виступили проти марксистсько-ленінської ідеології, проти внутрішньої
чи зовнішньої політики Радянського Союзу – тобто ті люди, які стали на
захист прав людини, прав нації»
1
.
Таким чином, погляди безпосередніх учасників дисидентського
руху суттєво різняться. Проте безпомилково можна побачити, що одні
роблять наголос на правозахисному, релігійному та культурному
аспектах і в той же час заперечують політичний аспект дисидентства,
відносячи себе до політичної опозиції. Вони протиставляють ці поняття і
відмовляються називати себе дисидентами. Інші – дають ширше
тлумачення поняття «дисидент», вони включають «політиків» до лав
дисидентства. Водночас усі вони ототожнюють поняття «інакодумство»
та «дисидентство». Як уже говорилося, політичною історією
поневоленого народу можна вважати тільки збройну національно-
визвольну боротьбу, підготовку повстання, заколоти тощо. А коли мова
йде про боротьбу словом, боротьбу за національні та культурні права,
боротьбу за права людини, то це вже відноситься до історії
інакодумства.
Григорій Приходько визнає: «Збройна боротьба вже тоді вичерпала
свої ресурси, і ми діяли тільки мирними способами…»
2
Іван Гель згадує: «Я і мої соратники буквально від першого дня
своєї праці, тобто активної діяльності – без сумніву, не з автоматом у
руках, а вже в боротьбі за словом, бо ми вважаємо, що всі методи мають
відповідати тій історичній добі, в якій ми живемо і працюємо, – і якщо,
припустімо, в сорокових роках виправданим і абсолютно правомірним
і правильним методом була збройна боротьба, то вже в шістдесяті роки,
коли ми дозріли і почали продовжувати цю спадкоємну працю задля
побудови української держави і самовизначення нашої нації, ми вважали
основним методом боротьбу словом»
3
.
Василь Овсієнко – член Української Гельсінкської Групи,
багаторічний політв’язень, вважає: «Дисидентство» – цей термін
накинутий нам Заходом. Ніхто себе не називав дисидентом у цьому
суспільстві, бо практично з ким не поговори, то всі були невдоволені
станом речей. Фактично в меншості були ті, котрі поділяли офіційні
погляди, а більшість – то були «інакодумці». Але цей, накинутий нам
Заходом термін, якоюсь мірою прижився»
4
.
На мою думку, дисидентство визначається не метою, а засобами
боротьби. Тому участь у правозахисних акціях, навіть з політичною
метою, є проявом дисидентства.
1
Аудіоінтерв’ю з І. Калинцем. – Взяте Б.9Захаровим, 1997 // Архів ХПГ. – С.98.
2
Аудіоінтерв’ю з Г.9Приходьком. – Взяте Б.9Захаровим, 1997 // Архів ХПГ. – С.91.
3
Аудіоінтерв’ю з І. Гелем. – Взяте Б.9Захаровим, 1997 // Архів ХПГ. – С.91.
4
Аудіоінтерв’ю з В.9Овсієнком. – Взяте Б.9Захаровим, 1997 // Архів ХПГ. – С.918.