Яблонський В.А. Практичне акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин з основами андрології

Подождите немного. Документ загружается.

210

1) корови, що розтелилися нормально, — за ними ведуть звичай-

не ветеринарне спостереження протягом післяродового періоду і

при потребі надають їм допомогу;

2) корови із затяжним виведенням плода і затриманням посліду

до 6 – 8 год — їм відразу вводять внутрішньовенно 150 – 200 мл

40 %-го розчину глюкози або суміші 100 мл 40 %-го розчину глюкози

і 30 мл 5 %-го розчину аскорбінової кислоти, випоюють 10 л підсо-

леної (5 %) води, 10 л розчину цукру або 5 л навколоплідної рідини;

вводять внутрішньом’язово маткові препарати — окситоцин

(75 – 80,0 ОД), пітуїтрин (3 – 5 мл), прозерин (0,5 %-й, 2 – 3 мл), ер-

готил (0,05 %-ний, 6 – 8 мл), фурамон (1 %-й, 2 – 3 мл), карбахолін

(0,1 %-й, 2 – 3 мл), бревіколін (1 %-й, 8 мл на 100 кг живої маси), ер-

гометрин (0,02 %-й, 5 – 6 мл), 20 мл останньої порції свіжовидоєного

молозива та ін. Для профілактики ускладнень через 5 – 6 год після

виведення плода можна ввести в матку протимікробні та протиза-

пальні засоби;

3) корови з ускладненнями родів та післяродового періоду, яким

надавали акушерську допомогу, — їм вводять зазначені загально-

тонізуючі та міотропні засоби, внутрішньовенно — новокаїн, 10 %-й

розчин кальцію хлориду, крім того, вводять внутрішньоматково сеп-

тометрин, метромакс або трицилін.

Ефективність профілактичної терапії перевіряють по етапах

диспансеризації.

Потрібно забезпечити високу ветеринарну культуру родової до-

помоги та догляду за коровами у післяродовий період.

Післяродову акушерську диспансеризацію треба проводити, як

правило, на 2 – 3-й, 5 – 7-й, 13 – 14-й день і в кінці післяродового пе-

ріоду. При цьому у корів досліджують стан геніталій, беруть при

потребі проби крові та маткових виділень для біохімічних, бактері-

ологічних, імунологічних досліджень, для діагностики атонії чи гі-

потонії матки, ендометриту. Виявлених хворих тварин слід ізолюва-

ти, призначити їм відповідне лікування та провести дезінфекцію

боксу. Одночасно проводять комплекс заходів щодо діагностики, лі-

кування та профілактики маститу.

Дані диспансеризації заносять у відповідний журнал або диспа-

нсерну картку.

Метою цього етапу диспансеризації є забезпечення нормального

перебігу післяродового періоду, запобігання запальним процесам та

іншим ускладненням, ініціація циклічної активності яєчників,

швидке відновлення відтворної здатності тварини, забезпечення

нормальної, сприятливої для осіменіння та запліднення функції

геніталій.

211

ВОРОБИ

НОВОНАРОДЖЕНИХ

Мета заняття: оволодіти методами діагностики та лікування захворювань ново-

народжених тварин.

Місце проведення заняття: клініка, лабораторія кафедри, родильне відділення

чи ферма господарства.

Оснащення заняття: клінічно здорові та хворі новонароджені телята, лошата, по-

росята, ягнята; термометри, фонендоскопи, плесиметри, перкусійні молоточки; полі-

етиленова плівка, клейонка, гумові трубки, шприци, спринцівки, кружка Есмарха,

набір хірургічних інструментів, 5 %-й розчин йоду, ляпіс, 0,5 %-й розчин новокаїну,

антибіотики, лобелін, дезінфікуючі розчини, технічні ваги для зважування тварин,

мірна стрічка, секундомір.

Короткі методичні вказівки. Після пояснення викладачем специфіки заняття і

розподілу обов’язків між студентами вони самостійно проводять дослідження ново-

народжених тварин, визначають їх життєздатність, виявляють хворих і проводять їх

лікування.

Хвороби новонароджених виникають зазвичай при неповноцінній

годівлі, незадовільних умовах утримання вагітних тварин, неправиль-

ному догляді, патологічних родах, порушенні ветеринарно-санітарних

правил у родильному відділенні та профілакторії, недотриманні зоогі-

гієнічних вимог при утриманні й годівлі новонароджених.

Визначення життєздатності новонароджених. Основними озна-

ками, за якими визначають життєздатність новонароджених, є їх

жива маса, довжина тіла, розвиток у них молочних зубів, апетит,

частота пульсу, реакція на зовнішні подразнення, ступінь прояву

природжених реакцій, будова тіла, швидкість вставання, темпера-

тура тіла, поява і прояви рефлексу ссання.

Маса нормально розвиненого теляти 25 – 45 кг, лошати 26 – 50,

ягняти і козеняти 2 – 4, поросяти 1 – 1,5 кг; довжина тулуба відпо-

відно 80 – 100 см, 1 – 1,5 м, 30 – 50 см, 20 – 25 см; усе тіло ново-

народженого вкрите густою шерстю, череп у нього окостенілий.

У новонароджених телят є 4 – 6 молочних різців, іноді 12 корін-

них зубів; у лошат з кожного боку на верхній і нижній щелепі по

3 молочних премоляри; у ягнят прорізуються різці й премоляри; у

поросят — різці, окрайки та ікла.

Температура тіла у новонароджених тварин приблизно така са-

ма, як і у дорослих. Частота пульсу у телят становить 120 – 160

ударів/хв, лошат 80 – 120, ягнят 145 – 240, поросят 205 – 250. Кіль-

кість дихальних рухів у телят 30 – 70, лошат 70 – 84, ягнят 70 – 90,

поросят 70 – 88 за хвилину.

Через 30 – 60 хв після народження у нормально розвинених те-

лят з’являється апетит, вони облизують навколишні предмети. Пер-

212

ші 3 – 4 дні своєчасно напоєні молозивом телята в перервах між ви-

поюваннями сплять.

Асфіксія новонароджених (аsphyxia neonatorum) виявляється у

двох формах: легкій і важкій.

Ознаки

: при

легкій формі

(синюха)

слизові оболонки новонароджених ціанотичні, дихання сповільнене

з хрипами, пульс частий і слабкий, з ротової порожнини висувається

набряклий язик, усі рефлекси збережені. При

важкій формі

(біла

асфіксія) слизові оболонки бліді, спостерігається повне випадання

рефлексів, дихальні рухи відсутні або супроводжуються сильними

хрипами, тони серця ослаблені, пульс не промацується, язик випа-

дає, пупкові судини кровоточать.

Лікування

. Звільняють ротову і носову порожнини новонародже-

ного від аспірованого слизу та навколоплідної рідини, протираючи

їх марлевою або паперовою серветкою, піднімаючи тварину за тазові

кінцівки і нахиляючи її голову або, обережно струснувши (можна

відсмоктати рідину з ніздрів і трахеї за допомогою гумової груші,

шприца чи трубки); обприскують новонароджену тварину холодною

водою і розтирають її тіло солом’яним жмутом або роблять їй штуч-

не дихання, ритмічно стискаючи і розслабляючи грудну клітку; кла-

дуть тварину так, щоб задня частина її тулуба була вище голови;

для збудження дихального центру вводять підшкірно 1 мл 1 %-го

розчину лобеліну; для підтримання серцевої діяльності — 2,5 – 5 мл

20 %-го розчину кофеїну.

У практичних умовах для визначення життєздатності телят час-

то користуються шкалою Апгара (табл. 14), за якою кожну діагнос-

тичну ознаку виражають у балах — 0, 1, 2, тоді додають їх і вистав-

ляють оцінку за сумою балів (до 10), відносячи здорових телят із за-

довільним станом (8 – 10 балів) до першої групи, телят з легкою фо-

рмою асфіксії і помірним загальним станом (6 – 7 балів) — до дру-

гої, телят з важким ступенем асфіксії та незадовільним клінічним

станом (3 – 5 балів) — до третьої; телят з ознаками клінічної смерті

(0 балів) — до четвертої групи.

14. Шкала Апгара

Оцінка, балів

Ознаки

0 1 2

Серцебиття Відсутнє Менше 100 ударів

за хвилину

100 – 140 ударів за

хвилину

Дихання Відсутнє Рідкі поодинокі

дихальні рухи

Добре

Колір видимих

слизових оболонок

Білі або різко ціано-

тичні

Блідо-рожеві з си-

нюшним відтінком

Рожеві

М’язовий тонус Відсутній Знижений Активні рухи

Рефлекторна

збудливість

Відсутній корне-

альний рефлекс

З’являється кор-

неальний рефлекс

Рухи голови при доб-

ре вираженому кор-

неальному рефлексі

213

Затримання первородного калу (меконію).

Ознаки

: на другий

день після родів у новонародженої тварини зникає апетит, виника-

ють запор, занепокоєння, натужування, вигинання спини, вона

оглядається на черево, б’є по ньому кінцівками. Увівши теляті па-

лець у пряму кишку, можна промацати густий, іноді твердий кал.

Підвищується температура тіла, розвиваються загальна слабкість,

млявість і тварина гине.

Лікування

. Роблять новонародженому неглибоку олійну або ми-

льну клізму; надівши на руку хірургічну рукавичку і змастивши її

вазеліном, видаляють пальцем кал із прямої кишки новонародже-

ного; дають йому послаблюючі засоби (касторову олію 50 г, пурген

1 – 2 г).

Кровотеча з пупка (оmphalorrhagia).

Ознаки

: з пуповини (зви-

чайно з вен, рідше з артерії) сочиться кров.

Лікування

. Перев’язують новонародженому пуповину; у разі по-

рушення дихання роблять йому штучне дихання. При великих

втратах крові роблять переливання материнської крові або внутріш-

ньовенно вводять фізіологічний розчин натрію хлориду.

Запалення пупка (оmphalitis).

Ознаки

: на 2 – 3-й (рідше на 7-й)

день у новонародженого виникають пригнічення, запор, зникає

апетит, підвищується температура тіла; пуповина набрякла, потов-

щена, болюча, з неї іноді виділяється ексудат; телята б’ють копита-

ми по череву.

Лікування

. Старанно обмивають ділянку пуповини; при наявно-

сті абсцесів розрізають їх або видаляють уражену куксу пуповини,

змащують рану розчином йоду, припікають ляпісом, карболовою

кислотою, зрошують розчином етакридину лактату, калію перман-

ганату або іншим антисептиком; роблять внутрішньом’язову ін’єк-

цію антибіотиків (20 тис. ОД на 1 кг маси стрептоміцину і 10 тис. ОД

на 1 кг маси пеніциліну), розчинених у 0,25 %-му розчині новокаїну

(можна ін’єктувати розчинені в 0,25 %-му розчині новокаїну антибі-

отики і навколо пупка 4 – 5 ін’єкцій по 40 – 50 мл).

Фістула урахуса (нориця урахуса, urachus patens).

Ознаки

: з пу-

пка новонародженого постійно виділяється сеча, навколо нього роз-

вивається дерматит, екзема, іноді флегмона.

Лікування

. Обмивають навколопупкову ділянку, перев’язують

пуповину лігатурою, припікають її ляпісом і змащують антимікроб-

ною маззю.

Відсутність анального отвору і прямої кишки (аtresia anі, atresia

ani et recti).

Ознаки

: на місці анального отвору виявляють випи-

нання шкіри, через які промацують щільні калові маси; спостеріга-

ються втрата апетиту, загальне ослаблення тварини, здуття черева,

непокоєння після першого ссання.

214

Лікування

. Здійснюють туалет перианальної ділянки, хрестопо-

дібний розріз шкіри на місці ануса; відрізають ножицями шматки

шкіри й рукояткою скальпеля роз’єднують сполучну клітковину та-

зової порожнини до кінця прямої кишки; підтягують кінець прямої

кишки до отвору рани і скріплюють його кількома стібками зі шкі-

рою; розрізають скальпелем пряму кишку, видаляють меконій і

зрошують її порожнину дезінфікуючим розчином; змащують краї

рани дезінфікуючою маззю.

215

АХВОРЮВАННЯ

МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Мета заняття: оволодіти методами діагностики, лікування та профілактики осно-

вних захворювань молочної залози у домашніх тварин.

Місце проведення заняття: клініка кафедри, навчальний пункт м’ясокомбінату,

ферми навчального господарства та сусідніх господарств.

Оснащення заняття: хворі тварини, фіксаційні станки, термометри, фонендоско-

пи, плесиметри і перкусійні молоточки, шприци на 10, 20 мл, молочні катетери різ-

ного діаметра, емальована кювета, клейонка, ін’єкційні голки, плівка, вата, молочно-

контрольні пластинки (МКП-1 та МКП-2), півлітровий кухоль із сіткою, пробірки,

лейкоцитарні пробірки; хроматографічний папір Ф-1, індикаторні картки; 0,2 %-й

розчин бромтимолового синього на 0,5 %-му спирті, 5 %-й розчин димастину на дис-

тильованій воді, 10 %-й та 2 %-й розчини мастидину, маститдіагност (у 100 мл дисти-

льованої води розчинено 30 г сульфанолу, 5 г триполфосфату, 0,02 г бромтимолового

синього, 0,5 мл 1 %-го розчину розолової кислоти), 3 %-й розчин перекису водню на

М/15 фосфатному буфері рН 7,2, насичений розчин бензидину, 70 %-й спирт, пара-

фін, озокерит, 1 %-й розчин стрептоциду, 2 – 3 %-й розчин норсульфазолу, розчин

етакридину лактату в розведенні 1 : 1000 – 1 : 2000, розчин фурациліну 1 : 5000, мас-

тисан А, В, Е, мастицид, мастикур, пеніцилін, стрептоміцин, мономіцин, біцилін-3,

біцилін-5, 0,5 %-й та 3 %-й розчини новокаїну,

ізотонічний розчин натрію хлориду, 1 %-й розчин

норсульфазолу, 10 %-й розчин етазолу, 1 – 2 %-й

розчин натрію гідрокарбонату, 0,25 %-й розчин

нашатирного спирту, окситоцин, пітуїтрин, іхтіо-

лова мазь, цинкова мазь, 0,5 %-й та 1 %-й спирто-

вий розчин йоду, 40 %-й розчин глюкози, 10 %-й

розчин кальцію хлориду та кальцію глюконату,

0,5 %-й розчин прогестерону.

Короткі методичні вказівки. Після пояснення

викладачем змісту заняття та розподілу обов’язків

між студентами вони самостійно оглядають тва-

рин господарства, звертаючи увагу на стан у них

молочної залози, виявляють тварин з підозрою на

захворювання, збирають анамнез, досліджують

цих тварин, визначають у них стан молочної зало-

зи, якість здоюваного молока чи секрету, ставлять

діагноз і під керівництвом викладача проводять

лікування.

Попередні зауваження. Хвороби та

аномалії розвитку молочної залози до-

сить поширені і завдають великих збит-

ків тваринництву внаслідок зниження у

хворих тварин молочної продуктивності,

погіршення якості молока та молочних

продуктів, передчасного вибракування

тварин з невилікуваними процесами.

Приступаючи до вивчення теми треба

Рис. 120. Схема будови вим’я

(поперечний розріз):

— базальні вени вим’я;

— фасції

вим’я;

— паренхіма молочної за-

лози;

— ложе вим’я;

— велика

молочна протока;

— вени цистер-

ни;

— цистерна;

— стінка цисте-

рни;

— дійковий канал;

—

дійки;

— судини паренхіми

вим’я

;

—

пі

віш

юча зв’язка

216

знати, які хвороби та аномалії

уражають вим’я. Це передусім:

аномалії розвитку вим’я; вади

розвитку дійкового каналу;

агалактії та гіпогалактії; мастит; порушення кровообігу; травмати-

чні пошкодження; захворювання шкіри вим’я; функціональні роз-

лади. Перед вивченням цих питань треба згадати особливості будо-

ви вим’я (рис. 120 – 123). У великої рогатої худоби молочна залоза

(glandula lactifera, uber, mamma, mastos) складається з

двох поло-

вин

, кожна з яких, у свою чергу, розділена на

дві частки

—передню

й задню, які закінчуються дійками.

Зовні вим’я вкрите тонкою еластичною шкірою, під якою є тон-

кий шар підшкірної клітковини, а потім три

фасції

—

поверхнева

власна

та

глибока

. Від глибокої фасції відходять численні відгалу-

ження —

трабекули

, що формують сполучнотканинну основу вим’я і

ділять його на велику кількість часток, часточок і альвеол.

Альвеоли

разом з

молочними протоками

, що відходять від них,

утворюють

паренхіму

(

залозисту

частину

) вим’я.

Кожна альвеола вистелена всередині залозистим епітелієм, а

зверху вкрита сіткою з’єднаних між собою зірчастих міоепітелі-

альних клітин і власною оболонкою альвеоли.

Утворений в альвеолі секрет переміщується поступово у дрібні

молочні протоки, середні й великі молочні ходи, а потім у

молочну

цистерну

, куди відкривається від 5 до 20 молочних ходів. Молочна

цистерна розміщена над основою дійки і всередині її. У слизовій

Рис. 122. Схема будови молочної альвеоли

(одна з альвеол частково зрізана):

— вена;

— нерви;

— артерія;

— капіляри;

— міоепітелій;

— скловидна облямівка;

—

вивідна протока;

— нервові волокна;

— зало-

зистий епітелій

Рис. 121. Схема будови частки молочної

залози:

1, 3 – 6

— молочні протоки;

— альвеоли

217

оболонці дійкової частини цистерни є багато складок. Більші з

них — вертикальні (5 – 8) переходять у дійковий канал, утворюючи

розетку його внутрішнього отвору.

Дійковий канал

(довжиною 0,5 – 1,4 см) завжди щільно закритий

прилеглими одна до однієї складками слизової оболонки та

сфінк-

тером

Вим’я добре постачається кров’ю за рахунок парної зовнішньої

соромітної артерії та частково парної артерії промежини. Дійшовши

до вим’я, зовнішня соромітна, або, як її ще називають, молочна ар-

Рис. 123. Схема кровоносної системи

вим’я (за М. Ф. Багдашовим та

А. П. Єлисєєвим) (

— вена промежини;

— задня вена основи

вим’я;

— задня артерія і вена вим’я;

—

зовнішня соромітна вена;

— зовнішня соро-

мітна артерія;

— передня артерія і вена

основи вим’я;

— передня артерія і вена

вим’я;

— підшкірна черевна вена;

— арте-

рія і вени цистерни;

— дійкові артерії;

схема соматичної іннервації вим’я коро-

ви (за А. П. Єлисєєвим) (

— зовнішній сім’яний нерв;

— передня

гілка зовнішнього сім’яного нерва;

— передні

судинні нерви;

— шкірна гілка і гілка

задньої чверті вим’я;

— гілки цистерни та

судин;

— клубово-пахвовий нерв;

— клубо-

во-підчеревний нерв;

— нерв промежини;

схема лімфатичних судин вим’я (за

А. П. Єлисєєвим) (

— глибокі лімфатичні судини;

— лівий

надвим’яний вузол;

— поверхневі приносні

лімфатичні судини;

— лімфатичний вузол

цистерни

218

терія розгалужується на передню й задню артерії вим’я, гілки яких

живлять тканини відповідної половини вим’я.

Венозна система вим’я краще розвинена, ніж артеріальна. Від

залозистої тканини і стінок молочних цистерн кров відтікає по гли-

боких венах, які в ділянці основи вим’я разом з поверхневими суди-

нами впадають у середню та задню вени вим’я відповідного боку.

Згодом вони вливаються в підшкірну черевну та зовнішню соро-

мітну вени. В останню також впадає задня вена вим’я. Лімфатична

система вим’я представлена поверхневими та глибокими лімфа-

тичними судинами. В кожній половині вим’я є по 1 – 2 (іноді 3 – 4)

лімфатичних вузли.

В іннервації вим’я беруть участь зовнішній сім’яний, клубово-

пахвинний, клубово-підчеревний та промежинний парні нерви, які

утворюють сплетіння між частками та часточками, навколо альве-

ол, у стінках молочних проток та кровоносних судин.

Функція молочної залози полягає в утворенні та нагромадженні

молока (лактація) з періодичним виділенням його під час ссання та

доїння. Молоко утворюється у залозистих клітинах альвеол. У міру

нагромадження воно з альвеол надходить у молочні протоки, запо-

внюючи ємнісну систему вим’я. При заповненні її на 80 % під впли-

вом зростаючого тиску секреція молока гальмується.

При доїнні та ссанні молоко виводиться рефлекторно. Рефлекс

виведення молока виникає одночасно в обох половинах вим’я і три-

ває у корів 5 – 7 хв. За цей час корову треба видоїти.

9.1. Методи діагностики захворювань

молочної залози

Клінічне дослідження тварин на захворювання молочної залози

розпочинають із збирання анамнезу, загального дослідження тва-

рини. Потім проводять повне здоювання і ще раз досліджують мо-

лочну залозу.

Збираючи анамнестичні дані, довідуються про час та перебіг

останніх родів, рівень годівлі й утримання тварини під час вагітно-

сті, перед виникненням захворювання та під час нього; тривалість

сухостійного періоду; статеву циклічність після родів; час появи за-

хворювання та його ознаки; молочну продуктивність тварини в по-

передню лактацію та до захворювання; спосіб її доїння; стан молоч-

ної залози у попередній лактації; зміни якості молока у зв’язку із за-

хворюванням тварини; поширення в господарстві (на фермі, в чере-

ді) захворювань молочної залози та інших хвороб.

Загальне дослідження тварини проводять за прийнятою схемою

(вимірюють температуру тіла, визначають пульс, інтенсивність ди-

219

хання, характер румінації, досліджують стан статевих органів то-

що). Під час дослідження молочної залози застосовують методи

огляду та пальпації. Оглядаючи вим’я ззаду та збоку, звертають

увагу на його розмір і форму, симетричність його половин, розмір та

форму дійок, на колір шкіри, наявність на них подряпин, саден.

Прикладаючи руку зворотним боком долоні спочатку до передніх, а

потім до задніх часток вим’я, визначають місцеву температуру. По-

чергово пучками пальців захоплюють кожну дійку біля її основи,

натягують її і промацують до верхівки; розкочуючи її між пальцями,

визначають стан цистерни, стінок і сфінктера дійки; встановлюють

легкість видоювання молока з кожної дійки, товщину та однорід-

ність молочної цівки; поставивши пальці однієї руки між поло-

винами вим’я і натискаючи пальцями іншої руки в різних місцях

поверхні досліджуваної чверті, промацують її. Так само промацують

інші чверті.

Нормальне вим’я має ніжну еластичну шкіру, яка легко збира-

ється у складки. Його паренхіма пружно-еластична, неболюча, осо-

бливо після видоювання; при промацуванні відчувається часточко-

ва структура. Пальпацією задньої поверхні вим’я знаходять основу

задніх чвертей і в складці шкіри над нею лімфатичні вузли, прома-

цують їх. Зазвичай вони рухомі, неболючі, щільні.

Закінчуючи дослідження вим’я, здоюють з кожної чверті у загли-

блення пластинки, на сіточку або в окремі пробірки невеликі порції

молока і оглядають їх, звертаючи увагу на колір, запах, консистен-

цію, наявність домішок, згустків та ін.

Якщо проведене дослідження не дало змоги встановити точний

діагноз, його повторюють у такій самій послідовності після повного

здоювання усіх часток вим’я або застосовують спеціальні проби на

мастит (при підозрі на субклінічний мастит).

9.2. Лабораторні методи діагностики маститу

Виявлення домішок у молоці. Після видалення з частки 2 – 3 мл

молока здоюють невелику порцію його у бактеріологічну чашку або

пробірку (пластинку із заглибленнями). При легкому похитуванні

пробірки можна побачити в молоці домішки крові, пластівці або

згустки казеїну. Ще краще використати для цього спеціальну чаш-

ку чи банку із вмонтованим у неї темним ситечком. Пропустивши

молоко крізь ситечко чи марлю, можна побачити на них домішки.

Визначення реакції молока

Нормальне молоко має слабкокислу

реакцію (рН 6,3 – 6,9; 16 – 18° Тернера). При захворюваннях молоч-

ної залози (найчастіше при маститах) реакція молока зміщується у

лужний бік. Подібні зміни можна виявити за допомогою різних ін-

дикаторних проб.