Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання

Подождите немного. Документ загружается.

241

(пок. 2: пок. 1)

6. Рентабельність реалізації,

% (пок. 3: пок. 2)

18,4 20,0 108,7

Як видно з табл. 53, показники ефективності використання нематеріальних

активів у звітному періоді порівняно з попереднім періодом поліпшились. Дохідність

нематеріальних активів зросла на 20,3%. Основним чинником зростання дохідності є

збільшення фондовіддачі нематеріальних активів і підвищення рентабельності

реалізації. Кількісний вплив цих чинників можна визначити за допомогою прийому

ланцюгових підстановок або будь-якого іншого відомого прийому факторного аналізу.

1. 9. Аналіз фінансового прогнозу (можливого банкрутства) підприємства

Дані Вищого арбітражного суду України свідчать: за 9 місяців 2000 р. арбітражні

суди отримали 6106 заяв про банкрутство, залишилось без розгляду – 1021, винесено

постанов про визнання суб'єктів банкрутами – 2893. Щоб порівняти, наводимо дані за

1996 р.: отримано 4454 заяви, з них розглянуто – 3632, залишено без розгляду – 822,

винесено постанов про визнання банкрутами – 1694.

Реальна ситуація складається зовсім не на користь нашої держави. Так, втрати і

без того бідного бюджету від банкрутства підприємств і організацій за січень – вересень

2000 р. через списання боргів становлять 53,3 мільйона гривень.

На які ж підприємства заведена найбільша кількість справ про банкрутство? До

них у першу чергу належать підприємства місцевого підпорядкування, Міністерства

агропромислового комплексу, Міністерства промислової політики.

Практика переконливо засвідчує: завдяки вжитим заходам з боку арбітражних

судів, самих підприємств та їхніх міністерств по 13,4 відсотка позовів підприємства

самостійно погашають заборгованість на суму 62194,7 тис. грн. Це становить 12,2

відсотка від сум, заявлених до суду. Дуже багато заяв про банкрутство боржників

надійшло від податкових адміністрацій, які через визнання боржника податків

банкрутом добиваються погашення боргу перед бюджетом.

За останні роки спостерігається тенденція до збільшення кількості справ про

банкрутство серед підприємств державного сектора або колишніх державних

підприємств, перетворених у процесі приватизації на різні види товариств. Наприклад, у

Донецькому регіоні кількість їх упродовж 2000 р. зросла на 20 відсотків. До того ж у

судах Донеччини знаходяться 50 справ про припинення визнання банкрутами великих

підприємств.

Дуже мала частка завершених справ про визнання банкрутами – характерний

242

показник недосконалості чинного механізму банкрутства. Так, за січень – вересень 2000

р. визнані банкрутами 2893 підприємств, проте ліквідаційні баланси затверджено для

1464.

Фактично лише близько половини підприємств-банкрутів спромоглися за

рахунок продажу ліквідованого майна розрахуватися повністю або частково з боргами та

отримати шанс створити новий суб’єкт підприємництва, розпочати виробничу

діяльність. Тим часом решта банкрутів повинна очікувати на закінчення ліквідаційних

процедур, поповнюючи ряди безробітних та боржників.

Що є причиною такого стану справ? По-перше, чинні норми Закону України

“Про банкрутство” доволі недосконалі. Не меншою мірою дається взнаки відсутність

регламентації роботи ліквідаційних комісій. А основна причина – це нестача спеціально

підготовлених фахівців – незалежних ліквідаторів та розпорядників майна, які мають

відповідні сертифікати і державну ліцензію на право такої діяльності.

Слід зазначити, що в Законі не передбачено терміну, протягом якого подають

оголошення щодо порушення справи про банкрутство. Через це в судах

нагромаджується багато незавершених справ.

Відсутність коштів на оплату публікацій про банкрутство значною мірою гальмує

подальше пришвидшення справ щодо банкрутства. Мала кількість порушених справ про

банкрутство зумовлена високою вартістю послуг аудиторських фірм. Через відсутність

аудиторських висновків багато справ повертаються без розгляду.

“Яким же законом керуватися в ухвалі про відмову в прийнятті заяви про

банкрутство, якщо стосовно боржника ще раніше було порушено справу про

банкрутство за заявою іншого кредитора?” – таке запитання ставлять суди, до того ж

нерідко.

У зв’язку з цим доречно було б підтримати пропозицію арбітражних судів про

створення інституту незалежних ліквідаторів за схемою розвинених капіталістичних

країн. Їх відбір, підготовку, навчання та сертифікацію готове взяти на себе Агентство з

питань запобігання банкрутству підприємств та організацій разом з Вищим арбітражним

судом.

В Україні нема банку даних про майно збанкрутілих підприємств та

цивілізованого ринку підприємств-банкрутів. Не прийнято і нормативного документа

щодо регламентації продажу підприємств-банкрутів та їхнього майна. Через це

потенційні інвестори отримують інформацію про майно та банкрута з інших джерел, а

іноді й провокують скоєння протиправних дій іншими людьми.

243

Яким же чином уникнути ліквідації стратегічно важливих підприємств?

Необхідна, насамперед, їх фінансова підтримка. Для реструктуризації цих підприємств

необхідно утворити Фонд стабілізації. Фонд державного майна України підтримує

пропозицію про проведення “пілотної” реструктуризації і банкрутства на чотирьох

підприємствах: державному; приватизованому; ВАТ, де контрольний пакет акцій

залишається за державою; ВАТ, де здійснюється процес приватизації.

Нині у сфері діяльності Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств

та організацій перебувають 15 неплатоспроможних підприємств і організацій. Агентство

свою роботу з підпорядкованими йому підприємствами скеровує на забезпечення

погашення заборгованості із заробітної плати перед Державним бюджетом, Пенсійним

фондом, кредиторами та пожвавлення їхньої виробничої діяльності за рахунок

високоефективного використання потужностей підприємства, зменшення собівартості

продукції, непродуктивних витрат, зведення кількості працівників підприємств до

реальних потреб виробництва.

Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій неабияку

увагу приділяє інноваційній діяльності. Близько половини підприємств,

підпорядкованих Агентству, уклали угоди про виробництво продукції, виконання яких

сприятиме поліпшенню фінансового стану. До того ж триває процес укладання угод з

іншими підприємствами.

Втілення у життя планів реструктуризації підприємств, затверджених

Агентством, дасть змогу зменшити накладні витрати виробництва, а це, у свою чергу,

знизить вартість продукції і підвищить її конкурентоздатність.

Зупинимось на плані реструктуризації підприємств державного сектора на 1997 –

2000 рр. Його розроблено відповідно до заходів щодо реалізації рішень Кабінету

Міністрів України Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та

організацій виконавчої влади. План охопив 545 підприємств, а економічний ефект від

проведення заходів реструктуризації мав становити 355,3 млн. грн.

Однак заходи, передбачені галузевими програмами реструктуризації,

здійснюються повільно. Так, з початку 2000 р. від реалізації передбачених планом

заходів отримано лише 29,6 млн. грн. Це незначна частка від загальної суми. І тут

дається взнаки відсутність коштів.

13 січня 2000 р. на засіданні Кабінету Міністрів було зазначено, що банкрутство

не стало дійовим важелем фінансового оздоровлення підприємств, а роботу Агентства з

виконання наданих йому повноважень визнано недостатньою, у ході якої виявлено

244

низку недоліків.

Що ж у зв’язку з цим передбачено? До 1 березня 2001 р. запропоновано вжити

заходів для ліквідації виявлених недоліків. Необхідно протягом місячного терміну

подати Кабінетові Міністрів проекти законодавчих актів про покладення на Агентство

завдань і функцій з розроблення та реалізації механізму банкрутства підприємств,

надання йому відповідних повноважень щодо захисту майнових інтересів держави під

час проведення банкрутства підприємств та організацій державного сектора.

Проект Програми підготовки фахівців у справах банкрутства – незалежних

ліквідаторів, кризових керуючих, розпорядників майна та відповідних фахівців

арбітражних судів – планують розробити за січень – березень 2001 р. У першому

кварталі 2001 р. також передбачають запровадити конкурсний відбір та сертифікацію

таких фахівців.

“Пілотну” реструктуризацію підприємств – державного, ВАТ з контрольним

пакетом акцій у власності держави та ВАТ, де здійснюється приватизація, – планують

провести впродовж 2001 р.

Для вивчення і розробки можливих шляхів розвитку підприємства в умовах

ринкової економіки необхідним є фінансовий прогноз. Основні його завдання –

встановити обсяг фінансових ресурсів у майбутньому періоді, джерела їх формування і

шляхи найефективнішого використання. Прогноз дає змогу розглянути тенденції, що

утворюються у процесі ведення фінансової політики, із урахуванням впливу на неї

внутрішніх і зовнішніх умов та на основі аналізу визначити перспективи фінансової

стратегії, що забезпечує підприємству стабільне фінансове і ринкове становище.

Розроблення прогнозу дає можливість відповісти на життєво важливе запитання: що

очікує підприємство в майбутньому – зміцнення чи втрата платоспроможності

(банкрутство)?

У фінансовому прогнозуванні можна використати економіко-математичне

моделювання і метод експертного оцінювання. Економіко-математичне моделювання

дає змогу з певним ступенем імовірності визначити динаміку показників залежно від

впливу чинників на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Для отримання

надійнішого фінансового прогнозу економіко-математичне моделювання доповнюють

методом експертного оцінювання, що дає змогу коригувати отримані у ході

моделювання кількісні значення фінансових процесів.

У світовій практиці для прогнозування стійкості підприємства, вибору його

фінансової стратегії, а також визначення ризику банкрутства використовують різні

245

економіко-математичні моделі.

Найпростішою моделлю прогнозування ймовірності банкрутства вважають

двочинникову. Вона грунтується на двох основних показниках (наприклад, показник

поточної ліквідності і показник частки позикових засобів у загальній сумі джерел), від

яких залежить імовірність банкрутства підприємства. Ці показники множать на вагові

значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом. Коли результат (С1) є негативним,

імовірність банкрутства невелика. Позитивне значення С1 вказує на високу ймовірність

банкрутства.

В американській практиці виявлені і використовуються такі вагові значення

коефіцієнтів:

– для показника поточної ліквідності (покриття):

(Кп) – ( – 1,0736);

– для показника питомої ваги взаємних засобів у пасивах підприємства (Кз) – (+

0,579);

Звідси формула розрахунку С1 набуває такого вигляду:

С1 = – 0,3877 + Кп х (– 1,0736 ) + Кз х 0,579.

У нашій країні інші темпи інфляції, інші цикли макро- і мікроекономіки, а також

інші рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці та інший

податковий тягар. Через це не можна механічно використати наведені вище значення

коефіцієнтів у вітчизняних умовах. Однак саму модель, але з іншими числовими

значеннями, відповідними реаліями становлення українського ринку корисно було б

застосувати, коли б вітчизняні облік і звітність забезпечували доволі відкриту

інформацію про фінансовий стан підприємства.

Розглянута двочинникова модель не забезпечує всебічного оцінювання

фінансового стану підприємства, тому можливим є значне відхилення прогнозу від

реальності. Для отримання точнішого прогнозу американська практика рекомендує

брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, тому що

даний показник суттєво впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дає змогу

одночасно порівнювати показник ризику банкрутства (С1) і рівень рентабельності

продажу продукції. Якщо перший показник перебуває у небезпечних межах і рівень

рентабельності продукції значно зріс, то ймовірність банкрутства є незначною.

246

Для прогнозування ймовірності банкрутства підприємств у різних

капіталістичних країнах набула широкого поширення відома модель економіста заходу

Е. Альтмана. Дослідження фінансового стану американських фірм, що збанкрутували,

порівняно з показниками процвітаючих підприємств тих самих галузей і аналогічних

масштабів дало йому змогу виявити п’ять основних показників, від значення яких

значною мірою залежить імовірність банкрутства, і визначити їх вагові коефіцієнти.

Модель Е. Альтмана має такий вигляд:

С2 = 1,2хX1+1,4хX2+3,3хXЗ+0,6хX4+0,999хX5,

де показники Х1, Х2, Х3, Х4, Х5 – розраховують таким чином:

активіввсього

засобиоборотнівласні

Х =

активіввсього

прибутокенийнерозподіл

Х =

активіввсього

прибутокваловий

Х =

;

балансомзазасобівпозиченихсума

акційанихпривілейовізвичайнихвартістьринкова

4Х =

активіввсього

прибутокваловий

Х =

5 .

Якщо отриманий результат менший за 1,8, то це свідчить, що ймовірність

банкрутства підприємства дуже велика, коли С2 перебуває у межах від 1,9 до 2,7 –

ймовірність банкрутства є невеликою, коли С2 вище за 3,0 – ймовірність банкрутства

дуже мала.

На основі п’ятичинникової моделі Е. Альтмана розроблена і використовується

комп'ютерна модель прогнозування ймовірності банкрутства державних підприємств.

Нормативні документи, що діють в Україні, передбачають дещо інший підхід до

прогнозування можливого банкрутства підприємств.

Згідно із Законом України “Про банкрутство” передбачена система критеріїв для

прогнозу можливого банкрутства підприємств.

Вона забезпечує єдиний методичний підхід до проведення аналізу фінансового

стану підприємств та оцінювання структури їх балансів. Основною метою проведення

такого аналізу є обгрунтування рішення про визнання структури балансу підприємства

незадовільною, а самого підприємства – неплатоспроможним. Відповідно до

247

вищезгаданого Закону незадовільна структура балансу характеризується таким станом

майна і боргових прав підприємства-боржника, при якому через недостатній рівень

ліквідності його активів є неможливим забезпечення своєчасного виконання обов'язків

перед банками, постачальниками і кредиторами.

Відповідно до прийнятої методики аналіз та оцінювання ступеня задовільності

структури балансу підприємства проводять на основі таких показників, як:

– коефіцієнт поточної ліквідності (покриття) (Кп);

– коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Кз).

Коефіцієнт поточної ліквідності визначають як співвідношення фактичної

вартості оборотних засобів, наявних у підприємства у вигляді виробничих запасів

готової продукції, товарів, грошових засобів, дебіторської заборгованості та інших

оборотних активів (загальна сума розділу II активу балансу), до загальної суми розділу

ІV пасиву балансу за формулою:

,ПІVАІІК

де

II А – підсумок розділу II активу балансу;

ІV П – підсумок розділу ІV пасиву балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних

оборотних засобів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності.

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами визначають як співвідношення різниці

між сумами реального власного капіталу (підсумок розділу ІІ пасиву балансу) до

вартості величин необоротних активів (підсумок розділу І “Позаобігові активи”):

ПІ

= ,

де І П – підсумок розділу І пасиву балансу;

І А – підсумок розділу І активу балансу.

Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства –

неплатоспроможним є наявність однієї з таких ситуацій:

– коефіцієнт поточної ліквідності (Кп) на кінець звітного періоду має значення

менше за 2;

– коефіцієнт забезпеченості власними засобами (Кз) на кінець звітного періоду

має значення менше за 0,1.

Слід також уточнити порядок розрахунку наявних власних засобів. Це зумовлено

тим, що кожний із основних та оборотних засобів, як відомо, може мати два джерела

покриття: власний і позичений капітал (довготермінові і короткотермінові

248

зобов’язання). Враховуючи рекомендований у Законі України “Про банкрутство” спосіб

визначення коефіцієнта поточної ліквідності, який розглядає зіставлення оборотних

засобів з короткотерміновими зобов’язаннями, випливає висновок, що короткотермінові

позичені засоби є джерелом покриття оборотних активів (поточних активів), а

довготермінові позичені засоби – основних засобів та інших необоротних активів

(нерухомість). У свою чергу, довготерміновий позичений капітал за режимом

використання – це довготермінове фінансування, що прирівнюється до джерел власних

засобів. Тому рекомендований спосіб розрахунку власних оборотних засобів слід

уточнити таким чином: до реального власного капіталу (підсумок розділу І пасиву

балансу) треба додати довготермінові зобов’язання (підсумок розділу II пасиву балансу)

і лише після цього відняти необоротні активи (підсумок розділу І активу балансу).

По-друге, при визначенні коефіцієнта поточної ліквідності у розрахунках як

джерела погашення короткотермінових зобов’язань беруть усю суму дебіторської

заборгованості. Однак серед дебіторів можуть бути неплатоспроможні платники і

замовники, які через різні причини не оплатять продукцію вчасно.

Дані про дебіторську заборгованість, термін позивної давності якої минув згідно

із законом, а також про дебіторську заборгованість, останній термін виконання

розрахунків за поставлені згідно з договором товари (виконані роботи і надані послуги)

якої минув, містяться у формі звітності 1-Б.

По-третє, нормативне значення Кп2 використовують у світовій обліково-

аналітичній практиці диференційовано за галузями і підгалузями. За даними

міністерства торгівлі США, коефіцієнт Кп щодо ряду галузей і груп підприємств у 1990

р. мав такі значення: корпорації виробничої сфери – 1,47, виробництво продуктів

харчування – 1,25, видавнича діяльність – 1,67, хімічна промисловість – 1,30, нафтова і

вугледобувна промисловість – 1,00, машинобудування – 1,85, виробництво

електрообладнання й електронної техніки – 1,47, роздрібна торгівля – 1,50.

Зазначимо, що і в Україні в міру нагромадження статистичного матеріалу

необхідно уточнити найголовніше, диференціювати значення показника Кп за галузями

і підгалузями та використати його для аналізу ліквідності активів.

Рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства

неплатоспроможним приймають у вітчизняній практиці з урахуванням наявності

реальної можливості у підприємства-боржника відновити платоспроможність протягом

відповідного періоду часу.

Тому в систему критеріїв оцінювання структури балансу внесли коефіцієнт

249

відновлення (втрати) платоспроможності, що характеризує наявність реальної

можливості у підприємства відновити через якийсь період часу або втратити свою

платоспроможність у найближчий період часу.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (К

) розраховують, якщо хоча б

один із вищевказаних коефіцієнтів має значення менше за нормативне. Його

обчислюють за період, що становить 6 місяців, за такою формулою:

)31(/61

ППП

ККТК

−

де

Кп1 – фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного

періоду;

Кп3 – фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного

періоду;

6 – період відновлення платоспроможності в місяцях;

Т – звітний період у місяцях.

Коли коефіцієнт відновлення платоспроможності набуває значення меншого за 1,

це свідчить про те, що в підприємства найближчі 6 місяців відсутня реальна можливість

відновити платоспроможність.

Коли коефіцієнт поточної ліквідності більший або дорівнює 2, а коефіцієнт

забезпеченості власними оборотними засобами більший або дорівнює 0,1, то

розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності (Кв) за період, що дорівнює 3

місяцям, за такою формулою:

)31(/31

ППП

ККТК

−

де

Кп1, Кп3, Т – аналогічні до попередньої формули;

3 – період втрати платоспроможності в місяцях.

Наведені розрахунки коефіцієнтів критерію оцінювання й аналізу їх динаміки

дають підстави визнати структуру балансу незадовільною, а підприємство –

неплатоспроможним. Більше того, у підприємства відсутня реальна можливість

відновити свою платоспроможність у найближчі 6 місяців.

У такій ситуації підприємству необхідно розробити конкретний план дій, що

передбачає всі можливі заходи щодо відновлення платоспроможності.

У світовій практиці з цією метою використовують прогноз за формою

бухгалтерського балансу. Складання прогнозу починають із встановлення балансових

співвідношень, тобто залежності зміни різних статей балансу. Із формули розрахунку

250

коефіцієнта поточної ліквідності видно, що формальними чинниками його зростання є

випереджаючі темпи нарощування поточних активів порівняно з темпами зростання

короткотермінових зобов’язань (поточних пасивів) або скорочення обсягу поточної

короткотермінової заборгованості. Однак саме по собі скорочення короткотермінових

зобов’язань призведе до відпливу грошових або інших оборотних засобів, тому

нарощування поточних активів розглядають не лише як формальний, а й як

найприйнятніший шлях відновлення платоспроможності підприємства. Очевидно, що

збільшення поточних активів потрібно здійснювати за рахунок прибутку, який

отримують у прогнозований період. Це приведе до збільшення джерел власних засобів

за статтями: “Спеціальні фонди і цільове фінансування”, “Нерозподілений прибуток”.

Отже, для досягнення нормативного (подвійного) перевищення поточних активів над

пасивами, що забезпечує відновлення платоспроможності підприємства, треба

забезпечити отримання прибутку в прогнозованому періоді.

Якщо підприємство не забезпечує стійкі темпи зростання основних показників

господарської діяльності, то для відновлення платоспроможності воно мусить вдатися

до надзвичайних засобів, серед яких:

а) продаж частини нерухомого майна;

б) збільшення статутного капіталу шляхом додаткової емісії акцій;

в) одержання довготермінових позик для поповнення оборотних засобів;

г) цільове фінансування і надходження з бюджету міжнародних фондів.

Коли коефіцієнт втрати платоспроможності набуває значення більшого за 1, це

свідчить про наявність реальної можливості у підприємства не втратити

платоспроможність у найближчі 3 місяці.

Коли коефіцієнт втрати платоспроможності набуває значення меншого за 1,

наявна реальна загроза для підприємства у найближчий час втратити

платоспроможність.

На основі отриманих значень коефіцієнтів у співвідношенні з нормативними і

коефіцієнтів відновлення (втрати) платоспроможності у відповідний період часу

формулюють остаточні висновки, з урахуванням яких приймають рішення про оцінку

структури балансу підприємства і стану його платоспроможності.

Структуру балансу підприємства визначають незадовільною, а його –

неплатоспроможним, якщо значення коефіцієнта поточної ліквідності чи коефіцієнта

забезпеченості власними оборотними засобами нижче за нормативне, а у підприємства

відсутня реальна можливість відновити свою платоспроможність (значення коефіцієнта