Яблонський В.А. Практичне акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин з основами андрології

Подождите немного. Документ загружается.

290

Гальмування статевих рефлексів може бути постійним, або безу-

мовним (зовнішнє, замежне, охоронне), або тимчасовим, умовним

(загальне, диференційоване, запізнілого рефлексу).

Безумовне (постійне) гальмування.

Зовнішнє гальмування

(яви-

ще негативної індукції, орієнтовний рефлекс) розвивається у плід-

ників у незнайомій для них обстановці, при появі в манежі сторон-

ніх осіб, а також внаслідок шуму, криків. У плідників на такі подра-

зники виникають орієнтовні реакції. Вони оглядаються, прислухо-

вуються, внаслідок чого статевий потяг у них тимчасово гальмуєть-

ся, садку вони роблять мляво чи зовсім від неї відмовляються.

Частіше таке гальмування спостерігається у плідників із слаб-

ким темпераментом, рідше – в урівноважених і зовсім не буває його

у тварин неврівноваженого, нестримного типу. Зовнішньому галь-

муванню піддається рефлекс статевого потягу та ерекції.

Замежне гальмування.

У дуже збудливих плідників, яких три-

валий час не використовували, статевий потяг буває настільки си-

льним, що замість підвищення інтенсивності наступних статевих

рефлексів, як це повинно бути, вони гальмуються. Такий плідник

робить енергійну садку, але ерекція статевого члена виявляється

недостатньою або її не буває. Те саме спостерігається і з еякуляцією.

Для профілактики таких видів гальмування статевих рефлексів

плідників стримують при перших спробах зробити садку. Через

5 – 10 хв після першої садки у бугаїв беруть другий еякулят. У пе-

рерві між садками плідника проводять.

Внутрішнє охоронне гальмування

(сонно-гальмівний стан). Якщо

тривалий час брати сперму у бугая в одноманітній обстановці (в

одному і тому самому місці, на одну й ту саму тварину), у нього мо-

же виникнути пригнічення нервової системи. Він стає млявим, ста-

тевий потяг у нього згасає, в манеж він йде неохоче, довго обнюхує

тварину, на яку беруть сперму, так і не зробивши садки, стоїть у на-

півсонному стані. Цей вид гальмування виникає внаслідок своєрід-

ної «втоми» деяких ділянок головного мозку під впливом одномані-

тних подразників.

Цей стен частіше спостерігається у бугаїв з рухливим темперамен-

том. Його профілактика полягає у правильному режимі використан-

ня плідників. Сперму беруть не частіше як один раз на три дні; час

від часу змінюють місце взяття її і тварин, на яких її беруть; застосо-

вують «холості приводи» через кожні 2 – 3 взяття сперми (підводять

бугая до місця взяття сперми, дають йому змогу обнюхати тварину,

що стоїть у станку, і, не дозволивши зробити садку, відводять). Якщо

такі заходи не допомагають, можна спробувати взяти сперму «на хо-

ду» — бугая ведуть уздовж двору слідом за твариною, на яку беруть

сперму, і при виникненні статевого збудження самку швидко фіксу-

ють у станку або просто затримують її і беруть сперму у бугая.

291

Умовне (тимчасове) гальмування.

Загальне гальмування

розви-

вається при відсутності підкріплення умовного рефлексу безумов-

ним. Якщо утримувати плідників в одному приміщенні із самками,

вигляд і запах останніх спочатку збуджує статеві рефлекси. Але ко-

ли не дозволити їм статевого акту, тобто не дати підкріплення ста-

тевого рефлексу, самець швидко перестає збуджуватись на вигляд і

запах присутньої самки. Щоб запобігти загальному гальмуванню,

плідників утримують ізольовано від самок, систематично змінюють

тварин, на яких беруть сперму.

При

диференційованому гальмуванні

плідник «відмовляється»

робити садки за певних умов, з якими у нього пов’язані невдалі

спроби здійснити садку. Наприклад, якщо при взятті сперми були

допущені болючі для плідника прийоми (необережне доторкання до

статевого члена, груба або незмащена гума приладу тощо), то у ньо-

го все це пов’язується з присутністю техніка. Іноді варто техніку ві-

дійти або змінити одяг, як плідник відразу збуджується і нормально

виділяє сперму на штучну вагіну.

Для профілактики такого гальмування треба суворо додержува-

ти правил підготовки штучних вагін і взяття на них сперми. Не мо-

жна ставити у станок для взяття сперми тварин з широким крупом,

оскільки різке відведення статевого члена убік (у штучну вагіну)

спричинятиме біль у плідника.

Гальмування запізнілого рефлексу

виникає тоді, коли плідника

приводять у манеж задовго до взяття сперми або, привівши його,

затримують тут з якоїсь причини. Спочатку в нього під впливом

умовних подразників (манеж, час тощо) виникає статеве збудження,

та оскільки безумовний подразник (садка) запізнюється, то це збу-

дження поступово згасає і плідник мляво робить садку або «відмов-

ляється» від неї. У таких випадках його виводять з манежу, роблять

10 – 15-хвилинну проводку, після чого знову заводять у манеж і не-

гайно беруть у нього сперму.

У разі нерегулярного використання плідників, відсутності моціо-

ну в бугаїв і жеребців часто спостерігається

спотворення статевих

рефлексів

у вигляді онанізму. Щоб запобігти цьому, бугаям рано-

вранці дають концентрований корм у годівниці, підв’язують голову

вверх. Як тільки якийсь із бугаїв починає онанувати, черговий по

манежу різко його окрикує або навіть легенько б’є.

Буйна поведінка плідників є наслідком невмілого, грубого поводження

з ними, відсутності моціону, нерегулярного взяття сперми, болючих по-

дразнень під час ветеринарних обробок та ін., що, врешті-решт призво-

дить до вироблення у тварин захисних рефлексів переслідування.

Профілактика цього виду негативних рефлексів полягає в уміло-

му, урівноваженому й суворому, але не грубому, поводженні з плід-

никами. Тваринам слід обов’язково чистити лоб і потилицю від пилу,

292

після садки давати їм у стійла смачний корм. Перед ними не можна

виявляти страху. В стійлах для них повинні бути міцні бар’єри. Для

надійної фіксації тварин їм у молодому віці вставляють носові кіль-

ця. Виводити бугая треба тільки за допомогою палиці-водила. Пози-

тивні результати дає їх фізичне навантаження. Буйним тваринам

можна також призначати препарати брому у вигляді 3 %-го розчину в

дозі від 0,4 до 2,8 л на добу протягом двох тижнів.

11.5. Оперативні способи підготовки

та методика використання самців-пробників

Мета заняття: оволодіти способами підготовки бугаїв-пробників.

Місце проведення заняття: операційна.

Оснащення заняття: бугайці 8 – 10-місячного віку, фіксаційний станок, опера-

ційний стіл, великий хірургічний набір, халати, ковпаки, фартухи, мило, рушники,

5 %-й розчин йоду, 0,5-, 1- та 2 %-ні розчини новокаїну, антибіотики, шприци, коло-

дій, вата гігроскопічна, ватно-марлеві тампони, кетгут, шовк.

Короткі методичні вказівки. На початку заняття викладач, користуючись музей-

ними препаратами, рисунками, схемами, слайдами, пояснює студентам методи під-

готовки самців-пробників різних видів тварин, порівнює складність кожного з них і

можливість практичного його застосування у виробничих умовах. Потім, залежно від

наявності модельних тварин, вибравши один з наведених нижче методів, проводить

демонстраційну операцію, у якій студенти беруть участь як помічники.

Попередні зауваження. За

В. С. Шипіловим

, достовірно визначи-

ти охоту у самки можна лише за допомогою пробника, який, крім

того, є сильним природним стимулятором у неї статевої функції. Го-

тують пробників з молодих 8 – 10-місячних бугайців, яких вирощу-

ють на м’ясо, з розрахунку один пробник на 150 – 200 корів.

Молодих бугаїв-пробників використовують для виявлення охоти

у телиць, а дорослих — у корів. При цьому треба знати, що перебу-

вати в загоні серед корів і телиць пробник може не більше 1,5 – 2

год вранці і ввечері. Для цього на фермі обладнують спеціальний

майданчик, на який разом з проб-

ником заганяють корів у післяродо-

вий період (з 4 – 5-го дня після оте-

лення), неплідних корів, ремонт-

них телиць, а також осіменених

корів і телиць (з 10-го по 30-й день).

Тварин, у яких виявлено охоту, ви-

лучають із загону.

Тривалість використання проб-

ника 1 – 1,5 року. Для підготовки

пробників можна користуватися

одним з наведених нижче методів.

Вазектомія

— вирізання

сім’япроводів, після якого у плід-

ника зберігаються статеві рефлек-

Рис. 133. Схема підготовки бугая-

пробника шляхом вазектомії

293

си, проте запліднення не відбувається, оскільки його еякулят не мі-

стить сперміїв (рис. 133).

Спосіб А. Я. Красницького.

Зафіксувавши тварину в правому бо-

ковому положенні, видаляють волосся на калитці, очищають та об-

мивають промежину та внутрішню поверхню стегон теплою водою з

милом і витирають чистою серветкою; старанно протирають спиртом

шкіру шийки калитки і змащують двічі розчином йоду її задню по-

верхню. Вводять під шкіру калитки по лінії очікуваного розрізу

5 – 10 мл 0,5 %-го розчину новокаїну з адреналіном. Обхопивши кіль-

цем великим і вказівним пальцями лівої руки шийку калитки, а

іншими пальцями — сім’яники, відтискують їх до дна калитки й

перегинають шийку калитки через валик. Відступивши на 1 – 1,5 см

від шва калитки, роблять паралельно до нього розріз шкіри калит-

ки довжиною 4 – 5 см, потім — м’язово-еластичної оболонки, фасції,

волокон м’яза-підіймача сім’яника і загальної піхвової оболонки.

Останню слід розрізати обережно, щоб не травмувати численних

судин сім’яного канатика.

Для цього двома пінцетами захоплюють загальну піхвову оболо-

нку так, щоб утворилася поперечна складка її в операційній рані,

підіймають її, надрізають верхівку складки скальпелем і тупокінце-

вими ножицями продовжують розріз до потрібного розміру. При

розрізі загальної піхвової оболонки можна побачити на дні рани на

фоні темних вен сім’яний канатик голубувато-білого сперміопроводу

Його захоплюють анатомічним пінцетом разом з брижою, розрізають

останню тупим способом, відпрепаровують від неї сперміопровід і ви-

різають шматок його довжиною 1 – 2 см, а вільні кінці опускають у

порожнину рани. Після цього накладають на рану загальної піхвової

оболонки кушнірський шов з кетгуту, а на шкірну рану — вузловий

шов № 4 або № 6. Аналогічно роблять резекцію другого сперміопро-

воду. Поверхню рани закривають ватно-колодійною пов’язкою.

Спосіб В. С. Шипілова

відрізняється від попереднього тим, що

розріз шийки калитки роблять не на задньому, а на передньому її

боці, не розтинаючи м’язів підіймача сім’яника.

Фіксують бугайця у спинному положенні, наводять туалет калит-

ки, змащують передній її бік (у місці наміченого розрізу) двічі роз-

чином йоду і вводять підшкірно 7 – 10 мл 1 %-го розчину новокаїну.

Відтісняють сім’яники максимально до дна калитки і роблять по-

шаровий вертикальний розріз (довжиною 5 – 6 см) її шкіри, м’язово-

еластичної оболонки, фасції, відступивши 1 – 1,5 см від серединної

лінії калитки. Для розрізу загальної піхвової оболонки захоплюють

її у поперечну складку двома пінцетами і трохи піднімають. У рану

вводять вказівний палець, відпрепаровують сперміопровід від роз-

міщених паралельно кровоносних та лімфатичних судин, наклада-

ють на нього (ближче до пахвинного каналу) лігатуру і нижче неї

294

вирізають частину сперміопроводу. У ве-

ликих бугаїв вазектомію другого сперміо-

проводу проводять аналогічно через дру-

гий розріз калитки, а в молодих бугай-

ців — через один розріз. При цьому розрі-

зають поздовжню перегородку калитки,

мускульно-еластичну оболонку, фасцію та

загальну піхвову оболонку другого сім’яни-

ка, виводять назовні його сім’яний канатик

і вирізають таким чином ділянку другого

сперміопроводу. Присипають рану білим

стрептоцидом, накладають на шкіру 5 – 6

стібків вузлового шва з шовку, змащують

краї рани розчином йоду, накривають тон-

ким шаром гігроскопічної вати і заливають

колодієм або заклеюють лейкопластиром.

Спосіб В. Я. Андрієвського та Г. Гільма-

на

(рис. 134)

Фіксують тварину на лівому

боці, обмивають калитку теплою водою з

милом, роблять інфільтраційну анестезію

тканин калитки в ділянці нижнього полюса сім’яника

(6 – 7 мл) та хвоста придатка (2 – 3 мл 3 %-го розчину новокаїну).

Через 5 – 7 хв обхоплюють щільно рукою верхню частину калитки і

відтісняють сім’яники до її дна (при цьому через натягнуту шкіру чі-

тко виділяються контури хвоста придатка) і роблять неглибокий роз-

різ калитки (шкіри, мускульно-еластичної оболонки, фасції та зага-

льної піхвової оболонки) у ділянці нижнього кінця одного (нижнього)

сім’яника, відступивши 3 – 4 см від шва. Захоплюють хірургічним

пінцетом виступаючий з рани хвіст придатка й ізолюють його двома

кетгутовими лігатурами (одну накладають у місці переходу тіла

сім’яника у придаток, а другу — на початку сперміопроводу). Відрі-

зають хвіст придатка, вкорочують кінці лігатури, зшивають кетгутом

краї рани загальної піхвової оболонки і накладають на краї шкірної

рани кілька стібків вузлуватого шва. Змащують рану розчином йоду,

накривають її тонким шаром марлі і заливають колодієм. Аналогічно

можна робити вазектомію у баранів, козлів та кнурів.

Зшивання верхнього і нижнього колін прутня методом

В. С. Шипілова.

Треба попередньо витримати бугая протягом

10 – 12 год на голодній дієті.

Фіксують бугая так, як для кастрації, готують операційне поле в

ділянці промежини на відстані 3 – 4 см від каудальної частини ка-

литки і роблять місцеву анестезію 0,5 %-м розчином новокаїну. Роз-

різавши по середній лінії промежину (шкіру, підшкірну клітковину,

пухку сполучну тканину) на 5 – 7 см, дістають крізь нього S-подіб-

Рис. 134. Спосіб підготовки

бугая-пробника за

В. Я. Андрієвським та

Г. Гільманом

295

ний згин прутня і, відступивши 3 – 4 см від нього, роблять на ниж-

ньобічній поверхні його вентрального коліна надрізи білкової обо-

лонки. Накладають неподалік від згину з одного боку на верхнє і

нижнє коліно прутня 3 – 4 вузлуватих шви з шовку № 8, припудрю-

ють зшиту ділянку порошком антибіотиків і вправляють її на місце.

Накладають на рану вузлуватий шов, змащують краї розчином йо-

ду, накривають тонким шаром гігроскопічної вати і заливають ко-

лодієм.

Після загоєння рани у такого пробника добре виявляються статеві

рефлекси, але статевий член під час садки не лише не виводиться з

препуційного отвору, а навіть не доходить до нього на 6 – 8 см.

Можна виконувати операцію і за

Р. А. Васильєвим.

При цьому на

S-подібний згин накладають не вузлуватий, а два петлеподібних

горизонтальних шви.

Оперативне відведення статевого члена вбік

(за В. С. Шипі-

ловим, рис. 135). Витримавши тварину протягом доби на голодній

безводній дієті, валять її впритул до стіни чи підлоги й прикріплю-

ють до неї у витягнутому стані за передні й задні кінцівки. Готують

операційне поле — вистригають та виголюють волосся навколо пре-

пуція, спереду нього і аж до пупкового горбика і ззаду на відстані

12 см від отвору. Миють теплою водою з милом, витирають, підсу-

шують, протирають 70 %-м етиловим спиртом і двічі змащують роз-

чином йоду.

Роблять місцеву анестезію 2 %-м розчином новокаїну і, розрізав-

ши шкіру та підшкірну клітковину спереду і з боків препуційного

мішка, відпрепаровують передню його частину (разом з препуцій-

ним отвором) довжиною 10 – 12 см, припудрюють рану порошком

антибіотиків і накладають на її краї вузловий шов.

Відводять відпрепаровану частину препуційного мішка вправо

під кутом 70 – 80º від лінії черева, намічають розчином йоду на

шкірі черева нове місце йо-

го розміщення, проводять

місцеве знеболювання і ро-

блять прямий розріз шкіри

та підшкірної клітковини

відповідно до довжини від-

препарованої частини пре-

пуція. Припудривши утво-

рену рану порошком анти-

біотиків, вміщують у неї

відпрепарований препуцій,

накладають вузловий шов

на краї рани, змазують їх

розчином йоду, накривають

Рис. 135.

Схема оперативного відведення ста-

тевого члена вбік за В. С. Шипіловим:

— розрізи по боках і передній частині препуція;

—

зміщення препуція у шкірну рану збоку препуція;

— накладання швів на шкіру

296

тонким шаром вати і заливають колодієм. Знімають шви на 12 – 15-й

день після операції.

Спосіб В. С. Решетняка, І. Я. Пасічника, В. С. Шинкарьова.

Фік-

сують тварину в спинному положенні і готують операційне поле так,

як за попереднім методом. Ввівши в препуційний канал гумовий

шланг діаметром 3 – 4 см, намічають розчином йоду лінію розрізу

довжиною 8 – 10 см на відстані 9 – 10 см від препуційного отвору і

проводять місцеве знеболювання 1 %-м розчином новокаїну з пені-

циліном. Розрізають по наміченій над гумовим шлангом лінії зов-

нішній і внутрішній листки препуційного мішка і, підшивши вузло-

вим швом слизову оболонку внутрішнього листка до шкіри, утворю-

ють новий препуційний отвір. Виймають гумовий шланг. Обводять

у передньому кінці рани шовкову лігатуру навколо слизової оболон-

ки периферійного кінця препуційного мішка і підтягують її до шкі-

ри, закривши таким чином канал.

297

УРСОВА І ДИПЛОМНА

РОБОТИ

З ВЕТЕРИНАРНОГО

АКУШЕРСТВА

ГІНЕКОЛОГІЇ

ТА БІОТЕХНОЛОГІЇ

ВІДТВОРЕННЯ ТВАРИН

Важливим етапом формування у студентів наукового мислення,

професійних навичок, вміння аналізувати ситуацію, що склалася у

господарстві і стала передумовою виникнення акушерських та гіне-

кологічних захворювань, зниження відтворної здатності тварин,

спроможності розробляти і здійснювати відповідні лікувально-

профілактичні заходи є виконання курсових та дипломних робіт.

Курсова робота. Головною формою курсової роботи на факульте-

тах ветеринарної медицини є історія хвороби (див. додаток: автори

В. А. Яблонський, В. Й. Любецький, В. Я. Поліщук, В. С. Бриль,

С. К. Юхимчук, В. М. Лакатош, В. М. Слєпченко, В. І. Бородиня,

Г. І. Підопригора). Крім того, на кафедрах ветеринарного акушерст-

ва дозволяється (за рішенням кафедри) виконання курсової роботи

у вигляді протоколу апробації плідника племоб’єднання чи прове-

дення заходів профілактики неплідності, абортів, захворювань піс-

ляродового періоду та молочної залози у тварин.

Курацію хворої тварини та оформлення історії хвороби

студент

виконує у стаціонарі клініки чи навчальному господарстві під керів-

ництвом викладача й лікаря ветеринарної медицини — ординатора.

На тварину-пацієнта необхідно завести історію хвороби (див. ниж-

че), в якій реєструють хвору тварину і за даними опитування персо-

налу, який обслуговує тварину, наявних документів (записів у жур-

налах осіменіння тварин, обліку молока, вирощування приплоду,

амбулаторного прийому, книг маточного поголів’я, диспансерних

карток, експертиз на біохімічні дослідження крові та ін.) збирають і

занотовують необхідні анамнестичні дані про життя тварини та ви-

никнення і перебіг у неї захворювання, застосоване лікування та

його ефективність. Для об’єктивної постановки й уточнення діагнозу

треба також виключити контагіозні інфекційні захворювання; про-

вести загальне дослідження ураженого органа — за загальноприй-

нятою схемою (див. вище), виконати необхідні для цього лаборатор-

298

ні дослідження крові, сечі, секрету молочної залози, виділень з піх-

ви та матки і поставити остаточний діагноз.

Діагноз хвороби

записують українською і латинською мовами.

Визначають можливий

прогноз захворювання

з його обґрунтуван-

ням, призначають і проводять лікування та дають рекомендації

щодо дальшого утримання тварини, її годівлі й догляду.

Протягом усієї курації двічі на день — уранці та ввечері оціню-

ють стан тварини (вимірюють температуру тіла, показники функції

органів кровообігу, дихання, травлення, стан і функцію ураженого

органа), виконують лікувальні процедури і роблять відповідні запи-

си в історії хвороби, стежать за годівлею та водопоєм тварини, мік-

рокліматом у приміщенні, де її утримують.

Паралельно вивчають і реферують літературу за темою кура-

ції, беруть необхідні консультації у викладача. По закінченні ку-

рації знову досліджують тварину, проводять лабораторні аналізи

крові, сечі, калу, молока і заносять результати досліджень в істо-

рію хвороби.

Завершальним в історії хвороби є

епікриз

, у якому на основі ви-

вченої літератури і даних курації потрібно дати детальний опис за-

хворювання — його визначення, етіологію, патогенез (з поясненням

його перебігу), клінічну картину (з аналізом зареєстрованих симп-

томів хвороби, обґрунтуванням поставленого діагнозу); обґрунтувати

своє рішення щодо вітального й функціонального прогнозу; проана-

лізувати застосоване лікування, пов’язуючи клінічну картину хво-

роби з фармакодинамікою застосованих лікарських речовин, меха-

нізмом їх дії на організм, режимом годівлі, догляду та утримання

тварин; дати поради щодо профілактики можливого повторення

хвороби; зробити висновок про даний випадок захворювання та еко-

номічну ефективність застосованого лікування.

У кінці роботи подають список використаної літератури. До робо-

ти додають графік температури, пульсу й дихання; дані лаборатор-

них аналізів; протокол паталогоанатомічного розтину (у випадку

загибелі тварини).

Протокол апробації плідника

складають при виявленні у нього

перших ознак порушення статевих рефлексів та погіршення якості

його сперми. При цьому потрібно вивчити записи виробничого та

ветеринарного паспорта племпідприємства, паспорта плідника, ка-

ртки андрологічної диспансеризації плідників, журнали їх викорис-

тання, якості сперми та використання її для осіменіння і разом з

лікарем ветеринарної медицини племпідприємства провести анд-

рологічну диспансеризацію даного плідника за описаною вище схе-

мою. Апробація плідника включає збір необхідних анамнестичних

даних, проведення його клінічного (у тому числі рефлексологічного)

обстеження та аналіз взятої у нього сперми. Підсумувавши одержа-

299

ні дані, відносять плідника до тієї чи іншої групи плодючості (висо-

ка, нормальна, низька, неплідний) з оформленням відповідного

протоколу за наведеною нижче схемою.

Титульна сторінка.

1. Вступ. Коротко описують значення штуч-

ного осіменіння в поліпшенні племінних і продуктивних якостей

тварин, роль у ньому цінних плідників, вплив на їх відтворну здат-

ність умов годівлі, утримання та режиму використання, критерії

оцінки якості сперми.

2. Характеристика племпідприємства — час його організації, зо-

на діяльності, організація території, види й напрям діяльності, на-

явність плідників, їх порода, класність, вік, жива маса, спосіб утри-

мання, годівля та експлуатація; технологія взяття сперми, її оброб-

ки, зберігання та використання. Ветеринарно-санітарний стан плем-

підприємства, його благополуччя щодо інфекційних та інвазійних

захворювань, ветеринарні кадри, рівень їх роботи; виробничі показ-

ники діяльності підприємства.

3. Результати андрологічної диспансеризації плідника: за дани-

ми клінічного (у тому числі рефлексологічного) дослідження плід-

ника, оцінки якості його сперми, вивчення ефективності викорис-

тання його для штучного осіменіння роблять висновок про його

плодючість (див. вище).

4. Заходи щодо підвищення плодючості плідника: що потрібно

зробити для поновлення та підвищення відтворної здатності плід-

ника (вид лікування, режим утримання, годівлі та експлуатації,

профілактичні заходи тощо).

5. Висновки.

6. Використана література.

Орієнтовний обсяг курсової роботи 10 – 15 сторінок. Після пере-

вірки роботи викладачем її захищають перед студентами групи.

План заходів щодо профілактики неплідності великої рогатої ху-

доби, овець і свиней

розробляють за даними про відтворення пого-

лів’я у господарстві; поширення в ньому неплідності, її форми, еко-

номічні збитки від неї; а також за даними про гінекологічну диспан-

серизацію самок.

Аналізують: стан зоотехнічної та ветеринарної звітності, зверта-

ють увагу на відтворення поголів’я тварин у господарстві за два по-

передніх роки і в поточному році; рівень їх догляду, утримання та

годівлі, порядок вирощування ремонтного молодняку та вибраку-

вання тварин; співвідношення корів різного фізіологічного стану

(тільні, у післяродовому періоді — з нормальним його перебігом чи з

післяродовими захворюваннями; осіменені і ще не перевірені на

тільність; з гінекологічними захворюваннями; неплідні). Усіх хво-