Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання

Подождите немного. Документ загружается.

101

На другому етапі, коли спостерігається стабільний вихід на офіційний ринок, виникає

необхідність вибору незалежного торгового посередника, відповідно до мети та стратегії,

розробленої для даного ринку.

У майбутньому торговельному посереднику, який зарекомендував себе найліпшим

чином, можна надати виняткове право на реалізацію продукції на закріпленій за ним території.

Формування цін у виробничому відділенні великих підприємств (фірм) – це складний

процес, що передбачає:

– зорієнтованість на стратегію єдиної (глобальної) цінової політики, розробленої у

межах підприємства (фірми);

– визначення основних напрямків формування цін залежно від мети та стратегії

виробничого відділення;

– формування принципів утворення цін;

– визначення рівня ціни;

– визначення рівня прибутку та рентабельності.

В умовах ринкової економіки виробниче відділення надає широкі права при

калькулюванні витрат виробництва як основи ціни, особливо при розробці нової продукції.

Воно може також встановити вимоги до сировини та матеріалів, закуплених у зовнішніх

партнерів або одержаних за внутрішньовиробничими поставками і в своїх калькуляціях

визначити можливий рівень цих цін, витрати на вивчення ринку, організацію системи збуту,

рекламу, адміністративні та інші господарські витрати. При визначенні очікуваного рівня цін

на нову продукцію в основу кладуть результати комплексного дослідження ринку та

перспектив його розвитку, що містяться у програмах аналізу щодо кожного окремого продукту

або групи товарів, які входять у номенклатуру відповідного центру прибутку. Пропозиції

стосовно рівня цін на нову продукцію передають керівництву підприємства (фірми), що на їх

основі розробляє єдині ціни на кінцеву продукцію з урахуванням таких чинників, як норма

прибутку по кожному підрозділу на підприємстві загалом, виробничі витрати на наукові

дослідження, вдосконалення апарату управління та ін.

Глобальну політику цін, яку визначає вищестояща ланка управління, широко

використовують з метою максималізації прибутку на всіх стадіях просування нової продукції

на ринок і розподілу ринку між окремими підрозділами підприємства (фірми).

Вищестояще керівництво підприємства (фірми) у централізованому порядку проводить

глибоку політику цін, спрямовану на встановлення у межах фірми таких цін, що вели б до

мінімуму витрат виробництва під час випуску продукції, тобто допомогли б одержувати

стабільний прибуток, причому не у кожному окремому підрозділі, а на підприємстві (фірмі)

102

загалом, а також забезпечували би високу конкурентну здатність товарів.

Проведення глобальної політики передбачає, що вищестояще керівництво підприємства

(фірми) розробляє методологічні принципи побудови цін, визначає їх структуру та рівень як у

стосунках із зовнішніми партнерами, так і при внутрішньовиробничих поставках. Глобальну

політику цін, як правило, розробляють на тривалий період у межах стратегічного плану

розвитку фірми, але її постійно переглядають під впливом умов, що складаються на світовому

ринку.

Залежно від мети та стратегії, розроблених у виробничому відділенні, визначають

основні напрямки цінової політики, а саме орієнтацію:

– на забезпечення рентабельності виробництва;

– на рівень якості товарів;

– на ринкові умови (попит) та конкуренцію;

– на стабільність цін у черговому плановому періоді.

Орієнтація на забезпечення рентабельності виробництва передбачає тісний

взаємозв’язок ціни зі всіма показниками господарської діяльності підприємства, що

виступають як ціноутворюючі чинники: зростання обсягів виробництва і реалізації,

поліпшення технології виробництва, скорочення витрат виробництва та обігу, зростання

норми завантаження обладнання, високий рівень витрат на наукові дослідження та винаходи.

3. 6. Аналіз рекламної роботи

Нині реклама здобула владні позиції у багатьох країнах світу, до яких належить

Україна. Рекламні оголошення можна побачити всюди: у газетах, журналах, вагонах метро

тощо.

Для фахівців з менеджменту, обліку і аналізу буде корисно дізнатися, що за характером

дії на покупців, розрізняють кілька видів реклами. Перший – інформативна реклама – вид

реклами, заснований на насиченні ринку відомостями про нові товари. Його використовують

на етапі просування нового виду товару на ринок. Пізніше, на етапі “зрілості”, застосовують

нагадувальну рекламу, що вмовляє покупця продовжувати купувати даний виріб. Уречевлена

реклама – третій різновид – базується на переконанні споживача у невідкладній покупці

даного виробу, і її використовують переважно на етапі “зростання”.

Підкріплювальна реклама скерована на переконання споживачів у правильності вибору

даного виробу. При цьому в рекламних зверненнях часто фігурують покупці, задоволені

власною покупкою. Конкретні приклади підкріплювальної реклами часто трапляються

споживачам. Наприклад, жінки з усіх країн, вельми задоволені покупкою прального порошку

“Тайд”, пропонують його іншим людям. Це ж відноситься і до рекламування шоколаду

103

“Снікерс” футболістами, які через тренування не встигають попоїсти, чи рекламування

шоколаду “Марс” представниками різних професій. Таких прикладів можна навести безліч.

З метою пропаганди переваг певного товару застосовують порівняльну рекламу, адже

інколи про переваги певного товару можна дізнатися лише після його порівняння з товаром-

аналогом. Наприклад, відомі представники канадських гуртових компаній завжди починають

розмову зі слів: “А ви знаєте, скільки це коштує у магазині?”, тобто вони підкреслюють таку

перевагу рекламованої ними продукції, як доступність цін.

Рідко хто знає, коли і де вперше виникли перші примітивні форми реклами. Історики

вважають що, вони з’явились у стародавній час у Греції та Римі. Перші рекламні оголошення

були написані на дерев’яних дошках, гравіювалися на міді або кістці. Їх читали там, де

збиралися широкі людські маси.

Перше у світовій практиці рекламне бюро А. Горжа та У. Копа, було засноване у

Лондоні. Однак вже у XVII ст. виникає друкована реклама.

За капіталізму реклама набуває все більшого поширення.

Нині можна стверджувати, що реклама завоювала світ. У 2000 р. на рекламну діяльність

у світі витратили 754,5 млрд. дол. що на 0,33 відсотка більше, ніж на оборону. Кошти на

рекламну діяльність найбільших фірм США становлять 8 – 16 відсотків

торговельного обігу.

Американська фірма “Майкрософт” – безперечний лідер з виробництва програмного

забезпечення – витратила десятки мільйонів доларів на рекламу нової операційної системи.

Найбільші автомобільні компанії світу “Дженерал Моторз”, “Форд” та “Крайслер”

щорічно витрачають на рекламу близько 2 млрд. дол.

За 10 років витрати фірм Німеччини на рекламу зросли більш ніж на 67 відсотків.

Кількість рекламних газет і журналів збільшилась у країні удвічі. Зокрема,

автомобілебудівники Німеччини у перші місяці 2000 р. витратили на рекламу близько 1,6

млрд. марок, що на 8,9 відсотка більше порівняно з аналогічним періодом 1999 р.

Не відстає від США та Німеччини і Великобританія. Так, у 1999 р. витрати на рекламу в

країні перевищували 9 млрд. фунтів стерлінгів. Частка друкованої реклами у вказаних

витратах становила 55, телебачення – 29, “прямої пошти” – 10, афішної реклами – 3,

комерційних радіопередач та кіно – 2 відсотки.

Велику кількість грошей витрачають у Великобританії на рекламування продуктів

харчування та автомобілів. Неабиякі витрати на рекламу поглинають також такі сфери, як

роздрібна торгівля та фінансові послуги. Рекламою у країні займаються близько 1300

рекламних агентств, серед яких є як гігантські, так і зовсім невеликі. Певна їх частина

займається не лише наданням суто рекламних послуг, а й проведенням маркетингових

104

досліджень різного характеру.

На думку фахівців, Україна також послідовно виходить на світовий рівень реклами.

Вона дедалі більше сприяє налагодженню тісних зв'язків між виробниками і споживачами.

Однак показник витрат на рекламу в розрахунку на 1 людину ще залишається недостатньо

високим. Так, у 1999 р. він становив менше, ніж 1 дол. У той же час для Німеччини та

Угорщини він становив відповідно 45 та 37 дол.

Однак реклама допомагає людині придбати потрібні їй товари, і нині це відчутно в

Україні. Про це свідчать результати дослідження рекламно-маркетингової компанії “Прайм” у

Києві. Дослідження показали, що придбати нові товари допомагає людям насамперед реклама

на телебаченні. Так, 14 відсоткам респондентів реклама на телебаченні допомогла придбати

продукти харчування, 12 – предмети побутової хімії, 11 – взуття та одяг, 9 – господарські

товари, 7 – засоби обчислювальної техніки, 6 – меблі тощо. Друга позиція належить рекламі у

пресі, а наступні – рекламі на радіо та зовнішній рекламі.

А які ж товари рекламують в Україні найефективніше? Перше місце посідає реклама

продуктів харчування. Двом відсоткам респондентів придбати продукти харчування допомагає

зовнішня реклама, 4 – реклама у пресі, 0,5 – реклама на

радіо, 14 – реклама на телебаченні.

Достатньо ефективно рекламують засоби побутової хімії, електро- та електронно-побутову

техніку, взуття, одяг тощо.

Крім зазначеної компанії “Прайм”, доцільно розповісти про діяльність рекламного

підприємства “Світлографіка”. Його вивіска на вул. Глибочицькій у Києві привертає увагу

людей. Підприємство працює з 1994 р. і займається розробкою й виробництвом фірмового

стилю усіх видів рекламної продукції, світлової реклами. Продукція цієї фірми відрізняється

оригінальністю, неповторністю.

Нині в Україні існують багато проблем на шляху формування повноцінного ринку

реклами, більшість з яких пов'язана з психологією людей. Наприклад, багато горе-підприємців

використовують рекламу як інструмент маніпулювання, спосіб “робити щось з нічого”. Якщо

ж взяти іншу групу людей, представників старшого і середнього покоління, то більшість з них

взагалі не звертає увагу на рекламу. Дослідження тієї ж компанії “Прайм” показали, що 78

відсотків респондентів зовсім не цікавляться рекламою продуктів харчування, 85 – рекламою

госптоварів, 88 – рекламою обчислювальної техніки тощо, незважаючи на високий рівень

виконання численних взірців рекламної продукції.

Не секрет, що реклама для багатьох є атрибутом того “капіталістичного” суспільства,

де панують інфляція, постійне підвищення цін на побутово-комунальні послуги тощо, але

потрібно сподіватися, що незабаром такі погляди зміняться.

105

Важливим етапом становлення рекламної діяльності в нашій країні стало ухвалення

Закону України “Про рекламу” 1996 р. У Законі визначено засади рекламної діяльності,

особливості рекламування окремих видів продукції, вказано загальні обмеження в рекламі. Він

певною мірою сприятиме виходу України на світовий рівень реклами.

Для аналітиків важливе значення має вивчення витрачання рекламних коштів за

цільовим призначенням та ефективністю.

Визначення ефективності рекламної роботи передбачає проведення аналізу структури

витрат на рекламу загалом і за окремими елементами: на проведення рекламних компаній, на

використання конкретних рекламних коштів, на виготовлення рекламних матеріалів та їх

розподіл.

Спрямованість реклами передбачає її орієнтацію на відомі ринки, конкретні групи

покупців.

Організація рекламної роботи включає:

– вибір найефективніших стосовно товару та цільового ринку рекламних коштів;

– проведення цілеспрямованих рекламних кампаній;

– розміщення у періодичній пресі скрупульозно опрацьованих рекламних оголошень,

відгуків покупців про товар;

– використання для реклами газет та журналів вузького профілю, довідників і

спеціалізованих наукових видань;

– проведення рекламних заходів у журналах для наукових працівників про нові вироби:

обладнання, медикаменти, а також досягнення у сфері науки і техніки;

– використання з рекламною метою товарного знака.

Ефективність рекламної діяльності визначають способом аналізу таких показників, як

витрати на рекламу на 1000 потенційних покупців по кожному засобу і виду реклами; відсоток

покупців, які звернули увагу на рекламу та купили виріб; популярність продукції фірми як

результат рекламної діяльності.

Визначення ефективності реклами передбачає також з’ясування питання про те, до

якого рівня реклама сприяє зростанню реалізації товарів. Це здійснюють шляхом

співвідношення витрат на рекламні заходи до досягнутих за їх допомогою результатів

(зростання обсягу реалізації). Такий аналіз сприяє правильному виборові засобів реклами та

часу її проведення, а також обгрунтованішому плануванню фінансових витрат на рекламу при

розробці програми аналізу.

3. 7. Аналіз виконання договорів про поставку і реалізацію продукції

В умовах ринкової економіки вся виробнича діяльність будується на системі укладених

106

договорів про поставку продукції, виконання яких є не лише гарантією фінансової стабільності

підприємства, а й формою його високого авторитету (іміджу). Як відомо, зобов'язання щодо

договорів про поставку продукції виконують підприємства України за державними

замовленнями, державними контрактами і прямими договорами.

Державні замовлення виражають потреби держави у поставках продукції для

задоволення суспільних потреб на пришвидшення науково-технічного прогресу. Міністерства

і відомства визначають обсяг і склад держзамовлень, несуть відповідальність за надання

підприємствами важливих матеріально-технічних ресурсів і вирішення питань збуту

виготовленої за держзамовленням продукції.

На відміну від держзамовлення держконтракт виражає потребу в поставках продукції

державі, але випуск її підприємством фінансується державним бюджетом.

Прямі договори поставки – це найпрогресивніша форма поставки споживачам

підприємствами-виробниками і підприємствами гуртової торгівлі. Сюди належать договори

між виробничими об’єднаннями, підприємствами, організаціями, виробниками та

споживачами.

За умов, коли зменшується частка держзамовлень і зростає рівень самостійності

підприємств у формуванні портфеля замовлень, суттєво підвищується відповідальність

трудових колективів за чітке виконання своїх зобов'язань. Нині значно зріс ризик підприємств

не знайти сфери збуту для своєї продукції, імідж який не став гарантом високої якості та

конкурентоздатності.

Головна мета економічного аналізу обгрунтованості та виконання договорів про

поставку полягає у забезпеченні повного і своєчасного виконання договорів на найвигідніших

економічних умовах.

За умов ринку формується комплекс завдань аналізу виконання договорів про поставку,

серед яких:

а) аналіз обгрунтованості й ефективності формування портфеля замовлень;

б) аналіз виконання замовлень відповідно до асортименту вироблюваної продукції;

в) аналіз виконання замовлень згідно з якістю вироблюваної продукції;

г) аналіз виконання замовлень щодо поставок продукції у визначений час;

д) аналіз наслідків виконання замовлень щодо поставок продукції.

Розглянемо у табл. 11 конкретну господарську ситуацію.

Таблиця 11

Виробництво і реалізація продукції на підприємстві (тис. грн.)

107

Показник

Визначене

завдання

Факт

Відхилення від визначеного

завдання

Залишок готової продукції на складі

на початок року

500 520 20

Випуск товарної продукції за звітний

період

3000 3050 50

Залишок готової продукції на складі

на кінець року

600 720 160

Відвантаження продукції з

урахуванням виконання зобов’язань

щодо поставок (1+2-3)

2900 3300 400

Товари відвантажені і не оплачені

вчасно на початок року.

60 70 10

Товари відвантажені і не оплачені

вчасно на кінець року

65 80 15

Реалізація продукції

2895 3290 395

Варто враховувати те, що виконання зобов’язань щодо поставок продукції перебуває у

тісному зв’язку з виробництвом і реалізацією продукції, що і визначає фінансово-економічний

стан підприємства.

Виконання договірних зобов’язань і його фінансово-економічна результативність

залежать від багатьох чинників. Головними з них є:

— чітка узгодженість щодо термінів обсягу, якості, асортименту продукції, стану

матеріально-технічного забезпечення виробництва, його організації і можливостей

транспортування продукції;

— відсутність коригування завдань щодо випуску і реалізації продукції;

— узгоджена робота внутрішньовиробничих підрозділів;

— чіткий облік, контроль і аналіз;

— система економічного стимулювання і санкціонування.

Початковим етапом аналізу є оцінювання обгрунтованості і напруженості договірних

зобов’язань. Цей аналіз проводять у двох площинах. По-перше. слід оцінити сформований

портфель замовлень враховуючи те, що на ринку не були укладені договори щодо

найвигідніших для підприємства замовлень через конкуренцію.

При оцінюванні напруженості поставок зважають на фактичне виконання договірних

зобов’язань. Коефіцієнт напруженості поставок продукції розраховують за допомогою

співвідношення обсягу необхідних поставок продукції за укладеними договорами чи фактично

представленої за аналізований період до величини виробничої потужності підприємства.

У нашому прикладі:

108

916,0

3600

3300

нап

=== ;

028,1

3600

3700

вип

=== .

∂

і П

∂

– кількість виробленої продукції для укладання договорів і фактичні поставки

продукції за договорами, тис. грн.; М – потужність підприємства, тис. грн.

Для аналізу втрат при ринковій конкуренції необхідно порівняти фактичний і бажаний

портфелі замовлень стосовно використання виробничої потужності і фінансово-економічної

результативності.

Дані свідчать, що сформований портфель замовлень не був узгоджений з виробничими

можливостями підприємства (перевищення можливостей становить 0,028 пункту).

Разом з цим, не лише абсолютні порівняння величини портфеля замовлень і виробничої

потужності є підтвердженням обгрунтованості договорів про поставку. Часто їх невиконання

зумовлене нерівномірністю розміщення договорів відповідно до можливостей використання

виробничої потужності підприємства. Підприємства, що формують пропорційність

виробництва і поставок продукції у часі, мають кращі фінансові результати у результаті

пришвидшення обороту капіталу.

Такий аналіз можна проводити з використанням аналітичної табл. 12.

Таблиця 12

Аналіз рівномірності розміщення договорів про поставку продукції підприємства

Звітний

період

Договір-

не

завдан-

ня, тис.

грн.

Фактичні

поставки

за догово-

рами, тис.

грн.

Виконання

договірних

зобов’язань

Виробнича

потужність

випуску

і поставок

продукції, тис.

грн.

Договірне

завдання

відповідно до

виробничої

потужності, %

Фактичні

поставки

відповідно до

виробничої

потужності,

І кв. 800 810 101

3850 94

195

ІІ кв. 800 800 100

0850 94

194

ІІІ кв. 1000 950 95,0 900 111,1 105,6

IV кв. 1100 740 67

3 1000 110

074

За

ік 3700 3300 89,2 3600 102,8

–

Нерівномірність завантаження підприємства договорами призвела до того, що у ІІІ

кварталі договірні зобов’язання виконані лише на 95,0%. Швидко виконали план у І і II

кварталах, а в цілому за рік – не виконали.

Аналіз виконання договірних зобов’язань проводять у кілька етапів:

109

– на першому етапі дають загальну оцінку виконанню зобов’язань загалом і з

наростаючим підсумком від початку року;

– на другому етапі виділяють аналіз виконання за окремими групами продукції (у тому

числі за товарами народного споживання) і відповідно до державного замовлення та за

прямими договорами;

– на третьому етапі аналізують виконання договірних зобов’язань щодо асортименту,

якості та термінів поставок продукції.

Особливу увагу слід звернути на рівень виконання договірних зобов’язань щодо

асортименту, якості і термінів поставки, адже договір вважають виконаним лише тоді, коли

дотримані всі умови поставки. Такий аналіз можна зробити з використанням коефіцієнтів

оцінювання ступеня виконання зобов’язань щодо поставок згідно з передбаченим

асортиментом Кас, зумовленою якістю Кяк і терміновим Ктерм. Суть цих коефіцієнтів полягає

у тому, що ступінь виконання договірних зобов’язань визначають за допомогою

співвідношення обсягу фактичної поставки не більшої, ніж передбачено умовами договору, до

величини договірних зобов’язань. Так, ступінь виконання договірних зобов’язань щодо

асортименту продукції, яку поставляють, можна визначити з використанням аналітичної табл.

13.

Таблиця 1З

Аналіз виконання зобов’язань щодо асортименту продукції, яку поставляє

підприємство, тис. грн.

Асортимент

Договірні

зобов’язання

Фактичні

поставки

Виконання

договірних

зобов’язань

Зараховано до виконання

договірних завдань щодо

асортименту поставки

продукції

Виріб А

50 53 94,3 50

Виріб Б

35 30 116,7 ЗО

Виріб В

10 11 90,9 10

Виріб Г

9 9 100 9

Виріб Д

60 63 98,8 60

Разом

164 166 98,8 159

.700,0

164

159

ас

== .

Середній відсоток 164 виконання договірних зобов’язань щодо асортименту становить

97,5%.

Аналогічну методику використовують при аналізі якості і термін поставки. Для

110

оцінювання договірних зобов’язань щодо поставок продукції можна застосовувати

комплексний показник, який визначають як добуток виконання окремих показників

договірних зобов'язань щодо асортименту, якості і термінів. При цьому необхідно ці

показники узгодити між собою. Це означає, що при аналізі виконання зобов’язань щодо

асортименту слід враховувати лише ту частину продукції, яка поставлена вчасно, а частку

продукції, що відповідає якості, визначити лише за продукцією, зарахованою до виконання

зобов’язань щодо асортименту.

Комплексний показник виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції

дорівнює:

КякКас)КІ(K

.термкомп

⋅

−=

Аналіз причин невиконання договірних зобов’язань щодо поставок враховує також

виявлення винуватців у внутрішньовиробничих підрозділах та впливу зовнішніх факторів.

На завершальному етапі слід провести аналіз причин перевиконання договірних

зобов’язань.

У нашому прикладі таке перевиконання договірних

зобов’язань становить 400 тис. грн.

Розділ IV. Аналіз організаційно-технічного рівня виробничого процесу

Дуже важливим напрямком аналізу є вивчення рівня техніки, технології, організації

виробництва та управління.

Аналіз рівня техніки.

Його доцільно почати з вивчення вікового складу обладнання,

ступеня оновлення і зношення. З цією метою порівнюють результати аналізу стану основних

виробничих фондів із середньогалузевими показниками і даними споріднених підприємств.

Ступінь оновлення

показує, наскільки інтенсивно діє процес “омолодження” техніки.

Важливим показником технічного рівня виробництва є питома вага прогресивного

обладнання в загальній його кількості. Обладнання, що належить до прогресивного в тій чи

іншій підгалузі, визначають галузеві проектно-технологічні інститути, його склад періодично

переглядають і встановлюють, чи технічна база підприємства відстає від інших підприємств

галузі.

Важливим показником технологічного рівня є ступінь механізації,

який

характеризують:

а) коефіцієнт механізації робіт (співвідношення обсягу продукції або робіт, виконаних

механізованим способом, до їх загального обсягу);

б) коефіцієнт механізації праці (співвідношення робочого часу, затраченого на

механізовані роботи, до всього відпрацьованого часу на даний обсяг продукції чи