Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

учта ми. Заиитав їх і про здоров'я, і про тс, як вони ио4

живали; відповідали брати, що жили добре й радіють тоЛ

му, що великий хан здоровий і веселий. Подали вони!

йому потім і повноваження, і ті листи, які апостол поі

силав. Великий хан залишився дуже задоволеним...

Глава 16

Як великий хан посилає Марко своїм

послом

Марко, син Нікколо, дуже швидко придивився до таї

тарських звичаїв і навчився їхній мові та письму. ...наї

вчився він їхній мові й чотирьом азбукам, і письму в

надзвичайно стислий термін, невдовзі після прибуття до

двору великого хана. Був він розумним і кмітливим. За

все добре в ньому та за здібність великий хан був до

нього милостивим.

Як побачив великий хан, що Марко людина розумна

послав він його гінцем до такої країни, куди шість,

місяців ходу; а молодець справу зробив добре й доладної

Бачив він і чув неодноразово, як до великого хана повер-

талися гінці, яких він посилав у різні частини світу; про!

справу, за якою ходили, доповісти, а новин про ті країни,]

куди ходили, не вміли розповідати великому ханові; а

великий хан називав їх за це дурнями й незнайками та

казав, що хотів би почути не лише про те, для чого гінця]

посилали, а й вісті про звичаї та традиції іноземні. Марко

все це знав, а коли вирушив у посольство, примічав усі|

звичаї та диковини й зумів тому иереповісти про все,

великому ханові.

Глава 17

Як Марко повернувся з посольства й

доповідає великому ханові

Прийшов Марко з посольства, прибув до великого

хана й доповів йому про все, навіщо ходив і як доладно]

виконав, а потім почав розповідати про всі новини та про

все, що бачив дорогою; розповідав дотепно, розумно. Ди-]

вувався й великий хан, і всі, хто його слухав; молодець,]

казали вони між собою, тямовитий не по літах; обо-і

в'язкою бути йому мудрецем і людиною шанованою.

...З того самого посольства почали його звати моло-І

дим паном Марко Поло, так і ми називатимемо його в

ЦІННІЙ КНИЗІ, бо, воістину, був він і розумним, і кміт-

ливим. . .прожив Марко у великого хана 17 років, упро-

довж цього часу частенько ходив у посольствах.

...Подобалася великому ханові діловитість Марко; лю-

Пив він його, шанував його, до себе наблизив, і почали

ІІому заздрити інші князі. Ось чому Марко знав про

справи тієї країни більше, ніж будь-хто, і про диковини

рожідував більше за всякого, і тільки й думав, як би про

щось довідатися...

Глава 19

Тут описано, як Нікколо, Маттео й

Марко покинули великого хана

Дізнався великий хан, що Нікколо з Маттео й Марко

ібираються виїздити, покликав усіх трьох до себе і дав їм

дві дощечки з повеліннями, щоб по всій його землі їм

шіримок не чинили та скрізь їм разом із супутниками

давали б харчі. Дав він їм також доручення до апостола,

до французького та іспанського королів і до інших хрис-

тиянських володарів. Наказав він потім спорядити 14 су-

ден; на кожному судні було по чотири щогли, і часто

вони ходили під дванадцятьма вітрилами...

...плили гри місяці і пристали до острова Ява, на

півдні. Багато на тому острові диковин... Від того остро-

ва... плили вони Індійським океаном 18 місяців і багато

різних диковин надивилися...

...коли сіли вони на судна, не рахуючи корабельників,

було їх 600 чоловік; померло багато, лише 18 залишилося

живих...

...щодня їхали, доки не дісталися до Трепізонда (Тра-

пезунд), звідти в Константинополь, потім у Негропонт і,

наренш, у Венецію, і було це 1295 р. від Р. X.

Розповів вам у передмові все, що ви чули, тепер почну

книгу.

КНИГА ПЕРША

Глава 64

ТУг описано місто Каракорон (Кара*

корум)

Місто Каракорон три милі в окрузі, ним першим ово-

лоділи татари, коли вийшли із своєї країни. Розповім вам

про їхні діла, про те, як вони стали володарювати й по-

ширилися по світу. Татари, треба сказати, жили на пів-

ночі, у Чіорчії (Баргу); в тій країні великі рівнини, і

немає там житла, ані міст, ані замків, але славетні там

пасовиська, великі ріки, і води там вдосталь. Не було в

них князів, платили вони великому цареві й звали його

по-своєму Унекан (Ван-хан), а французькою це означає

піп Іван; це той самий піп Іван, про велику могутність'

якого говорить весь світ. Татари платили йому данину, з

десяти худобин одну худобину.

Сталося так, що татари дуже розмножилися; побачив

піп Іван, що багато їх, і почав він думати, не наробили б

вони йому зла; вирішив він розселити їх по різних

країнах і послав воєвод своїх виконати це діло. Як почули

татари, що піп Іван замислює, засмутилися вони, та всі

разом вирушили на північ у степ, аби піп Іван не міг їм

зашкодити. Збунтувалися вони проти нього і припинили

йому данину сплачувати. Так вони прожили деякий час.

Глава 65

Як Чінгіз (Чінгіс-хан) став першим

ханом татар

Трапилося, що в 1187 р. татари обрали собі царя, і

звався він по-їхньому Чінгіс-хан, був людиною хороб-

рою, розумною та удатною; коли, скажу вам, вибрали

його царем, татари з усього світу, які були розсіяні по

чужих країнах, прийшли до нього і визнали його своїм

государем...

Побачив Чінгіс-хаи, що багато в нього народу, озброїв

його луками та іншою їхньою зброєю та пішов воювати

чужі країни..

Глава 69

Тут говориться про ханів, що царю-

вали після Чінгіс-хана

Після Чінгіс-хана государем був Куї-хан (Гуюк), тре-

іім ханом Бакуї-хан (Вагу), четвертим Алтон-хан (Хула-

іу), п'ятим Монгу-хан (Мунке), шостим Кублай-хан (Ху-

білай)

, найвеличніший і найсильніший з усіх; в усіх п'я-

іи разом не було стільки сил, скільки в цього Кублая; та

і кажу вам ще, що в усіх імператорів разом і в усіх

християнських та сарацинських царів немає тієї сили, і не

Можуть вони зробити того, що цей Кублай, великий хан,

може зробити...

Усіх Великих государів, нащадків Чінгіс-хана, знайте,

ховають у великій горі Алтай; і де б не помер великий

государ татар, хоча б за сто днів дороги від тієї гори, його

привозять туди ховати. І ось ще яка диковина: коли тіла

иеликих ханів несуть до тої гори, усякого, кого

зустрінуть, днів за сорок, більшого чи меншого, вбивають

мечем провожаті при тілі та примовляють: «Іди на той

світ служити нашому государеві!» Вони воістину вірять,

що вбитий піде на той світ служити їхньому государеві. З

кіньми вони роблять те ж саме. Коли государ помирає,

усіх його кращих коней вони вбивають, на той випадок,

аби були вони в нього на тому світі. Коли помер Монгу-

хан, то, знайте, більше двадцяти тисяч людей, яких зуст-

ріли дорогою, де несли його тіло ховати, було вбито...

Взимку татари живугь на рівнинах, у теплих місцях, де

є трава, пасовиська для худоби, а влітку — в місцях

прохолодних, у горах і рівнинах, де вода, діброви та є

пасовиська. Дома в них дерев'яні, і покривають вони їх

мотузками; вони круглі; скрізь із собою їх переносять;

переносиш їх легко, перев'язані вони лозинами добре й

міцно, а коли дома розставляють і встановлюють, вхід

завжди припадає на південь.

Вози в них покриті чорною повстю, та так добре, що

хоча б цілий день ішов дощ, вода нічого не підмочить у

нозі; впрягають у них волів і верблюдів та перевозять

жінок і дітей. Жінки, скажу вам, і продають, і купують

усе, що чоловікові потрібне, і домашнє господарство ве-

дуть. Чоловіки ані про що не дбають; воюють та із соко-

лами полюють на звіра й пташину.

їдять вони м'ясо, молоко й дичину; їдять вони фарао-

нових пацюків

; багато їх по рівнині й скрізь. їдять вони

коняче м'ясо й собаче та п'ють кобиляче молоко (кумис).

Будь-яке м'ясо вони їдять.

Із чужою дружиною ні за що не ляжуть і вважають це

за справу недобру й підлу. Жінки в них славні, чоловікам

вірні, домашнім господарством займаються добре. Л од-

ружуються вони ось як: кожен бере стільки жінок, скіль-

ки забажає, хоча б сотню, якщо зможе їх утримувати.

Посаг віддається матері жінки, а дружина чоловікові ні-

чого не приносить. Першу дружину вони, знайте, вважа-

ють за старшу й наймилішу, а жінок у них, як я казав,

багато. Одружуються вони з двоюрідними сестрами, по-

мре батько, старший син одружується з батьковою дру-

жиною, якщо вона йому не мати; після смерті брата — з

його дружиною. На весіллях учта буває велика.

Глава 70

Тут описуються татарський бог і та-

тарська віра

А віра в них ось яка: є у них бог, звуть вони його

Начігай і говорять, що то бог земний; береже він їхніх

синів та їхні худобу й хліб.

Шанують його й моляться йому багато; в кожного він

у домі. Вироблюють його із чорної повсті й сукна і три-

мають під своїм домом; роблять вони ще дружину того

бога й синів. Дружину (бога) ставлять ліворуч, а синів

перед ним; і їм також моляться. Під час їди візьмуть і

помажуть жирним куском рот богові, дружиш й синам, а

сік виливають почім за домовими дверими й говорять, це

зробивши, що бог із своїми поїв, та починають самі їсти

й пиги. П'ють вони, знайте, кобиляче молоко; п'ють його,

скажу вам, таким, немов би біле вино, і дуже воно смач-

не, зветься шеміус.

Одяг у них ось який: заможні одягаються в золоті й

шовкові тканини, обшивають їх пір'ям, хутром — со-

болиним, горностаєм, лисячим. Упряж у них красива,

коштовна.

Озброєння в них — лук, меч і палиця; найчастіше

вони пускають в діло лук, тому що влучні стрільці; а на

спині в них панцир з буйволової або якої іншої шкіри,

вареної га не дуже міцної. Б'ються відмінно й дуже хо-

робро.

Мандрують більше ніж інші, і ось чому: як виникне

необхідність, татарин часто-густо піде на цілий місяць,

без будь-якої їжі; харчується кобилячим молоком і тією

дичиною, яку сам наловить, а кінь пасеться на траві, яка

знайдеться, і не потрібно йому брати із собою ані ячмінь,

ані солому. Государеві своєму дуже покірні, в разі пот-

реби всю ніч простоїть на коні озброєним; а кінь пасеть-

ся завжди на траві. У праці й злигоднях вони терплячі

більше ніж хтось, виграт у них мало, підкоряти землю й

царства найздібніший народ...

Коли рать іде за якоюсь справою рівнинами чи го-

рами, за два дні перед тим відряджаються вперед 200 роз-

відників, стільки ж назад і по стільки ж з обох боків,

тобто на всі чотири боки, і робиться це для того, щоб

рантом хтось не напав. Коли вирушають у довгу дорогу,

на війну, збрую із собою не беруть, а візьмуть два шкі-

ряних міхи з молоком для пиття і глиняний горщик для

варіння м'яса. Везуть також маленьку палатку, щоб хо-

ватися від дощу. Виникне потреба, гак скачуть, скажу

вам, днів десять без їжі, не розпалюючи вогню, і харчу-

ються кров'ю своїх коней; ироиггрикне жилу коня та й

іґс кров. С в них ще сухе молоко, густе, немов тісто;

возять його із собою; покладугь у воду й розмішують,

поки не розчиниться, тоді й п'ють.

.. готують його так: кип'ятять молоко, знімають жир, що спливає

догори, і зливають його до спеціальної посудини; з нього виробляють

масло; доки цей жир у молоці, молоко не може бути висушеним; ви став-

ляють молоко потім на сонце, щоб воно висихло. У похід кожен бере із

собою близько десяти фунтів; щоранку кладуть з півфунта в шкіряну

фляжку, на зразок бурдюка, і за бажанням наливають води; піт час їзди

молоко збивасгься в кашку, це вони їдять замість обіду.

У битвах з ворогом беруть гору ось як: тікати від

ворога не соромляться, тікаючи, повертаються та стрі-

ляють. Коней своїх привчили, як собак, повертатися на

всі боки. Коли їх женуть, на бііу б'ються славно,

та

так

сильно, ніби стоять віч-на-віч з ворогом; і тікає й назад

обертається, стріляє влучно, б'є і ворожих коней, і лю-

дей; а ворог думає, що вони розстроєні й переможені, і

сам проірає, бо коні в нього перестріляні, та й людей

чимало перебито. Татари, як побачать, що перебили й

ворожих коней, і людей чимало, повертають назад і

б'ються славно, хоробро, розоряють і перемагають воро-

га. В такий спосіб перемагали вони в багатьох битвах і

поневолювали башто народів.

Ось таке життя й такі звичаї, як вам розповідав, у

справжніх татар; нині, скажу вам, сильно вони зіпсу-

валися; у Катаї (Китаї) живуть, як ідолошанувальники, за

їхніми звичаями, свій закон полишивши, а леваїггійські

татари тримаються сарацинських звичаїв.

Суд чинять ось як: хто вкраде, хоча б і трохи, —тому

за це 7 ударів палицею, чи 17, чи 27, чи 37, чи 47, і так

доходять до трьохсот семи, збільшуючи на десять, залеж-

но від того, ідо вкрали. Від цих ударів багато хто вмирає.,

Хто вкраде коня чи щось інше, — тому за це смерть;'

мечем розрубують його; а хто може дати викуті, заплатити

вдесягеро проти украденого, того не вбивають.

Кожен старитина чи в кого багато худоби мітить своїм

знаком жеребців і кобилиць, верблюдів, биків і корів та

всяку велику худобу; з міткою пускає їх пастися без будь-

якої варта на рівнини й у гори; якщо худобина пере-

мішається, віддають її тому, чия мітка; овепь, баранів,

козлів пасуть люди. Худоба в них крупна, жирна, гарна.

Є в них дивний звичай, забув про нього записати.

Якщо у двох людей помруть, в одного син років чотирьох

чи близько того, а в іншого дочка, вони їх одружують;

мертву дівчину віддають заміж за померлого хлопця, по-

тім пишуть угоду і спалюють її, а коли дим піднімається в

повітря, говорять, що угоду понесло на той світ, до їхніх

дітей, аби ті шанували один одного як чоловіка й жінку.

Грають весілля, розкидають їжу там і тут та говорять, що

це дітям па той світ. Ось ще що роблять: намалюють на

папері на себе схожих людей, коней, тканини, бізанти

збрую, а потім усе це спалюють і говоряіь — усе, що

малювали й спалили, буде у їхніх дітей на тому світі. А як

усе це скінчать, вважають себе рідними й родинності цієї

дотримуються так, ніби їхні діти живі...

Глава 75

Тут описується місто Чіанду (Шанду)

і дивний палац великого хана

...Його збудував великий хан Кублай (Хубілай), який

тепер царює. В тому місті наказав він збудувати з ка-

меню й мармуру великий палац. Зали й покої позолочені;

дивні й чудово золочені; а навколо палацу на 16 миль

мур, і багато тут фонтанів, рік і лук; великий хан тримає

тут усяких звірів: оленів, ланей та антилоп; ними він

годує своїх соколів у клітках. Раз на тиждень сам ходить

на них дивитися. До цієї рівнини, обнесеної муром,

великий хан їздить часто на коні, із собою везе леопарда

й випускає його на оленя, лань чи на антилопу, а що

впіймає, те соколам у клітках. Розважався він так собі на

втіху.

На тій рівнині за муром великий хан, знайте, збудував

великий палац з бамбука; всередині він позолочений і

розписаний звірами й птахами тонкої роботи. Дах теж з

Оимбука, і такий міцний та щільний, що ніякий дощ його

це зіпсує. Будувався палац з бамбука ось як: бамбуки ці,

піайте, у три п'яді завтовшки, а довжиною від десяти до

П'ятнадцяти кроків. Розрізають їх по вузлах, а як роз-

ріжуть, шматки такі товсті й великі, що й дах покривати,

і ;иія всіх виробів вони підходягь. Палай той, як я казав

ішще, увесь бамбуковий; великий хан побудував його так,

иби за бажанням можна було його переносити; понад

двісті шовкових мотузок підтримували його. Великий хан

живе тут три місяці: червень, липень і серпень; живе він у

цей час тому, що туї не жарко, а дуже приємно; в ці

місяці бамбуковий палац великого хана зібраний, а в

решту місяців він розібраний. Побудований він так, аби

можна за бажанням і розібрати, і зібрати.

28-го серпня, завжди в цей день, великий хан

ниїжджає з того міста і з того палацу, і ось чому: є в нього

порода білих коней і білих кобилиць, білих, як сніг, без

усяких плям, і величезна їхня кількість, більше десяти

іисяч кобилиць. Молоко цих кобилиць ніхто не сміє пи-

ти, тільки ті, хто імператорського роду, тобто роду вели-

кого хана; те молоко можуть пити ще горіати; була їм

така шана від Чінгіс-хана, за те, що одного разу допо-

могли йому перемогти. А коли білі коні проходять, (їм)

кланяються як великому панові, шлях їм не перетинають,

а чекають, аби вони пройшли, чи забігають попереду.

Сказали великому ханові астрологи та ідолопоклонники,

що повинен він щороку 28-го серпня розливати те моло-

ко по землі й у повітрі — духам нити, і духи охоро-

нятимуть його добро, чоловіків і жінок, звірів і птахів,

хліб і все інше. Саме тому виїжджає великий хан із цього

міста і їде туди.

Ледь не забув розповісти вам про диво: коли великий

хан живе у своєму палаці й піде дощ чи туман впаде, чи

погода зіпсується, мудрі його астрологи та знахарі чак-

лунством і заговорами розганяють хмари й погану погоду

навколо палацу; скрізь погана погода, а біля палацу її

немає. Знахарі ці звуться тибетцями й кашмірцями; то

два народи ідолопоклонників; заговорів і диявольського

чаклунства знають вони більше, ніж хтось інший; усі їхні

діла — диявольське чаклунство, а народ запевняють, що

чинять те з божою допомогою й через свою святість. Є в

них ще такий звичай: кого засудять до смерті й волею

государя стратять, беруть вони те тіло, варять його та

їдять, а хто помре власною смертю, того ніколи не їдягь.

Бакши

ці, про яких вам розповідав, дійсно, знають

безліч заговорів і чинять ось які славні дива: сидить

великий хан у своєму головному покої, за столом; стіл

той трохи вищий за 8 ліктів, а чаші розставлені в покої,

на підлозі, кроків за десять від стола; розливають у них

вино, молоко й інші смачні напої. За наговорами й за

чаклунством цих спритних знахарів-бакиш повні чаші

самі собою піднімаються з підлоги, де вони стояли, та

несуться до великого хана, і ніхто тих чаш не торкався.

Десять тисяч чоловік бачили це; то справжнісінька прав-

да, без будь-якої брехні. Той, хто розбирається в некро-

мантії, скаже вам, що справа та можлива.

Як починаються ідольські свята, ті бакиїи, скажу вам,

йдуть до великого хана й говорять: «Государе, почина-

ється свято та кого-то нашого ідола» — і якого забажа-

ють, того ідола й назвуть, а потім говорять: «Ти відаєш,

добрий государе, що такий-то ідол, якщо йому дари не

давати й жертви не приносити, може й погану погоду

дарувати, і добру, вашій худобі й хлібу шкоду завдати; а

тому й просимо ми в тебе, добрий государе, накажи нам

дати стільки-то овець з чорними головами, стільки-то

ладану, стільки-то алое, стільки-то того й іншого, шану-

ватимемо ми нашого ідола, принесемо йому велику жерт-

ву, а він збереже і нас, і нашу худобу, і наш хліб». І те

саме говорять бакши князям, в кого сила, і хто біля

великого хана, а ті великому ханові; ось гак вони й

отримують усе, що просять на свято свого ідола. А як

отримають бакши все, що просили, учиняють велику учту

з великим співом на честь свого ідола: палять куріння із

найкращих прянощів, насмажать м'яса й ставлять його

перед ідолами, скрізь розливають сік: нехай, говорять,

ідоли з'їдають скільки схочуть. Ось так вшановують вони

у святкові дні своїх ідолів; у будь-якого ідола, знайте

правду, немов у нас, —свої Іменини.

Монастирі та абатства в них великі; є тут, скажу вам,

великий монастир, як маленьке місто, там більше двох

тисяч їхніх ченців; одягаються ченці шляхетніше від ін-

шого люду. Голову й бороду голять. Ідолам своїм влашто-

вують великі святкування, з величавим співом та з

яскравим, ніколи не баченим освітленням. Між бакши є

такі, яким дозволено брати дружин, вони це й роблять,

одружуються, і дітей у них багато.

Є ще й інші духовні, звуть їх сенсі

, люди по-своєму

дуже стримані; живуть вони ось як: усе жиїтя їдять ви-

сівки: візьмуть висівок, покладугь їх у воду, потримають

там і так ідягь. Не один раз на рік вони пос іяться, а крім

кисівок, як я сказав, нічого не їдять. Багато в них ве-

ликих ідолів, а іноді вогню поклоняються. Л інші бакши

про тих, хто такий здсржаний, говорягь, що вони єре-

тики, бо, мовляв, ідолам моляться не так, як вони. Є між

одними й іншими велика відмінність: одні ні за що у світі

не одружуються. Голову й бороду голять; одягаються в

Паперові тканини, білі й чорні, чи в шовкові тих же

кольорів, як сказано. Сидять на циновках — переносних

ліжках. їхнє жиггя найсуворіше у світі. їхні ідоли жіночої

статі, тобто є в усіх Імена жіночі...

КНИГА ДРУГА

Глава 77

ТУг описується велика битва між ве-

ликим ханом та його дядькою Нояном

(Наяном)

Походить він (Хубілай), знайте, прямою царською лі-

нією від Чінгіс-хаиа, і тільки той, хто походить прямою

лінією від Чінгіс-хана, може бути государем усіх татар.

Кублай-хан (Кублай) шостий великий хан, це означає,

шостий великий государ усіх татар. Здобув він державу в

1256 р. від Р. X.; цього року почав царювати; за хороб-

рість і за відвагу, та за розум великий отримав він держа-

ву; родичі й брати сперечалися з ним за це. Відвагою

здобув він державу, і по справедливості він її отримав. З

його вопаріння до поточного року, 1298-го, минуло

42 роки. Років йому тепер 85. До свого воцаріпня воював

він неодноразово, був хоробрим і керував чудово; а як

посів царство, воював лише раз у 1286 р., і ось чому.

Був у Кублай-хана дядько Наян; був він молодим і

багатьма землями та областями володів; до чотирьохсот

тисяч вершників міг виставити. Предки його, та й він

сам, здавна коритися великому ханові; але був він, як я

казав, молодим, років тридцяти, і подумав про себе, що

(він) великий цар, 400 тисяч вершників може в полі ви-

ставити, і вирішив не коритися великому ханові, а ви-

никне можливість, так і державу в нього забрати. Від-

рядив Наші посланців до Кайду (Хайду); то був також

великий, сильний цар, великому ханові доводився пле-

мінником, але бунтував проти нього й задумував недобре;

наказував йому Наян, аби йшов він на великого хана з