Варій М.Й. Психологія особистості

Подождите немного. Документ загружается.

431

вона свідомо або мимоволі ігнорує, її поведінку сприйматимуть як

асоціальну.

Найближче до поняття «асоціальна поведінка» – термін

«поведінка, яка відхиляється», тобто ненормативна поведінка, що

відхиляється від соціальної норми. Відхилення від норми називають

асоціальним насамперед тому, що соціальною є норма.

Відомий юрист В. М. Кудрявцев поняття «соціально негативна

поведінка» вживає як аналог

до терміна «асоціальна поведінка», яка є

відносно поширеним явищем; тому це поняття припускає, як правило,

розробку й здійснення організованих форм боротьби з ним. Така

поведінка «шкодить усьому народу, негативно впливає на розвиток

особистості, перешкоджає розвивальній ході суспільства». У

юридичній літературі підкреслено, що чіткий поділ різних видів

соціальних відхилень не завжди можливий

, наприклад, та сама

поведінка може містити порушення адміністративних, моральних й

естетичних норм. На рівні особистості соціально негативна поведінка

виявляється у злочинах, правопорушеннях, аморальній провині,

порушеннях правил людського співжиття.

Близький до асоціальної поведінки термін «кримінальна», або

«злочинна» поведінка, але за обсягом «кримінальна поведінка»

значно вужчий термін, ніж асоціальна, який охоплює ще

й інші форми

правопорушень і аморальну поведінку.

Асоціальну поведінку розглядають також як різновид агресивної

поведінки. Агресивна поведінка – вияв агресивності, який

виражається в деструктивних діях, метою яких є заподіяння шкоди. У

різних людей вона виявляється по-різному: фізично чи вербально,

активно чи пасивно, прямо чи опосередковано, але не існує людей, у

яких би вона цілковито була відсутня. Численні теорії агресії

виявляють і пояснюють витоки людської агресивності, її механізми,

але в жодній з них не йдеться про те, що можлива її повна відсутність,

хоча пропонують різні способи її контролю й корекції. Гуманістичні

психологи прямо висловлюються про агресію як про форму природної

енергії, згадуючи

енергію вітру, сонця, води, яка може вбити або

допомогти. Людина може пригнічувати енергію агресії, і тоді як

наслідок – хвороби. Інший варіант – коли хвиля енергії виривається

назовні у формі слів і справ, іноді конструктивних, іноді ні. Немає

загального правила для вираження агресії. Питання ставлять про її

трансформацію, про зміну мішені й

форми вияву. Тобто агресивна

поведінка може бути деструктивною і конструктивною або

креативною. Один із засновників американського крила

екзистенційної психотерапії Ролло Мей пов’язує агресію з виявом

сили, причому в кожної людини в потенціалі наявні п’ять рівнів сили.

Перший рівень – сила жити, вона виявляється в тому, як

дитина плаче, добиваючись того

, чого вона хоче, з чого вона черпає

свою силу і як її реалізує. Якщо дії дитини не мають відгуку тих, хто її

оточує, то вона не розвивається, і крайнім виявом такого безсилля є

смерть. Сила жити – це не добро чи зло, вона первинна. І вона

432

повинна виявлятися впродовж життя, інакше людину чекають

психози, неврози або насильство.

Другий рівень – самоствердження. Ми не лише живемо, а й

потребуємо ствердження свого буття, відстоюючи свою значущість і

знаходячи тим самим самоповагу.

Третій рівень сили – відстоювання свого «Я». Для цієї

форми поведінки характерна більша сила й спрямованість ззовні, ніж

самоствердження. У

нас закладена реакція на напад, і ми готові на

нього реагувати.

Четвертий рівень сили – агресія, яка з’являється тоді, коли

немає можливості відстоювати своє «Я». Людина втручається в чужий

простір, частково забираючи його собі. Якщо нас позбавити

можливості вихлюпнути агресивні тенденції протягом якогось часу, то

це переросте в депресію, невроз,

психоз або насильство.

П’ятий рівень сили – насильство, воно стається тоді, коли

решту способів відстоювання своєї сили блоковано. Таким чином, у

кожного з нас є негативний аспект, який робить свій внесок у

потенціал добра і зла і без якого ми не можемо жити. Важливим, хоча

не простим для усвідомлення, є визнання

того факту, що значна

частина наших успіхів пов’язана з суперечностями, які породжуються

негативними моментами. Життя, вважає Р. Мей, – це досягнення

добра не осторонь від зла, а всупереч ньому.

Звідси зрозуміло, що агресивна поведінка – поняття значно

ширше, ніж асоціальна поведінка. З іншого боку, вони можуть

перетинатися.

Часто рівень агресії осіб

з асоціальною поведінкою вищий.

Низка досліджень осіб з асоціальною поведінкою засвідчила, що

існує взаємозв’язок між такою поведінкою та імпульсивністю. Під

імпульсивністю розуміють поведінку без попереднього обдумування її

наслідків. Ще в 1934 р. Д. Гілфорд у межах факторного підходу до

вивчення особистості уперше виокремив чинник імпульсивності.

Пізніше за Г. Айзенком на значній

вибірці досліджуваних було

зроблено спеціальне дослідження факторної структури

імпульсивності. Співвідношення імпульсивності з основними

особистими чинниками виявило, що чинник імпульсивності

позитивно корелював з такими чинниками, як психопатія і нейротизм,

і виявився слабо пов’язаним з чинником екстраверсії.

Дослідження, проведені серед злочинців (убивць, засуджених за

корисливо-насильницькі злочини, розкрадачів, злодіїв), які провів

Ю. М. Антонян та ін., засвідчили, що провідними особистісними

особливостями більшості з них є імпульсивність, висока агресивність,

асоціальність, гіперчутливість до міжособистих відносин, відчуженість

і дезадаптація. Найвища імпульсивність за умов низького

самоконтролю була в засуджених за корисливо-насильницькі злочини.

Отже, під асоціальною поведінкою розуміємо соціально

негативну поведінку, яка порушує правові й загальноприйняті

етичні

норми, споріднену за змістом з поняттям «поведінка» (яке є

433

об’ємнішим), яка відхиляється, вирізняється високою ймовірністю

вияву агресії у відкритій поведінці, її високою питомою вагою серед

інших поведінкових патернів, несформованістю установок на

соціальну кооперацію, егоїзмом, егоцентризмом і імпульсивністю.

18.2. Вплив суспільства на статус і соціальну

роль особистості

Будь-яка особистість є своєрідним сплавом психологічного й

соціального. Це постійно виявляється у її зв’язках із соціальним

оточенням. Особливості конкретного історичного періоду, належність

особистості до того чи іншого соціального класу, прошарку, якоїсь

організації чи групи накладають свій відбиток на риси особистості,

формують зразки її поведінки. Вольтер казав: «Кожна людина є

відображенням часу, в якому вона живе».

Будь-яка особистість схильна до дій з боку суспільства на макро-

і мікрорівні. Під макрорівнем розуміють «широке» соціальне

середовище, аж до рівня всієї світової суспільної системи, але,

звичайно, насамперед потрібно виокремити роль соціальних впливів

того конкретного суспільства, до якого належить особистість. Не

можна не

згадати впливу держави загалом та її органів на особистість.

Мікрорівень – це найближче соціальне оточення особистості:

сім’я, коло друзів, колеги по роботі, сусіди, тобто люди, з якими

безпосередньо спілкується особистість у тих чи інших ситуаціях

повсякденного життя. Спостережувані ефекти різних впливів макро- і

мікросередовища на психіку й поведінку особистості дають багато

поживи для соціально-психологічного аналізу.

Особистість є не лише об’єктом тих чи інших дій з боку

навколишнього соціального середовища, а й суб’єктом діяльності.

Кожний з нас певним чином впливає на інших людей,

спілкуючись з ними у сферах праці, навчання й дозвілля. Впливає

особистість і на макросередовище. Голосуючи за

того чи іншого

кандидата на виборах, беручи участь у демонстраціях чи страйках,

особистість постає як суб’єкт політичної діяльності, впливаючи на

перетворення макросередовища. Щобільше, особистість – суб’єкт

історичного процесу, бо кожна людина постає в ньому як дійова особа.

У науковий обіг термін «роль» ввели в 20–30-ті рр. американські

дослідники Р. Лінтон

і Д. Мід. Р. Лінтон визначав роль як

«динамічний аспект статусу». Під статусом розуміли якусь соціальну

позицію особистості, а роль поставала як певна демонстрація цієї

позиції.

Як член тих чи інших соціальних груп, вступаючи у взаємодію з

іншими людьми, людина в кожному з цих випадків володіє тією чи

іншою позицією

(статусом) – місцем у цій конкретній системі

соціальних взаємозв’язків. Зокрема, на підприємстві чітко

розрізняють офіційні позиції директора, бухгалтера, юрисконсульта,

начальника цеху, майстра, робітника і т. д. Багато позицій, які

434

займають люди, характеризують їх у ширшому соціальному сенсі.

Наприклад, можна виокремити суспільно-політичні позиції (депутат,

член партії або ініціативної групи громадян), професійні (інженер,

лікар, артист) і низку інших (громадянин, споживач, пенсіонер).

Люди, які перебувають у тій чи іншій офіційній позиції, мають

відповідні права й обов’язки.

Окремо варто згадати позиції, які

людина посідає у своїй сім’ї і

загалом серед родичів (дід, батько, чоловік, брат, племінник і т. д.).

Певні права й обов’язки є регуляторами і в сімейних відносинах.

Кожна людина володіє низкою різних соціальних позицій, що

становить її «статусний набір». Наприклад, одна і та сама людина

може постати перед

іншими як учитель, чоловік, батько, брат, друг,

шахіст-розрядник, член профспілки.

Розгляд позиції в групі або в суспільстві завжди передбачає

наявність інших пов’язаних з нею позицій. Звідси – відома

взаємозалежність між людьми, які перебувають у пов’язаних між

собою позиціях. Наприклад, позиція керівника передбачає існування

позиції підлеглого. Позиція вчителя – наявність позиції

учня. Є певна

взаємозалежність між співробітниками будь-якої організації, членами

сім’ї, родичами, загалом між індивідами, які вступають один з одним

навіть в один-єдиний нетривалий контакт (наприклад, між продавцем

і покупцем, кондуктором автобуса й пасажиром). Отож, можна

говорити про наявність відповідних взаємин між вказаними особами.

У межах цих відносин

індивіди виконують певні соціальні ролі, а ці

взаємини називають рольовими.

Є багато визначень поняття «соціальна роль», і в його

інтерпретації існують розбіжності між дослідниками. Ми

розумітимемо роль як нормативну систему дій, яких очікують від

індивіда відповідно до його соціальної позиції (становища). Звідси

випливає, що роль зумовлена конкретним місцем людини в структурі

соціальних зв’язків і в певному сенсі не залежить від її індивідуально-

психологічних властивостей. Наприклад, виконуючи роль викладача

вищого навчального закладу, потрібно керуватися одними офіційними

розпорядженнями, а виконуючи роль студента – іншими. Ці

розпорядження безособові, вони не орієнтовані на особливості

характерів тих чи інших викладачів і студентів.

Існує низка класифікацій соціальних

ролей. Зокрема, їх можна

поділити на ролі приписані й ролі досягнуті. До приписаних належать,

наприклад, ролі, зумовлені диференціацією людей у суспільстві за

статтю. Такі ролі називають гендерними. Зазвичай батьки розуміють,

що хлопчиків і дівчаток потрібно виховувати по-різному,

прищеплюючи їм різні навички. Хлопчиків зазвичай вчать уміти

користуватися господарськими інструментами, дівчаток – готувати

їжу

й шити. Очевидно, що навіть у сучасних країнах з розвиненою

демократією, незважаючи на соціальну рівність, існують очікувані

набори зразків поведінки, яка властива чоловікам і жінкам. І ці набори

мають істотні відмінності. Зокрема, наша суспільна мораль терпимо

435

ставиться до поведінки хлопця, якщо він на вулиці намагається

познайомитися з дівчиною, яка йому сподобалася. Проте якби таку

активність виявила дівчина, це розцінили б (у всякому разі, чимало

представників старшого покоління) як відхилення від очікуваних у

суспільстві правил поведінки. Гендерні ролі виказують також манери і

жести, мовні звороти, відповідний одяг. У

країнах Сходу відмінність

між гендерними ролями ще помітніша.

До досягнутих ролей зараховують ті, що їх виконують у

професійній сфері (наприклад, ролі директора підприємства, доктора

філософії, тренера футбольної команди).

Варто зазначити, що можливості досягнення особою якоїсь ролі

значною мірою зумовлені соціальними умовами мікро- і

макросередовища, у яких перебуває особистість. Для одних

індивідів ці

можливості порівняно широкі, для інших — вельми обмежені.

Зокрема, на острові Кижі в Карелії діти різного віку перебувають в

одному класному приміщенні під час шкільних занять. Учитель дає

кожному індивідуальне завдання. Малоймовірно, що випускник такої

школи під час вступу до вищого навчального закладу складе успішну

конкуренцію своїм одноліткам, які закінчили

міські школи.

На основі іншої логічної підстави можна виокремити специфічні

ролі й дифузні ролі. У ролях специфічних взаємини формуються на

основі особливих чітко обмежених цілей. Наприклад, касир, який

продає квитки в кінотеатрі, гардеробник, що приймає верхній одяг,

перукар, який стриже своїх клієнтів. Активність осіб, що виконують

дифузні ролі, навпаки, не

має такої спеціальної спрямованості. Такою

є роль матері, яку цікавить буквально все, що стосується її дитини:

здоров’я, настрій, прагнення, бажання, смаки, звички і т.д. Це

зацікавлення яскраво виявляється в матері щодо дитини. Усі сімейні

взаємини (якщо, звісно, говорити про норму) формуються на основі

дифузних ролей. У формі таких ролей

можуть бути також стосунки

між близькими друзями, закоханими. При цьому рольові

взаємозв’язки здійснюються на ґрунті широкого кола взаємних

інтересів.

Якщо навколишнім відома соціальна роль індивіда в цей

момент, то вони пред’являтимуть до його поведінки відповідні рольові

очікування. Ці очікування можуть містити конкретні розпорядження

(те, що людині необхідно робити

обов’язково), заборони (те, чого

людина не повинна робити) і низку менш точно окреслених очікувань

(те, що людині потрібно було б робити в цій ролі). Коли поведінка

індивіда, який виконує якусь соціальну роль, відповідає очікуваному

зразку, її вважають успішною.

Необхідно підкреслити, що в рольових очікуваннях, що їх мають

конкретні особи

чи групи, яскраво виявляються їхні соціально-

психологічні особливості. Зокрема, взаємні рольові очікування двох

співробітників, які використовують одне і те саме устаткування,

зумовлені не лише їхнім офіційним становищем у цій організації, а й

властивостями особистості кожного з цих працівників.

436

Людина володіє певною свободою щодо своєї рольової

поведінки. Ось чому виконання тих самих соціальних ролей різними

індивідами часто має якісь відмінності, хоча при цьому їхні дії можуть

оцінювати як успішні. Наприклад, двоє студентів, які закінчують

вищий навчальний заклад. Один з них, готуючись до іспитів,

опрацьовував лише обов’язкову літературу, інший читав

разом з нею

ще й книги з додаткового списку. Проте з формального погляду і

перший, і другий цілком відповідають вимогам, які пред’являють до

студента.

Рольові очікування нерідко торкаються не лише поведінки

індивіда в тій чи іншій ролі, а й його зовнішнього вигляду – одягу й

аксесуарів, прикрас, зачіски. Зокрема, чиновник,

запрошений на

дипломатичний прийом, навряд чи з’явиться туди в светрі й джинсах,

а професор навіть у спеку влітку не ризикне з’явитися на лекції перед

студентами в майці і шортах. У деяких офіційних ситуаціях форму

одягу досить строго регламентовано.

Кожна людина володіє безліччю соціальних ролей. Аналогічно

до того, що вона

має «статусний набір», можна говорити про

відповідний «рольовий набір» індивіда.

Деколи ту чи іншу роль нав’язують людині інші члени групи.

Часто це зумовлено не лише індивідуальними особливостями цієї

людини, а головним чином її становищем у групі. Наприклад, учня у

виробничій бригаді інші її члени можуть розглядати як об’єкт

усіляких

жартів і розіграшів. Проте ролі, які людина виконує в тих чи інших

групах, схильні змінюватися. Зокрема, колишній учень, виростаючи до

рівня висококваліфікованого працівника, припиняє своє перебування

в ролі «цапа відбувайла», набуваючи іншої неофіційної ролі, як

наслідок його нового, вищого соціального статусу.

Рольову поведінку особистості зазвичай розглядають як функцію

двох основних

змінних – соціальної ролі і «Я». Психологи визначають

«Я» як прояв самосвідомості особистості, як продукт виокремлення

людиною самої себе з навколишнього світу і зіставлення себе (не-«Я»).

На основі взаємодії особистості з іншими людьми формується Я-

концепція – уявлення індивіда про самого себе. Це уявлення

ґрунтується значною мірою на тому, як інші

люди визначають наше

становище в суспільстві і як вони оцінюють нашу поведінку щодо

цього становища. Отже, Я-концепція значною мірою зумовлена тим,

як індивід виконує свої соціальні ролі. З іншого боку, оволодіння

особистістю якоюсь новою для неї соціальною роллю зумовлене

особливостями її Я-концепції. Якість виконання людиною тієї чи іншої

ролі значною мірою залежить від того, наскільки вона розуміє її

специфіку і наскільки цю роль вона приймає й засвоює, інакше

кажучи, інтеріоризує. Як пише вітчизняний соціолог І. С. Кон,

«інтеріоризована роль – це внутрішнє визначення індивідом свого

соціального становища і його ставлення до цього становища й

відповідних обов’язків».

437

Отже, наступний етап – оволодіння індивідом якоюсь роллю – її

інтерналізація. При цьому йдеться не просто про згоду з вимогами тієї

чи іншої ролі, а усвідомлення її, моральна готовність особистості

прийняти цю роль. Тому є психологічна мудрість в англійській

приказці: «Найважче – зрозуміти, у чому полягає твій обов’язок, тоді

виконати його значно легше

».

Успішність інтерналізації індивідом якоїсь ролі цілком залежить

від його Я-концепції. Якщо розуміння індивідом своєї ролі

узгоджується з його Я-концепцією, то деякі рольові розпорядження

підсилюються відповідними вимогами особистості до себе. На основі

цього з’являються необхідні передумови для успішного виконання

соціальної ролі.

Варто підкреслити значення відповідальності як властивості

особистості,

що визначає її ставлення до своїх рольових обов’язків.

Можна виокремити різні моделі відповідальності працівників.

Види цих моделей мають широкий діапазон: від високого рівня

усвідомлення й виконання всіх виробничих функцій до реалізації (і

усвідомлення) лише частини з них.

Іноді особистість на шляху до виконання ролі опиняється в

конфліктній ситуації. Виокремлюють кілька

типів таких конфліктів,

які називають рольовими.

Якщо, наприклад, керівник того чи іншого рангу усвідомлює, що

його організаційна роль у ситуації, що склалася, вимагає рішучих дій

для зміцнення дисципліни серед підлеглих (зокрема, накладення

штрафів), але при цьому відчуває несприйняття таких дій, це

особистісно-рольовий конфлікт.

Якщо виконання особистісно різних соціальних ролей

перешкоджають їхній успішній реалізації, цей конфлікт називають

міжрольовим (інтеррольовим).

Нерідко до рольових конфліктів зараховують несумісність

очікувань, які висувають до особистості, що виконує якусь соціальну

роль.

Якщо з’ясовується несумісність очікувань щодо ролі особистості

й вона не знає, яким з них має відповідати, виникає конфлікт, який

називають внутрішньорольовим (інтрарольовим).

Реакції

особистості на рольовий конфлікт можуть варіюватися

залежно від її індивідуально-психологічних особливостей і

особливостей ситуації. Це може бути відмова індивіда від однієї з

несумісних для нього ролей, спроби ввести в оману групу осіб щодо

виконання їхніх очікувань, нарешті, відхід із цієї ситуації (зміна місця

роботи, проживання, розлучення). Рольові конфлікти зумовлюють

підвищення

ступеня напруженості особистості зі всіма властивими

цьому стану фізіологічними й психічними виявами, аж до

захворювань.

Для характеристики цього стану небезпідставно деколи

використовують термін «рольовий стрес».

438

Однією з причин такого стресу може бути рольове

перевантаження – коли людина має виконувати занадто багато

соціальних ролей. Це потребує не лише часу, а й здатності особистості

до швидкої соціально-психологічної перебудови під час переходу від

однієї ролі до іншої. Не треба плутати рольове перевантаження з

перевантаженням роботою – коли особистість виконує значний

обсяг

роботи, але в межах однієї ролі. Така перевантаженість спричинює

власні проблеми й теж може бути джерелом стресу.

Важливими передумовами успішного виконання ролей є знання

індивідом суті своєї соціальної ролі, її інтерналізація (згода з її

вимогами), відповідність рольових розпоряджень Я-концепції

особистості. До цього варто додати необхідність відповідних мотивів.

Саме

мотивація є тією внутрішньою спонукальною силою, яка

спрямовує людей до виконання соціальних ролей.

18.3. Взаємовплив особистості і соціальної ролі

Хоча загалом поведінка кожної особистості складається з

окремих дій у межах тих чи інших соціальних ролей, усе ж таки можна

стверджувати, що будь-яка роль як така існує окремо від особистості,

яка її виконує. Звісно, будь-яка особистість зазвичай надає

індивідуальної своєрідності в процес виконання соціальної ролі. Її

інтереси, установки, переконання

можуть виявлятися при цьому

очевидно чи приховано. Деколи індивід навіть прагне підкреслити

свою незалежність від ролі, демонструючи так звану рольову

дистанцію. Наприклад, офіціант може своєю поведінкою показувати

відвідувачам ресторану, що він не лише офіціант, а особа, яка

вимушено займається цією роботою.

Проблема співвідношення психічних властивостей особистості та

її рольової поведінки

складна й недостатньо вивчена. Ми можемо

деколи спостерігати несхожі зразки поведінки різних людей, які

постають в однаковій ролі. При цьому всі вони можуть досить успішно

виконувати цю роль. Іноді в людини домінують однакові властивості

під час виконання різних соціальних ролей. В інших ситуаціях

людина, виконуючи одну роль, буде ззовні повною протилежністю

собі

самій в іншій ролі. Наприклад, людина серйозна й стримана на роботі,

може виявитися балагуром у компанії близьких друзів.

Проте не лише особа зі своїми особливостями впливає на перебіг

виконання тієї чи іншої соціальної ролі, є й зворотний вплив ролі на

особистість загалом і, зокрема, на її Я-концепцію. Наприклад,

людина,

яка обіймає великий державний пост, оточена помічниками,

секретарями, охороною й увагою, постійно перебуває в центрі, де б

вона не опинилася. Поступово людина настільки звикає до свого

становища, знаків пошани з боку інших людей, що це відображається

й на її самосприйнятті, неадекватно завищує самооцінку.

Є підстави вважати, що тривале виконання індивідом

якої-

небудь ролі сприяє яскравішому вияву одних властивостей особистості

439

й маскуванню інших. Це особливо добре помітно на прикладі

професійних ролей. Є низка вітчизняних досліджень, у яких

проаналізовано, як властивості особистості, що сформувалися в

процесі виконання нею професійної ролі, стають рисами вдачі й

починають виявлятися у всіх інших сферах життєдіяльності

особистості.

Важливим показником освоєння професійно-функціональної

ролі є стан адаптованості особистості

до соціально-виробничих умов

праці. Адаптація ґрунтується не лише на пасивно-пристосованих, а й

на активно-перетворювальних зв’язках особистості з навколишнім

середовищем, як нерозривна єдність одних та інших форм зв’язку. Як

засвідчили дослідження Є. О. Клімова, у процесі адаптації формується

відповідний індивідуальний стиль діяльності особистості, який дає їй

змогу успішно виконувати свою професійно-функціональну роль.

Деколи високий ступінь інтерналізації професійної ролі та її

тривале виконання можуть зумовлювати так звану «професійну

деформацію» особистості. Йдеться про такі випадки, коли професійні

стереотипи дій, відносин стають настільки характерними для людини,

що вона не може і в інших соціальних ролях вийти за рамки

стереотипів

, які склалися, перебудувати свою поведінку відповідно до

умов, які змінилися. Наприклад, бухгалтер, який систематично

складає, враховуючи буквально кожну копійку, бюджет своєї сім’ї.

Деколи у слідчого настільки розвиваються недовіра до людей і

підозрілість, що багато хто з оточення починає здаватися йому

потенційними злочинцями.

Можна сказати, що в таких ситуаціях мінімізується

рольова

дистанція між особистістю і її професійною роллю. Остання у певному

сенсі «оволодіває» особистістю, визначаючи її поведінку також в

інших соціальних ролях.

18.4. Вплив соціальних норм на регуляцію

поведінки особистості

Особистість, як член тих чи інших соціальних груп, зазвичай

будує свою діяльність передусім з урахуванням поглядів, які існують у

цих групах і в суспільстві загалом. Ці погляди зумовлені цінностями й

цілями груп і виявляються в правилах і стандартах поведінки, інакше

кажучи, у соціальних нормах. Ті чи інші норми можуть впливати не

лише на дії осіб, а й на такі психічні явища, як, наприклад, установки.

Зокрема, належність до групи сприяє формуванню й фіксації

відповідних установок у її членів. Причому часто людина навіть не

усвідомлює, що, чинячи так чи інакше, вона робить це саме під

впливом загальногрупових поглядів. Групові норми є одним з

регуляторів поведінки особистості не лише в межах групи, а й під час

взаємодії члена групи з представниками інших соціальних груп.

Соціальні норми будь-яких груп виражено у відповідних

правилах і, як зазначає Е. М. Пеньків, вони постають: а) як засіб

440

орієнтації, поведінки кожної особистості в тій чи іншій ситуації; б) як

засіб соціального контролю за поведінкою особистості з боку цієї

спільноти людей.

Ті чи інші соціальні норми властиві певним групам – великим

(соціальні прошарки, етнічні спільноти) і малим, формальним і

неформальним. Англійський психолог М. Аргайл виокремлює такі

види норм у малих

групах:

а) норми щодо завдання (наприклад, метод, швидкість і стандарт

роботи у виробничій бригаді);

б) норми, які регулюють взаємодію в групі, які прогнозують

поведінку інших, запобігають конфліктам і гарантують справедливий

розподіл винагород;

в) норми щодо установок і переконань (наприклад, погляди

експертів групи її члени приймають, думки інших членів узгоджують з

ними

, а не з реальністю, що може бути важчим для групи).

Соціальні норми малих груп можуть відповідати або, навпаки,

суперечити нормам суспільства. Коли людина опиняється в малій

групі, то, спілкуючись з її членами, вона одержує інформацію про

цінності цієї групи, її звичаї, традиції, ритуали й інші правила

поведінки. Такі знання необхідні

їй для розуміння дій інших членів

групи й корекції власної поведінки. При цьому щодо індивіда

застосовують різні групові санкції у відповідь на його поведінку.

Групові норми передбачають позитивні санкції (похвала,

моральні й матеріальні винагороди) щодо тих, хто наслідує їх, і

негативні санкції для тих, хто не дотримується цих норм. Можуть

використовувати

різні невербальні знаки несхвалення, усні

зауваження, погрози, бойкот, а деколи й виключення з групи. Таким

чином, індивід потрапляє під процес соціалізації, звикаючи

наслідувати норми і малих, і великих груп, а також усього суспільства.

Якщо говорити про норму, то саме в малих групах (у сім’ї, виховних і

навчальних закладах, товариських

компаніях) індивід засвоює

культурні цінності свого суспільства і все, що з ними пов’язане, і на

вербальному, і на поведінковому рівнях.

Будь-яка формальна організація має низку правил, які

регламентують її діяльність і поведінку її членів. Ці правила є певними

соціальними нормами поведінки, яку група прийняла і за

недотримання якої карає

. Такі норми часто систематизовані письмово.

Вступ людини до тієї чи іншої офіційної організації зазвичай

передбачає процедуру її ознайомлення з цими правилами й

необхідність висловлення її згоди з ними. Можлива, наприклад,

вимога, щоб той, хто вступає в організацію, підписав відповідний

документ.

Норми, які виникають в офіційній організації на неформальному

рівні, або

норми неформальних груп рідко фіксують таким чином.

Проте від цього їхній вплив на особистість не стає менш істотним.

Наприклад, деколи новачок, прийшовши на підприємство, чує від

«старожилів» такі слова: «Перше, що ти повинен засвоїти, хлопче: не