Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

343

Собівартість окремих видів продукції, яку одержують від відповідних

культур і видів тварин, обчислюють на основі витрат, віднесених на дану

культуру або вид (групу) тварин. Усі витрати за способом включення в

собівартість продукції поділяються на прямі і непрямі (розподілювані). Прямі

витрати безпосередньо відносять на відповідні культури і види тварин, непрямі

- розподіляються на ці об'єкти планування і обліку.

До прямих витрат належить переважна частина основних витрат

(наприклад, у тваринництві - оплата праці з нарахуваннями, вартість кормів і

засобів захисту тварин, витрати на утримання основних засобів галузі, страхові

платежі та ін.)

Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції,

тому вони не можуть бути віднесені на один продукт, а розподіляються між

ними за відповідною методикою.

Обчислення собівартості окремих видів сільськогосподарської продукції

ґрунтується на загальних принципах планування і обліку витрат, які вимагають

єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх розподілу між різними

продуктами. Це забезпечує необхідні умови для правильного та ідентичного

обчислення і собівартості окремих видів продукції в сільськогосподарських

підприємствах, дає можливість аналізувати її рівень у динаміці та порівняно з

іншими господарствами, за планом встановлювати причини відхилень і

розробляти заходи щодо зниження собівартості.

У плануванні і обліку собівартості продукції використовуються такі

показники: собівартість усієї продукції, собівартість одиниці продукції,

витрати на 100 грн вартості продукції. Собівартість одиниці продукції

обчислюється діленням витрат на всю продукцію відповідного виду до її обсягу

у натуральному виразі, а витрати на 100 грн вартості продукції - з відношення

собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

Облік витрат на виробництво і вихід продукції ведеться в рослинництві

по окремих культурах (групах культур), а в тваринництві - по видах і групах

тварин. Сума всіх прямих і розподілюваних витрат становить їх загальний І

обсяг по кожному з об'єктів обліку. При вирощуванні

сільськогосподарських культур і утриманні худоби і птиці господарства

одержують, як правило, не один, а декілька і видів продукції - основну,

супутню і побічну.

Основною є продукція (зерно, цукрові буряки, картопля, молоко, приріст,

вовна, яйця тощо), для одержання якої організоване відповідне виробництво.

Якщо в одній галузі виробляється два і більше основних продуктів, вони є

супутніми. Біологічні особливості рослин і тварин зумовлюють одержання

поряд з основною побічної продукції (соломи і полови зернових, гички

цукрових буряків, гною тощо).

Для обчислення собівартості одиниці сільськогосподарської продукції

після встановлення об'єкта калькуляції визначають кількість виробленої

продукції і загальну суму витрат на вирощування окремих сільськогоспо-

дарських культур і утримання худоби.

344

8.5. Послідовність і методи визначення собівартості

сільськогосподарської продукції

Визначення собівартості різних-видів продукції (робіт, послуг)

грунтується на загальних для планування та обліку принципах і знаходить своє

відображення в єдності об'єктів калькуляції, статей витрат і методики їх

розподіляв плануванні й обліку розраховуються і використовуються в

економічній роботі такі показники собівартості: 1) собівартість усієї продукції;

2) собівартість одиниці продукції; 3) витрати на одну грошову одиницю

вартості продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї

продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на

одну грошову одиницю продукції - відношенням собівартості всієї продукції до

її обсягу у вартісному виразі.

При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг виробленої

продукції і витрати на її виробництво. Потім розподіляють за призначенням

витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених

підприємством об'єктів планування й обліку. Собівартість

сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) розраховується в певній

послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі

господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок

собівартості потрібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що

надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий

транспорт, водопостачання тощо).

Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв

також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу,

взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з

того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних

і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об'єктами планування

й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.

Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загальних витрат

на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіпсування. Потім

розподіляються загальновиробничі витрати, списуються з витрат основного

виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному

об'єкту обліку є можливість обчислити загальну суму операційних витрат і

собівартість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість продукції

підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції.

Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується

собівартість продукції тваринництва, а відтак - і продукції промислових

виробництв з переробки тваринницької продукції.

Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою певних

методів. їх вибір залежить від особливостей технології та організації

виробництва, характеру продукції, що виробляється В сільськогосподарському

виробництві використовуються такі методи.

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції.

345

Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної

продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням

суми понесених витрат на даному об'єкті планування й обліку на загальний

обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера

зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуго-

вуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВттод, 1 м води.

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої

у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома,

гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) оцінюється за нормативною

собівартістю, що розраховується по кожному підприємству. У тваринництві

гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної про-

дукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами

можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між

загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на

одержаний обсяг основної продукції.

3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному

значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної

продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в

цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.

4. Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі

відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції з наступним

визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції

розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної

продукції. її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих

коефіцієнтів усіх видів продукції в основний. Цим методом визначають,

наприклад, собівартість продукції вівчарства.

5. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими

видами продукції пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними

цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.

6. Комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище

методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінницького зерна в

спеціалізованих насінницьких господарствах застосовується метод виключення

вартості побічної продукції (соломи) у поєднанні з пропорційним, коли

залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно його

вартості.

Визначення собівартості продукції рослинництва. З-поміж

продукції основних галузей визначення собівартості починають саме з

продукції рослинництва, оскільки вона значною мірою споживається

тваринництвом. Об'єктами розрахунку собівартості в рослинництві є різні види

продукції, які І одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім Р

того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із

собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для

виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році

під урожай майбутнього року.

Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним

чином доробляється (висушується, очищується, сортується тощо). З огляду на

346

це виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені у

виробничу собівартість продукції. Відповідно до існуючого положення зерно і

насіння соняшнику калькулюються за принципом франко-тік (франко-місце

зберігання). При цьому в собівартість зерна включають витрати на доробку

продукції. Сіно і солома калькулюються за франко-місцем зберігання, силос -

франко-силосною спорудою, включаючи витрати на виробництво зеленої маси і

на силосування, зелений корм - франко-місцем споживання, коренеплоди,

картопля - за франко-місцем зберігання.

В товарному зерновому виробництві розраховується собівартість

центнера зерна, зерновідходів і нормативна собівартість центнера соломи.

У товарному буряківництві визначають собівартість центнера коренів

методом вилучення із загальної суми витрат нормативної собівартості гички.

Залишкову суму витрат ділять на одержаний обсяг коренів і одержують

собівартість центнера основної продукції. В насіннєвому буряківництві

розраховують собівартість центнера насіння. Для визначення собівартості

центнера насіння соняшника потрібно загальну суму витрат на вирощування і

збирання цієї культури зменшити на нормативну собівартість соняшнику і

кошиків і одержаний результат поділити на фізичну масу насіння після доробки

(доочистки).

Особливістю визначення собівартості центнера картоплі є те, що із

загальної суми витрат на її вирощування та збирання віднімається вартість

нестандартної картоплі, яка згодована худобі, в оцінці за собівартістю

кормових буряків з урахуванням поживності.

Собівартість продукції окремих овочевих культур визначають окремо по

культурах відкритого і закритого ґрунту. При цьому в неспеціалізованому

овочівництві відкритого ґрунту загальні витрати зменшують на нормативну

собівартість гички і потім розподіляють їх залишкову суму за окремими

овочевими культурами пропорційно виручці від реалізації основної продукції

цих культур.

Визначення собівартості продукції тваринництва об'єктами

визначення собівартості в тваринництві є основні види продукції. Зокрема, в

скотарстві визначають собівартість молока, приплоду, приросту живої маси

молодняка всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх живої

маси; у птахівництві - яєць, приросту живої маси і живої маси за відповідними

віковими групами кожного виду птиці; в рибництві - собівартість мальків,

цьоголіток, риби однорічного віку і товарної риби.

Собівартість молока і приплоду визначають так. Спочатку розраховують

собівартість одного кормодня в молочному скотарстві діленням усієї суми

витрат по цій галузі на кількість кормоднів. Нормативно вважають, що

собівартість однієї голови приплоду становить 60 кормоднів. Множенням

одержаного приплоду на 60 кормоднів і на собівартість одного кормодня

визначають суму витрат, яку відносять на приплід. Загальна сума витрат по

молочному скотарству зменшується на витрати, які віднесені на приплід, і на

загальну нормативну собівартість гною, яку розраховують множенням планової

собівартості тонни цієї побічної продукції на її загальний обсяг, одержаний

протягом звітного року. Залишок витрат відносять на молоко. Діленням цих

347

витрат на обсяг одержаного молока визначають собівартість центнера цього

виду продукції.

По молодняку великої рогатої худоби і худоби на відгодівлі визначають

собівартість центнера живої маси і центнера її приросту. Щоб розрахувати

приріст живої маси, необхідно до живої маси тварин на кінець року добавити

живу масу вибулого (облікового) за рік поголів'я (включаючи загиблих тварин)

і від одержаного результату відняти живу масу поголів'я худоби на початок

року, живу масу поголів'я, що надійшло протягом року, і живу масу приплоду.

Собівартість центнера приросту живої маси визначають методом вилучення із

загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). У фактичну

собівартість приросту живої маси за відповідними видами і групами тварин

включають втрати від загибелі молодняка і дорослої худоби на відгодівлі, за

винятком втрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб, і тих, які сталися

внаслідок епізоотії та стихійного лиха.

Загальна сума витрат для визначення собівартості 1 ц живої маси

обчислюється сумою початкової балансової вартості тварин на початок року,

вартості тварин, переведених на вирощування і відгодівлю протягом року (в

обліку - мінус вартість загиблих тварин за обліковою оцінкою на початок року),

вартості одержаного приплоду і фактичних витрат звітного року (без вартості

побічної продукції), віднесених на приріст живої маси тварин. Одержану суму

ділять на живу масу поголів'я, що калькулюється. Вона дорівнює живій масі

тварин на кінець року плюс жива маса вибулих протягом року тварин (в обліку

- без маси загиблих тварин). Собівартість 1 ц живої маси худоби є важливим

економічним показником, оскільки на його основі визначається собівартість

тварин, що реалізуються підприємством, здійснюється грошова оцінка

молодняка, який переводиться в основне стадо, і собівартість тварин, що

залишилися на кінець року.

У свинарстві в спеціалізованих підприємствах визначають собівартість

приросту живої маси за такими віковими групами свинопоголів'я, як основне

стадо (приріст живої маси поросят до двомісячного віку), поросята двох-

чотирьох місяців, поросята старші за чотири місяці, свині на відгодівлі.

В яєчному птахівництві визначають собівартість 1000 шт. яєць. Для цього

із загальної суми витрат по стаду віднімають вартість побічної продукції

(послід, пух, перо) з подальшим віднесенням залишкової суми витрат на

одержану основну продукцію. По молодняку птиці, як і в яєчному птахівництві,

розраховують собівартість центнера живої маси, вилучаючи з усіх витрат вар-

тість побічної продукції. В інкубаційному виробництві визначають собівартість

добового курчати.

У тваринництві для поглибленого аналізу ефективності галузі визначають

також собівартість кормодня і центнера кормових одиниць.

8.6. Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Точність та обгрунтованість калькуляційних розрахунків є важливою

передумовою об'єктивності цілого ряду важливих економічних показників.

348

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається

виходячи з витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур) чи вид

(групу) тварин.

Фактична собівартість продукції (робіт та послуг) в

сільськогосподарських підприємствах розраховується в цілому за рік, крім

продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактична собівартість яких

визначається щомісяця.

Об'єктами калькуляції є конкретні види продукції, робіт та послуг (табл.

8.2).

У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єктами обліку

витрат можуть бути роботи, виконані в поточному році під урожай майбутнього

року.

Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється в такій

послідовності:

а) розподіляються між окремими об'єктами планування та обліку витрати

з утримання необоротних активів;

б) визначається собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;

в) розподіляються загальні витрати: на зрошення та осушення земель,

включаючи витрати на утримання меліоративних споруд, на вапнування та

гіпсування грунтів та на утримання полезахисних смуг;

г) списується частина витрат бджільництва на сільськогосподарські

культури, що запилюються;

д) списуються з витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;

е) розподіляються бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі

витрати;

є) визначається загальна сума виробничих витрат по об'єктах обліку;

ж) визначається собівартість продукції рослинництва;

з) визначається собівартість продукції підсобних промислових

виробництв з переробки рослинницької продукції;

і) розподіляються витрати з утримання кормоцехів (за рішенням

власника, що має бути затверджено наказом про облікову політику

підприємства, розподіл витрат може виконуватися щомісяця);

ї) визначається собівартість продукції тваринництва;

й) визначається собівартість продукції інших промислових виробництв;

к) визначається собівартість товарної продукції рослинництва,

тваринництва та підсобних промислових виробництв.

1. Продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв.

Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв

визначається діленням суми витрат на обсяг продукції (робіт та послуг).

Фактична собівартість продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв

визначається щомісяця і за цією оцінкою відноситься на споживачів. Послуги,

надані одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюються за плановою

собівартістю і не коригуються. Аналітичні рахунків закриваються в такій

черговості: газо-, тепло-, електро-, водопостачання, ремонтна майстерня,

холодильні установки, вантажний автотранспорт, гужовий транспорт.

349

Транспортні роботи тракторів і послуги живої тяглової сили

калькулюються раз в кінці року.

Витрати на утримання газового господарства обліковуються на одному

аналітичному рахунку в розрізі окремих статей, включаючи вартість

одержаного газу. Обліковою і калькуляційною одиницею в газопостачанні є 1

куб. метр. У підприємствах, де використовується лише скраплений (балонний)

газ, розраховується собівартість 1 кілограма газу.

Для розрахунку фактичної собівартості 1 куб. метра газу необхідно

витрати на газопостачання, включаючи вартість придбаного газу, поділити на

його кількість і за цією оцінкою надані послуги відносити на споживачів

відповідно кількості відпущеного кожному з них газу.

Собівартість 10 ГКал теплоенергії визначається діленням суми витрат на

виробництво, придбання та передачу споживачам теплоенергії на її загальну

кількість без врахування енергії, що використана на власні потреби котельні, та

втрат її в мережі. Собівартість теплоенергії відноситься щомісяця на

користувачів виходячи з її кількості, спожитої кожним з них.

Для розрахунку собівартості 10 кіловат-годин електроенергії потрібно всі

витрати, пов'язані з її виробництвом на власних електростанціях, вартість

електроенергії, одержаної із загальної мережі, і витрати на утримання

електрогосподарства поділити на загальну кількість спожитої електроенергії

без урахування електроенергії, використаної електрогосподарством.

Собівартість електроенергії щомісяця списується на споживачів виходячи з її

кількості, відпущеної кожному з них. Витрати на утримання

електрогенераторів, змонтованих з доїльними, стригальними, зварювальними та

іншими агрегатами, відносять безпосередньо на відповідні виробництва.

У водопостачанні визначається собівартість 1 куб. метра води, добутої

власною водокачкою і одержаної зі сторони. Для цього витрати на

водопостачання (витрати на утримання водокачки, вартість води, одержаної зі

сторони, витрати на утримання внутрігосподарської водорозподільної мережі

тощо) діляться на загальну кількість використаної води. Щомісяця собівартість

її відноситься на споживачів виходячи з її кількості, відпущеної кожному з них.

Витрати на утримання насосних установок, які обслуговують поля,

ферми, ставки, пасовища, відносяться на витрати відповідного об'єкту чи на

загальновиробничі витрати.

Фактична собівартість виконаних робіт в ремонтно-механічній майстерні

визначається щомісяця. В бухгалтерському обліку витрати відображаються за

окремими замовленнями (групою однорідних замовлень), а загальновиробничі

витрати ремонтно-механічної майстерні розподіляються між окремими

замовленнями пропорційно до нарахованої прямої оплати праці. Зняті з

відремонтованого об'єкта вузли і деталі оцінюються за справедливою вартістю

(вартістю відновлення) або вартістю придбання. На вартість знятих вузлів

(деталей) зменшуються витрати на ремонт об'єкта.

Фактична собівартість закінчених ремонтних робіт щомісяця списується

на споживачів послуг.

350

Облік витрат на утримання холодильних установок ведеться на окремому

аналітичному рахунку.

На підставі журналу обліку руху та зберігання продукції в холодильних

камерах і спеціальних сховищах щомісяця розраховується кількість центнеро-

днів зберігання кожного виду продукції. Фактичну собівартість послуг

холодильних камер відноситься на споживачів, збільшення собівартості

продукції, що зберігається або на витрати збуту.

Облік витрат на утримання вантажного автотранспорту ведеться, як

правило, на одному аналітичному рахунку незалежно від кількості, видів,

вантажопідйомності та характеристики кузова машин. В окремих випадках

ведуть облік витрат на роботу спеціальних машин (автокранів тощо).

Перевезення вантажів обліковується в тонно-кілометрах, а робота

спеціальних машин та обсяг перевезень людей вантажним автотранспортом – в

машино-годинах, кількість яких в кінці звітного періоду перераховується в

машино-дні.

Для визначення собівартості виконаних робіт спочатку розраховується

собівартість машино-дня роботи вантажного автотранспорту, якщо ним

виконувалися роботи на засадах погодинної оплати. Для цього всі витрати на

його утримання діляться на кількість машино-днів, відпрацьованих на всіх

видах робіт та визначають витрати, пов'язані з роботами з погодинною

оплатою. Решта витрат становитиме собівартість робіт з перевезення вантажів,

для визначення якої витрати на ці роботи ділять на обсяг робіт у тонно-

кілометрах (калькуляційною одиницею роботи є 10 тонно-кілометрів).

Щомісяця фактичні витрати списуються на відповідні об'єкти.

Витрати на утримання автокранів та інших спеціальних машин

відображають окремо і відносять на споживачів виходячи з обсягу виконаних

робіт та відпрацьованого часу на обслуговуванні кожного з них.

На собівартість послуг живої тяглової сили відноситься вартість кормів,

амортизація робочих тварин та інших необоротних активів, оплата праці

працівників, що доглядають за тваринами, витрати на профілактичні

ветеринарні заходи тощо.

Собівартість однієї голови приплоду обчислюється за вартістю 60 кормо-

днів утримання однієї голови дорослої робочої худоби. Собівартість одного

кормо-дня (для оцінки вартості приплоду) розраховується діленням всієї суми

витрат з утримання робочої худоби на кількість кормо-днів.

Собівартість одного робочого дня визначається діленням загальної суми

витрат на утримання робочої худоби (без вартості приплоду, гною та іншої

побічної продукції) на кількість відпрацьованих робочих днів (без днів роботи

на самообслуговуванні). При цьому робочий день коней і волів прирівнюються

один до одного.

Визначена собівартість одиниці послуг живої тяглової сили є підставою

для віднесення витрат на споживачів виходячи з кількості використаних ними

робочих днів (коне-днів).

2. Калькулювання собівартості продукції рослинництва.

351

Виробнича собівартість продукції за видами сільськогосподарських

культур визначається:

а) зерна, насіння соняшнику – франко-тік (франко-місце зберігання);

б) соломи, сіна – франко-місце зберігання;

в) цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників

цукрових буряків, коренеплодів – франко-поле (франко-місце зберігання);

г) плодів, ягід, винограду, листя тютюну, продукції лікарських та

ефіроолійних культур і квітництва, овочів закритого грунту – франко-пункт

приймання (зберігання);

д) соломки та трести льону, конопель – франко-пункт зберігання чи

переробки (в підприємстві);

е) насіння трав, льону, конопель, овочевих та інших культур – франко-

пункт зберігання;

є) зеленої маси на корм – франко-місце споживання;

ж) зеленої маси на силос, трав'яного борошна, сінажу, гранул – франко-

місце силосування, сінажування, виробництва борошна, гранул.

Всі послідуючі витрати на виконання операцій по підготовці продукції до

реалізації та її проведення відносяться на витрати зі збуту.

Якщо ці операції здійснюються за плату, їх розглядають як виконання

робіт на сторону з відображенням в складі доходів.

Витрати на обробіток площ, на яких повністю загинув урожай внаслідок

стихійного лиха, списуються як надзвичайні втрати. При пересіві повністю

загиблих посівів сума витрат становитиме вартість насіння, витрати на

передпосівний обробіток грунту, посів та інші роботи, які виконуються знову

при пересіві новою культурою (повторювані витрати). Всі інші суми витрат на

лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив та витрачені

на їх внесення суми тощо, тобто (неповторювані витрати) списуються в розрізі

статей на пересіяну культуру.

Витрати на вирощування культур, які частково загинули або по яких

стався недобір продукції внаслідок стихійного лиха, списуються на втрати від

стихійного лиха чи від техногенних катастроф і аварій тощо.

Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного

листя та іншої побічної продукції рослинництва визначається виходячи із

розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування,

скиртування та інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної чи основної

продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на

вирощування певної культури виключається вартість побічної продукції згідно

з табл. 8.2.

Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи

вартість з доробки зерна на току, що проводиться в межах календарного року)

становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи.

Загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном і

зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи

прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом в них

повноцінного зерна.

352

Наприклад, в підприємстві зібрано 20000 центнерів повноцінного зерна

озимої пшениці та 1500 центнерів зерновідходів із вмістом в них зерна 60

відсотків. Витрати на вирощування цієї культури (без вартості соломи)

становили 1170400 грн. Розрахунок собівартості одержаної продукції

виконується таким чином. Кількість повноцінного зерна у зерновідходах

становить 900 центнерів (1500 х 60/100). Загальна його кількість з урахуванням

зерновідходів дорівнюватиме 20900 центнерів (20000 + 900). Собівартість

центнера повноцінного зерна становитиме 56 грн., а собівартість центнера

зерновідходів становитиме 33,6 грн. (56 х 900/1500).

У разі вирощування насіння зернових культур загальна сума витрат,

включаючи додаткові витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням

насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та

зерновідходів), розподіляється між цими класами насіння (супереліта, еліта, I і

II репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість центнера насіння визначається діленням суми витрат, віднесених

на насіння відповідного класу, на його масу після доробки.

Собівартість центнера зерна кукурудзи визначається шляхом ділення

витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на

масу сухого зерна повної стиглості. Перерахунок качанів кукурудзи повної

стиглості в сухе зерно здійснюється за фактичним виходом зерна з качанів,

який визначається хлібоприймальними пунктами шляхом обмолоту

середньодобових зразків з врахуванням базової вологості зерна в качанах

(базова вологість зерна в качанах кукурудзи береться на рівні 14 відсотків).

Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно, залишених на

кінець року в підприємстві, та перероблених для внутрігосподарських потреб,

виконується за середнім відсотком виходу зерна базової вологості, який

встановлюється за даними реєстрів накладних на прийняте покупцями зерно.

При потребі додатково розраховується фактична собівартість центнера

кукурудзи в качанах.

Виробнича собівартість центнера цукрових буряків (фабричних і

маточних) визначається діленням загальної суми витрат на їх вирощування і

збирання (без вартості гички, оціненої за нормативно-розрахунковими

витратами) на фізичну масу буряків, визначену шляхом зважування.

Для розрахунку собівартості продукції буряків-маточників від витрат,

віднесених на всю вироблену продукцію, віднімається вартість гички і

забракованих буряків та додаються витрати на доочищення буряків,

кагатування і догляд за кагатами в звітному році. Поділивши цю суму на

кількість центнерів буряків, закладених в кагати, визначають собівартість

одного центнера.

Облік витрат на догляд за кагатами починаючи з січня та витрат на

розкриття кагатів, вибирання коренів, їх сортування та інші роботи ведеться на

окремому аналітичному рахунку, на який списується після розкриття кагатів

собівартість закладених на зберігання коренів. У результаті сортування

одержують буряки, придатні для висадки та забраковані, які оцінюються за

середньою собівартістю кормових буряків з урахуванням їх якості, та