація, наслідування, навіювання.
Основними інститутами соціалізації є сім’я, навчальні закла?
ди, неформальні групи, офіційні організації.
Висновки
1. Поняття “соціалізація” має декілька визначень в залежності
від аспекту та сторони дослідження. Під соціалізацією здебільшого
розуміють процес, в ході якого людська істота з певними біологіч?
ними задатками шляхом засвоєння системи знань, норм і цінностей
набуває якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. В
такому розумінні соціалізація – це процес розвитку людини як со?
ціальної істоти, становлення її як особистості. Сутність процесу со?
ціалізації полягає в тому, що людина, засвоюючи соціальний досвід,
включається в життя суспільства.
2. Соціалізація – результат взаємодії численних чинників. Ба?
гатофакторність і складність процесу соціалізації зумовлює на?
явність різних підходів, теорій, а також різних визначень процесу
соціалізації.
209
Глава 10. Теорія соціалізації особистості (загальні положення)
Серед підходів найпоширенішими є такі: 1) розглядання соціа?
лізації як процесу інкультурації, тобто трансляції культурно зада?
них моделей поведінки, цінностей із покоління в покоління; 2) роз?
глядання соціалізації як інтерналізації, тобто як процесу засвоєння
різних модусів соціального досвіду; 3) визначення соціалізації як
адаптації. В цьому підході акцентується на результаті соціалізації
як досягненні потрібної соціалізованості. Всі ці підходи визначають
різні моменти єдиного процесу соціалізації.
3. Поняття “соціалізація” відрізняється від поняття “соціаль?
ний розвиток” тим, що в ньому акцентується увага на конкретно?
історичній формі виявлення соціальності людини, на становленні у
людини тих властивостей, які обумовлені конкретно?історичним
типом соціальної системи. З цієї точки зору людина первинного сус?
пільства буде недостатньо соціалізованою відносно сучасного сере?
довища (як і навпаки), незважаючи на те, що там і тут відбувається
її соціальний розвиток.
4. В зв’язку з тим, що соціалізація – це процес, який детермі?
нується конкретними соціально?історичними умовами, його не мож?
на вважати завершеним на якомусь етапі життєдіяльності людини.
Соціалізація – це не тільки формування закінченості і зрілості осо?
бистісних рис, але й розвиток і модифікація зрілих форм соціаль?
ності особистості в ході включення її в систему наявних зв’язків і
залежностей. Для розуміння безперервності соціального розвитку
особистості важливим є розрізнення понять “соціалізація” і “”со
ціалізованість”. Останнє визначається як відповідність людини со?
ціальним вимогам, які пред’являються до даного вікового етапу, як
наявність особистісних і соціально?психологічних передумов, які
забезпечують нормативну поведінку, або процес соціальної адап?
тації. Порівняно з поняттям “соціалізованість”, “соціалізація” є більш
широким поняттям, яке включає в себе, окрім соціалізованості, го?
товність допереходу в нові ситуації соціального розвитку.
5. Зміна соціально?економічних умов вимагає від особистості
сформованої готовності до переходу в нові ситуації соціального
розвитку, тобто “вторинного” входження особистості в суспільні
відносини. В соціальній психології таке “вторинне входження” виз?
начається терміном “ресоціалізація”.
210
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
6. Поняття “соціалізація” відрізняється від поняття ”форму
вання особистості” тим, що воно відображає більш універсальні
процеси становлення і розвитку особистості у порівнянні з по?
няттям “формування”. В той час як поняття “формування особи?
стості” відображає процес становлення і розвиток особистості під
кутом зору породження, складання, набуття закінченості і зрілості
її особистісних рис, поняття “соціалізації” фіксує не тільки про?
цес складання, становлення, але й розвиток зрілих форм соціаль?
ності індивіда, їх модифікацію в ході включення особистості в
систему нових зв’язків і залежностей.
7. Необхідно розрізняти також поняття “соціалізація” і “вихо
вання”. Поняття “виховання” вживається в широкому і вузькому
значенні. У вузькому значенні виховання означає процес цілеспря?
мованої дії на розвиток особистості. Смисл поняття “соціалізація”
розповсюджується не тільки на цілеспрямовані, але й на стихійні
процеси, які діють на особистість.
В широкому значенні виховання – це вплив на людину всієї
системи соціокультурного середовища. Відмінність понять “соціа?
лізація” та “виховання”, коли останнє розуміється в широкому
смислі, полягає в тім, що в понятті виховання акцентується увага на
ролі зовнішнього впливу у розвитку особистості, мається на увазі
відтінок односторонності. В понятті “соціалізація” підкреслюється
двосторонність процесу, взаємодія індивіда і соціальних умов жит?
тя людини і суспільства, внаслідок чого відбувається розвиток як
окремої людини, так і людства в цілому.
8. Оскільки процес соціалізації особистості включає як соціаль?
но?контрольовані цілеспрямовані процеси, які впливають на осо?
бистість, так і стихійні, спонтанні впливи, то потрібно розрізняти
направлену і ненаправлену (стихійну) форми соціалізації.
Направлена форма соціалізації (виховання) – це спеціально роз?
роблена певним суспільством система засобів впливу на людину з
метою формування її у відповідності з інтересами цього суспільства.
Ненаправлена, або стихійна форма соціалізації – це, так би
мовити, “автоматичне” виховання певних соціальних якостей у
зв’язку з постійним перебуванням індивіда в безпосередньому
соціальному оточенні.