Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

211

Глава 10. Теорія соціалізації особистості (загальні положення)

9. Зовнішній вплив на індивіда соціокультурного середовища

в процесі соціалізації здійснюється через інститути (агенти) со

ціалізації, якими є перш за все сім’я, система освіти і виховання, ідео?

логія, засоби масової інформації.

10. Процес соціалізації розгортається в трьох сферах, які тісно

взаємопов’язані: діяльності, спілкуванні, самосвідомості.

В діяльнісній сфері процес соціалізації відбувається як розши?

рення “набору” діяльностей, як засвоєння все нових і нових форм і

моделей рольової поведінки, в результаті чого у індивіда поступово

формується орієнтація в існуючій системі соціальних ролей і фор?

мування його як соціального суб’єкта діяльності.

Формування особистості як суб’єкта діяльності стає можливим

завдяки розгортанню процесу соціалізації в сфері спілкування, в якій

відбувається розвиток і примноження його контактів з іншими людь?

ми і в умовах суспільнозначущої сумісної діяльності.

Зі сферою спілкування тісно пов’язана третя сфера соціалізації –

сфера самосвідомості. Завдяки спілкуванню відбувається формуван?

ня у людини певних структур індивідуальної самосвідомості, яке по?

в’язане з процесом самовизначення і становлення соціальної ідентич?

ності особистості.

Основні терміни і поняття

Соціалізація, соціалізованість, ресоціалізація, десоціалізація,

соціальний розвиток, формування особистості, виховання, форми

соціалізації, стадії соціалізації, інститути соціалізації, механізми

соціалізації, адаптація, інкультурація, соціальна ідентичність осо?

бистості, ідентифікація.

Питання для обговорення

та закріплення матеріалу

1. Чи мають право на існування різні визначення поняття “со?

ціалізація”?

2. “Розведіть” поняття “соціалізація”, “соціальний розвиток”,

“формування особистості”, “виховання”.

3. Яке смислове значення має поняття “соціалізованість” в

теорії соціалізації?

212

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

4. Чи можна сказати, що “ресоціалізація” – це соціалізація осо?

бистості в умовах трансформації суспільства?

5. Які форми соціалізації виділяються дослідниками і як вони

співвідносяться в процесі соціалізації?

6. Яку роль в процесі соціалізації виконують такі інститути

соціалізації, як сім’я, система освіти і виховання та ЗМІ?

7. Розкрийте зміст процесу соціалізації через розглядання

його в таких сферах, як діяльність, спілкування і самосвідомість.

Література

1. Абельс Х. Интеракция, идентификация, презентация (вве?

дение в интерпретативную социологию). – СПб, 1999. – С. 101?137.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1994. – С. 240?251.

3. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология.

Психологические законы поведения человека в социуме. ? СПб.,

2002. ? С. 361?391.

4. Белинская Е.П., Тихомандрицкая О.А. Социальная психо?

логия личности. Учебн. пос.– М. Аспект–Пресс, 2001,– 301 с.

5. Ковалева А.И. Социализация личности: норма и отклоне?

ние. – М., 1996. ? 223 с.

6. Кон И.С. Социология личности. – М, 1967.

7. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К.,

1995. – С. 234?266.

8. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські аб?

риси. – К., 2000.

9. Лукашевич Н.П. Социология воспитания. – К., 1996. ? 180 с.

10. Москаленко В.В. Социализация личности. – К.: Вища шко?

ла, 1986. ? 200с.

11. Парыгин Б.Д. Основы социально?психологической теории.

– М.: Мысль, 1971. – 350 с.

12. Реан А.А. Социализация личности // Психология личнос?

ти в трудах отечественных психологов. – СПб., 2000. – С. 360?365.

13. Циба В.Т. Соціологія особистості: системний підхід. – К.,

2000. ? 150 с.

14. Шибутани Т. Социальная психология. – Ростов на Дону,

1998. – С. 396?508.

213

Глава 11. Проблема стадійності

процесу соціалізації

Проблема стадійного розвитку особистості є однією з централь?

них теоретичних проблем в науках про людину.

Розвиток є головним способом існування людини впродовж її

життєвого шляху. Людина не може жити не розвиваючись. Розвит?

кові людини притаманні специфічні закони, що характеризують

внутрішню логіку становлення її як особистості. Розвиваючись, осо?

бистість постійно будує і перебудовує свій життєвий світ, створюю?

чи його через структурування зовнішньої реальності відповідно до

внутрішньої своєї структури. В науках про людину існують два

різних погляди на процес розвитку людини в цілому. Перший по?

лягає в тім, що розвиток людини є безперервним, він іде не зупиня?

ючись, рівномірно, а тому не існує чітких меж, які відділяють один

етап розвитку від іншого.

Згідно іншого погляду, розвиток людини є дискретним,

відбувається нерівномірно (то прискорюється, то уповільнюєть?

ся), а тому є підстави виділити етапи розвитку (стадії), які якіс?

но відрізняються один від одного. Найбільш поширеною є точка

зору про стадійний розвиток людини. Соціалізація – це стадій?

ний процес, який починається з народження людини і продов?

жується все життя. Стадійність означає, що одні періоди розвит?

ку послідовно змінюються іншими, до того ж ця послідовність

носить незворотний і водночас непередбачуваний характер. Но?

вий стан готується попереднім і змінюється наступним. Кожен з

цих станів, періодів триває певний час, протягом якого відбува?

ються якісні і кількісні зміни, і, разом з тим, в кожному періоді

зберігаються відносно стійкі, характерні саме для нього якості,

що відрізняють його від інших.

Розвиток особистості є результатом цілої системи впливів, які

змінюють спосіб детермінації подальшого розвитку. Складна взає?

модія біологічних, психологічних і соціальних детермінант розвит?

ку, їхня відносна автономність і взаємовплив задають траєкторію

життєвого шляху.

214

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Психологи (Виготський, Вернер) описали основні ознаки роз

витку. Найбільш суттєві такі: диференціація, розчленовування еле?

мента, який раніше був єдиним; поява нових сторін, нових елементів

в самому розвиткові; перебудова зв’язків між сторонами об’єкта. В

результаті кількісного росту цих ознак відбуваються якісні зміни в

процесі психічного розвитку як перехід від одного етапу до іншого,

від однієї вікової стадії до іншої. На кожній стадії існує якийсь голов?

ний, провідний фактор, який визначає процес розвитку на цій стадії.

Всі люди, незалежно від індивідуальних особливостей, обов’яз?

ково проходять через кожну стадію розвитку, не пропускаючи жод?

ної і не забігаючи вперед.

Концепція стадійності Ж. Піаже

Одним з перших висунув гіпотезу про існування стадій розвит?

ку людини видатний швейцарський психолог Жан Піаже, дослід?

ження якого в галузі загальних закономірностей розвитку інтелек?

ту є вищим досягненням психології ХХ ст. Його теоретична систе?

ма розвитку інтелекту, навколо якої пов’язано інші проблеми пси?

хічного розвитку людини, склала основу сучасної теорії стадійності

соціалізації особистості. Жан Піаже створив Женевську школу ге?

нетичної психології, яка вивчає розвиток мислення дитини.

Термін генетичний введено в психологію у другій пол. ХІХ ст.,

до того, як біологи почали його використовувати у вузькому зна?

ченні. Термін “генетична психологія” стосується індивідуального

розвитку, онтогенезу. Висловлювання “генетична психологія” озна?

чає, що психічні функції розглядаються в процесі формування, тому

“генетична психологія” це не синонім “дитяча психологія”. Генетич?

на психологія – це психологія, яка розглядає особливості людини в

процесі її розвитку. Виходячи з перспективи створення генетичної

епістемології (науки про походження і розвиток наукового знання),

Піаже перевів традиційні питання теорії пізнання в галузь психо?

логії і їх експериментального вирішення.

Які задачі вирішує генетична психологія? Ця наука вивчає, як

відбувається перехід від одних форм інтелектуальної діяльності до

інших, від простої структури розумової діяльності до більш складної,

215

Глава 11. Проблема стадійності процесу соціалізації

і які причини цих структурних перетворень. Вона вивчає схожість і

відмінності між психічним життям дитини і дорослої людини. Гене?

тична психологія досліджує, як формуються у дитини фундаментальні

поняття: об’єкт, простір, час, причинність. Вона вивчає уявлення ди?

тини про явища природи: чому сонце, місяць не падають, чому хмари

рухаються, чому дує вітер, а річки течуть і т.ін. Піаже цікавиться особ?

ливостями дитячої логіки і механізмами пізнавальної діяльності ди?

тини, які приховані за зовнішньою картиною її поведінки.

Отже, він досліджував зв’язок між мисленням дитини і реаль?

ністю, яка нею пізнається. Об’єкт існує незалежно від суб’єкта. Але

щоб пізнати об’єкт, дитина повинна здійснити діяльність з цим об’єк?

том, тобто трансформувати об’єкти: перемішувати, комбінувати,

віддаляти і т.ін., перетворювати їх.

Ідея трансформації – це перша центральна ідея теорії Піаже. Дже?

рело пізнання не в “суб’єкт” і не в “об’єкт” – це взаємодія між об’єктом

і суб’єктом. З самого початку дитина набуває досвіду на основі дій:

слідкує очима, повертає голову, досліджує ротом, руками, соває нога?

ми і т.ін. Цей набутий досвід через трансформації оформлюється в схе?

ми дій. Поняття схема дій – одне із найбільш важливих в теорії Піаже.

Схема дій, за Піаже, – це те найбільш загальне, що зберігається в дії

при багаторазовому її повторенні в різних обставинах. В широкому

розумінні – схема дій – це структура на певному рівні розумового роз?

витку.

Отже, проблема пізнання не може розглядатись окремо від про?

блеми розвитку інтелекту. Ця проблема в тім, як суб’єкт здатен пізна?

вати дійсність все більш адекватно, тобто об’єктивно.

Об’єктивність не дана дитині з самого початку, як стверджу?

ють емпірики, а для її розуміння потрібна серія послідовних конст?

рукцій, які все більше наближуються до неї. Ідея конструкції – друга

центральна ідея Піаже. Об’єктивне знання завжди підпорядковуєть?

ся певним структурам дії. Ці структури – результат конструкції: вони

не дані ні в об’єктах (оскільки залежать від дій), ні в суб’єкті (ос?

кільки суб’єкт повинен навчитись координувати свої дії). Звідки ця

здатність конструювання? Суб’єкт, за Піаже, це організм, який на?

ділений функціональною активністю пристосування. Це активність

є успадкованою, вона властива всьому живому. Суб’єкту властиві

216

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

дві основні функції: організація і адаптація. Кожен акт поведінки

організований, або інакше – являє собою певну структуру. Її дина?

мічний аспект складає адаптація, яка в свою чергу складається із

рівноваги процесів асиміляції і акомодації. Асиміляція – це вклю?

чення нового об’єкта в уже існуючі схеми дій. Акомодація – це при?

стосування схем, якими не охоплюється новий об’єкт.

Протягом всього онтогенетичного розвитку основні функції

(адаптація, асиміляція, акомодація) як динамічні процеси незмінні,

успадковуються, не залежать від досвіду. Структури, навпаки, скла?

даються в процесі життя, залежать від змісту досвіду і якісно

відрізняються на різних стадіях розвитку. Таке співвідношення між

функцією і структурою забезпечує безперервність розвитку і його

якісну своєрідність на кожній віковій стадії.

Пізнання реальності завжди залежить від пануючих мислиневих

структур. Це є закон. Одне й те саме знання може по?різному оцінюва?

тись в залежності від того, на які мислиневі структури воно спирається.

Важливим вихідним принципом дослідження для Піаже є та?

кий, щоб розглядати дитину як істоту, яка асимілює речі, відбирає і

засвоює їх згідно зі своєю мислиневою структурою. У пізнанні, за

Піаже, визначальну роль відіграє не сам об’єкт, який вибирається

суб’єктом, а, перш за все, домінуючі мислиневі структури суб’єкта.

Від них залежить пізнання світу. Багатство досвіду, яким володіє

людина, залежить від кількості і якості інтелектуальних структур,

які у неї є. Розвиток – це зміна домінуючих мислиневих структур.

Найважливішим відкриттям Піаже було відкриття егоцентриз

му дитини. Егоцентризм – це центральна особливість мислення.

Своєрідність дитячої логіки, дитячої мови, дитячих уявлень про світ

– це наслідок егоцентричної мислиневої позиції.

Отже, відношення до дійсності в процесі пізнання визначаєть?

ся мислиневою позицією дитини – егоцентризмом.

Егоцентризм дитини виявляється, перш за все, реалістичною

позицією дитини по відношенню до оточуючого світу. Реалістична

позиція відрізняється від об’єктивної позиції. Реалізм дитини вияв?

ляється в тому, що дитина сприймає предмети такими, якими дає їй

безпосереднє сприйняття. Наприклад, що місяць йде за дитиною, що

тінь біжить поряд, а потім зупиняється. Піаже назвав це явище “реа?

217

Глава 11. Проблема стадійності процесу соціалізації

лізмом”. Саме цей реалізм заважає дитині розглядати речі незалежно

від суб’єкта, у їх внутрішньому взаємозв’язку. Це тому, що дитина не

відділяє своє “Я” від оточуючого світу. Діти до певного віку не вміють

розрізняти суб’єктивний і зовнішній світ. Дитина починає з того, що

ототожнює свої уявлення з речами об’єктивного світу і лише посту?

пово приходить до розрізнення їх один від одного.

Дитячі уявлення розвиваються від реалізму до об’єктивності,

проходячи ряд етапів: партиципації (співпричетність), анимізма

(всезагального одушевління), артифілікалізма (розуміння природ?

них явищ за аналогією з діяльністю людини), на яких егоцентричні

відношення між “Я” і світом поступово послаблюються. Поступово,

крок за кроком в процесі розвитку дитина починає займати пози?

цію, з якої вона відрізняє те, що йде від суб’єкта, і бачить відобра?

ження зовнішньої реальності в суб’єктивних уявленнях. Еволюція

дитячих уявлень про світ відбувається від реалізму до об’єктивності.

Паралельно з цією еволюцією йде розвиток дитячих ідей від аб?

солютності (“реалізму”) до реципрокності (взаємності). Рецип?

рокність з’являється тоді, коли дитина відкриває точки зору інших

людей, коли встановлює відповідність своєї точки зору з іншими. З

цього моменту вона починає бачити реальність уже не тільки як без?

посередньо їй дану, а як таку, що встановлена завдяки координації

всіх точок зору разом взятих. В цей період відбувається найважливі?

ший крок в розвитку дитячого мислення, бо, за Піаже, уявлення про

об’єктивну реальність – це те, що найбільш загальне, що є в різних

точках зору, в чому погоджуються різні розуми між собою. Мисль

дитини розвивається ще й у третьому напрямку – від “реалізму” до

релятивізму. Спочатку діти вірять в існування абсолютних субстанцій

і абсолютних якостей. Пізніше вони відкривають, що явища пов’я?

зані між собою і що наші оцінки є відносними. Світ незалежних суб?

станцій поступається місцем світові відношень. Отже, за своїм змістом

дитяче мислення спочатку є “реалістичним”, тобто таким, яке не

відділяє суб’єкт від об’єкта. Далі воно розвивається у напрямку об’єк?

тивності, реципрокності і релятивності. Це здійснюється в резуль?

таті подолання дитиною власного егоцентризму.

Важливою особливістю дитячої психіки є феномен егоцен

тричної мови. Піаже вважав, що дитяча мова егоцентрична тому,

218

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

що дитина говорить лише “зі своєї точки зору”, і, головне, вона і

не намагається стати на точку зору співрозмовника. Вона не має

бажання вплинути на співрозмовника і дійсно повідомити йому

щось. Дитині важливим є видимість інтересу, що його слухають.

Егоцентрична мова не охоплює всю спонтанну мову дитини. Ко?

ефіцієнт егоцентричної мови змінюється і залежить від двох об?

ставин: від активності самої дитини і від типу соціальних сто?

сунків, які встановлюються, з одного боку, між дитиною і дорос?

лим, і, з другого – між дітьми?ровесниками. Там, де дитина сама

по собі, коефіцієнт егоцентричної мови збільшується. В середо?

вищі, де панує авторитет дорослого, коефіцієнт егоцентричної

мови великий. Серед ровесників, де дискусії, де немає примушен?

ня, він знижується. Коефіцієнт вербального егоцентризму змен?

шується з роками. У 3 роки він найбільший: 75%. Від 3 до 6 років

знижується, а після 7 років зникає.

Піаже провів багато різноманітних експериментів, які по?

казують, що до певного віку дитина не може встати на іншу, чужу

точку зору. Наглядним прикладом егоцентричної позиції дитини є

експеримент з макетом з трьох гір, описаний Піаже й Інельдер. Гори

на макеті різної висоти і кожна мала якусь ознаку – будинок, річку,

яка спускається по схилах, сніжну верховину. Експериментатор да?

вав досліджуваному декілька фотографій, на яких всі три гори було

відображено з різних сторін. Піддослідного просили вибрати фото?

графію, де гори відображені так, як він їх бачить в даний момент, в

цьому ракурсі. Це завдання дитина вирішувала правильно. Після

цього експериментатор показував їй ляльку, яка ставилась на іншу

сторону макета. Тепер на прохання вибрати фотографію, де гори

відображені так, як бачить їх лялька, дитина вибирала ті, де гори

зображені так, як бачить вона сама.

Відомий також тест трьох братів, застосування якого показує,

що дитина до 7–8 років ще не може вірно визначати поняття, зокре?

ма, поняття “брат”. (“У Ернеста три брата – Поль, Анрі, Шарль.

Скільки братів у Поля? А у Анрі? А у Шарля?” Піаже питав, на?

приклад Леона “Є у тебе брати?” – “Артур”. “А у нього є брат?” –

“Ні”. “А скільки братів у вас в сім’ї?” – “Двоє”. “А у тебе є брат?” –

219

Глава 11. Проблема стадійності процесу соціалізації

“Один”. “А він має братів?” – “Зовсім не має”. “Ти його брат?” –

“Так”. “Тоді у нього є брат?” – “Ні”.)

Феномени, що відкриті Піаже, не вичерпують всього змісту

дитячого мислення. Значення експериментальних фактів, отри?

маних Піаже, в тім, що завдяки їм було відкрито важливе психо?

логічне явище – мислинева позиція, що визначає відношення ди?

тини до дійсності, яку Піаже назвав егоцентризмом. Егоцентризм

показує, що зовнішній світ не діє безпосередньо на розум суб?

’єкта, а наші знання про світ – це не просто відбиток зовнішніх

подій. Ідеї суб’єкта частково є продуктом його власної активності.

Вони змінюються і навіть викривляються в залежності від пану?

ючої мислиневої позиції.

Піаже підкреслював, що зниження егоцентризму пояснюється

не прибавкою знань, а трансформацією мислиневої позиції. Розви?

ток – це зміна мислиневих позицій. Егоцентризм поступається

місцем децентрації, більш досконалій позиції. Перехід від егоцент?

ризму до децентрації характеризує розвиток пізнання людини. Піа?

же називає це законом розвитку.

Що рухає цим процесом? Для того, щоб подолати егоцентризм,

потрібні дві умови: 1) усвідомити своє “Я” в якості суб’єкта і відок?

ремити суб’єкт від об’єкта; 2) координувати свою власну точку зору

з іншими, а не розглядати її як єдино можливу.

Розвиток знань про себе виникає у дитини, за Піаже, із со?

ціальної взаємодії. В соціальній взаємодії (суспільстві) можна

виділити два крайніх типи взаємовідносин індивідів: 1) відно?

сини примушування; 2) відносини кооперації. Відносини при?

мушування нав’язують дитині систему правил обов’язкового

характеру. Цей тип відносин особливо характерний у сфері сто?

сунків дитини і дорослих. Відносини примушування не сприя?

ють зміні мислиневої позиції. Навпаки, через примушування

виникає “реалізм” моральний і інтелектуальний, чисто зовнішні

уявлення про правила. Коли дитина констатує нове поняття,

користуючись мовою дорослих, то це поняття залишається

цілком дитячим, бо дитина змінює його у відповідності зі своєю

мислиневою структурою.

220

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Для того, щоб усвідомити своє “Я”, необхідно звільнитись від

примусу, необхідна взаємодія думок. Тільки індивіди, які вважа?

ють себе рівними, можуть здійснювати “розвиваючий” взаємний

контроль. Такі відносини з’являються з момента встановлення

кооперації серед дітей. Завдяки встановленню відносин коопе?

рації відбувається усвідомлення існування інших точок зору.

Внаслідок цього формуються логічні норми.

Перехід від егоцентричної позиції до об’єктивної обумов?

люється соціалізацією. За Піаже, соціалізація – це процес адап?

тації до соціального середовища, який полягає в тім, що дитина,

досягнувши певного рівня розвитку, стає здатною до співробіт?

ництва з іншими людьми завдяки поєднанню і координації своєї

точки зору і точок зору інших людей. Такий перелом в розвитку

наступає у віці 7–8 років.

Великим досягненням Піаже в галузі дитячої психології

(після егоцентризму) була гіпотеза про існування стадій інте

лектуального розвитку.

Розвиток, за Піаже, це перехід від нижчої стадії до вищої.

Попередня стадія завжди підготовляє наступну. Так, конкретні

операції слугують основою формальних операцій і складають їх

частину. В розвитку відбувається не просто заміна нижчої стадії

на вищу, а інтеграція раніше сформованих структур. Поперед?

ня стадія перебудовується на більш високому рівні. Кожна ста?

дія характеризується своєю специфічною структурою, але всі

стадії мають загальні функціональні механізми – асиміляції і

аккомодації.

Порядок послідовності стадій є незмінним. Можна передбачи?

ти, що цей порядок обумовлено фактором визрівання. Однак, як

підкреслював Піаже, порядок стадій не містить в собі ніякої успад?

кованої програми. Визрівання пов’язано лише з можливостями роз?

витку. Ці можливості потрібно ще реалізувати. В процесі розвитку

безперервно відбувається конструкція нового. Вік, в який з’явля?

ються структури рівноваги, може варіювати в залежності від фізич?

ного і соціального оточення.