Варій М.Й. Психологія особистості

Подождите немного. Документ загружается.

171

мотиваційного процесу) і на кінцевому етапі (при оцінці досягнутого

результату: задоволенні потреби, реалізації наміру).

Відображальну функцію емоцій визнають не всі вчені. Зокрема,

Е.К. Вілюнас вважав, що «емоції виконують функцію не відображення

об’єктивних явищ, а вираження суб’єктивного до них ставлення». І він,

мабуть, правий, оскільки для відображення реальності у

тварин і

людини є аналізатори й мислення, котрі виконують роль дзеркала, яке

відображає те, що є.

Подобається людині те, що вона бачить у дзеркалі, чи ні – це не

залежить від дзеркала, воно не дає оцінку відображуваному. Оцінка

(ставлення) залежить від суб’єктивного сприйняття видимого, котре

зіставляється з еталонами, бажаннями, смаками

людини.

Емоційна оцінка як процес. Говорячи про результативно-

оцінкову роль емоцій, Б.І. Додонов зазначає, що психологи розуміють

цю роль занадто вузько, тому що традиційно емоції розглядають не як

процес, а як кінцевий продукт – «афективні хвилювання» і «тілесні»

(фізіологічні) зміни, які їх супроводжують. Це вже винесені «оцінки-

вироки». У зв

’язку із цим Додонов пише: «Міркуючи про механізм

виникнення емоцій, більшість фізіологів, як правило, визначає емоцію

з погляду ефекту, зробленого зіставленням, неправомірно виносячи

саме зіставлення за межі емоційного процесу». Насправді, вважає

вчений, емоції – це й процес, який є не що інше, як діяльність оцінки

інформації про зовнішній і внутрішній світ,

що потрапила в мозок, яку

відчуття і сприйняття кодують у формі суб’єктивних образів. Тому

Додонов говорить про емоційну діяльність, яка полягає в тому, що

відображена мозком дійсність зіставляється з відображеними в ньому

ж постійними або тимчасовими програмами життєдіяльності

організму й особистості.

Мотиваційна роль емоцій. Емоції відіграють помітну роль

на всіх

етапах мотиваційного процесу: при оцінці значущості

зовнішнього подразника, при сигналізації потреби, яка виникає, й

оцінці її значимості, при прогнозуванні можливості задоволення

потреби, при виборі мети.

Емоції як оцінка значущості зовнішнього подразника.

На першому (мотиваційному) етапі головне призначення емоцій –

сигналізувати про користь або шкоду для організму того чи іншого

стимулу, явища,

які позначаються певним знаком (позитивним або

негативним) ще до того, як їх буде усвідомлено, логічно оцінено.

Емоції відображають не лише біологічну, а й особистісну

значущість зовнішніх стимулів, ситуацій, подій для людини, тобто

того, що її хвилює. Про це пише О.В. Вальдман: «Емоція – це така

форма відображуючої психічної діяльності, де на

перший план

виходить ставлення до навколишньої інформації...». Проте

А.В. Запорожець та Я.З. Неверович вважають, що емоції

випереджають усвідомлення людиною ситуації, сигналізуючи про

можливий приємний або неприємний її результат, і у зв’язку із цим

кажуть про функцію передбачення. Виконуючи цю відображально-

172

оцінкову роль, визначаючи, що для людини значуще, а що ні, емоції

таким чином сприяють орієнтуванню людини в різних ситуаціях,

тобто виконують орієнтувальну функцію.

Емоції як сигнал про потребу, що виникла.

Відображально-оцінна роль емоцій виявляється й у їхньому зв’язку з

потребами, які є внутрішніми стимулами. Тісний зв’язок емоцій з

потребами очевидний, і не дивно, що П.В. Симонов розробив теорію

емоцій, яка багато в чому базується на зумовленні емоцій потребами й

імовірністю задоволення останніх, а Б.І. Додонов створив

класифікацію емоцій, яка ґрунтується на видах потреб.

Емоції маркують значущі цілі. Інакше кажучи, для того

щоб психічний образ як поле

потенційних дій міг бути основою для

побудови й регуляції діяльності, його має бути «забезпечено»

спеціальним механізмом, який порушував би рівновагу між однаково

можливими діями й спрямовував би індивіда до вибору і переваги

деяких із них.

Цю роль виокремлення в образі значущих явищ і спонукання до

них людини виконують численні різновиди упередженого

, емоційного

переживання.

Емоції як механізм ухвалення рішення. Емоції, вказуючи

на предмети та дії з ними, що здатні зумовити таким чином

задоволення потреби, сприяють ухваленню рішення. Дуже часто,

однак, досягнення бажаного не забезпечується інформацією,

необхідною для ухвалення рішення. Тоді виявляється компенсаторна

функція емоцій, яка за П.В. Симоновим, полягає в заміщенні

інформації, якої бракує для ухвалення рішення або винесення

судження про щось. Емоція, яка виникає при зіткненні з незнайомим

об’єктом, надає йому відповідного забарвлення (подобається він чи ні,

поганий він або гарний), зокрема, у зв’язку з його схожістю з

об’єктами, що раніше траплялися. Хоча за допомогою емоції людина

виносить

узагальнену й не завжди обґрунтовану оцінку об’єкта й

ситуації, вона все-таки допомагає їй вийти з безвиході, коли вона не

знає, що їй робити в даній ситуації.

Включаючись у процес імовірнісного прогнозування, емоції

допомагають оцінювати майбутні події (передчуття задоволення, коли

людина йде в театр, або очікування неприємних переживань після

іспиту, коли студент не встиг до нього як слід підготуватися), тобто

виконують прогностичну функцію.

Прийняте людиною рішення пов’язане із санкціонуючою (у тому

числі такою, що змінює напрям та інтенсивність активності) функцією

емоцій (іти на контакт з об’єктом чи ні, максимізувати свої зусилля або

перервати стан, що виник).

Здійснення

емоціями санкціонуючої функції може базуватися на

захисній функції емоції страху. Вона попереджає людину про реальну

(або уявну) небезпеку, сприяючи цим найкращому продумуванню

ситуації, яка виникла, більш ретельному визначенню ймовірності

173

досягнення успіху або невдачі. Таким чином страх захищає людину від

неприємних для неї наслідків, а можливо, і від загибелі.

Спонукальна роль емоцій. На думку С.Л. Рубінштейна,

«...емоція в собі самій містить потяг, бажання, прагнення, спрямоване

до предмета або від нього, так само як потяг, бажання, прагнення

завжди більш-менш

емоційні». Загалом, питання про те, звідки в

спонуканні береться заряд енергії, досить складна і дискусійна.

Виключати присутність у спонуканні до дії енергії емоцій не можна,

але вважати, що емоції, власне, викликають спонукання до дії, теж

навряд чи можливо.

Роль емоцій в оцінці досягнутих результатів.

Оцінюючи перебіг і результат діяльності, емоції дають

суб’єктивне

забарвлення тому, що відбувається навколо нас і в нас самих. Це

означає, що на ту саму подію різні люди можуть емоційно реагувати

по-різному. Наприклад, в уболівальників програш їхньої улюбленої

команди спричинить розчарування, прикрість, а в уболівальників

команди-суперника – радість. Люди по-різному сприймають і твори

мистецтва. Недарма

в народі кажуть, що на колір і смак товариш не

всяк.

Емоція як цінність і потреба. Хоча емоції не є мотивами,

(які Є.П. Ільїн розглядає як складне утворення, що охоплює потреби,

ідеальну (наявну) мету і мотиватори, тобто чинники, що вплинули на

ухвалення рішення й формування наміру), вони можуть поставати

мотиваційному процесі не лише як «порадник» або енергетичний

підсилювач спонукань, які виникають у процесі мотивації, а й як саме

спонукання, правда, не до дій із задоволення потреби, а мотиваційного

процесу. Це відбувається в тому разі, коли в людини виникає потреба в

емоційних відчуттях і переживаннях й коли людина усвідомлює їх

як

цінність.

Емоції як цінність. Насправді ж розуміння емоції як цінності

означає не що інше, як здійснення емоціями функції спонукання,

привабливості для людини.

Потреба в емоційному насиченні. Розуміння емоції як

цінності наводить Б.І. Додонова на думки про те, що в людини є

потреба в «емоційному насиченні», тобто в емоційних

переживаннях.

Справді, ще славетний математик Б. Паскаль казав, що ми думаємо,

що шукаємо спокою, а насправді шукаємо хвилювань. Це означає, що

емоційний голод може прямо зумовлювати мотиваційний процес.

Про потребу людини в позитивних емоціях пише Е. Фромм.

Дійсно, людина робить багато речей заради одержання задоволення,

насолоди: слухає музику, читає книгу, як

подобається їй, і не раз вже

прочитану, катається на американських гірках, щоб випробувати

гострі відчуття тощо. Тому емоція постає у вигляді мети (людина

робить щось заради одержання бажаного переживання).

Усвідомлювана ж мета є для людини цінністю або, за Б.І. Додоновим,

мотивом поведінки.

174

Характерно, що людина відчуває потребу не лише в позитивних

емоціях, а й у негативних.

Активаційно-енергетична роль емоцій виявляється в

основному за рахунок фізіологічного компонента: зміни вегетативних

функцій і рівня порушення кіркових відділів мозку. За впливом на

поведінку і діяльність людини німецький філософ І. Кант поділив

емоційні реакції (емоції) на стенічні

(із грецьк. – сила), які

підсилюють життєдіяльність організму, та астенічні – які її

послаблюють. Стенічний страх може сприяти мобілізації резервів

людини за рахунок викиду в кров додаткової кількості адреналіну,

наприклад при активно-оборонній його формі (втечі від небезпеки).

Саме він змусив лермонтовського Гаруна бігти швидше від лані.

Сприяє мобілізації сил організму й

наснага, радість («окрилений

успіхом», – кажуть у таких випадках).

Деструктивна роль емоцій. Емоції можуть відігравати в

житті людини не лише позитивну, а й негативну (руйнівну) роль. Вони

можуть призводити до дезорганізації поведінки й діяльності людини.

Цю роль емоцій у першій третині XX ст. визнавали чи не

єдиною. Низка французьких психологів одночасно висловила думку

що емоції можуть порушувати цілеспрямовану діяльність. П. Жані

заявляв, що емоція – це дезорганізуюча сила. Емоція спричиняє

порушення пам’яті, навичок, призводить до заміни складних дій

простішими.

Дуже часто дезорганізуюча роль емоцій, мабуть, пов’язана не

стільки з їхньою модальністю, скільки із силою емоційного

порушення. Тут виявляється «закон сили» І.П.

Павлова (при дуже

сильних подразниках порушення переходить у позамежне

гальмування) або те саме, що закон Єркса-Додсона. Слабка і середня

інтенсивність емоційного порушення сприяють підвищенню

ефективності перцептивної, інтелектуальної й рухової діяльності, а

сильна та надсильна – знижують її.

Однак має значення й модальність емоції. Страх, наприклад,

може порушити поведінку людини, пов’язану

з досягненням певної

мети, зумовлючи в неї пасивно-оборонну реакцію (ступор при

сильному страху, відмова від виконання завдання). Це призводить або

до відмови від діяльності, або до вповільнення темпів оволодіння

певною діяльністю, що здається людині небезпечною. Дезорганізуюча

роль емоцій виявляється й при злості, коли людина прагне досягти

мети за всяку

ціну, повторюючи ті самі дії, які не приводять до успіху.

При сильному хвилюванні людині буває важко зосередитися на

завданні, вона може забути, що їй треба робити.

Однак у міру вивчення ролі емоцій ставлення до них

змінювалося, а з іншого боку, дезорганізуючу роль емоцій не вважали

однозначною.

175

7.2. Прикладна роль емоцій

Комунікативна роль емоцій. Емоції за рахунок свого

експресивного компонента (головним чином – експресії обличчя)

беруть участь у встановленні контакту з іншими людьми в процесі

спілкування з ними, у впливі на них. Важливість цієї ролі емоцій

видно з того, що на Заході багато керівників приймає на роботу

співробітників за коефіцієнтом інтелекту, а підвищують

у посаді –

згідно з емоційним коефіцієном, який характеризує здатність людини

до емоційного спілкування.

Роль емоційного реагування в процесі спілкування різноманітна.

Це й створення першого враження про людину, яке часто виявляється

правильним саме через наявність у ньому «емоційних вкраплень». Це

й надання певного впливу на того, хто є суб’єктом сприйняття

емоцій,

що пов’язане із сигнальною функцією емоцій. Роль цієї функції емоцій

чітко бачать батьки, діти яких страждають на хворобу Дауна. Батьків

гнітить та обставина, що діти не можуть повідомляти їм про свої

переживання за допомогою міміки й інших способів емоційної

комунікації.

Регулююча функція емоцій у процесі спілкування

складається в координації

черговості висловлень. Часто при цьому

спостерігається сполучений вияв різних функцій емоцій. Наприклад,

сигнальна функція емоцій часто сполучається з її захисною функцією:

загрозливий вигляд у хвилину небезпеки сприяє залякуванню іншої

людини чи тварини.

Емоція, як правило, має зовнішнє вираження (експресію), за

допомогою якої людина чи тварина повідомляє іншому про свій стан,

що їм подобається, а що ні тощо. Це допомагає порозумінню під час

спілкування, попередженню агресії з боку іншої людини чи тварини,

розпізнаванню потреб і станів, наявних у цей момент в іншого

суб’єкта.

Роль гендерних емоційних установок у процесі

спілкування дітей. Відомо, що вже в дітей дошкільного віку є

статева емоційна

диференціація. Як зазначає В.Е. Каган, діти обох

статей 4–6 років вважають, що дівчатка кращі за хлопчиків, з тією

різницею, що в хлопчиків емоційна установка «хлопчики гірші за

дівчаток, і я поганий», а в дівчаток – «дівчата кращі за хлопчиків, і я

гарна». У дітей шкільного віку ця тенденція залишається.

О.П.

Саннікова показала, що широке або вузьке коло

спілкування, обране людиною, залежить від домінуючих емоцій, які

вона переживає. Широке коло спілкування характерне для осіб,

схильних до негативних переживань.

Використання емоцій як засобу маніпулювання

іншими людьми. У межах комунікативної ролі емоції можуть

використовувати для маніпулювання іншими людьми. Часто ми

свідомо або за звичкою

демонструємо ті чи інші емоційні вияви не

176

тому, що вони виникли в нас природно, а тому, що вони бажаним

чином впливають на інших людей.

Про цю функцію емоцій знає вже маля, котре використовує її

для досягнення своїх цілей: адже плач, лемент, страждальницька

міміка дитини викликає в батьків і дорослих співчуття. Отже, емоції

допомагають людині домагатися задоволення своїх потреб

через зміни

в потрібний бік поводження інших людей.

Як засоби маніпулювання використовують посмішку, сміх,

погрозу, лемент, плач, показну байдужість, показне страждання тощо.

При маніпулюванні відтворюється «емоційна заготовка» –

енграма. Пам’ять запам’ятовує ситуації, при яких «емоційна

заготовка» дає потрібний ефект, і надалі людина використовує їх в

аналогічних ситуаціях. Енграми становлять

маніпулятивний досвід

людини. Вони бувають позитивної й негативної властивості, якщо їх

розглядати з погляду впливу на інших людей. Перші прагнуть

викликати до себе позитивне ставлення (довіра, визнання, любов). У

цьому разі використовують такі мімічні засоби, як усмішка, сміх,

голосові інтонації ліричного й миролюбного спектру, жести, які

символізують вітання, прийняття партнера, радість

від спілкування з

ним, руху голови, що виражають згоду, рухи тулуба, що свідчать про

довіру до партнера тощо. Інші наповнені символікою агресії,

ворожнечі, гніву, відчуження, дистанціювання, погрози,

невдоволення. Наприклад, батько робить грізний вираз обличчя,

підвищує голос і вживає лайку на адресу дитини. Але це не означає,

що він у цей

момент ненавидить дитину, він лише домагається від неї

бажаної поведінки.

«Маніпулятор» може переживати багато почуттів цілком щиро,

але він неодмінно спробує використати їх «для чогось корисного».

Тобто, як пише Шостром, як навантаження до щирих сліз дається

якась маніпулятивна ціль.

Роль емоцій у пізнавальних процесах і творчості.

Наявність емоційних явищ у

процесі пізнання зазначали ще

давньогрецькі філософи (Платон, Арістотель). Однак початок

обговоренню питання про ролі емоцій у когнітивному процесі поклали

П. Жані й Т. Рібо. На думку П. Жані, емоції, будучи «вторинними

діями», реакцією суб’єкта на свою власну дію, регулюють «первинні

дії», у тому числі й інтелектуальні. Т. Рібо, навпаки, вважав

, що в

інтелектуальному мисленні не має бути ніякої «емоційної домішки»,

тому що саме афективна природа людини і є найчастіше причиною

нелогічності. Він розмежував інтелектуальне мислення й емоційне.

Роль емоцій в інтелектуальному творчому процесі різноманітна.

Це й муки творчості, і радість відкриття. «Гаряче бажання знання, –

писав К. Бернар, – це єдиний двигун,

який залучає й підтримує

дослідника в його зусиллях, і це знання, яке, так би мовити, постійно

вислизає з його рук, становить його єдине щастя й муку.

Хто не знав мук невідомого, той не зрозуміє насолод відкриття,

які, звичайно, сильніше за всі, що людина може почувати».

177

Особлива роль належить емоціям у різних видах мистецтва. К.С.

Станіславський говорив, що із всіх трьох психічних сфер людини –

розуму, волі й почуттів – останнє виявляється найбільш

«важковиховуваною дитиною». Розширення і розвиток розуму значно

легше піддається волі актора, ніж розвиток і розширення емоційної

сфери. Почуття, зазначав Станіславський, можна культивувати,

підкоряти волі,

розумно використати, але воно дуже туго росте.

Альтернатива «є чи ні» найбільше стосується його. Тому воно для

актора найдорожче. Учні з рухливими емоціями, здатністю глибоко

переживати – це золотий фонд театральної школи. Їхній розвиток іде

швидко.

Важливі переживання емоцій і для художника в процесі

образотворчого акту.

Роль емоцій у педагогічному процесі. Загальновідоме

положення, що процес навчання й виховання протікає успішніше,

якщо педагог робить його емоційним. Ще Я.А. Коменський, великий

чеський педагог, писав у другій половині XVII ст. у своїй «Пампедії»:

«Проблема XVI. Досягти, щоб люди вчилися всьому із задоволенням.

Дай людині зрозуміти: а) що вона за своєю природою хоче того,

прагнення до чого

ти їй навіюєш, – і їй відразу захочеться цього; б) що

вона від природи може мати те, чого бажає, – і вона відразу зрадіє цій

своїй здатності; в) що вона знає те, що вважає себе не знаючою, – і

вона відразу зрадіє своєму знанню».

Механізм, задіяний у здійсненні емоціями підкріплювальної

функції, у сучасній

психології називається мотиваційним

обумовлюванням.

Оскільки емоційно-мотиваційне обумовлювання найчастіше

педагогам здійснювати не вдається, вони змушені своїми впливом не

лише передавати дітям той чи інший зміст, а й одночасно намагаються

викликати в дітей – шляхом створення образів - емоційний відгук (цей

спосіб мотивування В. Вілюнас називає мотиваційним

опосередкуванням). Емоційний відгук виникає в тому разі

, коли

словесний мотиваційний вплив зачіпає якісь струни в душі дитини, її

цінності. Щоправда, у дітей це зробити набагато складніше, ніж у

дорослих. Як пише Вілюнас, емоція через відсутність безпосередніх

емоціогенних впливів перестає бути неминучою й виникає залежно від

мистецтва вихователя, готовності вихованця вслухатися в його слова

(дитина, яка потай очікує

закінчення обридлих їй повчань, навряд чи

відчуватиме ті емоції, які дорослий хоче в неї викликати) та інших

умов.

Оздоровча роль емоцій. Емоції беруть участь у підтримці

гомеостазу, тобто сталості внутрішнього середовища організму,

попереджаючи людину й тварин не лише від виникнення багатьох

захворювань, а й від загибелі. Однак це радше належить

до емоційного

тону відчуттів, ніж до емоцій. Останні ж можуть чинити на здоров’я

людини як позитивний, так і руйнівний вплив. Усе залежить від знака

й інтенсивності емоції.

178

7.3. Емоції очікування й прогнозу

Хвилювання. У психології емоцій хвилювання не розглядають

як самостійну категорію. Це радше побутове поняття, яке відображає

стан занепокоєння, ситуативної тривожності, страху.

Зі сказаного вище зрозуміло, що йдеться про хвилювання, яке

людина виявляє перед значущою для неї діяльністю чи зустріччю, а

також про емоційне налаштування на це. Хвилювання в такому

недиференційованому за

знаком переживань вигляді розуміється як

підвищений рівень емоційного порушення.

Емоційне збудження, пов’язане з налаштуванням людини на

майбутню подію, вивчили психологи у спорті на прикладі

передстартових і стартових станів спортсменів. Однак очевидно, що ці

стани виявляються не лише у спортивній діяльності, а й в артистів

перед виступами, в учнів перед

іспитами тощо.

А.Ц. Пуні поділив передстартові стани за рівнем активації

(емоційного збудження) на три види: стан лихоманки, бойового

збудження й апатії.

Передстартова лихоманка, яку вперше описала О.А. Чернікова,

пов’язана із сильним емоційним збудженням. Її супроводжує

неуважність, нестійкість переживань (одні переживання швидко

змінюються іншими, протилежними за характером),

що в поведінці

спричиняє зниження критичності, примхливість, упертість і

брутальность у взаєминах із близькими, друзями, тренерами.

Зовнішній вигляд такої людини відразу дозволяє визначити її сильне

хвилювання: руки й ноги тремтять, на дотик холодні, риси обличчя

загострюються, на щоках з’являється плямистий рум’янець. При

тривалому збереженні цього стану людина втрачає апетит

, нерідко

спостерігаються розлади кишківника, пульс, подих й артеріальний

тиск підвищені й нестійкі.

Передстартова апатія протилежна до лихоманки. Вона

виникає або при негативному ставленні людини до майбутньої

діяльності, або при великому бажанні здійснювати діяльність (в

іншому разі – як наслідок «перегоряння» через збудження, яке

тривало довго) і супроводжується зниженим рівнем активації,

гальмуванням.

При апатії спостерігають загальну млявість, сонливість,

сповільненість рухів, погіршення уваги й сприйняття, зменшення й

нерівномірність пульсу, ослаблення вольових процесів.

Бойове збудження, з погляду А.Ц. Пуні, є оптимальним

передстартовим станом, під час якого є бажання й налаштованість

людини на майбутню діяльність. Емоційне порушення середньої

інтенсивності допомагає мобілізації й зібраності людини.

Тривога

. Поняття «тривога» ввів у психологію З. Фройд,

водночас багато вчених розглядає його як різновид страху. Зокрема,

Фройд поряд із конкретним страхом виокремив невизначений,

несвідомий страх. О.А. Чернікова пише про тривогу як «страх

очікування», а О. Кондаш – про страх перед випробуванням. Ф. Перлз

179

визначає тривогу як розрив між «тепер» й «пізніше» або як «страх

перед аудиторією». Тривога є результатом активності уяви, фантазії

майбутнього. Тривога виникає в людини внаслідок наявності

незакінчених ситуацій, заблокованої активності, що не дає змоги

розрядити збудження.

У зв’язку із цим тривогу розуміють як емоційний стан гострого

внутрішнього болісного беззмістовного занепокоєння

, якщо воно

пов’язане із прогнозуванням невдачі, небезпеки або ж очікування

чогось важливого, значного для людини в умовах невизначеності.

Виражена тривога виявляється як важке невизначене відчуття

«занепокоєння», «тремтіння», «кипіння», «бурління» у різних

частинах тіла, найчастіше в грудях, і нерідко супроводжується різними

сомато-вегетативними розладами (тахікардією, пітливістю, часті-

шанням сечовипускання, шкірною

сверблячкою тощо). У маленьких

дітей внаслідок нерозвиненості мови тривогу можна встановити на

підставі своєрідної поведінки: неспокійний погляд, метушливість,

напруженість, плач або розпачливий лемент при зміні ситуації. Трохи

старші діти виражають скарги в такий спосіб: «якось не по собі»,

«неспокійно», «внутрішнє тремтіння», «немає спокою».

Тривога не має чіткого й конкретного приводу

для свого

виникнення. Це й імовірнісне переживання невдачі («а раптом...»). На

відміну від страху, що є біологічною реакцією на конкретну загрозу,

тривогу часто розуміють як переживання невизначеної, дифузійної чи

безпредметної загрози людині як соціальній істоті, коли в небезпеці її

цінності, уявлення про себе, становища в суспільстві.

К. Ізард вважає, що

тривога – це не якийсь окремий самостійний

феномен, а комбінація стану страху з однією або декількома іншими

емоціями: гнівом, провиною, соромом, інтересом.

Стадії розвитку тривоги. Ф.Б. Березін описав стадії (рівні)

розвитку тривоги в міру наростання її інтенсивності («явища

тривожного ряду»). Найменшу інтенсивність тривоги виражає

відчуття внутрішньої напруженості, що виражається в

переживаннях

напруги, настороженості, дискомфорту. Воно не містить

ще ознаки загрози, а слугує лише сигналом наближення більш

виражених тривожних явищ.

На другій стадії виникають гіперстезичні реакції, які або

приєднуються до відчуття внутрішнього напруження, або змінюють

його. Раніше нейтральні стимули здобувають значущість, а при

посиленні – негативне емоційне забарвлення. Це недиференційоване

реагування характеризують як

дратівливість.

На третій стадії – власне тривоги – людина починає переживати

невизначену загрозу, почуття неясної небезпеки.

На четвертій стадії при наростанні тривоги виникає страх, коли

людина конкретизує колишню раніше невизначену небезпеку. При

цьому об’єкти, які пов’язуються зі страхом, не обов’язково становлять

дійсну загрозу.

180

На п’ятій стадії в людини виникає відчуття невідворотності

катастрофи, яка насувається. Людина переживає жах. При цьому

дане переживання пов’язане не зі змістом страху, а лише з

наростанням тривоги, тому що подібне переживання може викликати

й невизначена, беззмістовна, але дуже сильна тривога.

На шостій стадії виникає тривожно-боязке збудження, що

виражається в панічному пошуку допомоги, у потребі в руховій

розрядці. Дезорганізація поведінки й діяльності на цій стадії досягає

максимуму.

Джерела тривоги. Л.В. Куликов разом з М.Ю. Доліною і М.С.

Дмитрієвою вивчив за допомогою шкали тертя Каннера значущість

різних джерел тривоги й емоційного дискомфорту (рис. 7.1).

Оцінюючи ці дані,

варто мати на увазі, що було опитано в основному

осіб жіночої статі, гуманітаріїв (студентів, лікарів, працівників дитячих

дошкільних установ).

Особистості, які належать до категорії високотривожних, схильні

сприймати загрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому

діапазоні ситуацій і реагувати досить напружено вираженим станом

тривожності.

А.М. Фомінова встановила, що більш як половина

дітей у

початковій школі випробовує підвищений і високий ступінь тривоги

стосовно перевірки знань і до 85% пов’язують це зі страхом покарання

й острахом розчарувати батьків. Друга причина тривоги – «труднощі у

навчанні». За даними А.Д. Андрєєвої, найбільш значним чинником,

який зумовлює негативні емоції в молодших підлітків, продовжує

залишатися шкільне життя.

Причому цей чинник виражений

сильніше в дівчат, ніж у хлопчиків. Як показали Б.І. Кочубей й

Є.В. Новікова, тривогу часто відчувають не лише двієчники, а й

школярі, які добре й навіть відмінно вчаться, відповідально ставляться

до навчання, громадського життя, шкільної дисципліни. У таких

школярів зазначають виражені вегетативні реакції, неврозоподібні й

психосиматичні порушення.

Тривога в цих випадках часто породжується конфліктністю

самооцінки, наявністю в ній протиріччя між високими домаганнями й

досить сильною непевністю в собі. І двієчники, і відмінники 11–12

років, як виявили Б.І. Кочубей й Є.В. Новікова, надто орієнтуються на

те, як їхні оцінки впливають на ставлення до них. Але

якщо двієчників

насамперед хвилює ставлення однокласників, то відмінників –

ставлення батьків і вчителів. У тих, хто вчиться на «четвірки» або

«четвірки» й «п’ятірки», рівень тривоги теж досить високий, але він не

залежить від ставлення до них навколишніх. Найбільш емоційно

спокійними виявилися трієчники.

Розповсюдженими причинами тривоги в школярів є:

• перевірка знань

під час контрольних та інших письмових робіт;

• відповідь учня перед класом і страх помилки, яка може

спричинити критику вчителя й сміх однокласників;