Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Ґендер у політиці

251

бути ефективним тільки на основі постійного здобуття

сучасних знань, зокрема й знань про ґендерну рівність.

У світовій практиці відомі приклади створення й діяльності

жіночих політичних партій. Створення жіночих політичних пар-

тій є, з одного боку, заявою жінок про свою готовність до полі-

тичної діяльності. З іншого – виникнення жіночих партій також

свідчить, що в країні загалом і в її політичній сфері зокрема на-

явна дискримінація за статевою ознакою, що існує ґендерна не-

справедливість, що такий стан справ став політичною пробле-

мою, яку не розв’язують, зокрема, й інші політичні партії, і що

потрібне політико-державне регулювання.

Жіночі політичні партії – це політичні організації з перева-

жно жіночим (або тільки жіночим) членством, які створили жін-

ки, щоб розширити свою участь у формуванні та діяльності дер-

жавних владних структур, захистити політичні й інші права, до-

сягти ґендерної рівності, встановити ґендерну справедливість у

своїй країні та досягти розвитку ґендерної (паритетної) демокра-

тії. Загалом жіночі партії можна охарактеризувати як явище ви-

мушене й тимчасове. Вони виникають тоді, коли влада або ігно-

рує ґендерну проблематику, або розв’язує її вкрай повільно й

поверхово; коли в суспільстві переважають патріархальні тради-

ції, а державна влада тяжіє до патріархальних форм управління,

не встигаючи чи не бажаючи утвердити егалітарні форми в усіх

життєвих сферах.

Такі партії виникали в різні часи і в різних країнах світу. В

Україні, починаючи з 1997 р., Міністерство юстиції України за-

реєструвало шість політичних партій жіночого спрямування. Се-

ред них – партія “Жінки України”, Всеукраїнська партія “Жіночі

ініціативи”, партія “Солідарність жінок України”, Всеукраїнське

політичне об’єднання “Жінки за майбутнє” та інші, частина з

яких вже припинила свою діяльність. Жіночі партії стали спро-

бою, намаганням вплинути на політичні процеси, серед яких ви-

борчий є одним із найважливіших у розв’язанні проблеми ґенде-

рної рівності.

Основи теорії ґендеру

252

Однак якщо вважати соціо-статевий принцип неприйнятним

при створенні політичних партій та оцінюванні їхньої діяльності

(а саме так часто розцінюють виникнення жіночих партій), то на

таку ж оцінку заслуговують і політичні партії, які в своєму скла-

ді майже всуціль чоловічі.

Це і є та ґендерна незбалансованість у партійному будівниц-

тві, яка впливає на формування та прийняття політичних рішень.

ХХІ ст. потребує оновлення всіх форм буття, зокрема й полі-

тичного. Жінки разом з чоловіками мають навчатися політики:

теорії, партійного будівництва, партійної діяльності, входження

в систему влади. Таке навчання в сучасних умовах передбачає не

лише засвоєння політичного чоловічого досвіду партійної діяль-

ності, набутого за попередні десятиліття й століття, а привнесен-

ня до нього нових ґендерних особливостей, тобто модифікації та

модернізації такого досвіду й вироблення нових форм і методів

політичних дій, відповідного політичного розв’язання державних

і суспільних проблем. Саме жінки в ситуації переважно чоловічої

партійної діяльності стають тією активною силою, яка міццю

логіки розуму, політичною активністю та діяльністю має впрова-

дити ґендерні підходи в політичну сферу; віднайти, сформувати

ґендерно чутливих, ґендерно свідомих політиків-чоловіків,

спроможних сприяти проведенню ґендерної політики.

Сучасність потребує формування нового типу політичного

лідера – жінки та чоловіка, що поєднує позитивні, як “жіночі”,

так і “чоловічі”, управлінські якості. Такий лідер – досвідчена,

далекоглядна, смілива та відповідальна особистість, здатна до

аналізу й прогнозування, яка є авторитетом для соціального ото-

чення, яка володіє природними й інтелектуальними можливос-

тями впливу на нього, вміє об’єднати маси задля реалізації ідеї,

якій присвятила себе. Лідера-жінку, як і лідера-чоловіка, не слід

ототожнювати з жінкою або чоловіком – вожаком, керівником,

менеджером.

Кожному етапові суспільного розвитку, кожній соціальній

групі, політичній системі властиві свої методи формування й ре-

крутування лідерів. Раніше такими лідерами ставали, як правило,

Ґендер у політиці

253

чоловіки. Тоталітарні й авторитарні суспільства не створюють

умов для формування лідерів у їх демократичному розумінні.

Диктатори, номенклатура й бюрократія формуються за власти-

вими цим режимам законами й принципами. В таких умовах жі-

нка на керівній посаді діяла за правилами наявного режиму, ви-

робляючи необхідні для його функціонування безапеляційно ви-

конавські навички.

Дев’яності роки в Україні засвідчили потребу в жінках-

лідерах, як і лідерах-чоловіках, здатних до творчості, оновлення,

перетворень. З’явилося багато активних, зокрема й політично,

жінок і чоловіків. Проте їм відчутно бракує політичних, соціоло-

гічних, психологічних та інших сучасних знань, чого раніше не

давала вища школа. Цей вантаж минулого потребує тривалого

часу для формування й розвитку нового гуманістичного світо-

гляду, як і набуття досвіду ґендерно-паритетної громадської та

політичної діяльності, відповідної сучасним потребам у нових

умовах. Нова реальність формує жінку-лідера і чоловіка-лідера

нового типу, орієнтованих не на силові методи політичної діяль-

ності, а на ініціювання та втілення гуманістичних методів полі-

тичного впливу, мирного, компромісного розв’язання внутріш-

ніх і міжнародних проблем.

Формування жіночого лідерства, яке нині відбувається, має

розірвати чоловічий корпоративізм при розв’язанні будь-яких

проблем, долаючи доволі поширений чоловічий шовінізм. Чоло-

вічий шовінізм – форма прояву сексизму, що виражається в не-

помірному самозвеличенні чоловіків, наданні їм винятковості

порівняно зі становищем жінок, недооцінці жіночого потенціалу

та знеціненні жіночого досвіду. Чоловічий шовінізм зберігає такі

якості та риси, як зверхність, грубість, жорстокість, цинізм, агре-

сивність. Він є руйнівним елементом у розбудові демократії, за-

грозою у формуванні особистості й гуманізації форм суспільної

життєдіяльності, агресивною перепоною в творенні та функціо-

нуванні державних структур. Його в жодному разі не можна ото-

тожнювати з мужністю: чоловічий шовінізм дискредитує образ

мужньої особистості чоловічої статі.

Основи теорії ґендеру

254

Схильність жінки до компромісів, до мирних форм діяльнос-

ті, до комплексного бачення проблем, до врахування перспекти-

ви при прийнятті будь-якого рішення, за спільних дій із політи-

ками-чоловіками дозволяють об’єднати зусилля в досягненні ва-

жливих соціальних і політичних цілей країни.

II. Президент, його адміністрація. Президент як політична

фігура представляє країну в світі і впливає на весь політичний та

управлінський процес силою свого авторитету. Він підписує

міжнародні документи з різних питань світового масштабу, які

має виконувати держава-учасниця.

У сучасних умовах вага й цінність кожного такого докумен-

та визначається також і тим, наскільки він ґрунтується на науко-

вому знанні тенденцій соціально-політичних перетворень, гра-

мотності визначених пріоритетів і цінностей, розумінні історич-

ного та політичного часу.

Зокрема, ґендер як пріоритетна проблема розгляду міжнаро-

дних структур стає дедалі більше в центрі уваги глав держав і

урядів на самітах. Ґендерні ідеї пронизують матеріали Всесвіт-

нього саміту Тисячоліття. Світові лідери затвердили комплекс

цілей у Декларації Тисячоліття Організації Об’єднаних Націй,

серед яких – сприяння рівності статей і розширення прав і мож-

ливостей жінок. У Декларації, прийнятій главами держав та уря-

дів на Саміті, що відбувався від 6 до 9 вересня 2000 р., вказуєть-

ся на глобальність ґендерного підходу, коли говориться про ви-

знання главами держав і урядів індивідуальної та колективної

відповідальностей за “…утвердження принципів людської гідно-

сті, справедливості й рівності на глобальному рівні” і підтвер-

дження своїх обов’язків підтримувати зусилля, спрямовані на

забезпечення поряд з іншими вказаними напрямами діяльності

поваги до прав людини і основних свобод; дотримання рівних

прав для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії…”

У Декларації глави держав та урядів визначили низку фун-

даментальних цінностей: свободи, рівності, солідарності, терпи-

мості, збереження природи, загальних зобов’язань, що стануть

найсуттєвішими для міжнародних відносин у ХХІ столітті.

Ґендер у політиці

255

Зокрема, так формулюються окремі цінності, ґендерний

зміст яких очевидний. “Рівність. Жодна людина і жодна країна

не повинні позбавлятися можливості користуватися благами роз-

витку. Має бути гарантована рівність прав і можливостей чоло-

віків і жінок. Солідарність. Глобальні проблеми мають

розв’язуватися при справедливому розподілі витрат і тягаря від-

повідно до фундаментальних принципів рівності й соціальної

справедливості. Ті, хто страждає або перебуває в найменш спри-

ятливому становищі, заслуговують на допомогу з боку тих, хто

знаходиться в сприятливіших умовах”. На рівні Саміту особливо

наголошено на ґендерних проблемах у розв’язанні соціально-

економічних питань: “Сприяти рівності чоловіків і жінок та роз-

ширенню прав і можливостей жінок як ефективного засобу боро-

тьби зі злиденністю, голодом і хворобами та стимулювання роз-

витку, що має справді стійкий характер.”

Такий підхід спрямований на розвиток ґендерної демократії,

яка є системою волевиявлення обох статей – жінок і чоловіків у

громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях,

що законодавчо закріплені й реально забезпечені в політико-

правових принципах, діях, розбудові суспільних і державних

структур з урахуванням ґендерних інтересів і потреб.

Глави держав і урядів сповнені рішучості “продовжувати

зміцнювати співробітництво Організації Об’єднаних Націй і на-

ціональних парламентів через їх світову організацію – Міжпар-

ламентський союз – у різних галузях, зокрема й стосовно миру та

безпеки, економічного та соціального розвитку, міжнародного

права й права людини, демократії і ґендерних питань”. Як свід-

чить перелік питань, ґендерне питання поставлено врівень інших

світового значення і світового масштабу розв’язання.

Це одне з найважливіших питань третього тисячоліття.

Розв’язання ґендерних проблем у світовому масштабі вимагає

від глав держав професійних знань і професійного аналізу пробле-

ми. Це також зумовлює й необхідність мати при президентові рад-

ника з ґендерних питань, а при адміністрації президента – консу-

льтативно-дорадчий орган з ґендерної проблематики. Як приклад,

Основи теорії ґендеру

256

таку Національну раду з питань жінок, сім’ї та ґендерного розвит-

ку створено при Президентові Киргизької Республіки. У межах

наданих Раді повноважень на неї покладено нагляд за виконанням

Закону про основи державних гарантій забезпечення ґендерної

рівності, публікацію щорічних звітів про виконання Закону. В Ко-

ролівстві Норвегії король призначає Раду з рівності, мандат і кіль-

кість членів якої встановлює сторинг (парламент).

III. Уповноважений у справах ґендерної рівності (рівних

можливостей). Останніми десятиліттями все більшу роль у сис-

темі державного механізму забезпечення ґендерної рівності країн

світу починає відігравати фігура Уповноваженого з рівних прав і

можливостей. У різних країнах його ще називають посередни-

ком, контролером, адвокатом. Уповноважений з рівних прав і

можливостей (омбудсмен) – державний посадовець, якого оби-

рає представницький орган влади для здійснення контролю за

законодавством з рівних прав і можливостей. Вперше посаду ом-

будсмена юстиції запроваджено ще 1809 року в Швеції. Вона

довела свою необхідність, і протягом двох століть ця ідея не

втратила ні значення, ні актуальності. В останню третину ХХ

століття у Швеції поступово запровадили посади п’яти омбудс-

менів із захисту прав у різних сферах соціального життя: з рів-

ноправності статей, з етнічної рівноправності, з прав споживачів,

з прав дітей, з прав інвалідів тощо. Обрання такої кількості ом-

будсменів – важливий показник визнання та поваги до гідності й

недоторканності людської особистості, а також того, яку увагу

шведи приділяють правозахисній і правоохоронній діяльності.

Посаду уповноваженого Рикстагу з рівності статей серед інших

запроваджено 1980 року. Омбудсмена обирають на чотири роки,

він щороку звітує перед парламентом про стан юридичної забез-

печеності рівних прав і можливостей у країні, про свою роботу із

захисту прав жінок і чоловіків.

У сучасних умовах омбудсменів обирають у багатьох краї-

нах світу. Практика запровадження посади та служби омбудсме-

на дедалі поширюється. 1978 р. таку службу введено в Норвегії,

1980 р. – у Швеції, 1987 р. – у Фінляндії, 1999 р. – у Литві,

Ґендер у політиці

257

2001 р. – в Німеччині, 2002 р. – у Словенії, Боснії та Герцеговині,

2003 р. – в Хорватії, Киргизстані тощо.

Процес створення посади, обсяг компетенції та безпосередня

діяльність омбудсмена в різних країнах має свої особливості.

Наприклад, законом Німеччини про встановлення рівноправності

між жінками й чоловіками, ухваленого бундестагом у листопаді

2001 р., в країні введено посади уповноважених з питань рівно-

правності та їх заступниць від найвищого органу влади до всіх

організацій і колективів. Закон із властивою для німців ретельні-

стю надзвичайно детально регламентує процес обрання уповно-

важених та їх заступниць у всіх організаціях і колективах, розпо-

діл обов’зків та координацію дій між ними на всіх рівнях і

зв’язків з керівництвом організацій і підприємств, визначає сан-

кції, до яких мають вдаватися уповноважені в разі порушення

ґендерної рівності.

Практика запровадження посади омбудсмена засвідчила не-

обхідність правового захисту рівності чоловіків і жінок, гарантій

забезпечення механізму юридичного регулювання ґендерних

відносин, особливо в країнах з усталеними традиційними відно-

синами і з укоріненими традиційними ролями жінки та чоловіка.

IV. Урядові структури забезпечення ґендерної рівності.

Світова практика державного управління ґендерними процесами

засвідчує велику різноманітність його форм у різних країнах сві-

ту. Забезпечення рівності статей на урядовому рівні здійснюєть-

ся через різні структури, створені кабінетами міністрів в кінці

ХХ – початку ХХІ ст.ст. Серед них такі найтиповіші:

• розширення повноважень прем’єр-міністра з питань ґендеру.

Створення при ньому посади радника з ґендерних питань;

• структури з питань рівності статей, підпорядковані без-

посередньо прем’єр-міністрові;

• покладання відповідальності за ґендерні питання на

віце-прем’єр-міністра;

• тимчасові комітети, комісії або робочі групи з ґендерних

питань при урядах;

Основи теорії ґендеру

258

• постійні інституційні органи з питань забезпечення рів-

ності статей;

• спеціалізоване міністерство рівних прав і можливостей;

• спеціальні відділи, комітети, ради, служби з питань рів-

ності Кабінету Міністрів;

• спеціалізовані відділи, служби з рівних прав і можливос-

тей як структури при окремих міністерствах;

• міжміністерські органи.

Останніми десятиліттями компетенція уряду багатьох країн

світу розширилась за рахунок питань із забезпечення ґендерної

рівності. Проблеми ґендерної рівності все більше стають у центрі

уваги перших осіб виконавчої влади держав і всієї управлінської

системи. Це виражено в прийнятті в країнах національних планів

щодо забезпечення ґендерної рівності. Національний план дій –

це прийнятий владними структурами документ, в якому окрес-

лено систему намірів, заходів і зобов’язань державних та гро-

мадських структур щодо виявлення форм ґендерної активності й

вчення певних дій, спрямованих на досягнення за вказаний пері-

од ґендерних цілей.

Національні плани дій узагальнюють всю систему планування

в країнах – охоплюють регіональні, місцеві плани з питань рівно-

сті. Там усе більше наголошується на створенні механізму держа-

вного й громадського забезпечення ґендерної рівності. Їх створю-

ють на тривалий час, розраховуючи на ґендерні перспективи.

Національні плани дій з ґендерної рівності є певним узагаль-

ненням подібних галузевих. Такими документами є Плани діяль-

ності конкретних міністерств або галузей з пріоритетних напря-

мків і стратегій щодо ґендерного розвитку. В такому плані від-

бито конкретні ґендерні цілі, завдання, перспективи й індикатори

успіху.

Проблема нерівності статей у системі галузевого управління

залишається актуальною на світовому рівні й на рівні національ-

них суспільств. Актуальне також створення структур, які б ана-

лізували й аргументували необхідність здійснення кадрової ре-

волюції, відстежували б здійснення ґендерних перетворень.

Ґендер у політиці

259

У країнах перехідного типу панівним є нехтування ґендерним

підходом при формуванні міністерств, що засвідчує таблиця 3.

Система державного регулювання ґендерними перетворен-

нями потребувала створення спеціального цільового механізму

управління ґендерними процесами. На рубежі тисячоліть відбу-

вається процес створення міністерств з рівних прав і можливо-

стей у різних країнах світу. Виникнення таких міністерств, на-

явність у них мандату й необхідних ресурсів багато в чому зале-

жить від волевиявлення урядів, їх готовності до ґендерних пере-

творень, розвиненості ґендерного світогляду, сформованості ґен-

дерної культури.

Основи теорії ґендеру

260

Таблиця 3

Жінки та чоловіки на посадах міністерського рівня

станом на 1999 (у відсотках) рік [3, 91]

Регіони Міністерський

рівень

Нижче

міністерського

рівня

Загалом

жінки

чолові-

ки

жінки

чоловіки

жінки

чоловіки

Центральна

Європа

7,2

92,8

11,4

88,6

10,7

89,3

Чехія

0,0

100,0

12,6

87,4

10,6

89,4

Словаччина

15,0

85,0

15,7

84,3

15,6

84,4

Польща

8,3

91,7

10,1

89,9

9,8

90,2

Угорщина

5,6

94,4

7,1

92,9

6,9

93,1

Словенія

9,1

90,9

19,7

80,3

16,9

83,1

Хорватія

11,5

88,5

21,1

78,9

19,0

81,0

Македонія

8,7

91,3

25,0

75,0

20,0

80,0

Боснія і

Герцеговина

0,0

100,0

4,6

95,4

2,8

97,2

Югославія

5,9

94,1

8,7

91,3

7,3

92,7

Албанія

5,3

94,7

14,0

86,0

11,8

88,2

Болгарія

4,8

95,2

16,2

83,8

14,6

85,4

Румунія

0,0

100,0

4,1

95,9

3,3

96,7

Естонія

0,0

100,0

16,8

83,2

14,3

85,7

Латвія

11,1

88,9

19,0

81,0

17,6

82,4

Литва

0,0

100,0

6,8

93,2

7,3

92,7

Білорусь

5,3

94,7

7,0

93,0

4,3

95,7

Росія

2,4

97,6

2,6

87,4

2,6

97,4

Україна 1,2 98,8 2,2 97,8 1,7 98,3

Кількість осіб підрахована автором.