Шейко В.М., Богуцький Ю.П., Германова де Діас Е.В. Культурологія: навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Зміст

стр.

Вступ……………………………………………………………………………...3

Модуль І

ТЕМА 1. Поняття, зміст, функції і виникнення культури……..……...............4

ТЕМА 2. Міфологічні уявлення про культуру…………………………..........30

ТЕМА 3. Давньогрецькі уявлення про культуру …………………………......42

ТЕМА 4. Концепції культури в Давньому Римі………………………………58

ТЕМА 5. Середньовічні уявлення про культуру……………….……………..71

ТЕМА 6. Діячі Відродження про культуру…………………….……………...95

ТЕМА 7. Просвітницькі підходи до культури…………………………..…...108

ТЕМА 8. Концепції культури в класичній німецькій філософії………........131

ТЕМА 9. Марксистська концепція культури та її варіанти…………….…...148

ТЕМА 10. Теоретичні проблеми культури в працях російських мислителів XIX –

поч. ХХ ст. ……………………………………………………………….….....163

ТЕМА 11. Постмодерністські уявлення про культуру……………………....170

Висновки до модуля І………………………………………………………….200

Словник ключових понять і термінів………………………………………....202

Тестові завдання до модуля І………………………………………………….225

Контрольні завдання...........................................................................................228

Модуль ІІ

ТЕМА 1. Культура й цивілізація………….…………………………………...230

ТЕМА 2. Культура та гра……………………………………………………....252

ТЕМА 3. Культура й релігія………………………………………...….……....263

ТЕМА 4. Менталітет і культура. Форми менталітету……………….………..276

ТЕМА 5. Культура та наука. Особливості наукового пізнання і його роль у

сучасній цивілізації………………………………………...................................290

ТЕМА 6. Масова культура як феномен глобально-цивілізаційних процесів..306

ТЕМА 7. Формування історико-культурологічних засад психоаналізу...........319

ТЕМА 8. Континуум культур................................................................................376

Висновки до модуля ІІ……………………………………………………………417

Словник ключових понять і термінів……………………………………………418

Тестові завдання до модуля ІІ……………………………………………………449

Контрольні запитання.............................................................................................452

Висновки до курсу………………………………………………………………...454

Список рекомендованої літератури…………………………………..…………..455

ВСТУП

Пропонований навчальний посібник написаний на основі курсу лекцій, які

автори протягом тривалого часу викладає студентам різних спеціальностей

Харківської державної академії культури.

Головним завданням посібника є певне розкриття культурологічної думки в

її історичному розвиткові, аналіз таких важливих культурологічних проблем як

культура і цивілізація, релігія та культура, походження культури й ін. Тому

історичний підхід у зазначеному посібнику доповнюється проблемним. Надалі

проблемну частину посібника планується розширити.

Незважаючи на бурхливий розвиток культурології, існує певний пробіл

навчальної літератури в цій галузі, зокрема в контексті теорії та історії культури

невисточає. Тому цей посібник є досить актуальним.

Теоретичні проблеми культури хвилювали людину з ранніх стадій розвитку

суспільства. Уже з архаїчних часів через призму міфології людина осмислює

«другу реальність». Надалі філософська й суспільна думка часто ставить культуру

в центр свого аналізу. Протягом століть теоретичні проблеми культури

порушувалися в контексті її філософського й історичного аналізу. Тому часто

досить складно розділити філософію культури та теорію культури.

Проте теорія й історія культури культури стала самостійною дисципліною.

На сучасному етапі теорія та історія культури являють собою сукупність

існуючих концепцій культури, створених у різний час представниками

різноманітних напрямів наукової думки. У цілому ці теоретичні концепції

дозволяють якнайповніше дефініювати культуру й проаналізувати шляхи її

розвитку.

Нині спостерігається зростання зацікавленості до історико-теоретичного

аспекту культурологічної науки, який поступово виділяється в окрему галузь. Це

пов’язано з набуттям культурологічним знанням самостійного значення.

До посібника додаються уривки текстів, із фундаментальних праць з

культурології, список джерел і літератури.

МОДУЛЬ І

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ, ФУНКЦІЇ І ВИНИКНЕННЯ КУЛЬТУРИ

План викладу:

1.1. Поняття культури

1.2. Зміст культури

1.3. Основні методологічні підходи до культури

1.4. Визначення культурології

1.5. Походження культури

1.6. Ідеї Л. А..Уайта про специфіку науки культурології

1.7. Функції культури

Ключові поняття і терміни:

Семіотика, культура, функціоналізм, теологія, культурологія, магія, табу,

аксіологія.

1.1. Поняття культури

Положення людини у світі та її ставлення до світу залежать від різних

соціальних факторів, у першу чергу, від культури. При цьому в будь-яку

історичну епоху співіснує велика кількість різних культур. Їхня взаємодія,

взаємопроникнення істотно визначають життєву позицію людини, її світовідчуття

й світосприйняття. Якщо ми говоримо про культуру, то маємо на увазі не тільки

твори мистецтва, але й усю сукупність духовних і матеріальних цінностей та

способів їх створення.

Первісне уявлення про культуру дали давні римляни, вони вбачали в ній

узагальнення всіх форм людської активності. Культура – штучне, рукотворне

буття, отримане людиною в результаті перетворення буття суспільного –

«натури». Поняття «культура», таким чином, було спочатку аналогічним поняттю

«господарство» і співвідносилося з культурою чогось: культура душі, культура

розуму, культ богів і культ предків. Поняття «культура» вперше використав

римський письменник Марк Катон у значенні «агрикультура» в одному із

трактатів про землеробство. Ішлося про догляд за ділянкою землі. Згодом поняття

«культура» відривається від земного ґрунту й метафорично співвідноситься з

розумністю. Сам термін походить від латинського corele – обробляти, почитати,

звідки походить термін cultus – оброблення, догляд, шанування (в поняттях cultus

deorum і cultus agri). Пізніше cultus agri перетворився на cultura agri –

землеробство. Із цього ж слова розвилося й середньовічне cultura mentis –

культура мислення. У своєму уявленні про культуру римський філософ Марк

Туллій Цицерон уже мав на увазі не землю, а духовність. Він вів мову про

необхідність культури душі й духу (cultura animi), і, на його думку, тільки завдяки

культурі (обробленню) людина стає досконалішою істотою. В античній свідомості

поняття «культура» в цілому ототожнювалося з поняттям «пайдейя», тобто

«освіченість». Пайдейя, за визначенням Платона, означає керівництво до зміни

людини, усієї її сутності

У наступному розвиткові філософської думки в Європі

цей сукупний плід людської діяльності, як і сам її процес, набував різних

термінологічних визначень – «цивілізація», «виховання», «освіта», «формування».

Поняття «культура», що виникло в давньоримській думці, приживалося в

сучасних європейських мовах з певними труднощами. Й. Хейзинга вважав, що

слово культура за посередництвом німецької мови поширилося в науковому обігу.

Інакше кажучи, поняття «культура» в сучасному його значенні раніше виникло в

німецькій мові, а через неї потрапило в скандинавські, слов’янські й романські

мови, американський варіант англійської. В англійській та французькій мовах це

поняття приживалося складніше – ним не можна повністю замінити поняття

«цивілізація», усталене в науковому обігу цих мов.

У словниках німецької мови поняття «культура» вперше виникає лише

наприкінці XVIII ст., а в пізніших виданнях XIX ст. відсутнє. І це відбувається

незважаючи на те, що дане поняття широко використовував І.`Кант і багато його

сучасників у значенні культивування й окультурення, що, на думку А. Крьобера,

було архаїчним значенням слова «цивілізація».

До англомовного наукового обігу поняття «культура» ввів Е. Тайлор у

1871`р. (праця «Первісна культура»), воно мало антропологічне значення. У

До поняття культури близький і термін «оккультизм» (таємний, прихований). Оригінально розшифрував

поняття «культура» М.К. Реріх. Він розбив його на дві частини: «культ» – почитання, «Ур» – світло, тобто

почитання світла. Таким чином, у понятті культури часто вбачали духовний, прихований, таємний аспект, який

розгортається в містиці, магії, містерії.

французькій мові сучасне антропологічне значення поняття «культура» понині ще

не стало загальноприйнятим, настільки велика роль поняття «цивілізація».

У цілому існує шість основних, загальноприйнятих значень слова

«культура».

1. Культура – це сукупність досягнень людського суспільства у

виробничому, суспільному і духовному житті. Рівень досягнень у

певну епоху в якого-небудь народу або класу суспільства. Рівень,

ступінь розвитку якої-небудь галузі господарської або розумової

діяльності.

2. Культура – це освіченість, начитаність, наявність певних навичок

поведінки в суспільстві, вихованість. Культура – сукупність умов

життя, що відповідають потребам освіченої людини.

3. Розведення, вирощування якої-небудь рослини, культивування.

4. Рослина, яку розводять, культивують.

5. Мікроорганізми, вирощені в лабораторних умовах.

Таким чином, культура відрізняється від природи тим, що в ній зосереджені

людські зусилля й вона є результатом цілеспрямованої творчої діяльності.

1.2. Зміст культури

Культура містить матеріальні, духовні, художні різновиди людської

діяльності; процеси цієї діяльності, її продукти, прояв її в самій людині.

Американські вчені А. Крьобер і К. Клакхон підрахували, що до середини

ХХ`ст. у науці було більше 250 визначень культури. А до кінця століття ця цифра

ще збільшилася. Проаналізувавши більше 100 основних визначень культури,

Крьобер і Клакхон згрупували їх таким чином.

1. Описові визначення. Ці визначення основуються на концепції

основоположника культурної антропології Е.`Тайлора. Згідно з цими

визначеннями, культура – це сукупність усіх видів людської діяльності, звичаїв,

вірувань; вона містить мистецтво, мову, звичаї, систему етикету, мораль, релігію,

це, по суті, пристосування до соціального й природного оточення, які складалися

століттями.

2. Історичні визначення підкреслюють роль традицій і соціального

успадкування в процесі культурного розвитку людства. До них примикають і

генетичні визначення, які містять усе те, що зроблено людьми й передається з

покоління в покоління – знаряддя, символи, погляди, вірування тощо.

3. Нормативні визначення акцентують значення прийнятих правил і

норм. Культура, таким чином, являє собою спосіб життя індивіда, зумовлений

його соціальним оточенням.

4. Ціннісні визначення наполягають на розумінні культури як сукупності

матеріальних і духовних цінностей групи людей, їх інститутів, звичаїв, реакцій

поведінки.

5. Психологічні визначення виходять із рішення людиною певних

проблем на психологічному рівні. Тут культура є особливим пристосуванням

людей до природного оточення, а також їх матеріальних потреб і складається з

усіх результатів такого пристосування.

6. Структурні визначення. Згідно з цими визначеннями, культура являє

собою систему певних ознак, по-різному пов’язаних між собою. Матеріальні й

нематеріальні культурні ознаки, організовані навколо основних потреб,

утворюють соціальні інститути, які є ядром (моделлю) культури.

7. Ідеологічні визначення. Культура – це організація різних феноменів

(матеріальних предметів, дій, ідей, почуттів), що є предметом символізації.

8. Визначення на базі теорій навчання. Культура – це поведінка, якої

людина навчилася, а не набула як біологічну спадщину. Таке визначення

культури характерне для культурантропології, де культура уявлялася як

поведінка, яка навчає, властива людському виду, що передається від одного

індивіда, групи індивідів або покоління іншим за допомогою механізму

соціальної спадковості.

Найпоширенішим нині є визначення культури як вторинного, штучного

середовища, котре людина нашаровує на природу. Це штучне середовище, тобто

культура, містить:

 мову;

 звичаї;

 ідеї, ідеологію;

 художній процес;

 релігійні вірування;

 соціальну організацію;

 технологічні прийоми й процеси;

 системи оцінок та ін.

Культура – це різностороння соціальна спадщина, яка передається людьми з

покоління в покоління. Кожну культуру також можна представити як набір

цінностей, що поділяються більшістю її представників, перебувають у певній

ієрархії.

Цінність – уявлення про те, що є святим для людини певної культури, групи

людей, суспільства в цілому. Система цінностей, зазвичай, змінюється з часом,

однак при цьому існують цінності, загальні для всіх часів і культур.

1.3. Основні методологічні підходи до культури

Соціологічний підхід

Культура, згідно із соціологічним підходом, – це все те, що виникає в

результаті смислопокладаючої і смислопостигаючої діяльності людини, а, отже,

культура, соціальність, комунікабельність є подібними поняттями.

Громадське життя – свідома, ціннісно-орієнтована діяльність. Дії людей

відбуваються в нормативно-ціннісних межах. Норми й цінності будь-якого

суспільства конфліктні. Суспільство можна пізнати через побудований на основі

широких спостережень, дослідницького уявлення ідеальний тип – образ культури,

– який накладається на досліджувану реальність. Ідеальний тип – теоретична

значеннєва конструкція, створена завдяки логічному пов’язуванню елементів, що

трапляються в різних суспільствах і в різні епохи. Ідеальний тип необхідний для

пояснення, систематизації, оцінки.

Таким чином, буття культури – лише в соціальному використанні, культура

– соціальний продукт.

Семіотичне розуміння культури

Розроблене Ф. де Соссюром, Р. Бартом, Ч. Пірсом, Ю. Лотманом,

Б.,Успенським та ін.

Семіотика – наукова дисципліна, що вивчає знаки й знакові системи. Для

вивчення культури становлять інтерес різні напрями семіотики – лінгвістичний

(Соссюр), соціально-психологічний, теоретико-діяльнісний.

Семіотика виходить з того, що культура будує свою структуру через

функцію свідомості. Ця функція реалізується в мові, може бути сама досліджена

як мова. Різним формам культури властиві власні мови. Є мова політики, моди,

навіть кулінарії.

Культура – це текст, у якому взаємодіють різні семантичні системи як

результат зближення або протистояння.

Культура – надскладна система й неспадкоємна пам’ять людства. Світ є

сукупністю первинних моделюючих систем (мова) і вторинних моделюючих

систем (мистецтво, релігія й ін.).

Інституціонально-функціональний підхід

Розроблений Б. Малиновським, А. Редкліфф-Браун, Т. Парсоном та ін.

Згідно з даним підходом культура і її явища пояснюються на основі

структурно-функціональних уявлень. Інакше кажучи, культура – це сукупність її

систем, структур і їх функцій. Ще Г. Спенсер пропонував розглядати людське

суспільство як єдине ціле, а його елементи – як функціональні частини цього

цілого. Сучасний функціоналізм висуває як центральне поняття культурології

поняття «система». Наприклад, культурантропологи Б. Малиновський і

А.`Редкліфф-Браун пропонували розглядати культуру як цілісну систему, кожен

елемент якої (наприклад, релігія, ритуали, мода, політика, символи) виконує свою

функцію. Фактично відмовляючись від принципів історизму й еволюціонізму,

прихильники функціоналізму стали розглядати культури як самостійні структури

та функціональні організми.

Функцією культури є здатність того або іншого культурного утворення

відповідати специфічній потребі.

«Одиниці» людської організації – інститути культури. У такому разі

культура – інтеграл, складений із частково інтегрованих, частково

скоординованих інститутів. Вона інтегрована певними принципами, такими, як:

спільність крові, розмноження, спільне існування, пов’язане з кооперацією,

спеціалізація в діяльності, використання влади в політичній організації. Таким

чином, уся культура складається з інститутів і їх функцій.

Феноменологічний підхід

Розкриває буття певних явищ культури. Феноменологія осягає сутність в

ейдосі, виявляє інтерес до форми, як до творчого начала реальності.

Особлива подія культури – субстанції символу, культу, міфу, імені. Символ

надає можливість побачити причетність людського буття Абсолютному й

виділити саму граничність трансцендентної й іманентної сфер реальності, тобто

місце їх зустрічі як особливої сфери. Символ – двоєдинство того, «що

символізує», (феномена) і того, що «символізується», (ноумена, ідеї). У просторі

символу між ідеєю й річчю виникає не просто значеннєва, а й реальна тотожність.

Символ відкриває Абсолютне в певному, а, отже, Символ – онтологічна

основа культури, і в цьому змісті він може проектувати й організовувати життя

індивіда, творити світобудову. Символ – субстанціальна тотожність

метафізичного й фізичного.

Культура – процес, що охоплює діяльність індивіда, як істоти символічної:

явища культури за допомогою символів утілюються відразу й у речовині, і в ідеї.

Сутність культури – знаходження, опис і типологізація символів.

Теологічний підхід

Розроблений П. Флоренським та іншими представниками релігійної

філософії кінця XIX–ХХ ст.

Згідно з теологічним підходом, релігійний культ є вихідною точкою

культури. Культ – це першоакт життя, який визначає й спрямовує свою

сукупність як практичних, так і теоретичних дій людини. Ця єдність укладена в

літургійній діяльності, де відбувається становлення сакральних цінностей,

функцією яких є безпосереднє єднання ідей (ноуменів) і речей (феноменів). За

допомогою культу в просторі культури відбувається зустріч трансцендентного й

іманентного. Генезис культури, згідно з теологічним підходом, такий: культ – міф

– світська філософія, наука й література.

Культ є не тільки началом, але й ядром культури, що визначають увесь її

зміст. За допомогою культу здійснюється онтологічна єдність культури й

зосередження метафізичних принципів її буття в кожний конкретний момент її

протікання. Культурні явища є не що інше, як «застиглість» культової дії,

відшарування від останнього.

1.4. Визначення культурології

Ідея різниці культур і необхідність усестороннього розгляду як окремих

культур, так і культури в цілому, як певної цілісної системи, уможливили

створення нової дисципліни – культурології. Нині культурологія перебуває в

стадії свого становлення. Існують різні точки зору на предмет, зміст і методи

культурологічної науки. Однак у найзагальнішому вигляді традиційне визначення

культурології можна подати таким чином.

Культурологія – це гуманітарна дисципліна, що вивчає:

 культуру як цілісну систему;

 різноманіття культур у просторі й часі;

 взаємодію культур;

 типи культур;

 закономірність розвитку соціокультурного життя;

 вираження в культурі людського буття;

 закономірності художнього процесу;

 історію ментальностей.

В останні роки наше суспільство охопили складні й суперечливі процеси

знаходження нової моделі історичної й соціально-культурної самоідентифікації,

пошуку нових шляхів розвитку, прагнення докорінної трансформації загального