Скорик М.М. Основи теорії гендеру

Подождите немного. Документ загружается.

Ґендер у політиці

261

Закавказзя

2,6

97,4

4,8

95,2

4,2

95,8

Вірменія

0,0

100,0

2,9

97,1

2,1

97,9

Азербайджан

7,7

92,3

6,9

93,9

7,1

92,9

Грузія

0,0

100,0

4,7

95,3

3,4

96,6

Казахстан

2,6

97,4

1,7

98,3

2,1

97,9

Киргизстан

10,5

89,5

12,0

98,0

11,4

88,6

Таджикистан

3,7

86,3

3,9

96,1

3,8

96,2

Туркменістан

3,1

86,9

0,0

100,0

2,2

97,8

Узбекистан

2,6

87,4

0,0

100,0

1,3

98,7

Молдова

0,0

100,0

7,0

93,0

4,3

95,7

Рада Європи збирає регіональні європейські конференції з

ґендерних питань, куди запрошують міністрів з рівних прав і

можливостей. Саме так називають посади міністрів у сучасному

розумінні Ради Європи. На конференції приїздять і міністри, які

очолюють міністерства з традиційними назвами турботи про

становище жінок або сім’ю, про материнство й дитинство, але

слід розуміти, що своїм приїздом і підписами під прийнятими

там документами вони підтверджують орієнтованість на ґендерні

підходи, голосуючи за рішення ґендерного змісту. Така супереч-

ливість часу поступово розв’язуватиметься входженням усе бі-

льшої кількості держав Європи до європейського простору, під-

вищенням ґендерної культури в країнах і розвитком у них демо-

кратії, усвідомленням ролі державного управління в цих проце-

сах як прискорювального й організаційного чинника.

Творення державних структур, які б займалися проблемами

рівних прав і можливостей, є новим у суспільному житті України.

Цей процес відбувається напружено й нерішуче, дискретно та ву-

зьковпливово. Щойно на початку ХХІ століття він набрав темпів.

У системі структур Міністерства України у справах сім’ї, дітей та

молоді створене управління ґендерної та сімейної політики, в яко-

му виділено підрозділ – відділ з питань ґендерної політики.

Ці перші кроки є показником структурних зрушень у країні в

напрямку управління ґендерними процесами.

Основи теорії ґендеру

262

Створення міністерств, які мають на меті ґендерні перетво-

рення й чітко визначають для себе ґендерну сферу діяльності, в

різних країнах світу збігається з часом перетворення мініс-

терств у справах жінок на міністерства ґендерної рівності.

V. Місцеві структури забезпечення ґендерної рівності.

Ґендерна активність на місцях проявляється в найрізноманітні-

ших формах: створення місцевих комітетів, рад з питань рівності

при владних структурах, різних спостережних, консультативних

комітетів з обстоювання ґендерної рівності, кризових центрів,

запровадження посад експертів з питань рівності, введення ґен-

дерного квотування при формуванні місцевих органів, розроб-

лення муніципальних програм з рівноправності статей тощо.

В Україні на місцях активізується ґендерний рух. Він стає

дедалі змістовнішим. Прем’єр-міністр України дорученням від

10 липня 2003 р. зобов’язав голів місцевих державних адмініст-

рацій при розподілі функціональних обов’язків між своїми за-

ступниками на одного з них покласти відповідальність із забез-

печення рівності прав жінок і чоловіків.

Створення в багатьох країнах світу різноманітних структур з

рівності статей з ґендерними повноваженнями засвідчує перебу-

дову системи управління в світовому просторі в напрямі впрова-

дження ґендерного компонента в усі управлінські сфери. Він де-

далі більше стає складником діяльності урядів. І про це свідчить

не лише організаційний механізм ґендерної діяльності, а й роз-

ширення його компетенції з рівних прав і можливостей.

Отже, ґендерна політика стає оптимальною, коли формуєть-

ся й реалізується в умовах ґендерно вихованого середовища. Фо-

рмування ґендерної чутливості в чоловіка та жінки може відбу-

ватися стихійно шляхом перебування в середовищі, яке діє на

основі засвоєних ґендерних принципів і стандартів повсякденно-

го життя, а також під впливом освітніх і виховних структур, різ-

них державних, партійних і громадських об’єднань, що цілеспря-

мовано формують ґендерний світогляд і зразки ґендерної пове-

дінки в межах спільностей і різноманітних організаційних струк-

тур. Ґендер є певною формою організації нації через формування

Ґендер у політиці

263

маскулінності й фемінності. Цей процес потребує визрівання,

формування, а також ґендерного виховання. Ґендерне виховання

– це процес цілеспрямованого систематичного прищеплення осо-

бам обох статей способів і форм паритетності у відносинах, мо-

ральних і правових норм рівності, рівноправності, взаємоповаги,

врахування як спільного, так і відмінного, що властиво жінці й

чоловікові, а також формування вільної особистості з ґендерним

світоглядом і навичками ґендерно орієнтованої поведінки.

Ґендерне виховання лежить в основі формування ґендерної

культури особистості, яка є важливим чинником у творенні ґен-

дерного середовища та ґендерного клімату співжиття в системі

організації й управління на різних рівнях. Ґендерна культура са-

мовираження й самоутвердження жінки й чоловіка є важливим

підґрунтям у формуванні й реалізації ґендерної політики, яка є

важливим складником у системі всіх політичних перетворень у

країні, регіоні й світовому співтоваристві.

Використана література:

1. Вибори до Верховної Ради України 2002 року. Інформа-

ційно-аналітичне видання. – К., 2002.

2. Пакт розвитку Тисячоліття. Millenium project. – 2004.

3. Стратегічна панорама. – 2003. – № 3-4.

4. Третій сектор в Україні: проблеми становлення. – К., 2001.

5. Цілі розвитку Тисячоліття. Україна. – К., 2003.

Розділ 9.

ҐЕНДЕР І ЗМК

Наявні в суспільстві проблеми ґендерної нерівності мають

своє масмедійне відображення.

Часто саме засоби масової інформації, що відіграють визна-

чальну роль у формуванні суспільної думки стосовно важливих

суспільних проблем, формують і закріплюють у масовій свідо-

мості визначені норми ґендерної поведінки, продукують ґендер-

но-стереотипні образи жінок та чоловіків, які постають на сторі-

нках друкованих видань, у теле- та радіопросторі. Образи жінок,

створювані й трансльовані ЗМІ, часто сповнені ґендерних упере-

джень та є сексистськими.

Ця ситуація стала полем дослідження для багатьох фахівців

у галузі ґендеру. Збігаючись із розвитком ґендерних досліджень

у країні, залученням до поля наукового вивчення ґендерних від-

носин у суспільстві – теми, що була табуйованою для радянської

наукової думки, з одного боку, та явних трансформацій медійно-

го поля, набуття засобами масової інформації нових, порівняно з

попереднім радянським періодом, функцій, видозміною самих

способів функціонування медій – з іншого, ґендерні питання в

масмедіях почали усвідомлюватись як перетин низки метатеоре-

тичних підходів, як у галузі ґендеру, так і комунікативістики.

Фіксуючи стан вивчення ґендерних проблем у масмедіях,

дослідження в цій галузі зосереджувались передусім на вивченні

змісту масмедійної продукції з позиції ґендеру. У поле науково-

го осмислення та відповідного аналізу потрапили: проблеми ре-

презентації чоловіків і жінок масмедійними засобами, зміна об-

разів жінок та чоловіків, що їх подають ЗМІ, проблеми ґендерних

стереотипів у них, типологізація ґендерно-стереотипних зобра-

жень людей залежно від їхньої статі. Значну частину таких робіт

присвячено ретроспективним оглядам ґендеру в масмедіях (оскі-

льки ця тематика в радянські часи практично не входила до нау-

кового вивчення).

Ґендер і ЗМК

265

Окремою темою дослідницького зацікавлення в цій царині

стали ті перетворення, яких зазнали образи жінок та чоловіків у

ЗМІ.

Радянський лад, із його соціальним замовленням на активні

ролі жінок у публічній сфері (передусім на ринку праці) та егалі-

тарною ідеологією, відповідно визначав способи висвітлення жі-

нок засобами масової інформації. Цьому сприяла й специфіка

принципів функціонування масмедій за радянської доби; із при-

таманною їм суворою системою контролю над комунікативними

інститутами та такою ж жорсткою ідеологічною визначеністю –

джерела інформації мали слугувати інтересам держави, а не сус-

пільства чи мас. А участь у суспільному виробництві, за теоре-

тичними положеннями марксизму, була вирішальною умовою,

що мала визначати соціальний статус жінки.

Сучасні трансформації вітчизняних комунікативних інститу-

тів характеризуються їх повільним поворотом до так званої лібе-

ртаріанської моделі (В. Шрамм, Ф. Сіберт і Т. Пітерсон) з прива-

тною власністю на інформаційні засоби в умовах вільної конку-

ренції ідей [8]. Лібертаріанські ідеї декларують право всіх людей

на знання як природне, ґрунтуючись на принципах свободи ін-

формації – як свободи її вільного поширення, так і свободи

отримувати необхідну інформацію. Оскільки ж ці моделі, як від-

значають фахівці, є нормативними, вони не завжди й не в усьому

відповідають реаліям, що ми й спостерігаємо.

Незаангажованість та об’єктивність масмедій. Принци-

пи незаангажованості та об’єктивності у функціонуванні масме-

дій (що номінально передбачають прямий контроль влади над

ЗМІ, цензуру діяльності медій, визначення змісту інформаційних

повідомлень тощо) піддавали сумніву як багато зарубіжних до-

слідників, так і сучасні вітчизняні фахівці. Визначальна, консти-

тутивна ознака масмедій – принцип свободи слова – навіть за їх

унезалежнення від держави чи від політичної влади активно ко-

ригується економічним характером, якого все більше набувають

масмедії. Підкоряючись законам ринку та пріоритетові прибутку

перед абстрактними принципами, що лежать в основі їх власного

функціонування, діяльність сучасних ЗМІ дозволяє роботи ви-

Основи теорії ґендеру

266

сновки про подвійність журналістики, визначення її як сфери

діяльності, “затиснутої” поміж професійними ідеалами та наяв-

ною дійсністю [13].

Ілюзорність цілковитої свободи слова та друку, повної неза-

лежності комунікативних інститутів відзначали ще П. Лазарс-

фельд та Р. Мертон. Аналізуючи функціонування комунікатив-

них інститутів США, вони відзначали конфлікт ідей, на яких

ґрунтується діяльність медій як соціального інституту та їх фун-

кціонування як економічного підприємства зі своїми власними

цілями отримання прибутку. Як відзначали науковці, “виробниц-

тво й поширення продукції масових засобів інформації фінансу-

ється великим бізнесом. А це незалежно від будь-яких намірів

означає, що той, хто платить, той і розпоряджається” [16].

Доктрина вільних потоків інформації викликала все більше

сумніву мірою монополізації інформаційного капіталу внаслідок

розвитку засобів зв’язку, зрослої приватизації й зосередження

інформаційного капіталу у великих корпораціях, тісно

пов’язаних з великими промислово-фінансовими колами, та нау-

кового усвідомлення й осмислення цих процесів. Як відзначав,

зокрема, Л. Вірт, концентрація такої сили в окремих руках може

спричинювати незбалансованість в інформаційному поданні різ-

номанітних поглядів. Він характеризував цю ситуацію як “небез-

пеку реальної, хоча й неофіційної, цензури, загрозу вільному й

загальному доступу до фактичних знань і збалансованої інтер-

претації” [8].

Така ситуація особливо стосується поглядів тих, хто є у сус-

пільстві в меншості.

Образ суспільства у медійному відображенні. При цьому

поняття меншості в масмедіях виявляється доволі специфічним.

Як це показують американські науковці Д. Крото і В. Хойнс,

аналізуючи “об’єктивність” економічних новин, тоді як члени

суспільства беруть участь в економічному житті в різних ролях:

працівників, споживачів, інвесторів та підприємців, – економічні

новини зосереджуються передусім на діях та інтересах двох

Ґендер і ЗМК

267

останніх категорій, хоча вони є безумовною меншістю серед

членів суспільства [3].

Конструюючи образ реальності, медії зображують суспільс-

тво позбавленим соціальної різноманітності, зосереджуючись

головно на діях і вчинках політичних, фінансових, культурних

еліт (представлених переважно чоловіками). Відповідно, нерів-

номірність презентації соціо-статевих груп в масмедіях відбиває

ґендерну стратифікацію суспільства та способи нерівного розпо-

ділу економічних, політичних і культурних ресурсів серед пред-

ставників цих двох ґендерних груп.

Узагальнюючи, можна сказати, що масмедії символічно від-

творюють сформовані в суспільстві ієрархії ґендерної нерівності.

Цей висновок контрастує з базовими принципами функціо-

нування масмедій, які передбачають об’єктивність та незаанга-

жованість ЗМІ як медіатора, провідника поміж різними суспіль-

ними секторами.

ЗМІ як ідеологія. Роль масмедійної комунікації є номінально

посередницькою, навіть “другорядною”: журналісти начебто

лише описують те, що відбувається на їхніх очах та поза їхньою

участю.

Водночас масмедійна комунікація виражається у виборі –

співбесідників, “зірок”, заголовків на шпальтах газет.

Наявний при цьому факт класифікації, що її здійснюють ма-

смедії зазвичай лишається поза увагою: як стверджує Л. Пенто,

ролі “критика” і “творця” в особі представника масмедій злива-

ються [9]. Притаманний журналістам статус “особливого учас-

ника” важливих суспільних обговорень дає їм підстави форму-

лювати запитання, оцінювати компетентність фахівців, інтерпре-

тувати; дає владу вказувати на тих, з чиєю думкою варто рахува-

тися, а з чиєю ні. Специфічну “владу оцінювання”, яка в попе-

редні епохи належала (нечисленним) інтелектуалам, нині мають

масмедії.

Як наслідок, ЗМІ набувають функцій інстанції, яка вирішує,

що вартує публічної уваги, а що – ні, і що взагалі є допустимим

для публічного обговорення.

Основи теорії ґендеру

268

Ця роль історично не нова. Як стверджує П. Ленуар, функ-

цію публічного виступу в усі часи й у всіх суспільствах суворо

регламентували й контролювали: “...Говорити – це теж влада,

адже не всі мають право виступати публічно. Не всі можуть ви-

ступати, і якщо дехто це робить, то тільки від певної особи, у

певних обставинах та за певних умов” [4]. Публічне мовлення –

не лише вираження влади, але й стратегія, спрямована на її збе-

реження. Те ж саме, як відзначає він же, стосується й мовчання,

оскільки те, що не пролунало публічно, свідчить, що немає запи-

тань, нема жодних сумнівів щодо встановленого порядку речей.

Таке мовчання, на його думку, є фундаментом влади, тим, що є

саме собою зрозумілим.

Символічна влада ЗМК. Символічно відтворюючи соціаль-

ний простір, вирішуючи, кому надавати слово, а кому ні, відби-

раючи події та ранжуючи їх за значущістю й важливістю для су-

спільства, масмедії пропонують зразки, моделі для самоіденти-

фікації в різноманітних сферах життєдіяльності, стаючи чинни-

ком культурно-психологічних перетворень, набуваючи значних

можливостей впливати на свідомість своєї аудиторії та провоку-

ючи імітативну поведінку.

Наша реальність – продукт, створений за посередництва

ЗМІ. Однак вона існує не лише в масмедійному середовищі, але

й передусім у свідомості споживачів їхньої продукції, формуючи

смаки, бажані зразки поведінки, зокрема й ґендерної, та вносячи

в такий спосіб свою частку у формування соціального простору.

Велика аудиторія та ефективність впливу аудіовізуальних

образів дають змогу ЗМІ створювати явища силою слова,

нав’язуючи завдяки цьому певне бачення світу. В суспільстві з

нестійкими соціальними зв’язками, низьким рівнем зрілості соці-

альних груп і невизначеним характером соціальних змін потенці-

ал матеріалів масмедій у конструюванні образу соціальної реа-

льності ще більше зростає.

Масмедії стають одним з найактивніших і найефективніших

засобів формування та легітимації суспільних подій. В цих умо-

вах поле символічного виробництва, де функціонують масмедії,

Ґендер і ЗМК

269

стає ареною боротьби різноманітних соціально-політичних, соці-

ально-економічних угруповань за можливість доступу до масової

аудиторії заради поширення та впровадження своїх уявлень про

суспільне облаштування. В цьому сенсі соціальне значення мас-

медійних матеріалів полягає в тому, що вони є елементом та

умовою здійснення символічної боротьби за легітимацію уявлень

про соціальну реальність.

Соціальні проблеми та їх конкуренція. Оскільки “пропуск-

на здатність” публічних арен (до яких належать передусім ЗМІ,

але також і увага й час політиків та громадськості) обмежена, то

відбувається постійний відбір суспільних проблем, приймаються

рішення про те, які з них наразі є найважливішими, варті уваги,

висвітлення та розв’язання, потребують чи ні певних дій.

Дуже важливим стає час, що його виділяють медії на висвіт-

лення тієї чи іншої суспільної проблеми: чим частіше її висвіт-

люють, тим значущішою і вагомішою вона постає для громадсь-

кої думки.

С. Хілгартнер і Ч. Л. Боск порушують питання про критерії, за

якими уможливлюється визнання певної соціальної проблеми як

суспільно значущої. Вони виділяють внутрішні критерії – її відпо-

відність інтересам політичних еліт і сформованим культурним

пріоритетам та зовнішні – драматичність, наявність інформаційних

приводів, новизну. Ситуації, що відповідають цим критеріям, на-

бувають статусу серйозних соціальних проблем і потрапляють у

поле уваги політиків, журналістів та експертів. Натомість пробле-

ми, що є не менш суспільно загрозливими та небезпечними, але не

відповідають цим критеріям, опиняються поза суспільною увагою,

а їх розв’язання унеможливлюється [12].

Цей підхід яскраво ілюструє причини, через які проблеми

ґендеру так рідко висвітлюють у масмедіях. Вони контрастують

як з інтересами політичних еліт (представлених передовсім чо-

ловіками), так і з традиціоналістськими уявленнями про ролі ста-

тей, що нині переживають свій ренесанс. Повсякчасна присут-

ність у символічному просторі таких традиціоналістських підхо-

дів до проблематики статі, як і частість їх інформаційного по-

Основи теорії ґендеру

270

дання, формує й закріплює уявлення про “природність” цього

різновиду ґендерного “партнерства”.

Стереотипи в ЗМІ. Способи висвітлення суспільно значу-

щих проблем також обмежуються самими умовами медійного

виробництва.

Необхідність опрацьовувати значні обсяги інформації за

браку часу, обсяги якого ще зменшуються з виникненням нових

технологій зв’язку, призводить до неминучої схематизації в ро-

боті з інформацією, що особливо негативно позначається на ви-

світленні нетипових суспільних ситуацій чи подій.

Стереотипне висвітлення таких подій чи ситуацій спричине-

не і тим, що й культура суспільства певною мірою зацікавлена в

такому структуруванні, оскільки будь-який акт пізнання почина-

ється із засвоєння загальноприйнятого, поширеного, повсякден-

ного, наявного в суспільстві як норма. Відтворення відомого по-

требує меншої напруги, аніж засвоєння незвичних розумових

ходів та зміна повсякденних орієнтирів.

І сама система соціальних інститутів завжди зацікавлена в

підтримці стану соціального консенсусу, а тому сприяє дії та по-

дальшій трансляції вже наявних сформованих у суспільній пси-

хології й свідомості стереотипів.

Ґендерна стратифікація, як один з базових поділів суспільст-

ва й підґрунтя його соціальної організації, є складником такого

консенсусу. Саме тому ґендерно-стереотипне висвітлення суспі-

льних ролей та образів жінок і чоловіків дуже характерне для

масмедій.

Непоодинокі випадки прямого ґендерного насильства, де-

монстровані з телеекранів, доповнюються мережею образів “чо-

ловічого” та “жіночого”, якими просякнута медійна реальність.

Різні політики репрезентації фемінного й маскулінного потребу-

ють аналізу медійних стратегій, завдяки яким формується та під-

тримується патріархатна культура.

Публічний простір, традиційно чоловічий, історично трива-

лий час сприймав жінку як девіацію. Сфера приватного нато-

мість була маркована як переважно жіноча.