Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

161Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

У словниковій філософській літературі людство визначається як су$

купність індивідів, які належать до біологічного виду людини розумної

(Homo sapiens); включає у себе як усіх нині живих, так і тих, хто жив у

минулому. Таким чином, за відомим висловом К.А.Тімірязєва, людство скла$

дає більше мертвих, ніж живих, що певним чином підтверджує теорію ноос$

ферної цивілізації В.І.Вернадського.

Людина як представник людства уособлюючи у собі найвищу вершину

досягнутого в процесі біологічної еволюції на Землі, є єдиним на планеті

носієм подальшого поступального розвитку у Всесвіті – соціального прогре$

су, оскільки володіє розумом і розвинутою культурою. Людство сформува$

лося у результаті біосоціального синтезу – поєднання генетичної інфор$

мації, переданої біологічною спадковістю, з культурою, яка, збагачуючись у

процесі соціалізації, передавалася із покоління в покоління. Зрозуміло, що

засвоєння культурної інформації у суспільстві відбувається значно швидше

ніж передача по спадковості генетичної інформації. Цим якраз і пояснюєть$

ся зростаюче прискорення суспільного процесу в порівнянні з біологічною

еволюцією. Так, наприклад, з часу появи кроманьйонців (40 – 50 млн років

тому) на Землі змінилося приблизно 1600 поколінь людини розумної. Біо$

логічна ж еволюція цього виду, як вважають учені, була настільки непоміт$

ною, що якби немовля перших кроманьйонців перенести у наш час, то

воно після відповідного виховання та навчання змогло б продовжити освіту

в престижному університеті й, не поступаючись за обдарованістю нашим

сучасникам, стати відомим діячем культури, науки чи держави.

Як відомо, на перебіг процесів соціалізації не лише окремої особис$

тості, а й цілих суспільств великий вплив у останні десятиріччя мають по$

роджені людством глобальні проблеми. Цей вплив має як безпосередній,

так і посередній характер і пов’язаний, насамперед, із стрімким зростан$

ням населення світу, що відоме під назвою «демографічного вибуху».

Інколи у науковій літературі з’являються твердження, що стрімкий

ріст населення світу відбувається в геометричній прогресії і подвоюється

через кожних 30$40 років, засвідчуючи, мовляв, що кількість людей, які

нині проживають на планеті, перевищує кількість тих, які жили у всі

попередні епохи. На перший погляд, як відомо, згідно з геометричною про$

гресією остання величина завжди буде вище за суму усіх попередніх на одну

вихідну величину. Однак для визначення чисельності людства це правило

непридатне, оскільки інтервали часу між подвоєнням кількості людей, що

проживали одночасно на землі, вимірялися не поколіннями, а століттями і

тисячоліттями, що заздалегідь відкидає саму можливість застосування гео$

метричної прогресії стосовно цієї проблеми (Е.А.Араб$Огли).

162 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Відповідно до демографів на Землі з часу появи кроманьйонців жило

60$70 млрд. чоловік. Один мільйон років тому популяція людей, які одно$

часно проживали на планеті, становила 100 тис. індивідів, до часу появи

людини розумної – близько 500 тис., 30$10 тис. років тому $ приблизно 5

млн, до початку 4$го тисячоліття до н.е., після переходу до землеробства і

тваринництва, наблизилася до 100 млн. А на початку нової ери кількість

землян становила 300 млн осіб і в подальші століття зростала повільно внас$

лідок значної народжуваності і, водночас, високої смертності.

Різкий ріст населення світу відбувся у ХХ століття. Цьому сприяли, на$

самперед, суспільно$історичний та соціально$економічний розвиток багать$

ох країн, що вплинуло на ріст матеріального виробництва, розвиток науки.

Внаслідок досягнень медицини (Л.Пастер, П.Кох, Й.Лістер та ін.) знизила$

ся смертність, особливо через інфекційні захворювання (за даними Амери$

канського Географічного товариства з часів палеоліту малярія вбила полови$

ну людства, яке жило на Землі), зросла тривалість життя.

На сьогодні населення земної кулі досягло 6$мільярдного рубежу. Ця

величезна кількість людей представляє понад 4 тисячі народів, серед яких

слов’яни становлять 5%, а українці – менше 1 %. Упродовж століття насе$

лення планети зростало з 1650 млн у 1900 році до 6 млрд 50 млн на кінець

століття. Лише за останніх 50 років населення збільшилося у два з поло$

виною рази.

У цьому ж століття відбулася низка процесів, що вплинула на зміни в

структурі та розподілі на планеті населення. Так, зокрема, на розподіл

населення вплинули внутрішні та зовнішні міграційні процеси. Внутрішні

були пов’язані з переселенням населення із сіл до міст у зв’язку з розвит$

ком промислового виробництва та із староосвоєних районів у райони но$

вого освоєння. Зовнішні пов’язані з міграційними процесами, які супро$

воджувалися переселенням людей із слабше розвинутих країн у розви$

нуті. Щороку емігранти становили близько 2 млн чоловік. Досить сказати,

що лише у 1992 році у США нараховувалося 17,6 млн емігрантів, серед яких

більшість – біженці з різних країн, переселення яких було викликане по$

літичними та економічними мотивами. У 2000 році кількість населення у

розвинутих країнах склала 1188 млн (у 1750 році їх було 191 млн.), а у мало$

розвинутих досягла 4867 млн. (у 1750 році – 600 млн).

У розвинутих країнах упродовж ХХ століття відбулося зниження на$

роджуваності. Так, наприклад, коли у 1900 році в родинах США було в

середньому 5 дітей, то у 1950 році цей показник знизився до 2,8 дитини. У

той час у малорозвинутих країнах Азії, Африки та Латинської Америки на$

раховувалося понад шестеро дітей, що й зумовило «демографічний вибух».

163Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Глобальні процеси структурних та кількісних змін населення планети

певним чином торкнулися України та деяких інших пострадянських країн.

Однак їхній вияв та глибина посилені демографічною кризою, спричине$

ною соціально$економічною ситуацією останніх років.

Дані Всеукраїнського перепису, який проводився у грудні 2001 року

засвідчили, що, починаючи з 1989 року, кількість жителів України змен$

шилася з 52 млн до 48 млн 457 тис. осіб. Свідченням кризи, а не демогра$

фічних процесів, властивих розвинутим країнам, є те, що зниження при$

родного приросту в Україні відбувається не за рахунок зменшування на$

роджуваності, як це властиво для високорозвинутих країн, а за рахунок

зростання смертності та погіршення якості життя. Результатом цього стає

зростання кількості не тільки малодітних сімей, а й сімей, які взагалі

відмовляються мати дітей, юнаків та дівчат, у яких формується філосо$

фія безшлюбного життя.

У 1999 році вичерпна плідність, тобто середня кількість дітей, яку може

народити жінка упродовж життя, в Україні становила 1,1 дитини, тоді як у

Німеччині – 1,3, Англії – 2,0. До того ж, як свідчить демограф М.Лібанова,

глибина демографічної кризи в Україна полягає не лише у зменшенні

кількості населення, а й у погіршенні демографічної структури, зокрема

скороченні питомої ваги жінок дітородного віку, порушенні співвідношен$

ня чоловічого та жіночого населення. У 2001 році середня тривалість життя в

Україні становила 63 роки, тоді як у країнах Західної Європи – 75,2.

Серед жінок ці показники відповідно склали 73,8 і 81,4 роки. Найбіль$

ших втрат від смертності зазнало населення працездатного віку. Упро$

довж останніх років населення України щорічно зменшувалося на 370

тисяч (Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки,

складові, напрями протидії / За наук. ред. В.Стешенко. – К., 2001. – С.

321 – 325. 357–365).

Це ж саме характерне для окремих регіонів Росії і особливо Грузії, де з

1989 року кількість жителів зменшилася з 4,5 млн чол. до 3,5 млн.

Водночас, для показників середньої тривалості життя історично влас$

тива тенденція до зростання. Так, за даними експертів середня тривалість

людського життя на планеті складає від 77,2 роки (Ж.Буржуа$Пиша) до 87

років (Б.Урланіс).

Зрозуміло, що тимчасовий відхід від наведених світових «усередне$

них» показників, зумовлений соціально$економічними змінами у житті

пострадянських країн, і зокрема України, не може відповідним чином не

позначитися на перебігу процесу соціалізації як окремого індивіда, так і

суспільства зокрема.

164 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Однак уже сьогодні починають з’являтися зрушення в цьому напрямі,

що пов’язується із зростанням економічного розвитку країни і впливає на

процеси соціалізації. Але соціальному педагогу слід пам’ятати, що не всі

вчені дотримуються поглядів на роль соціального середовища і змін у ньому

як вирішального чинника соціалізації особистості. Наукові дослідження

останніх років засвідчують, напротивагу марксизму та радикальному біхе$

віоризму, що суттєву роль в розвитку як окремої людини, так і цілих

суспільств відіграє генетична інформація. Так, наприклад, як би не відрізня$

лися показники народжуваності в різних народів світу у різні історичні епо$

хи, біологічно детермінованими залишаються не тільки середня біологічна

тривалість життя, а й співвідношення чоловічої та жіночої статі людини,

фертильність жінок і терміни вагітності. У генетичній інформації закладені

особливості свідомості та поведінки людей. Зокрема, здатність до мовлен$

ня і обміну культурною інформацією посередництвом відповідних символів.

Генофонд людини таїть у собі характерні біологічні особливості різних

рас, зокрема, не тільки колір шкіри, анатомічні пропорції тіла, волосяний

покрив, а й пропорційно нерівномірне розподілення серед представників

рас груп крові, імунітету до різних захворювань, особливостей еритроцитів

та ін. У кожної людини генетично обумовлені її ріст, нормальна вага, інте$

лектуальні здібності, спадкові захворювання, схильність до них у вигляді

домінантних і рецесивних генів.

Розподілення інтелектуальних здібностей і антропометричних показ$

ників у представників усіх рас підкоряється сформульованому К.Ф.Гауссом

закону нормального розподілу достовірності, тобто густота цих показників

різко зростає при наближенні до середньої величини і стрімко скорочуєть$

ся в міру віддалення від неї в обидві боки. Загалом, якщо прийняти середні

інтелектуальні здібності індивіда за 100 балів, то три четверті всіх людей

володіє ними в інтервалі 85 – 115 балів. Лише незначні частки відсотку

людей, незалежно від приналежності їх до певної етнічної спільності, у півто$

ра рази перевищують середні здібності. У ході досліджень не було виявлено

ні однієї людини, чиї б інтелектуальні здібності вдвічі перевищували б се$

редні показники.

Стосовно низьких показників цієї групи (від дебільності до ідіотії),

то вони, знову ж таки, пов’язані не з якимись етнічними особливостями,

а з патологічними порушеннями розумової діяльності.

Таким чином, людство у своїй переважній більшості складається із

порівняно рівних за своїми розумовими і фізичними здібностями

індивідів. Однак за своїм значенням і кваліфікацією представники різних

країн та народів відрізняються значно більше, ніж за здібностями, оскільки

165Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

процеси навчання і відповідної практики, обумовлюються рівнем соціаль$

но$економічного розвитку країни.

Людство являє собою біологічний надвид, який не тільки заселив усі

континенти, окрім Антарктиди, а й вийшов за межі планети у навколо$

земний космічний простір (космічні супутники зв’язку, Інтернет, космічні

станції) і цим самим заклав основи «ноосфери» чи космічної сфери розу$

му. Незважаючи на расове, етнічне і культурне розмаїття, воно, як мегачин$

ник соціалізації, виступає певною біологічною і соціальною єдністю. Расо$

вий поділ його бере свій початок у далекому минулому. Є думка, що окремі

ознаки сучасних європеоїдів, австралоїдів, негроїдів, монголоїдів ведуть своє

походження від предків людини розумної, тоді як інші були набуті ними у

процесі розселення на різних континентах із різними природними та кліма$

тичними умовами.

Нині представники великих рас складають від трьох п’ятих до полови$

ни населення Землі у той час, коли майже дві п’ятих його приходиться на

перехідні раси, які виникли під час «великих переселень» племен і народів

упродовж тисячоліть. Крім цього, головним чином після епохи Великих

географічних відкриттів з’явилися сотні мільйонів представників зміша$

них рас (метисів, мулатів, самбо та ін). Це спричинило не тільки змішання

різних культур, а й появу на базі такого поєднання нових особливостей у

практиці масового виховання та соціалізації підростаючих поколінь.

Численні племена, їх союзи, нації та народності, на відміну від рас,

являють собою не біологічні, а історичні стадії спільності людей, соціаліза$

ція яких відбувається на базі солідарності із собі подібними (за мовою, спо$

собом життя, культурними традиціями і т.д.). Соціальна еволюція таких

етнічних спільностей включає в себе як їх інтеграцію, так і диференціацію.

З одного боку, упродовж тривалого історичного розвитку зростала тенден$

ція до нормування стабільних метаетнічних спільностей (конгломератні

імперії Древнього Сходу, елліністські держави, арабський халіфат при Омей$

ядах і Аббасидах, Священна Римська імперія, Росія – СРСР), а з іншого

боку, відбувався їхній розпад, насамперед, через внутрішню дезінтегра$

цію та військові катастрофи. Певним чином зважаючи на це, поширені

на сьогодні уявлення про майбутнє злиття усіх націй у гомогенне людство ,

де всі будуть користуватися однією мовою, на думку багатьох учених, доволі

утопічне, хоч корені його сягають ХІХ століття. Тоді поширеною була ідея

створення загальної системи виховання та соціалізації для всіх народів світу.

Вітчизняний педагог К.Д.Ушинський, проаналізувавши різноманітні за$

рубіжні системи виховання, дійшов висновку, що створити таку систему

неможливо, оскільки «... виховання перебуває в такому багатогранному і

166 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

органічному зв’язку з народним життям, що випробувані його форми не

можуть вийти з однієї голови» (Ушинский К.Д. Собрание сочинений: в 11 т.

– М.: Изд$во АН СССР, 1940$1948. – Т.2. – С. 167).

Та й чи виграло б людство від глобальної уніфікації зовнішніх та

внутрішніх форм життя ?

... У квітки кожної свої відтінки,

Свій неповторний тонкий аромат.

Тож заслуговує найвищої оцінки

Не стрижений газон, а буйний сад.

(С. Пальчевський)

Починаючи з ІV тисячоліття до нашої ери на планеті, за даними аме$

риканського політолога С.Хангтингтона, сформувалося основних вісім ци$

вілізацій: західна, слов’яно$православна, конфуціанська, японська,

іспанська, індуїстська, латиноамериканська, африканська. Дотепер вони

перебувають на різних стадіях свого соціально$економічного розвитку, що

безпосередньо пов’язане з особливостями історичного розвитку. Нині по$

пулярним є розчленування всесвітньої історії на чотири технологічних

епохи: збирання та мисливства, аграрного, індустріального та постіндуст$

ріального, інформаційного суспільств. Різні цивілізації, як складові су$

часного людства, знаходяться на різних етапах усіх цих чотирьох епох із

переважанням переходу від аграрного суспільства до індустріального в краї$

нах, що розвиваються, і від індустріального до постіндустріального в роз$

винутих країнах. Нерідко переходи від однієї технологічної епохи до іншої

супроводжуються не лише демографічною революцією, а й різноманітни$

ми локальними конфліктами, головними зонами яких стають демар$

каційні лінії між цивілізаціями. Наприклад, у подібній зоні між слов’я$

но$православною та ісламською цивілізаціями знаходиться горезвісний

карабахський вузол. На іншій її ділянці – боснійський. Небезпека розк$

рою світу такими зонами триває тепер.

Іскрять краї культур, цивілізацій.

Спалахує ненависті вогонь.

У терпеливій миротворчій праці

Світ терпить біль обпечених долонь.

Чомусь шматок шматку – страшна ворожість:

Чи то земля і море$океан,

Чи два брати, які сьогодні, може,

Садиби заховають за паркан.

167Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Коли ж то кинемо, нарешті, жданий жереб?

Пора цей світ розкраяний зшивать,

Адже у кожного на шиї – власний череп

З шматків, які ніколи не іскрять.

(С.Пальчевський)

Приблизно з середини ХХ століття почали посилюватися світові тен$

денції до економічної і культурної інтеграції людства, що відповідним чи$

ном вплинуло на зміст соціалізації підростаючих поколінь. З одного боку,

це було спричинене тим, що усвідомлення людської солідарності у всьому

світі почалося ще в давнину, а з іншого боку, необхідність такої солідарності

породили глобальні проблеми сучасності. Перше знайшло своє втілення,

насамперед, у заповідях універсальних світових релігій (християнство, іслам,

буддизм та ін.). На необхідність бачити себе не тільки в ближньому, а й у

далекому наполягали великі мислителі багатьох народів. Загальновідомою

стосовно цього у світі філософії була й позиція Еммануїла Канта з його «кате$

горичним імперативом». Виникнення ж і поглиблення глобальних проблем

підвели людство до грані катастрофи. Головною причиною цього стало грубе

порушення людиною природної рівноваги біосфери. Повернення ж її до ха$

рактеристик початку формування аграрного суспільства неможливе навіть у

тому випадку, коли припиниться зростання кількості людей у світі на 2$3

особи щосекундно, що наразі має місце. Відмова ж людини від технологіч$

них здобутків і повернення її у «печеру» вимагатимуть скорочення чисель$

ності землян приблизно до 500 млн чоловік за умови його мінімального за$

безпечення і до 50$100 млн чоловік – якщо зберегти стандарти життя грома$

дян Сполучених Штатів Америки.

Зважаючи на це, стратегія і тактика дій народів світу приречена базу$

ватися на основах згуртування і цілеспрямовуватися на високу якість

життя з гарантуванням стійкого співіснування з біосферою. Для цього

народам світу необхідно швидше «дорослішати», оскільки, як уже згаду$

валося, найближчі два – три десятиліття стають відомою точкою біфур$

кації: або людство з переважаючими усередненими стандартами ХХ сто$

ліття зникне, або завдяки докорінній зміні системи соціалізації різнові$

кових груп населення врятується.

«Єдина надія, – як пише один із дослідників згаданих проблем Б.С.Гер$

шунський, – на об’єднуючу силу ідей, духовних цінностей і пріоритетів,

здатних зупинити процес поглиблення розколу цивілізації й об’єднати

людей за умови їх ментальних відмінностей. Завдання надскладне. Але іншо$

168 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

го чогось просто не дано. Або – або...» (Гершунский Б.С. Готово ли совре$

менное образование ответить на вызов ХХІ века? // Дайджест школа –

парк. – 2002. $ № 2. – С. 31).

Для роз’єднання ж людей на планеті, для поділу їх на нації і навіть на

раси, за дослідженнями американського ученого Каваллі$Сороса, немає

навіть генетичних передумов, оскільки генетична різноманітність всере$

дині одного народу буває значиміша, ніж відмінність між окремими наро$

дами.

Ми ділим світ на племена й народи.

Групуємо в ряди цивілізацій.

Стовпи кордону поміж ними зводим,

Щоб зупинити потяг слабших націй.

Живемо ж у широкій спільній «хаті»,

Планета, наша матінка, $ єдина.

Ділить би всіх нас на Отця та Матір

І на велике чудо наше – Сина.

(С. Пальчевський )

Найтехнологічнішою сферою, яка «на пряму» пов’язана з проблемою

особистості та формуванням інтелектуальних, духовних, моральних цінно$

стей суспільства, є сфера освіти. На жаль, наразі вона не реалізує у належно$

му обсязі своєї однієї з головних – інтегративної функції, яка покликана

сприяти духовному об’єднанню людей у всьому світі. Не виконує свого –

прогностично найважливішого – культуротворчого, віростворюючого, мен$

талеформуючого призначення. Залишається обіч від надзвичайно гострої

проблеми – миротворчого синтезу знання і віри.

Сфера освіти, захопившись досягненнями науки і техніки в XX столітті,

майже у всьому світі зайнялася звичайною трансляцією із покоління в по$

коління фрагментарних, технократично орієнтованих знань, умінь і нави$

чок. Що ж стосується формування в учнів цілісної картини навколишнього

матеріального і духовного світів, виховування у молодих людей відчуття при$

належності до єдиного людського співтовариства, а також готовності до

сприйняття духовних, культурних і моральних цінностей у їхньому націо$

нальному та загальнолюдському вимірі, то пов’язані з цим гуманітарні цілі

у кращому випадку декларуються, а в гіршому – ігноруються взагалі (Б.С.Гер$

шунський).

Необхідність зміни світоглядних основ сучасної людини зумовили

розвиток філософії глобальних проблем та філософії екології. Проблемним

169Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

полем першої стали глобальна безпека фізичних та екзистенційних пер$

шооснов існування людства; забезпечення збалансованого росту народо$

населення й економічного росту країни; задоволення потреб світового гос$

подарства енергією та природними ресурсами; охорона природного сере$

довища від руйнівного антропогенного тиску; захист здоров’я людей від

особливо небезпечних масових захворювань та негативних наслідків інтен$

сифікації науково$технічного активізму. Головне призначення цієї філо$

софії – вироблення нового планетарного мислення, яке б допомогло виявити

та осмислити закономірності взаємодії різних соціальних складників

цілісного світу, для якого найважливішою є проблема виживання.

Філософія екології основну увагу звертає на аналіз впливу екологічних

проблем, на методологію сучасного наукового пізнання та формування ос$

новних світоглядних орієнтацій сучасної людини, які потребують карди$

нальних коректив. Адже досягнення науково$технічного прогресу створили

у цілих поколінь людей хибні уявлення про безмежну владу людини над

природою. Втративши інтуїтивне відчуття єдності з природою, людина

почала розглядати її як передумову для розвитку складної інфраструктури

соціуму. Розчленована дисциплінарним поділом наука виявилася абсолют$

но безпорадною перед глобальними біосферними проблемами. У зв’язку з

цим необхідним стає перехід людини із статусу «царя природи» до статусу

«громадянина природи». Відповідно філософії екології фундаментально

значимими у житті людини та суспільства стають природні передумови і

чинники, через що піддається радикальній корекції зміст і співвідношення

понять «природа» й «людина», що обумовлює інтеграцію в єдине концеп$

туальне ціле суперечливих складових «феномена людини», природничона$

укового та соціогуманітарного типів мислення, компонентів природної та

соціальної сфер життя. У зв’язку із формуванням принципово нових світо$

глядних орієнтирів сучасної науки відбувається поновлення її методоло$

гічного інструментарію. Про це свідчить тенденція до використання в нау$

ковій дослідницькій діяльності таких не властивих класичній науці компо$

нентів, як: інтуїція, віра, духовність. З метою поновлення втраченого лю$

диною відчуття її єдності з природою та набуття емоційної «неусвідомленої

тотожності» (Юнг) з природним оточенням зростає роль філософських

міркувань про необхідність поєднання логічного та інтуїтивного, раціональ$

ного та інстинктивного (Вайтгед, Лоренц та ін.).

У багатьох моментах із щойно розглянутими течіями у філософії ко$

респондуується філософія життя, яка вперше як напрям сучасної філо$

софії сформувалася у кінці ХІХ на початку ХХ століть. Її світ, соціум, плане$

тарна культура постають як цілісні організми. А індивід у його тілесному,

170 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

психічно$чуттєвому, інтелектуальному проявах є ірраціональним, рухливо$

плинним цілісним багатоманіттям. Через це автентичне розуміння життя

досягається лише в акті інтуїції, що певним чином свідчить про поєднання

методологічного інструментарію цієї філософії з подібним інструментарієм

філософії екології. А це, у свою чергу, вимагає зміни методологічних підходів

до проблеми соціалізації особистості і суспільства в цілому.

Поряд із розширенням методологічного інструментарію соціалізації з’яв$

ляються обнадійливі зміни в її змісті. Вони, насамперед, стосуються можли$

вості виховання оптимістичного світогляду підростаючих поколінь, форму$

вання у них екопсихологічної системи особистості на засадах світлої віри у

непорушність вічних людських цінностей. Про це, передусім, свідчать пози$

тивні сторони глобалізації як сучасного планетарного етапу «визрівання»

цивілізації (М.М.Амосов). Зрозуміло, як і будь$який процес, воно не може

не мати мінусів. Однак не вони визначають його головну сутність.

Світ поступово підходить не тільки до цілісного загальногосподарсь$

кого комплексу, а й до цілісної у своєму багатоманітті й тому надзвичайно

змістовно багатої системи духовних цінностей. Свідчень як першого, так

і другого достатньо.

Так, наприклад, свідченням того, що світова економічна система вже

існує, є хоч би той факт, що міждержавна торгівля перевищує половину за$

гального товарообігу, так само, як і потоки капіталу. В єдине ціле пов’язує світ

прискорений розвиток техніки. Супутниковий зв’язок, стільникові телефо$

ни, Інтернет зробили інформацію доступною в будь$якому куточку планети.

Міжнародний транспорт щорічно збільшує потоки пасажирів і вантажів. У

політиці загального поширення набувають ідеали і стандарти демократії та

захисту громадянських прав. Дедалі тісніше згуртовують людей у всьому світі

культурні традиції, відповідні їм стандарти поведінки й освіти. Світом по$

ширюється англійська мова. Перестають існувати ідеологічні бар’єри, особ$

ливо для молоді. Швидко зростають міжнародний туризм і ділові подорожі.

Розвиваються коопераційні зв’язки вчених світу. Зростає роль численних

міжнародних організацій, важливих для соціальної сфери. Серед них найвп$

ливовішими є Рада Європи, Європейська Спілка (ЄС), Організація із еконо$

мічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Організація з безпеки та співро$

бітництва в Європі (ОБСЄ), Організація Об’єднаних Націй (ООН) та її агенції

(Програма розвитку ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ), Всесвітній банк тощо. Зав$

дяки своїй базі та масштабам членства ці організації володіють великими

ресурсами і технічним досвідом. Партнерство з ними дає доступ до істотного

фінансування, професіоналізму та найновішої інформації (документація,

технічні звіти, плани проектів).