Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

201

Розділ II. Криміналістична техніка

§2. Засоби і тактичні прийоми

фіксації звукових слідів

Специфічні властивості звукових слідів створюють

відповідні труднощі щодо їх фіксації як у технічному, так і так

тичному плані. Динамічність та розсіюваність звуку потребує

спеціальних прийомів і засобів для виявлення звукових слідів

та їх фіксації.

Криміналістика знає два способи фіксації звуку: органолеп

тичний та технічний.

У ході застосування органолептичного способу використо

вуються органи слуху людини. Звуковий слід, відображений

органом слуху, становить суб’єктивний образ, який недоступ

ний для стороннього спостерігача без вільного волевиявлення

джерела. Зафіксований органолептично звуковий слід може

бути використаний в оперативнорозшуковій діяльності для

оперативного впізнавання за мовою або під час слідчої дії –

пред’явлення для впізнання людини за її мовою. Для фіксації

звукових слідів доцільно обирати ближчі точки від джерела,

бажано на шляху розповсюдження звуку, щоб не було пере

шкод. Для встановлення достовірності свідчень свідківоче

видців про сприйняття конкретної звукової інформації прово

дять відтворення обстановки і обставин події, хоча даний стан

можливо встановити технічним шляхом.

Фіксація звукових слідів технічними засобами називається

звукозаписом. Суть звукозапису полягає в тому, що звуковий

слід взаємодіє з технічним пристроєм (магнітофоном, диктофо

ном), збуджує в його приймачі синхронні джерелу звуку коли

вання, тобто сигнали, що закріплюються на магнітному носії –

магнітній стрічці, немагнітних матеріалах. За способом перетво

рення та закріплення енергетичних сигналів звукозапис ділять

на механічний та магнітний.

Механічний звукозапис створюється складним технічним

пристроєм, що перетворює механічні коливання одного середо

вища в змінення іншого – об’ємні сліди на пластичному, мета

А.П. Шеремет «Криміналістика»

202

левому носії (диску). Відтворення проводиться аналогічними

пристроями (патефони, електрофони).

Магнітний запис оснований на явищі залишкового намаг

нічування носія, що рухається в магнітному полі записуючої го

ловки. Для магнітного запису в якості носія використовують

магнітну стрічку, сталевий дріт, магнітні диски тощо. Магнітна

стрічка – це синтетична, лавсанова основа, на яку нанесено

тонкий магнітний шар. Якщо на носії записано мову людини

або звукове середовище місця події, то магнітний носій нази

вають фонограмою.

Фіксація звукових слідів технічними засобами зводиться до

звукозапису. Для цього приймачмікрофон технічного засобу

потрібно розмістити так, щоб з ним взаємодіяла енергія звуко

вої хвилі звукового сліду. У тактичному плані виконати цю

умову не завжди просто, оскільки звук розповсюджується з

великою швидкістю і постійно розсіюється. Тому під час запи

су його потрібно «ловити» у прямому розумінні слова. У ході

запису виникають різні тактичні ситуації, а саме:

 джерело звуку відоме і ним може керувати слідчий (за

пис слідчих дій допиту);

 джерело звуку відоме, але ним не може керувати слідчий,

наприклад, запис явищ природи (грім, прибій) або шум

вулиці, скрегіт гальмів тощо;

 джерело звуку не відоме, ним не можна керувати, наприк

лад, запис події злочину, підготовчих дій злочинця або

діяльність щодо знищення слідів злочину, наприклад, запис

хуліганських дій на вулиці, бешкетника у квартирі тощо.

Тактичні прийоми в кожному випадку різні. У першому

випадку, коли джерелом звуку можна керувати, місце запису

звуку обирає слідчий частіше за місцем проведення слідчої дії.

Запис керованого джерела звуку повинен бути безперервним.

Запис ситуації, коли слідчий не може керувати джерелом

звукових слідів, відбувається в двох технічних режимах – чер

говому і пороговочекаючому.

203

Розділ II. Криміналістична техніка

У ході запису в черговому режимі приймач звуку встанов

люють на місці імовірної появи джерела, тобто на робочому

місці, в житловому приміщенні, де збираються особи, яких вив

чаютьу місці, де, можливо, вчиниться злочин. Магнітофон вми

кають і ведеться безперервний запис, поки не скінчиться

стрічка. Можливий і такий спосіб, коли магнітофон вмикаєть

ся і вимикається дистанційно. Під час безперевного запису

фіксуються всі звукові сліди у межах чутливості пристрою.

Якщо джерело звуку виникає раптово, наприклад, у ході

пізнання та затримання розшукуваного злочинця чи достав

лення затриманого хулігана в чергову частину, запис ведеться

в черговому режимі. Відомо, які протиправні дії чинять затри

мані (нецензурно лаються, чинять опір тощо). Такі дії праців

ник органів внутрішніх справ, прокуратури, суду повинен за

писати на диктофон, умикаючи його тоді, коли виникає подібна

ситуація. Така фонограма є важливим доказом, вона спросто

вує неправдиві свідчення затриманого про те, що його били,

застосовували незаконні методи затримання, що він не лаявся,

не чинив опору. Фонограма разом з протокольною формою

провадження є важливим джерелом доказової інформації.

§3. Судово'акустичне дослідження

матеріалів звукозапису

Судовоакустичне дослідження матеріалів звукозапису і

відеофонограм є новим видом експертної діяльності, яку нази

вають судовоакустичним дослідженням та відеофонографіч

ною експертизою. Сучасний етап цих досліджень доволяє вир

ішити такі завдання:

 встановити джерело звуку (людина, технічний пристрій,

агрегат, зброя, музичний інструмент тощо);

 ототожнювати аудіовідеопристрої (магнітофони, відеомаг

нітофони, диктофони тощо);

 дешифрувати зміст нерозбірливої або іншої звукової

інформації;

А.П. Шеремет «Криміналістика»

204

 встановити різні зміни, навмисно внесені або утворені

внаслідок експлуатації фонограми – монтажу, перезапи

су, знищення запису;

 встановлювати емоційний стан людини за її усною мовою

з допомогою кількісних ознак спектральних вимірів;

 на якій апаратурі отримана фонограма, що досліджуєть

ся, чи являється вона оригіналом або копією.

Ототожнення джерела звуко, відеоінформації за його зву

ко, відеослідом, зафіксованим на магнітному носії (фонограмі,

дискеті, диску, касеті), складає предмет відеофонографічної ек

спертизи.

Об’єктами дослідження є звуко і відеосліди людей, тварин,

птахів, комах, предметів матеріального світу, неорганічної при

роди, верстатів, машин, засобів учинення злочинів, явищ при

роди, а також відеозвукозаписуючі, відеозвуковідтворюючі

пристрої і засоби трансляції відеозвукових сигналів (телефони,

радіопристрої, підсилювачі). Щодо кожного з них вирішуються

численні питання, головним чином ідентифікаційні.

Безпосереднім об’єктом експертного дослідження являєть

ся також магнітна сигналограма, що являє собою магнітний

носій (стрічку, платівку, дріт) з відображеними на ньому сліда

ми звукового і світлового середовища, а також магнітними і

механічними слідами відео і звукозаписуючої апаратури.

Методика акустичних досліджень з метою ототожнення дже

рел звукових слідів дещо вімінна від дослідження безпосередньо

звукозаписуючих та звуковідтворюючих пристроїв. Тому методи

ку акустичного ідентифікаційного дослідження джерел звукових

слідів було запропоновано зарахувати до фоноскопічної експер

тизи, а ідентифікаційні дослідження матеріалів звукозапису –

вважати електроакустичною експертизою. Таким чином, акустич

не дослідження матеріалів звукозапису реалізується в рамках

двох експертиз – фоноскопічної та електроскопічної. Ці дослід

ження належать до криміналістичних.

Об’єктами фоноскопічної експертизи є фонограми з запи

сом акустичної інформації (мови людини, голосів тварин,

птахів, звуку явищ природи, транспортних засобів тощо).

205

Розділ II. Криміналістична техніка

Фоноскопічна експертиза дозволяє встановити:

 кількість джерел звуку, що записані на фонограмі;

 вид джерела звукових слідів – людина, тварина, маши

на, синтезатор, записані на фонограмі, які знайдені на

місці події;

 ототожнити джерело звукових слідів, що записані на фо

нограмі (конкретної людини, машини, речі);

 стать людини, яка говорить.

Відповідальним моментом в підготовці матеріалів до фонос

копічної експертизи являється отримання експериментальних

зразків. Останні являють собою фонограми, на яких повинна

бути записана акустична інформація в аналогічних умовах з

досліджуваною, – на тому самому або аналогічному звукозапи

суючому пристрої. Якщо фонограма, що досліджується, записа

на з телефонного апарата, то і зразки треба записувати з теле

фону, до того ж з того самого. Зразки повинні вміщувати вільну

мову (розповідь, діалог, полілог), до якого бажано внести фра

зи, слова, що є в фонограмі, яка досліджується. Зразки звуко

вих слідів можуть бути зняті технічними засобами з провідних

засобів зв’язку при відповідному процесуальному оформленні.

Зразки не повинні піддаватись будьякій технічній обробці.

Підготовлені матеріали – досліджувані та експериментальні –

необхідно впакувати окремо в металеві коробки, що їх збереже

від пошкоджень та розмагнічування.

Електроакустична експертиза технічними засобами дос

ліджує закономірності відображення акустичної інформації

в звукових слідах, що зафіксовані на магнітному носії, і на

основі цих закономірностей розв’язує ідентифікаційні та не

ідентифікаційні завдання стосовно засобів та матеріалів зву

козапису, а саме:

 чи на даному магнітофоні проведено запис досліджуваної

фонограми;

 на одному чи різних технічних пристроях записано дос

ліджувані фонограми;

 який клас, вид звукозаписуючого пристрою, на якому за

писано звукове середовище на місці вчинення злочину;

А.П. Шеремет «Криміналістика»

206

 чи є механічні зміни фонограми (монтаж механічний або

з використанням електроакустичного тракту);

 чи є запис на фонограмі первинним, чи це перезапис з

іншого носія, звукозаписуючого пристрою.

Самостійним і найбільш складним ідентифікаційним зав

данням являється ототожнення конкретної особи за магнітним

записом її усної мови. Складність її рішення полягає в тому, що

фонограма мови людини представляє собою відображення на

магнітному носії складної сукупності фізичних звукових сиг

налів голосу людини і її усномовних фонетиколінгвістичних

навиків, з’єднаних в єдиний функціональнодинамічний комп

лекс озвученої мови. Тому для достовірного висновку про то

тожність особи за записом її мови необхідний комплексний

підхід, що поєднує фонетиколінгвістичне дослідження усної

мови як навику людини, відображеного на магнітному носії, з

електроакустичним дослідженням звукової характеристики го

лосу того, хто розмовляє.

У зв’язку з цим ідентифікаційний процес починається з

аудитивного аналізу фонограми мови як складної системи аку

стичних сигналів, породжених рухом артикуляторних органів

мовнотворчого тракту. На цьому етапі експерт відбирає

найбільш інформативні фрагменти мови, що містять необхідну

спектральну характеристику, яка індивідуалізує голос людини.

До них відносяться високоенергетичні (формантні) ділянки

звуків і їх спектральні переходи, що виділяються з неперервно

го мовного сигналу уже на наступному етапі електроакустич

ного аналізу фізичних характеристик голосу.

Таким чином, методика вокалографічного ототожнення осо

би представляє собою комплексне багатоступінчате роздільне і

порівняльне дослідження з метою індивідуалізації усномовно

го навику та фізичних (спектральних) характеристик голосу

особи, що перевіряється, і висновку про їх тотожність чи

відмінність за ознаками озвученої мови.

207

Розділ II. Криміналістична техніка

Контрольні запитання

1. На які групи поділяються джерела звуку?

2. Як характеризуються властивості звукових слідів?

3. Які є способи фіксації звуку?

4. Які завдання вирішує судовоакустичне дослідження?

5. У чому полягає суть фоноскопічної експертизи?

Теми рефератів і курсових робіт

1. Можливості і завдання використання засобів та прийомів

акустики у практиці боротьби зі злочинністю.

2. Проблеми, що вирішує судовоакустичне дослідження

матеріалів звукозапису.

Література

1. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука.– К.,

1998. – С.211–220.

2. Громовенко Л.И.. Криминалистическое исследование

средств и материалов звукозаписи. – К., 1981.

3. Сегай М.Я., Стринжа В.К. Судебная экспертиза матери

альных следовотображений (проблемы методологии). –

К., 1997. – С. 107–112.

4. Ухаль А.М., Шеремет А.П.. Експертнокриміналістична служ

ба: структура та діяльність. Навчальний посібник з методич

ними рекомендаціями. – Ужгород, 2000. – С. 86–89.

208

Тема 15.

Кримінальна реєстрація

 Поняття і значення

кримінальної реєстрації

 Принципи та підстави взяття

об’єктів на криміналістичний облік

 Систематизація та класифікація

криміналістичних обліків

 Дактилоскопічний облік

209

Розділ II. Криміналістична техніка

§1. Поняття і значення кримінальної реєстрації

Кримінальна реєстрація – це науково розроблена система

обліку осіб, предметів та інших об’єктів і відомостей стосовно

них, які мають криміналістичне значення.

В основі криміналістичного обліку лежать індивідуальні

ознаки, притаманні даному конкретному об’єкту. В якості та

ких ознак використовуються анкетні дані, відомості про

зовнішність, відбитки пальців, характерні особливості слідів,

викрадених речей та ін.

На початку свого розвитку кримінальна реєстрація обмежу

валась лише пофамільним обліком злочинців. Потім додатково

стали використовуватись ознаки зовнішності, антропометричні

показники, відбитки пальців. Були також організовані обліки

злочинців за кличками і способами скоєння злочинів. Посту

пово група об’єктів, що бралась на облік з метою розкриття

злочинів, розширювалась. З’явились обліки невпізнаних трупів,

безвісті зниклих осіб, викраденої, загубленої, вилученої, добро

вільно зданої та знайденої вогнепальної зброї тощо.

В сучасних умовах кримінальна реєстрація – це науково

розроблена система отримання, обліку і зберігання даних про

осіб, предмети та інші об’єкти, що мають значення для розкрит

тя та розслідування злочинів.

Кримінальну реєстрацію інколи ототожнюють з криміналі

стичним обліком. Криміналістичний облік – це система обліку

всієї криміналістичної інформації, яку використовують як під

час розкриття і розслідування злочинів, так і в профілактичній

та адміністративноправовій практиці.

Криміналістична реєстрація – це обліки інформації, які ви

користовують лише в оперативнорозшуковій, слідчій та вип

равнотрудовій практиці.

Всі криміналістичні обліки здійснюються в органах

внутрішніх справ України і порядок їх створення та викорис

тання регламентується інструкціями МВС. Однак це не озна

чає, що обліки використовуються лише слідчими і працівника

ми дізнання органів внутрішніх справ. Вони носять

А.П. Шеремет «Криміналістика»

210

міжвідомчий характер і при розслідуванні злочинів за їх допо

могою звертаються слідчі всіх правоохоронних органів.

Форми обліку можуть бути різноманітними в залежності від

виду об’єкта, характеру його ознак, що використовуються в

якості реєстраційних, а також матеріалів, в яких ці ознаки

відображені. Облік може здійснюватись у формі картотек,

списків (журналів), альбомів та колекцій. Найбільш розповсюд

жена карточна форма обліку.

Окремі види реєстрації оформляються у вигляді перфо

обліків з машинною обробкою реєстраційних матеріалів. Великі

можливості для криміналістичної (кримінальної) реєстрації ство

рює застосування електроннообчислювальної техніки. В об

ліках, що грунтуються на її використанні, реєстраційні дані ко

дуються відповідним чином за принципом «ознакасимвол».

Сукупність символів утворює реєстраційний (цифровий чи

літерний) шифр конкретного об’єкта. Цей шифр закладається

в «пам’ять» електроннообчислювальної машини (ЕВМ).

Вихідні дані (тобто аналогічні реєстраційні прикмети об’єкта,

що перевіряється) кодуються по тій самій системі.

У кожному криміналістичному обліку можна виділити два

головні аспекти. Це, поперше, власне реєстрація: накопичення,

обробка, систематизація та відповідне розміщення даних, що

характеризують об’єкти. Подруге, перевірка за реєстраційними

даними обліку певних об’єктів, яка здійснюється за ініціативою

відповідних служб та службових осіб. Підставою для перевіроч

ної роботи є фактичні дані чи обгрунтовані припущення про

те, що перевіряючий об’єкт раніше піддавався криміналістичній

реєстрації і відповідні відомості про нього знаходяться на кон

кретному обліку. Факт реєстрації являється неодмінною умо

вою позитивного підсумку перевірки.

Перевірка можлива при умові, якщо пред’явлений для пе

ревірки об’єкт або відомості, що його характеризують, аналогічні

відомостям, які відображені в реєстраційних матеріалах конк

ретного обліку.

На основі реєстраційних матеріалів можлива ідентифікація

достовірності предмета. Вона також залежить від достовірності