Подольська Є. А. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

491

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

Важливими принципами діалектичного підходу до аналізу

дійсності є:

 по%перше, всебічний аналіз;

 по%друге, дослідження об’єктів у розвитку, саморусі;

 по%третє, включення у повне визначення об’єкта усіх мо!

ментів, що дає практика;

 по%четверте, конкретно!історичний підхід, тобто врахуван%

ня умов місця і часу, зв’язків і відносин, у яких знаходить%

ся предмет у даний час.

Діалектика як логіка виробляє необхідні вимоги до пізнання.

Першим, відправним елементом діалектики виступає об’єктивність

розгляду. Саме об’єктивність є для всякої розумної людини аксі%

омою і первинною установкою пізнання. Важливість свідомої

орієнтації на об’єктивність розгляду предмету була зафіксована

ще у античній філософії. Як писав Гегель, абсолютний метод,

тобто метод пізнання об’єктивної істини, «виявляється не як

зовнішня рефлексія, а бере визначене з самого свого предмета,

оскільки сам цей метод є іманентний принцип і душа. Це і є те,

чого Платон вимагав від пізнання: розглядати речі самі по собі;

з одного боку, у їх загальності, а з іншого – не відхилятися від

них, чіпляючись за побічні обставини, приклади і порівняння,

а мати на увазі тільки ці речі і доводити до свідомості те, що у

них іманентне» [2].

Принцип об’єктивності походить з атрибутивності відоб%

раження і вторинності свідомості як вищої форми відображен%

ня. Цей принцип також потребує визнання пізнаваності сут%

ності матеріальних систем. Оскільки сутність розкривається

найбільш повно у практиці, висувається імператив: взаємозв’я%

зок пізнання і практики, що містить у собі установку на прак%

тику як провідний, головний критерій істини.

Об’єктивність істини за змістом, що обумовлює її конк%

ретність, дає основу для формування імперативу конкретності,

а також єдності відносної і абсолютної істини. Це так звана

установка на «річ у собі», що в результаті пізнання стає «річчю

для нас». Вона дуже важлива при пізнанні предметів оточую%

чого нас матеріального світу, космічних систем, живих

Є. А. Подольська «Філософія»

492

організмів, структур мікросвіту. Не менш важлива вона і при

знайомстві з духовним світом.

Принцип об’єктивності доповнюється іншими принципами,

що забезпечують адекватність відображення. Принцип систем/

ності вимагає розмежування внутрішньої і зовнішньої сторін

матеріальних систем, сутності та її проявів, виявлення різнома%

нітних боків предмета, їх єдності, розкриття форми і змісту,

елементів і структури, випадкового і необхідного, каузального і

функціонального, імовірного і суворо детермінованого у систе%

мах. Цей принцип спрямовує мислення на перехід від явищ до

їх сутності, до пізнання закономірностей, а також необхідних,

суттєвих зв’язків предмета, що розглядається, з оточуючими

його предметами і процесами.

Принцип системності вимагає від суб’єкта ставити у

центр пізнання уявлення про цілісність, уникати метафізич%

ного вихоплювання лише окремих сторін об’єкта і встанов%

лення випадкових зв’язків між різними сторонами. Односто%

ронність характерна для догматизму, суб’єктивізму, ідеалізму,

а також для позитивізму і натурфілософії. Матеріальна

єдність світу, як відомо, вимагає і єдності усіх видів, рівнів,

форм пізнання. Позитивізм же розриває зв’язок окремого і

загального, робить акцент на конкретно%науковому знанні;

натурфілософія ж, навпаки, абсолютизує загальне (філософсь%

ке), недооцінюючи або зовсім ігноруючи значення конкрет%

них наук в осягненні цілісності. Діалектичний же підхід ба%

зується на взаємодії як загальних, так і конкретно%наукових

методів, визнає їх відносну самостійність і в той же час взає%

мопроникнення, єдність.

Установка на всебічність доповнюється вимогою виділення

інтегративної, провідної сторони, від якої залежать усі інші (так

звана субстанційна сторона). «У понятті субстанціальної влас%

тивості встановлюється вже не відношення властивості до вла%

стивості або до іншого предмета, а відношення властивостей до

внутрішньої основи предмета, субстанції; виявляється незво%

димість його до сукупності і навіть системи властивостей. Ви%

ділення субстанціональної властивості як провідної сторони

493

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

предмета – свідчення вищого рівня емпіричного розуміння

предмета і передумова його теоретичного вивчення» [9].

Серед пізнавальних принципів, що ведуть мислення до сут%

ності, чільне місце посідає імператив детермінізму. Він дозво%

ляє відокремити необхідні зв’язки від випадкових, суттєві від

несуттєвих, встановити повторюваність, кореляційні залежності,

тобто здійснити рух мислення до сутності, до каузальних

зв’язків усередині сутності.

Отже, принцип системності утворюють такі імперативи:

всебічності, субстанційності та детермінізму.

Принцип системності націлений на всебічне пізнання пред%

мета, як він існує у той чи інший момент часу; він націлений

на відтворювання його сутності, інтегративної основи, а також

різноманітність його аспектів, проявів сутності при її взаємодії

з іншими матеріальними системами. Тут передбачається, що

даний предмет відокремлюється від свого минулого, від попе%

редніх своїх станів; робиться це для більш спрямованого

пізнання його актуального стану.

Але таке відокремлення є тимчасовим, умовним. Вже сам

принцип об’єктивності з його вимогами адекватності і конкрет%

ності веде через принцип системності до розгляду самої історії

об’єкта, його буття у минулому. У цьому плані принцип істо%

ризму поширює і поглиблює уявлення про даний предмет.

Історизм базується на теоретичних уявленнях про

сутність розвитку, про прогрес, про заперечення, взаємовід%

носини якості і кількості, суперечності, причинності, законо%

мірності, можливості, імовірності, співвідношенні загального

і окремого, форми і змісту – на всіх моментах, що характе%

ризують розвиток. Науковий історизм тісно пов’язаний з

практичною діяльністю людини, з орієнтацією на органічний

зв’язок «історичного» і «людського». Видатний філософ%ек%

зистенціаліст М. О. Бердяєв відмічав, що «людина знаходить%

ся в історичному і історичне міститься у людині... Неможли%

во виділити людину з історії, не можна взяти її абстрактно і

не можна виділити історію з людини, і не можна розглядати

історію поза людиною і не%по%людському... Я повинен поста%

Є. А. Подольська «Філософія»

494

вити себе в історичну долю та історичну долю у свою власну

людську глибину» [4].

Принцип історизму потребує, по%перше, якісної, або сут!

нісної, ретроспективи (знання сутності); по%друге, передумов!

ного розгляду (розгляду передумов виникнення предмета).

Відмічаючи, що не всі з передумов (початків) сутності мають

однакове значення для походження речі, Арістотель писав:

«Для всіх початків загальним є те, що вони суть перше, звідки

те або інше є, або виникає, або пізнається; при цьому одні

початки містяться у речі, інші знаходяться поза нею» [2]. Пе%

редумови входять потім у знятому вигляді у зміст предмета,

відтворюються ним.

Третій імператив виявляється у вимозі застосовувати у ході

пізнання предмета основні закони діалектики, а саме: спрямо%

вувати рух думки від якості до кількості, а потім до їх єдності,

виявляти стрибки, визначати їх типи і види; розкривати спад%

коємність станів у розвитку предмета; орієнтувати думку на

виявлення заперечення заперечення; акцентувати увагу на

розкритті суперечностей об’єкта; виявляти типи суперечностей.

Важливим імперативом принципу історизму є вимога вид!

іляти етапи (стадії, фази, періоди), виявляти послідовність і

діалектику загального і одиничного. Вимога визначати напрям

і характер розвитку або змін предмета є ще одним з імпера%

тивів. Важливою є і вимога розкривати основну тенденцію роз%

витку системи з метою пророкувати її майбутнє. Необхідно

також вивчати не тільки історію об’єкта, але й історію відобра%

жуючих її понять і положень (прогресивне, регресивне, гармо%

нійне, дисгармонійне, динамічні зміни або стагнація).

Принцип історизму орієнтує на те, щоб охопити не тільки

загальне, а й своєрідне, особливе в історії, не тільки те, що

ввійшло в предмет у процесі його розвитку, а й те, що вияви%

лось скинутим, поваленим або щезнувшим в історії.

Бажання обєктивно пізнати матеріальні системи в даний

момент їх розвитку приводить до того, що рано чи пізно суб’єкт

зіштовхується з суперечностями, з необхідністю їх осмислення

й виведенням заключень, що стосуються перспектив змінюван%

495

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

ня об’єкта і використання одержаного знання про суперечності

на практиці.

Буденне знання охоплює головним чином сферу виявлен%

ня сутності. Воно може навіть не відзначати суперечності пред%

мета навіть тоді, коли виявляє одну із сторін суперечності. Але

навіть при буденному пізнанні, що занурене в емпіричну

дійсність, потрібно так або інакше виявляти суперечності, на%

приклад, суперечності інтересів у сім’ї, у сфері обслуговування,

на виробництві, у керівництві тощо. Життя постійно зіштовхує

людей із суперечностями, вимагає бачити не один їх бік, а обид%

ва, причому у взаємозв’язку, взаємодії, єдності.

Ще більше це стосується наукового знання. У біології, на%

приклад, протягом тривалого часу панувала думка про те, що

набуті в онтогенезі ознаки організмів успадковуються, тобто

схоплювалась та сторона, що стосувалася зовнішніх суперечно%

стей систем. Сформувався напрям механоламаркізму, у

підґрунті якого – явність повсякденного знання, що зіштовху%

ються на практиці з впливом зовнішнього середовища на орган%

ізми. У міру заглиблення пізнання, розкриття цитологічних,

хромосомних механізмів спадкоємності і мінливості, а також у

зв’язку з переходом від організмоцентризму до популяційного

рівня еволюції це однобічне уявлення стало долатися. Виявив%

ся нерозривний зв’язок зовнішніх суперечностей із внутрішн%

іми, єдність однозначних та імовірнісних відносин, взаємозв’я%

зок тенденцій до змінюваності і успадковування. Було

розкрито складний комплекс суперечностей, що обумовлюють

існування і розвиток органічних форм. У сучасне пізнання все

більше входить впевненість у існуванні внутрішньо суперечли%

вих тенденцій (боків) речей, що знаходяться у саморусі, уявлен%

ня про речі як суму і єдність протилежностей і про їх боротьбу,

розгортання суперечностей.

Принцип діалектичної суперечливості розпадається на

низку нормативних правил, регулятивів пізнання: виявлення

суперечностей, єдності протилежних сторін, тенденцій; роздвоє%

ння єдиного і пізнання його суперечливих частин; виявлення

тенденцій змінювання протилежностей і суперечності у ціло%

Є. А. Подольська «Філософія»

496

му; застосування у пізнанні предметного протиріччя різних, у

тому числі протилежних, засобів; використання на практиці

установки на поєднання протилежностей як на один із способів

розв’язання протилежностей і деякі інші.

Принцип діалектичної суперечливості націлює на постанов%

ку проблем та їх вирішення. Він пізнавальний; разом з тим він

аксіологічний, пов’язаний з критикою і самокритикою суб’єкта,

його здатністю самостійно і відповідально мислити і діяти.

Крім названих універсальних принципів (об’єктивності,

системності, історизму, діалектичної суперечливості), слід вид%

ілити специфічні внутрішньонаукові принципи: сходження від

абстрактного до конкретного і єдності логічного та історичного,

що одночасно виступають методами наукового пізнання.

 

, 1

 





У будь%якій сфері діяльності є гли%

бокі об’єктивні зв’язки, які дають мож%

ливість зрозуміти її як єдине ціле, виз%

начають характер і напрям розвитку.

Ці закономірні зв’язки виявляються у

законах. Наукою відкрито багато за%

конів природи: закони механіки Нью%

тона, закон Бойля–Маріотта, закон

всесвітнього тяжіння, періодичний закон Менделєєва та ін.

Закон – це те, що з необхідністю виявляється за відповідних

умов. Наприклад, відомий у фізиці закон залежності опору про%

відника від складу провідника, його довжини і площі попереч%

ного перерізу з необхідністю виявляється у кожному випадку

проходження електричного струму по провіднику, оскільки він

зумовлений природою речовини, з якої зроблено провідник,

притаманними йому об’єктивними характеристиками.

Але ж закон являє собою не тільки необхідний зв’язок, а обо%

в’язково і загальний, бо він властивий для багатьох явищ. На%

приклад, закон напіврозпаду, згідно з яким у певний (свій для

кожної речовини) відрізок часу розпадається половина речови%

ни, у якій би кількості вона не була взята, виявляється не у

одному якомусь радіоактивному процесі, а й в усіх аналогічних

процесах, властивий для будь%яких радіоактивних речовин,

497

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

тобто є загальним зв’язком. Це стосується будь%якого закону

природи, суспільства і людського мислення.

У той же час закон є стійким зв’язком, бо має місце протя%

гом усього часу існування відповідної форми руху матерії (пев%

ної стадії її розвитку) або мислення і буде існувати, поки існу%

ють ці явища і предмети.

Отже, закон виявляє зв’язок, що є об’єктивним, незалежним від

нашої волі та свідомості. Це істотний і необхідний зв’язок, оск%

ільки розкриває важливі відношення між тілами і явищами, з

неминучістю виявляється кожного разу, коли вони взаємодіють.

Крім того, це стійкий зв’язок між явищами і предметами, що

повторюється.

Таким чином, закон – це об’єктивний, загальний і істотний

зв’язок явищ і предметів, який характеризується усталеністю

та повторюваністю.

На ранніх ступенях розвитку науки встановлюються ос%

новні емпіричні закони, що виявляють зв’язки між властивос%

тями речей і явищ, які чуттєво спостерігаються. Тому їх іноді

називають феноменологічними законами, або законами спосте%

режуваних явищ. До таких законів відносяться, наприклад, за%

кони Бойля–Маріотта, Гей%Люссака і Шарля, що виявляють

функціональний зв’язок між тиском, об’ємом і температурою так

званих ідеальних газів. Однак ці закони не пояснюють, чому,

наприклад, об’єм газу зворотно про%порціональний тискові і

прямо пропорціональний температурі. Таке пояснення дося%

гається за допомогою теоретичних законів, які розкривають

глибинні внутрішні зв’язки процесів, механізм їх протікання,

вводять теоретично не%спостережувані об’єкти (у даному випад%

ку – молекули і атоми). Теоретичні закони підтверджуються за

допомогою емпіричних законів; останні, у свою чергу, можна

зрозуміти й пояснити на підґрунті теоретичних законів.

Прогрес наукового пізнання супроводжується переходом від

якісних законів до кількісних. Цей перехід, пов’язаний з виник%

ненням експериментального природознавства, дозволяє сформу%

лювати кількісні відношення між величинами, що зустрічаються

у законі, точною мовою математики; використати логіко%матема%

Є. А. Подольська «Філософія»

498

тичні методи для отримання наслідків із законів; забезпечити

більш точне передбачення нових, раніше невідомих явищ.

З точки зору точності передбачень, розрізняють статистичні

і динамічні закони. У динамічних законах абстрагуються від

множини другорядних і випадкових факторів, їх передбачення

мають вірогідний характер. Однак у більшості фізичних, біоло%

гічних і соціальних процесів доводиться мати справу із взаємо%

дією множини випадкових факторів, сукупний результат яких

розвиває певну тенденцію, що виявляють статистичні закони.

Передбачення таких законів мають лише імовірний характер,

обумовлений дією випадковостей.

Статистичний характер має, наприклад, взаємозв’язок зміни

тиску газу і його об’єму при постійній температурі, виявлений

Бойлем та Маріоттом. Така закономірність має місце лише у

масі молекул, що хаотично переміщаються і складають той або

інший об’єм газу. Окрема ж молекула йому не підкоряється.

Зіштовхуючись з іншими молекулами, молекула весь час

змінює напрямок свого руху і швидкість. Внаслідок цього сила,

з якою кожен раз б’є та або інша молекула газу об стінки суди%

ни, є випадковою, вона залежить від великої кількості обставин.

Але через усю цю масу змін швидкостей руху і відповідно сил

удару об стінки судини різних молекул, що складають даний

об’єм, пробивається певна закономірність, а саме: тиск газу

міняється зворотно пропорціонально його об’єму.

Закони науки, що відображують загальні, інваріантні зв’яз%

ки між явищами, за своєю логічною структурою відрізняються

від окремих фактів тим, що формулюються за допомогою за%

гальних, а не одиничних висловлювань. При цьому поняття

(або терміни), які зустрічаються у так званих помологічних

висловлюваннях (тобто твердження про закони) мають різний

ступінь узагальнення. Залежно від сфери дії розрізняють універ%

сальні, загальні і специфічні закони.

Універсальні закони стосуються всіх предметів і явищ

дійсності і вивчаються філософією. Таких законів три, і вони

послідовно відповідають на найважливіші запитання про роз%

виток: Чому? Яким чином? У якому напрямі він відбувається?

499

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

До законів матеріалістичної діалектики належать: закон

єдності і боротьби протилежностей; закон взаємного переходу

кількісних змін у якісні; закон заперечення заперечення. Маю%

чи об’єктивний зміст, закони діалектики виконують гносеолог%

ічну функцію: виступають ступенями проникнення в сутність

розвитку, його відтворення в об’єктивній конкретній всезагаль%

ності – від відображення розвитку як якісної зміни взагалі до

розкриття суперечливої сутності цього процесу як єдності змін

і збереження та як суперечності, що розв’язуються у формі по%

ступального сходження від нижчого до вищого.

Як ступені теоретичного відтворення розвитку закони діа%

лектики виступають принципами зв’язку категорій (якості і

кількості – у мірі, тотожності і протилежності, єдності і бороть%

би протилежностей – у суперечності, тотожності тощо).

Відображаючи різні аспекти процесу розвитку, закони діа%

лектики мають єдину основу – суперечність (закон єдності і

боротьби протилежностей), що є джерело розвитку, визначає

його механізм і стрибкоподібний перехід кількісних змін у

якісні, а також поступально%прогресивну спрямованість, яка

реалізується у вигляді спіралі (заперечення заперечення як

повторення пройденого на новій, вищій основі).

Закон єдності і боротьби протилежностей – один з основ0

них законів діалектики, який визнає внутрішнє джерело руху

і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні.

В історії філософії спочатку склалось уявлення про повсюдне

зчеплення крайнощів, про їх чергування і заміщення одного іншим,

про те, що вони «знаходяться». З античних філософів найбільш

розгорнуто розглядав діалектику єдності і боротьби протилежно%

стей Платон. В епоху Відродження ідею «збігання протилежнос%

тей» розвивали Микола Кузанський і Джордано Бруно. У Новий

час Кант створив вчення про антиномії, Фіхте – вчення про діа%

лектику в діяльності «Я», Гегель – про єдність і боротьбу проти%

лежностей як змістовно%логічний принцип, що став однією з важ%

ливих історичних передумов матеріалістичної діалектики.

На противагу метафізиці, яка вбачає причини руху в яки%

хось зовнішніх силах, матеріалістична діалектика вважає, що

Є. А. Подольська «Філософія»

500

ці причини криються у внутрішніх суперечностях, притаман%

них процесам і явищам об’єктивної дійсності – це боротьба

протилежностей.

Протилежність – філософська категорія, яка відображає

сторони, властивості, тенденції, процеси в предметах і явищах,

що взаємозумовлюють і взаємовиключають одне одного.

Відношення між протилежностями, їхня єдність і боротьба

є суперечністю, що являє собою джерело будь%якого руху і роз%

витку. Усі матеріальні об’єкти містять у собі протилежності.

Якщо деякі предмети і явища і здаються абсолютно однорідни%

ми, то тільки тому, що протилежні сторони, елементи, тенденції

до певного часу приховані від нашого сприйняття. Варто тільки

проникнути у глибину об’єктів, як у них виявляються проти%

лежні тенденції.

Вже у звичайному механічному русі ми на кожному кроці

зустрічаємося з протилежностями: дія і протидія, притягання і

відштовхування, відцентрова і доцентрова сили. Так само – і в

більш складних фізичних формах руху, де є протилежності по%

зитивного і негативного електричних зарядів, електричного і

магнітного полів, корпускулярних і хвильових властивостей

світла. Основні види хімічного зв’язку – атомний та іонний – у

своїй основі також мають поєднання протилежностей. У живо%

му організмі відбуваються протилежні процеси засвоєння одних

речовин і виділення інших, створення і руйнування живої речо%

вини: асиміляція і дисиміляція. У суспільстві також існують про%

тилежні сили: з одного боку, передові, прогресивні, з іншого –

відсталі, регресивні. Кожний предмет, явище, процес є супереч!

ливою єдністю протилежностей, які взаємопроникають, перехо%

дять одна в одну, перебувають у стані єдності і боротьби.

Протилежності не ізольовані одна від одної. Вони існують

в одних і тих самих явищах, виявляються в єдності, образно

кажучи, не можуть «жити» одна без одної. Єдність, збіг проти%

лежностей і означає, що вони взаємопороджують одна одну,

одна без одної не існують.

Боротьба протилежностей означає, що протилежності не

лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і,