Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я

Подождите немного. Документ загружается.

• здійснення заходів щодо підвищення рівня знань лікарів суміжних

спеціальностей.

До спеціалізованих центрів лікарі направляють хворих із захворюваннями,

що потребують проведення спеціальних лікувально-діагностичних методів,

вирішення питань експертизи працездатності, уточнення та отримання реко-

мендацій.

Для надання спеціалізованої медичної допомоги при окремих захворюван-

нях створюється мережа самостійних спеціалізованих закладів-диспансерів.

Диспансер — це заклад, в якому надається амбулаторна та стаціонарна

допомога при певних захворюваннях (туберкульоз, венеричні хвороби, психічні,

ендокринні захворювання тощо), а також постраждалим від Чорнобильської

аварії.

В Україні, згідно із затвердженим переліком закладів охорони здоров'я, є

видів профільних диспансерів. У 374-х закладах розгорнуто 48400 ліжок

(більше 10 % від загальної кількості). В 1998 році стаціонарну допомогу в них

отримали 545 тисяч хворих.

Диспансери поділяються на районні, міські та обласні.

До складу диспансеру входять поліклініка (диспансерне відділення) та

стаціонар.

При організації роботи цих закладів враховуються особливості кожного

диспансеру. Вони визначаються етіологією, клінікою, епідеміологією конкрет-

них захворювань. Принципи роботи всіх диспансерів єдині:

• активне виявлення хворих на ранніх стадіях захворювань та взяття на

облік;

• активне систематичне спостереження за контингентами та надання

кваліфікованої медичної допомоги;

• спостереження за контактними;

• проведення профілактичних заходів, гігієнічне виховання населення.

Що стосується активного виявлення, то зрозуміло, що диспансер не може

виявити весь наявний контингент. В активному виявленні хворих велика роль

відводиться всім лікувально-профілактичним закладам. Вони

інформують

про

це диспансер спеціальним повідомленням.

Основні завдання диспансеру :

• активне виявлення хворих;

• обстеження та уточнення діагнозу;

• призначення відповідного лікування;

• активне динамічне спостереження за хворими та контактними;

• патронаж хворих;

• проведення оздоровчих заходів;

• вивчення захворюваності в районі діяльності;

• розробка запобіжних заходів щодо виникнення патології;

• проведення організаційно-методичної роботи;

288

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

• надання консультативної допомоги лікарям інших медичних закладів;

• контроль повноти обліку та своєчасності сигналізації при виявленні

хворого.

Лікування хворих проводиться лікарями диспансерів, а також працівниками

інших лікувально-профілактичних закладів (поліклінік, стаціонарів різних типів

лікарень, санаторно-курортних закладів тощо).

Патронажна робота проводиться патронажними та дільничними сестрами

під контролем лікаря.

Вона включає:

• вивчення умов життя та праці хворого;

• гігієнічне виховання хворого та членів сім'ї, навчання методам

індивідуаль-

ної профілактики;

• контроль за виконанням режиму та забезпеченням систематичного

відвідування диспансеру;

• сприяння хворому в працевлаштуванні, отриманні різних видів соціальної

допомоги.

Основними документами в диспансерах є медична карта амбулаторного

хворого та контрольна карта диспансерного спостереження.

Ведення контрольної карти допомагає контролювати своєчасність відвіду-

вань, проходження медичного огляду, виконання призначеного лікування,

оздоровчих заходів і працевлаштування.

Роль різних лікувально-профілактичних закладів у наданні спеціалізованої

стаціонарної допомоги різна як за обсягом, так і за рівнем, що залежить,

крім

іншого,

і від типу відповідного закладу. В умовах конкретного регіону та

міста розробляють моделі функціонально-організаційних зв'язків між окремими

закладами. При цьому враховують

їх

можливості щодо надання певних видів

лікувально-профілактичної допомоги, включаючи конкретні методи та методики

обстеження і лікування.

В положеннях, які регламентують напрямки діяльності конкретних закла-

дів і підрозділів, обсяг і види лікувально-профілактичної допомоги, визначають

насамперед відповідні контингенти, порядок відбору та направлення на консуль-

тацію, обстеження, лікування, взаємозв'язки між спеціалізованими закладами

та підрозділами тощо.

Головними посадовими особами в штатній структурі стаціонарного відділення

є його завідувач, лікарі-ординатори, старша сестра, медичні сестри, сестра-

господарка та молодший медичний персонал.

На посаду завідувача призначають найбільш кваліфікованого спеціаліста,

який має значний досвід практичної роботи. Він здійснює безпосереднє керів-

ництво діяльністю відділення, контролює лікувально-діагностичну роботу під-

розділу.

289

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Завідувач відділення виконує такі функції:

• вирішує питання організації праці персоналу, форми та терміни підвищення

кваліфікації (за узгодженням

із

заступником головного лікаря з медичної

частини);

• організовує та контролює прийом, переведення і виписку хворих;

• разом із лікарями-ординаторами проводить обхід хворих;

• оглядає хворих, що поступили до відділення та важкохворих;

• контролює своєчасність і всебічність обстеження;

• організовує при необхідності консультації лікарів різних спеціальностей;

• перевіряє обгрунтованість призначеного лікування;

• аналізує випадки діагностичних помилок.

Завідувач бере участь у проведенні експертизи тимчасової непрацездатності,

в патологоанатомічних конференціях, перевіряє повноту та якість ведення

відповідних облікових документів, систематично аналізує ефективність роботи

відділення.

Спостереження за станом хворих,

їх

лікування здійснює

лікар-ординатор.

За орієнтовними нормативами на одну посаду ординатора в більшості відділень

припадає в середньому 25 ліжок.

Лікар-ординатор у першу чергу оглядає хворих, що поступили, проводить

і призначає потрібні діагностичні обстеження, складає план лікування та

забезпечує його виконання.

Він знайомиться з необхідною інформацією (результатами обстежень ліка-

рями-спеціалістами, лабораторних, рентгенівських, функціональних досліджень

тощо), проводить обхід хворих у супроводі палатної медичної сестри.

Безпосередньо після першого огляду та обстеження хворого ординатор

встановлює попередній діагноз, який згодом уточнюється чи змінюється. Кож-

ному хворому він призначає режим, медикаментозне лікування, дієту та

лікувальні процедури з відповідним записом у медичній карті. Щоденно лікар

контролює виконання призначень, займається питаннями експертизи тимчасо-

вої непрацездатності, готує пацієнта до виписки, узгоджує її термін

із

завідувачем,

складає епікриз (висновок про перебіг хвороби, обсяг і результати лікування

та досліджень, з рекомендаціями режиму, досліджень або подальшого лікування).

Старшій медичній сестрі відводиться активна роль в організації роботи

підпорядкованих

їй

медичних сестер і молодшого медичного персоналу. Ця

посада вимагає досвіду та високої кваліфікації. Старша сестра складає графіки

роботи середнього та молодшого персоналу, відповідає за постачання у відділення

медикаментів, інструментарію тощо, організацію харчування хворих, дотримання

санітарно-гігієнічних та протиепідемічних норм і правил, допомагає завідуючу

відділення у веденні облікових документів.

Безпосередній догляд хворих здійснюють палатні сестри, які беруть участь

в обходах, спостерігають за станом здоров'я пацієнтів, виконують відповідні

призначення лікаря.

290

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Графіки

їх

роботи можуть бути дво- чи тризмінні. При розподілі часу

передбачають дві денні зміни та одну нічну. Частіше практикують такий графік:

одні медичні сестри працюють тільки в денні зміни щоденно, а інші, працюючи

в нічні, чергуються.

У великих відділеннях є також посада медичної сестри процедурного

кабінету, в хірургічних - операційної та перев' язу вальної медсестер.

Для всіх них розроблені спеціальні стандарти, технології щодо організації

та виконання робіт. Питаннями удосконалення

їх

професійної діяльності,

підготовки та підвищення рівня знань, розробки вищевказаних стандартів,

захистом інтересів займаються Асоціації та Ради медичних сестер.

На сучасному етапі роль медсестер в організації лікувально-діагностичного

процесу зростає, підвищуються вимоги до рівня

їх

підготовки, удосконалюється

система освіти. Це вплине на диференціацію

їх

посад, обов'язків і функцій.

Ефективність стаціонарного лікування залежить від багатьох чинників,

а саме:

• компетентності та рівня кваліфікації спеціалістів;

• належної матеріально-технічної бази;

• відповідності обсягів фінансування належному забезпеченню лікувально-

діагностичного процесу;

• організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію роботи стаціонару.

Стаціонарна допомога поглинає значну частину коштів, виділених на фінан-

сування охорони здоров'я. Це зобов'язує її менеджерів, всіх медичних працівни-

ків розробляти та запроваджувати заходи раціонального використання ліжко-

вого фонду.

Дослідження, проведені в 80-ті роки в різних регіонах колишнього Радянсь-

кого Союзу, в т.ч. і в Україні, з залученням кваліфікованих експертів-клініцис-

тів, дозволили встановити чинники впливу на ефективне використання ліжок.

Вони стосуються догоспітального та госпітального етапів надання медичної

допомоги.

З'ясувалося, що значна кількість хворих (до 15 %) не мала достатніх

показань для стаціонарного лікування.

Майже кожний п'ятий пацієнт, лікуючись у поліклініці протягом 5-10 днів,

направлявся на госпіталізацію без достатнього обстеження, що призвело

до збільшення строків перебування в стаціонарі.

Слід зазначити також несвоєчасне направлення в стаціонар значної частини

хворих (більше 40 % терапевтичних і 20 %

хірургічних

хворих).

Перебування в стаціонарах починалось з проведення обстежень з частим

їх

дублюванням.

Несвоєчасно проводяться консультації лікарів-спеціалістів (майже 10 %),

а в значній частині випадків вони не призначаються, незважаючи на потребу.

' Відомо, що більше 35 % направлених до стаціонару, крім основного, мають

супутні захворювання. Але пов'язане з ними обстеження та лікування прово-

диться лише третині хворих.

291

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Встановлено значний відсоток розбіжностей діагнозів поліклінік і стаціо-

нарів (10-23 %).

Аналіз наведених даних свідчить про наявність резервів для покращання

якості стаціонарної допомоги та ефективного використання ліжкового

фонду. Цьому сприятиме усунення дефектів в організації амбулаторно-полі-

клінічної і стаціонарної допомоги, а саме:

• обгрунтований відбір амбулаторно-поліклінічними закладами та стаціона-

рами хворих, своєчасна

їх

госпіталізація;

• організація системи госпіталізації хворих удома (домашні стаціонари);

• розширення діапазону обстежень і лікування в амбулаторно-поліклініч-

них закладах, всебічна підготовка планових хворих до госпіталізації;

• своєчасна організація консультацій у поліклініках і стаціонарах (викори-

стання консультативно-діагностичних центрів, організація диспетчерських

служб у стаціонарах);

• встановлення чітких взаємозв'язків між поліклініками (сімейними

лікарями) та стаціонарами;

• рівномірна, протягом тижня, госпіталізація та виписка хворих;

• зведення до мінімуму в стаціонарах повторення досліджень, проведених

перед госпіталізацією;

• інтенсифікація діагностичного та лікувального процесів

із

застосуванням

найефективніших методик;

• своєчасна діагностика та лікування в стаціонарі основного і супутніх

захворювань, ускладнень;

• організація диференційованого стаціонарного лікування (з урахуванням

стану здоров'я хворого, об'єму надання допомоги) та догляду (індивідуальні

пости для важкохворих, відділення (палати) сестринського догляду;

• впровадження комплексної системи контролю якості роботи стаціонару;

• впровадження відповідних інформаційних технологій для своєчасного

отримання

інформації

про роботу окремих структурних підрозділів і оперативне

її використання;

• уніфікація медичної документації, скорочення витрат часу лікарів і

середнього медичного персоналу на її заповнення;

• централізація окремих процесів (стерилізація інструментарію, окремих

матеріалів, доставка до відділення медикаментів, білизни);

• удосконалення управління лікарнею, налагодження постійного зв'язку

з різними підрозділами та виконавцями: керівництво, лікувальні, діагностичні

та приймальне відділення (кабінети), лікарі, пости медичних сестер, господарчі

та

інженерні

служби.

Важливе значення має запровадження методик управління викори-

станням ліжкового фонду. Вони стосуються:

• планування показників роботи ліжка (визначення оптимального строку

перебування хворих з різними захворюваннями в конкретних відділеннях;

часу простою ліжка в зв'язку з ремонтом тощо);

292

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

• регламентації медико-технологічних процесів (показання для госпіталі-

зації; необхідний об'єм досліджень в амбулаторно-поліклінічних закладах,

стаціонарах; рекомендації щодо лікування; критерії для виписки та післягоспі-

тального ведення хворих у амбулаторіях і поліклініках;

• проведення експертної оцінки для виявлення відхилень від рекомендацій

медико-технологічних процесів.

Враховуючи участь всіх підрозділів лікарні в єдиному процесі обстеження,

лікування, догляду за хворими, особливо важливим є підвищення ефективності

праці персоналу, пов'язане з виконанням функціональних обов'язків.

Результати стаціонарного лікування відчутно залежать від обгрунтованого

вибору профілю відділення.

Раціональному використанню ліжкового фонду сприяє також організація

денних стаціонарів в амбулаторно-поліклінічних закладах, домашніх стаціо-

нарів денного перебування.

Контрольні питання

1. Чинники, що впливають на потребу в стаціонарній допомозі.

2. Показання для госпіталізації.

3. Завдання міської лікарні.

4. Формування штатів стаціонарів.

5. Структурні підрозділи стаціонару багатопрофільної міської лікарні.

6. Основні завдання приймального відділення.

7. Структурні підрозділи служби анестезіології та реанімації в лікарнях,

їх

основні

завдання.

8. Засади формування відділень (палат) денного перебування та сестринського

догляду,

їх

завдання.

9. Визначення потреби в створенні спеціалізованих медичних центрів,

їх

роль у

медичному забезпеченні населення.

10. Види диспансерів,

їх

основні завдання.

11.

Завдання завідувача відділення стаціонару.

12. Зміст роботи лікаря-ординатора.

13. Завдання та зміст роботи середнього медичного персоналу стаціонарного від-

ділення.

14. Заходи, що сприяють покращанню якості стаціонарної допомоги та ефективному

використанню ліжкового фонду.

6.4. Організація первинної медико-санітарної

допомоги на засадах сімейної медицини

Провідна роль амбулаторно-поліклінічної допомоги в медичному забезпе-

ченні населення зобов'язує керівників відповідних лікувально-профілактичних

закладів і всього медичного персоналу постійно удосконалювати

їх

багатогранну

діяльність.

Зміни

ідеології

та економічних умов при переході до ринкових

відносин

обумовили необхідність розробки та втілення в життя заходів, спрямованих

293

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

на приведення діяльності системи охорони здоров я у відповідність до запитів

і можливостей суспільства.

Вони започаткували реформування охорони здоров'я, одним

із

напрямків

якого є перехід до надання допомоги на засадах медичного страхування. Ця

робота триватиме певний час, її темпи в різних регіонах можуть бути різними,

що обумовлено насамперед такими об'єктивними причинами:

• стан економіки;

• розвиток всієї інфраструктури (в т.ч. медичного забезпечення);

• зміна складу населення;

• характер патології;

• рівень управління розвитком конкретних областей, міст, районів тощо.

Значну роль відіграють і суто психологічні чинники - стан підготовки

керівників різних рівнів управління, усвідомлення необхідності реформування

галузей народного господарства (в т.ч. охорони здоров'я) працівниками тієї

чи іншої галузі, готовність управлінців і підлеглих до втілення в практичну

діяльність нових засад, форм і методів роботи. Слід також зважати на необхід-

ність підготовки населення до змін у звичній для нього системі охорони здоров'я.

Реформування потребує підготовки та перепідготовки медичних працівників

до роботи в нових умовах, перерозподілу лікувально-профілактичної допомоги

між ЛПЗ відповідних рівнів. Це обумовить розмежування сфер

діяльності

між структурами первинної, вторинної чи третинної медичної допомоги. При

цьому значно зросте роль саме первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД).

В світовій практиці з початку 60-х років введено поняття первинне медич-

не обслуговування (ПМО). У 70-х роках запропоновано

інші

- первинна

медична допомога (ПМД) та первинна медико-санітарна допомога (ПМСД).

Комітет Інституту медицини США (1995р.) запропонував таке визначення:

первинне медичне обслуговування (ПМО) ~ це забезпечення інтегрованих

доступних послуг щодо охорони здоров'я клініцистами, які відповідають за

значну більшість потреб охорони здоров'я особистості, розвиток довготрива-

лого партнерства з пацієнтами та практикують на рівні родини та громади*.

Європейське регіональне бюро ВООЗ дало таке визначення: первинна

медико-санітарна допомога (ПМСД) включає консультацію та першу

допомогу, яку надають одноосібно чи разом спеціалісти з охорони здоров'я,

чи споріднених професій з профілактичною та лікувальною метою* *.

Сформульоване в основах законодавства України з охорони здоров'я

(1992 рік) поняття про первинну лікувально-профілактичну допомогу збіга-

ється з

іншим

визначенням ВООЗ, а саме: ПМД - це основна лікувальна та

профілактична допомога, проста діагностика, направлення в складних випадках

на консультацію більш високого рівня та основні санітарно-освітні

заходи***.

* Перспективи первичного медицинского

обслуживания.

Видержки из отчета

Института

медицини

от 1995 г.

Туланский

университет, ст. 6.

Тенденции

в развитии первичной

помощи.

Отчет о

совещании

Рабочей

группьі,

Москва 1973

ЕШО

4309 ст.2.

*** Хроніка ВООЗ, том 27, №

10,

1973 р.

294

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Воно дещо звужене порівняно з визначенням Алма-Атинської конференції

(1978), яка започаткувала розповсюдження терміна "первинна медико-санітар-

на допомога" (ПМСД).

ПМСД - це не тільки лікування поширених захворювань і травм основними

засобами, але й сприяння в організації раціонального харчування, забезпеченні

доброякісною водою, проведенні санітарно-оздоровчих заходів, охорона здоров'я

матері та дитини, імунізація проти основних

інфекційних

хвороб, профілактика

ендемічних хвороб і боротьба з ними, санітарна просвіта населення.

Реформування охорони здоров'я в Україні в умовах адаптації галузі до

нових економічних відносин передбачає насамперед визначення місця та ролі

ПМСД у всій медичній допомозі. Вона має забезпечити значний обсяг лікувально-

профілактичної допомоги при суттєвому покращанні її якості.

Функції ПМСД не обмежуються тільки медичною допомогою. Пріори-

тетність її розвитку пов'язана також з потребою забезпечити:

' гарантований обсяг медичної, психологічної та соціальної допомоги;

• доступність відповідних медичних і соціальних послуг для всього населення;

• безперервність спостереження за пацієнтами.

Повноцінне функціонування ПМСД потребує вирішення ряду проблем:

• проведення організаційних заходів;

• визначення джерел фінансування;

• удосконалення та реорганізація інфраструктури ПМСД;

• узгодження її взаємодії з іншими видами медичного забезпечення;

• налагодження підготовки та перепідготовки медичного та іншого пер-

соналу;

• проведення серед населення відповідних санітарно-освітніх заходів з

метою формування позитивного до сприйняття ПМСД.

ПМСД — це ланка, робота якої може забезпечити розв'язання більшості

проблем здоров'я населення в поєднанні з участю інших рівнів, спеціалістів і

закладів.

Забезпечення ПМСД можливе при дотриманні основних

принципів,

визна-

чених ВООЗ (Алма-Атинська конференція, 1978 р.):

• належність до національної системи охорони здоров'я та первинність у

контакті окремої особистості чи родини з системою охорони здоров'я країни;

• максимальна наближеність до місця проживання та праці людини;

• максимальна доступність (за рівнем, обсягом, технологіями та терміном

надання допомоги);

• відповідність професійної підготовки спеціалістів і матеріально-технічної

бази її потребам;

• забезпечення потреб особливо вразливих груп населення (жінок, дітей,

осіб, що мають шкідливі умови праці);

• регламентація обов'язків держави та громадськості щодо ПМСД відповід-

ними нормативними документами.

295

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

На ПМСД покладається вирішення таких завдань:

• діагностика та лікування (до одужання чи повної компенсації) хворих

на найбільш поширені захворювання, в т.ч. і нетерапевтичного профілю;

• доліковування після одержання інших видів допомоги;

• цільове направлення для одержання медичної допомоги у випадках, що

виходять за межі компетенції лікаря загальної практики;

• проведення комплексу профілактичних заходів;

• диспансеризація хворих з орієнтацією на донозологічну діагностику та

медико-соціальну профілактику:

• надання невідкладної допомоги.

ПМСД грунтується на засадах сімейної медицини, впровадження якої

визначається низкою передумов. Насамперед, це потреба в економії коштів

державних і пацієнта.

Слід зазначити також, що стрімкий розвиток спеціалізованої лікувальної

допомоги, поряд із позитивним значенням, призвів до втрати відповідальності

лікаря за хворого.

Сімейний лікар, працюючи тривалий час з постійним контингентом, може

враховувати вплив на

їх

здоров'я різноманітних чинників, зокрема такого

важливого як спосіб життя.

Він детально вивчає особистість, її сімейне та соціальне оточення, врахову-

ючи медичні, психологічні та соціальні аспекти стану здоров'я.

Сімейний лікар, допомагаючи пацієнтам при захворюванні, у вирішенні

певних проблем соціального плану, стає авторитетною людиною і до його

порад прислухаються, він може впливати на різні сторони життя населення.

Так історично склалося, що вітчизняна клінічна школа, на відміну від

зарубіжних, завжди відзначалася вмінням лікувати саме хворого, а не його

хворобу. Дільничні лікарі багато в чому виконували роль сімейних.

Організаційні форми сімейної медицини в країнах світу різні, проте

їх

принципи суттєво не відрізняються.

Принципи сімейної медицини, рекомендовані рішеннями Міжнародного

симпозіуму з охорони здоров'я, що проводився в Санкт-Петербурзі (жовтень

1995 р.), такі:

• спостереження за досить стабільним контингентом населенням з

урахуванням медико-соціальних проблем родини;

• забезпечення родині безкоштовної, доступної, безперервної,

постійної

ПМСД;

• вільний вибір пацієнтом сімейного лікаря;

• центральна постать ПМСД - сімейний лікар (лікар загальної практики);

• основна форма організації роботи - групова практика лікарів, медичних

сестер та інших працівників.

На різних етапах становлення ПМСД, а також у різних країнах надавати

ПМСД можуть різні спеціалісти: сімейні лікарі, лікарі-терапевти, педіатри,

296

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

акушери-гінекологи. До неї залучають також практикуючих медичних сестер

і помічників лікаря після відповідної підготовки, соціальних працівників.

Головною особою в забезпеченні ПМСД є сімейний лікар (лікар загальної

практики).

Завдання сімейного лікаря визначені Європейським союзом лікарів у 1984 р.

Сімейний лікар - це дипломований медичний працівник, який особисто

надає первинну медико-санітарну та безперервну допомогу окремим хворим,

сім'ям і населенню дільниці, незалежно від віку, статі та виду захворювання.

Він допомагає хворим у своєму кабінеті, за місцем проживання, іноді

в лікарнях. Йому належить пріоритет у розв'язанні всіх проблем пацієнтів.

Сімейний лікар постійно наглядає за хворими з хронічними, рецидивними

та невиліковними хворобами. Тривалий контакт з ними дозволяє відстежувати

ситуацію, налагоджувати добрі стосунки, побудовані на довірі. Відповідальність

за все населення базується на співпраці з колегами медичної і немедичної

сфер.

Моделі роботи сімейного лікаря (лікаря загальної практики) представлені

на малюнку 10.

Види моделей

Індивідуальна

практика в

самостійному

закладі

Групова практика

в сімейних

амбулаторіях

Об'єднання

кількох групових

практик у центрах

здоров'я

Індивідуальна

чи групова

практика в

діючих

поліклініках

Мал. 10. Організаційні моделі роботи сімейних лікарів (лікарів загальної практики).

В окремих країнах може переважати та чи інша модель.

Індивідуальна практика частіше зустрічається в Австрії, Бельгії, Данії.

Групова практика переважає у Великій Британії,

США.

Центри здоров'я розповсюджені в Скандинавських країнах.

Ці моделі можуть співіснувати.

Надання медичної допомоги сімейними лікарями на базі діючих поліклінік

найбільш прийнятне для деяких країн Східної Європи та держав, що утворилися

на теренах колишнього СРСР. Це доцільно з огляду на вже існуючу широку

мережу поліклінік, яка дозволить заощадити кошти на будівництво нових

закладів. Впровадження сімейної медицини в таких умовах потребує лише

суттєвої зміни організаційних форм

їх

діяльності.

Вивчення досвіду різних країн щодо організації ПМСД на засадах

сімейної медицини вказує на різноманітність її організаційних форм.

297

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23