Подольська Є. А. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

461

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

вариство співробітників, сцементоване трудовими соціаль%

ними зв’язками.

Крім того, внаслідок суспільно%трудової діяльності людей

виникає і розвивається не тільки свідомість, а й матеріальна

форма свідомості – членоподільна мова. «Спочатку праця, –

писав Енгельс, – а потім і разом з цим членоподільна мова ста%

ли двома самими головними стимулами, під впливом яких

мозок мавпи поступово перетворився на мозок людини» [42].

Отже, свідомість як властивість високоорганізованої матерії,

як специфічна вища форма відображення і діяльності виник%

ла у суспільстві і безперервно розвивається на засадах праці і

суспільних відносин між людьми.

Таким чином», до біологічних передумов походження свідо!

мості відносяться: тілесна організація (прямоходіння, розви%

ток передніх кінцівок); головний мозок, розвинута нервова

система; перша сигнальна система вищих тварин; стадна

форма мешкання людиноподібних мавп. Соціальні засади по!

ходження свідомості становлять праця, трудовий процес,

мова і спілкування.

Мова являє собою певну систему засобів спілкування. Існу%

ють різні види мови: усна, писемна і внутрішня (беззвучна, про

себе). Основними одиницями мови виступають слово і речен%

ня. Слово являє собою єдність значення і звучання. Матеріаль%

на сторона слова означає предмет і є знаком. Значення слова

відображує предмет і є чуттєвим або розумовим образом. Ре%

чення – це матеріальна форма, носій більш%менш закінченої

думки, судження. За допомогою мови здійснюється перехід від

живого споглядання, від чуттєвого пізнання до узагальненого,

абстрактного мислення.

Свідомість і мова єдині, але це внутрішньо суперечлива

єдність різних явищ. Свідомість відображає дійсність, а мова

визначає її і виражає думки. У мові наші уявлення, думки і по%

чуття втілюються в матеріальну, чуттєво сприйману форму і тим

самим з особистого надбання стають надбанням інших людей.

Завдяки мові свідомість формується і розвивається як

суспільне явище, як духовний продукт життя суспільства.

Є. А. Подольська «Філософія»

462

Будучи засобом взаємного спілкування людей, обміну досв%

ідом, знанням, почуттями, ідеями, мова зв’язує людей не

тільки даної соціальної групи і не тільки даного покоління, а

й різних поколінь. Так створюється наступність історичних

епох. Нині існує близько трьох тисяч мов, якими здійснюєть%

ся членоподібна мова, і кожна з них має особливу структуру

і систему значення слів.

Нерозривний зв’язок свідомості і мови виявляється у різно%

манітних явищах.

По%перше, розвиваючись на основі знання, тобто свідомо%

го відображення явищ об’єктивного світу у людському моз%

ку, свідомість не існує без матеріальної основи, а саме мови,

виявленої у словах. Здійснюючи пізнання, людина утворює

ідеальні образи предметів і явищ, у яких відображуються

найбільш загальні властивості предметів і явищ, називає той

або інший предмет словом («стіл», «людина», «тварина», «бу%

динок» та ін.). Слова і їх сполучення – це основні елементи

членоподільної мови.

По%друге, нерозривний зв’язок свідомості і мови виявляєть%

ся в тому, що з самого початку свого існування мова була засо!

бом передачі соціальної інформації, засобом спілкування людей.

Тільки завдяки мові людська думка, прибрана у матеріальну

оболонку – слово, стає надбанням інших людей і дає можливість

обмінюватись думками, досвідом, відчуттями, ідеями.

По%третє, мова є не тільки найважливішим засобом взає%

много спілкування людей, засобом передачі соціальної інфор%

мації, але й знаряддям їх мислення. Уже в той момент, коли

в голові людини думка формується, це відбувається у формі

словесних образів. Ясність мислення знаходиться в прямій

залежності від того, наскільки чітко і вдало виявлена в мов%

ному матеріалі та або інша думка. «Чистих» думок не буває,

без мови думка не може бути не тільки висловлена, але й не

може виникнути у голові людини.

Нерозривний зв’язок мови і свідомості виявляється і в тому,

що завдяки мові людство зберігає і накопичує плоди пізнаваль!

ної діяльності, які в друкованому, письмовому вигляді переда%

463

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

ються від одного покоління до другого, тобто мова виявляєть%

ся головним знаряддям соціальної пам’яті.

Деякі представники семантичної філософії стверджують, що

мова – щось зовнішнє для думки; просто система символів, яка

не має нічого спільного з об’єктивноюдійсністю. Такий розрив

мови і свідомості приводить до містифікації мислення, яке втра%

чає матеріальні засоби свого існування, з одного боку, а з іншо%

го веде до формалізації мови, котра позбувається свого пред%

метнологічного змісту.

Свідомість – це не тільки процес пізнання і його результат –

знання, а й разом з тим переживання пізнаваного, певна оцінка

речей, властивостей і відношень.

Об’єктивний світ, впливаючи на людину, відображується у

вигляді уявлень, думок, ідей та інших духовних феноменів, які

складають зміст свідомості, котрий відбивається у продуктах

культури (включаючи мову та інші знакові системи), набуваю%

чи форму ідеального. Свідомість включає аксіоло%гічний, тобто

ціннісний аспект, у якому відображується вибірковість свідо%

мості, її орієнтація на філософські, наукові, релігійні, естетичні,

політичні, моральні цінності, що вироблені суспільством і

сприйняті суб’єктом.

Свідомість включає ставлення суб’єкта як до цих цінностей,

так і до самого себе, виступаючи тим самим у вигляді самосвідо%

мості, котра теж має соціальну природу. Пізнання людиною

самої себе стає можливим завдяки її здатності співвідносити

свої установки і орієнтацію з життєвими позиціями інших лю%

дей, умінню стати на ці позиції в процесі спілкування.

Особливою сферою філософського дослідження є проблема

місця буття в структурі свідомості, пов’язана з виділенням (хоча

і частково умовним) у свідомості двох шарів – буттєвого і реф%

лексивного; буттєвий шар – це відношення в дійсності, а реф!

лексивний – відношення до дійсності. Джерелом як буттєвих,

так і рефлексивних характеристик свідомості служить

діяльність людини.

Звісно, рушійною «пружиною» поведінки і свідомості лю%

дей є потреба – певна залежність людини від зовнішнього світу,

Є. А. Подольська «Філософія»

464

суб’єктивні запити особистості до об’єктивного світу, її потре%

ба в таких предметах і умовах, які необхідні для її нормальної

життєдіяльності.

Важливою стороною свідомості є самосвідомість. Життя

вимагає від людини, щоб вона пізнавала не тільки зовнішній

світ, а й себе. Відображаючи об’єктивну реальність, людина ус%

відомлює не тільки цей процес, а саму себе як істоту, що відчу%

ває і мислить, свої ідеали, моральне обличчя. Вона виділяє себе

з навколишнього світу, усвідомлює своє відношення до світу,

те, що вона відчуває, думає, робить. Усвідомлення людиною

себе як особистості і є самосвідомість.

Свідомість має не тільки внутрішньо особисте буття. Вона

об’єктивується і існує надособисто в творіннях мистецтва, пра%

вових, моральних нормах. Усі ці прояви суспільної свідомості –

необхідна умова формування особистості, індивідуальної свідо%

мості. Особиста і суспільна свідомість перебувають у нероз%

ривній єдності. Свідомість кожної окремої людини вбирає в себе

знання, переконання, оцінки того суспільного середовища, в

якому вона живе.

Об’єктивний світ, впливаючи на нас, відображується в

свідомості, перетворюється в ідеальне. У свою чергу свідомість,

ідеальне через практичну діяльність перетворюється в

дійсність, в реальне.

Свідомість характеризується активно!творчим відношен!

ням до зовнішнього світу, до самої себе, до людської діяльності.

Активність свідомості проявляється в тому, що людина відоб%

ражає зовнішній світ цілеспрямовано, вибірково. Вона відтво%

рює у своїй голові предмети і явища крізь призму вже набу%

тих знань – уявлень, понять. Дійсність відтворюється в

свідомості людини не в дзеркально%мертвому, а в творчо пе%

ретвореному вигляді.

Свідомість може створювати образи, що випереджають

дійсність. Вона має здатність передбачення. Мозок людини

збудований так, щоб не тільки одержувати, зберігати і пере%

робляти інформацію, а й формулювати план дій, активно ке%

рувати діями. Дія людини завжди спрямована на досягнення

465

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

кінцевого результату, тобто визначеної цілі. Ціль, яку людина

прагне досягти, – це те, що повинно бути створено, але чого

поки що реально не існує. Вона являє собою ідеальну модель

бажаного майбутнього.

Цілепокладання, тобто передбачення того, «для чого» і «за%

ради чого» людина здійснює свої дії – неодмінна умова будь%

якого свідомого вчинку. Проте, як відзначив ще Гегель, «суть

справи вичерпується не своєю ціллю, а своїм здійсненням».

Реалізація цілі передбачає застосування певних засобів, тоб%

то того, що створюється й існує заради досягнення цілі. Лю%

дина створює те, чого природа до неї не породжувала. Масш%

таби, форми і властивості перетворених і створених людьми

речей продиктовані потребами людей, їх цілями; у них втілені

людські задуми, ідеї.

Отже, під активністю свідомості мається на увазі її вибі!

рковість і цілеспрямованість, яка виявляється у формуванні но!

вих ідей, в актах продуктивного уявлення, в управлінні практич!

ною діяльністю.

Вищим рівнем регуляції діяльності на засадах сприйня%

тих людиною цінностей, моральних норм є її свідомість.

Така регуляція полягає в тому, що ці норми стали інтеграль%

ним компонентом життя особи. Цінності і норми включа%

ються в систему впевнень людини, а тому реалізуються з

чітким усвідомленням мети і можливих наслідків дій.

Свідомість виявляється у здатності людини аналізувати

мотиви власної поведінки, переживати їх як глибинну внут%

рішню потребу і обирати найбільш раціональний спосіб

досягнення поставленої мети.

Вихідним пунктом відношення людини до реального світу

є цілепокладання діяльності. Саме в забезпеченні його, спрямо%

ваного на перетворення світу з урахуванням інтересів людини

і суспільства, і полягає основний життєвий сенс та історична

необхідність виникнення й розвитку свідомості.

Творчий характер свідомості в практичній діяльності люди%

ни виявляється в тому, що, по%перше, завдяки свідомості лю%

дина пізнає закони об’єктивної дійсності і може щось змінюва%

Є. А. Подольська «Філософія»

466

ти в навколишньому середовищі. По%друге, свідомість визначає

цілі, способи, характер практичної діяльності.

Адже, як відзначав Маркс, найгірший архітектор

відрізняється від найкращої бджоли тим, що перш ніж спору%

дити щось, створює план своєї будови в ідеальній формі – у

вигляді проекту цієї будови. У цьому випадку ідеальне наче

передує матеріальному, тобто план майбутнього «будинку»

здійснюється до того, як він буде збудований. По%третє, актив%

на творча роль свідомості виявляється і в тому, що вона дає

можливість передбачити появу того, що в дійсності ще не

існує, а повинно з’явитися.

Таким чином, свідомість виконує такі функції: пізнавальну,

регулятивну, прогностичну, конструктивно!творчу, аксіологічну.

Активність її полягає в тому, що завдяки свідомості людина

здатна творити, передбачати, перетворювати у формі ідеальних

образів, ставити мету, абстрагувати, опосередковувати, узагаль%

нювати, самоусвідомлювати, тобто виділяти себе як суб’єкта.

У наш час ведуться пошуки шляхів подолання односторон%

ності способів описування свідомості. Велику роль тут відіграє

кібернетика – наука про управління складними саморегулюю%

чими динамічними системами. Моделювання психічних актів

відтворює побудову нервових мереж, структури інформаційних

процесів у мозку. Інформаційно%кібернетичний підхід дозволяє

виявити багаторівневість людської психіки, розкрити

внутрішній механізм творчої активності свідомості.

До саморегулювальних систем належать живі організми,

органи, клітини, суспільство, певні технічні пристрої. Для всіх

них характерна здатність одержувати інформацію, переробля%

ти, запам’ятовувати її, діяти за принципом зворотного зв’язку і

здійснювати на цій основі управління.

Отже, свідомість із самого початку була суспільним продук!

том, і вона залишиться ним, поки взагалі існують люди.

Свідомість – це властивість високоорганізованої матерії, вища

форма відображення (ідеальний образ матеріального світу), про!

дукт суспільно!історичного розвитку, регулятор цілеспрямованої

діяльності людини.

467

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

  1:

3

3

Поняття матерії не надається людині а ргіогі, до досві%

ду, не з нього, як поняття, починається формування світог%

ляду, та й не у кожному індивідуальному світогляді воно на%

явне. Але ж оскільки воно є, то виступає результатом

самостійного світорозуміння. Провідним у формуванні

світогляду людини, а значить, і поняття матерії є життєвий

досвід індивіда, його почуття, переживання, розуміння зов%

нішнього світу у зв’язку зі своїм власним, особистим бут%

тям. Саме через досвід заломлюються, відбиваються у свідо%

мості знання про світ, про ставлення до світу, що людина

отримує з філософії, релігії, науки, літератури. Матерія як

поняття – це насамперед результат внутрішньоособистого

осмислення світу і його особистих оцінок.

Питання про сутність поняття матерії надзвичайно важ%

ливе для більш%менш розвинутого, а тим більше філософсь%

кого світогляду. І хоча існують багато точок зору на приро%

ду і сутність руху, простору, часу, на закономірності розвитку

всіх форм і видів матерії, все ж є певна єдність за деякими

важливішими параметрами. Ця загальнозначущість підґрун%

тя формується і закріплюється насамперед орієнтацією на

людський досвід, на принцип науковості при його асиміляції.

З цієї позиції можна уникнути як зайвого релятивізму по%

няття матерії, так і уніфікації, стандартизації.

«Матерію» і матеріалізм нерідко уявляють як щось бездухов%

не, пасивне. Звідси матеріалістів сприймають як тих, що недооц%

інюють, насилують дух, облишені духовності. Самі ж матеріалі%

сти провокують таку думку, бо надмірно відрізняють матерію від

духу. У зв’язку з нападками ідеалізму на матерію Л. Шестов у

«Мандруваннях по душах» зауважив, що насправді матерія –

найпокірніша, підвладна людині сутність, усе лихо, вся трагедія

Що є «первинним»: поняття ма%

терії чи світогляд? Це питання не

менш важливе ніж питання: Що пер%

винне: матерія чи свідомість?

Є. А. Подольська «Філософія»

468

людства не в ній, а в ідеях. А тому «з ідеями і тільки ідеями тре%

ба боротися тому, хто хоче подолати неправду світу» [40].

Нерідко філософи, особливо в радянський період, роз%

гублено, з панічним настроєм «працювали» над вироблен%

ням єдино вірного, майже директивного поняття матерії, бо

їх не задовольняла ситуація, що існує близько сотні різних

визначень. Аналогічна ситуація складалась і з поняттями

«філософія», «суперечність», «розвиток», «причина», «сис%

тема», «якість» тощо. Спрямованість думки, коли свідомість

працює на виключення різноманітності у сфері дефініцій,

веде у безвихідь. Гегель з подібного приводу писав «Пра%

вильність... визначення... залежать від характеру тих сприй%

мань, які послугували його вихідним пунктом, і від тих то%

чок зору, з яких його давали. Чим багатший предмет, який

підлягає визначенню, тобто, чим більше сторін він надає для

розгляду, тим більш різними виявляються дефініції, що на%

даються йому» [8]. Саме розуміння цієї обставини дає мож%

ливість виявляти і посилювати загальнозначущі сторони і

в підході до розуміння матерії у наші дні.

Серед множини означень матерії важливо обрати те, яке

необхідне для застосування в тих або інших пізнавальних

ситуаціях. Складність полягає в тому, щоб виявити, яке з

них є вихідним. Досить широко обгрунтована пізнавальна

ефективність розуміння матерії як об’єктивної реальності,

що існує незалежно від людської свідомості і відображуєть%

ся нею. Суттєвим доповненням може стати підхід до дано%

го поняття через уявлення про сутність світогляду і його

основне питання.

Вихідний пункт світогляду невіддільний від особливо%

стей людського існування, від потреби людини в осмис%

ленні свого місця у світі. Для індивіда весь світ виявляєть%

ся розколотим на дві частини: на моє «Я» і останнє

«не%Я», включаючи природу, суспільство, інших людей.

Питання про ставлення людини до світу є основним пи%

танням усякого світогляду. Він конкретизується в інших

469

Розділ шостий. Базові категорії онтології...

питаннях: Що таке щастя? Що таке світ у цілому? Чи

можливе безсмертя? У чому сенс життя? Що таке краса,

любов, добро, зло? Ці та інші питання розгортаються у си%

стему відповідей на них, у переконання людини, у ставлен%

ня її до світу. Світогляд людини побудований на супереч%

ливості взаємовідносин його внутрішнього світу зі світом

зовнішнім. Весь час відштовхування «не%Я» пов’язано з

потягом до єдності, бажання тотожності з «не%Я» пород%

жує його заперечення.

У індивідуальній свідомості «Я» віддзеркалює «не%Я». Якщо

у біології і космології людина – одне з явищ серед багатьох

інших, то у світогляді «Я» і «Світ» зіставляються одне з одним.

Тому хоча поняття «добро», «істина», «справедливість» не є

загальними у формально%логічному плані, вони несуть велике

філософське навантаження, а багато інших, що відображують

загальне у формах руху матерії («речовина», «поле», «тяжіння»

та ін.), не мають філософського статусу.

У центрі світогляду – проблема людини, призначення світог%

ляду забезпечення людини самими загальними поняттями, іде%

ями, уявленнями про цінності, що регулюють її стосунки із

зовнішнім світом. Коли людина втрачає життя, вона губить і

світ. І в цьому плані найважливішим у розумінні матерії є філо%

софський пласт, хоча поняття речовини та її властивостей теж

включаються в нього.

Визначаючи матерію, мислителі використовують понят%

тя «свідомість», розуміючи її як узагальнююче і цілеспрямо%

ване відображення дійсності, передбачення результатів дії,

«розумне регулювання і самоконтроль». Однак все це сто%

сується свідомості людини як індивідуума, але ж підхід до

«матерії» через індивідуально%людську свідомість треба до%

повнювати уявленнями про колективну, соціально%групову,

класову і суспільну свідомість.

Дуже важливою у загальносвітоглядному плані є пробле%

ма співвідношення понять «людина» і «світ». При цьому

«світ» для суспільної свідомості – це природа і суспільне

Є. А. Подольська «Філософія»

470

буття, а для «людини» – і суспільна свідомість теж. Звичай%

но, сучасне уявлення про свідомість містить у собі ідеї про

«електронний мозок», «штучний інтелект», форми мислен%

ня іншопланетного характеру. Отже, сучасні філософи роз%

робляють проблему свідомості у її граничному узагальнено%

му вигляді і коригують у зв’язку з цим традиційні

визначення матерії.

Вирішуючи основне питання філософії, мислителі

співвідносять поняття «матерії» не тільки із «свідомістю», але

й з «мисленням». Цим самим звужується поняття «свідомість»,

адже, крім раціонального, у неї треба включати і чуттєве відоб%

раження: чуття, сприймання, уявлення. Сюди залучається і

сфера людських емоцій, переживань. Отже, поняття «матерії»

можна співвідносити з психікою взагалі як свідомим і несвідо%

мим (включаючи підсвідоме).

Можливе визначення матерії через поняття духу (духов%

ного взагалі). Категорії «Я», «свідомість», «дух» протистоять

«не%Я», досить повно висловлюють гносеологічний характер

визначення матерії.

У чому ж полягає абсолютна протилежність матерії і

свідомості? По%перше, у гносеологічних образах (чуттєвих

і понятійних) немає самих матеріальних предметів, речови%

ни. Гносеологічні образи самостійні, це особлива суб’єктив%

на реальність. По%друге, завдяки творчій природі свідомості

люди створюють образи, які не мають прямих прототипів у

матеріальній дійсності, але потім можуть набути матеріаль%

ного статусу. По%третє, є залежність індивідуальної свідо%

мості від матеріального буття, розуміння кінцевості, смерт%

ності усього матеріального. У свідомості виявляється

вороже ставлення до матеріального буття, непримиреність

з кінцевістю конкретно%сущого. Таким є філософсько%гно%

сеологічне визначення матерії.

З філософсько%онтологічної точки зору, матерія є суб!

станція. У XVII ст. англійський філософ Дж. Берклі висту%

пив проти поняття матерії як речовинної основи (субстанції)