Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я

Подождите немного. Документ загружается.

7. Питома вага бюгельного протезування серед частковозмінних протезів:

Кількість бюгельних протезів • 100

Кількість частковозмінних пластинкових + бюгельних протезів

11.6. Стан стоматологічної допомоги населенню

України та концепції

її

подальшого розвитку

Затяжна фінансова та економічна криза в Україні призвели до погіршення

економічного стану, зниження діяльності та закриття значної частини промис-

лових підприємств, скорочення сільськогосподарського виробництва. Різко

зменшилось бюджетне фінансування просвіти, науки, культури та охорони

здоров'я.

Його обмежені можливості в певній мірі поставили під загрозу надання

населенню стоматологічної допомоги. Більше того, це призвело до згортання

десятиріччями відпрацьованої системи планової профілактичної роботи серед

дітей, що призвело до зростання в них частоти гострих, небезпечних

для

життя, запальних захворювань і онкологічної щелепно-лицевої патології. Про

погіршення стану стоматологічної служби свідчать дані, наведені в таблиці 7.

Талиця

Деякі показники діяльності стоматологічної служби України

протягом 1993-1997років *

Показники

Кількість лікувально-профілактичних закладів із стоматологіч-

ними відділеннями чи кабінетами

Чисельність посад зубних лікарів і стоматологів

Кількість загальних відвідувань стоматологічних кабінетів (тис.)

Кількість відвідувань стоматологічних кабінетів дітьми віком до

14 років

Кількість осіб, яким було проведено протезування зубів

(тис.)

Роки

1993

4590

19880

64213,6

15567,4

1179,9

1997

4369

16943

52989,4

13462,1

614,5

Погіршення наведених показників пов'язано зі скороченням посад лікарів-

стоматологів, стоматологічних кабінетів, відсутністю та переведенням

їх

на госп-

розрахунок, зменшенням фінансування на безкоштовне протезування, підви-

щенням розцінок на ортопедичні послуги, а також відвідуванням альтернативних

стоматологічних закладів. Має значення також і зниження матеріального

добробуту населення.

Аналіз накопиченого досвіду роботи служби в сучасних умовах вказує на

декілька варіантів виходу з кризи. Однак усі вони передбачають договірні

зобов'язання між лікувально-профілактичними закладами та органами влади

на фінансове забезпечення стоматологічної допомоги соціально захищених

категорій населення.

Медична статистика

України.-

Київ 1998.- с. 213-214

530

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Перший варіант включає:

Затвердження Наказом МОЗ України бюджетного фінансування стомато-

логічних закладів з урахуванням працемісткості роботи стоматолога.

2. Дозвіл у межах робочого часу на госпрозрахункову діяльність для

компенсації обсягу та високої вартості технологій, оплату праці, не забезпече-

них бюджетним фінансуванням.

3. Дозвіл обліку, накопичення та зберігання майна, основних засобів,

придбаних на кошти госпрозрахункової діяльності, в рамках самостійного

балансу.

4. Окремого ведення статистичної та фінансової документації залежно від

джерел фінансування.

Це дозволить здійснити плавний перехід бюджетних організацій на повний

госпрозрахунок з можливістю у подальшому зміни форм власності стоматоло-

гічних закладів. На думку авторів концепції, такий шлях в найменшій мірі по-

значиться на рівні обслуговування пільгових груп населення у перехідний період.

Другий варіант передбачає перехід на оренду колективу стоматологічного

закладу з наданням встановленого обсягу послуг пільговим групам населення,

закріпленим за угодою з місцевими владними структурами (держзамовлення),

та наданням узаконеної платної допомоги всім іншим категоріям населення.

Така форма повинна звільнити бюджет від витрат на утримання закладів,

забезпечити встановлені договірними умовами обсяги та види стоматологічної

допомоги соціально захищеним прошаркам населення, зберегти контроль дер-

жави за діяльністю стоматологічних закладів.

Третій варіант передбачає акціонування стоматологічних закладів (у

системі охорони здоров'я бажане закрите акціонування) з переважним правом

отримання держзамовлення та відстроченням викупу основних фондів.

Різкий перехід до діяльності стоматологічних закладів на умовах акціо-

нерних товариств зможе, на думку авторів концепції, призвести до негативних

явищ, пов'язаних з дефіцитом достатніх бюджетних коштів. Одним з механізмів

викупу основних фондів акціонерного товариства може бути погашення сум

держзамовлення, не забезпечених або частково забезпечених бюджетом.

Контрольні питання

1. Які організаційні форми та методи надання стоматологічної допомоги населенню

нашої країни, система підготовки кадрів використовувались у минулому?

2. Медико-соціальне значення стоматологічної захворюваності населення України.

3. Організація стоматологічної допомоги міському населенню. Заклади, категорії,

штати. Основні завдання стоматологічної служби міста.

4. Організація надання стоматологічної допомоги сільському населенню.

5. Організаційно-методичний відділ обласної стоматологічної поліклініки. Основні

функції та завдання. Головний стоматолог області, його функції та обов'язки.

6. Організація стоматологічної допомоги дітям і жінкам.

7. Методи вивчення стоматологічної захворюваності. Показники захворюваності.

531

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Розділ

12.

ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНО-

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ

Основною функцією держави в охороні здоров'я громадян, безумовно, є

забезпечення комплексу заходів щодо збереження, покращання здоров'я та

запобігання, насамперед масовим захворюванням (епідеміям, масовим гострим

та хронічним отруєнням, професійним захворюванням). Серед принципів охо-

рони здоров'я, визначених відповідними основами законодавства України,

важливе місце займає випереджувально-профілактичний характер, комплексний

соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я (стаття 4).

Водночас і міжнародними документами в галузі охорони здоров'я, зокрема

"Основами політики досягнення здоров'я для усіх в Європейському регіоні

ВООЗ" визначено ряд задач, які безпосередньо стосуються збереження, покра-

щання здоров'я та запобігання захворюванням, а саме:

Задача 7. Скорочення розповсюдженості

інфекційних

захворювань.

До 2020 року повинно відбутися значне скорочення розповсюдженості

інфекційних хвороб за рахунок систематичних програм часткової і повної

ліквідації, а також боротьби з

інфекційними

захворюваннями, які є проблемою

для громадської охорони здоров'я.

Це передбачає:

стосовно ліквідації інфекційних захворювань - ліквідувати в 2000-2007 роках

поліомієліт, правець немовлят, кір;

стосовно боротьби з

інфекційними

захворюваннями - значно зменшити

розповсюдженість дифтерії, гепатиту В, епідемічного паротиту, коклюшу, та

інвазійних інфекцій

Наеторпііиз

іпііиепгае

типу Ь, вродженого сифілісу, вро-

дженої краснухи, малярії,

СНІДу,

інфекцій,

що передаються статевим шляхом,

туберкульозу, а також гострих респіраторних і діарейних інфекцій.

Задача 10. Здорове і безпечне середовище.

До 2015 року населення Регіону повинно жити в умовах безпечного

фізичного середовища, не бути під впливом забруднювачів небезпечних для

здоров'я на рівнях, що перевищують міжнародні стандарти.

Це передбачає:

значне скорочення впливу фізичних, мікробних і хімічних забруднювачів,

які становлять загрозу для здоров'я, у водному і повітряному середовищі, а

також у відходах і грунті відповідно до графіку і контрольних цифр, визначеними

в національних планах дій з гігієни довкілля;

забезпечення загального доступу населення до достатніх запасів питної

води задовільної якості.

532

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Задача 11. Більш здоровий спосіб життя.

До 2015 року люди в усіх прошарках суспільства повинні прийняти більш

здоровий спосіб

життя.

Це передбачає:

зміцнення форм здорової поведінки в таких галузях як харчування, фізична

активність і сексуальність;

розширення доступу, збільшення фінансових можливостей і доступності

корисних для здоров'я і безпечних харчових продуктів.

Задача 13. Умови здорового середовища.

До 2015 року населення Регіону повинно мати кращі можливості для

того, щоб знаходитись в здоровому фізичному і соціальному середовищі у

себе вдома, в школі, на робочому місці і в місцевій общині.

Це передбачає:

підвищення безпечності і якості житлових умов;

збільшення можливостей для

інвалідів

щодо повноцінного життя;

скорочення нещасних випадків і професійних захворювань;

створення умов для перебування дітей у дитячих садках, орієнтованих на

зміцнення здоров'я та у школах, які сприяють зміцненню здоров'я;

не менше як половина міст і общин повинні стати активними членами

мережі "здорових міст" і "здорових общин";

не менше 10 % великих і середніх компаній повинні взяти на себе зобов'я-

зання слідувати принципам "здорових" компаній/підприємств/.

В Україні реалізація вказаних задач знайшла своє відображення у "Націо-

нальній програмі покращання довкілля", "Національній програмі боротьби з

інфекційними захворюваннями", "Національній програмі боротьби

із

СНІДом",

"Національній програмі збереження здоров'я працюючих" та інших документах

і заходах щодо покращання здоров'я та умов його формування.

В системі державних заходів та центральних органів виконавчої влади

особлива функція щодо охорони здоров'я, профілактики захворювань та дер-

жавного нагляду за дотриманням законодавства в охороні здоров'я належить

Державній санітарно-епідеміологічній службі України.

Виходячи з вищесказаного, вивчення основ організації санепідслужби,

якому присвячений даний розділ, є необхідною складовою частиною підготовки

майбутніх лікарів.

У розділі розглядаються принципи та напрямки діяльності санепідслужби,

структура та організація роботи її основних закладів, законодавче забезпечення

та порядок проведення державного санітарно-епідеміологічного нагляду, а

також повноваження, права та обов'язки її посадових осіб.

Беручи до уваги міжнародний досвід організації державних заходів запобі-

гання масовим захворюванням, слід сказати, що у різних країнах сфера цієї

відповідальності може бути поділена між центральними органами виконавчої

влади, які не відносяться до медичної галузі, а саме - охорони природи,

533

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

сільського господарства, енергетики, надзвичайних ситуацій тощо. Не дивля-

чись на це, за останні роки, особливо в Європі, зокрема в Європейському

союзі, а також в Північній Америці, зокрема в Канаді, спостерігається тенденція

до концентрації цих повноважень в Міністерствах охорони здоров'я.

Система проведення санітарно-протиепідемічних заходів в Україні створю-

валася протягом досить тривалого часу. Цим займалися земські санітарні

організації. Вони спочатку були створені тільки в трьох (із дев'яти) губерній:

Катеринославській, Харківській, Херсонській. Пізніше до них долучились ще

чотири губернії, проте, діяльність цих служб була ускладнена недостатнім

фінансуванням.

Складна санітарно-епідемічна ситуація Першої світової та громадянської

воєн вимагала проведення відповідних протиепідемічних заходів. Значний

доробок у цю діяльність внесла Одеська дезінфекційна станція, очолювана

Л.В. Громашевським.

На початку 1918 р. почали створюватись медико-санітарні органи місцевих

Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, а в

1919

р. були організовані

губернські комісаріати охорони здоров'я.

Діяльність усіх органів охорони здоров'я очолив Народний комісаріат з

санітарно-епідеміологічним відділом, якому були підпорядковані 5 санітарно-

бактеріологічних інститутів, 21 санітарно-бактеріологічна лабораторія, 5 пасте-

рівських станцій *.

Основне завдання санітарної організації на той час полягало в проведенні

боротьби з епідеміями паразитарних тифів, холери,

інших

інфекційних захворю-

вань. Вирішенню цієї проблеми сприяло створення Надзвичайних санітарних

комісій (губернських, окружних, міських).

У подальшому перед санітарною організацією постали завдання щодо

реорганізації служби, пов'язані з необхідністю проведення різних санітарно-

оздоровчих заходів.

Вирішенню цього питання сприяв III Всеукраїнський з'їзд бактеріологів,

епідеміологів і санітарних лікарів (1922 р.), на якому за доповіддю А.М. Мар-

зеєва було обговорено проект побудови санітарної організації.

Важливе значення для

її

розвитку мало прийняття декрету "Про санітарні

органи республіки" (1923 р.).

Поступово створювалась мережа санітарно-епідеміологічних станцій. До

закладів санепідслужби входили санітарно-бактеріологічні лабораторії, дезін-

фекційні, малярійні станції тощо.

В 1933 році була створена державна санітарна інспекція. Затвердження

положення про неї створило правові засади державного санітарно-епідеміоло-

гічного нагляду.

Інтенсивний розвиток державної санітарно-епідеміологічної служби в

Україні припав на ЗО-ті роки XX ст. Перед Великою Вітчизняною війною

А.А.

Грандо. Развитие

гигиеньї

в Украинской ССР.

—Киев:

Здоров'я. - 1975. -197 с.

534

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

була створена мережа санітарно-епідеміологічних станцій, яка налічувала в

1941 р. 800 закладів. Розгорнули діяльність профільні науково-дослідні

інститути.

В повоєнний час за досить короткий термін мережа станцій була

відновлена.

В 50-ті роки було ліквідовано держсанінспекцію, а її функції передані

санепідстанціям, які відтепер здійснювали також поточний і запобіжний сані-

тарно-епідеміологічний нагляд.

В 60-70-ті роки суттєво змінилась лабораторна база санітарно-епідеміологіч-

ної служби. В обласних і деяких міських СЕС були розгорнуті відділення

фізико-хімічних методів дослідження, відділення визначення залишкової

кіль-

кості отрутохімікатів у харчових продуктах і зовнішньому середовищі тощо.

В 70-х роках була здійснена централізація управління та фінансування

санепідслужби, згідно з якою фінансування міських і сільських СЕС почало

здійснюватись за рахунок обласного бюджету. Тобто у фінансовому відношенні

ці санепідстанції перестали бути підпорядкованими місцевим держадміністра-

ціям, що призвело до забезпечення

їх

фінансової незалежності.

Централізація управління та фінансування з обласного бюджету дали

змогу більш ефективно використовувати кадрові та матеріально-технічні ресурси,

цілеспрямовано розробляти та здійснювати профілактичні заходи з урахуван-

ням епідемічної обстановки у конкретному населеному пункті, районі і в

масштабах області.

У зв'язку з Чорнобильською катастрофою виникла потреба розширення

радіологічної служби, яку очолило Головне управління медичних проблем

аварії на Чорнобильській АЕС і радіаційного захисту населення.

Поступовий розвиток санепідслужби, зміни в суспільних відносинах поста-

вили питання про подальше удосконалення цієї важливої галузі охорони

здоров'я. Розкриваючи діяльність санепідслужби необхідно визначити зміст

поняття "санітарно-епідеміологічна справа", оскільки розмаїття проблем і

завдань, які має вирішувати санепідслужба - це не тільки діяльність її органів

і закладів.

Поняття "санітарно-епідеміологічна справа" включає:

• державні та суспільні протиепідемічні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі

заходи;

• санітарне законодавство;

• практичну діяльність органів і установ державної санітарно-епідеміоло-

гічної служби України;

• науково-дослідну роботу з гігієни, епідеміології, організації санітарно-

епідеміологічної справи;

• систему підготовки, підвищення кваліфікації санітарних кадрів, підготовку

працівників медичної мережі з питань епідеміології та гігієни;

• гігієнічне виховання населення.

535

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Діяльність державної санітарно-епідеміологічної служби грунтується на

принципах,

таких як:

Державний характер санітарно-епідеміологічної діяльності. Цей принцип

закріплений у законодавчих документах, згідно з якими санітарно-гігієнічні

та санітарно-протиепідемічні норми та правила є обов'язковими для всіх

відомств і служб. Будь-які заходи, пов'язані з захистом здоров'я населення,

повинні здійснюватись за участю державної санітарно-епідеміологічної служби.

Науково-планова

основа санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепіде-

мічних заходів, що включає дослідження впливу різних факторів зовнішнього

середовища на здоров'я людини, суспільства та розробку відповідних заходів,

норм і правил, спрямованих на забезпечення належних умов життя та праці.

Всі ці заходи здійснюються в плановому порядку.

Єдність санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних захо-

дів, яка проявляється в тому, що поряд зі здійсненням в оперативному чи

плановому порядку протиепідемічних заходів щодо ліквідації спалахів окремих

інфекцій проводиться також комплекс санітарних, оздоровчих і профілактичних

заходів, спрямованих на охорону здоров'я населення. Це стосується забезпе-

чення доброякісною питною водою, харчовими продуктами, покращання якості

атмосферного повітря, умов праці, відпочинку тощо.

Єдність запобіжного та поточного санітарного нагляду як однієї з

основних функцій установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної

служби, які здійснюються єдиними методами на усій території держави.

Участь різних служб і відомств, організацій, підприємств, установ і

громадян у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів відповідно до

чинних законодавчих документів.

Участь у міжнародному співробітництві із забезпечення санітарно-

епідемічного благополуччя населення.

До основних напрямків діяльності державної санітарно-епідеміологічної

служби відносяться:

• здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

• визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також

в охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навко-

лишнього середовища;

• вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно

від стану середовища життєдіяльності людини; встановлення факторів навко-

лишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

• підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного

благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо

небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;

• контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення

інфек-

ційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень

людей;

536

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

• державний облік

інфекційних

і професійних захворювань та отруєнь;

• видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єк-

тів поводження з відходами;

• встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється

з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;

• методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення

рівня небезпечності

відходів.

Залежність здоров'я від різноманітних чинників, до яких окрім спадковості

відносяться - стан навколишнього середовища, спосіб життя (умови праці,

навчання, відпочинку, харчування, побуту тощо), рівень системи охорони

здоров'я в країні, ставить питання про розробку та здійснення заходів, спрямо-

ваних на попередження чи зменшення можливого шкідливого впливу на

здоров'я.

Реалізація цих завдань можлива шляхом здійснення комплексу загально-

державних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних, оздоровчих заходів з

метою створення найбільш сприятливих умов

життя.

Важливе значення належить також особистості, оскільки без зусиль насе-

лення, спрямованих на збереження та покращання власного здоров'я, неможливе

досягнення його високого рівня.

В діяльності закладів охорони здоров'я профілактичні заходи втілюються

в різних формах у вигляді первинної та вторинної профілактики.

Первинна профілактика - це комплекс заходів, спрямованих на охорону

і зміцнення здоров'я. Важливою

її

складовою частиною є покращання соціально-

економічних умов.

Безпосереднє відношення до профілактики має регламентація забезпечення

здорових умов життя, передбачена в IV розділі Основ законодавства України

про охорону здоров'я. Це стосується стану довкілля, діючої інфраструктури

населених пунктів, об'єктів і видів діяльності підприємств, організацій тощо.

Статтею 27 розділу Основ законодавства України про охорону здоров'я передба-

чено, що санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів

забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих

на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил

та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепіде-

мічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування

і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших

об'єктів; очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових

викидів, відходів і покидьків; утримання та використання житлових, виробничих

і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації

харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, збері-

гання, транспортування та поховання радіоактивних, отруйних і сильнодіючих

речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої

537

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю тери-

торій і населених пунктів.

Важливе значення має проведення заходів щодо профілактики інфекцій-

них захворювань. Відповідно до статті ЗО Основ законодавства передбачено

усунення від роботи осіб, які є носіями збудників

інфекційних

захворювань.

Щодо окремих, особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть

здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні

та карантинні заходи.

Регламентується проведення обов'язкових медичних оглядів відносно

певних контингентів населення чи працюючих. Обов'язкові медичні огляди

організовуються і здійснюються у встановленому законодавством порядку.

Працівники підприємств харчової промисловості, громадського харчування

і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально-профілактичних,

дошкільних

навчально-виховних закладів, об'єктів комунально-побутового обслуговування,

інших підприємств, установ, організацій, професійна чи інша діяльність яких

пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфек-

ційних захворювань, виникнення харчових отруєнь, а також працівники, зайняті

на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами

праці, повинні проходити обов'язкові попередні (до прийняття на роботу) і

періодичні медичні огляди. Обов'язкові щорічні медичні огляди проходять

також особи віком до 21 року.

Позачергові медичні огляди осіб, зазначених у частині першій цієї статті,

можуть проводитися на вимогу головного державного санітарного лікаря, а

також на прохання працівника, якщо він пов'язує погіршення стану свого

здоров'я з умовами праці.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи

несуть відповідальність згідно з чинним законодавством за організацію і своє-

часність проходження працівниками обов'язкових медичних оглядів і допуск

їх

до роботи без наявності необхідного медичного висновку.

Працівники, які без поважних причин не пройшли у встановлений термін

обов'язковий медичний огляд у повному обсязі, від роботи відсторонюються

і можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Законодавством України, зокрема Законом України "Про захист населення

від інфекційних хвороб" регулюються також питання запобігання

інфекційним

захворюванням. З цією метою законодавчо закріплена вимога щодо профілак-

тичних щеплень, госпіталізації та лікування інфекційних хворих та носіїв

збудників інфекційних хвороб, санітарної охорони території України від зане-

сення інфекційних хвороб.

Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберку-

льоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.

Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших

інфекційних

захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з

538

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунто-

ваної відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної

санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним

щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни

їх

прове-

дення визначаються Міністерством охорони здоров'я України.

Контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються

в медичній практиці, вимогам державних і міжнародних стандартів та забез-

печення ними закладів охорони здоров'я здійснює в межах своєї компетенції

Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Державний департамент

з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів

медичного призначення Міністерства охорони здоров'я України, Комітет з

питань імунобіологічних препаратів та відповідний контрольний інститут.

Особи, які хворіють на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні

хвороби або є носіями збудників цих хвороб, відсторонюються від роботи та

іншої

діяльності, якщо вона може призвести до поширення таких хвороб.

Вони підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з

виплатою допомоги з коштів соціального страхування в порядку, що встанов-

люється законодавством. Такі особи визнаються тимчасово чи постійно непри-

датними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, внаслідок

якої може створюватися підвищена небезпека для оточуючих у зв'язку з

особливостями виробництва або виконуваної роботи.

Особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в разі відмови

від госпіталізації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії

збудників зазначених хвороб та особи, які мали контакт з такими хворими, -

обов'язковому медичному нагляду і карантину в установленому порядку.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних

інфекційних

захворювань,

умови визнання особи хворою на

інфекційну

хворобу або носієм збудника

інфекційної хвороби, протиепідемічні і карантинні правила встановлюються

Міністерством охорони здоров'я України.

В'їзд на територію України

іноземних

громадян та громадян України, а

також транспортних засобів з країн (місцевостей), де зареєстровано особливо

небезпечні хвороби, дозволяється за наявності документів, передбачених

міжнародними угодами і санітарним законодавством України.

З метою запобігання занесенню в Україну особливо небезпечних (у тому

числі карантинних) і небезпечних для людей інфекційних хвороб у прикордон-

них контрольних пунктах у порядку, що встановлюється "Правилами санітарної

охорони території України", затвердженими Постановою Кабінету Міністрів

України від 24 квітня 1999 р. № 696, створюються і функціонують спеціальні

санітарно-карантинні підрозділи.

У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небез-

печних і небезпечних інфекційних захворювань, масових отруєнь, радіацій-

них уражень населення органи державної виконавчої влади, місцевого і

539

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23