Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

363

транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з

розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зниженню собівартості

продукції.

Значний резерв зниження собівартості продукції - раціональне

використання матеріальних оборотних фондів (насіння, добрив, пального,

кормів тощо). Особливого значення набуває додержання науково

обґрунтованих норм витрачання кормів на виробництво тваринницької

продукції. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів за перетравним

протеїном та іншими речовинами господарства перевитрачають значну

кількість кормін на одиницю продукції. При такому самому обсязі витрат

повноцінних кормів можна забезпечити збільшення продуктивності тварин і

здешевлення виробництва продукції.

Важливим напрямом зниження собівартості продукції є поглиблення

спеціалізації сільськогосподарського виробництва і досягнення його

оптимальних розмірів відповідно до особливостей природно-економічних умов

господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

Раціональне ведення господарства повинно супроводжуватись як

загальним зростанням обсягу, так і здешевленням виробництва продукції. Тому

велику роль у зниженні собівартості продукції відіграє такий фактор, як

підвищення матеріальної зацікавленості працівників у кінцевих

результатах господарської діяльності.

Зниження собівартості продукції забезпечується сукупністю основних

напрямів використання внутрішньогосподарських резервів скорочення витрат

на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Фактори, які забезпечують

збільшення і здешевлення виробництва сільськогосподарської продукції,

органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені. З урахуванням цього в окремих

галузях і господарствах розробляються конкретні заходи щодо зниження

собівартості продукції.

364

Тема 9. Результативність діяльності підприємств

9.1. Суть ефективності як економічної категорії.

9.2. Фінансові ресурси підприємства.

9.3. Формування доходу підприємства.

9.4. Дохід підприємства.

9.5. Прибуток підприємства.

9.6. Рентабельність виробництва і методика визначення її показників.

9.7. Ступінь рентабельності сільськогосподарського виробництва.

Показники і методика визначення рівня рентабельності і норми

прибутку.

9.8. Оцінювання фінансово-економічного стану підприємства.

9.9. Економічні дослідження беззбитковості виробництва і прибутковості

галузі за допомогою показника норми беззбитковості.

9.10. Чинники зростання ефективності виробництва (діяльності

підприємства).

365

9.1. Суть ефективності як економічної категорії

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище.

Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії

чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В

процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з

метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити

відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати

ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених

ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною

результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з

різною ефективністю (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Формування ефективності виробництва

Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення

між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами,

причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або

в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані

ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо

спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не

лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах:

вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в

ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності

підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку

сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі види ефек-

тивності: технологічну, економічну і соціальну.

Технологічна ефективність - це результат взаємодії факторів

виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які

використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В

рослинництві показниками технологічної ефективності є врожайність культур з

одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції

(вміст цукру в цукрових буряках, олії - в насінні соняшнику, білка - в зерні

тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств береться валове

виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом -

посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції, можна визначити

біологічний вихід цукру, олії, білка тощо на гектар посівної площі,

помноживши врожайність культури з гектара на відсоток вмісту відповідної

органічної речовини (коефіцієнт).

366

У тваринництві технологічними показниками ефективності є

продуктивність худоби і птиці, а також основні параметри якості тваринницької

продукції. Наприклад, у скотарстві такими технологічними показниками є надій

молока на одну корову, вихід приплоду на 100 корів основного стада,

середньодобовий приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі, а

показниками якості - вміст білка і жиру в молоці, категорія вгодованості тварин

(вища, середня, нижчесередня, худа); в свинарстві - середньодобовий приріст

живої маси свиней , вихід ділового приплоду на свиноматку, виробництво

живої маси свиней за рік у розрахунку на одну свиноматку. За результат

діяльності підприємств тут береться вироблена продукція тваринництва, а за

ресурс, з яким зіставляється цей результат, - поголів'я тварин.

Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва істотно

впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних

витрат, на які, як відомо, виробники в короткостроковому періоді впливати не

можуть. Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають

специфіку й особливості сільського господарства, пов'язані з функціонуванням

у цій галузі основного засобу виробництва - землі і живих організмів як засобів

виробництва. Вони дають змогу здійснювати порівняльну оцінку

результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за

окремими підприємствами і регіонами.

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і

результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники

ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного

співвідношення: 1) ресурси і результати виражені у вартісній формі; 2) ресурси

- у вартісній, а результати - у натуральній формі; 3) ресурси - у натуральній, а

результати - у вартісній формі. Вимірювальну систему економічної

ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким

чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов'язані і взаємо

доповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств -

раціональність використання ними землі через показники загального ефекту,

приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність ви-

робництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З

огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств

слід широко використовувати показники ефективності використання

авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності

праці, фондовіддачі виробничих фондів.

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва та її поглибленого

аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники

рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів - природних,

економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно

відбивається дія зовнішнього середовища, насамперед тих його ланок, на які

аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Важливість показників рентабельності для оцінки та аналізу економічної

ефективності виробництва вимагає їх спеціального.

Соціальна ефективність - поняття, що відображає поліпшення

соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення

367

зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей,

скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати,

ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по суті,

похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде

тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності досягнуто. Соціальна

ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить

грунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити за такими

показниками, визначеними у динаміці, як питома вага прибутку, направленого

на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього

прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.

Одним із найважливіших завдань агропромислового виробництва

постіндустріального типу є не тільки істотне збільшення обсягів

сільськогосподарської продукції для забезпечення продовольчої безпеки

держави, а й значне підвищення прибутковості й конкурентоспроможності

галузі на базі ефективнішого використання економічного потенціалу

агроекосистем, генофонду сільськогосподарських рослин і тварин,

матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Аналіз стану сільськогосподарського виробництва країни свідчить, що

галузь повільно виходить із затяжної кризи (табл. 9.1).

З 1999 року, завдяки активному реформуванню аграрного сектору,

постійно нарощуються обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. У

2008 році зібрано найбільший в Україні врожай зернових і зернобобових

культур - понад 53 млн. тонн, а середня врожайність зернових культур досягла

34,7 ц/га, цукрових буряків - 354,7, соняшнику - 15,2, ріпаку - 20,0, картоплі -

138,7, овочів - 174,0 ц/га. Продуктивність праці у сільському господарстві

порівняно з 1990 роком збільшилася на 66,8% і становить 42,7 тис. грн. на 1

працюючого. В основному це досягнуто за рахунок освоєння організаційно-

економічних резервів господарювання на приватних засадах і запровадження

інноваційних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Це дало змогу повністю забезпечити річне споживання відповідно до

фізіологічних норм споживання таких видів продукції, як хліб і хлібобулочні

вироби, картопля, цукор, олія тощо, а також значно скоротити розрив між

нормами і фактичним душовим споживанням інших продуктів харчування.

Загальні обсяги інвестицій в основний капітал сільського господарства

становили 9,3 млрд. грн., що на 18% більше порівняно з попереднім роком.

Зросли також експортні можливості сільського господарства, насамперед щодо

зерна, олії та інших видів сільськогосподарської продукції. її експорт порівняно

з 1999 роком збільшився майже у 7 разів і нині становить 8,62% експортних

надходжень держави. При цьому всі роки торговельне сальдо сільського

господарства додатне.

Однак економічні показники сільськогосподарської діяльності не

мотивують сільськогосподарських виробників до розвитку цього виду бізнесу.

Навпаки, як свідчать дані таблиці 1, спостерігається неадекватний збільшенню

обсягів виробництва рівень прибутковості в сільськогосподарських

підприємствах. У 2008 році рентабельність сільськогосподарського

виробництва не підвищилась, як очікувалося, а за попередніми даними

368

зменшилася порівняно з 2007 роком на 23 відсоткових пункти і становила

близько 2,5%. З 1990 року основний капітал галузі зменшився в 11,6 раза. При

цьому частка сільського господарства в основному капіталі національної

економіки зменшилася від 24,6 до 3,4% станом на початок 2008 року.

Таблиця 9.1.

Ефективність сільськогосподарського виробництва

Показники

1999

2005

2007

2008

Усі категорії господарств

Валова продукція, млрд. гри.

71,0

92,6

88,8

101

у т.ч. рослинництва

35,4

54,0

49,7

тваринництва

35,6

38,6

39,1

Сільськогосподарські підприємства

Прибуток від реалізації продукції

(з урахуванням державних дотацій)

всього млрд. грн.

-2,5

2,4

6,9

1,7

у т.ч. рослинництва

0,4

0,9

6,3

1,0

тваринництва

-2,9

1,5

0,6

0,7

Довідково: обсяг державних

дотацій сільськогосподарським

підприємствам, млрд. гри.

1,2

2,6

2,5

Рівень рентабельності

сільськогосподарської продукції, %

-22,1

13,1

253

у т. ч. рослинництва

8,0

7,9

37,3

3,5

тваринництва

-46,6

21,4

5,7

1,8

З точки зору бізнесу цей вид діяльності характеризують уповільнений рух

капіталу (довготривалість виробничого циклу в середньому перевищує рік, тоді

як у багатьох інших галузях - 1-3 місяці, а в торгівлі ще менше), низька

господарська маневреність (зупинка виробництва неможлива, його можна

тільки ліквідувати, а для відновлення, насамперед у тваринництві, треба не

менше трьох років), вразливість до змін природно-кліматичних умов тощо.

Тобто, йому характерна підвищена ризиковість, яка має компенсуватися вищою

ставкою прибутковості порівняно з іншими галузями. Проте навіть у найбільш

сприятливий для господарювання 2007 рік норма прибутку на вкладений у

сільське господарство капітал (з урахуванням вартості землі) дорівнювала 3,1%.

Разом з тим у середньому по економіці країни вона становила 10,9%, а у сфері

торгівлі - 13,9%.

Ці порівняння переконливо свідчать, що в Україні не відпрацьовано

паритетних міжгалузевих економічних відносин, щоб галузь сільського

господарства стала інвестиційно привабливою для бізнесу.

Якщо ж аналізувати аграрне виробництво з точки зору корисності для

суспільства, то визначальною стосовно його особливої ролі в економіці є не

стільки частка ВВП (7,6% у 2007 p.), а соціальна значимість галузі як

економічної бази для забезпечення життєдіяльності третини населення країни;

незамінного виробника продуктів харчування і сировини для промисловості;

галузь дає змогу організувати близько 10 робочих місць, а вироблена 1 гривня -

369

одержувати понад 12 гривень продукції в інших галузях; сільські території є

місцем оздоровлення, а сільське населення - оберегом національних звичаїв і

традицій. У країнах з розвинутою ринковою економікою саме ці фактори

враховують при розподілі бюджетних надходжень на користь сільського

господарства.

9.2. Фінансові ресурси підприємства

Особливе значення в господарській діяльності підприємства мають

фінансові відносини. У практичній діяльності підприємства фінансові

відносини - це грошові відносини, які виникають:

- між підприємством та іншими господарюючими суб'єктами. Вони

пов'язані з оплатою поставок устаткування, матеріалів, сировини, палива,

запасних частин, інструментів та реалізацією готової продукції;

- між підприємством та фінансовими органами при внесенні до бюджету

податків і платежів, а також під час отримання асигнувань з бюджету;

- між підприємством та кредитними інститутами при отриманні та

погашенні довгострокових та короткострокових позичок;

- між підприємством та його структурними підрозділами при визначенні

складових елементів накопичення, величини витрат та ін.;

- між підприємством та структурними одиницями, що входять до нього,

при видачі їм заробітної плати;

- між підприємством та страховими організаціями, інвестиційними

фондами.

Специфіка фінансів виявляється в тому, що вони завжди виступають у

грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування та

використання доходів і накопичень суб'єктів господарювання у сфері

матеріального виробництва, держави та учасників невиробничої сфери.

Джерелами фінансових ресурсів підприємства можуть бути статутний

капітал, прибуток, кредитні надходження, субсидії, бюджетні асигнування та ін.

При реєстрації підприємства як юридичної особи воно повинно мати

статутний капітал. Статутний капітал - це зафіксована у вартісному виразі

сума матеріальних та нематеріальних цінностей, які передаються підприємству

у постійне використання власниками цих цінностей.

Величина і структура статутного капіталу визначаються низкою умов, які

необхідно враховувати при створенні та організації діяльності підприємства.

Головними серед цих умов є такі:

- галузь виробництва;

- масштаби підприємства;

- рівень спеціалізації та кооперування підприємства;

- організація обслуговування виробництва та підприємства в цілому.

Статутний капітал формується та затверджується разом зі статутом

підприємства при його утворенні і реформуванні. Підприємства самостійно

вирішують питання про структуру та розміри статутного капіталу і його зміни.

Збільшення капіталу відбувається в основному за рахунок прибутку

370

підприємства, що використовується для капіталовкладень в основні засоби і для

поповнення оборотних засобів підприємства; випуску акцій; субсидій, що

надходять від державних органів або головної компанії.

Вкладниками при формуванні та розширенні статутного капіталу можуть

бути:

- державні органи;

- сторонні підприємства та організації;

- громадські організації; приватні особи.

Вибуття статутного капіталу відбувається здебільшого внаслідок

фізичного зносу основних фондів або витрачання майна, через аварії та

поломки, моральне старіння устаткування, падіння попиту на продукцію

підприємства, через несприятливу кон'юнктуру ринку, високі витрати капіталу,

пов'язані з витратами виробництва, що не компенсуються, тощо.

Зміна розмірів статутного капіталу щорічно відображається в балансі

підприємства. Роль статутного капіталу полягає в тому, що пін забезпечує

фінансову стійкість підприємства. Крім цього, статутний капітал слугує

гарантією в ділових відносинах з партнерами та державними органами влади,

тобто він слугує заставним засобом, що гарантує повернення боргів та оплату

послуг.

На діючому підприємстві ефективність використання статутного капіталу

(Е

ст

) визначається двома основними показниками:

1) відношенням суми обороту (як правило, річного) до суми засобів (у

грошовому виразі), інвестованих у статутний капітал:

де G - сума обороту за розрахунковий період, грн;

ст

- сума статутного капіталу, грн;

2) відношенням суми прибутку, що отриманий за розрахунковий період

(Я

), до суми статутного капіталу:

Ефективність використання статутного капіталу визначається тим,

наскільки раціонально експлуатуються основні та оборотні засоби

підприємства.

9.3. Формування доходу підприємства

Дохід є основним джерелом покриття здійснених підприємством витрат

та формування прибутку. Це один з найголовніших показників, що впливає на

фінансовий стан підприємства.

Підприємство отримує доходи як від звичайної діяльності, так і в

результаті надзвичайних подій.

371

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства,

а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої

діяльності. Прикладами звичайної діяльності є виробництво та реалізація

продукції, розрахунки з постачальниками, покупцями та замовниками, пра-

цівниками, податковими органами, банківськими установами тощо. До

звичайної діяльності також відносять такі операції, як переоцінка вартості

майна підприємства, списання знецінених запасів матеріальних цінностей,

економічні санкції за порушення договірних зобов'язань або податкового

законодавства та інші.

До надзвичайної діяльності підприємства відносять операції, які не

відбуваються часто або регулярно і відрізняються від звичайних операцій,

наприклад пожежі, стихійні лиха, техногенні аварії тощо.

Звичайну діяльність підприємства поділяють на операційну та іншу (у

тому числі фінансову та інвестиційну).

Формування доходу від кожного з видів діяльності має свої особливості

(рис. 9.2).

Розглянемо порядок формування доходу від операційної діяльності

підприємства.

Дохід підприємства від операційної діяльності складається з доходу від

його основної діяльності та інших операційних доходів.

Рис. 9.2. Склад доходів підприємства від звичайної діяльності

Основна діяльність підприємства пов'язана з виробництвом та збутом

продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і має забезпечувати отримання

доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу та отримання

певного прибутку.

У світовій практиці для визначення доходу підприємства від реалізації

продукції застосовують касовий метод та метод нарахувань.

При касовому методі доходом або виручкою підприємства за певний

період вважається сума грошових коштів, що надійшла від покупців протягом

цього періоду в його касу або на розрахунковий рахунок за продукцію, що була

фактично відвантажена покупцям (або за фактично здійснені та надані для них

роботи і послуги).

372

За методом нарахувань доходом або виручкою підприємства за певний

період визнається вартість продукції (наданих послуг, виконаних робіт),

відвантаженої покупцям протягом цього періоду, незалежно від того, оплачена

вона ними у цьому періоді, чи ні.

В Україні визначення доходів підприємств здійснюється за методом

нарахувань.

Розмір самого доходу або виручки підприємства від реалізації продукції

за однакових умов залежить від кількості, асортименту та якості реалізованої

продукції, розрахункової дисципліни та рівня реалізаційних цін.

Реалізаційні ціпи можуть бути фіксованими, регульованими та вільними.

Фіксовані ціни встановлюються в адміністративному порядку на

державному рівні. Такі ціни застосовуються до товарів та послуг першої

необхідності, а також енергетичних ресурсів (газу, електроенергії тощо).

Регульовані ціни встановлюються державою шляхом регулювання рівня

рентабельності (прибутковості) товарів першої необхідності (хлібобулочних

виробів, продуктів дитячого харчування тощо). Основними формами

регулювання цін є такі:

- встановлення граничних рівнів (максимальних або мінімальних) цін і

тарифів;

- затвердження граничних рівнів рентабельності (тобто частки прибутку

в ціні, тарифі);

- встановлення граничних рівнів торговельних надбавок та

постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

У решті випадків застосовуються вільні ціни, тобто ціни, які

складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції або за домовленістю

постачальників та споживачів (у цьому разі їх називають договірними). Вільні

ціни сприяють економічній зацікавленості виробників у розширенні

асортименту товарів та підвищенні їх якості.

Базою для встановлення вільної ціни на продукцію слугує її собівартість

та прибуток, який підприємство може отримати з урахуванням рівня існуючих

ринкових цін на аналогічну продукцію. Собівартість виготовлення продукції та

прибуток, що припадає на одиницю продукції, формують її ціну виробництва:

=С

+П

де Ц

- ціна виробництва продукції, грн.;

- повна собівартість одиниці продукції, грн.;

П - прибуток, що припадає на одиницю продукції, грн.

Під час реалізації продукції, згідно з чинним в Україні законодавством, до

складу реалізаційної ціни необхідно включити непрямі податки: акцизний збір

(для підакцизних товарів) та податок на додану вартість:

=С

+ П + А + ПДВ = Ц

+А + ПДВ

де Ц

- ціна реалізації продукції, грн.;

А - акцизний збір, грн.;

ПДВ - податок на додану вартість, грн.

Реалізаційні ціни поділяють ще на оптові та роздрібні. Оптові ціни

встановлюються між підприємством-виробником продукції та підприємствами-

споживачами або збутовими організаціями, оптовими та роздрібними