Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я

Подождите немного. Документ загружается.

В медичному забезпеченні населення важлива роль належить лікувально-

допоміжним та діагностичним підрозділам: фізіотерапевтичному відділенню,

ЛФК, клініко-діагностичній лабораторії, рентгенівському відділенню (кабінету),

кабінету функціональної діагностики, ендоскопічному кабінету.

їх

діяльність суттєво впливає на якість діагностики та лікування. Обсяг

виконуваної ними роботи досить значний. У зв'язку з розвитком медичних

технологій він постійно збільшується.

З метою покращання організації праці, збільшення об'єму досліджень,

підвищення

їх

якості та впровадження нових методів у клініко-діагностичних

лабораторіях використовують затверджені МОЗ СРСР та МОЗ України уніфі-

ковані методи лабораторної діагностики з окремих розділів (загально-клінічні,

гематологічні, біохімічні,

імунологічні,

мікробіологічні).

їх

впровадження дозволяє порівнювати результати досліджень різних

лабораторій, зменшити

їх

повторення, упорядкувати забезпечення лабораторій

готовими наборами реактивів, обладнанням і таке інше.

Для раціональної праці лікарів і лаборантів впроваджено розрахункові

норми часу на виконання клініко-діагностичних аналізів.

Значне підвищення фізіотерапевтичної активності в комплексній терапії

сприяє скороченню тривалості та матеріальних витрат на лікування хворих і

зменшенню застосування медикаментозних препаратів.

Фізіотерапевтична допомога надається в спеціалізованих лікарнях та

поліклініках і кабінетах (відділеннях) фізіотерапії лікувально-профілактичних

закладів.

Лікар-фізіотерапевт, отримавши спеціальну підготовку, зобов'язаний прово-

дити лікування, реабілітацію, профілактику диспансерній групі хворих.

Він веде амбулаторний прийом, здійснює контроль за правильним вибором

методики лікування, проводить нагляд за виконанням середнім медичним

персоналом призначень, вивчає доцільність фізіотерапевтичних процедур при-

значених лікуючими лікарями та аналізує

їх

помилки.

Під безпосереднім керівництвом лікаря фізіотерапевта, старшої медичної

сестри відділення (кабінету) інші медсестри проводять фізіотерапевтичні проце-

дури у відділенні та вдома за призначеннями лікуючих лікарів.

У лікувально-профілактичних закладах також функціонують кабінети

рефлексо- та лазеротерапії.

Сучасні тенденції розвитку медичних технологій щодо ефективного вико-

ристання матеріально-технічних і кадрових ресурсів, підвищення якості ліку-

вально-діагностичного процесу зумовили реорганізацію та вдосконалення служби

променевої діагностики та терапії.

Згідно з наказом МОЗ України № 340 від

28.11.97

р. створені та функціо-

нують медичні діагностичні центри. В багатьох лікарнях і поліклініках

організовані нові підрозділи, де крім традиційних рентгенологічних, широко

застосовуються ультразвукові, рентгеноендоскопічні та рентгенохірургічні

278

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

методи, рентгенівська комп'ютерна, магнітно-резонансна томографія та клінічна

термографія, інші методи променевої діагностики.

З огляду на незадовільні екологічні умови в Україні особливої актуальності

набули заходи радіаційного контролю та упорядкування рентгенологічних

досліджень із заміною

їх

на неіонізуючі методики променевої діагностики

(ультразвукові, магнітно-резонансної томографії та клінічної термографії тощо).

Контрольні питання

Чинники, що визначають роль амбулаторії і поліклініки у медичному забезпеченні

населення.

2. Завдання міської поліклініки.

3. Характеристика основних розділів роботи поліклініки.

4. Структура поліклініки.

5. Формування штатів поліклініки.

6. Функції реєстратури.

7. Переваги та недоліки дільничного принципу обслуговування населення.

8. Обов'язки дільничного терапевта та дільничної медичної сестри.

9. Визначення диспансерного методу, його принципи, етапи диспансеризації.

10. Принципи та методи відбору контингентів для диспансерного спостереження.

11.

Види реабілітації,

їх

суть та організація медичної реабілітації.

12. Організація роботи кабінету інфекційних захворювань.

13. Призначення пункту невідкладної допомоги.

14. Значення стаціонарозамінюючої допомоги, її організаційні форми.

15.

Функції та структура денного стаціонару.

16. Причини посилення окремих видів спеціалізованої допомоги в поліклініках,

їх

організаційні форми.

17.

Завдання допоміжно-діагностичних підрозділів поліклініки.

18. Правові засади надання медичної допомоги цілителями, організація контролю

за

їх

медичною діяльністю.

6.3. Організація стаціонарної допомоги міському населенню

В організації медичної допомоги міському населенню важливе місце займає

стаціонарна допомога. В стаціонарах лікується лише 20 % пацієнтів, які

звертаються за медичною допомогою, проте це, як правило, хворі з важким

перебігом захворювань.

Навіть в умовах запланованого значного збільшення обсягу та поліпшення

якості амбулаторно-поліклінічної допомоги певна частина хворих потребує і

буде потребувати саме стаціонарної допомоги.

Стаціонарна допомога надається в різних лікарняних закладах, провідна

роль серед них належить лікарні.

Потребу в ній визначають медико-демографічні, медико-організаційні,

соціально-психологічні та медико-соціальні чинники. До останніх відносяться

рівні захворюваності і санітарної культури населення та ступінь розвитку

різних соціальних служб.

279

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Госпіталізація хворих відбувається при потребі в проведенні діагностичних

і лікувальних заходів тільки в умовах стаціонару.

Показання для направлення пацієнта до цілодобового стаціонару:

• наявність невідкладних або екстрених показань;

• застосування інтенсивних методів лікування;

• необхідність проведення складних досліджень;

• соціально-побутові умови пацієнта.

За даними наукових розробок, проведених в 70-ті роки в різних регіонах

колишнього Радянського Союзу, в т.ч. в Україні (А.Г. Сафонов і Є.А. Логінова,

1976), була встановлена потреба в стаціонарній допомозі на рівні 22-24 на

100 жителів. На сьогодні ця величина значно менша, що пов'язано з різними

обставинами. Суттєву роль у зниженні потреби та зменшенні рівня госпіталі-

зації відіграють, до речі, різні види стаціонарозамінюючого лікування (див.

попередній розділ).

Потреба в стаціонарній допомозі залежить від регіональних особливостей

захворюваності, можливостей повноцінного забезпечення амбулаторною допо-

могою, вікової структури населення.

Провідною ланкою в наданні стаціонарної допомоги міському населенню

є багатопрофільна лікарня. Вона забезпечує вторинну (спеціалізовану)

допомогу з основних профілів.

В міських лікарнях, кількість яких в Україні в

1998

році становила 625,

розміщено чверть ліжкового фонду країни. На них припадає майже третина

всіх госпіталізованих.

Середня потужність міських лікарень за останній період зменшилась. Це

значною мірою пов'язано зі скороченням кількості ліжок у країні, яке не

повинно проводитися суто механічно. При цьому необхідно зберегти мережу

діючих лікарень з метою забезпечення доступності стаціонарної допомоги

різним верствам населення.

За рекомендаціями ВООЗ

функції

сучасної лікарні такі:

• лікувально-відновлювальні (діагностика та лікування захворювань,

медико-соціальна реабілітація, невідкладна медична допомога);

• профілактичні (профілактика інфекційних захворювань, запобігання

переходу гострих хвороб у хронічні, зниження захворюваності з тимчасовою

непрацездатністю та інвалідності);

• навчальні (підготовка медичного персоналу та підвищення кваліфікації

медичних працівників);

• науково-дослідницькі.

Значна частина міських стаціонарів об'єднана з поліклініками, проте на

сучасному етапі в умовах децентралізації управління охороною здоров'я функ-

ціонують також лікарні, в яких надається тільки стаціонарна допомога.

Поряд з функціонуванням самостійних спеціалізованих лікарень в останній

час відбувається роз'єднання стаціонарів з поліклініками, пов'язане зі зміною

280

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

джерел фінансування. У великих містах стаціонари можуть фінансуватися з

міського, а поліклініки — з районних бюджетів.

Основні завдання стаціонару міської лікарні:

• надання спеціалізованої цілодобової стаціонарної допомоги в достатньому

обсязі;

• апробація та впровадження сучасних методів діагностики, лікування,

профілактики;

• комплексне відновлювальне лікування;

• експертиза непрацездатності;

•

гігієнічне

виховання населення.

Для надання стаціонарної допомоги міському населенню наказом МОЗ

України № 33 від 23.02.2000 р. встановлюються посади персоналу з розрахунку

на кількість ліжок.

Кількість ліжок на 1 посаду лікаря за профілем відділень різна - від 12

(гематологія) до 40 (туберкульозне для хворих на кістково-суглобовий тубер-

кульоз).

Для

інших

фахівців вона така:

• 15 ліжок (9 профілів: акушерське, нейрохірургічне, інфекційне для

хворих на нейроінфекцію та інші);

• 20 ліжок (5 профілів: інфекційне боксоване, онкологічне, проктологічне,

кардіологічне для хворих на інфаркт міокарда, туберкульозне для хворих на

урогенітальний туберкульоз);

• 25 ліжок (9 профілів: гінекологічне, інфекційне, кардіологічне, невроло-

гічне, хірургічне та

інші);

• 30 ліжок (9 профілів: терапевтичне, ендокринологічне, офтальмологічне,

отоларингологічне та

інші).

Крім фахівців, в деяких відділеннях додатково вводяться посади лікарів

інших

спеціальностей (у неврологічних для хворих із порушенням кровообігу

мозку - 1 посада лікаря-терапевта на 60 ліжок: у проктологічних - 0,5

посади лікаря-онколога тощо).

Встановлюються також посади лікарів діагностичних і лікувально-допоміж-

них служб: рентгенологів, ендоскопістів, лаборантів, лікарів-фізіотерапевтів

та

інших.

Залежно від кількості ліжок у відділенні встановлюються посади завідува-

чів відділень:

• 60 (9 профілів: терапевтичне, неврологічне, хірургічне, кардіологічне,

травматологічне та інші);

• 50 (6 профілів: кардіохірургічне, дерматовенерологічне, туберкульозні

для різних хворих);

• 45 (акушерське фізіологічне відділення);

• 40 (14 профілів: гастроентерологічне, кардіологічне для хворих на

інфаркт

міокарда, гінекологічне, онкологічне, офтальмологічне та інші);

• 30 (7 профілів: гематологічне, нейрохірургічне, нефрологічне та інші);

281

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

• 25 (3 профілів:

хірургічно-торакальне,

акушерське обсерваційне, патоло-

гії вагітності).

Посади середнього медичного персоналу залежать від кількості ліжок і

системи обслуговування хворих (дво- чи триступеневої).

При триступеневій системі задіяні лікар, середній і молодший медичний

персонал, а при двоступеневій - лікар і середній медичний персонал.

Цілодобовий пост медичних сестер (палатних) встановлюється на різну

кількість ліжок: мінімальна - 10 ліжок при 3-ступеневій та 8 ліжок при

2-ступеневій системі в інфекційному боксованому відділенні та для хворих

на нейроінфекції.

Максимальна кількість ліжок 40 при триступеневій системі та 30 при

двоступеневій у дерматовенерологічному, ендокринологічному, туберкульозно-

легеневому відділеннях.

Крім палатних, встановлюють такі посади медсестер:

• медична сестра для організації

індивідуального

догляду за важкохворими;

• операційна;

• перев'язувальна;

• з дієтичного харчування;

• процедурного кабінету;

• з фізіотерапії, масажу та

інші.

Встановлюють посади:

• старших медичних сестер відділень з розрахунку на відповідну кількість

посад лікарів-завідувачів відділень;

• старшої операційної медичної сестри при наявності не менше 3 посад

операційних і перев'язувальних сестер замість однієї з них;

• старшої медичної сестри фізіотерапевтичного відділення (кабінету) при

наявності в лікарні не менше 5 таких посад з фізіотерапії та масажу (замість

однієї

них).

Встановлюють також посади молодшого медичного персоналу: сестер

для догляду хворих і палатних при триступеневій, прибиральниць (палатних)

при двоступеневій системах обслуговування, а також сестер банних, процедур-

ного кабінету, лабораторій тощо.

Структура стаціонару представлена на малюнку 9.

Госпіталізація здійснюється за направленнями лікарів амбулаторно-

поліклінічних закладів і служби швидкої медичної допомоги, а також за безпо-

середнім звертанням пацієнтів при наявності екстрених показань чи централізо-

вано через госпітальне відділення станції швидкої медичної допомоги. Його

працівники оперативно вирішують питання щодо місця госпіталізації відповідно

до графіка чергувань окремих лікарень з надання швидкої допомоги.

Це забезпечує:

• зменшення помилок у виборі профілю стаціонару;

• скорочення часу транспортування;

282

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Управління

Господарча

частина

Головний лікар

(заступник головного лікаря з медичної частини)

Приймальне

відділення

Спеціалізовані

лікувальні відділення

Інші

підрозділи

Лікувально-

допоміжні та

діагностичні

підрозділи

Кухня

Пральня

Архів

Патологоанатомічне

відділення

Мал. 9. Структура стаціонару

багатопрофільної

міської лікарні.

• рівномірний розподіл хворих і потерпілих по задіяних в чергуваннях

стаціонарах;

• оперативну зміну маршрутів бригад у разі екстреного закриття певного

відділення чи лікарні;

• скорочення затримок бригад у лікарнях;

• зменшення відмов у госпіталізації.

Ритмічність роботи стаціонару, обгрунтованість госпіталізації, розподіл

хворих за профілем значною мірою залежать від приймального відділення.

Приймальне відділення може бути централізованим, тобто єдиним для

всього стаціонару, та децентралізованим. Централізоване забезпечує структур-

ний розподіл хворих по всій лікарні, децентралізовані — по окремих відділеннях

(інфекційному, акушерському, гінекологічному тощо).

Обсяг роботи та функції приймального відділення досить складні, різнома-

нітні, залежать від потужності лікарні та наявності в ній відповідних спеціалізо-

ваних відділень. На інтенсивність його роботи відчутно впливає порядок

направлення до стаціонару.

При плановій госпіталізації хворого повинні всебічно обстежити в амбула-

торно-поліклінічних умовах. Це дозволяє досить швидко визначити профіль

відділення та сприяє своєчасному початку лікування і зменшенню терміну

перебування в лікарні.

Більше часу та зусиль витрачається на хворих, доставлених в стаціонар

бригадами швидкої допомоги. Частка

їх

становить приблизно 10 % усіх госпіта-

лізованих і коливається залежно від наявності в місті лікарні швидкої допомоги

та профілю відділень.

Основні завдання приймального відділення:

• реєстрація хворих, що поступають до стаціонару та виписуються,

заповнення паспортної частини медичної карти стаціонарного хворого;

283

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

• встановлення (уточнення) діагнозу;

• обгрунтування госпіталізації;

• надання при потребі невідкладної допомоги;

• санітарна обробка;

• взяття матеріалу для лабораторних досліджень, експрес-діагностика,

рентген- та функціональні дослідження;

• визначення профілю спеціалізованого відділення та направлення до нього;

• реєстрація відмов у госпіталізації з визначенням причини;

• надання довідкової

інформації

про госпіталізованих хворих.

Для виконання різноманітних завдань у приймальному відділенні встанов-

люють штати лікарів і середнього медичного персоналу залежно від потужності

лікарні.

Прийом хворих здійснює черговий лікар приймального відділення чи лікарні.

Він знайомиться з даними медичної документації, проводить огляд, надає необ-

хідну невідкладну допомогу та направляє хворого у відповідне відділення.

Відмова в прийомі хворого реєструється в спеціальному журналі з визначенням

причини.

В міських багатопрофільних лікарнях можуть бути розгорнуті різні спеціа-

лізовані відділення (7-12 профілів), що залежить від потужності лікарні,

наявності в місті інших лікарень, від розподілу відділень, наприклад, між

міською та центральною районною лікарнями.

До складу багатопрофільних лікарень входять такі спеціалізовані відділення:

терапевтичні, кардіологічні, хірургічні, травматологічні, оториноларингологічні,

офтальмологічні,

інфекційні

тощо.

їх

набір не регламентується. Він залежить від мережі лікарень у місті,

їх

потужності та доцільності розміщення в них конкретних відділень, які визна-

чаються при проведенні у великих містах так званого медичного районування

з урахуванням функціональних зв'язків між медичними закладами та

їх

завдань.

Стаціонарне лікувальне відділення складається з палат і різних приміщень

медичного та господарчого призначення (операційний блок, перев'язувальна,

маніпуляційний кабінет, ординаторська, кабінети завідувача відділення та стар-

шої медичної сестри, допоміжні приміщення тощо). Палати переважно розрахо-

вані на 2-4 ліжка. В

інфекційних

лікарнях для забезпечення

ізоляції

хворих

передбачені бокси.

Структура відділень залежить від специфіки лікувального процесу.

Проведення комплексу заходів з реанімації та

інтенсивного

лікування при

загрозливих для життя станах зумовила організацію підрозділів анестезіології

та реанімації для направлених швидкою допомогою за екстреними показан-

нями післяопераційних хворих і переведених зі спеціалізованих відділень у

зв'язку з погіршенням стану.

Хворих, направлених у відділення

анестезіології-реанімації,

розподіляють

за профілем та ступенем важкості патології, а не за діагнозом.

284

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Згідно з діючим положенням, затвердженим наказом МОЗ України № 303

від 8 жовтня 1997 року, в лікувально-профілактичних закладах створюються

такі структурні підрозділи служби:

• відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії;

• відділення анестезіології без ліжок для інтенсивної терапії;

• анестезіологічна група;

• відділення

інтенсивної

терапії загального профілю;

• вузькоспеціалізоване відділення інтенсивної терапії.

При цьому враховується загальна потужність лікарні та кількість ліжок

хірургічного профілю.

Основні завдання підрозділів такі:

• здійснення комплексу підготовчих заходів з проведення загальної та

регіональної анестезії при операціях, пологах, діагностичних і лікувальних

процедурах;

• здійснення комплексу заходів, спрямованих на корекцію та підтримання

функцій життєво важливих органів і систем, порушених при захворюваннях,

травмах, оперативних втручаннях, з інших причин;

• підвищення рівня теоретичних знань медичного персоналу;

• навчання різних груп населення з метою набуття навичок з реанімації.

Основні завдання персоналу анестезіологічних груп і відділень анестезіо-

логії:

• визначення оптимального методу анестезії, медикаментозна передопера-

ційна підготовка, загальна та регіональна анестезія при операціях, пологах,

діагностичних і лікувальних процедурах;

• інтенсивне спостереження за станом хворих у післяопераційному періоді;

• реанімація за показанням та подальша

інтенсивна

терапія у відділеннях

лікувально-профілактичного закладу;

• лікування хворих у палатах

інтенсивної

терапії спільно з лікарями

відповідних спеціальностей.

В анестезіологічних відділеннях лікують хворих з гострими порушеннями

функцій центральної нервової системи, обмінних процесів, кровообігу, дихання,

паренхіматозних органів, у відновлювальному періоді після клінічної смерті,

після оперативних втручань з порушеннями функцій життєво важливих органів

або при реальній загрозі

їх

виникнення в разі важких гострих отруєнь.

Після перебування в них хворих переводять в профільне чи реабілітаційне

відділення для продовження лікування.

Вагомою медико-соціальною проблемою є хвороби системи кровообігу.

Схема спеціалізованої стаціонарної допомоги хворим кардіологічного профілю

представлена в п'ятому розділі підручника.

Невідкладного вирішення потребує питання організації допомоги при це-

реброваскулярних захворюваннях.

останні роки зазначено

їх

зростання, а

також збільшення смертності від судинних захворювань головного мозку.

285

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Інсульт займає перше місце в структурі причин первинної інвалідності;

серед визнаних

інвалідами

переважають особи працездатного віку.

Для надання медичної допомоги при порушеннях мозкового кровообігу

розроблена етапна система: спеціалізовані бригади швидкої допомоги, спеціалі-

зовані неврологічні відділення та відділення (палати) інтенсивної терапії.

Відділення організовують в складі багатопрофільних лікарень, лікарень

швидкої

допомоги.

Згідно зі стандартами медичних технологій в них повинно бути забезпечене

термінове інструментальне обстеження (рентгенівська і магнітно-резонансна

комп'ютерна томографія, ехоенцефалографія тощо) та комплексне лікування.

В складі багатопрофільних лікарень організовують відділення реабілітації

або спеціалізовані реабілітаційні центри.

Вони особливо необхідні при захворюваннях органів кровообігу, хірургіч-

них втручаннях на серці, лікуванні наслідків травм і хвороб опорно-рухового

апарату, дихання (хронічних неепідемічних захворювань легень).

Важливим у реабілітації є раннє та комплексне лікування. Фактично

вона пролонгована і має починатись з перших хвилин перебування хворих у

стаціонарі.

При організації центрів реабілітації, спеціалізованих відділень, стаціонарів

для продовження лікування у санаторіях поза містом створюють належні

умови для проведення комплексних лікувально-оздоровчих заходів (психоте-

рапія, гімнастика, фізіотерапія, трудотерапія та ін.).

У лікарнях можуть діяти відділення (палати) денного перебування хворих

з гострими та хронічними захворюваннями, стан здоров'я яких не потребує

цілодобової госпіталізації.

їх

потужність встановлюється індивідуально, посади

медичного персоналу визначають на підставі діючих нормативів.

Відділення денного перебування використовує всі діагностичні та допоміжні

підрозділи лікарні. Відбір хворих до них проводять дільничні терапевти (сімейні

лікарі) і лікарі-спеціалісти.

В разі ускладнення перебігу захворювань і погіршення стану здоров'я

пацієнтів переводять до відповідного стаціонарного відділення.

Стаціонарного лікування, спостереження потребують також пацієнти, стан

здоров'я яких не загрожує життю, але потребує проведення протирецидивних

курсів, підпримуючої терапії. Для цього створюють відділення сестринського

догляду для надання медичної допомоги хронічним хворим і особам похилого

віку в умовах лікарняного стаціонару, організованого за наказом управлінь

охорони здоров'я.

Призначення цього відділення полягає в максимальному наближенні

медичної допомоги хворим, які не мають можливості отримати її вдома та в

денному стаціонарі поліклініки та не потребують

інтенсивного

спеціалізованого

лікування, розраховане на допомогу хронічним хворим похилого віку, які

потребують переважно симптоматичного лікування тощо.

286

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Основні завдання відділення сестринського догляду:

' догляд, проведення побутової реабілітації та необхідної підтримуючої

терапії при довготривалому перебігу хвороби, зокрема хворим похилого віку,

переважно самотнім, а також при

інкурабельній

патології;

• лікування згідно з вимогами медико-технологічних стандартів;

• безперервне лікування хворих, направлених поліклінікою;

• експертиза непрацездатності працюючого населення;

• відновлення працездатності.

При потребі в разі погіршення стану хворих переводять в спеціалізовані

відділення.

Неепідемічний тип патології, постаріння населення, особливості формування

сімей призвели до збільшення частки осіб похилого віку, одиноких, хворих з

хронічним перебігом захворювань і невиліковних. Для надання медичної допо-

моги невиліковним хворим у світовій практиці набули поширення хоспіси —

благодійні лікарні-притулки. Перший вітчизняний хоспіс був створений у

Львові.

Фінансуються ці заклади за рахунок місцевих бюджетів, додаткових коштів

підприємств, доброчинних пожертвувань, організацій і громадян. Умови прожи-

вання в них мають бути максимально наближені до домашніх, медичний персо-

нал повинен бути підготовлений до роботи з важкохворими.

Відчутних змін набувають місце та роль міських багатопрофільних лікарень

у наданні спеціалізованої стаціонарної допомоги при реформуванні галузі

охорони здоров'я. Підвищення вимог до цього виду медичного забезпечення

в складних соціально-економічних умовах, розвиток медичної науки, поява

нових технологій зумовили необхідність створення низки спеціалізованих

центрів різних типів та підпорядкованості (державних, обласних, міжобласних,

міських). Вони переважно створюються в складі потужних багатопрофільних

лікарень на базі відповідних відділень.

У спеціалізованих медичних центрах проводиться:

• лікувально-діагностична;

• організаційно-методична;

• наукова робота.

Завдання центрів:

' забезпечення науково-методичного та організаційного керівництва медич-

ною допомогою відповідного профілю;

• надання консультативно-діагностичної та лікувальної допомоги прикріп-

леному населенню;

• запровадження наявних методів діагностики, лікування та профілактики

в роботу спеціалізованих профільних відділень і кабінетів лікувально-діагнос-

тичних закладів;

• проведення підвищення кваліфікації лікарів даного профілю (на курсах,

семінарах, безпосередньо на робочих місцях);

287

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23