Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

171Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Особливо впливовою організацією є ООН – об’єднуюча світ сила. Вона

здійснює й координує надання гуманітарної допомоги. Разом із Міжнарод$

ним банком реконструкції та розвитку відслідковує всі сторони життя бідних

країн та країн, що розвиваються.

Рада Безпеки разом з Європейською співдружністю й НАТО зупиня$

ють локальні військові конфлікти, запобігають їхньому поширенню.

Гегемонія однополюсного світу сили (США) насьогодні не загрожує

людству поверненням до фашизму чи соціалізму в тому обличчі, в якому він

суперечив глибинній людській природі. Оскільки демократичні основи

організації суспільства в США стимулюють співчутливість, свободу, захист

громадянських прав.

Динаміка основних показників розвитку людства в ХХ столітті вселяє

почуття оптимізму. Так, наприклад, за умови зростання населення в 3,7

разів, показники економічного розвитку збільшилися в 40 разів (валова

продукція). Освіта, якщо судити за відсотком грамотних $ з 13 до 82

відсотків. Тривалість життя з 50 до 77 років. Упродовж століття всі ко$

лонії отримали незалежність.

Однак, попри, запобігання негативним наслідками науково$технічно$

го прогресу, стихійність і нерівномірність суспільного розвитку, вимагають

подальшої мобілізації всього «людського потенціалу», переходу людства до

саморегуляції своєї діяльності. Таку саморегуляцію у світлі ідей філософії

нестабільності І.Пригожина вдало й образно ілюструє видатний хірург, уче$

ний, мислитель М.М.Амосов. То є простий приклад: морозні візерунки на

вікні від дихання тануть. За певний час – нова картина й інший візерунок.

Самоорганізація тут, як і в глобальних масштабах зводиться до мимовільно$

го виникнення й нарощування структур, які залежать від властивостей еле$

ментів та зовнішніх дій. При цьому «стара» частина структур залишається

незмінною («організованою»), а «нова» зберігає здатність змінюватися, на$

даючи інші властивості всій системі.

Зважаючи на це, головна проблема соціалізації в глобальному масш

табі полягає у всебічному використанні її засобів для збереження «старих»,

«організованих», тих, які залишаються незмінними, частин структур на за$

садах загальновизнаних духовних цінностей людства за умови змін «нових»

структур, які здатні поновлювати властивості всієї системи, на базі доціль$

ного використання найновіших досягнень загальнолюдської культури.

Іншого шляху немає, позаяк подальше збереження і розвиток життя на

Землі передбачає керовану коеволюцію людства і всього навколишнього се$

редовища.

172 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Питання і завдання

1. Проблема впливу на життя людини Космосу.

2.В.І.Вернадський про роль і місце наукового світоглядуз$поміж інших

«великих відображень людської особистості».

3.Вчення В.І.Вернадського про ноосферу як головну подію в гео$

логічній історії планети. Ноосфера як мегачинник соціалізації особис$

тості.

4.Антропокосмізм як одне з визначальних світоглядних понять.

5.Планета і людство як визначальні мегачинники соціалізації особис$

тості.

6.Глобальні проблеми людства і їхній вплив на процеси соціалізації.

7.Демографічна криза в Україні. Напрями протидії.

8.Ідея злиття усіх націй у гомогенне людство.

9.У чому полягає зв’язок проблем соціалізації з технологічними епо$

хами всесвітньої історії?

10. Роль та місце філософії глобальних проблем та філософії екології у

формуванні нового планетарного мислення людини.

Рекомендована література

1. Амосов М.М. Визрівання цивілізації // Світло. – 2000. – № 1 (15). –

С. 3$6.

2.Вернадский В.И. Труды по всеобщей истории науки. – М.: Наука,

1988.

3.Гершунский Б.С. Готово ли современное образование ответить на

вызов ХХІ века? // Дайджест школа$парк. – 2002. – № 2. – С. 29 – 32.

4.Демографічна криза в Україні: Проблеми дослідження, витоки,

складові, напрями протидії / За наук. ред. В.Стешенка. – К., 2001. – С.

321$325, 357$365.

5.Заверико Н.В. Міжнародні організації у соціальній сфері // Прак$

тична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 4. – С. 23$25.

6.Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – М., 1997. – С.

168$175, 233$238.

7.Філософський енциклопедичний словник / Гол. ред. В.І.Шинка$

рук. – К.: Абрис, 2002. – С. 674$677.

173Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

1.9. Проблеми сучасної віктимології

Тяжку хворобу спочатку легко

вилікувати, але важко розпізнати,

коли ж вона задавнюється, її легко

розпізнати, але уже важко вилікувати»

Ніколо Макіавелі

Соціально&педагогічна віктимологія як галузь знань.

Жертви несприятливих умов соціалізації. Поняття віктимності,

віктимізації та віктимогенності. Соціальні еталони.

Стереотипізація. Атитюди. Об’єктивні чинники

несприятливих умов соціалізації. Суб’єктивні чинники

несприятливих умов соціалізації.

Соціальнопедагогічна віктимологія – (від лат. Victime – жертва і гр.

Logos – слово, поняття, вчення) – галузь знань, яка, будучи складовою час$

тиною соціальної педагогіки, вивчає на міждисциплінарному рівні різно$

манітні категорії реальних та потенційних жертв несприятливих умов соц$

іалізації, досліджує чинники, які створюють передумови для дефіциту мож$

ливостей повноцінного фізичного, духовного, емоційного, культурного,

соціального розвитку і самореалізації їх; розробляє методики, технології,

стратегії і тактики соціально$педагогічної діяльності, спрямовані, з одного

боку, на профілактику, мінімізацію, компенсацію і корекцію тих обставин,

через які людина стає жертвою несприятливих умов соціалізації, а з іншо$

го, – на формування доцільного рефлексу цілі на основі позитивних за$

датків людини$жертви та її внутрішньоінтенційної спрямованості.

У соціально$педагогічній науці прийнято розглядати три види жертв

несприятливих умов соціалізації: реальні, потенційні та латентні.

До реальних відносять тих, хто знаходяться під опікою держави та гро$

мадських організацій. Значну частину їх складають інваліди та люди з пси$

хосоматичними дефектами і відхиленнями.

З$поміж потенційних жертв виділяються особи з акцентуаціями харак$

теру, напруженим психічним станом. Найчастіше вони зустрічаються серед

дітей та підлітків, які народилися у неблагополучних сім’ях, з$поміж

мігрантів, метисів, представників інонаціональних груп у місцях компакт$

ного проживання іншого етносу.

174 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Латентні жертви – високообдаровані люди, які з певних причин не

можуть чи не змогли самореалізуватися на основі власних обдарувань та

внутрішньоінтенційної спрямованості.

Важливими для віктимології поняттями є віктимогенність, віктимі$

зації, віктимність.

Віктимогенність – наявність в об’єктивних обставинах соціалізації

властивостей, рис, умов, які становлять певну небезпеку для нормально$

го перебігу процесу соціалізації як окремої особистості, так і цілих груп

населення (наприклад, віктимогенне угрупування, віктимогенний мікро$

соціум і т.д.).

Віктимізація – процес і результат перетворення окремої особистості

чи групи людей у певний вид жертви несприятливих умов соціалізації.

Віктимність – схильність людини до відхилення від нормального пере$

бігу процесу соціалізації, що, врешті$решт, робить її жертвою несприятливих

умов соціалізації.

Нормальний перебіг процесу соціалізації безпосередньо пов’язаний

із таким поняттям, як соціальна норма.

Соціальна норма $ це пред’явлена соціальною спільністю (групою, суспіль$

ством) сукупність вимог та очікувань, що є засобами регулювання поведінки

індивіда чи групи людей (Галузевський). Завдяки соціальній нормі здійснюється

соціальний контроль поведінки та діяльності особистості. Так, наприклад,

поведінка школяра контролюється через перевірку виконання ним норматив$

но визначених обов’язків або через порівняння реальної поведінки з очікува$

ною. Порушення вимог такої норми регулюється системою санкцій.

Соціальна норма регулює процес функціонування соціальних інсти$

тутів, виступаючи стосовно індивіда чи нового покоління як дещо вже сфор$

моване і задане. Через це проблема засвоєння особистістю нормативних

вимог та очікувань розв’язується у процесі соціалізації шляхом осмислення

та перетворення зовнішніх щодо індивіда соціальних норм у внутрішні ре$

гулятори його поведінки. Після такого засвоєння ці норми стають для лю$

дини системою вищих регуляторів її життєдіяльності.

Міждисциплінарний рівень вивчення проблеми віктимізації та різно$

манітних відхилень від соціальної норми полягає в тому, що ці проблеми

складають відповідне поле досліджень кримінології, дефектології, психо$

логії, соціології, психотерапії, соціальної психології.

Кримінологія досліджує причини і форми правопорушень, які здійсню$

ються людьми різновікових категорій, визначає способи боротьби із зло$

чинністю. Окрім того, вивчає особливості людей, які стають жертвами про$

типравної поведінки злочинців (юридична віктимологія).

175Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Дефектологія головну увагу приділяє проблемам, важливим для соціа$

лізації особистості, людей, для яких властиві різні форми недорозвине$

ності мозку і затримки психічного розвитку.

Серед об’єктів її уваги також люди, які позбавлені дару мови, слуху,

зору або відзначаються суттєвою їх недорозвиненістю.

Психологія розробляє проблеми діагностики та корекції негативних

психологічних наслідків, які спричинені впливом на людину стресоген$

них чинників, джерелом яких є стихійні лиха, терористичні акти, катаст$

рофи, військові дії, акти насильства і т.д. Визначає стабілізуючі чинники

психіки та відслідковує шляхи використання їх із психокорекційною ме$

тою, часто стикуючись у виконанні цього завдання із психотерапевти$

кою. Досліджує окремі проблеми спадкові схильності до віктимної поведі$

нки (генетична віктимологія).

Соціологія визначає місце і роль різноманітних соціальних інститутів

цілісного соціального організму, який покликаний забезпечити форму$

вання історично та суспільно доцільних соціальних норм.

Соціальна психологія вивчає різноманітні соціальні групи. Досліджує

соціально$педагогічну обстановку, в якій вони діють. Виявляє принципи,

за якими відбувається їхній розвиток. Висвітлює існуючі в них проблеми та

шляхи їхнього розвитку.

Віктимність людини перебуває у тісному взаємозв’язку з ступенем та

глибиною її соціалізації. Психологічні прояви останніх визначаються у со$

ціальній психології поняттям ефекти соціалізації, що означає сформовані у

свідомості людини на основі суб’єктивних уявлень про соціально$психо$

логічні особливості, які повинна мати людина для виконання певної соц$

іальної ролі, певних еталонів, із позиції яких вона оцінює рольову поведін$

ку інших людей. Педагогічним інструментарієм вироблення соціальних ета-

лонів часто виступають різноманітні психотехнічні системи, оскільки такі

еталони поряд із відповідними установками, нормами, традиціями слугу$

ють стабілізуючими чинниками психіки, що й забезпечує формування відпо$

відного внутрішнього психологічного «дому».

Виконуючи функцію «мірки» в оцінці людей, соціальні еталони явля$

ють собою персоніфіковане вираження морально$етичних, демографічних

та інших уявлень про поведінку, виконання обов’язків, реалізацію своїх прав

людьми, які входять до певної соціальної спільноти. Еталони формуються

на основі особистісних смислів понять і мають динамічний характер, ос$

кільки з набуттям соціального досвіду постійно збагачуються і переосмис$

люються. Як правило, діти дошкільного віку формують їх на основі зовнішніх

ознак, молодші школярі – функціональних, підлітки – вольових, юнаки –

176 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

характерологічних та мотиваційних якостей, старші вікові групи – характе$

рологічних та професійних.

Про ступінь та глибину соціалізації людини крім еталонів, які дають

змогу класифікувати інших людей за системою «типів», що склалася в лю$

дини, свідчить таке психологічне явище, як стереотипізація – виявлення

певних груп рис, властивостей, що приписуються особам, які виконують

певні соціальні ролі. Стереотипи спрацьовують тоді, коли люди відрізня$

ються лише за зовнішніми ознаками. Стереотипізація має як позитивну,

так і негативну функцію. З одного боку, вона прискорює категоризацію за

окремими ознаками, що полегшує процес спілкування, а з іншого, формує

спрощений підхід до людей та соціальних явищ, що зумовлює певну кон$

сервативність мислення.

Стереотипізація поряд із соціальними еталонами безпосередньо впли$

ває на формування атитюду – (від англ. attitde – становлення, установ$

ка) – соціальної установки, яка детермінує поведінку людини, розкриває

її психологічне переживання і спрямованість, поєднуючи в собі особистісні

смисли емоцій та їхній предметний зміст. Атитюд як феномен соціальної

установки, формуючись на основі попереднього досвіду, розгортається не

тільки на усвідомленому, а й неусвідомленому рівнях. У поведінці членів

соціальної групи забезпечує єдність сприйняття і ставлення до певної со$

ціальної ситуації, поведінки окремих людей і готовність до спільної дії.

... Коли йому гукнули: «Бить!»,

Він не задумавсь ні на мить,

Бо навколо усі кричали,

Кишені в жертви відривали.

Тут кожний був «своєму свій»,

А всі гуртом – безжальний рій.

(С.Пальчевський)

Функціонування атитюдів створює підставу для координації та орга$

нізації дій, спрямованих на реалізацію єдиної мети, своєрідно стандарти$

зує сприймання соціальних явищ. Цілеспрямовує характер поведінки у

ситуаціях, що змінюються; звільняє від необхідності приймати певне рішен$

ня і контролювати поведінку в стандартних ситуаціях. Нерідко зумовлює

інертність діяльності, що гальмує пристосування до певних ситуацій, які

вимагають зміни алгоритму поведінки.

Розглянуті поняття «соціальні еталони», «стереотипізація», «атитюд»

допомагають установити логіку переходу окремих груп потенційних

177Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

жертв соціалізації у реальні та головну закономірність формування латент$

них жертв.

Стереотипізація в дитячому, підлітковому, а нерідко, і в старшому

вікових періодах в умовах тісного контакту з представниками антисоціаль$

них груп призводить до формування соціальних еталонів, які, як правило,

протилежні еталонам просоціальних груп. За таких умов відбувається по$

ступове насичення новим змістом особистісних смислів понять носія цих

еталонів. На основі цих змін в умовах замкнутих антисоціальних груп фор$

муються атитюди, які не тільки стандартизують сприйняття явищ, дій, зок$

рема й власних, об’єктів, ситуацій, процесів, а й звільняють від необхід$

ності приймати рішення, контролювати власну поведінку, змінювати її ал$

горитм залежно від конкретної ситуації та особистісного аналізу її. Цьому

сприяє те, що, як правило, стереотипізація в дитинстві, підлітковому віці

та в замкнутих антисоціальних групах відбувається на основі зовнішніх

фізичних ознак, які нерідко окутані ореолом своєрідної романтики. Сфор$

мовані ж на основі стереотипізації за зовнішніми ознаками без проникнен$

ня в їхню внутрішню сутність атитюди, звільняючи від зміни алгоритму

поведінки їхнього носія в нових нестандартних ситуаціях, які вкрай потре$

бують такої зміни, рано чи пізно призводять до виникнення криміноген$

них ситуацій. Зважаючи на це, соціальному педагогу вже на етапі профілак$

тичної роботи з потенційними жертвами подібних ситуацій необхідно, на$

самперед, зосередити зусилля на корекції сформованих за зовнішніми оз$

наками стереотипів своїх клієнтів. Допомагати їм здійснювати її на основі

гармонійного поєднання зовнішніх ознак з внутрішніми.

... Він вперше, як моряк тривожний,

Який, нарешті, вгледів сушу,

Учився у людині кожній

І форму бачити, і душу.

(С.Пальчевський)

Найнеобхіднішою для клієнта на цьому етапі є допомога в корекції

процесу самоорганізації його як складно організованої системи. Для цього

необхідне чітке визначення тієї частини структур, яка залишається не$

змінною («організованою»), та «нової», яка зберігає здатність змінюватися,

надаючи інших властивостей усій системі. Незмінною частиною в цьому

випадку повинні залишатися вихідні принципи формування динамічної

системи соціальних еталонів. Такими вони залишатимуться в тому ви$

падку, коли в них будуть закладені загальнолюдські цінності. Змінна, «нова»

178 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

частина структур, яка й зумовить процес самоорганізації системи, надаючи

їй інших властивостей, буде пов’язана з вихованням у клієнта здатності та

бажання емпіричного вивчення життєво важливих для нього об’єктів, подій,

явищ, фактів, процесів не на основі формальних ознак, а згаданого гармо$

нійного поєднання їх із внутрішніми, сутнісними. Такий підхід до пробле$

ми зумовить вихід клієнта за межі антисоціальної групи, оскільки її досвіду

виявиться недостатньо для формування психологічних новоутворень у про$

цесі самоорганізації складно організованої системи. Увага клієнта до змінних

структур викличе в нього потребу зміни алгоритму поведінки в нових, не$

стандартних ситуаціях, що безпосередньо зумовить руйнацію раніше сфор$

мованих атитюдів та стереотипів.

Латентні жертви несприятливих умов соціалізації вимагатимуть дещо

інших підходів для вирішення своїх проблем. Для них необхідно допо$

могти, насамперед, зрозуміти своє призначення в житті і відчути власні

потенційні можливості. Посприяти у перших кроках до самого себе «справ$

жнього». Такими «кроками» найчастіше є ситуації успіху у первинних рефе$

рентних групах. Інколи цього достатньо, щоб, образно кажучи, «мотор зав$

івся». Цілком справедливими у цих випадках є слова австрійського пись$

менника Степана Цвейга: «Хто хоч раз знайшов себе, той уже нічого на

цьому світі не може втратити». А для цього, як вважав німецький поет і

філософ Фрідріх Ніцше, потрібно вчитися любити себе – любов’ю «здоро$

вою і святою», аби залишатися «вірним самому собі» і «не втрачати себе».

На жаль, дотепер залишається невирішеною проблема байдужості лю$

дей до самих себе «справжніх». Нерідко житейською трагедією обертається

така байдужість обдарованих людей. Як вважав у свій час французький пись$

менник Жюль Ренар, не обов’язково жити, але обов’язково жити щасливо.

А людині, яка відчула потенціал власної обдарованості, жити щасливо без

відчуття повноти власного самовияву проблематично.

Соціальному педагогу слід пам’ятати, що головну роль у формуванні

особистості, реалізації нею власних потенцій відіграють не навчання і ви$

ховання, а самоосвіта та самовиховання. Стосовно цього талановитий вітчиз$

няний педагог$учений В.О.Сухомлинський зауважував, що самовиховання

– це не щось допоміжне у вихованні, а його фундамент. Ніхто не може вихо$

вати людину, якщо вона сама себе не виховує. Це положення особливо сто$

сується обдарованих людей.

Соціальні еталони цих людей разом з установками та нормами по$

винні формуватися не на основі одних зовнішніх ознак, а на поєднанні

їх із глибоким проникненням у внутрішню сутність об’єктів, явищ,

процесів, вчинків. Стереотипи, на основі яких люди відрізняються лише

179Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

за зовнішніми ознаками, в обдарованої особистості у переважній більшості

випадків не спрацьовують. Таке психологічне утворення, як атитюд, що може

зумовлювати інертність діяльності та гальмувати пристосування до нових

ситуацій, які вимагають зміни алгоритму поведінки, заважають цим людям у

пошуку шляху до автентичного життя, повертають до сприйняття світу лю$

дей в образах усереднених стереотипів, що, зрештою, рано чи пізно зумовлює

відчуження людини від самої себе «справжньої». Тому обдарованих людей з

метою їхньої автентичної самоорганізації необхідно хоч би в найзагальніших

рисах ознайомлювати з образом людини у філософських течіях екзистенціа$

лізму та нестабільності. Це допоможе їм уявити, а згодом і спроектувати до$

рогу до самого себе.

Процес і результати віктимізації зумовлені низкою об’єктивних чин

ників.

Для латентних жертв несприятливих умов соціалізації таким чинни$

ком є, насамперед, напластовані соціально та історично уявлення про межі

норм людських можливостей, які до того ж гіпертрофуються в умовах провінції

(у рідному краї пророків немає). Загальновідомо, що обдарованість завжди

передбачає розвиток певної внутрішньої якості з виходом за межі таких

норм. А цей вихід відбувається лише після десуґестування згаданих наплас$

тувань. Для цього ж потрібний доброзичливий мудрий порадник, який би

сам вірив у можливість успіху і вмів би таку віру та впевненість сколихнути у

свого підопічного.

...Ті віри сповнені слова

Творили у душі дива.

І він відчув: не за морями,

Не за безкраїми степами,

А в серці, сповненім надій,

Крильми змахнула пташка мрій.

(С.Пальчевський)

Наступним чинником несприятливих умов соціалізації для цього виду

жертв буває сім’я, в якій не приділяється належна увага обдарованості дити$

ни, не створюються сприятливі умови для її розвитку. Трапляються випад$

ки, коли батьки намагаються використати цю обдарованість для досягнен$

ня загальновизнаних в обмеженому провінційному колі суспільства усеред$

нених стандартів. Мотивуючи свою позицію відомим «краще синиця у

жмені, ніж журавель у небі», перекривають синові чи дочці дорогу до автен$

тичного життя та власної неповторності. Нерідко це відбувається за умов,

180 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

коли молодій людині нікому допомогти і вона змушена сама «навпомацки»

відшуковувати «свою» дорогу до себе «справжнього», інтуїтивно відчуваю$

чи, що в цьому сенс її життя, здоров’я і щастя.

... Летять наді мною мої журавлі.

Я руки, мов крила, до них простягаю,

Бо житиму доти на рідній землі,

Допоки вони наді мною літають.

(С.Пальчевський)

Не слід забувати, що роль сім’ї зростає з огляду на необхідність роз$

витку окремих видів обдарувань уже з п’ятирічного чи шестирічного віку

і упущення в цей віковий період украй небажані.

Може гальмувати самореалізацію обдарованої молодої людини тип на

селеного пункту, в якому вона проживає, його віддаленість від науковокуль

турних центрів країни. У багатьох випадках цей чинник утруднює обдаро$

ваній особистості пошуки різного рівня референтних груп та створення си$

туацій успіху в них.

Чинником віктимізації людини інколи стає суспільство і держава, в

якій вона проживає. У країнах із слабо розвинутою економікою та соц$

іальною структурою обдарованість у тих випадках, коли вона не комерціо$

налізується, часто залишається поза увагою держави та суспільства. З їхньої

вини економічно підриваються автентичні основи організації життя ок$

ремої особистості і суспільства.

Названі чинники несприятливих умов соціалізації у більшому чи мен$

шому ступені здатні зумовлювати також і появу потенційних та реальних

жертв соціалізації. Але для них певне значення мають ще й інші. Наприк$

лад, природнокліматичні умови. Цей чинник негативно впливає на фізич$

ний розвиток, здоров’я і психіку людини переважно під час зміни місця

проживання. Адже в цьому випадку змінюються не лише певний тип погод,

кліматичні показники, а й мінеральний склад води, співвідношення мікро$

елементів у тій рослинній харчовій продукції, яка виросла під сонцем у

новому ареалі життя. Особливий негативний вплив справляють райони із

суворими кліматичними умовами. Прикладом цього може бути тиск на

психіку людини відомого з описів Джека Лондона «білого безгоміння».

Однак бувають випадки, коли екстремальні у своїй суворості кліма$

тичні умови негативно впливають на психіку навіть корінних жителів.

Один із таких випадків описаний французьким дослідником життя та

побуту ескімосів Гренландії Жаном Малорі у його книзі «Загадковий