Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

581

Глава 22. Соціальнопсихологічні дослідження динаміки малих груп

сліджуваним пропонувались малюнки із зображенням різних пред?

метів для вибору тих, які за одним з чотирьох параметрів можуть

бути використаними у разі створення приладів. Спільник експе?

риментатора, постійно орієнтуючись на один і той самий параметр,

помітно впливав на вибір, що його робили досліджувані. У кла?

сичних дослідженнях С. Московічі, в яких перевірялась нова мо?

дель соціального впливу, вивчалась залежність впливу меншості

від таких змінних: порядок відповідей підставних осіб; тип відпо?

відей досліджуваних; збереження позиції в часі. Крім того, вивча?

лось питання тактики, якої повинна дотримуватись меншість, щоб

зберегти свій вплив. Виявилось, що із існуючих тактичних засобів

застосування стилів “переговорів” меншість повинна дотримува?

тись гнучкого стилю. На противагу ригідному стилеві (безкомп?

ромісність, категоричний, схематичний і суворий у висловлюван?

нях), який може погіршити позицію меншості, гнучкий стиль

(адаптивний, м’який у формулюваннях; з повагою до думки інших,

готовність до компромісу) є більш ефективним у збереженні впли?

ву меншості. Хоча, як показують дослідження, вплив більшості на

прийняття позиції індивідів сильніший, ніж вплив меншості, але

послідовність меншості може зробити її впливовою. Зіткнувшись

із розходженнями всередині своєї власної групи, люди шукають

допоміжну інформацію, обдумують її з нової точки зору і часто

приймають більш вдале рішення. У випадку прийняття індивідом

позиції більшості, він не шукає можливих альтернатив, у тому числі

більш правильних. У разі впливу меншості стимулюється пошук

різних точок зору, що приводить до різноманітних, оригінальних

рішень, і врешті?решт підвищує їхню ефективність. Отже, меншість

стимулює творче мислення.

Упевненість в собі. Послідовність і наполегливість свідчать

про упевненість в собі. Крім того, всезагальна увага дозволяє лю?

дині висловити непропорційно велику кількість аргументів. Більш

того, як стверджують дослідники, будь?яка дія меншості, яка вира?

жає упевненість – така, наприклад, як наміри зайняти місце в го?

лові столу, – схильна породжувати у більшості сумнів у собі. Відчут?

тя сильної і непохитної упевненості меншості підштовхує більшість

до того, щоб переглянути свою позицію.

582

РОЗДІЛ VI. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛЬНОСТЕЙ І ГРУП

Відступники з боку більшості. Вперта меншість розхитує

всяку ілюзію однодумства. Коли меншість постійно піддає сум?

ніву мудрість більшості, деякі члени більшості не соромляться

висловити свої сумніви і можуть навіть перейти на позиції мен?

шості. В експерименті зі студентами університету Пітсбурга Джон

Левін виявив, що відступники з боку більшості набагато більше

переконливі, ніж стійкі представники самої меншості. В своїх

експериментах з імітації суду присяжних Немет виявила, що як

тільки з’являються перебіжчики, часто за ними відразу тягнуть?

ся всі інші, викликаючи ефект снігової лавини.

Дослідження впливу меншості дедалі поширюються. Ба?

гато питань з цього предмету, зокрема, природа впливу мен?

шості, все ще залишається дискусійними. Проте, значення до?

слідження нормативного впливу групової меншості все більше

зростає, особливо за умов демократизації суспільства. Оскіль?

ки перехід від більшості до меншості і навпаки у наш час

здійснюється доволі швидко, то аналіз впливу як більшості, так

і меншості є дуже актуальним.

Групова згуртованість

Другою стороною проблеми формування малої групи є про?

блема групової згуртованості. Групова згуртованість – це про?

цес формування особливого типу зв’язків в групі, що дозволя?

ють зовнішньо задану структуру перетворити в психологічну

спільноту, в системний психологічний організм, який живе за

своїми законами.

Історія питання. Проблема групової згуртованості має со?

лідну традицію вивчення. Існують різні підходи до аналізу цієї

проблеми. В руслі соціометричного дослідження малих груп

згуртованість пов’язується з таким рівнем розвитку міжособис?

тісних відносин, який характеризується високим відсотком ви?

борів на основі взаємних симпатій. Соціометрія запропонувала

спеціальний “індекс групової згуртованості”, який вираховуєть?

ся як відношення загального числа взаємних позитивних виборів

до числа можливих виборів.

583

Глава 22. Соціальнопсихологічні дослідження динаміки малих груп

Інший підхід до визначення згуртованості запропоновано в рам?

ках когнітивістської концепції Л. Фестінгера, який визначає згур?

тованість як результат всіх сил, що діють на членів групи з метою

утримати їх в ній. “Сили” інтерпретуються як привабливість групи

для індивіда, або як задоволення членством у ній. Розвиваючи та?

кий підхід до розуміння суті згуртованості, Д. Картрайт розробив

теоретичну модель згуртованості. Згідно з цією моделлю, існує чо?

тири основних детермінанти згуртованості:

– якою мірою учасники розглядають дану групу як можливість

задоволення своїх потреб і цілей;

– якою мірою сама група (її цілі, перспективи, становище в

організації, престижність членства в ній та ін.) має властивості, що

спонукають людей приймати участь у її діяльності;

– як кожен окремий член групи оцінює наслідки свого член?

ства в даній групі (позитивно, негативно і якою мірою);

– як люди оцінюють своє членство в даній групі порівняно з

досвідом участі в діяльності інших груп.

У підході до розуміння групової згуртованості Л. Фестінгера

відчувається вплив К. Левіна, особливо у інтерпретації “сил”, які

реалізують згуртованість. Проте когнітивістський підхід

відрізняється від позиції К. Левіна за своєю сутністю. Для К. Ле?

віна всякий динамічний процес в людській спільноті – це перш за

все виявлення життєдіяльності групи як цілого групового явища.

Для Л. Фестінгера згуртованість – явище скоріше індивідуально?

психологічної (мотивації, суб’єктивного порівняння), ніж соціаль?

но?психологічної природи.

В соціальній психології існує також програма дослідження згур?

тованості, що пов’язана з роботами Т. Ньюкома, який ввів поняття

“згода”, за допомогою якого розглядав згуртованість. Порівняно з

підходами Дж. Морено, Л. Фестінгера він висунув нову ідею про

необхідність виникнення схожих орієнтацій членів групи по відно?

шенню до якихось значимих для них цінностей.

Існує також цілий ряд експериментальних робіт з виявлен?

ня групової згуртованості або, як часто їх визначають, з виявлен?

ня групової єдності. З цих робіт можна назвати дослідження

А. Бейвеласа, в яких особливе значення надається характеру гру?

584

РОЗДІЛ VI. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛЬНОСТЕЙ І ГРУП

пових цілей, від реалізації яких залежить згуртованість (єдність)

групи. В роботах Стайнера звертається увага на характер постав?

лених задач в групі. Для прогнозування групової взаємодії Стай?

нер розробив класифікацію задач, однією з яких є співробітниц?

тво членів групи в чистому вигляді, яке відбувається за умови,

що всі члени групи рівною мірою поділяють загальний успіх і

загальну поразку, що всі члени групи в інтересах кожного дося?

гають загальної цілі.

Теорія діяльнісного опосередкування

міжособистісних стосунків в групі

Підходи до дослідження згуртованості у вітчизняній соціальній

психології спираються на ідею про те, що головним інтегратором

групи є сумісна діяльність її членів. Процес формування групи та її

подальшого розвитку представлено як процес все більшої згуртова?

ності на основі включення індивідів в процес сумісної діяльності.

Трактування “згуртованість” групи відрізняється від трак?

тування “сумісність” людей в групі. Хоча ці феномени тісно по?

в’язані, але кожен з них означає різний аспект характеристики гру?

пи. Сумісність членів групи означає, що даний склад групи може

забезпечити виконання групою її функцій. Згуртованість групи

означає те, що даний склад групи не просто може взаємодіяти, а

що він інтегрований найкращим чином, що в ньому досягнуто особ?

ливий ступінь розвитку відносин, а саме, такий ступінь, у відпові?

дності з яким всі члени групи якнайбільше поділяють цілі групо?

вої діяльності і ті цінності, які пов’язані з цією діяльністю. Підхід

до вивчення згуртованості з цих позицій у вітчизняній соціальній

психології розроблено А.В. Петровським в рамках “стратометрич?

ної концепції групової діяльності”, яка пізніше була названа “те

орією діяльнісного опосередкування міжособистісних сто

сунків в групі”.Основна ідея полягає в тім, що структуру групи

можна представити як таку, що складається з декількох шарів –

про що вже йшлося в попередньому розділі. Зовнішній рівень гру?

пової структури (зовнішня страта) – це емоційні міжособистісні

відносини. Це ті відносини, що традиційно вимірюються соціомет?

585

Глава 22. Соціальнопсихологічні дослідження динаміки малих груп

рією. Емоційні відносини мають одну особливу здатність: відособ?

люючись, вони починають існувати своїм власним життям, суттє?

во впливаючи на ділові відносини і навіть на продуктивність гру?

пи. Без емоційної привабливості членів групи, поза їх сумісницт?

ва, важко створити згуртовану групу. Друга страта являє собою

більш глибоке утворення, яке характеризується тим, що відноси?

ни тут опосередковані сумісною діяльністю, відображенням чого

є збіг для членів групи орієнтацій на основі цінності, яка стосуєть?

ся сумісної діяльності. Цей шар (страта) означається терміном

“ціннісно?орієнтаційна єдність” (ЦОЄ). Третій шар групової струк?

тури – є ще більш глибоким шаром і передбачає ще більше вклю?

чення індивіда у сумісну групову діяльність. На цьому рівні відно?

син члени групи розділяють загальні цілі групової діяльності.

Мотиви вибору на цьому рівні пов’язані теж з прийняттям загаль?

них цінностей, але таких, які мають загальне відношення до праці,

до оточення, до світу. Цей третій шар відносин було названо “яд?

ром” групової структури. Ця структура має безпосереднє відно?

шення до розуміння згуртованості групи, вона являє собою пев?

ний процес розвитку внутрішньогрупових зв’язків.

Три шари групової структури можуть бути розглянутими як

три рівні розвитку згуртованості групи. На першому рівні згурто?

ваність виражається розвитком емоційних контактів. На другому

рівні відбувається подальша згуртованість групи, що виражається у

співпаданні основної системи цінностей, які пов’язані з процесом

сумісної діяльності. На третьому рівні інтеграція групи виявляєть?

ся в тому, що всі члени групи починають поділяти загальні цілі гру?

пової діяльності. Суттєвим моментом в цьому процесі є та обстави?

на, що розвиток згуртованості здійснюється не за рахунок комуні?

кативної практики, а на основі сумісної діяльності. За такої інтерп?

ретації згуртованості в її аналізі потрібно встановити не тільки

єдність ціннісних орієнтацій, але й цілей групової діяльності як ви?

раження згуртованості.

Проблема згуртованості малої групи розглядається у вітчиз?

няній літературі також і іншими дослідниками. Один із варіантів

розвитку згуртованості пропонується авторами підручника з со?

ціальної праці А.А. Дикарьової та М.І. Мірської.

586

РОЗДІЛ VI. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛЬНОСТЕЙ І ГРУП

1. Орієнтування членів групи в соціальній ситуації, формуван?

ня загальних ціннісних орієнтацій.

2. Взаємоадаптація членів групи, закріплення позитивних осо?

бистісних відносин між більшістю з них.

3. Глибока інтерналізація (засвоєння всіма членами групи її

норм, правил, цілей, установок).

4. Перетворення групи в узгоджено діючу спільність.

На кожному етапі можливі негативні тенденції повернення гру?

пи на попередню стадію розвитку або взагалі розпадання.

Мала група як колектив

Мала група, яка розглядається як вищий рівень розвитку

групи, що характеризується високою згуртованістю, єдністю

ціннісно?нормативної орієнтації, глибокою ідентифікацією і

відповідальністю за результати сумісної групової діяльності ви?

значається поняттям “колектив”. Як уже відзначалось, побу?

дова концептуальної моделі колективу – це заслуга наших

вітчизняних науковців. Ще в 20?ті рр. ХХ ст., коли вітчизняні

вчені почали вивчати соціальні відносини на підприємстві, ко?

лектив став предметом дослідження. Так, розглядаючи адміні?

стративні проблеми управління, Н.А. Вітке приділяє особливу

увагу не тільки координації сумісних дій людей, але й “соціаль?

но?психологічному стану колективу”. З соціально?психологіч?

них позицій здійснювали дослідження колективу В.М. Бехтерєв,

В.А. Артемов та ін. Значний внесок в розуміння соціальної сут?

ності колективу і психологічних механізмів його функціонуван?

ня було зроблено А.С. Макаренко. Плідною виявилась його ідея

виділити рівні колективу – від малої контактної групи до сус?

пільства в цілому.

Сучасна психологічна наука збагачує теорію колективу ро?

зумінням механізмів соціально?психологічних відносин, сим?

патій і домагань особистості, очікувань і ціннісних орієнтацій

малої групи, організуючою основою яких виступає принцип

діяльнісного опосередкування. Це дало змогу виділити колек?

тив не за формальними ознаками (інтенсивність спілкування,

587

Глава 22. Соціальнопсихологічні дослідження динаміки малих груп

розмір групи, її структура), а за змістовними критеріями як таку

групу людей, в якій міжособистісні стосунки опосередковані

суспільно цінним і особистісно значимим змістом сумісної

діяльності. Слід сказати, що в колективі формується певний тип

міжособистісних відносин, для яких є характерним: висока згур?

тованість, колективістське самовизначення – на противагу кон?

формності, нонконформності, які виявляються у групах низь?

кого рівня розвитку. Колективістська ідентифікація, висока ре?

ферентність членів колективу у відношенні один до одного;

об’єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за ре?

зультати сумісної діяльності.

В колективі виявляється ряд соціально?психологічних зако?

номірностей, які якісно відрізняються від закономірностей в гру?

пах низького рівня розвитку. Так, зі збільшенням колективу не

зменшується внесок, що робиться його членами; не знижується

рівень діючої групової емоційної ідентифікації; не послаблюєть?

ся мотивація сумісної діяльності; відсутні гострі суперечності між

груповими та індивідуальними інтересами; є позитивний зв’язок

між ефективністю сумісної діяльності і сприятливим психологі?

чним кліматом; складаються найкращі можливості для процесів

інтеграції і персоналізації.

Цікавим є факт: у випадкових спільнотах імовірність надання

допомоги постраждалому зменшується зі збільшенням кількості

очевидців, але в колективі цей ефект відсутній.

Мала група, що складається з унікальних особистостей, є

системою, унікальним явищем. Тому, хоча і виявлені деякі за?

гальні для малих груп проблеми і характеристики, значення їх

параметрів в кожній конкретній групі є унікальним. На резуль?

тати сумісної діяльності може впливати така велика кількість

різноманітних особистісних факторів (мотиви, потреби, особ?

ливості темпераменту і характеру, психологічний стан, очіку?

вання, моральні якості, ставлення один до одного, до власне су?

місної діяльності, до лідера та ін.), що можна говорити тільки

про можливе підвищення ступеня імовірності прогнозу резуль?

татів сумісної діяльності у випадку, якщо застосовується нау?

ковий підхід до дослідження.

588

РОЗДІЛ VI. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛЬНОСТЕЙ І ГРУП

Лідерство і керівництво в малих групах

Проблема лідерства і керівництва – одна з кардинальних про?

блем соціальної психології. Вона стосується не тільки питань інтег?

рації групи, але й психологічно описує суб’єкта цієї інтеграції.

Лідерство (від англ leader – провідний, керівник) визначаєть?

ся, по?перше, як провідне положення окремої особи соціальної гру?

пи, класу, партії, держави, що зумовлене більш ефективними резуль?

татами діяльності (економічної, спортивної та ін.), по?друге, як про?

цеси внутрішньої самоорганізації і самоуправління групи, колекти?

ву, що зумовлені індивідуальною ініціативою їх членів.

Поняття “лідер” пов’язано з поняттями “управління” і “керів?

ництво”. На відміну від лідера керівник завжди виступає посеред?

ником соціального контролю і адміністративно?державної влади.

Лідер – це член групи, який добровільно взяв на себе значну міру

відповідальності у досягненні групових цілей, ніж того вимагають

формальні приписи або суспільні норми. Формальний лідер при?

значається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного

статусу керівника. Неформальний лідер – це член групи, який

найбільш повно в своїй поведінці відповідає груповим цінностям і

нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і

виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з

іншими членами групи.

У вітчизняній соціальній психології визначені відмінності в

змістові понять “лідер” і “керівник”. В.Д. Паригін відмічає такі

відмінності:

– лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжо?

собистісних стосунків у групі, керівник здійснює регуляцію офі?

ційних відносин;

– лідерство виникає за умов мікросередовища, керівництво –

елемент макросередовища, воно пов’язане з усією системою сус?

пільних відносин

– лідерство виникає стихійно, керівник або призначається, або

обирається (процес підконтрольний соціальній системі);

– явище лідерства менш стабільне, залежить від настрою гру?

пи, керівництво – більш стабільне;

589

Глава 22. Соціальнопсихологічні дослідження динаміки малих груп

– керівництво підлеглими порівняно з лідерством має визна?

ченішу систему санкцій;

– процес прийняття рішення керівником значно складніший,

він опосередкований обставинами, які не обов’язково мають вито?

ки в цій групі, лідер приймає безпосередні рішення, які стосуються

групової діяльності;

– сфера діяльності лідера – здебільшого мала група, де він є

лідером; сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу

групу в більш широкій соціальній системі.

Однак лідер і керівник мають справу з однопорядковим типом

проблем, а саме – вони повинні стимулювати групу, націлювати її на

вирішення певних задач. В психологічних характеристиках їх діяль?

ності є багато спільних рис. Однак, лідерство – це чисто психологіч?

на характеристика поведінки окремих членів групи. Керівництво у

більшості є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за

все з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування.

Щоб вивчити психологічний зміст діяльності керівника, можна

використати знання механізму лідерства, але одне знання цього ме?

ханізму не дасть повної характеристики діяльності керівника. По?

слідовність в аналізі даної проблеми може бути такою: спочатку ви?

явлення загальних характеристик механізму лідерства, а потім інтер?

претація цього механізму в рамках конкретної діяльності керівника.

Теорії сутності і виникнення лідерства

Як і керівництво, лідерство стало об’єктом дослідження на по?

чатку 20 ст., коли почав виявлятись інтерес до управління як науки.

Ранні дослідження мали на меті виявити загальні властивості або

особистісні характеристики ефективних керівників. Однією з ранніх

теорій є “теорія рис” (особистісна теорія лідерства). Згідно з цією

теорією лідером може бути лише така людина, яка має певний набір

особистісних якостей або сукупність певних психологічних рис.

Різні автори намагались виділити необхідні для лідера риси або ха?

рактеристики. На жаль, незважаючи на велику кількість проведе?

них досліджень, вчені так і не дійшли єдиної думки про те, яким має

бути набір якостей, необхідних лідеру.

590

РОЗДІЛ VI. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ СПІЛЬНОСТЕЙ І ГРУП

В 1940 р американський дослідник К. Берд склав список із 79

рис, що визначались дослідниками як “лідерські”. Серед них фігуру?

вали – ініціативність, комунікативність, почуття гумору, ентузіазм,

впевненість, доброзичливість. Пізніше Р. Стокділл добавив ще

пильність, популярність, красномовність. Але жодна з рис не посіда?

ла надійного місця в переліках: 65 % названих рис були згадані один

раз, 20 % – двічі і лише 5 % – чотири рази. Незважаючи на це, взає?

мозв’язок між конкретними особистісними характеристиками і лідер?

ством має місце. Наприклад, лідери виділяються більш високим інте?

лектом порівняно з нелідером. Вони мають більше прагнення до вла?

ди, краще соціально підготовлені, виявляють більшу гнучкість і

здатність до адаптації. Однак можна сказати, що сильних взаємозв’?

язків не існує. Виявилось, що дуже мало особистісних характеристик

корелює з лідерською ефективністю, і знайдений взаємозв’язок вия?

вився доволі слабким. Тим не менше теорія рис має право на існуван?

ня. Дослідження найбільш типових рис окремих груп і їх лідерів, а

також властивостей особистості, які складають структуру задатків,

здібностей, схильностей до тієї чи іншої діяльності, до досягнення

успіху в ній, повинно проводитись, і в цьому напрямку є певні успіхи.

Ангілійські соціальні психологи Пітер Сміт і Монір Тейеб (1989)

виявили, що найбільш ефективні керівники нижчої ланки у вугільній

промисловості, банківській справі і державній адміністрації показують

високі результати по двом тестам – цільового і соціального лідерства.

Вони виявляють енергійну турботливість у ході роботи і емпатійні по

відношенню до підлеглих. Дослідженнями також виявлено, що для ба?

гатьох ефективних лідерів груп характерна поведінка, що підтримує

вплив меншості. Лідери часто наділені харизмою впевненості, яка по?

роджує підтримку з боку їх прихильників. Для харизматичного лідера

є типовими уявлення про бажане становище справ, здатність повідом?

ляти про це оточуючим простою і ясною мовою, достатній запас опти?

мізму і віри в своїх людей, щоб надихати їх. Особистісні тести часто

виявляють у ефективних лідерів незвичайність, енергійність, добро?

совісність, емоційну стійкість і впевненість в собі.

За Максвеллом, потенційний лідер повинен мати позитивне сприй?

няття, служити загальним інтересам, мати потенціал росту, бути послідов?

ним, відданим справі, гнучким, порядним, мати широкий кругозір, дот?