Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ДЖЕРЕЛА

•Нове пінхуа з історії усіх П'яти ди-

настій» — історичний роман невідомою

автора, створення якою датують епохою

династії Південна Сун (1127—1279). Ки-

тайська клас Річна історіографія традицій-

но відносила жанр пшхуа до так званого

фольклорного, «народного» історичного

роману, проте докладний аналіз «Нового

піїїхуа з історії усіх П'яти династій» пере-

конливо засвідчує, що його автор мав

доступ і широко використовував не лише

матеріали типово фольклорного поход-

ження, а й офіційні документи архівного

та поточно-бюрократичного характеру, а

отже, належав до науково-чиновницької

страти традиційного китайського суспіль-

ства. І хоча точне ім'я цього автора

(або кількох авторів) нам невідоме, проте

це не дає підстав вважати «Нове пінхуа з

історії усіх П'яти династій» зразком

фольклорної творчості, оскільки за свої-

ми текстовими характеристиками воно є

типовим авторським літературним тво-

ром на історичну тематику, під час ство-

рення якого широко використовувалися

автентичні документальні матеріали.

Слава введення «Нового піїїхуа з іс-

торії усіх П'ят

династій» у науковий обіг

належить китайському колекціонерові

Цао Юаньчжуну, який у 1901 р. зовсім

несподівано знайшов ксилограф цього

загубленого й забутого в минулому

кі'»риками твору в простій книжковій

крамниці міста Ханчжоу.

«Нова Танська історія» («Нова історія

династії Гай»). ІЗ середині X ст. китай-

ський престол посіла

новії

правляча ди-

настія — Суп (960—1279), перед якою

відразу постала низка невідкладних

проблем: політичне возз'єднання країни,

боротьба з агресією киданів, відбудова

економіки тощо.

Іроте за традицією, яка

тоді налічувала вже майже тисячу років,

кожна наступна династія повинна була

ще й написати офіційну історію своєї

попередниці. Саме тому вже наприкінці

X ст. на основі комплексу поточних ар-

хівних документів група придворних суп-

ських істориків створила та подала на

найвищий розгляд «Історію династії Гай»

в її, гак би мовити, першій редакції

Іроте її малий обсяг явно не відповідав,

з точки зору імперської влади, ролі, яку

відіграла династія Тан (618—907) в ки-

тайській історії, а тому в середині XI ст.

перед державними науковцями постави-

ли завдання розширити текст «Історії ди-

настії Тан». Цю важливу роботу доручили

досить великому колективу придворних

істориків, керівником якого призначили

впливового сановника Оуян Сю (1007—

1072), котрий хоча й був хронічним ал-

коголіком (і навіть сам себе називав

«хмільним старцем»), однак славився як

поет і літератор та ще й вважався кращим

істориком свого часу. Зрозуміло, що ім-

ператорський наказ виконали, проте піс-

ля розширення й редагування нова ре-

дакція «Танської історії» виявилася

настільки відмінною від попередньої, що

її визнали цілком самостійним історич-

ним дослідженням, яке назвали «Новою

Танською історією».

Літературна новела популярного ки-

тайського поста й прозаїка XIV—XV ст

Цюй Ю «Історія про те, як один хуатинець

зустрів земляків» належить до жанру чис-

то художньої писемної творчості й від-

дзеркалює насамперед фольклорну точку

зору на иостімперську долю Хуан Чао.

Перебуваючи на державнії! службі, ІДюй Ю

обіймав у різні часи виливові чинов-

ницькі посади (інспектора вищих учи-

лищ, адміністратора-розпорядника двору

спадкоємця престолу), а отже, мав пря-

мий доступ до архівігих матеріалів, отож

можна припустити, що викладена ним

версія життя лідера селянської війни

IX ст. Хуан Чао базується й на якихось

невідомих нам документальних джерелах

офіційного характеру (протоколи інспек-

торських перевірок, допитів очевидців

тощо).

СІНЬ БЯНЬ У-ДАЙ ШИ ПІНХУА

(НОВЕ ПІНХУА З ІСТОРІЇ

УСІХ П'ЯТИ ДИНАСТІИ)

(Переклад з китайської

Л. Павловської)

ПІНХУА З ІСТОРІЇ ДИНАСТІЇ ЛЯН

Юань Тяньган

сказав: «Ніщо на світі

не може униюгути своєї долі. Трапляється, що небо й земля

|Ю

шомлюються, буває, що соїщс й міс5щь затьмарюються. І

тривалість процвітання держав, і час появи розбійників —

усо наперед визначено. Доля володарює над усім, і уникнуги

велінь неможливо!»

...Як написав Юань Тяньган.., так усе і відбулося за

ІН-го імператора великої династії Тап — імператора Сі-

н іуна, дитяче ім'я якого Сюань — Розумний пізніше змі-

нили на Яш> —Достойний, п'ятого сина Імператора І-цзу-

т\ якому спочатку пожалували титул Пу-ван. Коли 7-го

місяця 14-го року Сяньтун (873) номер імператор І-цзун,

Лк> Сіпшень і Хапь Веньюе, командувачі лівого та право-

ю крил «Військ охорони священних покоїв» звели на

престол Пу-вана. У Піднебесній було проголошено за-

пільну амністію, назву років правління змінили на 1-й рік

Цииь-фу. Сі-цзупу в цей час було лише 12 років.

ГЇІісля сходження Сі-цзуна на престол у Гуаньдуні кілька

років поспіль стояла посуха, хліб на полях не родив,

народ голодував і розбігався світ за оч^ Тоді ханьліпь

сюсши

Лу Сі подав Імператору доповідь:

•Вашому покірному слузі відомо, що народ для дер-

жави є тим самим, чим є коріння для рослин. Якщо

восени й узимку доглядати коріння як належить, навесні

(і улітку воно дасть щедрі паростки та багате листя.^Слід

шачити, що в Гуаньдуні вже кілька років поспіль стоїть

посуха, з полів нічого збирати, скрізь голод і запустіння,

люди втратили опору й ось-ось почнуть умирати на уз-

оіччях доріі^

Імператорський двір збільїнує допомоіу, звільняє від

податків та повинностей, але й ті податки, що залиша-

ються, неможливо зібрати. Окружна ж і повітова влада

дас розпорядження щодо негайної сплати податків і тіль-

ки що — застосовує нокарання. І все ж це лише на

харчування солдатам та чиновникам,^ люди вирубують

дерева, кидають домівки, продають жінок і дітей! Якщо

імператорський двір не надасть народу потрібну допомогу

й не візьме його під свій захист, доля людей стане іце

важчою.

? повагою прошу наказати владі округів і повітів пов-

ністю припинити збирання всіх податків та недоїмок з

народу, відкрити громадські сховища й максимально

збільшити видачу зерна простому люду. Надати дійову

підтримку — означає вийняти із зашморгу повішеного

донизу головою.

Покірний слуга, нехтуючи смертю, з повагою доводить

про все до Вашого відома га щонайпокірніше очікує

найвищого рішення. Підданий Лу Сі доповідь подав».

Сі-цзун був^лодим, недосвідченим, то ж чи міг він

вникнути в чесні поради вірного чиновника? Він правив,

покладаючись на Першого міністра Лу ЯІІЯ, якого за

старшинством братів прозвали Лу Десятим і який ви-

рішував усі державні справи. Бажаючи ТГрМовати правду

від 'найвищого розуму, Лу Десятий постав перед Сі-цзу-

ном і доповів: «На кордонах спокійно, списи вояків без

роботи, погода панус сприятлива, хліба зріють щедрі». І,

сповнений ненависті до ханміня Лу за подану тронові

доповідь, продовжував: «Лу Сі доповів неправду про по-

суху, він ввів в омаїгу найвищий слух, його слід пожалу-

вати смертю». І своїм брехливим наклепом домігся указу

про пожалування смертю Лу Сі. Відтак він таємно нака-

зав посильному вирізати й привезти три цуня

дихального

горла Лу Сі, аби переконатися в тому, що той дійсно

номер. Після такою розпорядження імператора ніхто вже

більше не наважувався доповідати тронові про становище

в країні.

Настав 11-й місиць^Сюцаи* з Юньчжоу Ван Сяньчжи,

сюцай з Пучжоу ІІІан цзюньчжан, Ван Фань з Цічжоу,

Чу Яиьвей з Вейчжоу та Цай Веньюй з Цзічжоу — усі

люди незаможні — почали нарікати на імператорський

двір за те, що на екзаменах у Чан'ані екзаменатори від-

бирають тільки синків і братів людей впливових. А коли

па країну напала сарана і в Піднебесній почався голод,

вони підбили народ і в округах Юньчжоу, Цаочжоу та

Пучжоу підняли бунт. Табір заколотників знаходився по-

близу повіту Чан'юань...

Тільки-но Ван Сяньчжи підняв заколот, здалеку й з

навколишніх місць до нього почали стікатися заколот-

пики, і нони почали грабувати округи й новіти. Адже у

віті розквіт та згасання наперед визначені долею! І якщо

н роки великого спокою Небо посилає людей добрих, які

підтримують мир на землі, то в смутні роки волею Неба

народжуються злодії, які сіють безладдя у всесвіті.

Тепер розповімо, що в повіті Юаньсюй області Цаоч-

жоу жила одна багата людина на ім'я Хуан Цзундань.

Майна в його домі було не злічити, торгував він сіллю та

любив збирати навколо себе ненугящу молодь. І ось саме

в 1-й рік Сяиь-тун (860) дружина Хуан Цзунданя за-

вагітніла. 14 місяців не могла вона розродитися. Нарешті

народилося щось схоже на шматок м'яса — виявилося,

що всередині дитина, огорнута фіолетовим шовком.

Кімната раптово освітилася сліпучим світлом. «Це щось

недобре», — сказав дружині Хуан Цзундань. Він послав

слуїу винести грудку й кинути її в тихому та безлюдному

місці. Слуга поверігувся, проте ще не розвиднілося, як за

ворогами пролунав плач дитини. «Недобра ця істота, —

промовив Хуан Цзундань, — а вбити її, так накличемо,

мабуть, на себе біду!» Він наказав слугам віднести дитину

подалі, до глухого селища Цинцаоцунь, і покласти там у

гніздо коршака. Якщо воно упаде, де ж їй вижити! Ми-

нули сім днів, Хуан Цзупданю випало проїздити через

Цинцаоцунь, і раптом він чує: «Тату, — кличе його з

гнізда дитина, — врятуй мене! У майбутньому я сповна

иіядячу за твою милість!» Хуан Цзундань наказав слузі

шлізгги на дерево та забрати дитину з гнізда. Разом із

пончиком повернувся він додому й почав його вирощу-

іш і и.

Тому й назвали дитину Хуан Чао, тобто Хуан

І нїздо. Розповів Хуан Цзундань дружині, як кричав йому

хлопчик. «Так, цей малюк просто чудовисько! — сказала

нона. — Якщо не звеличить він ім'я наших предків, то

рід загубить неодмінно. Може краще, не відкладаючи,

уОити його? Видереш траву з коренем, сходи не з'яв-

ляться, залишиш корені, навесні вони знову дадуть па-

ростки». — «Якщо Небо бажає знищити наш рід, —

відповів Хуан Цзундань, — то, убивши цю дитину, ми

підемо проти накресленого Небом. Будемо його вирошу-

ІІІІТИ, подивимося, що вийде!»

Непомітно хлопчику виповнилося 14—15 (років). На

іріст він був 7 чҐ, очі мав трикутні, волосся руде, зуби

иригнані один до одного без єдиної щілини. Від наро-

дження м'язи його лівого плеча нагадували змію, що

підноситься догори, правого — кулю, що котиться, на

спині виразно виділялися знаки ба гуа

а на грудях

виднілися родимки у вигляді семи зірок Ковша . Змалку

вивчав він витончеиу словесність і був добре обізнаний у

класичних книгах з історії. Йому подобалися забави з

мечем: він міг закинути меч на небо та одним махом

убити людину; ще він умів на скаку стріляти з лука,

кожна стріла не обминала цілі. Багатству Хуан Чао зна-

чення не надавав і цінував справедливість.

Якось повз ворота дому, де мешкав Хуан Чао, про-

ходив монах. Він вручив Хуан Чао меч: «Найвище Небо

дарус Хуан Чао», —сказав монах і зник. Хуан Чао назвав

меч Мечем іпрамана

, а коли він уважно роздивився його,

то знайшов напис: «Сотрясатель держави Тан».

2-й рік Цянь-фу (875). Імператорський двір видав указ

про піднесення достойних

. Дізнавшись про це, Хуан Чао

зрадів — настав час, коли юнак може здобути славу й

успіх...

Обравши день і попрощавшися з батьками, Хуан Чао

відразу попрямував до великої столиці Чан'ань на дер-

жавні іспити. Дорогою зазнав він і голоду, і спраги. Від-

почиваючи вночі, а на світанку продовжуючи шлях, ді-

стався він до Чаи'аня та зупинився на постоялому дворі.

Наступного ранку Хуан Чао пішов до екзаменаційної па-

лати дізнатися про день іспиту. Він пройшов в екзаме-

наційній залі ліворуч, швидко з'ясував, коли відбудеться

іспит, і повернувся до себе на постоялий двір. Доче-

кавшися призначеного дня, Хуан Чао разом з іншими

вступив в екзаменаційну залу й показав тут усе, чому

навчився за 10 років наполегливої праці при світлі дня та

біля світильника. Коли іспит скінчився, Хуан Чао за-

лишив екзаменаційну палату й став чекати оголошення

результатів. В очікуванні минули три дні, проте ніяких

відомостей не було. Хуан Чао почав хвилюватися і, зро-

зуміло, пішов дізнаватися сам. Та ледь він зробив кілька

кроків, як по*гув, що екзаменаційна палата вже вивісила

список — не він, інші посічи і перше, і друге, і трете

місця. Побачивши, що в «золотому списку» його імені

немає, Хуан Чао не міг знайти собі місця.

...Хуан Чао побачив, що полив холодний осінній дощ і

піднявся осінній вітер. Він подумав, що до дому кілька

тисяч л/

і дістатися туди грошей не вистачить. Отже,

зібравши свої останні грошенята, Хуан Чао покинув

Чан'ань, сподіваючись дорогою розвідати (про якусь до-

стойну та багату людину), відвідати її та попросити якусь

суму, аби дістатися додому. Він ішов багато днів і

прийшов у містечко Угоулі, що в повіті Даншань області

Суичжоу. Хуан Чао чув, нібито тут живе вчитель Чжу,

дитяче ім'я якого було Чжу Чен, що він відкрив у селі

Школу та навчає в ній «П'ятикнижжю»

110 учнів, за що

Ні і

в селі називають його Чжу ІТятикнижник, і він шано-

ваний наставник. «Зараз я провалився на іспиті, бо знан-

им мої недостатні, — роздумував Хуан Чао. — Піду-но я

міггра до цю го Чжу П'яти книжника, пошлю йому свою

картку

, напишу вірші та попрошу мене трохи

Підучити...»

Прочитавши вірш, Чжу П'ятикнижник сказав: «Ви не

тримали ступінь, сюцай, і тому не можете повернутися

/іо себе додому? Я трохи знаюсь на класичних книгах і

навчаю тут у селі учнів — наставляю їх на засадах шану-

иаііня та відданості, тлумачу їм про три початки та п'ять

принципів

. ...Ви бажаєте вивчити трактати з військового

мистецтва Хуан Ши-гупа?

Я бачу, що ваші прагнення

Ііічвичні, але це не те, чому я наважився б навчати». —

•Що ви, я навіть і подумати такого не можу, — відповів

Хуан Чао. —Мабуть, наш вік —не час для вдосконален-

ий у витонченій словесності! Вирушив я на іспити до

ЧаН'аия, і хто ж посів там три перших місця? Якщо не

мни можновладців, так синки багатіїв! Я ж, нужденний

Підпий учений, хоча б у вчинках і був рівним Яню та

А.пію, а стилем — Баню та Ма

, все одно не пройшов

(їй на іспитах. Виходить, що найкраще вміти володіти

мисом і мечем та при зручній нагоді влаштувати бунт —

Ці\ мабуть, буде діло! У наш неспокійний час я, бідний

учоний, хіба буду ситий письменністю в голод, а якщо

и/мрять морози, то хіба знання допоможуть мені їх ви-

іримати? Ось і ви, приміром, учитель! Адже немає книги,

мку б ви не прочитали за своє життя, ви дожили до

• ивого волосся, проте ані слави, ані чину якогось отри-

мати не змогли. Вчити дітей у селі, та хіба це заняття для

нас?» — «Усе, очевидно, так і є, як ви сказали, — про-

мовив Чжу П'ятикнижник. — Але я з дитинства сидів

над книгами й не знаю, як жити інакше, тому я заробляю

на життя, навчаючи дітей, нічого не вдієш!»

Чжу ІТятикнижник мав трьох синів: старшого звали

Цюаньюй, середнюю — Цунь, а молодшого — Вень. З

митинства не бажали вони вивчати класичні книги, і єди-

ним їхнім заняттям було неробство. Щодня пили вони

міцне вино й билися на палицях; брати зналися з хваць-

\ ими молодчиками та вели крамольні розмови. Якось

чигаючи за ширмою спати, вони рагггом почули, як Хуан

Чао казав їхньому батькові, що потрібно скористатися

( ііисом і мечем. Вони зраділи й подумали, що людина ця —

хлопець достойний і з ним іреба познайомитися. «Якщо

у вас, сюцай, немає жодних справ, тоді відпочиньте в

моєму домі, —сказав Чжу ГГятикнижник Хуан Чао, —а

там я допоможу вам трохи на дорогу».

Щодня брати Чжу Вень і Чжу Цюаньюй вирушали

разом з Хуан Чао гуляти... А в цей час у Цаочжоу, Пуч-

жоу та Юньчжоу почався заколот Ван Сяньчжи.

«...Я повинен приєднатися до Ван Сяньчжи, —сказав

Хуан Чао... — Мій дім, куди я збираюся попернугися, у

Цаочжоу, та якщо немає грошей, як туди доберешся?..»

Брати Чжу разом з Хуан Чао зайшли в шинок. Вони

зайняли місця, покликали слугу, замовили вино, закуску,

і всі разом випили. Туг з чаркою вина підвівся Хуан Чао.

«Я —сирота одинокий, потрапивши на чужину, хотів би

стати вашим названим братом, — звернувся він до Чжу

Цюаньюя га його братів, — щоб у майбутньому не забу-

вані один одного в знатності й багатстві». — «У мене та

ж думка», — відповів Чжу Цюаньюй. Порівняли вік:

Хуан Чао та Чжу Цюаньюй виявилися однолітками, про-

те Хуан Чао був старший на п'ять місяців, тому його

назвали старшим братом; Чжу Цюаньюй, Чжу Цунь і Чжу

Вень стали молоділими братами. Коли уклали союз по-

братимів, Чжу Вень, сміючись, сказав: «А наш шановний

брат може кинути гучне слівце! Ти хотів би зараз повер-

нутися додому, але в тебе немає грошей навіть на дорогу.

Коли ж прийде час, що ти станеш шляхетним та багатим

і не забудеш нас?» Але тут у розмову вступив Чжу Цунь:

«Є в мене план, як здобути трохи грошей братові на

дороіу. Треба лише всім нам бути трохи сміливішими.

Довідався я, що не далі .двадцяти лі звідсіля є хутір Хоу-

цзячжуан, і в хазяїна його — Ма Заступника — добра в

домі повно, а золота й срібла не злічити. Коли настане

час другої варта

, ми відчинемо ворота його дому та

прихопимо з комори трохи золота й шовку — братові на

дорожні витрати. Ну як, підходить?» — «Коли настане

час чистити комору, —сказав Хуан Чао, — вам, шановні

брати, не доведеться докладати рук до цієї справи. У мене

є Меч шрамана — Небо подарувало йот Хуан Чао! До-

сить змахнути — і ніхто не витримає!»

Вони вирушили в дорогу. Шлях пролягав через хребет

Сюаньдаофен, і лише за півдня вони перейшли через

нього... Спустившись із хребта, Хуан Чао та брати Чжу

побачили Хоуцзячжуан...

Побачивши, що до садиби лишилося не більше п'яти

лі, а час (ще) иісляполуденний, уся четвірка сховалася в

лісі, щоб, дочекавшись вечора, вирушити до дому Ма.

Дорога з перевалу розходилася, вони пішли вперед стеж-

кою і в глибині лісу побачили дім: він стояв у відлюдному

і\ тихому місці, перед ним була дорожня розвилка, а

посаду —безлюддя, хащі й морок, ближче подивишся —

серце холоне від страху...

Коли Чжу Вень побачив, що ворота домівки зачинені

наглухо, він не став стукати, а схопив грудку землі та

шпурнув у ворота. Ворота відчинилися, і вийшов здоро-

НІІІГЬ велетенського зросгу. Хуан Чао виступив наперед,

поважливо привітав того, хто вийшов, і спитав про його

Ім'я. «Мене звуть Шан Жан, — відповів той. — Родом я

і повіту Ліньпусянь округу Пучжоу. ^еі^ іюлаау-Гуань-.

Луіі» Ван Сяньчжи учинив заколот, і народ скрізь ро>

<>Шничас.зХотів було я повернутися додому, але не можу

«рушити з місця!» Почувши це, Хуан Чао мимоволі про-

сльозився: «Яка щаслива зустріч, шановний дядечку! —

скіпав він. — Адже я з Цаочжоу. Лише через те, що

вирушив я на іспити до Чан'аня, тепер поневіряюсь чу-

жиною. На дорогу в мене нічого немає, тому не можу

додому повернутися. Зустрів я трьох братів Чжу, вони

їй пропонували мені зайнятися сьогодні вночі не зовсім

чистим промислом. Дозвольте перепочити трохи у вашо-

му домі та перекусити, а ввечері ми підемо звідси». —«Е,

і лк

не піде!» — відповів Шан Жан. — У мене тут зібра-

лися п'ять сотень завзятих молодців, кожен твердий, як

иимлз, та хоробрий, як Цзилу

, і, якби стали ви нашим

і івршим, можна було б вибрати день і піти звідси. Доро-

н>ю когось уб'ємо чи пограбуємо, зате не мине й десяти

/ініїї, як ми будемо дома й зустрінемося з родичами». —

в мене подарований Небом Меч шрамана — б'є без

промаху, —сказав Хуан Чао, —а якщо додати до нього

піо п'ять сотень людей, впораємося з будь-якою спра-

жно». Шан Жан націдив вина, заколов бика та влаштував

учту.

Іаступного ранку Хуан Чао попрощався зі своїми ма-

миними братами Чжу Цюаньюсм, Чжу Цунєм і Чжу Вс-

ім ч Перед дорогою із чашами в руках вони поклялися,

їмо и майбутньому, досягнувши слави та багатства, ніколи

ІІГ І; І

будуть один одного, і, давиш клятву, розійшлися.

Вибравши сприятливий день, Хуан Чао з п'ятьмаста-

ми розбійниками залишив підніжжя хребта Сюаньдао-

фгн Вони спалили будинок і вирушили в ігуть. Грабуючи

имйири із зерном, які траплялися на шляху, загін йшов

прямуючи на Цаочжоу та Пучжоу. Не минуло й місяця,

ик нони підійшли до повіту Ліньпусянь. Добре сховавши

її горах своїх людей, Хуан Чао вдвох із Шан Жаном

копійки ввійшли в місто. Вони побачили, що місто було

жнцеїпу зруйноване: ані хижі, ані будинку не залиши-