Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я

Подождите немного. Документ загружается.

місце виступає

системний

підхід, як напрямок методології наукового пізнання

і практики, в основу якого покладено дослідження об'єктів, як систем.

Що ж розуміється під

системою}

Керована і організована система -

це системно упорядковане цілісне динамічне утворення, яке складається

з сукупності виробничо-необхідних та повноцінних компонентів, ціле-

спрямована взаємодія яких забезпечує нові інтегровані якості й власти-

вості, які не були притаманні

їм

окремо взятим.

До організованих систем відносяться і охорона здоров'я та медична допо-

мога, як єдині, цілісні, державні (з рівноправним існуванням усіх форм власності),

що складаються з численних взаємопов'язаних елементів, структур, служб тощо.

З огляду на це слід визначити такі особливості та властивості будь-якої

системи:

- являє собою єдине цілісне утворення;

- складається з сукупності

елементів;

- має свою внутрішню структуру, елементи якої знаходяться між

собою у взаємодії;

- має внутрішні і зовнішні зв'язки;

- функціонує для досягнення певної мети (в системі охорони здоров'я -

збереження і зміцнення здоров'я та продовження творчої активності

народу; в системі медичної допомоги - відновлення здоров'я народу та про-

ведення медичної профілактики).

Найважливішою особливістю кожної системи, в тому числі і медичної до-

помоги, є настільки тісний зв'язок між її елементами, що зміна одного викликає

зміну

інших,

а нерідко і системи загалом. Випадіння одного з елементів буде

свідчити про порушення або відсутність

її

цілісності.

В кожній системі

існують,

як правило, два види компонентів: підсистеми і

елементи. Галузь охорони здоров'я, як самостійна система, одночасно є підсисте-

мою відносно держави та суспільства.

її

підсистемами безпосередньо є медичні

науки та освіта, практична охорона здоров'я і т.д. В свою чергу кожна підсистема

складається з численних елементів: окремих медичних закладів, підрозділів,

розділів роботи, служби та ін. Тому система - це не проста сума або механічний

набір компонентів, а цілісне утворення, між частинами якого

існують

певні

зв'язки.

Організаційна структура системи представлена на мал. 2.

Як свідчить мал. 2, система складається з трьох самостійних, але пов'яза-

них між собою частин або підсистем: суб'єкта управління (СУ) - керуючої

підсистеми; об'єкта управління (ОУ) - керованої підсистеми і блоку наукового

регулювання системи (БНР) - служби інформаційно-аналітичного забезпечення.

Функція управління реалізується шляхом впливу суб'єкта (органу управління

охороною здоров'я) на об'єкт управління (підвідомча мережа, окремий медич-

ний заклад та ін.).

584

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

місце виступає системний підхід, як напрямок методології наукового пізнання

і практики, в основу якого покладено дослідження об'єктів, як систем.

Що ж розуміється під

системою?

Керована і організована система -

це системно упорядковане цілісне динамічне утворення, яке складається

з сукупності виробничо-необхідних та повноцінних компонентів, ціле-

спрямована взаємодія яких забезпечує нові

інтегровані

якості й власти-

вості, які не були притаманні

їм

окремо взятим.

До організованих систем відносяться і охорона здоров'я та медична допо-

мога, як єдині, цілісні, державні (з рівноправним

існуванням

усіх форм власності),

що складаються з численних взаємопов'язаних елементів, структур, служб тощо.

З огляду на це слід визначити такі особливості та властивості будь-якої

системи:

- являє собою єдине цілісне утворення;

- складається з сукупності елементів;

- має свою внутрішню структуру, елементи якої знаходяться між

собою у взаємодії;

- має внутрішні і зовнішні зв'язки;

- функціонує для досягнення певної мети (в системі охорони здоров'я ~

збереження

зміцнення здоров'я та продовження творчої активності

народу; в системі медичної допомоги - відновлення здоров'я народу та про-

ведення медичної профілактики).

Найважливішою особливістю кожної системи, в тому числі і медичної до-

помоги, є настільки тісний зв'язок між її елементами, що зміна одного викликає

зміну інших, а нерідко і системи загалом. Випадіння одного з елементів буде

свідчити про порушення або відсутність її

цілісності.

В кожній системі

існують,

як правило, два види компонентів: підсистеми і

елементи. Галузь охорони здоров'я, як самостійна система, одночасно є підсисте-

мою відносно держави та суспільства.

її

підсистемами безпосередньо є медичні

науки та освіта, практична охорона здоров'я і т.д. В свою чергу кожна підсистема

складається з численних елементів: окремих медичних закладів, підрозділів,

розділів роботи, служби та ін. Тому система - це не проста сума або механічний

набір компонентів, а цілісне утворення, між частинами якого існують певні

зв'язки.

Організаційна структура системи представлена на мал. 2.

Як свідчить мал. 2, система складається з трьох самостійних, але пов'яза-

них між собою частин або підсистем: суб'єкта управління (СУ) - керуючої

підсистеми; об'єкта управління (ОУ) - керованої підсистеми і блоку наукового

регулювання системи (БНР) - служби

інформаційно-аналітичного

забезпечення.

Функція управління реалізується шляхом впливу суб'єкта (органу управління

охороною здоров'я) на об'єкт управління (підвідомча мережа, окремий медич-

ний заклад та ін.).

584

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Суб'єкт

управління

Об'єкт

управління

-•

— прямий

вплив

Блок наукового

регулювання

або

служба інформаційно-

аналітичного

забезпечення

- функціональний вплив

Мал.

2. Структурно-функціональні частини

керовано?

системи

Блок наукового регулювання системи, як служба інформаційно-аналітич-

ного забезпечення, наприклад, в обласній чи центральній районній лікарні

представлений інформаційно-аналітичним відділом (центром), організаційно-

методичним відділом, статкабінетом, групою наукової

інформації

і т.д.

Внутрішні властивості системи характеризуються такими аспектами сис-

темного підходу:

- системно-компонентним, визначає компоненти, як складові єдиного

цілого. До них в системі охорони здоров'я відносяться поліклініки, стаціонари,

диспансери та інші типи медичних закладів.

їй

властиві також специфічні

компоненти: лікарняне ліжко, медикаменти, медичний працівник, медична тех-

нологія, медичні знання та досвід і т.д.;

- системно-функціональним, який визначає технологію виконання функ-

цій апаратом управління, передбачає розробку для всіх підрозділів медичного

закладу спеціальних положень щодо порядку роботи, забезпечення посадовими

документами,

їх

постійне оновлення в зв'язку з новими вимогами та зміною

функції;

- системно-структурним, який розкриває способи взаємозв'язку між

компонентами та

їх

взаємодію, наприклад, між завідувачем відділення стаціо-

нару та заступником головного лікаря з медичних питань щодо організації

діяльності та якості лікування;

- системно-інтегративним, який розкриває механізми або чинники

із

забезпечення збереження якісної специфіки системи, її утримання у рівновазі

і стабільності (чітко налагоджена робота колективу, нормальний психологічний

клімат, можливості професійного росту спеціалістів і т.д.);

- системно-комунікаційним, який відтворює взаємодію даної системи з

іншими,

наприклад, народним господарством, відомствами, громадськими

організаціями щодо охорони здоров'я людей, тобто

їх

зовнішні зв'язки;

- системно-історичним, який

інформує

про минулий, сучасний стан

системи і перспективи подальшого розвитку.

В основу організації системи покладено системний підхід - це універсальний

метод дослідження, вивчення її стану, організації, структури, взаємодії різних

585

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

аспектів функціонування, ресурсів, внутрішніх та зовнішніх зв'язків моделюючої

або функціонуючої системи.

Системний підхід, на відміну від традиційних методів дослідження, дозволяє

глибше, масштабніше, з різних позицій і комплексно оцінити те чи інше явище

в конкретній системі, а також на державному, регіональному, міському і

районному рівнях, в окремому закладі. Така оцінка дозволяє приймати більш

вивірене і науково обгрунтоване управлінське рішення.

Загальними принципами системного підходу є:

- визнання досліджуваного об'єкта за систему з характерними особ-

ливостями

властивостями;

- уявлення про цілісність досліджуваного об'єкта, здатність розгля-

дати його як цілісне утворення, а не просту механічну сукупність окремих

елементів;

- визнання у досліджуваному об'єкті наявності численних і різнома-

нітних типів зовнішніх і внутрішніх зв'язків;

виявлення структурності системи, тобто вивчення

її

складу, влас-

тивостей окремих елементів цілісного об'єкта, проявів

їхньої

взаємодії,

характеру структурного об'єднання частин в інтегроване ціле;

- функціональний підхід до вивчення системного об'єкта тощо.

Використання системного підходу в управлінні охороною здоров'я дозволяє:

- розглянути систему (досліджуваний об'єкт) як єдине ціле;

вивчити весь комплекс

її

внутрішніх і зовнішніх зв'язків;

оцінити зміни в зв'язках;

рекомендувати різні варіанти побудови і удосконалення системи

{тобто різні варіанти управлінських рішень), оцінити

їх

і відібрати

найбільш придатні для цілей системи.

Ціль системи - це бажані для досягнення результати діяльності. Крім

головної (генеральної), розрізняють иакож цілі більш низького порядку (під-

цілі). Якщо, наприклад, головною ціллю системи охорони здоров'я населення

є забезпечення здоров'я населення та його працездатності, то цілями більш

низького рівня його окремих підсистем можуть бути, зокрема, профілактика

захворювань, лікування хворих і т.д.

їх,

в свою чергу, можна розподілити на

підцілі ще більш низького рівня.

Розподіл цілей на складові частини має вигляд грона дерева, що і дало

підставу для введення поняття "дерево цілей". Наприклад, головною ціллю

міської поліклініки є забезпечення населенню району обслуговування.

її

можна

розподілити на цілі першого порядку:

1.1. Забезпечення населення кваліфікованою медичною допомогою у

поліклініці та вдома.

1.2.

Організація та проведення профілактичних заходів серед населення.

1.3.

Забезпечення нормативного використання ресурсів поліклініки

і т.д.

586

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Кожна з цілей першого порядку може бути розподілена на цілі другого

порядку. Наприклад, ціль 1.1 може мати наступні підцілі:

/././. Удосконалення лікувально-профілактичної діяльності лікарів.

1.1.2. Зміцнення дільничного принципу обслуговування населення.

1.1.3.

Забезпечення якості лікування хворих в умовах поліклініки.

1.1.4.

Забезпечення спадковості у роботі лікарів-спеціалістів поліклі-

ніки, стаціонару та служби швидкої медичної допомоги і т.д.

13.6. Загальна характеристика процесу управління

Відповідно до теорії менеджмену управління розглядається і як процес -

під процесом управління варто розуміти сукупність взаємозалежних опера-

цій, які здійснюються за визначеною технологією керівниками, фахівцями,

службовцями вручну або за допомогою різноманітних методів, машинних

систем і окремих технічних засобів.

З огляду на визначення процес складається

із

сукупності управлінських

операцій, набір яких повинен характеризуватися конкретністю і специфічністю

залежно від посадового статусу, ієрархічного рівня й особливості управлінської

ситуації чи розв'язуваної задачі. Для системи медичної допомоги управлінська

операція являє собою закінчену доцільну дію або ряд дій, спрямованих на

виконання визначеної задачі

організаційного,

медичного, економічного, соці-

ального або іншого характеру. Таким чином, управлінська операція для

посадової особи - це елемент праці, складова частина конкретної навички.

Управлінські операції бувають послідовні (кожна наступна можлива тільки

після виконання попередньої); паралельні (одночасне, рівнобіжне виконання

тих самих операцій, наприклад, двома групами виконавців); паралельно-

послідовні (передбачають часткове суміщення операцій).

їх

реалізація здійснюється за технологією, що передбачає систему опера-

цій і процедур (інформаційного, логіко-розумового, розрахункового й організа-

ційного порядку), які виконуються у визначеній послідовності і комбінації

вручну або за допомогою технічних засобів.

Крім технології, кожна управлінська операція потребує своїх управлінсь-

ких процедур. Управлінська процедура - це система послідовно реалізованих

правил щодо виконання у визначеному порядку і заданому ступені регла-

ментації

організаційних,

медичних, соціальних операцій, яка призводить

до вирішення поставлених задач. Наприклад, послідовність дій і установлений

порядок узгодження підпису наказу або

іншого

документа.

В практичній діяльності терміни "процес

управління",

"управлінські

сто-

сунки",

"управлінський

механізм" є рівноцінними і передбачають динамічне

розгортання притаманних

їм

параметрів і властивостей.

В такому разі процес управління слід розглядати як порядок здійснення

механізму управління за відповідними управлінськими стосунками.

587

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Зміст управління полягає у впливі суб'єкта на керований об'єкт за допомо-

гою функцій (розділ 13.7).

Процес управління складається з організації

інформаційних

потоків (через

канали

інформації

директивно-відомчої, наукової, а також передового дос-

віду та власних джерел на підставі обліку та звітності з використанням

методик медичної

статистики),

прийняття управлінських рішень та

їх

реалізації. Отже, процес управління - це послідовні, взаємозалежні дії

циклічного, замкнутого

характеру,

які називаються фазами.

З огляду на технологічну і функціональну сутність процесу управління,

його варто розглядати як взаємообумовлене поєднання п'ятьох технолого-

функціональних фаз (мал. 3) — розробка і прийняття управлінських рішень

(УР); планування реалізації управлінських рішень

(ПРУР);

доорганізації

та регулювання системи для реалізації управлінських рішень; контроль.

Як свідчить мал. З, свого роду "запуском" процесу управління є управ-

лінське рішення, а інші фази забезпечують його реалізацію.

Вихідними позиціями для здійснення процесу управління, крім наявності

організованої системи, є визначення цілі і декомпозиція її на підцілі, для

формування конкретних оперативних, ситуаційних або стратегічних напрямків

діяльності в межах просторових і тимчасових характеристик.

Визначення цілі (генеральне або тактичне) неминуче призводить до

формування управлінської ситуації, що потребує осмислення і розв'язання

у вигляді визначеного реального й обгрунтованого

"задуму"

і конкретних

цілеспрямованих дій.

Успішна реалізація процесу управління на практиці потребує дотримання

ряду умов, властивостей та вимог. До них належать:

- компетентність;

інформаційність

(стратегічно-тактичного або оперативного ха-

рактеру);

- циклічність і безперервність;

- тимчасовий і просторовий параметр;

врахування психологічних аспектів;

- використання типів управління (видів субординації);

- використання механізмів видів управління.

Незважаючи на розходження структур управління в конкретних організова-

них системах, в них, як правило, використовуються три типи управління

(видів субординації) - лінійна, функціональна і матрична, що визначають

змістовну частину ділових взаємовідносин.

В лінійній структурі кожний підрозділ (підлеглий) підпорядкований й

одержує вказівки від одного вищого органу управління. Керівник самостійно

виконує делеговані управлінські функції. Такі структури найбільш прості і

логічні.

588

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

•

Генеральна ціль

3 4 5

6 7

Інформаційне

забезпечення І рівня

(стратегічно-тактичного)

Процес управління

1-а фаза:

Розробка та

прийняття УР

2-а фаза:

Розробка

ПРУР

3-я фаза:

Доорганізація

системи

для

реалізації УР

4-а фаза:

Регулювання

системи

для

реалізації

УР

Інформаційне забезпечення II рівнії

(оперативного)

5-а фаза:

Контроль

Мал. 3. Схема процесу управління та його технолого-функціональних фаз.

Особливістю функціонального типу управління є підпорядкування

лінійного керівника у функціональному відношенні тільки керівнику

вищого

щабля, наприклад, профільному заступнику головного лікаря. Але окремі

функціональні і лінійні керівники, в силу специфічності виконання деяких

обов'язків або виробничої необхідності, змушені поширювати свої службові

повноваження на посадових осіб і співробітників, котрі безпосередньо підпоряд-

ковані іншим функціональним керівникам.

В управлінській практиці застосовується і матрична (штабна) структура

або тип управління, що дозволяє поєднувати, узгоджувати лінійну відповідаль-

ність по вертикалі з відповідальністю за функціонування системи в цілому по

горизонталі. Це її головна відмінна риса. Отже, матричний тип управління

потребує суміщення двох типів структур - лінійної і функціональної.

589

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

До числа чинників, що забезпечують повноцінність і успішність процесу

управління, варто віднести підвищення загального професіоналізму і компе-

тентності управлінського персоналу, наявність якісної і своєчасної

управлінської

інформації,

а також знання і володіння його технологією.

13.7. Функції управління

Функціональний підхід у теорії менеджменту вперше було обгрунтовано

Анрі Файолем, який описав функції управління.

Суть управління можна визначити і з позицій функціонального підходу.

Управління — це сукупність функцій організованих систем (біологічних,

соціальних, технічних і

ін.),

що забезпечують моделювання і зберігання

визначеної структури, підтримують оптимальний режим діяльності,

реалізацію поставлених задач.

Функція це:

а) особливий вид управлінської діяльності, результат процесу розпо-

ділу праці і спеціалізації в сфері управління;

б) конкретні форми управлінського впливу на діяльність системи, що

обумовлюють і визначають змістовну частину ділових взаємовідносин.

Спільність понять функцій управління визначається і тим, що

їх

можна

характеризувати і розглядати стосовно: а) суб'єкта і об'єкта управління;

б) змісту і призначення; в) виду і етапу управлінської діяльності.

Управлінська праця, як і управлінська діяльність, супроводжуються

14 функціями: визначення цілей, організація, координація, прийняття

управлінського рішення, планування, доорганізація, регулювання, конт-

роль, робота з кадрами, мотивація, лідерство, адміністрування (керів-

ництва), представництва, укладання угод або підписання договорів.

Кожна з функцій управління містить перелік необхідних знань і навичок,

що забезпечують

їхню

успішну реалізацію в практичній діяльності. Отже.

функція і навичка, як операція і процедура, - це єдина ланка конкрет-

ного виду управлінської діяльності і складові частини (елементи) посадо-

вого документа.

Реалізуючи на практиці ті або

інші

управлінські механізми, керівник і

апарат управління використовують технологічний і функціональний аспекти

управління системою, тому що між ними існує тісний взаємозв'язок. А це

значить, що конкретній технологічній фазі процесу управління притаманний

конкретно-специфічний набір функцій, що виконують головні або допоміжні

ролі. Наприклад, для І технологічної фази головною буде функція розробки

й ухвалення рішення, а в якості допоміжних будуть виступати формування

цілей, організація процесу і діяльності, координація, планування, робота з

кадрами і т.д. Одночасно, функція "розробка і прийняття рішень" може бути

успішно реалізованою тільки при дотриманні визначеної

технології.

590

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

Зупинимося на характеристиці окремих функцій управління.

Організація - це функція, націлена на формування структури об'єкта

управління, а також його забезпечення всім необхідним для нормальної

роботи — персоналом, матеріалами, устаткуванням, житлом, коштами й ін. У

будь-якому плані завжди є стадія організації, тобто створення реальних умов

для досягнення запланованих цілей.

Координація - це одна з головних функцій управління системою, що

забезпечує безперебійність і безперервність його діяльності. Головна задача

координації - досягнення узгодженості в роботі всіх ланок системи за

допомогою встановлення раціональних зв'язків (комунікацій) між ними

і з навколишнім середовищем.

Найбільш часто для координації використовують співбесіди, звіти, збори,

комп'ютерний зв'язок, радіо- і телемовлення, роботу з документами

те

ін.

Регулювання - це узгодження за нормативами відповідності, які за-

побігають порушенню нормального режиму роботи системи. Регулювати -

це домагатися необхідної відповідності й узгодженості характеристик щодо

управління системою.

Мотивація - це функція управління, що має метою активізувати

працюючих і спонукати

їх

ефективно трудитися для виконання поставле-

них цілей і задач. Для цього здійснюється матеріальне

моральне сти-

мулювання працюючих, створюються умови для прояву творчого потенціалу

робітників і

їхнього

розвитка.

На практиці функції управління реалізуються в сукупності і взаємодії, що

забезпечує системі стійке становище в соціально-економічному середовищі.

Як зазначалося, функції управління реалізуються набором навичок,

операцій і процедур управлінської діяльності, для виконання яких необхідно:

- одержати або сформулювати завдання:

- провести

інформаційну

роботу;

- підготувати варіанти рішень;

- узгодити, прийняти і затвердити рішення;

- організувати і контролювати його виконання.

Наведена сукупність операцій взаємопов'язана. Кожна з них повинна вклю-

чати набір процедур. Наприклад, підготування рішення включає процедури

зі створення й експлуатації баз даних і знань, проведення нарад і т.д.

Відсутність будь-яких операцій або процедур може призвести до низької

ефективності виконання або невиконання функцій. Так, без проведення відповід-

ного

інформаційного

забезпечення {оцінки ситуації, одержання й опрацювання

достовірної

інформації)

подальша робота буде складною.

Знання функцій управління дозволяє не тільки конкретизувати зміст

управлінської праці, процесу управління, але й розробити сучасні службово-

посадові документи. На даний час в системі охорони здоров'я задіяні посадові

591

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23

інструкції і характеристика (функціональні обов'язки). Посадова інструкція

складається на зареєстровану посаду. Посадова характеристика визначає

функціональні обов'язки конкретної фізичної особи, тобто робітника.

Та навіть добре складені вони не можуть знайти широкого практичного

застосування в організації управлінської діяльності, особистій праці. Однією

з причин цього є неорієнтованість документів на конкретні зміст і тех-

нологію виконуваних робіт. Дійсно, у посадовій інструкції і посадовій

характеристиці закладено тільки вимоги (до того ж загального характеру)

з відповіддю на питання "що робити" і без визначення "як робити" у

зв'язку з невизначеністю складових частин праці (управлінських операцій) і

порядку та послідовності

їх

виконання (управлінських процедур).

Не відповідають цим вимогам також професіограми, матриці, моделі фахів-

ців та інші посадові документи. Винятком є професійно-посадові вимоги (ППВ).

Принципова схема професійно-посадових вимог керівника подана на мал. 4.

Функції

Знання

і-;

2.;

іт.д.

т.д.

Навички

1.1.;

1.2.;

т.д.

2.1.;

2.2.;

т.д.

Управлінські

операції

1.1.1;

1.1.2;

іт.д.

2.1.1;

2.1.2;

іт.д.

Управлінські

процедури

1.1.1.1;

1.1.1.2;

іт.д.

2.1.1.1;

2.1.1.2;

т.д.

Мал. 4. Принципова схема професійно-посадових вимог.

За даними схеми, службово-посадовий документ на конкретну посаду пови-

нен включати функції (обов'язки співробітника), знання (загальні і спеціальні,

якими повинен володіти співробітник, для реалізації функцій), навички (вміння

співробітника для реалізації функцій), управлінські операції (конкретизація

навичок управлінськими елементами праці)

{управлінські

процедури (порядок

або алгоритм реалізації управлінських операцій). Процедура може бути описана

методично. Наприклад, з приводу операції "розрахунку середньої арифметич-

ної""

в ППВ слід зазначити необхідність ознайомлення співробітника з матеріа-

лами відповідних методичних вказівок чи навчального посібника.

За схемою ППВ організовується, крім управлінської, праця вчителя, робіт-

ника, лікаря й

ін.

Так, навчальна програма підготовки студентів у медичному

ВУЗі припускає освоєння функції лікування пацієнтів. Тому він вивчає

анатомію, фізіологію, гістологію, фармакологію, гігієнічні дисципліни, пропедев-

тику, інші предмети, що формують знання майбутнього лікаря. На підставі

функції, як цілі та знань, викладачі навчального закладу методично і послідовно

вчать студента навичкам лікарської діяльності - збору анамнезу, обстеженню,

діагностиці і лікуванню, веденню медичної документації, аналізу лікувально-

діагностичного процесу, організації консультацій, роботі з середнім медичним

персоналом, дотриманню етичних і деонтологічних правил діяльності та ін.

592

http://www.medicalcd.info, info@medicalcd.info, ICQ: 359 787 262

http://rapidshare.com/users/5BGX23